Методика використання особистісно-орієнтованої технології у навчально-виробничому процесі ПТНЗ (на матеріалі підготовки операторів комп'ютерного набору)

КурсоваДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Методика використання особистісно-орієнтованої технології у навчально-виробничому процесі ПТНЗ (на матеріалі підготовки операторів комп'ютерного набору) (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Криворізький національний університет Кафедра інженерної педагогіки та мовної підготовки Курсова робота з дисципліни «Методика професійного навчання: основні технології навчання»

МЕТОДИКА ВИКОРИСТАННЯ ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ У НАВЧАЛЬНО-ВИРОБНИЧОМУ ПРОЦЕСІ ПТНЗ (НА МАТЕРІАЛІ ПІДГОТОВКИ ОПЕРАТОРІВ КОМП’ЮТЕРНОГО НАБОРУ) Виконав: студент групи ПН-09

Шічкова Світлана Володимирівна Перевірив:

Сулима Тетяна Сергіївна Кривий Ріг — 2012

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИКОРИСТАННЯ ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ У НАВЧАЛЬНО-ВИРОБНИЧОМУ ПРОЦЕСІ ПТНЗ

1.1 Стан проблеми використання особистісно-орієнтованої технології у навчально-виробничому процесі ПТНЗ

1.2 Сутність та засоби реалізації особистісно-орієнтованої технології у навчально-виробничому процесі ПТНЗ

1.3 Педагогічні умови успішного використання особистісно-орієнтованої технології навчання у навчально-виробничому процесі ПТНЗ Висновки до першого розділу РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ВИКОРИСТАННЯ ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНО ТЕХНОЛОГІЇ У НАВЧАЛЬНО-ВИРОБНИЧОМУ ПРОЦЕСІ ПТНЗ (НА МАТЕРІЛІ ПІДГОТОВКИ ОПЕРАТОРІВ КОМП’ЮТЕРНОГО НАБОРУ)

2.1 Методичні рекомендації щодо використання особистісно-орієнтованої технології навчання у процесі підготовки операторів комп’ютерного набору

2.2 Методична розробка плану-конспекту уроку на тему: «Застосування пункту меню „Вставка“ при роботі з документами. Використання об'єктів в документі»

Висновки до другого розділу ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Проблема впровадження особистісно-орієнтованої технології є досить актуальною на сьогоднішній день, адже все помітніше усвідомлюється гостра потреба у створенні та реалізації особистісного підходу до учнів, зокрема учнів ПТНЗ, як одного з принципів організації навчально-виховної роботи. Такий підхід має сприяти більш цілеспрямованому, гармонійному розвиткові особистості учня як громадянина і творчого, професійно діючого працівника.

Існує тільки один спосіб реалізувати особистісний підхід у навчанні - зробити навчання сферою самоствердження особистості. Сучасні технології навчання зорієнтовані на особистість учня, створення умов для його самовираження і саморозвитку. М.М. Фіцула, досліджуючи проблему використання сучасних технологій навчання у процесі підготовки фахівців, виявив, що"прагнення постійно оптимізувати навчальний процес з урахуванням особливостей постіндустріального (інформаційного) суспільства зумовлює потребу в нових технологіях навчання" [17, с. 18]. Реалізація цього прагнення збагатила педагогічну теорію і практику навчання цілим рядом технологій, серед яких чи не найголовніше місце посідає особистісно-орієнтоване навчання. Центром особистісно-орієнтованого навчання є особистість дитини, її самобутність, самоцінність: об'єктивний досвід кожного спочатку розкивається, а потім узгоджується зі змістом освіти.

У ряді психолого-педагогічних праць, що присвячені проблемі особистісно-орієнтованого підходу в навчанні, висвітлено окремі його аспекти:

— забезпечення сприятливих умов формування людини як унікальної особистості (Б.Г. Ананьєв, Г. О. Балл, І.Д. Бех, О. В. Киричук, О. Л. Кононко, М.В. Левківський, В. О. Сухомлинський та ін.);

— визначення психолого-педагогічних вимог до реалізації особистісного підходу в навчанні (К.О. Абульханова-Славська, Ю. К. Бабанський, В. В. Давидов, О.М. Пєхота, Л.М. Проколієнко та ін.);

— розробка форм особистісно орієнтованого підходу до навчання (В.І. Андреєв, О. В. Барабанщиков, Л. М. Деркач, І.О. Зимня, О. Я. Савченко, І.Е. Унт, М. Ф. Феденко та ін.);

— забезпечення умов особистісно орієнтованого навчання та виховання (В.В. Рибалка, В. В. Суриков, І. С. Якиманська та ін.).

М.М. Фіцула, досліджуючи проблему використання сучасних технологій навчання у процесі підготовки фахівців, виявив, що «прагнення постійно оптимізувати навчальний процес з урахуванням особливостей постіндустріального (інформаційного) суспільства зумовлює потребу в нових технологіях навчання» [17, с. 18].

Як зазначає І.С.Якиманська, «освіта XXI століття, — це освіта для людини. ЇЇ стрижень — розвиваюча, культуротворча домінанта, виховання відповідальної особистості яка здатна до самоосвіти і саморозвитку, вміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання і вміння для творчого розв’язання проблем, прагне змінити на краще своє життя і життя своєї країни» [21, с. 9].

Згідно з Державною національною програмою «Освіта» «головна мета української системи освіти — створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України».

Ураховуючи актуальність зазначеної проблеми, ми обрали тему дослідження: МЕТОДИКА ВИКОРИСТАННЯ ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ У НАВЧАЛЬНО-ВИРОБНИЧОМУ ПРОЦЕСІ ПТНЗ (НА МАТЕРІАЛІ ПІДГОТОВКИ ОПЕРАТОРІВ КОМП’ЮТЕРНОГО НАБОРУ).

Об'єкт дослідження — використання особистісно-орієнтованої технології в навчально-виробничому процесі ПТНЗ.

Предмет дослідження — педагогічні умови використання особистісно-орієнтованої технології в навчально-виробничому процесі ПТНЗ при підготовці операторів комп’ютерного набору.

