Категоріально-понятійний апарат інституцієзнавства

Основні поняття про державу, механізм здійснення державної влади та управління.

Держамва — політичне утворення з визначеною територією, економікою і політичною владою. Головною відмінністю між державою і країною є те, що країна об'єднує у собі лише один народ, а держава об'єднує у собі багато народів, утворюючи тим самим націю, також те, що держава на відміну від країни не може бути залежна. Поняття держава означає, що на певній території дефакто і деюре встановлена влада даної держави, в повному обсязі ходить офіційна валюта держави, в державних установах використовується державна мова, а також на ній проживають громадяни держави. Держава в політико-географічному, війсковому і економічному відношенні не може бути залежною. Держава опираючись на волю нації самостійна вирішує до яких політико-географічних, війскових і економічних союзів, груп, альянсів, об'єднань (чи тому подібне) вона прагне приєднатися.

Функції держави — головні напрямки і види діяльності держави, обумовлені її завданнями і цілями і такі, що характеризують її сутність.

Функції держави не можна ототожнювати з функціями її окремих органів, які є частиною апарату держави і відбиваються у компетенції, у предметі ведення, у правах і обов’язках (повноваженнях), закріплених за ними. інституцієзнавство державний влада творчий Можна класифікувати функції сучасної держави за різними критеріями: суб'єктами, об'єктами, способами, засобами та іншими елементами державної діяльності.

Функції держави за засобами її діяльності:

• — законодавча;
• — виконавча (управлінська);
• — судова;
• — правоохоронна;
• — інформаційна.

Механізм держави — це цілісна система державних організацій (апарат, держави, підприємства, установи), організаційних, фінансових, матеріальних та нормативних засобів, за допомогою яких здійснюються державна влада, завдання та функції держави, а також забезпечується життєдіяльність всього суспільства.

Державний апарат — це сукупність органів, за допомогою яких практично здійснюється державна влада.

Основні ознаки механізму держави: 1) цілісна ієрархічна система, що має чітку упорядковану структуру з певними зв’язками між її елементами; 2) цілісність механізму держави забезпечується єдиними принципами організації та діяльності державних органів, підприємств і установ, нормативною основою, єдиними завданнями в їх діяльності; 3) основним елементом механізму держави є державні організації; 4) відрізняється високим ступенем складності, різноманіттям складових блоків, підсистем.

Єдиний і цілісний механізм сучасної держави є досить складним, він має велику кількість органів та установ, які структурно поділяються на великі підсистеми. Останні займають неоднакове місце в державному механізмі, перебувають у складних відносинах субординації та координації. Зокрема, одну підсистему механізму утворюють вищі органи держави (представницькі, глава держави, уряд). Ці органи в демократичній державі постійно знаходяться в полі зору населення країни, засобів масової інформації, навколо них формується громадська думка. Іншу підсистему становлять органи правопорядку, суд, прокуратура, силові структури (армія, служба безпеки тощо). Останні виконують рішення вищих органів держави, включаючи застосування методів державного примусу. Відповідно, під час здійснення своїх безпосередніх владних функцій державні органи знаходяться у тісній взаємодії та взаємозалежності.

До органів держави приєднуються державні підприємства та установи, які не наділені владними повноваженнями, а виконують загальносоціальні функції у сферах економіки, охорони здоров’я, науки, освіти, культури тощо. Отже, розвиваючись, суспільство створювало та постійно вдосконалювало такі механізми держави, які в цілому забезпечували її нормальне функціонування. Внаслідок змін у суспільному житті постійно виникали нові й відмирали застарілі структури механізму держави. Водночас у всі історичні епохи механізм держави був основним організуючим началом політичної системи суспільства, про що свідчить всесвітня історія.

Структура механізму держави — це його внутрішня побуЧІелір дова, яка визначає складові механізму та взаємозв'язки між його елементами.

До структури механізму сучасної держави належать:

• 1. Державні органи (апарат держави), що знаходяться в тісному взаємозв'язку і співпідпорядкованості під час здійснення своїх безпосередніх владних функцій; у свою чергу, апарат держави містить у собі три важливих структурних елементи:
  • а) апарат управління, що складається з чиновників —державних службовців, які спеціально займаються управлінням. Апарат управління також має свою структуру і складається з органів законодавчої влади (наприклад, в Україні це — Верховна Рада), органів виконавчої влади (ст. 113 Конституції України передбачає, що вищим органом у системі виконавчої влади є Кабінет Міністрів України);
  • б) апарат примусу — армія, міліція (поліція), розвідка і контррозвідка, кримінально-виконавчі установи тощо;
  • в) судові та контрольно-наглядові органи.
• 2. Державні підприємства, які здійснюють завдання та функції у сфері матеріального виробництва (наприклад, завод чи фабрика) та державні установи, які створюються для реалізації функцій держави в духовній (нематеріальній) сфері (наприклад заклади освіти чи охорони здоров’я).
• 3. Засоби організаційного, матеріального, фінансового характеру, які необхідні для забезпечення функціонування механізму держави.
• 4. Органи місцевого самоврядування, оскільки держава покладає на них виконання’низки своїх завдань.

