Наукові знання Київської Русі

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ М. П ДРАГОМАНОВА Кафедра історії та етнополітики НАУКОВІ ЗНАННЯ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Реферат з історії України студентки 109 уі групи Інституту української філології

Полуфанової Тетяни Викладач: О. А. Подобєд

Київ — 2011

План

Вступ.

1. Математика і хімія.

2. Фізика і астрономія.

3. Географія.

4. Медицина і біологія.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Дослідження проблеми витоків, традицій вітчизняної освітньої системи та науки особливо активізувалося після початку трансформаційних процесів в сучасній Україні в останнє десятиліття ХХ ст., хоча глибокі, навіть проривні статті були і раніше. Разом з тим бракує узагальнюючих матеріалів, які повинні виконувати роль своєрідних віх на шляху самопізнання, самоусвідомлення народу, повернення його до джерел.

Тривалий час ця тема не вивчалася. Відчувається гострий брак досліджень у цій галузі й сьогодні, яка є благодатною нивою для аспірантів, докторантів тощо. Дослідниками, які допомогли скласти загальне враження про науковий потенціал нашої країни в минулому, були: О. Р. Мазуркевич, В. В. Оліфіренко, М. С. Грушевський, Г. Крип’якевич та ін.

Звичайно, перелік дослідників далеко не є вичерпним, повним. Але, здебільшого саме вони дозволяють скласти певну уяву про рівень тогочасної української науки, яка головним чином була гуманітарною.

Мета цієї роботи — короткий огляд та узагальнюючий аналіз існуючого матеріалу з історії вітчизняної науки в давній Україні.

Актуальність — визначення рівня, специфіки, векторів розвитку та факторів впливу на українську науку в стародавні часи.

За Київської держави розпочався принципово важливий процес виділення науки в самостійну галузь духовної культури. Науковими центрами на Русі в період розквіту Київської держави були передовсім Київ, Новгород, а поряд з ними важливе значення мали Полоцьк, Чернігів, Галич, Володимир-Волинський. Дуже важливими були зв’язки з Візантією — головною берегинею античної спадщини, майже втраченої в Західній Європі. Отримали популярність окремі фрагменти з творів Платона, Арістотеля та Іоанна Дамаскіна (візантійський релігійний письменник). Знання про природу давали підручники, перекладені з грецької мови: «Фізіолог» і «Шестиднев». Частіше за все вчені були одночасно релігійними діячами. Так, знаменитий письменник і філософ Ілларіон був митрополитом, відомий письменник, лікар Агапіт — ченцем Печерського монастиря, оратор Климентій Смолятич — митрополитом, письменник і проповідник Кирило Туровський — єпископом.

Осереддям тогочасної науки була, звичайно, теологія, часто забарвлена філософським змістом. Спираючись на теологію, тогочасна наука опрацьовує також інші галузі знання — історію, право, природознавство, математику, астрономію — в таких більш-менш обсягах, як це було у Візантії та західноєвропейських країнах. Твори теології пов’язувались не тільки з думками святих отців церкви й античної філософії, а й з власною народною мудрістю та її оригінальним світоглядом.

Історична наука, що розвивалася в князівські часи, спиралися, насамперед, на Біблію, переклади всесвітньої хроніки Іоанна Малали, Георгія Сінкелля, Георгія Амартолла з пізнішими доповненнями, які доводили події до X ст., хроніки Констянтина Манасії (XI ст.), «Короткої Хронографії» патріарха Никифора.

Про розвиток юридичних знань на Русі свідчить поява давньоруської законодавчої пам’ятки «Руська правда». Це збірка законів звичаєвого права, що з’явилася в часи правління Ярослава Мудрого і лягла в основу Литовського Статусу, а також законодавства гетьманської доби в Україні. У ній фіксувалися правові норми тогочасних соціальних, політичних та економічних відносин.

Основи психологічних знань закладалися в «Ізборник Святослава», збірнику «Пчела» (ХІІ ст.), Посланні митрополита Никифора Володимиру Мономаху, Посланні проповідника Климента Смолятича (ХІІ ст.) тощо. Укладанням перших глосаріїв започаткувалося мовознавство.

