Виклад основного матеріалу

Поняття «інновація» асоціюється з процесами вдосконалення, оновлення, перебудови, оптимізації, модернізації, трансформації, диверсифікації, орієнтації на нове. Йдеться про певні зміни, нововведення, практичне використання яких приносить нові покращені результати. Інновація має багатовекторне значення, бо окрім позначення нової ідеї, передбачає процес реалізації цієї ідеї, характеризує зміни у способах діяльності, житті, стилі мислення; пов’язана з переходом до якісно іншого стану через перегляд застарілих норм, положень, поглядів, ролей тощо.

У сфері освіти інновації передбачають запровадження та поширення ідей, засобів, педагогічних та управлінських технологій, які підвищують показники якості освіти, спричиняючи модифікацію змісту, методів, форм навчання й виховання, з метою адаптації педагогічного процесу до нових вимог. При цьому орієнтація на нове, пошук і його впровадження не є самоціллю. Важливішим є забезпечення адекватності та результативності освіти відповідно до запитів суспільства.

Нововведення в освіті здійснюється на трьох рівнях: макрорівні, мезорівні та мікрорівні. На макрорівні інновації є наслідком змін, що відбуваються в суспільстві (країні, світі, соціумі) і торкаються перебудови всієї системи освіти, спричиняючи зміни її парадигми (у сучасних умовах зміна індустріальної цивілізації на постіндустріальну зумовлює нові запити суспільства в усіх сферах життя, і тим самим формує новий тип культури), мають глобальний характер. На мезорівні інновації спрямовані на освітнє середовище, створення нових типів навчальних закладів на базі нових концептуальних підходів, зміни структури системи освіти. На мікрорівні - на створення нового змісту як окремих дисциплін (предметів), так і блоку курсів (наприклад, екологічних або гуманітарних); відпрацювання нових способів структурування освітнього процесу; розробку нових технологій, форм і методів навчання [7]. На кожному з цих рівнів нововведення стосуються індивідуалізації освітньої взаємодії, утвердження гуманістичних, демократичних цінностей і процесів, що відбуваються в Україні.

Л. Пшенична вказує на те, що термін «інновація» в освітній галузі розглядається як:

• — процес створення, розповсюдження та використання нововведень для розв’язання педагогічних проблем, які досі розкривалися по-іншому;
• — результат творчого пошуку оригінальних, нестандартних рішень педагогічних проблем;
• — значущі й системні новоутворення, які виникають на основі різноманітних ініціатив і нововведень, що стають перспективними для еволюції освіти, позитивно впливаючи на її розвиток;
• — нові форми організації праці та управління, нові види технологій, які охоплюють різні сфери діяльності;
• — процес оновлення чи вдосконалення теорії і практики освіти, який оптимізує досягнення її мети;
• — процес здійснення цілеспрямованих змін, зорієнтованих на перетворення компонентів у структурі або функціонуванні організації; нові ідеї, дії, для яких настав час реалізації [9, с. 6].

Освітня інновація розвивається поетапно: ініціація нововведення і прийняття рішення про необхідність впровадження новацій певного типу; обґрунтування інновацій, прогнозування негативних та позитивних наслідків, інформаційне забезпечення нововведення; створення нових мобільних, самостійних і незалежних структур, що сприяють освоєнню нововведення: лабораторій, експериментальних груп тощо, а також переконання у необхідності нововведень і створенні сприятливого емоційно-мотиваційного фону; узагальнення і аналіз отриманої моделі (усвідомлення рівня здійснення інноваційного процесу, співвіднесення з прогностичним станом); впровадження нового, успішність якого залежить від матеріально-технічної бази навчального закладу (або освітнього середовища), кваліфікації викладачів і керівників, їхнього ставлення до інновацій загалом, творчої активності, морально-психологічного клімату в колективі [7].

