Житие преподобного Іоанна Кущника

Житие преподобного Іоанна Кущника

Святитель Димитрій Ростовський.

В Царгороді, за царювання Льва Великого, жив один багатий і славетний військовий сановник, під назвою Евтропий, з женою Феодорою. Він володів три сина, у тому числі були віддані на царську службу вже досягли у ньому значних чинів, третього ж молодшого, під назвою Іоанна, вона віддала навчання різноманітних наук. Ще дванадцятирічним хлопчиком, Іоанн дуже помітно виділявся з середовища своїх ровесників, тож вчителя дивувалися його схильностям і видатному для юного віку розвитку. Але він домагалася успіхів у мирянському, а й у духовному любомудрии. Під благодатним дією нею Святого Духа, він ріс лагідним, незлобивим та скромною хлопчиком й після закінчення уроків, проводив час над іграх, властивих дитячому віку, але у читанні святих богонатхненних книжок й у старанному відвіданні церковних богослужінь. Його серце було зігріто любові до Богу, у його душі сильним полум’ям почав розгорятися вогонь цієї любви.

В нас саме Іоанн настільки процвітав в благочесті, сталося якось одному ченцю ввійти у будинок, у якому навчався блаженний. Побачивши його, отрок спросил:

— Звідки, отче, і куди идешь?

— Я з обителі «неусыпающих » , — відповідав інок, — і йду на Єрусалим вклонитися святим местам.

С разгоравшимся серцем Іоанн почав запитувати його про иноческой життя, про молитві і посаді, про неумолкаемом співі та про решту подвиги і працях іноків. Інок, бачачи благочестя і розважливість хлопчика, докладно розповів йому про всіх звичаї і статутах свого монастыря.

Иоанн, вислухавши уважно, що говорив інок, сказав ему:

— Повернешся чи ти, отче, знову у свій монастир, чи будеш у Иерусалиме?

— Я маю, — відповідав інок, — розпорядження від своєї ігумена повернутися і, вклонившись, якщо захочеться Богу, святих місць, негайно прийду назад.

Тогда Іоанн, узявши інока за правицю, сказал:

— Я маю до, отче, таємне слово.

Затем відвів їх у інший бік і став говорить:

— Послухай мене, батько мій, — прошу тебе, — і зроби мені милість. Я маю туга залишити суєтний світ образу і служити Христу. Але батьки думають про мені зовсім інше. Кохаючи мене було більше старшим братам, хочуть доставити мені якусь посаду і женити мене. А я, часто слухаючи у святій церкви слово Боже і саме читаючи святі книжки, зрозумів, що це мирську — суєтно, І що корисно лише одна — відцуравшись у світі, служити Христу у вашій иноческом образі. Благаю тебе Богом, Який хоче нашого порятунку, щоб ти взяв мене, при поверненні, на свій монастырь.

В цих словах інок відчув, що отрока закликає до Собі Сам Бог. Він клятвено обіцяв взяти його з собою при поверненні тому, отже, расстались.

По від'їзді інока у Єрусалим, блаженний Іоанн, бажаючи жити за Євангелію, став просити своїх мати в нього Євангеліє, щоб, навчаючись у ньому словами Христовим, навчитися здійснювати і справи, угодні Христу. Батьки дуже пораділи побачивши такого старанності сина до Божественному Писанню. Вона відразу ж найняли вправного переписувача, щоб він виготовив гарний список євангелія; потім вони обклали його золотому й прикрасили коштовним камінням, щоб сина їх привертали до запопадливому читання книжки як солодкість написаних всередині її слів Христа, а й зовнішня краса книжки. Виготовивши таке євангеліє, вони подарували його синові. Радо прийнявши святу книжку, Іоанн став ретельно читати її; серце його услаждалось словами Христовими, і він, займаючись день у День все большею любові до Богу, нетерпляче чекав повернення з Єрусалима інока, якому відкрив таємницю свого сердца.

По спливанні довгого часу, інок той повернувся і він зустрінутий Іоанном з великої радостью.

— Ось, син мій, повернувся, як обіцяв, — сказав інок, — і коли хочеш, візьму я з собою в монастырь.

