Реконкиста у Португалії. 
Взяття Лісабона

Реконкиста в Португалії. Взяття Лісабона

Когда говорять про Реконкісті, то зазвичай мають на увазі війни, які діяли різні королівства, об'єднані згодом у Іспанію, проти арабів. І маврів. Ці війни завершилися в 1492 року взяттям Гренади. Але маленька Португалія теж внесла свій внесок у вигнання мусульманства з Піренейського півострова. Просто про цих війнах пишуть значно менше, та й завершилася Реконкіста у Португалії набагато раніше — вже у XIII столітті. А ми з вами, шановні читачі, поговоримо про одному з головних епізодів португальської Реконкісти, який нещодавно трапився у середині XII століття.

Португалией, що була ще графством, з 1128 року правил Афонсу Энрикеш. У 1139 року він здобув перемогу над великим з'єднанням арабських військ та почав із цього часу іменувати себе королем Португалії. Але це титул не визнавали ні сусіди з Кастилии і Леона, ні з папської курії. Слід зазначити, що Португалії доводилося витримувати як тиск мусульманських сил, а й вести напружені зіткнення відносини із своїми північними християнськими сусідами. Кастилія вимагала ще й визнання Португалією васальної залежності. У 1143 року між Португалією і Кастилией уклали мирний договір, яких було врегульовані прикордонні питання, і навіть де-факто було визнано існування незалежного королівства Португалії. Забігаючи наперед, скажу, що іспанці потім неодноразово намагалися оспорювати статус Португалії, поки 1179 року тато Олександр III, попри протести представників Леона і Кастилии, не визнав Португалію повноцінним королівством.

Но повернемося до цікавлячим нас подій. Після битви при Орике почалися завоювання Афонсу Энрикеша на південних межах Португалії. Вибачте мені, шановні читачі, але відвернуся ще один раз. Річ у тім, що з цим битвою пов’язана легенда про виникненні португальського герба. П’ять синіх щитів на срібному тлі символізували п’ять повержених у битву біля Орике мусульманських правителів, а п’ять срібних цвяхів кожному щиті нагадували про розп’яття Христа. Пізніше навколо срібного щита виник червоний бордюр з вежами, й у такому вигляді герб Португалії сягнув нашого часу. Та повернімося до наших баранів. Вже 1142 року Афонсу Энрикеш намагався опанувати Лісабоном, який контролював гирло Тежу та значну частину морського узбережжя. Йому допомагали загони англійських і нормандських лицарів-хрестоносців, котрі з шляху до Святу Землю зробили зупинку в Порту. Для взяття Лісабона навіть об'єднаних сил виявилося замало, і крізь кілька днів Афонсу Энрикеш змушений мав зі своїм військом відійти в Коимбру, задовольнившись формальним обіцянкою мусульманського правителя Лісабона виплачувати данина Португалії. Хрестоносці ж відправлялися власним шляхом.

Учтя досвід невдалого походу, король Афонсу зайнявся зміцненням війська, і навіть розробкою ретельніше підготовленого плану походу на Лісабон. Вирішено було розпочати з захоплення невеликого містечка Сантарена, який би північніше Тежу. Йому обіцяли допомогти лицарі Ордени тамплієрів, які стримали свого слова. У тому 1147 року Афонсу послав у Сантарен трьох гінців зі звісткою про розірвання мирний договір, а ще через п’ять днів після цього він був під стінами Сантарена, що й загинув у того самого дня, настільки стрімкий був тиск португальців. Шлях на Лісабон відкрили, але Афонсу стане поспішати. Річ у тому, що з взяття Лісабона наявних сил було досить, і Афонсу вирішив дочекатися літа, коли в берегів Португалії, переважно у Порту, зупинялися кораблі хрестоносців, які у Палестину.

Расчет виявився вірним! У червні в Порту прибув флот хрестоносців, серед яких були лицарі з Англії, Бретані і німецьких земель. До хрестоносцям звернувся єпископ Порту і передав їм прохання Афонсу Энрикеша допомогти в облозі Лісабона. Він звертався до їх військової доблесті, і навіть вказував, що король Афонсу щедро нагородить в разі успішної підприємства. Ватажки хрестоносців маємо справу з королем Афонсу обговорювали з нею умови облоги і винагороди. Перед початком бойових дій в Афонсу повелів відслужити месу, під час якої стався неприємний епізод: гостия (облатка з прісного пшеничного тесту, употреблявшаяся для причащання) виявилася просякнутої кров’ю. Багатьох присутніх охопив жах, почалися суперечки значенні цього знаки, але натомість було вирішено боротися до перемоги.

