Організація системи електронного діловодства

ЗМІСТ

Список скорочень слів та словосполучень Вступ Розділ 1. Електронні документи як вид документації у фірмі

1.1 Поняття електронного документа

1.2 Електронні документи в системі електронного діловодства

1.3 Застосування універсальних інформаційних технологій в діловодстві

Розділ 2. Особливості організації електронного діловодства Дубенської адміністрації

2.1 Загальна характеристика роботи Дубенської адміністрації

2.2 Організація роботи з документами

2.3 Практична реалізація електронного документообігу на прикладі Дубенської адміністрації

Висновки

Список використаної літератури

Додаток 1. Порівняльна характеристика паперового і електронного документів Додаток 2. Структура апарату Дубенської адміністрації

Додаток 3. Картка реєстрації вихідного документа Додаток 4. Журнали реєстрації вхідних, вихідних та створених установою документів Додаток 5. Маршрутизація вихідних документів Додаток 6. Маршрутизація вхідних та внутрішніх документів Додаток 7. Реєстраційно-контрольна картка

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ СЛІВ ТА СЛОВОСПОЛУЧЕНЬ

АІС — Автоматизована інформаційна система

БДД — База даних діловодства ДА — Дубенська адміністрація ЕЦП — Електронний цифровий підпис ЗУ — Закон України

ІС ДЗУ — Інформаційна система документаційного забезпечення управління

ІТ — Інформаційні технології

ПК — Персональний комп’ютер

РК — Реєстраційна картка СЕД — Система електронного документообігу

ЦКУ — Цивільний кодекс України ЦСК — Центр сертифікації ключів

ВСТУП

Актуальність теми дипломної роботи. Електронний документообіг — високотехнологічний і прогресивний підхід до суттєвого підвищення ефективності роботи фірми, установ та організацій.

Сьогодні необхідно мати доступ до інформаційних ресурсів і скоротити часові витрати на розв’язання задач, не пов’язаних з обслуговуванням громадян. Відсутність необхідності вручну розмножувати документи, відслідковувати переміщення паперових документів всередині організації, контролювати порядок передачі конфіденційної інформації істотним образом знижує трудовитрати діловодів. Наскрізний автоматичний контроль виконання на всіх етапах роботи з документами кардинально підвищує якість роботи виконавців, робить терміни підготовки документів більш прогнозованими і керованими.

Спільне використання систем електронного діловодства і сховищ інформації дозволяє систематизувати і поєднувати інформацію, що полегшує її аналіз і складання звітів. Для пошуку прихованих закономірностей у великих масивах даних можна приймати більш ефективні рішення і дії, що базується на відповідних технологіях діставання інформації з даних (data mining techniques). Усе це можливо тільки в системі управління, побудованій на основі електронного документообігу. Інформаційні безпаперові технології полегшують процес управління знаннями. Вони створюють основу рішень, що забезпечують автоматизований і централізований обмін знаннями і дістають лише необхідну інформацію з усіх доступних джерел.

Системи електронного діловодства і документообігу можуть сприяти створенню нової організаційної культури в фірмі, зробивши роботу працівників більш легкою, цікавою і значимою. Інформаційні технології дозволяють працювати не тільки над виконанням внутрішньовідомчих задач, але і спільними зусиллями вирішувати більш широкий спектр проблем.

Саме тому ефективність управління підприємствами й організаціями не в останню чергу залежить від коректного рішення задач оперативного і якісного формування електронних документів, контролю їхнього виконання, а також продуманої організації їхнього збереження, пошуку і використання.

Розробленість теми:

Дипломна робота підготовлена на основі вивчення виявленої літератури, в якій відображено досліджувану тему.

Значний внесок в теорію електронного документообігу зробив П. Марченко, який в своїх працях аналізує основні напрями діяльності фірми для вдосконалення системи електронного документообігу.

Дослідження щодо основних переваг електронних документів проводив автор Г. Перехрест.

Також існує ряд вчених, які велику увагу приділяють впровадженню електронних документів в організації - це П. М. Марченко, Д. Романов, А. Колесов, О. Захаров, що розробляють підходи до впровадження системи електронного документообігу, розробляють методи та досліджують їх застосування на практиці.

Мета дипломної роботи полягає у вивченні особливостей електронних документів фірми.

Завдання дипломної роботи обумовлені її метою:

виявити та опрацювати фахову літературу з теми дипломної роботи;

розкрити сутність основних понять;

визначити роль і місце електронних документів в системі сучасного менеджменту;

охарактеризувати організацію системи електронного діловодства на фірмі.

Об'єктом дослідження для даної дипломної роботи є Дубенська адміністрація.

Предметом є дослідження особливостей організації системи електронного діловодства в Дубенській адміністрації.

Методи дослідження: обумовлені об'єктом і предметом дипломної роботи. Для розв’язання визначених завдань, досягнення мети застосовано комплекс взаємодоповнюючих методів дослідження: методи системного аналізу, методи причинно-наслідкового аналізу, методи прямого структурного аналізу При опрацюванні вихідної інформації були використані загальнонаукові методи аналізу, синтезу, абстрагування та узагальнення.

Теоретична та практична цінність дипломної роботи полягає в тому, що в дослідженні комплексно проаналізований та узагальнений матеріал про сутність електронних документів, електронного цифрового підпису, системи електронного діловодства Дубенської адміністрації.