Блаженный Іоанн отвечал:

— Дякую Бога, возвратившего тебе у добром здоров’я удостоившего мене знову побачити тебе. Я готовий у шлях. Але чому нам робити, якщо не захочуть відпустити мене? Мати моя дуже уразлива серцем, і коли він дізнається, що хочу допровадити їх у, він обливати землю сльозами і втримає мене, воспрепятствовав, в такий спосіб, моєму бажанню. Благаю тебе, батько мій, підемо звідси таємно, що з моїх рідних і знайомих не знав про моєму від'їзді, про дорозі, якою ушел.

— Зробимо, син мій, оскільки ти хочеш, — сказав інок, — і нехай Бог виконає бажання серця твоего.

Так вони прийшли до берега моря до пристані корабельної і, знайшовши корабель, стали просити власника його, що він відвіз в обитель неусыпающих. Але той зажадав з них, як плата за провезення, багато золота, бо говорив, що чекає для корабля великого вантажу, як і для найму її зворотного пути.

Иоанн запитав его:

— А скільки коштує доставка на твоєму кораблі повного груза?

— Сто златниц, — відповідав корабельщик.

— Почекай, брат мій, близько трьох днів, — сказав Іоанн, — і це найму твій корабль.

Поговорив з нею, Іоанн і інок пішли. Наодинці Іоанн сказав иноку:

— Корабельник просить за провезення дорого; але ще дорожчі мені таємно уникнути батьків; піду тож батькам своїм і попрошу їх дати мені певні потреби золота.

— Іді, син мій, — відповідав інок, — і Господь так виконає твоє намір, як завгодно його воле.

Придя до свого дому, Іоанн сказав матери:

— Хочу в вас, матуся, однієї милості, так не смею.

— Проси, чого хочеш, син мій, — відповідала мать.

— Усі товариші мої за вченням, — сказав Іоанн, — кілька разів і два, але багаторазово звали мене у гості, ж жодного разу покликав їх й не відплатив їм за гостинність; мені соромно перед ними вже не можу ходити від сорому в училище. Прошу вас, дайте мені стільки грошей, скільки потрібно було для частування моїх товарищей.

— Почекай до ранку, — відповідала мати, — я скажу до твого батька, і подасть, що тобі нужно.

Когда вона передала про проханні Іоанна свого чоловіка, той, з любові до сина, дав йому сто златниц, і справа зрушила якось по-особливому Божого промышлению, щоб виповнилося добре намір отрока.

Дав синові золота, батько доручив його нагляду вірного слуги, з наказом дивитися, щоб хлопчик не витрачав Грошей без потреби. Іоанн з радістю пішов із ним на морської берег, говоря:

— Пошукаймо і купимо хорошою рыбы.

Когда вони підійшли до корабля, він послав слугу в училище зі словами:

— Піди, подивися, чи планують товариші, і і знову повернися до мне.

По догляді слуги, Іоанн піднялася з ченцем вздовж; вручивши корабельнику плату, вони відплили берега і пустилися ти дорогою. Іоанн взяв із собою і євангеліє, подароване йому батьками, і втішався дорогою читанням его.

Слуга, повернувшись із училища, довго шукав Іоанна березі, але, не знаходячи, подумав, що отрок вирушив додому; тоді й дійшов своїм панам і про Жанні. Відразу стали поспішно скрізь шукати його. Але довгі пошуки й в Царгороді, й у околицях їх призвели чого, й мешканці дому Евтропия гірко плакали і ридали про коханого сина Жанні. Тим більше що, коли Іоанн був у шляху, Бог явно допомагав йому: він послав кораблю попутний вітер, і мандрівники в нетривалому часу припливли до обителі неусыпающих. Тут інок розповів ігуменові Маркеллу і братиям усе, що знав про отроку Жанні, також — і те, з якою вірою і ревним ретельністю він прагне прийняттю чернечого способу життя та служінню Господу.

Видя крайню молодість отрока, ігумен сказав ему:

— Син мій! несила буде тобі нести иноческие подвиги й виконувати суворі посади, оскільки ти дуже молода. З іншого боку, ми маємо звичай — не відразу ж стригти кожного шукає чернечого звання, але тільки — по боргом випробуванні щирості його намірів і старанності в подвиги благочестя. Тому, коли хочеш проходити иноческое служіння що з нами, маєш спочатку пожити ми так, без чернечого постригу, пригляньтеся до нашому житті й випробувати себе, під силу чи тобі такі труды.

Тогда блаженний Іоанн упав до ніг ігумена й гірко плачу, став просить:

— Благаю тебе, батько мій, постриги мене, а тепер. Дивися не так на молодість мою, але на старанність моє, бо я усім своїм серцем прагну до того що, щоб удостоїтися прийняття вашого ангельського образу. Не відкидай моєї благання, але заради Пресвятої, единосущной і Животворної Трійці ухвали мене ченцем на свій обитель.