Бурхливого розвитку в Київській Русі дістали будівельні науки. Спорудження соборів, оборонних споруд тощо свідчать про ґрунтовні знання у сфері будівельних технологій, матеріалознавстві, архітектурі, естетиці.

У літописах («Повість врем’яних літ», Галицько-Волинський літопис) знаходимо не лише багатий історичний матеріал, але й елементи літературознавства й етнографії.

Досить поширеними були знання природничих наук. Серед них медицина, астрономія, математика та ін.

2. Математика і хімія

Математика на Русі мала прикладний, ужитковий характер. Знання з математики використовувалися під час будівництва, та у торгівлі. Актуальною була проблема мір та ваги, пов’язана з торгівлею, монетною системою, і з побутовими потребами. Підробка еталонів вважалася за найтяжчий злочин і каралася смертю. Стародавня Русь знала і реально застосовувала різні принципи хронологічних обчислень: сонячні та місячні роки, індикти (п'ятнадцятирічні періоди, так зване Велике коло, Метонів цикл тощо), робилися розрахунки при складанні церковних календарів.

У накопиченні математичних знань провідну роль відігравали практичні потреби. Це обумовило вивчення чотирьох арифметичних дій, дробів, обчислення процента, площі круга. Причому у вимірюваннях використовувалися засоби, дані людині від природи: долоня, п’ядь (відстань між витягнутими великим і середнім пальцями), лікоть, сажень (відстань між витягнутими руками).

Про рівень тогочасних математичних знань до певної міри свідчить популярність на руських землях таких перекладних книг, як «Шестидневи», «Фізіолог», «Небеса» тощо, в яких викладено уявлення середньовічних мислителів про будову світу.

Так, «Шестидневи» розкривали історію створення світу Богом за шість днів, посилаючись при цьому не лише на Біблію, а й на праці античних мудреців.

Знання в галузі хімії середньовічне природознавство черпало з виробничої практики, пов’язаної з перетворенням одних категорій речовин на інші. Це стосується металургії, склоробної промисловості тощо. Київська Русь мала добре розвинену промислову галузь. Чорна металургія виготовляла предмети із сталі різного ґатунку. Наші предки добре зналися на технічних прийомах для перетворення однієї речовини (наприклад руди на метал) на молекулярному рівні.

Давні русичі знали про хімічні властивості матеріалів, які використовували при виготовленні виробів із скла (намисто, браслети, посуд, віконне скло), різнокольорових емалей, поливи для кераміки і поліхромних плиток, черні - суміші для прикрашання виробів із срібла, смальти для мозаїк та ін. Знання з хімії використовувались також при фарбуванні тканин, обробці шкіри, хутра, виготовленні різних напоїв.

Хімічні знання застосовувалися і у військовій справі. На Русі знали так званий грецький вогонь — легкозаймисту речовину, яку кидали в спеціальних сфероконічних посудинах — своєрідних запалювальних бомбах. Через половців наші предки познайомилися з порохом, винайденим китайцями. Його використовували із заляку-вальною метою. Вогнепальна ж зброя з’явилася наприкінці XIIIXIV ст.

3. Фізика і астрономія

український наука духовний законодавчий

Найвищий гносеологічний рівень у галузі фізики наші предки запозичили з античності. Його теоретичне (натурфілософське) підґрунтя становило вчення про чотири елементи, або стихії. Це — земля, вода, повітря та вогонь. Також було поширено вчення про світло як ідеальну форму матерії. Це є концепція неоплатонізму, що була засвоєна в Київській Русі ще в середині XI ст. Видатний київський філософ Іларіон був неоплатоніком і застосовував цю концепцію при соціологічних побудовах. Заслуговують на увагу геніальні передчуття стародавніх вчених, які, не маючи експериментальних даних сучасної фізики, поставили питання про світло як основу і втаємничений сенс буття.