Ежедневные бою в стін Лісабона тривали двадцять тижнів. Християни намагалися рити підкопи, зруйнувати частина стін міста, побудували кілька пересувних облогових веж, яка довгий час усе це давало значних результатів. Правитель Лісабона намагався звернутися по допомогу до іншим мусульманським правителям, але кільце облоги була такою щільним, що прорватися вдалося лише гінцю в Эвору, але вона було вбито на шляху. До рук християн потрапив відповідь правителя Эвору, у той повідомляв лиссабонцам, і що може надати їм допомоги, бо хоче порушувати мирний договір з Афонсу. Місто було приречений.

Мусульманские воїни стали робити вилазки за стіни міста, щоб прорвати кільце облоги, але не всі спроби не мали успіху. Загиблі в боях мусульманські воїни піддавалися опоганенню із боку християн: їх тіла залишалися не похованими, а голови отрубались, насаживались на кіл і виставлялися у міських стін. Це засвідчує великий гуманності християн! Араби молили зі стін віддати їм тіла загиблих для поховання, але ці прохання проігноровано християнським воїнством. У місті, не получавшем ніяких підкріплень, почався голод. Правитель Лісабона звернувся безпосередньо до Афонсу з жаданням перемир’я. Він погоджувався здати місто королю Португалії, за умови, що жителям буде дозволено залишити місто, залишивши осаждавшим все зброю, золото, срібло і інше майно.

Казалось б, чого ще можна бажати! Але це умови неможливо влаштовували хрестоносців. Вони продовжували наполягати на штурмі міста, бо за штурмі все місто опинявся при владі переможців. Якщо ж місто буде просто здано, ще невідомо, що вони матимуть. Слід зазначити, такі настрої охопили не все хрестоносне воїнство, й між загонами хрестоносців почалися розбрати, перераставшие в сутички. Король Афонсу заявив, що не робити ніяких дій, поки вожді хрестоносців не заспокоять своїх людей. Після цього пристрасті потроху вляглися.

На об'єднаному раді було вирішено, що з хрестоносців до міста ввійде загін з трьохсот людина, у якому порівну буде представлено всіх загони хрестоносців. Загін мав був зайняти цитадель Лісабона, у якому жителі міста мали знести коштовності та інші майно. Але навіть цього плану, який давав хрестоносцям контроль над здобиччю і дозволяв зберегти місто від руйнації, не було виконано. Жага наживи узяла гору! Порядок вступу військ у місто був порушений. Воїни хрестоносців кинулися вулицями міста, грабуючи жителів і силуючи жінок. Серед християнських воїнів спалахували бійки через золота, коней чи жінок. Жертвою насильства опинився чужий і єпископ Лісабона, котра пережила місяці облоги, але християнський воїн перерізав йому горло.

Поведение переможців в захопленому місті не відрізнялося особливої оригінальністю, тож не говорити про подробиці. Зазначу лише, що у місті чималі руйнації, серед руїн валялися трупи загиблих як під час облоги, і у час різанини під час взяття міста. Трупи невірних хто б потурбувався захоронити як і часто бував такі випадки, у місті почалася чума. Лісабон швидко спорожнів: мусульманське населення, уціліле після різанини, потяглося на південь, а більшість християн розташувалося поза стінами завойованого міста. Хрестоносці, отримавши земельну частку видобутку, вирушили далі, в Святу Землю, а ті, хто побажав продовжувати свій шлях, отримали володіння в Лісабоні та його околицях. 1 листопада 1147 року лісабонська мечеть освячена і став християнським храмом. Першим єпископом християнського Лісабона стала англійська прелат Джильберт Гастингский. Ось, мабуть, і всі про взяття Лісабона. На закінчення треба сказати, що взяття Лісабона було дуже важливе як саме по собі. Це місто займає ключову позицію задля її подальшого завоювання центральних і південних областей Португалії. Але про це розповім як-небудь в інший раз.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.