Игумен, зачепила ретельністю і запропонував сльозами отрока, жваво відчуваючи благодать живе у ньому Духа святого, відразу ж погодився прийняти Європу і постригти його й потім наказав йому неухильно проходитимуть усі ступеня монастирського слухняності і вчитися в досвідчених старцев.

Иоанн, коли бажання його, нарешті, виповнилося, ревниво і смиренністю виконував все, що він наказували і, процвітаючи поступово в иноческих подвиги, у недалекому часу досяг такої досконалості в чесноти, що перевершив які взяли чернецтво раніше нього та його всім став прикладом постійним молитви, лагідного слухняності і терплячого перенесення самого суворого посту. Часто він у надувалася протягом багатьох днів щось укушав — крім лише причащання пречистих і животворящих Христових Таин, — і лише цим підтримував себе. Дивувався Івану самого ігумен і каже ему:

— Син мій! навіщо за всієї молодості ти починаєш такі подвиги? Дивися, як тобі не ослабшати від невгамовного посади тілесними силами і, розбудувавши своє здоров’я, не виявитися нездатним на наступні подвиги і служіння у славу Христа.

Иоанн, смиренно за звичаєм кланяється ігуменові, отвечал:

— Вибач, Святий отець, мене, невдатного раба, і помолися за мене, ледачого і легкодухого, щоб Господь сподобив мене розмовляє подвиги і допоміг моєї слабости.

Среди таких подвигів блаженний Іоанн прожив у обителі років. І тепер повстав на нього ворог і ненависник будь-якого добра — диявол. Щоб послабити в Жанні силу на подальші подвиги, утруднити і перешкодити настільки доблесне успіх у виконанні Господніх заповідей, він пробудив у ньому думка про батьків і змусив серце його мучитися жалістю до них на згадку про великої любові до нього батька і материна родини. Він був навіювати Івану такі думки: «щось тепер роблять без тебе твої батьки? як вони сумують з приводу, переймаються і плачуть тебе, оскільки ти вийшов із дому без відома їх! — плаче батько, ридає мати, сумують з приводу брати, шкодують тебе рідні та знайомі, в горі через тебе увесь дім батька твого ». Ще лукавий наводив йому напам’ять багатства і славу батьків, почесті, які мають брати його, і різноманітні інші суєтні блага земні. Він бентежив його такими помислами безупинно й удень, і тільки вночі, отже Іоанн, нарешті, вкрай зменшився тілесними силами і він ледь животіє: від Великого стримування і иноческих подвигів і від внутрішнього муки помислами — тіло його висохло як живець, і плоть його стала як і очерету, коливному від ветра.

Игумен, бачачи, як Іоанн з дня на день слабшає, сказав ему:

— Не говорив я тобі, син мій, що Бог не жадає від рабів Своїх невгамовного праці, але хоче, щоб кожен служив йому, задля слави його святого імені, за своїми силам. Ти, син мій, не послухав моїй свого часу, і тепер вже знеміг від невгамовного посади й непосильних трудов.

— Не посаду висушив мене, батько мій, — відповідав Іоанн, — і праці виснажили мене, але помисли, піддаються впливу лукавим, мучать мене й удень і тільки вночі вже протягом довгого времени.

При цьому Іоанн зізнався ігуменові у своїх помислах батьків і домі. Ігумен сказав ему:

— Не говорив я і раніше, син мій, що важкі иноческие подвиги, що іноки багато несуть з собою і злочини праць, і ворожих нападів, і невимовних искушений.

При цих словах ігумен просльозився багато часу плакав про Жанні. Бог ж, Який все привертає користь, особливим таємним впливом на серце ігумена вселив цю повагу йому, що він не перешкоджав Івану піти до своїх батьків: Господь хотів зробити у ньому згодом чудовими Свої бажання. Ігумен благословив Іоанна йти, куди хоче, лише розраджував його старанно берегтися від мереж ворога та зберегти в шляху непорочность.

— Хоча і піду до батьків, — відповідав Іоанн, — але й там, з допомогою Божої і ваших молитов, розтрощу главу мого ворога та покажу його бессилие.