Мета дослідження — визначити та теоретично обгрутуватипедагогічні умовиефективного використання особистісно-орієнтованої технології в навчально-виробничому процесі ПТНЗ при підготовці операторів комп’ютерного набору.

Ураховуючи об'єкт, предмет та мету дослідження, нами була сформульована наукова гіпотеза, яка полягала у тому, що використання особистісно-орієнтованої технології в навчально-виробничому процесі ПТНЗ при підготовці операторів комп’ютерного набору буде здійснюватись більш ефективно, якщо:

— «окультурювання» суб'єктивного досвіду учня. У цих умовах змінюється режисура уроку. Учні не просто слухають розповіді вчителя, а постійно співпрацюють з ним у режимі діалогу, висловлюють свої думки, діляться своїм розумінням змісту, обговорюють те, що пропонують одногрупники, за допомогою педагога професійного навчання ведуть відбір змісту, закріпленого науковим знанням;

— навчальний матеріал і характер його подання має забезпечувати виявлення життєвого досвіду учня, ураховуючи попереднє навчання;

— викладення матеріалу учителем має бути скеровано не тільки на розширення його обсягу, структурування, інтегрування, узагальнення предметного змісту, й на перетворення суб'єктного досвіду кожного учня;

— навчальний матеріал має бути організовано так, щоб учень мав можливість самостійного вибору способів опрацьовування навчального матеріалу, засобів виконання завдань, рішення задач тощо.

Відповідно до мети і гіпотези дослідження нами були поставлені такі завдання:

1. Проаналізувати стан проблеми використання особистісно-орієнтованої технології у навчально-виробничому процесі ПТНЗ.

2. Розкрити сутність та охарактеризувати засоби реалізації особистісно-орієнтованої технології у навчально-виробничому процесі ПТНЗ.

3. Визначити та теоретично обгрутувати педагогічні умови ефективного використання особистісно-орієнтованої технології в навчально-виробничому процесі ПТНЗ при підготовці операторів комп’ютерного набору.

4. Розробити методичні рекомендації щодо використання особистісно-орієнтованої технології навчання у процесі підготовки операторів комп’ютерного набору та методичну розробку плану-конспекту уроку на тему: «Застосування пункту меню „Вставка“ при роботі з документами. Використання об'єктів в документі».

Теоретичне значення дослідження полягає у визначенні та теоретичному обгрутуванні педагогічних умов ефективного використання особистісно-орієнтованої технології в навчально-виробничому процесі ПТНЗ при підготовці операторів комп’ютерного набору.

Практичне значення дослідження полягає у розробці методичних рекомендацій щодо використання особистісно-орієнтованої технології навчання у процесі підготовки операторів комп’ютерного набору та методичної розробки плану-конспекту уроку на тему: «Застосування пункту меню „Вставка“ при роботі з документами. Використання об'єктів в документі».

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИКОРИСТАННЯ ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ У НАВЧАЛЬНО-ВИРОБНИЧОМУ ПРОЦЕСІ ПТНЗ

1.1 Стан проблеми використання особистісно-орієнтованої технології у навчально-виробничому процесі ПТНЗ

Все помітніше усвідомлюється гостра потреба у створенні та реалізації особистісного підходу до учнів, зокрема учнів ПТНЗ, як одного з принципів організації навчально-виховної роботи. Такий підхід має сприяти більш цілеспрямованому, гармонійному розвиткові особистості учня як громадянина і творчого, професійно діючого працівника.

Існує тільки один спосіб реалізувати особистісний підхід у навчанні - зробити навчання сферою самоствердження особистості. Сучасні технології навчання зорієнтовані на особистість учня, створення умов для його самовираження і саморозвитку. І.С. Якиманська зазначає, що реалізація прагнення оптимізувати навчальний процес збагатила педагогічну теорію і практику навчання цілим рядом технологій, серед яких чи не найголовніше місце посідає особистісно-орієнтоване навчання. Центром особистісно-орієнтованого навчання є особистість дитини, її самобутність, самоцінність: об'єктивний досвід кожного спочатку розкивається, а потім узгоджується зі змістом освіти.

Науковець Г. К. Селевко у найбільш загальному вигляді мету особистісно-орієнтованої професійної підготовки учнів ПТНЗ визначає як створення таких умов у професійно-технічних навчальних закладах, які б сприяли розвиткові особистісних якостей учнів при засвоєнні компонентів змісту професійної освіти. На жаль, сьогодні підготовка учнів ПТНЗ ще не повною мірою відповідає сучасним гуманістичним моделям освіти.

Особистісно-орієнтоване навчання має давню історію і декілька інших назв: гуманістична педагогіка, екзистенціалізм, неопрагматизм, неопедоцентризм, вільне виховання (США, Європа, 70-ті роки ХХ ст.), педагогіка співробітництва (СРСР, 80-ті роки ХХ ст.). Усі ці близькі концепції об'єднує назва «ліберальна педагогіка», на противагу авторитарній і технократичній.

Ліберальний підхід до освіти в США і Європі започаткували ідеї Дж. Дьюї та інших педагогів-реформаторів початку XX століття. Дж. Дьюї критикував традиційну школу за авторитарну позицію вчителя, за зневагу до особистості учня. Він заклав, як вже зазначалося, основи педоцентризму: педагогіка всі свої категорії (цілі, зміст, методи, форми навчання) повинна визначати, виходячи з інтересів, потреб дитини. Центральною фігурою навчального процесу повинен бути учень, а не вчитель чи шкільний предмет.

З середини XX століття набуває поширення новий напрям в психології - гуманістична психологія. Її представники (Р. Берне, А. Маслоу, К. Роджерс та ін.) розглядають особистість як складну, індивідуальну цілісність, неповторність і найвищу цінність, яка має потребу в самоактуалізації - реалізації своїх можливостей (А. Маслоу). Особистість учня здатна розвивати свої природні ресурси, розум і серце, допитливість, робити вибір, обирати рішення і відповідати за них, виробляти власні цінності в процесі навчальної та іншої діяльності (К.Роджерс).

