Теоретичне та техніко-економічне обґрунтування розробки виробничої програми на основі заходів, сприяючих підвищенню обсягів виробництва

РЕФЕРАТ Розробка виробничої програми підприємства Предметом дослідження є форми і методи розробки та обґрунтування виробничої програми.

Об'єктом дослідження виступає виробнича програма підприємства.

Мета дипломної роботи — теоретичне та техніко-економічне обґрунтування розробки програми виробництва на основі заходів, сприяючих підвищенню обсягів виробництва.

Завдання роботи:

визначено основні теоретичні підходи щодо планування, формування, розробки та оптимізації виробничої програми підприємства;

проведено аналіз динаміки виробництва та реалізації продукції в вартісному та натуральному вираженні;

проведено оцінку загального стану підприємства;

розраховано економічну ефективність запропонованих заходів з урахуванням ризиків.

За результатами дослідження були зроблені висновки щодо аналізу виробничо-господарської діяльності ЗАТ «Балмолоко Плюс» та відносно заходів, які були запропоновані для підвищення обсягів виробництва.

Одержані результати можуть бути використані в господарській діяльності підприємства для більш ефективного його функціонування.

Рік виконання дипломної роботи — 2009 рік.

Рік захисту дипломної роботи — 2009 рік.

ЗМІСТ Вступ РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ПРОГРАМИ ВИРОБНИЦТВА НА ПІДПРИЄМСТВІ

1.1 Виробнича програма підприємства: структура, основні параметри та принципи формування

1.2 Виробнича потужність як основна складова виробничої програми підприємства

1.3 Маркетингові дослідження як основа розробки ефективної програми виробництва підприємства РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ І ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАТ «БАЛМОЛОКО ПЛЮС»

2.1 Характеристика підприємства і продукції, що виробляється

2.2 Характеристика технологічного процесу виробництва продукції

2.3 Аналіз виконання виробничої програми

2.3.1 Аналіз виробництва продукції

2.3.2 Аналіз реалізації готової продукції

2.3.3 Аналіз виконання плану з асортименту і структури

2.4 Аналіз використання основних виробничих фондів

2.5 Аналіз використання трудових ресурсів підприємства

2.6 Аналіз маркетингової діяльності підприємства

2.7 Аналіз витрат виробництва

2.8 Аналіз фінансового стану та фінансових результатів діяльності підприємства ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2

РОЗДІЛ 3. РОЗРОБКА ПРОГРАМИ ВИРОБНИЦТВА НА ПІДПРИЄМСТВІ ТА ЇЇ ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ

3.1 Прогноз та пошук альтернативних ринків збуту

3.2 Розробка технологічного заходу, спрямованого на збільшення обсягу виробництва

3.3 Поліпшення організаційної структури підприємства

3.4 Розробка та виведення на ринок нового виду продукції

3.5 Планування використання основних виробничих фондів

3.6 Планування витрат і фінансових результатів діяльності підприємства

3.7 Охорона праці на підприємстві

3.8 Розрахунок економічної ефективності заходів та оцінка отриманих результатів ВИСНОВКИ Список літератури ВСТУП В умовах ринкових відносин центр економічної діяльності переноситься до основної ланки економіки — підприємства. Саме тут виробляється необхідна суспільству продукція, надаються необхідні послуги. Значна частина державного бюджету формується за рахунок фінансових надходжень від підприємств.

Кожне підприємство, починаючи свою діяльність, зобов’язане чітко уявляти на перспективу потребу в фінансових, матеріальних, трудових і інтелектуальних ресурсах, джерелах їх надходження, а також вміти безпомилково розраховувати ефективність використання наявних засобів у процесі своєї роботи. В умовах ринкової економіки не можна добитися стабільного успіху, якщо не буде чітко і ефективно плануватися діяльність підприємства, постійно збиратися і акумулюватися інформація щодо стану існуючих ринків, положення конкурентів і власних можливостей.

Планування виробництва й реалізації продукції являє собою процес розробки й виконання основних завдань річного плану, що включають передбачення потреб ринку на найближчу перспективу. Для цього необхідний вибір й обґрунтування найважливіших напрямків виробничої та підприємницької діяльності, встановлення обсягів виробництва й продажу товарів, розрахунок потреби всіх видів економічних ресурсів. У свою чергу це припускає забезпечення збалансованості виробничої програми й виробничої потужності, конкретизацію обсягів і строків виконання робіт і послуг, оперативне регулювання виробничої діяльності й коректування вихідних планових показників і т.п.

Розробка і формування виробничої програми відіграє важливу роль в успішному функціонуванні підприємства, саме тому, виходячи із запиту споживачів, а також з урахування замовлень на той чи інший вид продукції, проводиться планування виробничої програми. Вона обумовлює завдання щодо необхідності введення нових виробничих потужностей, потребу в матеріально-сировинних ресурсах, чисельності персоналу, транспорті.

Ціль даної роботи — розробка виробничої програми і аналіз фінансово-економічних показників діяльності підприємства. Для її досягнення вирішені наступні задачі:

— визначено основні теоретичні підходи щодо планування, формування, розробки та оптимізації виробничої програми підприємства на основі результатів маркетингового дослідження ринку (проаналізовано ринок збуту продукції та визначені основні тенденції його розвитку);

— проведено аналіз динаміки виробництва та реалізації продукції в вартісному та натуральному вираженні, аналіз виконання плану по асортименту та структурі; виконання плану виробництва та збуту продукції;

— проведено оцінку загального стану підприємства: проаналізована ефективність використання трудових ресурсів, основних засобів підприємства; ступінь використання виробничих потужностей;

— проведено аналіз операційних витрат підприємства та фінансових результатів;

— розроблені заходи що сприяють оптимізації виробничої програми підприємства та плану виробництва;

— заплановані основні показники діяльності підприємства з урахуванням реалізації запропонованих заходів;

— розраховано економічну ефективність запропонованих заходів з урахуванням ризиків.

Об'єктом дослідження визначено процес розробки виробничої програми ЗАТ «Балмолоко Плюс».

