Понятия соціальної стабільності і напруги, практика їх прояви у Росії

Понятия соціальної стабільності і напруги, практика їх прояви у России

Соколов Д.А.

В час тема стабільності російського суспільства предмет дискусій, у яких беруть участь як вчені, а й політики. І саме політична складова є джерелом неясності, невизначеності в розумінні сутності стабільності і його протилежності - соціальної напруженості. Метою влади з визначенню було не доказ істини, а отримання максимальної результату за умов сформованій кон'єктури. Російський приклад це дуже помітно продемонстрував.

Тяжелые дев’яності рік із їх труднощами і розчаруваннями породили у російському суспільстві дуже істотне прагнення до встановлення стабільності, що й вчасно почуте політичним истэблишментом. Еліта дуже ефективно використовувала вимоги населення, втомленого від хаосу і негараздів, оперативно втіливши в передвиборних гаслах. Зміст, переважно стосувалося `наведення порядку`: боротьби з вуличної злочинністю, бюрократією, організованою злочинністю тощо. Кандидати, обрали ці гасла (одне із найпопулярніших — про `диктатурі закону`), у результаті вы-играли. З іншого боку, унікальним представляється факт, що якийсь відчуття `ста-бильности` отримали. Високий рейтинг президента, відносна регулярність виплати зарплат працівникам бюджетної сфери, відсутність масових страйків, несо-мненно, свідчить про це. Але був чи встановлено стабільність у сенсі цього терміну, відбиває задоволеність населення існуючим становищем і дейст-виями влади, чи ж нинішнє становище — лише тимчасова тиша — лише доведеться встановити. Можна передбачити, що результатом роботи спроба дати опре-деление особливому російському типу стабільності, пов’язаному з російським ж типом со-циальной напруженості. І тому потрібно буде порівняти саму природу понять та його специфіку заломлення у російській практиці.

Природа явлений

Еще Девід Истон, сформулювавши жодну з перших концепцій політичних систем, визначив стабільність, як ситуацію, коли влада (`чорна скринька`) адекватно і своєчасно реагує на імпульси, які від довкілля (суспільства). Ця концепцію й є відбитком в сучасної політології, за-падной, передусім, парадигми у тому, що й держава — два роздільно су-ществующих світу, де суспільство первинне, а держава здійснює лише технічні функції і немає потреб, крім, які дозволило йому обще-ство. У основі лежить раціоналізована концепція розуміння існування. Прагнення кожного індивіда задовольнити свої потреби, преобра-зовать дійсність для свого ж таки блага вважаються природними. З іншого боку, необ-ходима задоволеність індивіда і усередині суспільства, відчуття його соціальній при-частности до громадському організму. Є у вигляді високий рівень довіри членів товариства друг до друга, `партнерський` характер їхні стосунки. Це умова Габри-эль Алмонд визначив як найважливішу складову частину громадянської політичної куль-туры.

В відповідність до цієї концепцією, політичної еліти залишається при владі лише до того часу, поки справно виконує свої обов’язки. А суспільство стабільно до того часу, поки індивід в основному задоволений, що він не відчуває отчужде-ния ні з боку влади, ні з боку інших члени суспільства, тобто соціально пол-ноценен і може відстоювати свої інтереси у політичній сфері. Отже, можна назвати два типу зв’язку, здійснення яких і було сприяє стабільному раз-витию суспільства:

Вертикальная зв’язка держава — суспільство,§ чи влада — індивід. І тут ідея демократії, як влади, яка від народу і, для народу і формує необхідну стабільність політичної влади. Результат — эффек-тивность дії всієї політичною системою, її стабільність.

Горизонтальная зв’язка громадянин — громадянин.§ Відносини у суспільстві осно-ваны на довірі і перебувають у режимі соціального світу. Відсутні неразреши-мые протиріччя, так як існує ефективного механізму (передусім су-дебная система, ефективна і користуються довірою) дозволу конфліктів.

Любое зміна цих параметрів породжує умови до виникнення социаль-ной нестабільності чи соціального напруженості. У цьому слід визнати, що жодна із сучасних політичних систем, включаючи найрозвинутіші західні об-разцы, не досягла зазначеної вище моделі підтримки стабільності і потенційно є нестабильной.

Российский вариант.