— розробка форм особистісно-орієнтованого підходу до навчання (В.І. Андреєв, О. В. Барабанщиков, Л. М. Деркач, І.О. Зимня, О. Я. Савченко, І.Е.Унт, М. Ф. Феденко та ін.);

— забезпечення умов особистісно-орієнтованого навчання та виховання (В.В. Рибалка, В. В. Суриков, І. С. Якиманська та ін.).

Філософсько-педагогічні аспекти особистісно-орієнтованого навчання у вітчизняній педагогіці визначили С. У. Гончаренко, І.А. Зязюн, О. В. Киричук, В. Г. Кремень, О. Я. Савченко та ін.

Важливість використання особистісно-орієнтованого навчання також вказується в державних документах. Одним із стратегічних завдань реформування освіти в Україні згідно з Державною національною програмою «Освіта» є формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров’я: «Головна мета української системи освіти — створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України». Роз’яснення цього завдання передбачає психолого-педагогічне обґрунтування змісту і методів навчально-виховного процесу, спрямованого саме на розвиток особистості учнів. У свою чергу, закон України «Про освіту» проголошує освітні пріоритети забезпечення гармонійного та різнобічного розвитку людини як особистості та найбільшої цінності суспільства, формування в неї цілісної картини світу, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, що спонукає до реалізації особистісно-орієнтованого підходу в навчанні.

Як зазначає І.С. Якиманська, «освіта XXI століття, — це освіта для людини. ЇЇ стрижень — розвиваюча, культуротворча домінанта, виховання відповідальної особистості яка здатна до самоосвіти і саморозвитку, вміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання і вміння для творчого розв’язання проблем, прагне змінити на краще своє життя і життя своєї країни» [21, с. 9].

Забезпечити реалізацію цих вимог повинна особистісно-орієнтована освіта. Спектр методик і технологій, що складають її зміст досить широкий: вальдорфська педагогіка, технологія саморозвивального навчання Г. Селевка, дальтон-технологія, колективний спосіб навчання (О. Рівін, В. Дяченко), ігрові технології, методика Марії Монтессорі, технологія модульного та модульно-розвивального навчання, проектні технології, розвивальне навчання, технологія рівневої диференціації М. Гузика, адаптивна система навчання А. Границької, технології проблемного навчання, сугестивні технології, продуктивна освіта, особистісно-орієнтоване розвивальне навчання І. Якиманської, школа «діалогу культур», інтерактивні технології та деякі інші.

Процес реформування професійно-технічної освіти у напрямі реалізації в Україні принципів і завдань Болонської декларації висвітлив ряд недоліків, проблем та протиріч. Однією з проблем О.І. Щербак вважає те, що «розвиток професійно-технічної освіти гальмується неготовністю багатьох педагогів до інноваційної освітньої діяльності». Серед причин виникнення цієї проблеми науковець називає такі:

— недостатня інформованість викладачів та майстрів виробничого навчання щодо наявності нетрадиційних методик проведення теоретичних і виробничих (практичних) занять;

— недостатній рівень методичної підготовки педагогів, готовності до усвідомлення в процесі професійного навчання педагогічних закономірностей, основних положень сучасних концепцій, принципів, форм, методів, які стимулюють розвиток особистості майбутнього фахівця [19, с.97−98].

Проблеми сучасної освіти призвели до того, що вперше на початку 70-х років ЮНЕСКО віднесло проблему реформування освіти до розряду глобальних проблем людства. Більшість дослідників згідні з твердженням відомого американського соціолога Д. Белла, що провідною нацією буде та, яка створить ефективну систему освіти, щоб максимально розвинути потенціал своїх молодих співвітчизників. Звідси необхідність впроваджувати та удосконалювати нові технології навчання, що орієнтовані на повну реалізацію творчих сил учнів, що дають можливість розкрити індивідуальність кожної дитини, допомогти їм у розвитку і виробленні впевненості у собі, надати можливість проявити і утвердити себе.

Одна з основних таких технологій — це особистісно-орієнтоване навчання, мета якого полягає у створенні оптимальних умов для розвитку і становлення особистості як суб'єкта діяльності і суспільних відносин.

І. С. Якиманська, досліджуючи проблеми образного мислення, визначає такі методологічні засади особистісно-орієнтованого навчання:

1) особистісно орієнтоване навчання повинно забезпечувати розвиток і саморозвиток особистості учня як суб'єкта пізнавальної та предметної діяльності;

2) має забезпечувати кожному учневі (спираючися на його здібності, нахили, інтереси, ціннісні орієнтації та суб'єктивний досвід) можливість реалізувати себе в різних видах діяльності;

3) зміст освіти, її засоби й методи організовуються так, щоб учень міг вибирати предметний матеріал, його вид та форму;

4) освіченість як сукупність знань, умінь, індивідуальних здібностей є найважливішим засобом становлення духовних та інтелектуальних якостей учня і має бути основною метою сучасної освіти;

5) освіченість формує індивідуальне сприйняття світу, можливості його творчого вдосконалення, широке використання суб'єктного досвіду в інтерпретації та оцінці фактів, явищ, подій навколишньої дійсності на основі особистісно значущих цінностей і внутрішніх настанов;

6) найважливішими чинниками особистісно орієнтованого навчального процесу є ті, що розвивають індивідуальність учня, створюють умови для його саморозвитку та самовираження;

7) особистісно орієнтоване навчання будується на принципі варіативності.

На думку науковця, «визнання учня головною дієвою фігурою усього освітнього процессу є особистісно-орієнтована педагогіка». Здійснений нею психологічний аналіз категорій «учень», «індивід», «особистість» та «індивідуальність» свідчить про те, що центром навчального процесу має бути не учень, а його особистість (бо індивідом є будь-яка істота людського роду, а поняття «особистість» — це системна якість індивіда, яка трансформується в нову якість, тобто в особистість). В свою чергу, повна самоактуалізація і самореалізація особистості учня в навчальному процесі - це надійна передумова формування яскравих та нестандартних особистостей, тобто індивідуальностей, дефіцит яких, на жаль, ми відчуваємо в Україні. Безперечно, системоутворюючою якістю особистості є суб'єктність, тому можна стверджувати, що освітній процес, який максимально сприяє розвитку суб'єктності, можна назвати особистісно орієнтованим.

