Вольфганг Амадей Моцарт

Вольфганг Амадей Моцарт.

(1756 — 1791 г.).

[pic].

Батьківщина Моцарта — місто Зальцбург, що у однієї з найбільш мальовничих місцевостей Австрії. У 18-ом столітті заходив у володіння архієпископа Зальцбурзького. Подібно іншим знатним феодалів, архієпископ цей тримав капелу — хор і оркестр. Придворним композитором, капельмейстером і скрипалем був Леопольд Моцарт.

Доля обдарувала його незвичайними дітьми. Восьмирічна Наннерль робила блискучі успіхи у грі на клавесині. Вольфганг вже у 3 роки повторював п'єси, які розучувала його сестра, а у віці складав невеликі сонати для клавесина, імпровізував у цьому инструменте.

Не здивувало, що, попри необхідність додаткових заробітків (платні в капелі життя бракувало), Леопольд Моцарт все-таки сам тренувався з дітьми. Тож не дивно й те, що вирішив показати їх знаті при імператорських і королівських дворах й у великих городах.

Місяць, який у 1762 р. У Відні, показав, що сумнівів щодо подальшому успіху не може. Чудо-дети багато виступали, отримували багаті подарунки… Наступна поїздка Вольфганта і Наннерль ж із батьком тривала з половиною роки — концерти на Німеччини, Швейцарії, Бельгії, тривале перебування на столицях Європи — Лондоні й Париже.

Життя Вольфганга в Зальцбурзі відбувалася запопадливих занять із композиції - мистецтву написання музики, по шкільним предметів, іноземним мовам. Він вдосконалювався у грі на клавесині, скрипці, органе.

У 1768 р. Моцарт пише перші комічні опери «Удавана гуска», «Бастьєн і Бастьенна».

Дві з зайвим року Моцарт проводить із батьком Італії. Після блискучих виступів, після арій, бездоганно написаних у дусі італійської музики, йому, геніальному підлітку, знаменитий Міланський оперний театр замовляє велику оперу-сериа. «Мітрідат, цар Понтийский» — так називалася ця опера, пройшла наприкінці 1770 р. Із величезним успехом.

У Болоньї знаменитий музичний учений падре Мартіні дасть згоду вивчати з нею. Чотирнадцятирічний Моцарт, легко витримавши випробування, доступні заледве маестро, коли вони вищого рівня майстерності, удостоюється звання члена Болонської музичної академии.

І знову Зальцбург. Після у містах Європи — провінція відсталої країни, після визнання його, Моцарта, найкращими музикантами як рівного — кріпосницьке ярмо служби у архієпископа, становище, а де й обов’язки лакея. Усі істота Моцарта над його сміливість й моральний перевага. Він просто хотів навіть заборонити Моцарту виконувати замовлення з Мюнхена: лакей повинен працювати лише з свого пана… І на початку 1775 р. У Мюнхені з більшим успіхом йде опера Моцарта «Несправжня садовница».

Моцарт прагне залишити Зальцбург. Але знайти роботу у інших містах (Мюнхені, Відні, Аугсбурзі, Маннгейме) їй немає вдається. Усюди місцеві музиканти бачать у ньому небезпечного конкурента.

Поїздка до Парижа навесні 1778 р. Закінчилася сімейної катастрофою — смертю матері, що супроводжувала Вольфганга.

Із важким серцем повернувся Моцарт до Зальцбурга. Його розум, як ніколи, жадав світу, де простору, її творчий геній — до величезного польоту. У інструментальних творах цих років — симфоніях, дивертисментах для симфонічного оркестру, серенадах щодо різноманітних ансамблів, сонатах, концертах — дедалі виразніше проступають риси, властиві тільки Мариновському, Моцарту. Опера «Ідоменей, цар критський», написана 1781 року для мюнхенського театру, говорить про про нові шляхи, знайдених Моцартом в опере.

Разом про те стосунки із архієпископом загострюються вкрай. На Моцарта обрушується град нових образ. Чаша терпіння його переповнилася. У 1791 року, попри вмовляння батька, він порвав із архієпископом зальцбургским і у Відень назустріч невідомому майбутньому — навсегда.

Першого року життя жінок у Відні доля виявилася до Моцарта прихильної. Щоправда, на службу при імператорському дворі надії був. Там панувало захоплення італійської оперою; там придворні композитори, особливо Сальєрі, плели проти Моцарта интриги.

Моцарт написав оперу «Викрадення з сералю» (1782 р.). Близька зингшпилю ця опера мала успіх у демократичної публіки й у Відні, й у містах Германии.

