Значение фінансових ринків підприємствам

Значение фінансових ринків підприємствам

Олег Лытнев Типичное підприємство реального сектора зазвичай виступає у ролі покупця на фінансовому ринку. Схема на рис. 4.2.1 показує зв’язок між підприємством, і ринком, і навіть основні фінансові інструменти, эмитируя які підприємство зможе набувати над ринком необхідний капітал.

.

Рисунок 4.2.1. Схема взаємодії підприємства з фінансовою ринком.

На схемою не знайшов відбитку вторинний фондовий ринок, але це значить, що не має значення підприємствам реальної сфери. Наявність вторинного ринку забезпечує інвесторам дотримання їх найважливішого права — проголосувати «ногами» проти неефективний менеджмент. Без можливості повернути акції емітенту отже повернути гроші, акціонери можуть позбутися від стали їм нецікавими цінних паперів лише з вторинному ринку. Якби такої можливості, навряд б знайшовся сміливець, готовий безповоротно віддати свої гроші у обмін нічим не підкріплене обіцянку виплати невизначених дивідендів у майбутньому. Отже, ліквідний вторинний ринок — необхідне умова існування ринку взагалі. На вторинному ринку визначається реальну вартість капіталу підприємства.

Предприятие може відчувати вплив ринку, навіть виходячи нею у пошуках капіталу. Ринкова ціна капіталу визначає граничне значення до рівня дохідності активів, забезпечуваного підприємством. Якщо вкладення активи приносять дохідність, меншу ніж ціна капіталу, керівництво підприємством отримує сигнал про про недостатню ефективність своєї діяльності. Наприклад, завод, не що привертав додаткового фінансування над ринком, забезпечує дохідність активів (отже, і вкладеного до нього власного капіталу) лише на рівні 10%. Ставка рефінансування становить 33% річних, інфляція — 15%, а Ощадбанк пропонує вкладникам депозит під 16%. Вочевидь, що власники такого заводу перебувають у менш вигіднішому становищі тоді як інвесторами, разместившими свої грошей депозит Ощадбанку. Доход на вкладення підприємство не встигає за рівнем інфляції., тобто фактично інвестиції приносять негативну дохідність, власники заводу втрачають спрямовані на автомобіль.

Нормально працюючий фінансовий ринок сприяє розширенню корпоративної форми підприємництва, на яку характерно поділ функцій володіння і управління власністю. Кількість власників може обчислюватися десятками і навіть сотнями тисяч жителів, у яких можуть бути свої власні переваги й незбіжні погляду різні аспекти роботи підприємства. А, щоб максимально задовольнити потреби всіх власників підприємства, команда найманих менеджерів повинен мати чіткі критерії те, що «добре» і «погано» переважної більшості власників. Такі критерії їм надає фінансовий ринок: кожній із інвесторів підприємства буде погоджуватися, щоб менеджери продовжували вкладення реальні активи до тих пір, поки гранична дохідність інвестицій стане рівної дохідності вкладень в фінансові активи приблизно такою самою ступеня ризикованості. Цей постулат економічної теорії, сформульований в тридцятих роках ХХ століття американським ученим Ирвингом Фішером, має просту фінансову інтерпретацію: капітал повинен інвестуватися на такі проекти, NPV яких позитивна.

Таким чином, щоб «догодити» власникам підприємства, менеджери повинні постійно відшукувати найбільш високоприбуткові напрями інвестування капіталу, обгрунтовувати й реалізовувати відповідні проекти. Недолік власних ресурсів підприємства може бути достатньою підставою для відмовитися від реалізації проекту, має позитивну NPV. Фінансування інвестицій може здійснюватися з допомогою капіталу, купованого на фондовому ринку. Критерієм ефективності буде не обсяг відсутніх коштів, а ціна, що має бути нижче IRR проекту. Інформації про ціні капіталу створюється фінансовим ринком, тобто саме ринок встановлює менеджерам критерій, орієнтуючись який вони будуть задовольняти головну потреба всіх інвесторів — стати багатшими.

Рынок як дає орієнтир менеджерам, а й створює умови для ефективного контролю над діяльністю цих структур з боку власників підприємства. Як уже відзначалося вище, бухгалтерські дані про величину прибутку підприємства мають номінальний характер, бо в її величину мають значний вплив різні облікові процедури: способи оцінки активів і розподілу непрямих витрат, методи нарахування амортизації тощо. Бухгалтерська звітність може утримувати у собі інформації про планованих проектах і угодах, судових процесах, у яких виявилося втягнутим підприємство, основних макроекономічних тенденції та багатьох інших чинниках, що впливають на оцінку своєї діяльності. Остаточну оцінку ефективності роботи менеджерів виносить фінансовий ринок, агрегируя інформацію, що є у фінансових звітах, а й в інших загальнодоступних (а часом — і конфіденційних) джерелах інформації. Вона вихлюпнеться трапилося в ринковій ціні акцій підприємства. Зростання ціни означає збільшення реальну вартість інвестованого в підприємство капіталу, тобто реальне збільшення багатства власників. Вочевидь, що став саме того результату очікують вони живуть від менеджменту: подорожчання акції хоча на 10 копійок означає на її власника значно більше, ніж шестизначні прибутку, відбиті в звітності підприємства.