Предмет дослідження — форми і методи розробки, обґрунтування та оптимізації виробничої програми.

База дослідження — ЗАТ «Балмолоко Плюс», яке спеціалізується на виробництві і реалізації молочної продукції в східному регіоні України.

Періоди дослідження — 2007;2008 роки.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ПРОГРАМИ ВИРОБНИЦТВА НА ПІДПРИЄМСТВІ

1.1 Виробнича програма підприємства: структура, основні параметри та принципи формування У сучасних умовах виробники й підприємці самостійно планують поточну й перспективну виробничо-господарську й фінансово-економічну діяльність, визначають стратегію й програму розвитку й розширення виробництва, виходячи з ринкового попиту на продукцію, роботи й послуги підприємства, а також необхідності досягнення рівноваги попиту та пропозиції, одержання високого прибутку й особистих доходів персоналу, вирішення інших соціально-економічних проблем й оперативно-тактичних цілей або завдань у плановому періоді.

Планування виробництва продукції передбачає систему взаємодії комплексу економічних ресурсів і внутрішніх факторів підприємства, що спрямовуються на досягнення виробленої стратегії й поставлених завдань на основі повного використання технічних, організаційних й інших наявних на підприємстві резервів. Планування служить необхідною умовою вільного вибору виду виробничої діяльності, своєчасної підготовки матеріальних і трудових ресурсів, технологічного устаткування й конкуруючих виробів для виробництва необхідних ринку товарів і послуг. Тому кожне незалежне виробниче підприємство повинне самостійно планувати свою виробничу діяльність на кілька років вперед з урахуванням потреб ринку й своїх можливостей.

Розробка плану виробництва й реалізації продукції є провідним завданням комплексного планування соціально-економічного розвитку підприємства. План виробництва визначає генеральний напрямок перспективного росту всіх підрозділів підприємств й організацій, основний профіль планової, організаційної й управлінської діяльності підприємства, а також головні цілі й завдання поточного планування, організації й управління виробництвом і т.п. Планування виробництва продукції, товарів і послуг повинне задовольняти на всіх діючих підприємствах конкретні потреби покупців, замовників або споживачів і бути тісно пов’язаним з розробкою загальної стратегії розвитку підприємства, проведенням маркетингових досліджень, проектуванням конкурентоспроможності продукції, організацією її виробництва й реалізації, а також з виконанням інших функцій і видів внутрішньогосподарської діяльності.

Одним з основних завдань виробничої програми є максимальне задоволення потреб споживачів у високоякісній продукції, яка випускається підприємствами при найкращому використанні їхніх ресурсів та отриманні максимального прибутку. З метою вирішення цього завдання в процесі розробки виробничої програми на всіх рівнях потрібно дотримуватися наступних вимог:

1) правильне визначення потреби в продукції, що випускається, і обґрунтування обсягу її виробництва попитом споживачів;

2) повне ув’язування натуральних і вартісних показників обсягів виробництва і реалізації продукції;

3) обґрунтування плану виробництва продукції ресурсами, і в першу чергу, виробничою потужністю.

Також головним завданням при складанні плану виробництва є підтвердження розрахунками, що виробництво в змозі реально виробити необхідну кількість товарів у потрібний термін і з необхідною якістю. У плані вказується склад устаткування, постачальники сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, умови поставки за ціною, кількістю і якістю. Особливості розроблення виробничої програми як етапу стратегічного та довгострокового планів виходять із того, що стратегічний і довгостроковий плани спрямовані на досягнення якісно нових цілей, пов’язаних з докорінними змінами стану підприємства, як з погляду видів та якості продукції, так і з точки зору технічних і технологічних змін процесу виробництва.

У процесі планування виробництва й реалізації продукції повинен досягатися компроміс між можливостями випуску й збуту товарів, здатністю нової продукції заміщати стару, витратами на зберігання й транспортування ресурсів, інвестиціями й доходами, витратами й прибутком, потенціалом розвитку й капіталовкладеннями, освоєнням нових послуг і ризиком і т.п. Тому в процесі розробки планів виробництва необхідно виробити загальні цілі й стимулювати контакти між окремими підрозділами, залучати до планування фахівців, що поєднують технічні, маркетингові і економічні цілі, створювати міжфункціональні робочі групи плановиків, розробляти комплексні програми розвитку виробництва з урахуванням конкретних завдань кожного підрозділу.

В умовах ринку основне завдання кожного підприємства полягає в забезпеченні підйому виробництва й підвищенні його ефективності, росту продажів і доходів і т.п. Тому при плануванні необхідно як можна повніше враховувати кон’юнктуру ринку, дії конкурентів, можливості свого розвитку й інші фактори. Підставою для визначення обсягу поставок конкретної продукції є портфель замовлень і господарські договори. Разом з тим високі й точні кінцеві результати важко передбачати при існуючій невизначеності не тільки в довгострокових, але й у короткострокових планах. Із цього слідує, що тверде перспективне планування на сучасному етапі розвитку ринку себе поки не виправдовує. Тому необхідно ширше розвивати гнучке поточне або оперативне планування виробничої діяльності.

Розробка виробничої програми здійснюється на більшості промислових підприємств у три етапи [16]:

1) складання річного виробничого плану для всього підприємства;

2) визначення або уточнення на основі виробничої програми пріоритетних цілей на плановий період;

3) розподіл річного плану виробництва по окремих структурних підрозділах підприємства або виконавцям.

У процесі розробки виробничої програми цеху або підприємства виникає необхідність прийняття оптимальних планових рішень. Під оптимальним рішенням звичайно розуміється досягнення в заданих умовах максимальних результатів або мінімальних витрат виробництва.

Виробнича діяльність підприємств характеризується системою показників. Найважливішими з них в умовах вільних ринкових відносин є такі, як попит на продукцію й обсяг виробництва, величина пропозиції й виробнича потужність підприємства, витрати й ціни на продукцію, потреба ресурсів й інвестицій, обсяг продажів і загальний доход та ін.