Практична цінність полягає у систематизації та узагальненні опрацьованого матеріалу, набутті автором дипломної роботи практичних навичок і вмінь з інформаційного пошуку, аналітико-синтетичного опрацювання літератури та узагальнення інформації. Крім того, укладено список літератури за темою роботи, який може бути використаний для подальшого вивчення теми.

Структура роботи обумовлена логікою розгляду теми.

Дипломна робота складається з вступу, основної частини, висновків та списку використаної літератури.

Основна частина складається двох розділів. У першому розділі розглядаються поняття електронного документа, електронного цифрового підпису. У другому розділі розглядаються теоретичні основи організації системи електронного діловодства в Дубенській адміністрації.

РОЗДІЛ 1. ЕЛЕКТРОННІ ДОКУМЕНТИ ЯК ВИД ДОКУМЕНТАЦІЇ У ФІРМІ

1.1 Поняття електронного документа

Документообіг, що ґрунтується на використанні електронних документів, підписаних такими ж віртуальними електронними підписами, — так званий електронний документообіг — уже давно завоював визнання у високорозвинутих країнах як реальна альтернатива паперовій тяганині та ефективний інструмент оперативного ведення бізнесу. Не відставати від прогресивних світових тенденцій намагається й Україна.

Управлінська діяльність в Україні здійснюється за допомогою документів, які одночасно є джерелом, результатом і інструментом цієї діяльності. Сьогодні документ є основним способом подання інформації на будь-якому сучасному підприємстві.

Незаперечною є важливість умілого використання інформаційних ресурсів підприємства для успішного ведення бізнесу. Здатність прийняти вірне рішення й вчасно відреагувати на ситуацію, гнучко реагувати на всі зміни ринку залежить не тільки від таланту й досвіду керівників. Ефективність керування підприємством залежить і від того, наскільки розумно в ньому організоване керування документообігом. Фактично, малоефективне використання накопиченої інформації (або, ще гірше, її втрата) може привести до втрати всього бізнесу. Адже вчасно не отримана інформація або документ — це, насамперед, загублені гроші, час і упущені можливості.

Документ — матеріальний об'єкт із зафіксованою на ньому інформацією у вигляді тексту, звукозаписи або зображення, призначений для передачі в часі й просторі з метою зберігання й суспільного використання [1, c. 25].

Документована інформація (документ) — зафіксована на матеріальному носії інформація з реквізитами, що дозволяють її ідентифікувати[1, c. 25].

Реквізит документа — обов’язковий елемент оформлення офіційного документа [1, c. 115].

Справжній документ — документ, що містить відомості про автора, час і місце його створення якого, або, які виявлені іншим шляхом, підтверджують вірогідність його походження [1, c. 125].

Текст офіційного документу — інформація, зафіксована будь-яким шляхом або будь-якою системою звукозапису, що містить у собі всю або основну частину мовної інформації документа [1, c. 134].

Електронний документ являє собою зафіксовану на матеріальному носії інформацію у вигляді набору символів, звукозаписи або зображення, призначені для передачі в часі й просторі з використанням засобів електрозв’язку з метою зберігання й суспільного використання. Електронний документ повинен бути представленим у формі, зрозумілій для сприйняття людиною.

Електронний документ окремо від носія, існує у двох формах: пасивній — зберігання; і активній — передача й обробка, у тому числі, візуалізація при необхідності сприйняття людиною. Не можна говорити про обов’язкову фіксацію або про стан електронного документа, якщо розглядається активна форма його існування — той проміжок часу, протягом якого він сприймається, обробляється або передається.

До останнього часу поняття електронного документа й електронного цифрового підпису (ЕЦП) у трохи обмеженому варіанті було представлено лише в Законі про платіжні системи, що дає електронним платіжним документам, підписаним ЕЦП, таку саму юридичну чинність, як і паперовим.

Правові основи для застосування електронних документів у цивільних правовідносинах вперше закладені новим Цивільним кодексом України (ЦКУ), що набрав чинності з 01.01.2004 р. Відповідно до ст. 207 ЦКУ правочин вважається здійсненим у письмовій формі, якщо волю сторін виражено за допомогою телетайпного, електронного чи іншого технічного засобу зв’язку. При здійсненні правочинів допускається застосування електронно-цифрового підпису. По суті, ст. 207 ЦКУ прирівнює електронні документи до паперових і допускає підписувати їх електронним підписом відповідно до спеціального закону. Отже, новий ЦКУ в сполученні ще з двома новими законами: Законом про електронні документи і Законом про ЕЦП створює правове поле для широкого застосування нових інструментів у цивільних правовідносинах, поширюючи їх на необмежену сферу правовідносин (включаючи взаємини з державними органами — адміністративні правовідносини).

Втім, це правило містить винятки. Відповідно до ст. 8 того ж Закону електронний документ не може використовуватися як оригінал таких документів: свідоцтва про право на спадкування; документа, який відповідно до законодавства може бути створений лише в одному оригінальному екземплярі, крім існування центрального сховища оригіналів електронних документів; в інших випадках, передбачених законом. У наведених випадках оригінал документа має бути поданий у паперовій формі.