Затем Іоанн пішов у свою келію, щоб приготуватися ти дорогою. Приготування йому це полягала нема за що або іншому, а в молитвах, сльозах, воздыханиях серця, поєднаних з колінопреклоніннями, — щоб Господь назву восторжествувати ворогу, але Сам, як також знає і хоче, він його шлях по Своєю благої і всі досконалої волі. Обійнявши інший День вранці до ігуменові, Іоанн упав до його ніг і почав благати їх гніватися вихід його зі стін монастиря, але напутствовать його отеческим благословенням і святими молитвами.

Тогда ігумен скликав себе всіх братів і, оголосивши, що Іоанн хоче уникнути них, наказав молитися для неї. А сам Іоанн, прощаючись, говорив братьям:

— Знаю я, що диявол хоче зовсім видалити мене від цього святого місця під приводом побачення з моїми батьками. Але сподіваюся на Бог і погода на ваші святі молитви, що й з батьками побачуся, і диявола поборю, перемігши його обольщение.

После цього є всі пішли у церква Косьми і там зі сльозами помолилися про Жанні. Ігумен ж, благословляючи їх у шлях, сказал:

— Іді, син мій, в ім'я Отця й Сина, і Святого Духа, і Господь наш Ісус Христос так супроводжує і так управит шлях твій по Своєю воле.

Также благословили його, піднімаючи руки, й інші батьки. Іоанн цілував їх і говорил:

— Так врятує вас Господь, батьки" і братія, так врятує Він вас, — благословенний Їм дружину, добрих подвижників, любовно які взяли моїй своє співтовариство, якого нині я позбавляюся, зі свого недостоинству жити разом із такою бажаними Богу людьми.

С цими словами він з монастиря і пішов у свій путь.

Отойдя від монастиря на відстань стадії, він озирнувся тому і, побачивши монастир, гірко заплакав. Він упав на коліна і, ридаючи і зрошуючи землю сльозами, став молитися Богу. Потім вона підвівся і знову ти дорогою, доручаючи себе Богові і покладаючи свої сподівання його промышление і заступництво. Дорогою йому зустрівся один жебрак, одягнений у лахи. Іоанн звернувся до нього і сказал:

— Бачу, що з тебе, брат мій, одяг дуже стара і весь порвана; прошу тебе, дай її мені, сам візьми мою лучшую.

Нищий дуже зрадів і моментально, знявши своє рубище, подала його Івану, а той віддав йому, замість, свою кращу одежду.

Когда Іоанн підійшов до Царграду, то, побачивши видали будинок своїх, упав обличчям на землі і став молитися такими словами:

— Боже Ісуса Христа, не залиш меня!

Был вечір, і блаженний Іоанн залишився тут чекати ночі. Опівночі ж, підійшовши до дверей рідного дому, знову упав землі і молился:

— Боже Ісуса Христа! ось будинок батька мого, бачити що його так хотів. Не попусти мені позбутися через нього Твоєї благодаті. Благаю Тебе, Владика, даруй мені понад допомогу дітям і силу перемогти диявольське спокуса, не попусти його торжества наді мною і мого падіння, але дай мені доблесно закінчити цьому місці життя свою.

Так він молився вдосвіта ранку. З приходом дня, коли відчинилися двері і вийшов управитель вдома, начальствовавший над іншими рабами, він, побачивши одягнутого у лахміття жебрака, запитав в него:

— Хто ти, звідки і чому насмілився прийти сюди? Іди, прилучися скоріш проти звідси, так як тепер вийдуть мої господа.

— Як бачиш, — ла-гідно відповідав йому Іоанн, — я — жебрак, маю де прихилити голову, прошу тебе, пан мій, сжалься з мене, не жени мене звідси, але дозволь залишитися у цьому кутку. Я нікому не зроблю зла, сам ти одержиш милість Божий, якщо пошкодуєш мене і дозволиш мені залишитися здесь.

Сжалившись над жебракам, управитель вдома залишив його. Через небагато часу, вийшли з хати батьки Іоанна, прямуючи в царський палац. Побачивши їх, блаженний заплакав і говорив у своїй уме:

— Бажання моє, нарешті, виповнилося, — Я бачу своїх. Не радієш, диявол, оскільки, по благодаті мого Панове, вважаю за ніщо твої, звернені проти мене, пекучі стрелы.

И знову від щирого серця заволав вона до Богу:

— Боже Ісуса Христа, не залиш мене остаточно!