Перш ніж приступити до розробки плану виробництва, проводиться аналіз виконання виробничої програми за попередній період. Це необхідно для визначення вихідного рівня виробництва й виявлення резервів. Аналіз починається з перевірки виконання виробничої програми за обсягом і за складом. Кожне підприємство зобов’язане виконувати план випуску продукції в заданій номенклатурі. Невиконання плану по номенклатурі може означати затримку або навіть зрив виконання плану інших підприємств або несвоєчасне задоволення потреб споживачів. Тому продукція, виготовлена не за плановим асортиментом і не за плановими договорами поставки, при аналізі в виконання плану не зараховується. Для оцінки виконання плану по асортиментах у звіт про виконання плану зараховується фактичний випуск виробів по кожному найменуванню, але в межах не вище 100% планового завдання. Потім аналізується виконання завдання по освоєнню виробництва нової продукції.

Виробнича програма складається із 2-х розділів: плану виробництва продукції в натуральному (умовно-натуральному) виразі та плану виробництва у вартісному виразі. В основу розробки виробничої програми повинна бути покладена реальна потреба в конкретній продукції. На рівні промислового підприємства конкретизація потреби в продукції забезпечується за допомогою попиту споживачів і господарських договорів по розгорнутій номенклатурі виробів. Для того, щоб вірно сформувати виробничу програму підприємства, у його бізнес-плані повинна бути представлена така важлива інформація, як характеристика пропонованої продукції, оцінка можливих ринків збуту та конкурентів, стратегія маркетингу.

При плануванні виробничої програми необхідно використовувати наступні матеріали [29]:

перспективний план виробництва продукції і послуг;

прогноз потреби у продукції підприємства, який складається на підставі досліджень змін ринкових елементів у часі, тобто попиту, пропозиції, цін, кількості конкурентів тощо;

державний контракт та державне замовлення на продукцію підприємства — якщо таке існує;

результати вивчення поточного попиту на продукцію;

договори на виробництво та поставку продукції, які укладаються в результаті вільного продажу виробів на гуртових ярмарках;

заходи щодо спеціалізації і кооперування виробництва;

заходи щодо збільшення виробничих потужностей підприємства;

дані про залишки нереалізованої продукції у попередньому періоді.

Найважливішими ринковими індикаторами при виборі виду продукції, що виробляється, й складанні номенклатурного плану служать показники ефективності й оновлюваності товарів. У відповідності зі своїм життєвим циклом кожен вид продукції досягає у відповідний період граничної ефективності, і тому потрібно періодично оновлювати номенклатуру або асортимент товарів і послуг.

До питання розробки виробничої програми потрібен комплексний підхід. Вона є результатом узгодження наступних цілей підприємства: [38]

· одержання максимального прибутку;

· облік реальних фінансових та інших ресурсних можливостей;

· можливість повного задоволення потреб ринку збуту;

· максимальне зниження виробничих витрат, у т.ч. і максимально можливе завантаження устаткування.

Отже, при розробці конкретної виробничої програми треба врахувати строки й обсяги поставок продукції на ринок (чим звичайно займається відділ маркетингу — план збуту) і максимальне рівномірне завантаження виробничих потужностей (за це відповідає виробничій відділ). Відповідно на підставі виробничої програми повинні бути сформовані (або скореговані) інші розділи комплексного плану підприємства.

Схема планування виробничої програми зображена на рис. 1.1.

Рис. 1.1 Схема планування виробничої програми У теорії й практиці планування на підприємствах широко застосовуються натуральні, трудові й вартісні вимірники продукції й деякі їхні різновиди.

Натуральні вимірники виражають фізичний обсяг конкретних видів продукції у таких одиницях, як штуки, тонни, метри (погонні, квадратні, кубічні), і є основою для встановлення трудових і вартісних вимірників. Однак на практиці діапазон їхнього застосування обмежений розрахунками обсягів випуску тільки однорідної продукції Трудові вимірники є універсальними й найпоширеніші на виробництві. Вони характеризують обсяг випущеної продукції в нормо-годинах (людино-годинах, станко-годинах) і інших нормованих показниках витрат праці або робочого часу. Ці вимірники є базою техніко-економічного, соціально-трудових, оперативно-виробничого й багатьох інших видів внутрішньофірмового планування. (45)

Вартісні нормативи характеризують обсяг виробництва продукції в грошовому вимірі. Вони дозволяють на єдиній ціновій основі зіставляти, аналізувати й підсумувати обсяг випуску різнорідної продукції. Однак при цьому треба враховувати існуючий рівень зміни ринкових цін при плануванні й вимірі обсягів випущеної в різний час продукції. Тому зараз, у ході планування виробництва й реалізації продукції, підприємству раціональніше застосовувати натуральні та трудові нормативи, від яких легко перейти до вартісного виміру обсягу продукції, планової або випущеної у відповідному періоді часу. Саме тому всі об'ємні розрахунки ведуться по кожній номенклатурній позиції окремо.

Схему формування виробничої програми підприємства наведено на рис. 1.2.

Рис. 1.2 Схема формування виробничої програми підприємства Обсяг продукції у вартісному вираженні на підприємствах різних галузей виробничої сфери визначається показниками товарної, валової, чистої та реалізованої продукції.

Плановий обсяг виготовлення кожного виробу розподіляється за календарними періодами року (кварталами, місяцями). При цьому керуються такими вимогами [20]:

додержання встановлених строків поставки продукції відповідно до укладених договорів;

рівномірне завантаження виробничих потужностей в усіх підрозділах підприємства;

підвищення концентрації виробництва обмеженням номенклатури виробів, яка виготовляється одночасно.

Розподіляючи виробництво продукції, враховують:

кількість робочих днів у кожному плановому періоді;

змінність роботи підприємства та його підрозділів;

планову зупинку устаткування на ремонт;

стан технічної підготовки виробництва тощо.

Узагальнюючі показники виробничої діяльності підприємства мають тільки вартісне вираження. До них належать обсяги випуску товарної, валової, реалізованої й нормативної продукції.