Загальне визначення терміну «електронний документ» міститься в Законі України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року № 851-IV, згідно з п. 1 ст. 5 якого, електронний документ — це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа [4, c. 15].

В п. 1.10 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5 квітня 2001 року № 2346-ІІІ, згідно положень якого, електронний документ — документ, інформація в якому представлена у формі електронних даних, включаючи відповідні реквізити документа, в тому числі і електронний цифровий підпис, який може бути сформований, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму чи на папері. Проте, сфера використання даного визначення обмежена розрахунковими відносинами в межах України (тобто в міжнародних розрахункових відносинах, які здійснюються за допомогою електронних телекомунікаційних систем, необхідно керуватись загальногалузевим визначенням, яке міститься в Законі України «Про електронний документ та електронний документообіг»).

Швидка інформатизація суспільства, поширення комп’ютерних технологій та необхідність правового врегулювання зазначених процесів зумовили розроблення і прийняття закону, який має регулювати основні організаційно-правові засади електронного документообігу та порядок використання електронних документів. Аналогічні за змістом і спрямованістю нормативно-правові акти дотепер прийняті й діють практично в усіх розвинених країнах, стають елементами «електронної системи врядування», сприяють зменшенню документообігу. Тож Україна в цьому випадку не є винятком.

Дія цього закону поширюється на відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів.

Стаття 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначає, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму [4, c. 16].

Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Визначення електронного документа знаходимо у ст. 5 Закону про електронні документи:

Електронний документ — це документ, інформація в якому зафіксована у формі електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа [4, c. 16].

Склад та порядок розміщення обов’язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму.

Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для сприймання його змісту людиною.

Докладні вимоги по складу і порядку розміщення обов’язкових реквізитів електронних документів будуть визначатися спеціальними нормативними актами. Можна з упевненістю зробити припущення, що електронні документи повинні містити всі ті обов’язкові реквізити, що й їхні паперові аналоги.

Юридична чинність і доказовість надається електронному документу за допомогою так званого електронного підпису. Відповідно до ст. 6 Закону про електронні документи електронний підпис є обов’язковим реквізитом електронного документа, що використовується для ідентифікації автора чи особи, яка підписала документ. Накладенням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідно до класифікатора управлінської документації аналогові документи по виду оформлення розрізняються як:

· оригінал — перший або одиничний екземпляр документа;

· дублікат — повторний екземпляр оригіналу документа, що має юридичну чинність;

· копія — документ, що повністю відтворює інформацію справжнього документа й всі його зовнішні ознаки або частина їх, що не має юридичної чинності;

· засвідчена копія — копія документа, на якій відповідно до встановленого порядку проставляються реквізити, що надають їй юридичну чинність;

· виписка — копія частини документа, оформлена у встановленому порядку [18, c. 33].

Всі екземпляри електронного документу, підписані однаковим електронним аналогом підпису, мають рівне юридичне значення за умови підтвердження їхньої дійсності відповідно до вимог дійсного закону.

Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов’язковими реквізитами, у тому числі з електронним цифровим підписом автора.

У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.

Якщо автором створюються ідентичні за документальною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу.

Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред’явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії.

Електронний документ не може бути застосовано як оригінал:

1) свідоцтва про право на спадщину;

2) документа, який відповідно до законодавства може бути створений лише в одному оригінальному примірнику, крім випадків існування централізованого сховища оригіналів електронних документів;

3) в інших випадках, передбачених законом [4, c. 18].

Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом.

Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.

За загальним правилом, встановленим ст. 7 цього Закону, якщо автором створюються ідентичні за документальною інформацією і реквізитами електронний документ і документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну чинність. Законом передбачена також можливість нотаріального завірення електронних документів (але поки такий порядок законодавчо не врегульовано) [4, c. 18].

Характерна здатність оригіналів електронних документів до «розмноження»: у разі пересилання електронного документа декільком адресатам або його зберігання на декількох електронних носіях інформації кожен з електронних екземплярів вважається оригіналом електронного документа. При цьому однією з основних вимог до оригіналу є наявність можливості перевірити його цілісність (один із способів забезпечення цього — застосування ЕЦП).

Органічно пов’язаний із Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» за змістом і спрямованістю Закон України «Про електронний цифровий підпис» від 22 травня 2003 р. № 852-IV.

Він визначає правовий статус електронного цифрового підпису та регулює відносини, що виникають у випадках використання електронного цифрового підпису. Дія його не поширюється на відносини, що виникають під час використання інших видів електронного підпису, в тому числі переведеного у цифрову форму зображення власноручного підпису.

Під електронним підписом розуміються дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов’язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних [3, c. 23]. Водночас електронний цифровий підпис — вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувала [3, c. 23]. Електронний цифровий підпис накладається та перевіряється за допомоги складної системи криптографічного кодування (особистого та відкритого ключів), яка проходить попередньо сертифікацію.

Відповідно до ст. 4 цього закону електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Він використовується фізичними та юридичними особами — суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Водночас використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для здійснення правочинів у письмовій формі.

Цікаво, що норми цього закону фактично не є нормами прямої дії, адже відповідно до ст. 18 закону Кабінетові Міністрів України разом із Національним банком України, іншими органами державної влади дано доручення протягом 6 місяців од дня набрання чинності цим законом розробити і внести на розгляд парламенту програму заходів щодо впровадження електронного документа, електронного документообігу та електронного цифрового підпису. Тож можна прогнозувати, що документообіг в Україні з уведенням двох інформаційних законів у дію автоматично не зменшиться.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» від 22 травня 2003 року № 852-IV, під терміном ЕЦП розуміється вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувала [3, c. 24].

Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» в статті 6 також зазначає, що електронний підпис є обов’язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу [4, c. 19]. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відносини, пов’язані з використанням електронних цифрових підписів, регулюються законом.

Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Під електронним підписом, у принципі, може матися на увазі будь-який спосіб підписання електронного документа, зокрема графічне зображення рукописного підпису та звичайних паролів. Проте в Законі про ЕЦП наголошується на регулюванні відносин, пов’язаних з використанням одного різновиду електронного підпису — електронного цифрового підпису.

Його особливість полягає в тому, що він ґрунтується на алгоритмах криптографічного захисту інформації. ЕЦП накладається за допомогою особистого ключа — спеціального коду, відомого тільки особі, що підписала документ. Дійсність ЕЦП перевіряється за допомогою відкритого ключа — коду перевірки, доступного решті суб'єктів електронного документообігу. Відкритий ключ має бути сертифікований центром сертифікації ключів.

Застосування будь-яких інших видів електронного підпису допускається на договірних засадах. Однак можна з упевненістю припустити, що поза такими договірними відносинами (для інших суб'єктів) інші види електронного підпису будуть практично позбавлені юридичної чинності й доказовості. Інакше кажучи, такі електронні підписи матимуть якусь значущість тільки для сторін конкретного договору, в межах якого вони застосовуються.

Щоб кожний «підписант» мав свій, унікальний, підпис, використовується так званий особистий ключ — код, який має бути відомий лише його власнику. Якщо цей код повідомити програмі, то відповідно до криптографічного алгоритму вона сформує унікальне контрольне значення і додасть його до документа. Тобто підпише електронний документ унікальним ЕЦП господаря даного особистого ключа.

Для перевірки вірогідності ЕЦП та цілісності електронного документа використовується інший код — так званий відкритий ключ. На відміну від особистого, відкритий ключ доступний усім іншим зацікавленим учасникам електронного документообігу. Цей код не дозволяє підробити ЕЦП автора електронного документа, але дозволяє перевірити його справжність. Отримавши цей код, програма, використовуючи вже згаданий алгоритм, звірить його з отриманим разом з документом ЕЦП автора. Якщо ці контрольні значення зійдуться, підпис вважатиметься справжнім, а отриманий документ — цілісним.

Закон про ЕЦП передбачає також електронний аналог печатки підприємства — ЕЦП підприємства.

Щоб підвищити ступінь довіри суб'єктів правовідносин до системи ЕЦП і зменшити ймовірність підробки таких підписів, законодавці передбачили в Законі про ЕЦП першу «лінію оборони» — сертифікацію відкритих ключів спеціальними організаціями — Центрами сертифікації ключів (ЦСК), і другу «лінію оборони» — посилені сертифікати ключів.

ЦСК може стати будь-який суб'єкт підприємництва — юридична чи фізична особа (ст. 8 Закону про ЕЦП). Такі сертифікати зможуть видавати тільки акредитовані ЦСК (ст. 9 Закону про ЕЦП). Акредитація означатиме довіру з боку держави даному ЦСК. І державні органи визнаватимуть тільки посилені сертифікати ключів.

Перехід до масового застосування електронного документа в практичній діяльності веде до відповідного збільшення числа конфліктних ситуацій між учасниками електронної взаємодії. У процес обміну електронними документами з’являється велика кількість суб'єктів, що забезпечують, на приналежним їм або орендованих ними програмно-технічних засобах, формування, поетапну обробку, передачу й зберігання електронних документів. Конфлікти ініціюються як технологічними помилками, так і суперечливим трактуванням учасниками своїх функціональних прав і обов’язків стосовно документа. Регламентування прав і обов’язків можливо на основі взаємних згод і договорів між учасниками, однак при масових обсягах електронної взаємодії висновок у кожному випадку індивідуальних договорів і угод стає практично нереальним.

Зниження рівня конфліктності вимагає чіткого визначення статусу електронного документу як об'єкта правовідносин учасників інформаційної взаємодії.

Необхідна тверда правова регламентація функціональних зв’язків між об'єктом, електронним документом, і суб'єктами, що беруть участь у його практичній реалізації. Пряма регламентація прав і обов’язків учасників взаємодії неможлива як через різноманіття конфліктних ситуацій, так і в силу стрімкої зміни, удосконалювання й створення нових інформаційних технологій. З іншого боку, віднесення електронного документа до деякої правової категорії дозволило б будувати на цій основі взаємини між суб'єктами-учасниками на основі відомих правових норм.

Власник інформаційних ресурсів, інформаційних систем, технологій і засобів їхнього забезпечення — суб'єкт, який у повному обсязі реалізує повноваження володіння, користування, розпорядження зазначеними об'єктами [12, c. 25].

Користувач (споживач) інформації - суб'єкт, що звертається до інформаційної системи або посередника за одержанням необхідної йому інформації [12, c. 25].