Блаженный Іоанн залишався нерухомим на покутті біля воріт і лежав там, як Лазар (Лк. 16, 20), чи як Іов на багатьох попелу (Іов. 2, 8). Батько його, бачачи лежачого біля воріт бідного жебрака, почав посилати йому страви зі столу, говоря:

— Велике терпіння в цього жебрака, — залишаючись без притулку, люди переносять і зиму і спека, і мороз і дощ; воістину такі саме успадковують царство небесне. Заради нього Бог, то, можливо, і врятує, чому й направив її до нас, — щоб, надаючи милість йому, ми через те й самі удостоїлися потім бути помилованными Їм. Хто знає, — можливо, ті ж самі злидні переносить тут і наш коханий син Іоанн, про яку ми й не знаємо, де зараз його; ми проводимо цьому жебраку той самий, що хотіли в цьому випадку нашому синові від других.

Однажды мати Іоанна, відійшовши від дому, побачила цього жебрака лежачим на багатьох гною на своїх лахмітті. Це здалося їй настільки огидним, що нею було сказано слугам:

— Відтягнете проти звідси цього супротивного людини, оскільки не можу ходити сюди, поки бачу, що воно лежит.

Слуги відразу ж відтягли їх у іншому місці. Блаженний міг лише тоді видали дивитися на ворота вдома свого батька. Якось, побачивши який із воріт управителя вдома, він підкликав його й сказал:

— Благаю тебе, пан мій, — і з початку ти був милостивий до мене, і тепер пожалій мене і зроби мені невелику намет, щоб пані ваша не бачила мене, і аби в мене було хоча якесь прикриття від холода.

Управитель виконав прохання Іоанна і побудував невелику намет, у якій святою й залишався, проводячи постійно молитві, до Бога. Щодня батько посилав йому зі у своєму столі їжу; Іоанн з вдячністю приймав її, але роздавав посещавшим його іншим жебракам, сам завжди терпів голод і жагу і від такої надзвичайного стримування і посади настільки схуднув, можна було перелічити все суглоби його костей.

В протягом трьох років Іоанн терпляче переносив таке життя, приховуючи від своїх батьків, що він син їх. Після завершення й трьох років, преблагий і людинолюбний Господь наш Ісус Христос, бачачи терпіння і смиренність Свого раба, визначив покласти край його бід додати і трудам. Він виявився то баченні і сказал:

— Радій, Іоанн, уподобившийся коханому учневі Моєму Івану Девственнику, бо ти, залишивши все, пішов за Мною в чистому девстве. Ви вже наближається межа твоє життя, і настає кінець твоїм великим страданьям: через дні ти прийдеш до Мені й наслідуєш спокій праведных.

Придя у собі після бачення, Іоанн почав із сльозами молитися Господу і говорил:

— Дякую Тебе, Боже, Боже мій, що Хочеш дарувати мені, недостойного, спокій праведних. Але благаю Тебе, Владика мій, згадай і моїх батьків, помилуй їх за Своєю великої милості і очисти їх гріхи, оскільки Ти один благ і многомилостив.

После такий молитви, він покликав себе вищезгаданого слугу своїх, управителя вдома, і додав ему:

— З початку і досі пір ти був милостивий до мене. Благаю тебе, пан мій, чи милостивий остаточно. Про одного прошу тебе, — піди і скажи своєї пані таке: той жебрак, якого ти наказала прогнати від воріт, благає тебе через мене такими словами: заради владики Христа, не погнушайся мною, убогим, але соблаговоли прийти до мене, бо мені треба поговорити з тобой.

Слуга передав своєї пані слова жебрака. Така сама сказала:

— Про що ще жебраку говорити зі мною? Я смотреть-то нею не можу, і ще розмовляти який прагне зі мной.

Об цьому він розповіла чоловіку, але вона став умовляти ее:

— Іді, дружина моя, не гребуй жебракам, бо Сам Бог обрав нищих.

Тем щонайменше, вона послухала його й не побажала йти. Преподобний Іоанн знову послав до неї з цими словами:

— Три дні потому я помру, ти ж, а то й захочеш бачитися і говорити зі мною, дуже потім будеш сожалеть.

