Протекціонізм та його вплив на виробництво і добробут

Протекціонізм та його вплив на виробництво і добробут

Найбільш розповсюдженим видом обмеження торгівлі є мито на імпорт, що представляє собою державний грошовий збір із увезених товарів, що пропускаються через границю країни під контролем митного відомства. При введенні тарифу вітчизняна ціна імпортного товару піднімається вище світової ціни.

Існують два основних види митних пошлин: специфічні й адвалорные. Специфічні мита визначаються у виді фіксованої суми з одиниці виміру (ваги, площі, обсягу і т.д.). Внутрішня ціна імпортного товару (Рd) після обкладання специфічним тарифом буде дорівнює:

Рd = Pim + Ts (1).

де: Pim — ціна, по якій товар імпортується (митна вартість товару); Ts — ставка специфічного тарифу.

Адвалорная мито встановлюється у вигляді відсотка від митної вартості товару. При застосуванні адвалорного тарифу внутрішня ціна імпортного товару складе:

Рd = Pim * (1 + Tav) (2).

де: Tav — ставка адвалорного тарифу.

Митний тариф у вузькому змісті являє собою перелік товарів, оподатковуваних митними пошлинами, застосовуваними даною країною до імпортованих товарів, систематизований відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності. Однак в економічній літературі поняття митного тарифу часто використовується в широкому змісті - і як особливий інструмент зовнішньоторговельної політики, і як конкретна ставка мита.

Крайньою формою державного обмеження зовнішньої торгівлі є економічні санкції, наприклад, торгове ембарго — заборона державою ввозу в яку-небудь чи країну вивозу з якої-небудь країни товарів. Країна вводить ембарго на торгівлю з іншою країною, як правило, по політичних мотивах. Економічні санкції стосовно якої-небудь країни можуть також носити колективний характер, наприклад, коли вони вводяться за рішенням ООН. З загальної теорії зовнішньої торгівлі очевидно, що ембарго завдає економічної шкоди як країні, що вводить ембарго, так і країні, проти якої воно вводиться. Крім того, для третіх країн, що не приєдналися до ембарго, виникає можливість одержати додатковий виграш.

Найбільш розповсюдженою формою нетарифного обмеження зовнішньої торгівлі є квота, чи контингент. Квотування (контингентирование) являє собою обмеження в кількісному чи вартісному вираженні обсягу продукції, дозволеної до ввозу в країну (імпортна квота) чи вивозу з країни (експортна квота) за визначений період. Як правило, квотування зовнішньої торгівлі здійснюється шляхом її ліцензування, коли держава видає ліцензії на чи імпорт експорт обмеженого обсягу продукції й одночасно забороняє неліцензовану торгівлю. В даний час положення ГАТТ/ВТО дозволяють уводити кількісні обмеження імпорту у випадку різкої нерівноваги платіжного балансу.

З початку 70-х років широке поширення одержала особлива форма кількісного обмеження імпорту — добровільні експортні обмеження (ДЭО), коли не країна-імпортер установлює квоту, а країни-експортери самі беруть на себе зобов «язання по обмеженню експорту в дану країну. В даний час укладено кілька десятків подібних угод, що обмежують експорт автомобілів, сталі, телевізорів, текстильних виробів і т.д. головним чином з Японії і нових індустріальних країн у США і країни ЄС. Звичайно, на ділі такі експортні обмеження є недобровільними, а змушеними: вони вводяться або в — результаті політичного тисків країни-імпортера, або під впливом погроз застосувати більш тверді протекціоністські міри (наприклад, збудити антидемпінгове розслідування). У принципі ДЭО являють собою ту ж квоту, але вводи не країною-імпортером, а країною-експортером. Однак наслідку такого заходу для обмеження зовнішньої торгівлі для економіки країни-імпортера носять ще більш негативний характер, чим при використанні чи тарифу імпортної квоти.

Для захисту національних виробників держава може не тільки обмежувати імпорт, але і заохочувати експорт. Однієї з форм стимулювання вітчизняних експортних галузей є експортні субсидії, тобто пільги фінансового характеру, надані державою експортерам для розширення вивозу товарів за кордон. У результаті таких субсидій експортери одержують можливість продавати товар на зовнішньому ринку по більш низькій ціні, чим на внутрішньому. Експортні субсидії можуть бути прямими (виплата дотацій виробнику при його виході на зовнішній ринок) і непрямими (шляхом пільгового оподатковування, кредитування, страхування і т.п.). Відповідно до правил ГАТТ/ВТО застосування експортних субсидій заборонено. Якщо вони усе-таки використовуються, то країнам, що імпортують, дозволено уживати відповідних заходів шляхом стягування компенсаційних імпортних пошлин.

