Микола Михайлович Пржевальськ (1839-1888)

Середня школа № 12.

РЕФЕРАТ ПО ГЕОГРАФИИ.

Микола Михайлович.

Пржевальский.

(1839−1888).

Владивосток 2001.

Биография…3 Пржевальськ у Примор'ї …6 Річка Сунгача…10 Весна на озері Ханка…12 Заключение…15 Литература…19.

БИОГРАФИЯ Выдающийся російський мандрівник і географ, дослідник центральної Азії, дуже почесну член Петербурзької Академії наук і Російського географічного суспільства. М. М. Пржевальськ народився 1836 року у селі Кимборово Смоленської губернії у ній відставного армійського капітана. У 1855 року за закінченні гімназії у Смоленську надійшов добровольців до армії. У 1836 року закінчив Академію Генерального штаба.

С 1867 по 1888 рік Пржевальськ зробив п’ять великих експедицій: по Уссурийскому краю й у Центральну Азию.

Уссурийское подорож, за словами Пржевальського, стало йому «першої пробою сил», а й самого цього подорожі було чимало, щоб ім'я Пржевальського залишилося серед історії науки.

Н. М. Пржевальськ ні першим мандрівником по Уссурийскому краю, але заслужено можна вважати первым исследователем, яка дала всебічне опис цього края.

Пржевальский охопив своїми маршрутами як райони, посещённые названими мандрівниками, а й місця, у яких чимало дослідник перед ним не бывал.

Путешествие Пржевальського по Уссурийскому краю відрізнялася від совершённых до нього експедицій як напрямом маршрутів, а й характером исследований.

Пржевальский перший дав широке географічне опис Уссурійського краю, його природи, рослинного й тваринного світу, клімату, і навіть побуту і занять місцевих жителів та які прийшли сюди поселенців. Пржевальськ зазначив характерну особливість природи краю — поєднання південних та полярних форм рослинності та тваринного світу, великий інтерес науці склали зібрані їм колекції тварин, птахів та растений.

Н. М. Пржевальськ дорого нам своїми науковими роботами й відкриттями, яким він збагатив світову географічну науку і людство. Їм були відкриті сотні нових видів рослин, десятки нових видів звірів. Важливе увагу свої роботи він приділяв населенню тих районів, якими проходила його экспедиция.

Он не була просто мандрівник і учений, він був патріот над народом, своєї Родины.

Все його помисли, дії й досвід роботи були спрямовані в розвитку науки.

(По З. Токареву.).

ПРЖЕВАЛЬСЬК У ПРИМОРЬЕ В спогадах М. М. Пржевальськ говорив, що шляхів та пам’ятний кожної людини того дня, куди здійснюються його заповітні прагнення, коли відразу після довгих перешкод він бачить, нарешті, досягнення мети, давно бажаної. І на М. М. Пржевальського таким незабутнім днем був день 26 травня 1867 року, коли він одержав службову відрядження в Уссурійський край і, нашвидку запасши всім необхідними для майбутнього подорожі, виїхав із Іркутська дорогою, що призводить до озера Байкалу і далі крізь ці Забайкаллі до Амуру.

Свое мандрівку Уссурийскому краю до Владивостока він зробив по маршруту: Хабаровська, Буссе, озеро Ханка, хребет Сихотэ-Алинь, Новгородська гавань, затоку Посьєта, посаду Роздольний, Владивосток.

Проведя декілька днів у Хабаровську, він направився вгору по Уссурі на човні, веслярів брав кожної станиці позмінно. Тоді гоньба пошти і провезення приїжджаючих становив повинність козаків, які по черзі виставляють у кожному станиці взимку коней, а влітку веслярів й човни. Через 23 дня плавання по Уссурі, пропливши 509 км Пржевальськ прибув станицю Буссе. У своїх спогадах перший плавання по Уссурі він писав: «Моя плавання по Уссурі від її гирла до останньої станиці Буссе (509 км) тривало 23 дні й весь цей час сильні дощі, які йшли іноді вдвох діб безперервно, служили іноді великий перешкодою на шляху різного роду екскурсій. Зібрані рослини найчастіше гинули від вогкості, опудала птахів не просихали, як слід, і псувалися, а велика вода в Уссурі, яка у другої половини червня прибула сажня на дві (4 м) проти звичайного рівня, затопила все луки, аби дати можливості іноді у продовження цілого дня виходити з човни». З станиці Буссе рікою Сунгача до озера Ханка Пржевальськ вирушив у пароплаві. Швидка і зручна їзда пароплавом після стомливого плавання в човні здавалася надзвичайно приємною, тим більше що дощі скінчилися, наступала хороша погода, і сонце яскраво світило з безхмарного неба. Через 2,5 дня, після виходу з станиці Буссе Пржевальськ прибув до витоку Сунгачи, і переднім відкрилася велика водна гладь озера Ханка, яка перебував у сильному хвилюванні, отож мимоволі довелося очікувати, поки затихне вітер і можна буде потрапити пуститися по широкому водного басейну на маленькому пароходе.