І.С. Якиманська виокремлює три моделі особистісно-орієнтованої педагогіки: соціально-педагогічну, предметно-дидактичну та психологічну.

Соціально-педагогічна модель виховує з попередньо заданими якостями. Освітні інститути суспільства створюють структуру такої особистості. Завданням навчального закладу є наближення кожного учня до її параметрів (носій масової культури).

Предметно-дидактична модель особистісно-орієнтованої педагогіки пов’язана з предметною диференціацією, яка забезпечує індивідуальний підхід у навчанні. Технологія предметної диференціації будується на урахуванні складності та обсягу навчального матеріалу (завдання пониженої та підвищеної складності).

Психологічна модель особистісно-орієнтованої педагогіки спочатку зводилась до визнання відмінностей в пізнавальних здібностях учнів, які в реальному освітньому процесі проявляються в здібності до навчання (індивідуальна здібність до засвоєння знань). При цьому метою освітнього процесу є корекція здібності до навчання як піднавальної здібності.

Сьогодні науковці роблять спроби побудови іншої особистісно-орієнтованої системи навчання. Вона спирається на такі вихідні положення:

— пріоритет індивідуальності, самоцінності, самобутності дитини як активного носія суб'єктного досвіду, що склався задовго до впливу спеціально організованого навчання в школі;

— при конструюванні та реалізації освітнього процесу потрібна особлива робота вчителя для виявлення суб'єктивного досвіду учня;

— взаємодія двох видів досвіду учня повинна відбуватись не по лінії витіснення індивідуального, наповнення його суспільним досвідом, а шляхом їх постійного узгодження, використання всього того, що накопичене учнем у його власній життєдіяльності;

— розвиток учня як особистості (його соціалізація) відбувається не тільки шляхом оволодівання ним нормативною діяльністю, а й через постійне збагачення. Перетворення суб'єктивного досвіду як важливого джерела власного розвитку.

Дуже часто під особистісно-орієнтованим уроком розуміють гуманне, шанобливе ставлення до учня, щоб створити позитивний емоційний настрій групи на роботу. Буває, викладач намагається допомогти слабким учням, широко використовує уроки нестандартні, насичені творчими завданнями. Все це, безумовно, робить урок цікавішим, але його ще не можна вважати особистісно-орієнтованим. Суть останнього — не просто створення доброзичливої творчої атмосфери, а постійне звернення до суб'єктивного досвіду учнів, тобто досвіду їхньої життєдіяльності.

Отже, дослідивши стан проблеми використання особистісно-орієнтованої технології у навчально-виробничому процесі ПТНЗ ми дійшли висновку, що основний задум особистісно-орієнтованого уроку в тому, щоб розкрити зміст індивідуального досвіду учнів, порівняти його з набутим. Особистісно-орієнтована технологія використовується в навчально-виробничому процесі ПНТЗ не в повній мірі, частково, адже це потребує великих затрат часу. Елементами, які використовуються в навчально-виробничому процесі найчастіше є диференціація та індивідуалізація навчання, використання пріоритету індивідуальності, самобутності дитини як активного носія суб'єктивного досвіду тощо.

1.2 Сутність та засоби реалізації особистісно-орієнтованої технології у навчально-виробничому процесі ПТНЗ

Коли у В. Сухомлинського спитали, що було головним у його житті, -він відповів: любов до дітей. Особистісно-орієнтоване навчання, концепція життєтворчості, програма розвитку творчоїособистості - ось три «кити», на яких тримається навчання, виховання й розвиток учня. Учень — не пасивний об'єкт, а суб'єкт навчання — головна діюча фігура всього навчально-виховного процесу.

Так, у праці «Сто порад учителеві» він зазначає: «Немає абстрактного учня… Мистецтво й майстерність навчання і виховання полягає в тому, щоб розкривши сили і можливості кожної дитини, дати їй радість успіху в розумовій праці. А це означає, що в навчанні має бути індивідуалізація — і у змісті розумової праці, і в характері завдань, і в часі» [14, с. 58].

Навчання та виховання учнів будується на основі навчального діалогу учня й учителя, який направлений на спільне конструювання програмної діяльності. При цьому обов’язково враховуються індивідуальна вибірковість учня до змісту, вигляду та форми навчального матеріалу, його мотивація, прагнення використовувати отримані знання самостійно, за власною ініціативою, в ситуаціях, не заданих навчанням.

Оскільки центром усієї освітньої системи в цій технології є індивідуальність учня, то її методична основа полягає в індивідуалізації і диференціації навчального процесу. Початковим пунктом будь-якої предметної методики є розкриття індивідуальних особливостей і можливостей кожного учня. Потім визначається структура, в якій ці можливості оптимально здійснюватимуться.

Технологія особистісного орієнтованого освітнього процесу припускає спеціальне конструювання навчального тексту, дидактичного матеріалу, методичних рекомендацій до його використання, типів навчального діалогу, форм контролю за особистим розвитком учня під час оволодіння знаннями. Тільки за наявності дидактичного забезпечення, що реалізовує принцип суб'єктної освіти, можна говорити про побудову особистісно орієнтованого процесу.

Термін «особистісно-центрувальна освіта», започаткований видатним педагогом та психологом Карлом Роджерсом, в українській науці використовується як «особистісно-орієнтована освіта», що не є тотожним до першоджерела, проте набув досить широкого розповсюдження, і означає взаємодію, яка забезпечує розвиток і саморозвиток особистості, виходячи з виявлення її індивідуальних особливостей як суб'єкта пізнання і предметної діяльності. Особистісно-орієнтовані технології позиціонують особистість у центрі освітньої системи із забезпеченням комфортних, безконфліктних умов її розвитку, реалізації природного потенціалу. Особистість у цій технології є пріоритетним суб'єктом; вона є метою освітньої системи. Таким чином, особистісно-орієнтовані технології характеризуються гуманістичною спрямованістю імають за мету всебічний, творчий розвиток особистості як суб'єктадіяльності.