Розповсюдженою формою конкурентної боротьби на світовому ринку є демпінг, коли експортер продає свій товар на закордонному ринку за ціною, нижче нормальної. Звичайно мова йде про продаж за ціною нижче ціни аналогічного товару на внутрішньому ринку країни-експортера. Демпінг може бути, по-перше, наслідком державної зовнішньоторговельної політики, коли експортер одержує субсидію (цей випадок розглянутий вище). По-друге, демпінг може стати результатом типово монополістичної практики дискримінації в цінах, коли фірма-експортер, що займає монопольне положення на внутрішньому ринку, при нееластичному попиті максимізує доход, підвищуючи ціни, тоді як на конкурентному закордонному ринку при досить еластичному попиті вона домагається максимізації доходу шляхом зниження ціни і розширення обсягу продажів. Такого роду дискримінація в цінах можлива, якщо ринок сегментований, тобто утруднене вирівнювання цін внутрішнього і зовнішнього ринку шляхом перепродажу товару через високі транспортні чи витрати встановлених державою обмежень торгівлі.

Ще однією формою зовнішньоторговельної політики, зв «язаної з монополізацією ринків, є міжнародні картелі - монополістичні об «єднання експортерів, що шляхом забезпечення контролю за обсягами виробництва обмежують конкуренцію між продавцями з метою установлення вигідних цін. Такого роду картелі створювалися неодноразово на ринках сировинних і сільськогосподарських товарів (наприклад, олова, кава, цукру й ін.), що характеризуються низькою еластичністю попиту за ціною й обмеженою кількістю продавців. Але найбільш успішним з цих картелів стала ОПЕК — Організація країн-експортерів нафти, створена в 1960 р. З 1973 р. протягом принаймні 12 років ОПЕК зуміла підтримувати ціну на нафту на рівні, що значно перевищує ціну конкурентного ринку. Міжнародний картель — як монополістичне об «єднання може одержувати великий додатковий виграш за рахунок покупців (держав-імпортерів). Відповідно до загальної теорії монополії можливість картелю одержувати додатковий доход шляхом установлення монопольно високих цін на світовому ринку залежить від еластичності попиту на продукцію картелю: чим нижче еластичність попиту; тим більше надбавка до ціни, що може установити картель.

Нами були розглянуті економічні наслідки застосування лише деяких основних інструментів зовнішньоторговельної політики. На практиці їх використовується набагато більше. Зокрема, за останнім часом широке поширення одержали так називані технічні бар «єри, що представляють собою адміністративне регулювання, при якому відбувається дискримінація імпортних товарів на користь вітчизняних за допомогою специфічних стандартів якості, норм безпеки, санітарних обмежень і ін.

Незважаючи на те, що як тарифні, так і нетарифні методи державного впливу на зовнішню торгівлю в абсолютній більшості випадків приводять до чистих утрат добробуту, вони широко використовуються практично всіма країнами світу. Це порозумівається, з одного боку, наявністю ефекту перерозподілу доходу і, отже, значних (і впливових) груп населення, для яких політика протекціонізму вигідна. Ці групи населення можуть натискати на державу на користь обмеження торгівлі, і такий тиск часто приносить свої плоди, тим більше, що і самій державі митний тариф і деякі нетарифні міри протекціонізму приносять чималий доход.

З іншого боку, проведений вище аналіз базувався лише на кількісній Оцінці зміни добробуту в окремій галузі і тільки я короткостроковому періоді. Однак як прихильники, так і супротивники протекціонізму використовують цілий ряд додаткових аргументів, що не завжди піддаються простій кількісній перевірці і тому вимагають особливого розгляду/.

Аргументи на користь протекціонізму.

Стимулювання виробництва і збільшення зайнятості. Прихильники протекціонізму затверджують, що обмеження імпорту необхідно, по-перше, для того, щоб підтримати вітчизняних виробників, зберегти робочі місця і тим самим забезпечити соціальну стабільність. По-друге, скорочення імпорту збільшує сукупний попит у країні і тим самим стимулює зростання виробництва і зайнятості.

Однак суть проблеми полягає в тім, що вітчизняне виробництво має потребу в захисті в силу своєї недостатньої ефективності, і політика протекціонізму, обмежуючи конкуренцію, створює умови для збереження такого положення. Крім того, хоча імпорт скорочує зайнятість у импортозамещающих галузях, але одночасно він створює і нову зайнятість (зв «язану, наприклад, із закупівлею, продажем, послепродажным обслуговуванням імпортної продукції). Нарешті, держава може забезпечити підтримку вітчизняних виробників і більш ефективним, чим протекціонізм, методом, з меншими втратами для добробуту суспільства. На малюнку 6 показані в порівнянні наслідку встановлення митного тарифу і надання еквівалентної субсидії виробникам. Якщо зберігається режим вільної зовнішньої торгівлі і виробники одержують субсидію, то збільшення вітчизняного виробництва досягається без підвищення цін, і отже, споживачі втрат не несуть.