У межах конкретних етапів інновації визначаються процесуальністю, послідовністю змін в закономірному порядку. Тобто інноваційний процес пов’язаний із створенням, освоєнням (впровадженням) і поширенням інновацій (змісту, засобу, методу, форми, технології), з метою змін в освітньому середовищі (школи, регіону, держави) та переходу освіти до вищої нової якості. педагогічний інновація нововведення освіта Загалом інноваційний процес в освіті науковцями тлумачиться як: сукупність послідовних, цілеспрямованих дій на оновлення освіти; підготовка та здійснення інноваційних змін, процес перетворення наукових знань на інновацію; зумовлений суспільною потребою комплексний процес створення, впровадження, поширення новацій і зміни освітнього середовища; комплексна діяльність щодо створення (розробки), засвоєння, використання й поширення нововведень [2].

Інноваційні процеси завжди мають своїх носіїв, а реалізація інновацій пов’язана зі значними змінами в сфері свідомості педагогічної спільноти в цілому. Йдеться про компетентність, конкурентоспроможність, готовність педагогів до прийняття нововведень, їхню здатність творчо працювати, реагувати на глобалізаційні виклики та складні трансформації, які переживає людство. Інноваційна діяльність в освітній сфері як процес і інновації як її результат, пов’язані практично з усіма сферами діяльності педагога. Це відповідь на виклики сучасності, що зумовлює гнучкість системи освіти, її відкритість до нового, здатність формувати інноваційну людину — особу такого соціально-культурного ґатунку, яка може творчо і результативно працювати, бути конкурентною в умовах сьогодення [4].

Відтак переосмислюється роль вчителя-вихователя у суспільстві та здійснюється пошук шляхів удосконалення підготовки педагогічних фахівців нової генерації. Педагогічна освіта розглядається як особливий ресурс підвищення інтелектуального потенціалу та рівня духовної культури нації. Її завдання — забезпечити високий рівень інтелектуально-особистісного, духовного, професійного розвитку майбутнього педагога, оволодіння навичками наукового стилю мислення та опанування технологіями використання нововведень в професійній сфері. У зв’язку з цим, метою вищої педагогічної школи є створення умов для підготовки інноваційно орієнтованих педагогів. З одного боку потреба інновацій в системі педагогічної освіти випливає з природи соціально-економічних змін, що відбуваються в соціумі, а з іншого — має брати до увга модифікації у системі вищої освіти та враховувати нововведення у всіх інших типах навчальних закладів.

Педагогічна освіта може стати конкурентноспроможною за умови діалогу між навчальними закладами, завдяки обміну та співпраці між ними. Це, зокрема, передбачає визнання за педагогічними вишами педагогічної, наукової, адміністративної та фінансової самостійності, залишаючи за державою основні функціональні засади організації освіти — ліцензування, акредитація, держзамовлення, контроль за якістю підготовки спеціалістів, їхній розподіл. Мається на увазі певна автономія вищих педагогічних навчальних закладів, можливість самоорганізації, коли ВНЗ несе колективну відповідальність за свою діяльність і має можливість управляти інноваціями [5, с. 31].

Важливою у цьому контексті є інноваційна діяльність вищого педагогічного навчального закладу як джерело різноманітних нововведень, до яких належать: новітні форми фінансової, економічної, наукової, навчальної, дозвіллєвої діяльності; відкриття нових напрямів підготовки та перепідготовки педагогічних фахівців; застосування сучасних інноваційних педагогічних технологій і форм організації навчально-виховного процесу.

Надання сучасним вишам більшої автономії та повноважень викликає потребу в реалізації таких інновацій у системі вищої педагогічної освіти:

• — стратегічних (оновлення концепцій і стратегій розвитку кожного окремого навчального закладу, зміни в освітніх навчальних планах і програмах підготовки вчителів, розроблення траєкторій індивідуального розвитку студентів);
• — організаційно-управлінських (запровадження нової моделі ВНЗ: оновлення загальної структури університету та його підрозділів, нововведення у системі управління, у тому числі - до вимог компетенцій педагогічних працівників);
• — технологічних (запровадження нових методик і технологій реалізації освітнього процесу) [1].