Їй належало важливе місце у системі наукових знань. Але термін «астрономія» мав той зміст, який нині вкладається в поняття астрології (вчення про евентуальний вплив небесних тіл та пов’язаних з ними процесів на людське життя). Давньоруськими натурфілософами було добре засвоєне поняття еклептики. У текстах вона називається «зодійним колом», а її перетин з небесною сферою — зодією. Зодіакальне коло було розбите на 12 знаків. Першим знаком вважався Овен, до якого Сонце вступало у березні, далі йшли: Телець, Близнята, Рак, Лев, Діва, Терези, Скорпіон, Стрілець, Козеріг, Водолій, Риба. Було точно розраховано час, протягом якого Сонце проходить через кожний зодіакальний знак.

Літописи засвідчують, що у Київській Русі спостерігали за такими небесними явищами, як сонячні та місячні затемнення, комети, боліди, північне сяйво, метеорити та атмосферні явища. їх трактували як божественні знамення, але опис явищ був реалістичним.

4. Географія Значного розвитку на Русі досягли географічні знання. Так, у «Повісті минулих літ» місце проживання східнослов'янських племен літописець пов’язував із річками Дунаєм, Дніпром, Моравою, Прип’яттю, Двіною, Десною, Сулою. Він досить докладно описав шлях «з варяг у греки», що пролягав уздовж Дніпра, Ловаті, Ільменського озера, річки Волхов і далі - морем Варязьким. Літописець зауважував також, що з Варязького моря можна «йти до Рима», а від Рима прийти так само морем до Царгорода. Волгою, за словами літописця, на схід пролягав торговельний шлях, яким можна досягти Хорезму і Каспійського моря. У літописі названо багато тогочасних і давніх країн, що також свідчить про досить гарну обізнаність русичів у царині географії.

Освічені люди Київської Русі володіли певними географічними знаннями. їм були відомі три частини світу: Європа, Азія та Африка. Вони добре знали географію своєї держави. Наприклад, у Початковому літописі перелічено всі слов’янські племена Східної Європи і географічне місце їх проживання. Названо ріки Дунай, Дніпро, Дністер, Двіна, Буг, Десна, Сула, Прип’ять, Волга, Ока, Шексна та озера Ільмень, Нево і Біле. Детально описаний шлях «із варяг у греки». Розвитку географічних знань сприяли переклади таких іноземних географічних праць, як «Хроніка» Георгія Амартола, хронограф Іоанна Малали, «Космографія» Козьми Інди-коплова та ін. Чимало географічних знань містила і паломницька література.

З географією тісно була пов’язана і географічна наука. Давньоруських освічених людей цікавили звичаї чужих народів, їхні вірування, родинні стосунки, обряди, спосіб життя тощо. У «Повісті минулих літ», окрім географічних відомостей наведені і етнографічні, де описується побут різних етнічних груп, в тому числі й племен, просторово віддалених від Русі: сирійців, вавілонян, халдеїв, бактріан, індійців, британців тощо. Ці етнографічні відомості запозичені з візантійських джерел.

Географію вивчали завдяки космографії Козьми Індикоплова, візантійського письменника ІV ст., який відкинув арістотеле-птолеміївське вчення, згідно з яким земля є кулею, і намагався довести, що земля — це чотирикутна площа.