Захист молодих галузей. Часто приводиться аргумент, що протекціонізм необхідний як тимчасова міра для того, щоб перспективні галузі промисловості, що народжуються, у яких поки високий рівень витрат, змогли сформуватися і зміцнити свої позиції. В міру становлення цих галузей і підвищення їхньої ефективності рівень протекціоністського захисту може знижуватися. Особливо часто цей аргумент приводиться стосовно до країн, що розвиваються.

Однак, по-перше, досить важко точно визначити, яка саме галузь є дійсно перспективної з погляду формування нових порівняльних переваг країни. По-друге, протекціонізм у відношенні молодих галузей у значній мірі знижує стимули до підвищення їхньої ефективності, і в результаті період становлення може затягтися на невиразно довгий час. Нарешті, по-третє, і у випадку з молод-галузями надання чи субсидій інших пільг виявляється більш ефективним засобом підтримки, чим зовнішньоторговельний протекціонізм.

Збільшення доходів державного бюджету. У багатьох випадках держава проводить протекціоністську політику, тому що має потребу в додаткових доходах для покриття дефіциту державного бюджету. Особливо популярним цей аргумент є в тих країнах, де нормальна податкова система знаходиться в стадії становлення й існують значні труднощі зі збором внутрішніх податків.

Звичайно, мито організаційно зібрати набагато легше, ніж, наприклад, податок на прибуток. Однак надходження в бюджет у цьому випадку сильно залежать від ступеня еластичності попиту на імпорт за ціною і при досить високій еластичності доходи держави зростуть не при посиленні, а при ослабленні протекціонізму.

Забезпечення економічної безпеки й обороноздатності країни. Аргумент на користь протекціонізму у відношенні галузей, що випускають стратегічну і військову продукцію, носить не економічний, а скоріше військово-політичний характер. Затверджується, що надмірна залежність країни від імпорту може поставити країну в уразливе положення у випадку виникнення надзвичайних обставин.

Однак і цей на перший погляд справедливий аргумент вимагає ретельного і конкретного аналізу. Зокрема, серйозні утруднення може викликати саме визначення галузей, необхідних для забезпечення національної безпеки: до них може бути віднесене виробництво озброєнь, продуктів харчування, комп «ютерів, одягу, автомобілів, енергоносіїв і багато чого іншого. Важко назвати таку галузь, яка б не вносила свій внесок у забезпечення безпеки країни. Крім того, стимулювання за допомогою протекціонізму виробництва стратегічних непоновлюваних ресурсів (наприклад, нафти і газу) може створити залежність від імпортних постачань у майбутньому. Доцільніше створювати стратегічні запаси цієї продукції за дешевими цінами світового ринку, а не робити її більш дорогою, вводячи обмеження на зовнішню торгівлю. Нарешті, і стратегічні галузі можна захищати більш ефективним, чим зовнішньоторговельний протекціонізм, способом (например субсидіями).

Додаткові аргументи проти протекціонізму.

Як ми бачимо, аргументи на користь протекціонізму є щонайменше небезперечними, вони мають потребу в ретельній перевірці, і в багатьох випадках можна знайти більш ефективні засоби досягнення тих же цілей. Разом з тим крім неминучих утрат добробуту протекціонізм може породжувати і деякі додаткові негативні для країни наслідку.

Загострення міждержавних протиріч. Навряд чи можна екати, що політика протекціонізму, проведена однією країною, не викликає відповідних мір з боку її торгових партнерів. Іншими словами, наслідком скорочення імпорту в результаті введення країною тарифних чи нетарифних обмежень зовнішньої торгівлі швидше за все стане скорочення і її експорт, а виходить, зниження зайнятості, зменшення сукупного попиту і т.д. Економічні протиріччя між країнами можуть загостритися до такого ступеня, що почнуться дійсні торгові війни, що будуть мати дуже серйозні негативні наслідки для усіх вовлеченных у них сторін. Такий сценарій розвитку подій у реальній дійсності далеко не рідкий.

Скорочення експорту і погіршення платіжного балансу. Протекціоністська зовнішньоторговельна політика, скорочуючи імпорт і збільшуючи чистий експорт країни, неминуче впливає на рівень обмінного курсу національної валюти, сприяючи його підвищенню. У свою чергу, підвищення обмінного курсу стимулює імпорт і стримує експорт. У результаті відбувається погіршення стану платіжного балансу країни, що має серйозні негативні макроекономічні наслідки (докладніше ці питання будуть розглянуті в наступних статтях).