Весь Август він провів березі озера Ханка, займаючись переписом селян різними дослідженнями. Не дивлячись досить пізня година року, він знайшов протягом того місяці ще 130 видів квітучих растений.

В початку вересня Пржевальськ залишив озеро Ханка й попрямував до узбережжя Японського моря. На човні до гирла Роздольної, а довше в Новогородскую гавань, що лежить в затоці Посьєта самісінькому краю наших володінь; триває подорож на гвинтовій шхуні «Алеут».

Первоначальный шлях Пржевальського з Новогородской гавани лежал до посаді Роздольному річці Роздольної, а далі до Владивостока. Описуючи шлях від Раздольного до Владивостока він писав: «Цілком посохла трава скрізь вже истребилась пожежами чи, як називають, палами, котрі напровесні і осінню навмисне пускаються місцеві жителі для полегшення полювання на звірами і взагалі знищення ті страшні трав’янистих заростей, які встигають вирости за лето».

По вечір 26 жовтня Пржевальськ прибув до Владивостока. Там він зупинився відпочивати, щоб замінити сильно збитих коней новими, іншим дати трохи оправиться.

На наступного дня зі знайомим офіцером він пішов на полювання до лісу. Біля однієї з ярів він побачив бродивших сімох аксисов.

«В вперше життя таким близьким бачив від цих гарних зверей».

Н. М. Пржевальськ під час мандри Уссурийскому краю не обмежився лише описовим матеріалом, що вирізняло мандрівників минулого століття. Він, передусім учений, географ, у якого великими знаннями, котра пройшла добре школу.

РІКА СУНГАЧА.

… Швидка і зручна їзда пароплавом після стомливого плавання в човні здавалася надзвичайно приємною, тим більше дощі скінчилися, яскраво світило сонце з безхмарного неба.

Всё пернате населення річки анітрохи не боялося шуму пароплава, лише дивувалося, звідки могло з’явитися таке небачене чудовисько. Численні качки і чаплі вилітали, хіба що з-під самих коліс; баклани, ці обережні птахи, підпускали себе кроків на п’ятдесят вже тоді важко здіймалися з води; навіть білі китайські журавлі, зрідка ходили парами по навколишніх болотам, попри полохливість, лише пильно дивилися на пароплав, випускали кілька разів свій крик, але з летіли прочь.

Раза два-три сталося побачити дику козу біля берега, куди вона приходила напитися річкової води чи, то, можливо, полежати в прохолодною тіні густого шелюги, которым обросли все берега Сунгачи. Побачивши пароплав, полохливе тварина знала, що робити від подиву і переляку, і стояло нерухомо, як вкопане; лише за кілька хвилин, коли перша страх проходив, воно пускалося швидко скакати по високої траве.

Однажды кроках у двохстах видався навіть ведмідь і, піднявшись з трави на задні лапи, почав оцінювати порушника спокою у його володіннях. Проте випущена мною до нього куля уразумела ведмедика, що значно краще забратись по-доброму, ніж витріщатимуться, хоча рідкісну, але зовсім безпечну диковину.

Через дві з половиною дня після виходу з станиці Буссе ми прибутку до витоку Сунгачи, і для нами відкрилася гладь озера Ханка великому хвилюванні. Нам потрібно було б очікувати, поки затихне вітер і можна буде потрапити спуститися на нашому маленькому пароплаві по широкому водного бассейну.

ВЕСНА НА ОЗЕРІ ХАНКА Весь серпень я провів на берегах цього озера, займаючись переписом селян різними дослідженнями. Попри досить пізня година року, я знайшов упродовж такого місяці ще 130 видів квітучих рослин. У той самий час і мисливські екскурсії представляли дуже багато нового і цікавого. У особливості пам’ятні мені останньому відношенні пустельні, ніким не відвідувані місцевості північ від гирла річки Комиссаровки.

В початку вересня я залишив озеро Ханка й попрямував до узбережжя Японського моря.

Всё простір між південно-західним берегом озера Ханка і рікою Роздольної представляє пагористу степ, а її сході обмежується рівнинами річки Мулистою, але в заході помалу перетворюється на гористу область верхнього течії річки Мельгуновки.