Цілком можливо, що, отримані за оперу, допомогли Моцарту здійснити свою заповітні мрії - брати шлюб із палко коханої дівчині Констанції Вебер.

У своїй творчості Моцарт йшов шляху передовий інтелігенції Австрії та Німеччині - шляхом створення національного мистецтва. Він був основоположником німецької оперы.

У 1785−1786 роках Моцарт пише оперу «Весілля Фігаро» по однойменної комедії Бомарше. Витівка дуже смілива, з урахуванням, що постановка комедії в Відні було заборонено; нещадно й вочевидь показувалося у ній моральне перевага людей з народу над аристократією. З допомогою лібретиста опери спритного абата Так Понте вдалося домогтися постановки оперы.

У опері «Дон-Жуан» (1787, лібрето Так Понте) на люди несподівано постає нового образу героя. Не разгневавший бога грішник, якого спіткала грізна кара, як і середньовічної іспанської легенді про Дон Жуані чи творах деяких письменники та композитори. Дон-Жуан Моцарта — людина, повний життєвих сил, сміливо кинувши виклик католицької церкві та богу.

Вперше у самій музиці оперних арій склалося характеристика дійових осіб, музикою ансамблів відбивалося їх взаємини. Не вигадані герої, але сучасні Моцарту котрі мають їх складним душевним світом постають перед слухачами у тих операх. Вперше музика оркестру так глибоко й повно втілює зміст опери, її образи розвивається подібно музиці симфонии.

Відень нових опер Моцарта не оцінила. Натомість у Празі публікою, більш освіченої і віддаленої від придворного світу, ці твори прийнято восторженно.

Матеріального добробуту твір музики Моцарту не приносять. Ні опери, ані такою ж геніальні три останні його симфонії, і його чудові пісні, ні смичкові квартети і клавірні концерти останніх років — ці справжні вершини творчості - не рятують його через потребу. Не дають достатніх коштів існування і неперевершена гра на клавесині і рідкісний дар импровизации.

Вороги Моцарта такі й підступні. Важка життєва боротьба підриває його фізичні сили. Але духовні сили не змінюють йому. Композитор як і привітний, по-дитячому простодушний, товариський, як і безупинно працює. Це великий геній і великий труженик.

У 1791 року Моцарт дарує світу ще два безсмертних твори: оперузингшпіль «Чарівна флейта» і «Реквием».

«Чарівну флейту» замовив Моцарту директор театру околицями Відня Шиконедер. Він також написав і текст цієї казковою опери. Споконвічна мудрість народної казки яка каже перемогу добра над злом, була близькою переконанням Моцарта. Він вірив у здатність людини вдосконалюватися, в перемогу світла і розуму над душевним мороком і темними силами. Глибина думок та почуттів не заважає щирого, донесхочу гумору. Дійові особи — юнак Томино і дівчина Памина, Цариця ночі, мудрий чарівник Зорастро, птахолов Папагено — не лише казкові персонажі. Вони наділені рисами котрі оточували композитора людей. Народність музики невіддільні від майстерності великого художника.

«Реквієм» була останньою твір Моцарта. Таємнича обстановка замовлення цього заупокійного богослужіння — поява незнайомця у чорному вбранні, скрывшего ім'я замовника, — подіяла на вкрай стомленого Моцарта самим гнітючим чином. Він позбутися думки, що пише «Реквієм» на свої похорону. Істина ж в тому, що знатний замовник хотів отримати ноти і далі видати цей витвір за своє. Але Моцарту таке пояснення і на думку не приходило.

У передчутті близьку смерть Моцарт зазначив своєму учневі Зюсмайеру, як докінчити «Реквієм». На його прохання друзі, присутні в нього, виконали очевидно: він встиг написати сам. Коли пролунали ніжні і скорботні, що йдуть від щирого душі звуки тієї частини реквієму, що зветься «Лакримозо», тобто. «повна сльоза», Моцарт розридався. Це було 4 грудня 1791 року. У ніч на 5-те Моцарта не стало.

На похорон грошей був. Граф Світен, любитель музики, одне із найбагатших людей Відні відпустив від своїх щедрот стільки ж, скільки вистачило на поховання геніального композитора, в загальної ямі для нищих.

Погода була холодної, колись непогожою. Лише кількох людей прийшли віддати Моцарту останню шану. До цвинтаря не дійшов майже ніхто. Так блискуча музична Відень проводила за останній шлях Моцарта — однієї з рідкісних геніїв, чия творчість належить всьому человечеству.

Музика Моцарта, світла промениста, вселяє в перемогу розуму і справедливості над мороком і злом.