Власник інформаційних ресурсів зобов’язаний забезпечити дотримання режиму обробки й правил надання інформації користувачеві, установлених законодавством або власником цих ресурсів, відповідно до законодавства. У число цілей захисту інформації закон включає забезпечення правового режиму документованої інформації як об'єкта власності. Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

Нотаріальне посвідчення цивільно-правової угоди, укладеної шляхом створення електронного документа (електронних документів), здійснюється у порядку, встановленому законом. Особи, винні в порушенні законодавства про електронні документи та електронний документообіг, несуть відповідальність згідно з законами України.

1.2 Електронні документи в системі електронного діловодства

Закон «Про електронні документи та електронний документообіг» докладно регулює засади електронного документообігу.

Під електронним документообігом (обігом електронних документів) розуміється сукупність процесів створення, оброблення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, використання та знищення електронних документів, які виконуються із застосуванням перевірки цілісності та в разі необхідності з підтвердженням факту одержання таких документів [4, c. 20].

Порядок електронного документообігу визначається державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності згідно з законодавством. Водночас закон також регламентує відправлення, передавання та одержання електронних документів.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 закону строк зберігання електронних документів на електронних носіях інформації повинен бути не меншим від строку, встановленого законодавством для відповідних документів на папері. У разі неможливості зберігання електронних документів на електронних носіях інформації протягом строку, встановленого законодавством для відповідних документів на папері, суб'єкти електронного документообігу повинні вживати заходів із дублювання документів на кількох електронних носіях інформації та здійснювати їх періодичне копіювання відповідно до порядку обліку й копіювання документів, встановленого законодавством. Якщо виконати зазначені вимоги неможливо, електронні документи повинні зберігатись у вигляді копії документа на папері (за відсутності оригіналу цього документа на папері).

Електронний документообіг здійснюється відповідно до законодавства України або на підставі договорів, що визначають взаємовідносини суб'єктів електронного документообігу. Використання електронного документа в цивільних відносинах здійснюється згідно із загальними вимогами здійснення правочинів, установлених цивільним законодавством [4, c. 20].

Відправлення та передавання електронних документів здійснюються автором або посередником в електронній формі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем або шляхом відправлення електронних носіїв, на яких записано цей документ.

Якщо автор і адресат у письмовій формі попередньо не домовилися про інше, датою і часом відправлення електронного документа вважаються дата і час, коли відправлення електронного документа не може бути скасовано особою, яка його відправила. У разі відправлення електронного документа шляхом пересилання його на електронному носії, на якому записано цей документ, датою і часом відправлення вважаються дата і час здавання його для пересилання.

Вимоги підтвердження факту одержання документа, встановлені законодавством у випадках відправлення документів рекомендованим листом або передавання їх під розписку, не поширюються на електронні документи. У таких випадках підтвердження факту одержання електронних документів здійснюється згідно з вимогами цього Закону.

Електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб'єктами електронного документообігу.

Якщо попередньою домовленістю між суб'єктами електронного документообігу не визначено порядок підтвердження факту одержання електронного документа, таке підтвердження може бути здійснено в будь-якому порядку автоматизованим чи іншим способом в електронній формі або у формі документа на папері. Зазначене підтвердження повинно містити дані про факт і час одержання електронного документа та про відправника цього підтвердження.

У разі ненадходження до автора підтвердження про факт одержання цього електронного документа вважається, що електронний документ не одержано адресатом.

Якщо автор і адресат у письмовій формі попередньо не домовилися про інше, електронний документ вважається відправленим автором та одержаним адресатом за їх місцезнаходженням (для фізичних осіб — місцем проживання), у тому числі якщо інформаційна, телекомунікаційна, інформаційно-телекомунікаційна система, за допомогою якої одержано документ, знаходиться в іншому місці. Місцезнаходження (місце проживання) сторін визначається відповідно до законодавства.

Перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису.

Суб'єкти електронного документообігу повинні зберігати електронні документи на електронних носіях інформації у формі, що дає змогу перевірити їх цілісність на цих носіях.

Строк зберігання електронних документів на електронних носіях інформації повинен бути не меншим від строку, встановленого законодавством для відповідних документів на папері [4, c. 21].

У разі неможливості зберігання електронних документів на електронних носіях інформації протягом строку, встановленого законодавством для відповідних документів на папері, суб'єкти електронного документообігу повинні вживати заходів щодо дублювання документів на кількох електронних носіях інформації та здійснювати їх періодичне копіювання відповідно до порядку обліку та копіювання документів, встановленого законодавством. Якщо неможливо виконати зазначені вимоги, електронні документи повинні зберігатися у вигляді копії документа на папері (у разі відсутності оригіналу цього документа на папері). При копіюванні електронного документа з електронного носія інформації обов’язково здійснюється перевірка цілісності даних на цьому носії.

При зберіганні електронних документів обов’язкове додержання таких вимог:

1) інформація, що міститься в електронних документах, повинна бути доступною для її подальшого використання;

2) має бути забезпечена можливість відновлення електронного документа у тому форматі, в якому він був створений, відправлений або одержаний;

3) у разі наявності повинна зберігатися інформація, яка дає змогу встановити походження та призначення електронного документа, а також дату і час його відправлення чи одержання [4, c. 21].