Мета особистісно-орієнтованого навчання — орієнтуючись на властивості особистості, на її формування, розвиток у відповідності до природних здібностей — виховувати цілеспрямовану особистість, яка прагне до максимальної реалізації своїх можливостей (самоактуалізації), яка відкрита для сприйняття нового досвіду, здатна на свідомий і відповідальний вибір у різноманітних життєвих ситуаціях.

У таких умовах учень не є суб'єктом навчання, а постійним носієм суб'єктного досвіду. Саме тому співпрацювати з учнем як з партнером, не спускатися, а підніматися до рівня молоді є головною метою особистісно-орієнтованого навчання, в центрі уваги якого знаходиться молодь як суб'єкт діяльності.

У сучасній педагогічній теорії і практиці існують різні підходи до визначення цілей особистісно-орієнтованого навчання, а саме:

— визначити життєвий досвід кожного учня, рівень інтелекту, пізнавальні здібності, інтереси, якісні характеристики, які спочатку треба розкрити, а потім узгодити зі змістом освіти та розвинути в навчально-виховному процесі;

— формувати позитивну мотивацію учнів до пізнавальної діяльності, потребу в самопізнанні, самореалізації та самовдосконаленні учнів у межах соціокультурних і моральних цінностей нації;

— озброїти студентів механізмами адаптації, саморегуляції, самозахисту, самовиховання, необхідними для становлення самобутньої сучасної людини, здатної вести конструктивний діалог з іншими людьми, природою, культурою [17; 21; 1].

Здійснення особистісно-орієнтованого підходу неможливе без вивчення особистості учня.

Серед індивідуальних особливостей учнів на які необхідно спиратися викладачу, частіше за інші, виділяють особливості сприйняття, мислення, пам’яті, мовлення, характеру, темпераменту, волі.

Найхарактернішою ознакою особистісно-орієнтовного навчання є те, що активними співтворцями навчально-виховного процесу стають самі учні. Вони є суб'єктом пізнання. Кожен учень долучається до співпраці у колективній груповій діяльності.

Найважливішими ознаками особистісно орієнтованого навчання академік О. Я. Савченко вважає багатоваріативність методик і технологій, уміння організовувати навчання одночасно на різних рівнях складності, утвердження всіма засобами цінності емоційного благополуччя, позитивного ставлення до світу, тобто внутрішньої мотивації.

Дидактичними основами побудови особистісно-орієнтованих технологій навчання, на його думку, є такі положення:

1) розробка технології повинна здійснюватись на основі наукової психолого-педагогічної концепції (цілісної теорії або окремих наукових положень);

2) технологія повинна бути адаптованою до особистісних особливостейучнів, їх типологічних та індивідуальних властивостей, які здійснюють суттєвий вплив на навчальну діяльність;

3) технологія повинна забезпечувати створення відповідних психологічних умов, які будуть сприяти самореалізації і самовизначенню учнів, розвитку педагогічної спрямованості, педагогічного мислення;

4) технологія повинна бути варіативною і гарантувати учням можливість вибору етапів своїх дій з урахуванням об'єктивної складності завдань та індивідуальних можливостей засвоєння знань.

Серед сучасних технологій особистісно орієнтованого навчання учнів професійно-технічних закладів освіти пріоритетними науковці виділять такі:

Технологія модульного навчання. Метою технології модульного навчання, на думку Л. Ю. Благодаренка, єстворення умов для засвоєння учнями навчальних програм в індивідуальному темпі на основі розподілу навчального матеріалу на окремі модулі - логічно завершені частини навчального курсу.

Технологія евристичного навчання сприяє творчій самореалізації учня, створенню учнем особистісного досвіду, визначенню ним особистісного змісту навчання, рефлексивному конструюванню теоретичних елементів знань. Основним принципом реалізації технології евристичного навчання є створення умов, за яких зміст освіти для учня стає варіативним і змінюється в процесі діяльності.

Технологія навчання самостійній роботі забезпечує цілеспрямоване оволодіння учнями прийомами, формами і змістом цієї роботи. Ефективність здійснення самостійної роботи визначається як рівнем виконання педагогом його функцій щодо організації і керування цією роботою, так і в значній мірі усвідомленням учнем свого значення як суб'єкта діяльності, розумінням особистісної значущості, потребою регулярної самостійної роботи.

Професійно-орієнтована технологія навчання забезпечує професійнуспрямованість педагогічного процесу і може бути реалізована лише в умовахособистісно-орієнтованого навчання. На думку Л. Ю. Табаренко, «найважливішими вихідними положеннями професійно-орієнтованої технології навчання є нерозривність процесів засвоєння фундаментальних знань і формування професійних умінь, а також послідовність розвитку розумових здібностей і формування спрямованості особистості». Ми підтримуємо думку науковця в тому, що технологія проведення особистісно орієнтованого уроку спирається на основний принцип реалізації функцій особистісно-орієнтованого уроку: створення умов, за яких усвідомлені учнями знання стають особистісно-значущими, відбувається найповніше розкриття здібностей особистості, задоволення її освітніх потреб.

Дослідницька (проблемно-пошукова) технологія полягає устворені умов для пізнавальної активності, для самостійних розумових дій, спрямованих на досягнення необхідного результату. Центром окресленої діяльності є проблемна ситуація (педагогічна проблема, творча задача), що спонукає студента до аналізу, формулювання проблем і розв’язання шляхом висування пропозицій, гіпотез, їх обґрунтування і доведення, а також шляхом перевірки правильності розв’язання. Проблемна ситуація — це пізнавальне протиріччя людини, коли вона не знає, як пояснити явище, факт, процес, дійсність, що спонукає її шукати новий спосіб, пояснення або спосіб дії.

Критерії результативності застосування в навчальному процесі дослідницької технології:

— наявність позитивного мотиву до дослідницької діяльності;

— наявність позитивного емоційно-вольового стану;

— переживання студентом суб'єктивного відкриття;

— ставлення до отриманого знання як до особистісної цінності;

— оволодіння узагальненим способом рішення проблемних ситуацій (аналізом фактів, висуненням гіпотез, їх доведенням, отриманням результату діяльності).