Товарну продукцію розраховують на основі плану виробництва в натуральних показниках, тобто на підставі виробничої програми, у натуральному вимірі за такою формулою [30]:

(1.1)

де ТП — товарна продукція, грн.;

n — кількість найменувань продукції, що виробляється у плановому періоді;

Ц_і — ціна і-го виробу, грн.;

N_і — кількість і-х виробів у виробничій програмі.

Для визначення виробничої програми по кожному виробу, а потім обсягу всієї товарної продукції виходять із планового обсягу продажу, необхідного запасу готової продукції на кінець та початок планового періоду. Розрахунок проводять по кожній номенклатурній позиції за такою формулою [30]:

(1.2)

де N_і — виробнича програма і-го виробу в плановому періоді, шт.;

РП_і — обсяг продажу (реалізації) і-го виробу в плановому періоді, шт.;

— відповідно залишки нереалізованої продукції на кінець та початок планового періоду, шт.

Чисту продукцію розраховують за такою формулою [45]:

ЧП = ТП — М — Ам,(1.3)

де ЧП — чиста продукція у плановому періоді, грн.;

М — матеріальні витрати на виробництво товарної продукції в плановому періоді, грн.;

Ам — сума амортизаційних відрахувань, грн.

Валова продукція охоплює товарну продукцію, зміну залишків незавершеного виробництва протягом розрахункового періоду, вартість сировини й матеріалів замовника та деякі інші елементи залежно від галузевих особливостей виробничої діяльності підприємства (наприклад, на машинобудівних підприємствах у валову продукцію включаються зміни вартості незакінченого виробництвом технологічного оснащення власного виготовлення). Розраховують валову продукцію так [30]:

(1.4)

де ВП — валова продукція, грн;

— вартість залишків незавершеного виробництва відповідно на кінець і початок планового періоду, грн.

Обсяг товарної та валової продукції виробничого об'єднання, у складі якого підприємства або підрозділи перебувають на самостійному балансі, визначають підсумовуванням їх відповідних показників.

При розробці виробничої програми в умовах ринкової економіки необхідно глибоке й всеосяжне вивчення ринку збуту товару, проведення маркетингових досліджень із метою визначення рівня попиту на продукцію. При цьому необхідно визначати в різних аспектах і напрямках: попит на продукт у галузі, у конкретного підприємства; попит на продуктову лінію, на відповідний клас товару, на конкретну товарну марку.

На підставі проведених досліджень й ухвалених рішень розробляється продуктова стратегія підприємства та формуються товарні асортименти продукції, розраховується життєвий цикл товару, здійснюється розробка нового продукту, визначаються джерела інвестицій. Для цього й обираються оптимальні шляхи розповсюдження товарів.

З урахуванням всіх зазначених вище процесів здійснюється формування виробничої програми підприємства.

Виробничу програму розробляють на основі прогнозів потреби в певній продукції, при цьому окреслюють стратегію збільшення виробництва окремої продукції, з урахуванням змін її техніко-економічних показників, технології процесу виробництва й попиту на неї.

Складаючи стратегічний і довгостроковий плани виробництва продукції, використовують прогнози, які можуть бути розраховані різними методами, у тому числі і складанням сценаріїв та ситуацій, можливих у певний період довгострокового плану.

Розроблена виробнича програма таких планів є основою для подальших розрахунків програми дій, необхідних для досягнення поставлених цілей, визначення вартісної оцінки програми, розподілу матеріальних, трудових і фінансових ресурсів тощо. У процесі виконання довгострокової програми план виробництва тієї чи іншої продукції може збільшуватись або зменшуватись, тимчасом як виробнича програма поточного плану на рік, квартал, місяць не змінюється, а якщо й бувають зміни кількості окремих виробів під впливом попиту, то вони незначні.

У поточному плані виробництва програма також є головним розділом, на основі якого проводять планування багатьох розділів, в яких розраховують потреби в матеріально-технічних, трудових, енергетичних ресурсах, собівартість, прибуток та інші фінансові показники.

Виробнича програма з номенклатури й обсягу випуску має забезпечувати повне завантаження всіх робочих місць (устаткування) і персоналу (операторів).

Крім цього, розробляючи річну виробничу програму, необхідно забезпечити максимальний дохід, високу фінансову стійкість і платоспроможність кожного підприємства. Це передбачає відбір і включення в план виробництва найбільш конкурентоспроможних і рентабельних видів продукції. Для цього складають матрицю (наприклад, БКГ) [45], у якій розміщують чотири основні види продукції, що мають високі темпи зростання частки на ринку й забезпечують підприємству найбільший ефект. Ця матриця не є універсальною, тому для аналізу часто застосовують інші варіанти вибору, наприклад, матрицю ефект-випуск. Ці матриці слугують орієнтиром для включення в річну виробничу програму конкретних виробів. Для прийняття остаточного рішення необхідно неодмінно брати до уваги такі економічні показники, як сукупний дохід, граничні витрати та інші розрахункові дані.

Одним з найважливіших етапів розробки виробничої програми є визначення потреби в ресурсах. Основним методом визначення цієї потреби є метод прямого розрахунку відповідно до питомих норм її витрат. Так, потреба підприємств у предметах праці розраховується шляхом множення питомих норм витрат сировини і матеріалів на планові обсяги виробництва. Потреба в знаряддях праці (машини, устаткування) визначається, виходячи із передбачених обсягів робіт, виконуваних з їхньою допомогою, і прогресивних норм продуктивності. Поряд з цим враховується потреба на капітальне будівництво, експорт, створення резервів та т.п.

Потреба в продукції погоджується з можливостями її виробництва. При цьому методи такого ув’язування мають свої особливості в залежності від рівня планування. Головним засобом ув’язування потреби і ресурсів є розробка матеріальних балансів.

Таким чином вірно розроблена виробнича програма дозволить значно підвищити обсяг випуску продукції й рентабельності підприємства, забезпечивши їхню фінансову стабільність і ліквідність.