Обираючи вектори інновацій у вищій педагогічній освіті слід зважати на міжнародні інтеграційні процеси. Зокрема, Комісія європейських експертів розробила стандарти якості педагогічної освіти, які мають враховувати такі аспекти: кваліфікаційні характеристики професорсько-викладацького складу; складові навчального плану; інтеграцію наукової і навчальної діяльності; зв’язок зі школою; ступінь інтернаціоналізації (урахування європейських масштабів, співпраця з іншими навчальними закладами і т. д.) [8].

Важливими напрямами інновацій педагогічної освітньої системи та її інтеграції в європейський простір є перехід до порівняльної системи ступенів вищої освіти, застосування кредитно-модульної системи (ECTS), прийняття узгодженого додатка до диплома та створення умов для мобільності студентів у межах країни та за кордоном.

Привабливим у цьому сенсі є впровадження трициклової системи підготовки педагогічних фахівців: бакалавра, магістра, доктора філософії (PhD), з метою узгодження з європейськими стандартами та взаємного визнання систем педагогічної освіти. Такі рівні освіти дають змогу зберегти спадкоємність (ступеневість, безперевність) між педагогічними навчальними закладами України (коледжами, інститутами, університетами), що своєю чергою позитивно впливає на мобільність українського студента, його можливість змінювати місце навчання та вільно переміщатися у пошуках роботи в межах країни.

Нововведення стосуються і змісту вищої педагогічної освіти на засадах компетентнісного підходу та особистісно-орієнтованої педагогіки, зокрема оновлення навчальних дисциплін, урівноваження компонентів підготовки (фундаментальної, психолого-педагогічної, методичної, інформаційнотехнологічної, соціально-гуманітарної складових), її стандартизації, варіативності, інтенсифікації, інформатизації; підтримки обдарованої студентської молоді; визначення спільних елементів у навчальних планах і міжнародних програмах; узгодження з вимогами інформаційнотехнологічного суспільства та змінами, що відбуваються у соціальноекономічній, духовній та гуманітарній сферах [6].

Науковці зазначають, що інноваційне навчання має передбачати: інтенсивний розвиток особистості студента і педагога; демократизацію їх спільної діяльності і спілкування; гуманізацію навчально-виховного процесу; орієнтацію на творче викладання і активне вчення і ініціативу студента у формуванні себе як майбутнього професіонала; модернізацію засобів, методів, технологій і матеріальної бази навчання, що сприяють формуванню інноваційного мислення майбутнього професіонала [7]. Такі зміни у підходах до підготовки педагогічних фахівців передбачають зміщення акцентів з процесу навчання на його результати, що означає докорінну трансформацію ролі педагога та впровадження нових форм взаємодії учасників освітнього процесу.

Навчально-виховний процес у вищій педагогічній школі має орієнтуватися на особистість студента через індивідуалізацію навчання. Тому сьогодні здійснюється пошук інноваційних форм і методів навчання, створюється нове покоління дидактичних засобів і новітніх мультимедійних навчальних технологій, урізноманітнюються методи оцінювання та способи забезпеченні якості освіти. Актуалізується науково-дослідна діяльність студентів, з метою формування готовності майбутніх фахівців до здійснення педагогічних досліджень в умовах професійної діяльності.

Отож, напрями оновлення педагогічної освіти торкаються:

• — реформування системи з урахуванням європейських вимог та одночасним збереження культурних та інтелектуальних національних традицій відповідно до запитів суспільства та нового соціального замовлення (нова концепція освіти);
• — забезпечення інтеграції педагогічної освіти в європейський освітній простір через удосконалення структури вищої педагогічної школи;
• — створення умов для підготовки інноваційно орієнтованих педагогічних фахівців через покращення змісту педагогічної освіти, впровадження ефективних інноваційних форм та способів підготовки фахівців;
• — автономії вищих педагогічних навчальних закладів, можливостей самоорганізації та самоуправління інноваціями;
• — поліпшення ефективності та результативності наукових досліджень у педагогічних вишах, на основі концентрації ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку педагогічної науки та інновацій.