Комунікативна (дискусійна) технологія навчання характеризується наявністю дискусій, коли студент активно вступає в діалог, висловлює, аргументує власну точку зору з питань, що вивчаються. Технологія будується на принципі активізації пізнавальної діяльності студента, що включається до пошуку з метою розв’язання проблемно-пізнавальних задач, самостійно створює творчий продукт. При цьому доцільно обирати теми занять, у змісті яких закладено протиріччя, що дає можливість побачити з різних позицій явище (процес, закономірність), що вивчається.

Критерії результативності застосування в навчальному процесі дослідницької технології за М.Г. Чобітько:

— позитивний мотив дискусії;

— позитивні зміни вемоційно-вольовій сфері;

— оволодіння комунікаційними уміннями (аргументовано висловлювати власну точку зору, вести діалог, зрозумінням ставитись до альтернативного погляду).

Технологія імітаційного моделювання (ігрова, неігрова) базується на моделюванні професійних утруднень і пошуку шляхів їхрозв'язання. Сучасні науковці, зокрема М.Г. Чобітько, в імітаційному моделюванні професійної діяльності педагога виокремили дві групи форм контекстного навчання:

1) ігрові (розігрування ролей, ділова гра, ігрове проектування та ін.);

2) неігрові (аналіз конкретних і класичних педагогічних ситуацій, метод «інциденту», дія за інструкцією та ін.).

Основні особливості технології імітаційного моделювання:

— можливість максимального наближення процесу навчання до реальної професійної діяльності;

— створення умов для глибокого і повного засвоєння навчального матеріалу на основі системного використання знань у процесі одночасного вирішення навчальних ізмодельованих професійних проблем;

— реалізація різних рівнів інтелектуальної активності студентів (репродуктивного, евристичного, креативного);

— створення умов для інтенсифікації творчої діяльності студентів в умовах організації групової та комплексної взаємодії;

— створення умов для реалізації системи суб'єкт-суб'єктних відносин за різними напрямами взаємодії;

— надання можливості студенту виявити творчі та професійні здібності, усвідомити свої потенційні можливості;

— формування інтересу та емоційно-ціннісного ставлення студента до навчальної й майбутньої професійної діяльності.

Психологічна (самовизначальна) технологія навчання, в центрі якої самовизначення особистості у виконанні тієї чи іншої освітньої діяльності, ґрунтується на використанні мотивів самовдосконалення особи і представляє вищий рівень розвивального навчання. Система саморозвиваючого навчання включає три взаємопов'язані, взаємозалежні підсистеми: теорію — освоєння теоретичних основ самовдосконалення; практику — формування досвіду щодо діяльності із самовдосконалення, використання психокорекційної та тренінгової діяльності; методику — реалізацію форм і методів саморозвивального навчання у викладанні основ наук.

Діяльнісна технологія навчання характеризується здатністю особистості проектувати діяльність, стати її суб'єктом. Перенесення акценту в навчанні із засвоєння фактів (результат — знання) на оволодіння способами взаємодії із світом (результат — уміння) призводить до ситуації, коли основним елементом роботи студенті встає розв’язання задач, тобто освоєння діяльності, особливо нових її видів: навчально-дослідницької, пошуково-конструкторської, творчої та ін. Фактичні знання стають наслідком роботи над задачами, що організовано в доцільну та ефективну систему. Паралельно зосвоєнням діяльності студент формує свою систему цінностей і з пасивного споживача знань перетворюється в активного суб'єкта навчальної діяльності. Отже, при оволодінні певнми видами діяльності, відповідній організації та конструюванні змісту для навчального простору відбувається самовизначення студента, що в подальшому може задати певну траєкторію його життєвого шляху. Концепція «учіння через діяльність», запропонована американським науковцем Д. Дьюї, базується на принципах:

— урахування інтересів учнів;

— учіння через навчання думати й діяти;

— пізнання й знання — наслідки переборення труднощів; вільна творча робота й співпраця.

Рефлексивна технологія навчання полягає в осмисленні особистістю власної діяльності, способу отримання результату, труднощів та шляхів їх усунення, що дає змогу майбутньому педагогу посилити здатність до адекватної самооцінки, аналізу, експертизи істворення нового творчого продукту. На основі рефлексивної технології розвиваються здібності до рефлексії здійсненої діяльності йосмислення себе в цій діяльності (власних емоцій, почуттів, утруднень, сумнівів, удач і т.д.)

Рефлексивна діяльність (за А. Хуторським) включає в себе такі етапи:

— припинення предметної (дорефлексивної) діяльності;

— встановлення послідовності виконання дій;

— аналіз послідовності дій з точки зору їх ефективності, продуктивності, відповідності поставленим задачам тощо;

— виявлення і формулювання результатів рефлексії;

— перевірка гіпотез у подальшій діяльності.

Якщо особливості названих технологій поєднати, то отримаємо інтегративну технологію, яскравим представником якої є особистісно-орієнтовані технології. Очевидно, що такі технології дають широкі можливості кожному студенту виявити власні здібності, спробувати себе в різних сферах діяльності, самореалізуватися, адже в його основі лежить розвиток пізнавальних навичок, вміння самостійно конструювати свої знання й орієнтуватися в інформаційному просторі.

На сучасному етапі розвитку професійно-технічної освіти науковці роблять спроби побудувати іншу особистісно-орієнтовану систему навчання. Вона спирається на такі вихідні положення:

Розглядаючи застосування особистісно-орієнтованої технології в навчально-виробничому процесі відомі дидакти М. В. Данилов, Б.О. Єсипов та інші розглядали навчання як процес, що має дві сторони: викладання й учіння, а основним фактором оптимізації феномену особистісно-орієнтованої освіти є прогресивний розвиток суспільства, досягнення соціальної та інтелектуальної зрілості.

Переважна більшість сучасних педагогів-дослідників об'єктивною передумовою розвитку цього напряму в освіті вважає зміну функціонування освітньої галузі. Так розгляд науково-теоретичних основ реалізації особистісно-орієнтованого підходу в навчанні дає змогу сформулювати ряд важливих позицій, що впливають на впровадження особистісно-орієнтованого підходу в практику роботи ПТНЗ:

1. Особистісно-орієнтоване навчання має забезпечити розвиток і саморозвиток особистості учня як суб'єкта пізнання і предметної діяльності, ґрунтуючись на виявлених його індивідуальних особливостей.

