Архитектура Русі

Архитектура Руси

Недаром кажуть, що архітектура — це душа народу, втілена у камені. До Русі це належить лише із певною поправкою. Русь довгі роки була країною дерев’яної, і його архітектура, поганські молитовні, фортеці, тереми, хати будувалися з дерева. У дереві російська людина, передусім і народи, жили поруч із східними слов’янами, висловлював своє сприйняття будівельної краси, почуття пропорцій, злиття архітектурних споруд із оточуючої природою. Якщо дерев’яна архітектура піднімається переважно до Русі язичницької, то архітектура кам’яна пов’язані з Руссю вже християнської.

К жалю, древні дерев’яні будівлі не збереглися донині, але архітектурний стиль народу сягнув нашій пізніших дерев’яних спорудах, в древніх описах і в малюнках. Для російської дерев’яної архітектури була властива многоярусность будівель, увенчивание їх башточками і теремами, наявність різного роду прибудов — клетей, переходів, сіней. Вигадлива художня різьблення по дереву була традиційним прикрасою російських дерев’яних будівель. Ця традиція живе у народі й до справжньої пори.

Первая кам’яна на будівництво на Русі з’явилася наприкінці XX ст. — знаменита споруда Десятинної церкви в Києві, споруджена за вказівкою князю Володимиру Хрестителя. На жаль, вона збереглася. Зате по сьогодні стоїть знаменита київська Софія, возведена кількома десятиліттями пізніше.

Оба храму були побудовано візантійськими майстрами зі звичного їм плінфи — великого плоского цегли розміром 40ґ30ґ3 див. Розчин, котрий поєднує ряди плінфи, був суміш вапна, піску і товченого цегли. Червона плинфа і рожевий розчин робили стіни візантійських і перших російських храмів нарядно-полосатыми.

Строили з плінфи здебільшого півдні Русі. На півночі ж, далекого від Києва Новгороді, воліли камінь. Щоправда, арки і склепіння викладалися таки з цегли. Новгородський камінь «сірий плитняк» — природний грубий валун. З нього без будь-якої обробки клали стіни.

Во Владимиро-Суздальской землі та Москві будували з сліпучого білого вапняку, видобутого в каменоломнях, старанно отесанного в акуратні прямокутні блоки. «Білий камінь» м’який і легко піддається обробці. Саме тому стіни володимирських храмів багато прикрашені скульптурними рельєфами.

В кінці XV в. На Русі з’явився новий матеріал — цегла. Він здобув стала вельми поширеною, оскільки був дешевше й доступніше каменю.

Мир Візантії, світ християнства, країн Кавказу привнесли на Русь новий будівельний досвід минулого і традиції: Русь сприйняла спорудження своїх церков за образом крестово-купольного храму греків, квадрат, розчленований чотирма стовпами, становить його основу, що примикають до подкупольному простору прямокутні осередки утворюють архітектурний хрест. Але це зразок грецькі майстра, прибулі на Русь, починай від часу Володимира, і навіть хто з ними російські умільці застосовували до традицій російської дерев’яної архітектури, звичної російського очі й милої серцю, якщо перші російські храми, зокрема споруда Десятинної церкви, наприкінці XX ст. було побудовано грецькими майстрами суворо відповідність до візантійськими традиціями, то Софійський у Києві відбив поєднання слов’янських і візантійських традицій: на основу крестово-купольного храму було поставлено тринадцять веселих глав нового храму. Ця ступінчаста піраміда Софійського собору воскресила стиль російського дерев’яного зодчества.

Софийский собор, створений пору затвердження, ідучи вивищення Русі при Ярославі Мудрого, показав, що це будівництво — це теж політика. Цим храмом Русь кинула виклик Візантії, її визнаної святині — константинопольському Софійському собору. У XI в. зросли Софійські собори за іншими великих центрах Русі — Новгороді, Полоцьку, і з них отримати свій, незалежний від Києва престиж, як і Чернігів, де була споруджено монументальний Спасо-Преображенський собор. За всією Русі було побудовано монументальні многокупольные храми з товстим і стінами, маленькими оконцами, свідоцтва могутності й краси.

В XII в. традиції давньоруської архітектури втрачають свій зв’язок. По образному вираженню одного мистецтвознавця, у всій Русі пройшли російські однокупольные храмы-богатыри, які змінили колишні піраміди. Шатро підносився вгору на потужному, масивному квадраті. Такий Дмитриевский собор у Владимире-на-Клязьме, собор святого Георгія в Юрьеве-Польском.

Большого розквіту архітектура досягла у роки правління Андрія Боголюбского у Владимире-на-Клязьме. З його ім'ям пов’язано на будівництво Успенського собору у Володимирі, красиво розташованого на крутому березі Клязьми, білокамінного палацу на селі Боголюбове, «Золотих Воріт» у Володимирі — потужного білокамінного куба, увінчаного золотоглавій церквою. За нього було створено диво російської архітектури — храм Покрова на Перли. Князь вибудував цю церква неподалік своїх палат по смерті улюбленого сина Ізяслава. Ця невеличка однокупольная церква стала поемою із каменю, у якій гармонійно поєднуються скромна краса природи, тиха смуток, просвітлена споглядальність архітектурних лінії.

Брат Андрія — Всеволод III продовжував цю будівельну діяльність. Його майстра залишили нащадку чудовий Дмитриевский собор у Володимирі — величний і скромний.

Одновременно будувалися храми в Новгороді і Смоленську, Чернігові і Галичі. закладалися нові фортеці, споруджувалися кам’яні палаци, палати осіб. Характерною рисою російської архітектури тих десятиліть стала що прикрашає споруди різьблення по каменю. Дивовижна це мистецтво бачимо на стінах соборів у Владимиро-Суздальской Русі, Новгороді, інших російських містах.

Другой рисою, роднящей всю російську архітектуру тих часів, стало органічне поєднання архітектурних споруд із природним ландшафтом. Подивіться, як поставлені і донині стоять російські церкві та ви зрозумієте, що йде речь.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.