Перемир'я і Сан-Стефанський мир. 
Берлінський конгресс

Форсування російськими військами Балкан і успішний розвиток російського наступу змусили турецький уряд направити до головнокомандувача російської Дунайської армії уповноважених для укладення перемир’я; 19 січня вони прибули в Казанлик. Російському уряду не було сенсу поспішати з укладанням перемир’я — вигідніше було виграти час, щоб просунути російські війська як можливо далі у напрямку до Константинополя і тим зробити Порту поступливішою. Турецьким уповноваженим були пред’явлені вироблені в Петербурзі основні мирні умови, без попереднього прийняття яких Османською імперією не могло бути й мови про укладення перемир’я. Ці «попередні заснування миру», як їх було прийнято називати, так вжахнули Намик-пашу і Сервер-пашу, що вони відмовилися їх визнати, пославшись на відсутність на це повноважень від султана. Однак невпинне просування російських військ до Константинополя змусило турецький уряд прийняти російські попередні умови заснування миру, і 31 січня вони були підписані в Адріанополі разом з умовами перемир’я.

Османськії імперії було навіть вигідно, щоб підписаний ними мир укладав задоволення можливе великих російських вимог, — чим вони були більше, тим імовірніше ставало втручання Європи і перегляд Сан-Стефанського миру на європейському конгресі.

За умовами Адріанопольського перемир’я, турки зобов’язувалися очистити свої дунайські фортеці - Сілістрію, Рушук, Віддіна і чаталджінску позицію перед Константинополем. На Кавказькому фронті російські війська займали Ерзерум. Встановлювалася, демаркаційна лінія; росіяни отримали можливість користуватися портами Варни і Бургаса. На погляд росіян, слід було вимагати видалення турецького флоту з Чорного моря в Середземне або навіть його роззброєння; дійсно, тил російської армії, при пануванні турків на Чорному морі (ескадри у Варні та Батумі), висів на ниточці.

Звістка про прийняття Османською імперією російських попередніх домовленостей миру була зустрінута в Англії та Австро-Угорщині різко негативно. Біконсфільд, який мріяв про захоплення проток і Константинополя Англією, побоювався, як би росіяни не випередили його в цьому. Особливо турбувала його стаття попередніх домовленостей миру, що стосувалася проток.

Англійська блеф — поява невеликої ескадри в Мармуровому морі, розмови про англійську десанті війська, максимум 8 тис. осіб — змусило російського головнокомандувача утриматися від заняття Константинополя і Босфору. Російська армія, охоплена епідемією тифу, швидко слабшала; турки ж потроху оправлялись, посилювали свої позиції біля столиці. У Константинополі навчалися 18 тис. знову покликаних рекрутів.

Відсутність в руках Росії виходу в Чорне море — Босфору, панування турків на Чорному морі, наявність в тилу зайнятих турками Шумли і Варни, ворожа позиція Румунії - всі ці невигоди створилося з умов перемир’я стратегічного положення призвели до того, що Сан-Стефанський мирний договір залишився клаптиком паперу, і росіяни погодилися на берлінському конгресі відмовитися від нього. З цих обставин Фош, судячи з взятої ним лінії в переговорах з Німеччиною в кінці світової війни, зумів зробити належні висновки.

Берлінський міжнародний конгрес був скликаний для перегляду умов Сан-Стефанського миру, завершив війну 1877−78. У роботі конгресу взяли участь представники Росії, Англії, Австро-Угорщини, Німеччини. Були присутні також делегації Франції, Італії та Османської імперії. На конгрес були запрошені представники Греції, Ірану, Румунії, Чорногорії, Сербії. Ініціаторами конгресу є Австро-Угорщина і Англія, що виступили проти посилення позицій Росії на Балканах, проти національного визволення слов’янських народів Балканського півострова, особливо проти утворення, там великої слов’янської держави — Болгарії. Росія під загрозою війни з Англією і Австро-Угорщиною, ослаблена щойно завершеною війною з Османською імперією і не підтримана Німеччиною, була змушена погодитися на скликання конгресу. Берлінському конгресу передував ряд угод. 18 травня 1878 відбулася секретна англо-російську угоду, яка визначила в загальних рисах умови перегляду Сан-Стефанського договору. 23 травня Англія підписала секретну конвенцію з Османською імперією, за якою Османська імперія передавала їй важливий стратегічний пункт — острів Кіпр, Англія ж зобов’язалася захищати турецькі володіння в Азії. Англо-австрійська угода 25 травня визначила загальну лінію поведінки обох держав на конгресі.

Берлінський трактат зберігав силу до Балканських воєн 1912;13, але частина його постанов залишилася невиконаною або була пізніше змінена.

Так, не було проведено в життя обіцяні Османською імперією реформи місцевого самоврядування в областях, населених християнами. Болгарія і Східна Румелія в 1885 році злилися в єдине князівство. У 1908 Болгарія оголосила себе незалежним від Османської імперії царством, а Австро-Угорщина перетворила окупацію Боснії та Герцеговини в анексію.

Разом з тим підсумок у тому, що рішення Берлінського конгресу було поразкою російської дипломатії.

Таким чином, результати війни зіграли найважливішу роль в національному визволенні слов’янських держав на Балканах, розвитку там капіталістичних відносин, консолідації національних сил. Разом з тим підсумки конгресу привели до помітного охолодження російсько-австрійських і російсько-німецьких відносин, що згодом призвело до зміни розстановки сил на європейській арені. Війна стала для Османської імперії також як і для Росії однією з причин загострення внутрішньополітичної кризи.