Суб'єкти електронного документообігу можуть забезпечувати додержання вимог щодо збереження електронних документів шляхом використання послуг посередника, у тому числі архівної установи, якщо така установа додержується вимог цієї статті. Створення архівів електронних документів, подання електронних документів до архівних установ України та їх зберігання в цих установах здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

Електронний документообіг здійснюється відповідно до законодавства України або на підставі договорів, що визначають взаємовідносини суб'єктів електронного документообігу.

Використання електронного документа у цивільних відносинах здійснюється згідно із загальними вимогами вчинення правочинів, встановлених цивільним законодавством.

Суб'єкти електронного документообігу, які здійснюють його на договірних засадах, самостійно визначають режим доступу до електронних документів, що містять конфіденційну інформацію, та встановлюють для них систему (способи) захисту.

В інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних системах, які забезпечують обмін електронними документами, що містять інформацію, яка є власністю держави, або інформацію з обмеженим доступом, повинен забезпечуватися захист цієї інформації відповідно до законодавства.

Суб'єкти електронного документообігу користуються правами та мають обов’язки, які встановлено для них законодавством.

Якщо в процесі організації електронного документообігу виникає необхідність у визначенні додаткових прав та обов’язків суб'єктів електронного документообігу, що не визначені законодавством, такі права та обов’язки можуть встановлюватися цими суб'єктами на договірних засадах.

Вирішення спорів між суб'єктами електронного документообігу здійснюється в порядку, встановленому законом.

Порядок електронного документообігу визначається його суб'єктами: державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності відповідно до законодавства. Утім, загальні правила організації електронного документообігу встановлені самим Законом «Про електронні документи та електронний документообіг».

Це означає, що державні органи всіх рівнів будуть встановлювати правила електронного документообігу між собою та з юридичними особами всіх форм власності, а документообіг між юридичними особами буде здійснюватися в порядку, визначеному за домовленістю сторін. І все це — з дотриманням вимог законодавства.

Передача електронних документів здійснюється автором таких документів чи посередником з використанням інформаційних і телекомунікаційних засобів (наприклад, за допомогою тієї ж електронної пошти) чи шляхом відправлення електронних (машинозчитувальних) носіїв, на яких записані документи (дискети, компакт-диски і под.), наприклад поштою.

Зберігання електронних документів має здійснюватися на електронних носіях і забезпечувати можливість перевірки цілісності цих документів у будь-який момент.

На думку галузевих аналітиків, електронний документообіг включає: створення документів, їхню обробку, передачу, збереження, вивід інформації, що циркулює в організації чи підприємстві, на основі використання комп’ютерних мереж. Під керуванням електронним документообігом у загальному випадку прийнято розуміти організацію руху документів між підрозділами підприємства або організації, групами користувачів чи окремих користувачів. При цьому, під рухом документів мається на увазі не їхнє фізичне переміщення, а передача прав на їхнє застосування із повідомленням конкретних користувачів і контролем за їхнім виконанням.

Система електронного документообігу (СЕД) забезпечує процес створення, керування, доступу і розповсюдження великих обсягів документів у комп’ютерних мережах, а також забезпечують контроль над потоками документів в організації [25, c. 42]. Часто ці документи зберігаються в спеціальних сховищах або в ієрархії файлової системи. Типи файлів, що, як правило, підтримують СЕД, включають: текстові документи, зображення, електронні таблиці, аудіо дані, відео дані і Web-документи. До загальних можливостей СЕД відносяться: створення документів, керування доступом, конвертація даних і забезпечення безпеки даних.

Головне призначення СЕД - це організація збереження електронних документів, а також роботи з ними (зокрема, їхнього пошуку як по атрибутах, так і по змісту). У СЕД повинні автоматично відслідковуватися зміни в документах, терміни виконання документів, рух документів, а також контролюватися всі їхні версії і підверсії.

Комплексна СЕД повинна охоплювати весь цикл діловодства підприємства чи організації - від постановки завдання на створення документа до його списання в архів, забезпечувати централізоване збереження документів у будь-яких форматах, у тому числі, складних композиційних документів. СЕД повинні поєднувати розрізнені потоки документів територіально віддалених підприємств у єдину систему. Вони повинні забезпечувати гнучке керування документами як за допомогою жорсткого визначення маршрутів руху, так і шляхом вільної маршрутизації документів. У СЕД повинне бути реалізоване тверде розмежування доступу користувачів до різних документів у залежності від їхньої компетенції, займаної посади і призначених їм повноважень. Крім того, СЕД повинна настроюватися на існуючу організаційно-штатну структуру і систему діловодства підприємства, а також інтегруватися з існуючими корпоративними системами.

Основними користувачами СЕД є великі державні організації, підприємства, банки, великі промислові підприємства і всі інші структури, чия діяльність супроводжується великим обсягом створюваних, оброблюваних і збережених документів.

СЕД працюють, переважно, на базі розподілених архітектур і використовують різноманітні комбінації технологій збору, індексування, збереження, пошуку і перегляду електронних документів. У більшості СЕД реалізована ієрархічна система збереження документів (за принципом «шафа /папка»). Кожен документ зберігається в папці, що, у свою чергу, знаходиться на полиці і т.д. Кількість рівнів вкладення при збереженні документів не обмежений. Той самий документ може входити до складу декількох папок і полиць за рахунок застосування механізму посилань (вихідний документ у цьому випадку залишається незмінним і зберігається на місці, визначеному адміністратором СЕД). У ряді СЕД реалізовані ще більш могутні можливості збереження за рахунок організації зв’язків між документами (ці зв’язки можна встановлювати і редагувати в графічному виді).