Другими словами, керівництво «продає» на фінансовому ринку звітні показники свого підприємства. Реакція ринку одні й самі цифри, показані різними компаніями, то, можливо далеко ще не однаковою. Емпірично доведено, що поліпшення звітні показники, викликане зміною облікової політики підприємства, не справляє враження на інвесторів та практично важить на рівень ринкових цін акцій цього підприємства. Збільшення дивідендних виплат на акцію надає значно більше значний вплив ціни. Але це не отже, що став саме розмір дивідендів вичерпний показником для ринку — до уваги приймається вся сукупність наявну інформацію про підприємстві. Через війну «ціна» звітної прибутку може дуже розниться для різних підприємств. У біржовий практиці вимірником такий «ціни» є ставлення «цена/прибыль» (P/E ratio), котируемое в щоденних листингах цінних паперів. Наприклад, 14 липня 1995 року показник P/E компанії «Кока-Кола» становив 64, тоді як в однієї з її основних конкурентів — компанії «Пепсико» — цей коефіцієнт дорівнював лише 19. Очевидно, ринок більш високо оцінював перспективи «Кока-Коли», погоджуючись виплачувати 64 центи за 1 цент прибутку, відбитій у її бухгалтерської звітності. Цікаво, що безпосереднє відношення «цена/прибыль» щонайменше відомої корпорації «Форд» була у того дня 32, тобто вдвічі нижча, ніж в «Кока-Коли», як і раніше, що «Форд» виплатив своїм акціонерам значно вищі дивіденди (відповідно $ 1,24 і $ 0,88 для 1 акцію).

Еще одним підтвердженням такий неоднозначною оцінки ринком фінансової звітності підприємств є бум Internet-компаний, що простежувався 1999;го і першою половині 2000 року. Ціни акцій підприємств (котировавшихся в NASDAQ) безупинно росли, як і раніше, що вони взагалі приносили прибутку, навпаки, з кожним звітним кварталом зростали їх збитки. Ситуація була такою неординарна, що чимало спостерігачі заговорили про виникнення певної «нової економіки», середовищем проживання який мав стати віртуальний світ «глобальної павутиння», у якому, щоб одержувати прибуток, зовсім необов’язково її заробляти. Як і належить у випадках, одночасно з здравицями новому світу, відбувалося відспівування «старої», традиційної економіки, символом якої стала NYSE: одночасно зі зростанням котирувань NASDAQ відбувалося зниження цін на нью-йоркською фондову біржу. Проте, після ухвалення рішення про можливої демонополізації компанії Майкрософт (на початку квітня 2000 року), ринок NASDAQ упав, а ринок NYSE, навпаки, пішов вгору. Це забезпечило привід згадати про «тюльпаномании», що уразила Голландію XIX століття.

Таким чином, успішним є менеджер, здатний як створити якісний «товар» (у цьому контексті - високі звітні показники), а й вигідно «продати» його за фінансовому ринку. Подорожчання активів, відбите у фінансовому звітності збільшує номінальний капітал підприємства. Реальна його може бути оцінена лише ринком. У розумінні власників не лише цифри, відбиті в звіті прибутки і збитках, радше їхні цікавить приріст ринкову вартість акцій, якими вони володіють. З позиції акціонера не вартість активів визначає величину капіталу, а навпаки, активи підприємства стоять стільки ж, скільки оцінює ринок сумарна вартість всіх акцій підприємства (сума ринкової капіталізації). Вартість капіталу хіба що «ставиться за провину» активам підприємства. Причому цьому випадку про правостороннем «зобов'язанні», оскільки права сторона балансу визначає величину його лівого боку. У бухгалтерський облік використовується концепція номінального капіталу, передбачає лівосторонній «зобов'язання» — величина власного капіталу визначається ефективністю використання активів підприємства, подорожчання цих активів означає прибуток, тобто приріст власного капіталу.

В життя обидві ці концепції взаємодоповнюють одне одного: у тому, щоб ринок оцінив реальну вартість капіталу, необхідно уявлення фінансової звітності, у якій відбивається зміна номінального розміру. Вочевидь, що «фінансове теорія неспроможна нехтувати жодним ні другого підходом, в іншому разі вона почала б значно простіше розуміння, а й значно непотрібніша для практичного застосування. Фінансова звітність — лише з джерел інформації, котра надходить ринку. Акумулюючи величезні обсяги інформації із різних джерел, ринок має досить швидко переробити, щоб трансформувати безліч вихідних чисел і літер на одну невелику цифру — ціну акції. Здатність ринку здійснювати такі перетворення інформації називається його ефективністю.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.