5. Медицина і біологія Медицина становила важливий розділ біологічних знань. Ця галузь у Київській русі була добре розвинена. Першими медиками на Русі були всілякі знахарі, відуни, віщуни, волхви, чарівники, проти яких виступало духовенство. Лікували вони за допомогою замовлянь і закликань. Але в ХI-XII ст. місце знахаря займає лічець, або лікар. Лікарі були, як правило, з ченців. Так, Печерський Патерик згадує вже про відомих київських лікарів Агапіта, Пімена, Алімпія. Приступаючи до лікування хворого, вони зверталися з молитвою до святого Пантелеймона — заступника медицини і лікарів (у 2000 р., коли мощі святого Пантелеймона були ненадовго привезені в Київ, до них розпочалося багатотисячне паломництво). В ХI ст. в Печерському монастирі лікували Дем’ян (Даміан)-Пресвітер і Агапіт — «безмездний лічець» Русі, як його називає «Києво-Печерський патерик». Зараз на пам’ять про Агапіта у Києво-Печерській лаврі встановлена меморіальна дошка. Широке визнання лікарською практикою за часів Київської держави здобули також ченці Антоній, Пимен, лікарі Іоан Смера, Петро Сірянин (був відомим у ХІІ ст.), Февронія. Значними були і лікарські таланти серед жінок на Русі: княжни Єфрозини з Чернігова, а також княжни Євпраксії-Зої. Остання у 1112 р. вийшла заміж за візантійського імператора Йанна Комнена. Ще в Києві княжна цікавилася медициною, а в Греції поглибила свої знання і була авторкою першого медичного тракту «Алімма». Книга має п’ять частин і 29 розділів і до сьогодні зберігається у бібліотеці Медичі у Флоренції.

Головними в арсеналі їх лікувальних методів були настої і відвари з лікувальних трав, зокрема привезених з Єгипту, а також молитви і взагалі вплив словом на хворого — те, що сьогодні належить до психотерапії. Існувала своя фармацевтична наука, яка опиралася на знання флори України. Агапіт був прекрасним діагностом. Консультуючи князя Володимира Мономаха, який перебував у Чернігові, через систему кур'єрської пошти він зумів поставити правильний діагноз на відстані і дав рекомендації щодо лікування. Княгиня Євпраксія Мстиславівна уклала лікарський трактат «Мазі».

Лікарі (знахарі), яких називали «льчці» були досить популярними. Писемні джерела свідчать, що «льчці» були при дворах чернігівського князя Святослава Давидовича, Володимира Мономаха, Юрія Довгорукого та ін. Однак переважна більшість «лічців» лікували людей, незалежно від їх соціального стану.

Як вже було сказано, медиками були як невизнані релігією волхви так і ченці у монастирях. Серед них відомий лаврський ченець Даміан та найвидатніший медик домонгольської Русі Агапіт (кінець XI — перша половина XII ст.), який прийняв постриг у Печерському монастирі і діяв там до кінця життя, здобувши велику славу і популярність у народі. Внучка Володимира Мономаха Ганна, склала лікарський порадник «Мазі» у якому розповідається про гігієну тіла, вплив клімату на організм, про сон, лазні, їжу, різні хвороби і лікування ран. .

На той час центрами освіти і культури були монастирі. Там концентрувалися основні кадри інтелігенції, в тому числі і медичні. Це було передбачено Студійським Статутом, запровадженим у Київській Русі Феодосієм Печерським. Статут зобов’язував чернечі осередки засновувати лікувальні заклади, богодільні та інші доброчинні установи. Зокрема, при Печерській лаврі було створено шпитальний монастир св. Миколи. Процвітала і аптечна справа.

Найдавнішими розділами медицини було акушерство і гінекологія. Новонароджених дітей приймали баби-повитухи, хірурги лікували травми, отримані на ловах або при збройних сутичках. Інфекційні хвороби (чума, холера, віспа) лікували молитвою і лікарськими рослинами («зелієм»). Лікування ліками рослинного походження у Київській Русі було поширеним з найдавніших часів. Тогочасні лікарі володіли знаннями предків. Також для лікування хворих застосовували різного роду процедури — компреси, пов’язки, масаж, мастила і протирання, клістири, кровопускання, лазню. Тобто, можна сказати, що існувала своєрідна медицина, яка, окрім різних зел, мастей, порошків тощо, передбачала також водолікування, термотерапію (нагрівання, прогрівання тіла, його охолодження) тощо.

Знали на Русі і хірургічне лікування. Про це свідчать археологічні знахідки медичних інструментів, зокрема, пінцетів і скальпелів.