2. Освітній процес особистісно орієнтованого навчання дає кожному учневі можливість реалізувати себе в пізнанні, навчальній діяльності, поведінці.

3. Зміст освіти, його структура і засоби добираються і конструюються таким чином, щоб учень мав можливість вибору предметного матеріалу (за об'ємом і формою).

4. Критеріальна база особистісно орієнтованого навчання враховуєне тільки рівень досягнутих знань, умінь і навичок, але й сформованість певного рівня інтелекту (його властивостей, якостей, прояву).

5. Освіченість як сукупність знань, умінь, індивідуальних здібностей є важливим засобом розвитку духовних й інтелектуальних сил учня, що є основною метою сучасної освіти.

6. Освіченість і навченість не тотожні за своєю природою і результатами. Навченість через оволодіння змістом освіти забезпечує соціальну і професійну адаптацію у суспільстві. Освіченість формує індивідуальне сприйняття світу, можливість його творчого перетворення, широкого використання суб'єктивного досвіду в інтерпретації та в оцінюванні фактів, явищ, подій довкілля на підставі особистісно значущих цінностей і внутрішніх установок.

7. Традиційне навчання вже не може бути провідним у цілісному освітньому процесі. Значущими стають ті складові навчального процесу, які розвивають індивідуальність учня, створюють усі необхідні умови для його саморозвитку, самовираження, самовдосконалення.

8. Особистісно-орієнтоване навчання будується на принципі варіативності, тобто вибору змісту, методів і форм навчального процесу, який здійснюватиметься вчителем-предметником з урахуванням особливостей і рівня розвитку кожної дитини, її потреби у педагогічній підтримці.

Таким чином, кожне навчання відповідно до своєї сутності є реалізацією умов для розвитку особистості, тобто воно має бути розвивальним, особистісно-орієнтованим.

Для реалізації особистісно-орієнтованих технологій в практиці педагогу необхідно сприяти зацікавленості кожного учня в роботі класу за допомогою чітко, зрозуміло та доступно сформульованої мотиваційної установки.

Отже, особистісно-орієнтоване навчання — це загальнодидактичний принцип індивідуального підходу до учнів. Це можна пояснити за допомогою такого факту. Відомий російський психолог Л. С. Виготський своє теорією доводить, що розум будь-якої людини має дві зони розвитку:

Перша зона, А — це зона актуального розвитку. У цю зону потрапляють завдання, які людина може виконати сама без допомоги вчителя.

Друга зона В — це зона найближчого розвитку. Сюди потрапляють завдання, які дитина сама виконати не може, але може з ними впоратися з допомогою вчителя. Зона найближчого розвитку, — це зона «наступного дня». Те, що сьогодні є зона найближчого розвитку, завтра у процесі навчання повинно стати зоною актуального розвитку. Учитель не повинен давати готову інформацію, адже таке навчання може загальмувати мислення дитини. А за допомогою вміло підібраних запитань педагог підводить учня до правильної відповіді, розв’язку.

Якщо навіть теоретично припустити, що два учні навчались в одному і тому ж ПТНЗ, в одних і тих самих учителів, рівень їхнього розвитку все одно буде різним. Тому зрозуміло, до таких дітей треба підходити індивідуально, тобто ставити перед ними різні завдання. Якщо для цілого класу поставити одне завдання, то для одних учнів воно потрапить у зону актуального розвитку, для інших — у зону найближчого розвитку.

Отже, одне завдання для всієї групи ставити не можна, а тому вимоги щодо особистісно-орієнтованого навчання є науково обґрунтованими.

Засобами реалізації особистісно-орієнтованої технології навчання є використання різноманітних форм та методів організації навчальної діяльності, орієнтованих на конкретного учня. Стимулювання учнів до висловлювання, використання різних способів розв’язання ситуативних завдань дозволить учневі усунути страх помилитися чи дати неправильну відповідь. Окрім того, доцільним є створення на уроці таких педагогічних ситуацій, які дають можливість кожному учневі проявити ініціативу, самостійність, підтримувати прагнення учня знаходити власний спосіб роботи, аналізувати та оцінювати роботу інших.

Використання навчального матеріалу різного змісту, виду та форми, різноманітних видів пізнавальної діяльності, а також мотиваційний, змістовно-операційний та вольовий компоненти сприяють активізації пізнавальної самостійності учнів. Надання учневі свободи вибору засобів виконання навчального завдання та створення умов для творчості в самостійній та колективній діяльності дозволяє зняти емоційне напруження, побоювання помилки. Навчальне середовище особистісно-орієнтованої технології повинно передбачати використання нетрадиційних форм групових та індивідуальних занять з метою активізації діяльності, особливу підготовку вчителя до систематичного здійснення такої роботи на уроці, індивідуальному занятті.

Організація занять у малих групах має бути основана на діалогу, імітаційно-рольових іграх, тренінгах, навчальному спілкуванні, мозковому штурмі, круглих столах, інсценуванні драматичних уривків, дискусій, творчих індивідуальних проектів й навчально-ознайомчій практиці, а постійний аналіз та оцінка з боку викладача індивідуальних способів навчальної роботи надасть учневі можливість розповісти, як він організував свою роботу, яким методом користувався, що сподобалося, вдалося тощо.

При цьому учні отримують краще осмислюють мету та результати своєї праці, усвідомлюючи, що вони є не об'єктом, а суб'єктом навчальної діяльності. Педагог же, у свою чергу, стає доброзичливим помічником, який зацікавлений у долі кожного учня. Отже відбувається переорієнтація учнів від навчання («нехай мене навчать») до учіння («прагну все знати»).

Під час організації особистісно-орієнтованого уроку професійна позиція педагога полягає втому, щоб знати і з повагою ставитися до будь-якого висловлювання учня за темою. В цих умовах учні прагнутимуть висловлювати свої думки, пропонувати свої варіанти, не боятимуться помислити.

Одним із ефективних засобів реалізації особистісно-орієнтованого навчання є індивідуальний та диференційований підхід до учнів у навчально-виробничому процесі.