Будь-якому документові в СЕД властивий певний набір атрибутів (наприклад, його назва, автор документа, час його створення й ін.). Набір атрибутів може змінюватися від одного типу документа до іншого (у межах одного типу документів він зберігається незмінним). У СЕД атрибути документа зберігаються в реляційній базі даних. Для кожного типу документів за допомогою візуальних засобів створюється шаблон картки, де в зрозумілому графічному вигляді представлені найменування атрибутів документа. При введенні документа в СЕД береться необхідний шаблон і заповнюється картка (заносяться значення атрибутів). Після заповнення картка виявляється зв’язаною із самим документом.

Деякі галузеві аналітики навіть вважають, що СЕД цілком можуть стати основою корпоративної інформаційної системи підприємства чи організації.

СЕД працюють, переважно, на базі розподілених архітектур і використовують різноманітні комбінації технологій збору, індексування, збереження, пошуку і перегляду електронних документів. У більшості випадків, серверна частина СЕД складається з наступних логічних компонентів (які можуть розташовуватися як на одному, так і на декількох серверах):

1. Сховища атрибутів документів (карток);

2. Сховища документів;

3. Сервісів повнотекстової індексації [32, c. 13].

Під сховищем документів звичайно розуміється сховище вмісту документів. Сховище атрибутів і сховище документів часто поєднують під загальною назвою «архів документів». Слід зазначити, що великими перевагами СЕД є збереження документів у вихідному форматі й автоматичне розпізнавання безлічі форматів файлів.

Останнім часом все більшу популярність здобуває збереження документів разом з атрибутами в базі даних. Такий підхід має свої переваги і недоліки. Перевагою є значне підвищення безпеки доступу до документів, а основним недоліком — низька ефективність роботи з документами при великому обсязі збереженої інформації. При даному підході також потрібне використання могутніх серверів з великими обсягами оперативної пам’яті і жорстких дисків. Крім того, у випадку збою бази даних відновити документи, що зберігалися в ній, буде дуже непросто.

У СЕД реалізовані надійні засоби розмежування повноважень і контролю за доступом до документів. У більшості випадків з їхньою допомогою визначаються наступні види доступу (набір повноважень, що задаються, залежить від конкретної СЕД):

— повний контроль над документом;

— право редагувати, але не знищувати документ;

— право створювати нові версії документа, але не редагувати його;

— право анотувати документ, але не редагувати його і не створювати нові версії;

— право читати документ, але не редагувати його;

— право доступу до картки, але не до вмісту документа;

— повна відсутність прав доступу до документа (під час роботи із СЕД кожна дія користувача протоколюється, і, таким чином, вся історія його роботи з документами може бути легко проконтрольована) [46, c. 17].

При одночасній роботі із документом відразу декількох користувачів (особливо, якщо його необхідно погоджувати в різних інстанціях) дуже зручною функцією СЕД є використання версій і підверсій документа.

Наприклад, виконавець створив першу версію документа і передав її на розгляд наступному користувачеві. Другий користувач змінив документ і створив на його основі вже нову версію. Потім він передав свою версію документа в наступну інстанцію третьому користувачеві, що створив уже третю версію. Через певний час, ознайомившись із зауваженнями і виправленнями, перший виконавець документа вирішує допрацювати вихідну версію і на її основі створює підверсію першої версії документа.

Достоїнством СЕД є реалізована в них можливість автоматичного відстеження версій і підверсій документів (користувачі завжди можуть визначити, яка саме версія документа є найбільш актуальною один по одному або часові їхнього створення).

При організації групової роботи над документами досить корисна можливість їхнього анотування. Тому що в деяких випадках користувачі позбавлені права на внесення яких-небудь змін у документ у процесі його узгодження, то вони можуть скористатися з можливості його анотування. У більшості СЕД анотування реалізується за рахунок включення в картку документа атрибута для анотації і передачі користувачам прав на редагування такого поля картки. Але таке рішення не завжди прийнятне (особливо при анотуванні графічного документа). У зв’язку з цим, у деяких СЕД існує так називана функція «червоного олівця», за допомогою якої можна графічно вказати недоліки на самому зображенні.

За даними Forrester Research, 38% компаній зі списку Fortune 500 вважають що придбання сучасної СЕД є критично важливим для успішного ведення їхнього бізнесу. Відповідно до думки галузевих аналітиків (таких думок, що відрізняються у визначених моментах одна від одної, існує досить велика кількість) користь для корпоративних користувачів при впровадженні СЕД досить значуща. Наприклад, за даними Sіemens Busіness Servіces, при використанні СЕД:

· Продуктивність праці персоналу збільшується на 20−25%;

· Вартість архівного збереження електронних документів на 80%, що нижче в порівнянні із вартістю збереження паперових архівів [35, c. 73].