Біологія. Особливу увагу давньоруських натурфілософів привертала наука про живу природу, з якою людина ототожнювала себе. В уявленні давньоруських книжників весь світ, в тому числі й жива природа, був створений Богом протягом шести днів. Тогочасна біологія могла мати переважно описовий характер. Головним джерелом знань залишалась сама природа, з якою людина постійно взаємодіяла. Наші предки — хлібороби і тваринники — нагромадили великий досвід стосовно рослинного і тваринного світу.

Давньоруські хлібороби добре знали свій виробничий цикл, що залежав від пір року і мали точне уявлення коли орати, сіяти, збирати врожай. Вони розуміли яку роль у вегетації рослин відіграють метеорологічні умови і вміли передбачати їх. У них були надійні методи для сприяння нормальному розвитку і росту рослин — угноєння, ретельність обробки грунтів, певні елементи селекції, щеплення дерев, сівозміна тощо. Заняття сільським господарством було своєрідною академією, воно забезпечувало ефективне його ведення від покоління до покоління.

Подібно позвивалося і тваринництво. Давньоруське стадо складалося з великої і дрібної рогатої худоби, коня, свині, віслюка. Розводили різні види домашньої птиці (курей, гусей, качок, індиків), а також утримували собаку і кота. Мисливство, рибальство і збиральництво також сприяли освоєнню природних ресурсів і знайомству з дикою флорою і фауною.

Відомості про екзотичну флору і фауну (пальми, смоківниці, лев, крокодил, кит, верблюд, скорпіон, слон, носоріг, мавпа, тюлень тощо), давньоруські книжники запозичили з візантійських джерел.

В уявленнях наших предків про флору і фауну був присутній і фантастичний елемент. Поряд з реальними тваринами, іноді описуються єдинороги, дракони, кентаври, сирени, віщий птах Фенікс та ін.

Знання про природу давали підручники, перекладені з грецької мови: «Фізіолог» — популярна зоологія, основана на реалістичних і фантастичних описах тварин.

Висновки Таким чином, у Київській Русі були сформовані такі визначальні для подальшого становлення української науки традиції, як:

1) її відкритість, активне вбирання, переосмислення й використання світового досвіду для власних потреб;

2) орієнтація переважно на європейські духовні цінності та норми;

3) практична спрямованість наукової діяльності, її безпосередній зв’язок з актуальними суспільними потребами;

4) глибоке адекватне розуміння тодішньою елітою ролі та значення науки для суспільного життя і самореалізації особистості;

5) органічний зв’язок науки з освітою й вихованням державницької свідомості, патріотичної громадянської позиції.

Отже, наука Київської Русі була адекватною загальному стану позитивних знань європейського, а почасти й східного середньовіччя. Перед давньоруською накою відкривалися широкі перспективи подальшого розвитку, але цей процес був перерваний у середині XIII ст. жорстокою монгольською навалою, яка надовго затримала науковий розвиток.

Список використаних джерел

1. Дещинський Л. Є., Денісов Я. Я., Скалецький М. П., Цубов Л. В., Барановська Н. М., Макарчук О. Г. Українська та зарубіжна культура. Видання 4-е, перероблене і доповнене: Навч. Пос. — Львів: Видавництво «Бескид Біт», 2005. 304 с.

2. Культурологія: українська та зарубіжна культура: навчальний посібник/за ред. М. М. Заковича. — Київ: Знання, 2010. 589 с.

3. Любар О. Школа та педагогічна думка в Київській Русі.//Рідна школа. — 2001. — № 12. С. 68−70 с.

4. Наукові традиції в Україні у контексті сучасних світових тенденцій розвитку науки / Здіорук Сергій Іванович // Стратегічні пріоритети. — 2009. — № 2. — С. 95−101 с.

5. Історія української культури. Навч. посіб./ За ред. О. Ю. Палової - К.: Центр учбової літератури, 2011. — 368 с.

6. Історія української культури /За загал. ред. Г. Крип’якевича. — К.:Либідь, 1994. 656 с.

7. Грушевский М. С. Очерк истории украинского народа. — К.:Лыбидь, 1991.-398 с.