Так, індивідуалізація навчання сприяє усвідомленню учнем своїх сильних і слабких можливостей навчання, підтримці і розвитку самобутності з метою самостійного вибору власних смислів навчання. Індивідуалізація сприяє розвитку самосвідомості, самостійності й відповідальності.

Педагогічна підтримка полягає у спільному з учнем визначенні його інтересів, цілей, можливостей і шляхів подолання перешкод (проблем), які заважають йому досягати позитивних результатів у навчанні. Підґрунтям педагогічної підтримки є взаємини рівноправності, рівноцінності, поваги й довіри між учителем і учнем.

Індивідуалізація передбачає:

1) індивідуально орієнтовану допомогу учням в усвідомленні власних потреб, інтересів, цілей навчання;

2) створення умов для вільної реалізації завданих природою здібностей і можливостей;

3) підтримку школяра у творчому самовтіленні;

4) підтримку учня у рефлексії.

Для того, щоб будь-яка людина, залучена до певної діяльності виступала в ній як суб'єкт, перш за все, вона має усвідомлювати особистісно значиму мету цієї діяльності. З цього виходить, що якщо ми хочемо включити особистість в освітній процес, вона повинна бачити вньому певну значимість. Звідси висновок: робота вчителя без мотивації і особистісних підстав учнів, рівнозначна роботі в порожній аудиторії.

Як стверджує науковець М.М. Фіцула, особистісно орієнтоване навчання забезпечує перетворення учня з пасивного спостерігача, який засвоює знання та досвід, на активного співрозмовника та співробітника, суб'єкта навчально-виховної діяльності, продуктивної праці.

Таким чином, сутністю особистісно-орієнтованої технології навчання є організація процесу навчання, в основі якого лежить визнання індивідуальності, самобутності, самоцінності кожної людини, що вимагає забезпечення розвитку і саморозвитку особистості, виходячи із виявлення індивідуального, неповторного, суб'єктивного досвіду, здібностей, інтересів, ціннісних орієнтацій, можливостей реалізувати себе в пізнанні, навчальній діяльності, поведінці.

Засобами реалізації особистісно-орієнтованої технології навчання є:

— використання різноманітних форм та методів організації навчальної діяльності, орієнтованих на конкретного учня;

— стимулювання учнів до висловлювання, використання різних способів розв’язання ситуативних завдань без страху помилитися чи дати неправильну відповідь;

— створення на уроці таких педагогічних ситуацій, які дають можливість кожному учневі проявити ініціативу, самостійність, підтримувати прагнення учня знаходити власний спосіб роботи, аналізувати та оцінювати роботу інших;

— використання різноманітних видів пізнавальної діяльності, а також мотиваційний, змістовно-операційний та вольовий компоненти пізнавальної самостійності учнів;

— створення атмосфери зацікавленості кожного учня в результатах роботи всього класу;

— використання протягом уроку дидактичного матеріалу, який дозволяє учневі обрати найбільш значущі для нього вид та форму змісту навчального матеріалу;

— оцінка досягнень учня протягом усього процесу його діяльності, а не тільки за остаточним результатом;

— заохочення прагнень учня знаходити свій спосіб роботи, аналізувати протягом уроку роботи інших учнів, вибирати та освоювати найбільш раціональні з них тощо.

особистісний навчальний виробничий урок

1.3 Педагогічні умови успішного використання особистісно-орієнтованої технології навчання у навчально-виробничому процесі ПТНЗ

Освітній процес будується на навчальному діалозі учня й педагога, який направлений на спільне конструювання програмної діяльності. При цьому обов’язково враховуються індивідуальна вибірковість учня до змісту, вигляду та форми навчального матеріалу, його мотивація, прагнення використовувати отримані знання самостійно, за власною ініціативою, в ситуаціях, не заданих навчанням.

Організація навчально-виробничого процесу з використанням особистісно-орієнтованої технології ґрунтується на певних принципах. Основний принцип особистісно-орієнтованого навчання — визнання, усвідомлення індивідуальності учня, його самоцінності, неповторності як людини, його розвитку не як колективного суб'єкта, але, насамперед, як індивіда з неповторним суб'єктним досвідом, сукупністю психічних, культурологічних рис. Особистісно-орієнтоване навчання повинно забезпечити розвиток та саморозвиток особистості, виходячи з виявлення її індивідуальних особливостей як суб'єкта пізнання та предметної діяльності. Наступний принцип — принцип індивідуалізації навчання, яка передбачає індивідуально орієнтовану допомогу учням в усвідомленні власних потреб, інтересів, цілей навчання, створення умов для вільної реалізації завданих природою здібностей і можливостей, підтримку школяра у творчому самовтіленні, підтримку учня у рефлексії тощо.

Важливий принцип диференціації, може бути двох видів: предметна диференціація (розподіл учнів на різнорівні групи, враховуючи принцип природовідповідності на заняттях) та духовна диференціація з урахуванням особистісних відмінностей, пов’язаних із традиціями сім'ї, моральності. Принцип максимального наближення змісту навчального матеріалу до реалій життя сприяє розумінню учнями важливості знань, необхідності постійного їх оновлення. Принцип варіативності - базовий, будує навчання на широкій різноманітності змісту та форм навчального процесу, вибір якого здійснює педагог, враховуючи мету розвитку кожної окремої дитини.

Принцип проектування навчального предмету має структуру: ідея — навчальний процесс — своєрідна проекція науки. Реалізація принципу постійної самооцінки учнями власної навчальної діяльності дає змогу учню не тільки більш усвідомлено ставитись до учіння, а й спостерігати динаміку особистого просування в засвоєнні навчального матеріалу, своєчасно корегувати свою пізнавальну діяльність.

Принцип гуманізації змісту знань передбачає таку систему суб'єкт-суб'єктних діалогових взаємовідносин у навчально-виховному закладі, які створюють найсприятливіші умови для розвитку кожним суб'єктом педагогічного процесу своїх духовно-інтелектуальних і творчо-діяльнісних здібностей, неповторних національних, особистісних рис і засвоєння необхідної кількості знань, умінь ї навичок, щоб стати добрим фахівцем.

Показати весь текст

Заповнити форму поточною роботою