1.2 Виробнича потужність як основна складова виробничої програми підприємства

Ефективне використання основних фондів та виробничих потужностей має велике значення як для підприємства, так і для економіки країни в цілому. Повніше використання основних фондів на підприємстві веде до зменшення потреби у введенні в експлуатацію нових виробничих потужностей, до збільшення випуску обсягів продукції та підвищення рівня її якості (а значить, і прибутку), прискорює їх оборотність, що значною мірою сприяє вирішенню проблеми скорочення розриву в термінах фізичного і морального зносу, прискорює темпи оновлення основних фондів. Успішне функціонування основних фондів та виробничих потужностей залежить від того, якою мірою реалізуються екстенсивні та інтенсивні фактори кращого їх використання. Екстенсивне використання основних фондів і виробничих потужностей означає: по-перше, збільшення часу функціонування основного устаткування і, по-друге, підвищення питомої ваги діючого устаткування в складі всього устаткування, наявного на підприємстві. Запланована виробнича програма підприємства повинна пройти ресурсне обґрунтування, тобто визначення її забезпеченості виробничими потужностями, трудовими, матеріальними та інвестиційними ресурсами.

Виходячи з вище зазначеного розглянемо складову виробничої програми — виробничу потужність підприємства, яка представляє собою максимально можливий випуск продукції необхідної якості в передбаченій номенклатурі за певний час (зміну, добу, місяць, рік) при повному завантаженні обладнання та виробничих площ у прийнятому режимі роботи з урахуванням застосування передової технології, організації виробництва і праці.

Протягом кожного планованого періоду виробнича потужність може змінитися. Чим триваліший планований період, тим імовірність таких змін вище. Основними причинами змін є [34]:

— установка нових одиниць устаткування, замість застарілих або аварійних;

— знос устаткування чи запровадження в дію нових потужностей;

— зміна продуктивності устаткування у зв’язку з інтенсифікацією режиму його роботи або у зв’язку зі зміною якості сировини й т.п.

— модернізація устаткування (заміна вузлів, блоків, транспортних елементів і т.п.);

— зміни в структурі вихідних матеріалів, складу сировини або напівфабрикатів;

— тривалість роботи устаткування протягом планового періоду з урахуванням зупинок на ремонт, профілактику, технологічні перерви;

— спеціалізація виробництва;

— режим роботи устаткування (циклічний, безперервний);

— організація ремонтів і поточного експлуатаційного обслуговування.

На величину виробничої потужності впливають наступні фактори [50]:

1. Технічні фактори:

— кількісний склад основних фондів й їхня структура;

— якісний склад основних фондів;

— ступінь механізації й автоматизації технологічних процесів;

— якість вихідної сировини.

2. Організаційні фактори:

— ступінь спеціалізації, концентрації, кооперування виробництва;

— рівень організації виробництва, праці й керування.

3. Економічні фактори:

— форми оплати праці й стимулювання працівників.

4. Соціальні фактори:

— кваліфікаційний рівень працівників, їхній професіоналізм;

— загальноосвітній рівень підготовки.

Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю проходить у два етапи:

1. Визначення максимального обсягу випуску виробів, який повинен бути забезпечений наявною виробничою потужністю підприємства.

2. Обчислення необхідної кількості введення в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння або розширення підприємства.

Виявлення виробничих потужностей, які будуть функціонувати в плановому періоді, є найважливішим моментом техніко-економічного обґрунтування плану випуску продукції.

На підприємствах окремих галузей (наприклад цукрової та молочної промисловості) виробнича потужність характеризується кількістю сировини, що переробляється за добу. Наука та практика господарювання виділяють три види потужності підприємства: проектну, поточну (фактично досягнуту), резервну. Проектною є потужність, яка визначається в процесі проектування, реконструкції (розширення) діючого або будівництва нового підприємства: вона вважається оптимальною, оскільки склад і структура устаткування відповідають структурі трудомісткості запроектованої номенклатури продукції, і має бути досягнута протягом нормативного терміну її освоєння. Поточна (фактично досягнута) виробнича потужність визначається періодично у зв’язку зі зміною умов виробництва (номенклатури і структури трудомісткості продукції) або перевищенням проектних показників. При цьому обчислюють вхідну (на початок року), вихідну (на кінець року) та середньорічну потужність підприємства. Резервна потужність повинна формуватись і постійно існувати в певних галузях національної економіки: електроенергетиці і газовій промисловості - для покриття так званих пікових навантажень в електрота газових мережах, надійного забезпечення енергоресурсами споживачів на період виконання ремонтно-аварійних робіт; харчовій індустрії - для переробки істотно збільшеного обсягу сільськогосподарської сировини, що швидко псується, у високоврожайні роки; на транспорті - для перевезення збільшеної кількості пасажирів у літні місяці; в машинобудуванні та інших галузях — для підготовки виробництва та освоєння випуску нових видів устаткування (агрегатів, приладів) і конструкційних матеріалів тощо.

Виробнича потужність підприємства (цеху або виробничої ділянки) характеризується максимальною кількістю продукції відповідної якості й асортименту, що може бути зроблено ним в одиницю часу при повному використанні основних виробничих фондів в оптимальних умовах їхньої експлуатації.

Найбільш простими й точними вимірниками виробничої потужності є натуральні одиниці. Виробничі потужності вимірюються, як правило, у тих же одиницях, у яких планується виробництво даної продукції в натуральному вираженні (тоннах, штуках, метрах).

Виробнича потужність підприємства — це та категорія, яка характеризує економічний потенціал основних виробничих фондів підприємства з виробництва необхідної продукції. Вона не залежить від наявності трудових ресурсів і рівня матеріально-технічного забезпечення.

На використання виробничої потужності впливають такі фактори: кваліфікація кадрів, ступінь використання техніки, склад й якість сировини, номенклатура й асортимент продукції. При цьому варто визначати оптимальний асортимент, тобто такий, що дозволить найбільш повно завантажити устаткування й досягти найкращих економічних показників виробництва, а також найбільш повно врахувати потреби ринку в продукції.

Плановий асортимент повинен максимально наближатися до оптимального асортименту і тим самим сприяти найкращому використанню виробничої потужності підприємства.