На все протязі, що займає завдовжки понад сто верст (від Ханки до Роздольної), а ширину від 25 до 40 верст, лише дві долини нижнього і середнього течії вищезгаданих річок кілька порушують одноманітність місцевості, що становить чи великі луки, чи пагорби, покриті дрібним дубняком і лещиной, з гаями дуба і чорної берёзы.

В деяких метах місцевість приймає навіть гористий характер, але незабаром степ знову бере своє і десятки верст розстеляється широкої хвилястою гладью.

Травяной покрив цієї степу являє надзвичайна різноманітність, цілком протилежна одноманітності тієї рослинності, яка покриває рівнини по Сунгаче і Уссури.

С з ранньої весни до пізньої осені розстеляється тут пёстрый килим квітів, різних, дивлячись за часом года.

Вообще Ханкайские степу є найкраще в усьому Уссурийском краї місце нашим майбутніх поселень. А про родючу, чернозёмную і суглинистую грунт, яка потребує притому особливого праці для початкової розробки, про великі прекрасні пасовища, — важлива вигода залежить від тому, що степу не піддаються повеням, які скрізь на Уссурі роблять таку величезну перешкоду земледелию.

Правда, є одна вада цих степів — саме невелика кількість води, але може бути усунути, копаючи криниці чи загативши невеликі, часто пересихаючі струмочки в лощинах, і крізь то утворити там пруды.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

Удар долі був несподіваний і підступний: від початку черговий експедиції в в Центральну Азію Пржевальськ знемагав від спеки і напився води з придорожнього струмка… і вже людина з залізним здоров’ям помирав на руках товаришів. Його смерть відбулася від черевного тифу на озері Иссык-Куль.

24 наукових установи же Росії та Європи обрали його почесним членом географічного суспільства багатьох країн. Присудили йому свої вищі нагороди. Вручали йому золоту медаль навіть географи Великобритании.

За свою блукацьку життя пройшов 35 000 км трохи «не дотягнувши» до экватора.

О мандрівках він мріяв з ранніх років й ще готували до ним. Але грянула Кримська війна, і він пішов рядовим до армії. До того ж роки учёбы.

В початку 1867 року Пржевальськ подав суспільство план великою і ризиковій експедиції до Центральної Азії. Проте зухвалість молодого офіцера видалися надмірної, і йдеться обмежилося дозволом «проявити які завгодно учётные пошуки». Але це Пржевальськ зустрів з восторгом.

«Я їжу на Амур, звідти на річку Уссурі, озеро Ханка і берега Великого океану… Завидна частка і важка обов’язок — досліджувати місцевості, в більшу частину якої ступала нога освіченого человека».

В цьому своєму подорож Пржевальськ залишив найповніше опис Уссурійського краю і мав цінний експедиційний опыт.

За ці 4 року (1870−1873 рр.) експедиції вдалося внести суттєві поправки в географічну карту. Книжка, написана Пржевальськ «Монголія» і «Країна тангутів» принесла йому світову известность.

В 1876 року Пржевальськ вдруге бере курс — на Тібет. Першим із Європи він досягає таємниче озеро Кобнор і це відкриває раніше невідомий хребет Алтындаг яких і визначає точну кордон тібетського нагір'я, встановивши, що вона перебуває в 300 км північніше, ніж раніше. Але проникнути всередину цієї країни їй немає удалось.

И усе ж таки через 3 роки російський землепроходец досяг заповітного нагір'я. Однак у країну Тибету — Лхасу — чиновники мандрівників не пустили. Вони змушені були повернути і на верхів'я Китайської річки — Хуанхэ.

Абсолютная неисследовательность цього району й залучила Пржевальського, направившегося у ці місця у початку 1880 і свій експедицію. Це настав плідне його подорож, увенчавшееся багатьма відкритими. Щоправда, джерела Хуанхе не виявив. На карту було нанесено невідомі раніше пагорби, яким дав назви: x. Колумба, x. Російський, x. Московський. Першим із вершин згодом назвали Кремль.

Обработка експедиції було завершено у березні 1888 года.

В ході всіх своїх експедицій Пржевальськ, будучи професійним географом, зробив відкриття, які б принести славу кожному зоологу. Він описав дику кінь, ведмедя тібетського, дикого верблюда.

И знову вирішив підкорити Тібет й проникнути у Лхас, але не всі плани впали. Він помирав у своєї наметі, ледь почавши подорож. Перед смертю він попросив товаришів поховати його неодмінно березі Іссик-Кулю й у експедиційної форме.

1 листопада на його Герасимчука. Десять експедицій виконав Пржевальськ упродовж свого жизнь.

Литература

По рідному краю. — Далекосхідне книжкове видавництво. — Владивосток, 1973.

Н. Пржевальськ. Подорож в Уссурийском краї. 1867−1969 рр. Владивосток. Примиздат, 1949.