В російської політичній системі характер ні вертикальних, ні горизонтальних зв’язків, ні побудований з урахуванням партнерства й довіри. Що стосується зв’язку `особистість — держава` завжди переважали подданнические відносини, які останнім часом показали свою кризисность, висловлюючись в правовий нігілізм, индифферентному отно-шению до політики, відношення до влади як до `проворовавшейся` без реального намере-ния щось. У зв’язці `громадянин — громадянин` завжди виявлялася расколотость суспільства, протистояння між бюрократичним апаратом і простим людиною, демо-кратом і комуністом, російським `патріотом` і інтелігенцією. Наскільки зв’язок обще-ства і держави була складна, суперечлива і заплутана, так само і усередині самого суспільства стосунки далекі від соціального світу. Отже, можна констатиро-вать, жодна з наведених даних зв’язків перестав бути певною мірою наближеним до тому об-разу, який дається західної політологічній наукою, і в такий спосіб стабільність, як суспільства, і всієї політичною системою, вважатимуться сумнівною.

Тем щонайменше, якщо в основі емпіричні факти, можна сказати, що на-стоящий період, як ніхто інший може бути стабільним. Про це свідчать отсут-ствие масових акцій протесту, вісімдесяти відсотковий рейтинг довіри президента. У цілому нині, складається враження те, що суспільство дійшло до деякому зразком свого функціонування, який набув чинності звички цементує безліч протиріч, по-зволяет суспільству, що знаходиться у багатьох стосунках у стані найглибшого кри-зиса, створювати враження хворого, проте живого організму.

В цьому плані свої необхідно враховувати російську специфіку понять стабільності і соціальної напруги, детерміновану всім ходом історичного поступу країни.

1. Стабільність й соціальна нестабільність як застій і развитие

При погляді російську історію можна знайти чергування двох харак-терных явищ, цілком несоизмеримых за часом. Російське держава, як пра-вило, що має громіздкої та неефективною системою управління, з одного боку, і неефективною економічної системою, з іншого, були забезпечити собі динамиче-ского розвитку, який зазвичай здійснювалося ривками. Короткочасні періоди руху, що виражаються в `догоняющих` ривках, змінювалися тривалими періодами рівноважного стану, характеризующимися успокоенностью суспільства, його аморфно-стью, діяльністю влади з відвойовування втрачених колись позиций.

2. Війна як підтримки стабільності

Российское суспільство традиційно за своїм характером було экспансионистским. Війна у тому плані виступала як засіб згладжування численних протиріч, згуртування нації, практики `затягування паска`. Нерідко саме наявність єдиного ворога об'єднувало різні соціальні верстви, пояснювала і прощала влади багато невдачі у внутрішній політиці. Факти перемоги російського зброї зраджували російському людині під час безвиході свою власну становища почуття гордості, яке раство-рялось та у власній світовідчутті, надаючи власному існуванню більш позитивну оцінку.

3. Мобілізаційний тип нації

Растворение у громадському і державному робить суспільство чутливим до знакам державного величі. Краса і багатство офіційних державних будівель може поєднуватися з бідністю будинків проживання населення. Патріотизм, як тип державної ідеології й національної ідеї, ідея обраності й великодер-жавности, може виправдовувати страждання населення заради його саме гордості при усвідомленні статусу своєї країни. Звідси практика мобілізації, що у поєднані із попереднім принципом про роль військового чинника, переносить потреби окремого че-ловека на опосредованно-коллективные, персоніфікує спільними зусиллями нації на виконанні певним людиною, лідером нації певної завдання, будучи чи захистом від агресора, `індустріалізацією` чи `демократизацией`.

Все ці риси визначають особливий російський погляд на поняття соціальної стабиль-ности і напруги. Не скажеш, що нинішнє становище служить источни-ком задоволення потреб індивіда, визначає йому активну роль діалозі з владою на відстоюванні своїх позицій. Навпаки, очевидно, що саме такою тип поли-тической культури, національної самосвідомості найменше спроможний розв’язувати поточні проблеми. Звідси геніальна за простотою фраза Тютчева у тому, що `розумом Росію не зрозуміти`, звідси слова Бердяєва у тому, що `історична доля російського народу була нещасливого страждальницького`, звідси посилання те, що `земля наша великою і рясна, так ладу у неї немає`.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.