Прийнято також вважати, що при впровадженні СЕД здобуваються тактичні і стратегічні вигоди. Тактичні вигоди визначаються скороченням витрат при впровадженні СЕД, зв’язаним із: звільненням фізичного місця для збереження документів; зменшенням витрат на копіювання і доставку документів у паперовому вигляді; зниженням витрат на персонал і устаткування та ін. До стратегічного відносяться переваги, зв’язані з підвищенням ефективності роботи підприємства або організації. До таких переваг можна віднести: поява можливості колективної роботи над документами (що неможливо при паперовому діловодстві); значне прискорення пошуку і вибірки документів (по різних атрибутах); підвищення безпеки інформації за рахунок того, що робота в СЕД з незареєстрованної робочої станції неможлива, а кожному користувачеві СЕД призначаються свої повноваження доступу до інформації; підвищення схоронності документів і зручності їхнього збереження, тому що вони зберігаються в електронному виді на сервері; поліпшення контролю за виконанням документів.

Очікувані результати впровадження:

· Забезпечення більш ефективного керування документами за рахунок автоматичного контролю виконання, прозорості діяльності організації на всіх рівнях.

· Підтримка ефективного накопичення, керування і доступу до інформації і знань. Забезпечення кадрової гнучкості за рахунок більшої формалізації діяльності кожного співробітника і можливості збереження всієї передісторії його діяльності.

· Усунення дублювання і багаторазового перетворення інформації.

· Забезпечення чіткої авторизації доступу до комерційної інформації, за рахунок чого підвищується персональна відповідальність співробітників за виконані дії строго в рамках наданих повноважень.

· Протоколювання діяльності підприємства в цілому (внутрішні службові розслідування, аналіз діяльності підрозділів, виявлення «гарячих точок» у діяльності).

· Оптимізація бізнес-процесів і автоматизація механізму їхнього виконання і контролю.

· Виключення або максимально можливе скорочення обороту паперових документів на підприємстві. Економія ресурсів за рахунок скорочення витрат на керування потоками документів в організації.

· Виключення необхідності чи істотне спрощення і здешевлення збереження паперових документів за рахунок наявності оперативного електронного архіву [41, c. 323].

Рішення з автоматизації діловодства та контролю виконання документів надає можливість підприємству функціонувати в єдиному інформаційному просторі. Це забезпечується створенням в підприємстві актуальної центральної бази даних, яка оперативно оновлюється інформацією з баз даних управлінь. Кожен документ чи об`єкт вводиться в систему один раз і після збереження стає доступним всім іншим підсистемам.

1.3 Застосування універсальних інформаційних технологій в діловодстві

Абсолютно очевидно, що в століття новітніх інформаційних технологій традиційна схема управління документообігом не здатна справитися з тими об'ємами роботи, які існують зараз. У діяльності різних організацій, при веденні класичного паперового діловодства, як правило, через деякий час починають виникати практично однакові проблеми, які були систематизовані в статті Н. Дятловою:

— неминуча втрата документів, отже і інформації;

— попадання документів і інформації, що міститься в них, до третьої особи;

— накопичення безлічі документів, призначення і джерело появи яких неясні;

— великі витрати часу на підготовку і узгодження документів, як наслідок — мала швидкість обробки інформації, а значить — повільна реакція на нові дії;

— надмірність документообігу, велика втрата часу на обробку вхідної і вихідної кореспонденції, внутрішніх документів і на ознайомлення з документами;

— суперечність ухвалюваних рішень, неможливість забезпечити швидку передачу початкових документів і інформації посадовцям, що ухвалюють рішення;

— безконтрольність виконавців, неможливість доведення в короткі терміни доручень до конкретних виконавців;

— неможливість встановлення історії роботи з документами;

— невиробничі витрати робочого часу на пошук необхідного документа, формування тематичної підбірки документів;

— надмірні витрати на папір і копіювання для створення декількох копій одного документа [20, с. 44].

Як результат, документообіг включає значну частину зайвих документів і інстанцій їх розгляду, а ухвалювані рішення нерідко дублюють один одного, а іноді носять суперечливий характер. Це приводить до фактичної некерованості організації, яка виражається і в тому, що керівники не можуть прослідкувати про минулу і поточну діяльність підрозділів і виконавців з документами, а також про історію підготовки і розгляду конкретних документів.

Для вирішення проблем в області діловодства використовуються комп’ютерні технології, але застосування простих організаційних рішень лише мінімально відповідають рівню завдань адміністрації. Наприклад, створення і підтримка схеми розміщення файлів на сервері як механізму спільної роботи, використання електронної пошти як засоби передачі документів і контролю виконання працюють тільки до певного моменту. Коли вирішувані компанією задачі ускладнюються, збільшуються її розміри, можливостей вказаних рішень стає недостатньо, компанія знову наближається до інформаційно-управлінського хаосу.

Єдиним шляхом вирішення подібних проблем є автоматизація діловодства і документообігу компанії шляхом впровадження повноцінної інформаційної системи документаційного забезпечення управління (ІС ДЗУ). В результаті впровадження нових технологій проблеми повністю не зникають, замість них з’являються нові. Серед таких можна позначити:

— несанкціонований доступ до конфіденційної інформації;

— вірогідність втрати великих масивів цінної інформації із-за технічних неполадок устаткування, проникнення в комп’ютерну мережу вірусів, що руйнують систему або некваліфікованих дій користувача;

— як одна з технічних проблем: швидка зміна носіїв, програм, способів доставки документації, що перешкоджає стабільності діловодних процесів в управлінні і використання наявних документальних масивів [20, с. 45].