Она стала коливатися у роздумах, — йти їй чи ні, — менш бажаючи послухати жебрака, скільки любопытствуя, що він хоче сказати їй; ледь перемогла вона свої вагання і намірилася піти, лише коли про наближенні його смерті" й розраховуючи дізнатися щось від нього щось нове. Вона з хати і наказала своїм рабам принести і покласти перед ній жебрака, оскільки преподобний Іоанн, через тяжкої хвороби, сам він не міг вже підійти. Щоб же не бути пізнаним, він закрив власне обличчя і почав говорити ей:

— Незабаром вже, пані, я перестану потребуватимуть які надають мені притулку й такі допомоги, і вже уготована вам нагорода за милостиню, за словами Господньому в Євангелії: «оскільки ви зробили одного з цих братів Моїх менших, то зробили Мені «(Мв. 25, 40). А я, не володіючи зі свого злиденності ніяким майном, хочу залишити тобі деяке благословення, але, перш благаю тебе: заприсягнися мені виконати те, що скажу тобі, — і тоді ти одержиш благословение.

Она заприсяглася виконати, що він скаже. Тоді преподобний Іоанн став просить:

— Благаю тебе, пані, щоб ти розпорядилася, по смерті моєї, поховати мене тому місці, де моя намет. Не дозволяй покривати мене ніякими іншими строями, окрім оцих лахміття, що зараз зі мною, оскільки я — не стою більш почесного місця та кращої одежды.

После цього він вийняв через пазухи Євангеліє і, подаючи їй, сказал:

— Нехай це завжди буде тобі, розрадою у «справжній життя й шляхом у вічність і твоєму чоловіку, моєму господину.

Взяв Євангеліє, вона почала його, звертаючи себе то тієї, то інший стороною, і думаючи про себя:

— Як це Євангеліє скидається, яке пан мій зшив її до нашого сына!

И потім пішла і вказала його свого чоловіка. Той визнав його й сказал:

— Це, той самий Євангеліє, яку ми подарували нашому коханому синові, а чи не інше, підемо і запитаємо: звідки вона в нього, і чи знає він чого або наше сина Иоанне.

Родители прийшли до нього вдвох і вони йому говорить:

— Заклинаємо тебе Святий і Живоначальной Трійцею, — скажи нам, звідки ти взяв це Євангеліє, і наш син Иоанн?

Будучи нездатна приховувати більш борошно свого серця й утримуватися від сліз, він отвечал:

— Я — ваш син Іоанн, і це — той самий Євангеліє, яку ви мені подарували; щоправда, я винен у заподіяної вам скорботи, але подароване мені вами Євангеліє навчило мене любити Христа і терпляче нести Його благе иго.

Услышав це, вони припали для її узголів'ю, обіймали його й побачив протягом довгого часу зрошували його великими сльозами. Одночасно їхня серце був і радісною скорботою: раділи вони з того що знайшовся, нарешті, їх улюблений син, журилися ж серцем від того, що знайшли їх у такий злиднях і злиденності, І що не дізналися його, що він лежав біля воріт. Усі сусіди, друзі і знайомі зібралися до них; слух про повернення Іоанна пройшов всім містом, і всі, прославляючи Бога, дивувалися цього. Тим більше що преподобний Іоанн зрадив душу свою до рук Божі. Богу було завгодно, щоб життя Іоанна, і за його смерть, залишилася непоганеної мирськими почестями і що відмежувалася від любові батьківської; Господь тому й поспішив взяти його до Собі, що він ввійшов у небесне житло чужим світу і мирської дружбы.

Забыв клятву, мати позбавила нього старе рубище і одягла їх у дорогоцінний, золототкані одягу; та несподівано відразу ж впала в розслаблення і занедужала. Евтропий ж, батько Іоанна, сказал:

— Ми повинні виконати волю тато свого сина, оскільки вона хоче, що його ховали в таких дорогих одеждах.

С тіла преподобного зняли мирські одягу, знову в жебрацькі лахміття, і Феодора, мати Іоанна, відразу ж исцелела і став як і здорової. Чесні святі мощі преподобного Іоанна батьки його поховали у тій наметі, в якій він жив. Над труною її вибудували потім церква Косьми і великий странноприимный будинок, все-таки трубку, насос пожертвували утримання мандрівників та харчі жебраків. Невдовзі по, того які й самі мирно померли і були поховані у тій церкви, влаштована над труною свого сына.

Такова життя святого і преподобного Іоанна Кущника, такі подвиги також праці, що він зазнав заради Христа, така його боротьби з дияволом, перемігши якого, він увінчаний тепер небесним вінцем у Церкві тріумфуючих, по благодаті Панове нашого Пресвятої Богородиці, Якому слава навіки, аминь.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.