Виробнича потужність підприємства визначається по потужності провідних виробничих цехів, агрегатів і ділянок, які виконують основні технологічні операції по виготовленню готової продукції. До провідних відносяться цехи, дільниці, агрегати, в яких виконуються основні найбільш трудомісткі технологічні процеси та операції по виготовленню виробів або напівфабрикатів. Перелік провідних цехів, дільниць та агрегатів в основному виробництві, а також оптимальні рівні завантаження публікуються у галузевих рекомендаціях по розрахунку виробничої потужності. Вимірюється виробнича потужність, як правило, в натуральних або умовно-натуральних одиницях. Використання натуральних показників для вимірювання виробничої потужності можливо тільки на вузькоспеціалізованих підприємствах, що випускають однорідну нескладну продукцію. При багатономенклатурному виробництві сумарна потужність підприємства визначається у грошовому виразі.

Визначення виробничої потужності необхідно для об'єктивної оцінки можливостей підприємства по випуску продукції, для планування її виробництва, аналізу виробничо-господарської діяльності, для пошуку внутрішніх резервів підвищення ефективності виробництва, ліквідації «вузьких місць», що гальмують виробництво, для визначення напрямків технічного прогресу й необхідних для цього капітальних вкладень.

Розрахунок виробничої потужності заводу ведеться по всім його підрозділам у наступній послідовності [38]:

— за агрегатами та групами технологічного обладнання;

— за виробничими дільницями;

— за основними цехами заводу в цілому.

При розрахунку виробничої потужності потрібно виходити з наявного обладнання і площ, передової організації виробництва, застосування повноцінної сировини, найбільш досконалих інструментів та пристроїв, режиму роботи підприємства.

Для розрахунку виробничої потужності необхідно мати слідуючи вихідні дані [29]:

— плановий фонд робочого часу одного верстату;

— кількість машин;

— продуктивність обладнання;

— трудомісткість виробничої програми;

— досягнутий відсоток виконання норм виробітку.

Виробнича потужність підрозділів визначається за формулою [30]:

(1.5)

де ПМ — виробнича потужність підрозділу (цеху, дільниці);

n — кількість одиниць однойменного ведучого обладнання, од.;

Н_т — годинна технічна потужність одиниці обладнання, од.;

Ф — фонд роботи обладнання, годин.

При цьому необхідно врахувати все обладнання, закріплене за цехом, включаючи те, що не діє внаслідок несправності, те що знаходиться у ремонті і підлягає встановленню у плановому періоді. Не враховується тільки обладнання, яке знаходиться у резерві, а також на дослідницько-експериментальних та спеціальних дільницях для професійно-технічного навчання.

При розрахунку виробничої потужності підприємств машинобудування, заводів по виробництву будівельних матеріалів, текстильних, швацьких і взуттєвих фабрик, підприємств харчової промисловості та деяких інших також необхідно враховувати виробничі площі. Так на швацьких фабриках в основу розрахунку виробничої потужності цехів покладена кількість робочих місць (без урахування резервних), що може бути розміщена на виробничій площі, яка виділяється для розміщення виробничих потоків. Розрахунок виконується за формулою [27]:

(1.6)

де S — виробнича площа цеху, що виділяється для організації виробничих потоків, кв. м.;

Sн — виробнича нормативна площа (з урахуванням проходів) на одне робоче місце, кв. м.;

Т — режимний час роботи, година.;

t — затрати часу на виготовлення одного виробу, година.

У короткостроковому періоді виробнича потужність є постійною величиною. У довгостроковому періоді вона може бути зменшена за рахунок виведення з виробництва фізично та морально застарілих, зайвих машин, обладнання і площ, або збільшена шляхом технічного переозброєння виробництва, реконструкції і розширення підприємства. У зв’язку з цим при обґрунтуванні виробничої програми виробничими потужностями розраховуються вхідна, вихідна та середньорічна виробнича потужність.

Вхідна виробнича потужність — це потужність на початок звітного або планованого періоду.

Вихідна виробнича потужність — це потужність підприємства на кінець звітного або планованого періоду. При цьому вихідна потужність попереднього періоду є вхідною потужністю наступного періоду.

Вихідна потужність розраховується за формулою [48]:

ПМ_вих = ПМ_вх + ПМ_т + ПМ_р + ПМ_нс — ПМ_виб (1.7)

де ПМ_вих — вихідна виробнича потужність;

ПМ_вх — вхідна виробнича потужність;

ПМ_т — приріст виробничої потужності за рахунок технічного переозброєння виробництва;

ПМ_р — приріст виробничої потужності за рахунок реконструкції підприємства;

ПМ_нс — приріст виробничої потужності за рахунок розширення (нового будівництва) підприємства;

ПМ_виб — виробничі потужності, які вибули.

Оскільки введення та вибуття потужностей робиться не одночасно, а відбувається протягом усього планованого періоду, то виникає необхідність розрахунку середньорічної виробничої потужності. Вона визначається за формулою [48]:

(1.8)

де ПМ_с — середньорічна виробнича потужність;

ПМiввед. — введена i-та виробнича потужність;

t_iд — кількість місяців у році, протягом яких буде діяти i-та потужність;

ПМ_jвив — виведена j-та виробнича потужність;

t_jб — кількість місяців у році, протягом яких не буде діяти j-та виведена потужність;

12 — кількість місяців у році.

Наведена методика визначення середньорічної потужності застосовується у випадках, коли в плані розвитку підприємства передбачений конкретний місяць введення нових виробничих потужностей. Якщо поточним планом капітального будівництва або організаційно технічних заходів передбачаються терміни введення потужностей не по місяцям, а по кварталам, то при розрахунку середньорічної потужності вважається, що вони будуть вводитися у середині планованих кварталів.

Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю здійснюється в 4 етапи (рис. 1.3):

Рис. 1.3 Етапи обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю На 1 етапі аналізується коефіцієнт використання середньорічної виробничої потужності у звітному періоді. Він розраховується як відношення фактичного випуску продукції до середньорічної потужності [46]:

(1.9)

де К_ио — коефіцієнт використання виробничої потужності в звітному періоді, од.;

ОП_о — фактичний випуск продукції в звітному періоді, од.;

ПМ_со — середньорічна виробнича потужність підприємства в звітному періоді, од.;

Оскільки виробнича потужність представляє собою максимально можливий обсяг випуску продукції при кращих умовах виробництва, то коефіцієнт її використання не може бути більше одиниці. Недодержання цієї умови означає, що розрахункова виробнича потужність підприємства занижена і необхідно уточнювати розрахунки.

На другому етапі здійснюється планування зростання коефіцієнту використання виробничої потужності у наступному періоді. Воно ґрунтується на виявленні внутрішньовиробничих резервів збільшення випуску продукції без додаткового введення постійних факторів виробництва. Внутрішньовиробничі резерви поліпшення використання діючих виробничих потужностей поділяються на екстенсивні та інтенсивні.

До екстенсивних відносяться резерви збільшення корисного часу роботи обладнання в межах режимного фонду. Вони включають усунення внутрішньозмінних та цілодобових простоїв обладнання, а також скорочення тривалості планових ремонтів. Група інтенсивних резервів включає до себе заходи по більш повному завантаженню обладнання в одиницю часу, підвищення кваліфікації працівників та на цій основі більш повне використання продуктивності машин, збільшення випуску придатної продукції і т. д.

На третьому етапі виявляється можливість виконання виробничої програми в короткостроковому періоді. Для цього спочатку визначається можливий випуск продукції виходячи з діючих виробничих потужностей шляхом множення їхньої величини на плановий коефіцієнт використання середньорічної потужності.

Після цього отриманий результат зіставляється з плановим завданням. Виробнича програма буде виконана в короткостроковому періоді у тому випадку, якщо можливий обсяг випуску продукції із діючих виробничих потужностей буде більше або дорівнює плановому обсягу.

Якщо ця умова не додержується, то необхідно введення додаткових виробничих потужностей.

На четвертому етапі здійснюється розрахунок необхідного введення в дію нових потужностей у довгостроковому планованому періоді.

При обґрунтуванні потреби у нових виробничих потужностях велике значення мають терміни їхнього освоєння. Чим вони коротші, тим більше продукції випустить підприємство у плановому періоді, тим більше буде його валовий доход та прибуток і швидше окупиться інвестиція у розвиток виробництва.

Норми освоєння проектних потужностей використовуються при визначенні потреби у введенні нових виробничих потужностей для забезпечення планового випуску продукції. Розрахунок виконується за формулою [46]:

(1.10)

де ПМ_н — потрібне введення в дію нових виробничих потужностей, од.;

К_о — коефіцієнт освоєння нових виробничих потужностей;

К_с — коефіцієнт середньорічної потужності.

Заключним етапом обґрунтування виробничої програми виробничими потужностями є розробка балансу виробничої потужності. Він ґрунтується на забезпеченні рівності між плановим завданням та можливим сумарним випуском продукції виходячи з наявних та нових виробничих потужностей з урахуванням запланованих термінів їхнього введення і освоєння. Формула балансу виробничої потужності підприємства має наступний вигляд [46]:

ОП_д + ПМ_н * К_о * К_с = ОП_п(1.11)

Збільшення виробничої потужності можливо за рахунок:

— Введення в дію нових та розширення діючих цехів;

— Реконструкції;

— Технічного переозброєння виробництва;

— Організаційно-технічних заходів (збільшення годин роботи обладнання; зміна номенклатури продукції або зменшення трудомісткості; використання технологічного обладнання на умовах лізингу з поверненням у терміни, встановлені лізинговою угодою.

У ринкових умовах основу плану виробництва на різних підприємствах становлять укладені договори зі споживачами, наявний портфель замовлень й існуюча потреба в товарах, а також діючі закони попиту та пропозиції на продукцію, роботи й послуги. У взаємодії річного й довгострокового планування найбільш складними плановими проблемами вважаються труднощі прогнозування майбутнього стану ринку й внутрішнього середовища самого підприємства. Це обумовлюється тим, що довгострокові припущення щодо можливого зростання потреб споживачів і відповідних планів розвитку виробничого потенціалу підприємства часто виявляються недостатньо обґрунтованими на майбутній період.

Діюча система показників ефективності відтворення основних фондів в Україні потребує удосконалення щодо методики обчислення деяких з них та повноти охоплення окремих сторін відтворення засобів праці. Так, наприклад, коефіцієнт оновлення визначається відношенням абсолютної суми введення основних фондів до їхньої наявності на кінець року, а коефіцієнт виведення — відношенням обсягу виведення основних фондів до їхньої наявності на початок року, що унеможливлює порівняння цих відносних показників. Тому визначення коефіцієнтів відтворення основних фондів за середньорічною їхньою вартістю треба вважати методологічно більш правильним.

Виробнича потужність визначає рівень виробництва продукції, товарів і послуг, ступінь стримування обсягу випуску або верхню межу продажів продукції. В остаточному підсумку виробнича потужність означає здатність підприємства провадити свою продукцію протягом заданого періоду робочого часу. Верхня її межа обумовлена наявністю виробничих площ, технологічного устаткування, трудових ресурсів, матеріалу й капіталу.

В умовах ринку керівництво підприємств може встановлювати в процесі поточного планування верхню межу виробничої потужності, беручи до уваги існуючі технічні, економічні й соціальні фактори. Верхня границя виробничої потужності підприємства визначається на ринку внутрішніми, а не зовнішніми факторами.

Правильне планування виробничої потужності має важливе значення не тільки в раціональному використанні ресурсів, але й у стабілізації виробництва й насичення ринку необхідними товарами. У ринкових умовах виробнича потужність по своїй істоті визначає річний обсяг пропозиції підприємства, що враховує наявність і використання ресурсів, рівень і зміна діючих цін й інші фактори.