Розглядаючи структуру механізму держави, необхідно чітко усвідомити відмінність між державними підприємствами, установами та державними органами. Основна відмінність полягає утому, що державні підприємства і установи: 1) не мають державно-владних повноважень, тобто не є носіями державної влади; 2) безпосередньо створюють матеріальні або духовні блага; 3) мають специфічну організаційну структуру: є організованими державою трудовими колективами робітників і службовців на чолі з відповідальним керівником, що діє на засадах єдиноначальності; 4) мають суворо визначене коло повноважень: адміністрація підприємств і установ здійснює управлінські функції винятково у сфері своєї діяльності, у межах підприємства або установи; 5) керуються у своїй діяльності власним статутом відповідно до законодавства.

Отже, державні підприємства та державні установи мають суттєву відмінність від органів держави, але їх не можна протиставляти одне одному, оскільки всі вони належать до державних організацій, які діють у єдності та взаємозв'язку. Водночас з розвитком ринкових відносин, приватизації роль державних установ і особливо державних підприємств у механізмі держави буде поступово знижуватися.

Специфіка і періодизація інституцієтворчого процесу в Україні.

Джерельна та історіографічна база українського інституцієзнавства.

Інституцієзнавство має власну джерельну базу, яка частково збігається з джерельною базою наук історико-гуманітарного циклу та інших спеціальних галузей історичного знання (політична історія, історія державності, державної служби та державного управління, історія держави і права, архіво-, документознавства тощо) Слід відзначити навчально-методичний посібник з історії державної служби, який містить термінологічний словник, добірку документів про державну службу з ХІІ по ХХ ст. як узагалі першу спробу представити джерела з означеної теми. Інші джерелознавчі праці стосуються конкретних історичних періодів та установ. Це насамперед монографія О. Купчинського із дослідженням усього корпусу актів і документів Галицько-Волинського князівства ХІІІ - першої половини XIV ст. як найдавнішого періоду давньоруської документалістики, від якого збереглися автентичні писемні джерела. Але специфіка цієї праці суттєво вплинула на застосовану автором класифікацію джерел, оскільки він виділив такі чотири їх групи: автентичні акти та документи, які збереглися в оригіналах і списках оригіналів; реконструйовані з інших джерел акти й документи; неавтентичні документи (фальсифікати); згадки про акти та документи Галицько-Волинського князівства в інших джерелах. Також у своїй праці О. Купчинський використав поділ усіх досліджених джерел на рукописні й друковані.

Для Давньоруської держави (Київської Русі та її спадкоємців) основним джерелом державного та приватного права, що були на той час нероздільними, виступає, безперечно, «Правда руська» в усіх її редакціях як зведений правовий кодекс XI-XIIІ ст., а також церковно-правові пам’ятки: «Устави» князів Володимира та Ярослава, Володимира Мономаха. Насамперед ідеться про ті статті згаданих правових актів, що намагалися регулювати питання державного управління, містили згадки про урядовців великокнязівської та місцевої адміністрацій. Згодом Перший (або Старий; 1529 р.), Волинський (1566 р.) та Другий (Новий; 1588 р.) литовськістатути ввібрали значну кількість давньоруських правових норм, доповнивши їх новими, що відбивали особливості державного устрою Великого князівства Литовського. Для XVI — половини XVII ст. — це польські сеймові конституції, в яких відбивалися права і привілеї мешканців українських земель, що підтверджувалися кожним королем Речі Посполитої; згадувалися установи-уряди, що здійснювали управління краєм або ж його регіонами.

Оригінал «Руської Правди» не зберігся. До наших часів дійшли численні (близько 106, а за деякими даними майже 300) списки «Руської Правди», складені у XI—XIII ст. Списки називали за іменем їх власника або за місцем знаходження: Синодальний (бібліотека Синоду), Троїцький (Троїце-Сергіева Лавра) тощо,.