Таким чином, виробнича потужність і пропозиція характеризують існуючу на підприємстві технологію й організацію виробництва, склад і кваліфікацію персоналу, а також динаміку їхнього росту й перспективи розвитку. Будучи величиною динамічної, виробнича потужність повинна бути збалансована з виробничою програмою, або необхідне досягнення рівноваги між попитом та пропозицією на продукцію й послуги. Цю вимогу варто неодмінно врахувати при плануванні виробничої потужності підприємства або його підрозділів. При перевищенні попиту над пропозицією необхідно планувати відповідний приріст виробничої потужності.

1.3 Маркетингові дослідження як основа розробки ефективної програми виробництва підприємства Перш, ніж планувати обсяги виробництва, формувати виробничу потужність, потрібно визначитися, яку продукцію, у якому обсязі, де, коли й за якими цінами воно буде реалізовувати. З цією метою вивчаються попит на продукцію, ринки її збуту, їхня ємність, реальні й потенційні конкуренти, потенційні покупці, з’ясовується доступність необхідних матеріальних ресурсів, наявність кадрів необхідної кваліфікації. Інакше кажучи, діяльність будь-якого підприємства починається з маркетингового аналізу.

За допомогою маркетингу ведеться постійний пошук нових ринків, споживачів, видів продукції, нових областей застосування традиційної продукції. Маркетинг виступає як інструмент регулювання виробництва й збуту, орієнтуючи виробничу діяльність підприємства і його структурну політику на ринковий попит. Від ринку збуту залежить обсяг продажів, середній рівень цін, виторг від реалізації продукції, сума отриманого прибутку.

Виробнича програма базується на інформації про потреби в продукції підприємства, платоспроможному попиті юридичних і фізичних осіб. Однак платоспроможність потенційний споживачів істотно відстає навіть від можливого для даного етапу розвитку обсягу виробництва товарів. Таке положення обумовлене нераціональною структурою суспільного відтворення, незбалансованістю економіки.

Керівництво підприємства повинне прагнути одержати вичерпну інформацію про обсяги продажів, забезпечених платоспроможним попитом споживачів її товарів і послуг. Для виробництва варто відбирати продукцію, що відповідає вимогам повної самооплатності й самофінансування, тобто дозволяє здійснювати розширене відтворення за рахунок виторгу від продажів.

Вивчення ринку повинне завершитися вибором споживачів, яким передбачається реалізувати продукцію. Бажано, щоб домовленості зі споживачами були документально оформлені - підписані договори або, принаймні, протоколи намірів, у яких були б визначені строки й умови поставок, порядок обліку індексації цін і розрахунків.

На цьому етапі планування варто враховувати ступінь ризику, доцільність диверсифікованості виробництва й резервування частини потужностей для можливості маневру у випадку зміни кон’юнктури ринку.

Маркетинг — виробничо-комерційна діяльність підприємства, спрямована на виявлення й задоволення потреб у його продукції (послугах) і, що полягає в продажі цієї продукції для одержання прибутку.

Основою маркетингу є комплексні маркетингові дослідження, що включають у себе як вивчення ринку і його кон’юнктури, так і оцінку досліджень, передбачення, прогноз розвитку ринкової ситуації й розробку відповідних заходів маркетингового впливу на ринок з метою забезпечення ефективності виробничо-збутової й науково-технічної діяльності підприємства.

Маркетингові дослідження створюють науково й практично відособлену базу для прийняття кваліфікованих рішень управлінських ланок підприємства та, зокрема, вищого рівня керівництва.

Зміст і спрямованість комплексного дослідження ринку складаються з наступного [39]:

по-перше, це вивчення вимог ринку до товару, тобто вимог покупців й, що особливо важливо, кінцевих споживачів до споживчих складових його конкурентоздатності. Тому в даній частині досліджень особлива увага повинна бути приділена визначенню рівня конкурентоздатності продукції, що випускається, і її відповідності характеру запитів конкретного ринку і його сегментів.

по-друге, комплексне дослідження ринку припускає ретельне вивчення економічної кон’юнктури. Маркетинг є одночасно науковою й практичною діяльністю по управлінню виробництвом й окремими його сегментами, ємності й характеру ринку, рівня цін і цінової еластичності попиту та пропозиції, ступеня й умов ринкової конкуренції, необхідні для прийняття відповідних рішень на всіх рівнях маркетингової діяльності - стратегічному, тактичному й вирішувати оперативні завдання маркетингу, а вивчення тривалих тенденцій і прогноз кон’юнктури — тактичні й стратегічні завдання для досягнення поставлених середньострокових і довгострокових цілей.

по-третє, проводиться аналіз ринкової сегментації, і досліджуються окремі ринкові сегменти з метою наступного виявлення найбільш відповідним запитам споживачів і можливостям підприємства й оптимальним кліматичним, географічним, економічним, гуманітарним і психологічним критеріям.

по-четверте, у ринкових комплексних дослідженнях істотне місце приділяється вивченню фірмової структури ринку, тобто визначають основні групи підприємств, що працюють на даному ринку.

по-п'яте, досліджуються форми й методи, прийняті в торговельній практиці по даному товару і його сегментах. Фахівців в області маркетингу цікавить, прямо чи опосередковано здійснюється більшість угод купівлі-продажу.

по-шосте, аналізу піддаються соціально-психологічні особливості людей і споживачів конкретних ринків, їхньої мотивації ухвалення рішення про покупку, типи покупців залежно від відношення до покупки й від їхньої ролі коштів, розподіл ролей різних груп споживачів і покупців, типи покупки й ін., облік і знання яких мають велике значення для досягнення успіху при просуванні товару на ринках.

Маркетингові дослідження — це маркетингова послуга, яка збирає, аналізує та інтерпретує маркетингову інформацію.

Постановка завдання маркетингового дослідження має бути не досить широкою, але й не вузькою. Якщо є розпорядження зібрати максимум інформації про потреби споживачів, то існує ризик «потонути в океані цифр». А якщо, наприклад, поставлено завдання з’ясувати кількість споживачів, які забажають купувати новий товар (послугу) за певною ціною і чи буде достатньою кількість цих споживачів для виходу на точку беззбитковості, то завдання поставлено досить вузько.