Висновки. 
Соціальна політика радянської держави та її реалізація в Донбасі у 1943 – середині 1960-х років

Соціальна політика радянської держави формувалася під впливом ідеології й була спрямована на зміну суспільних відносин та побудову соціалізму, і згодом — комунізму. Важливою складовою діяльності влади було прагнення досягти переваг над капіталістичними країнами у військово-промисловій сфері. Для реалізації соціальної політики в регіоні керівництво країни використовувало низку засобів: примусові, фіскальні заходи, а також матеріальне заохочення. Аналіз соціальної політики радянської держави в 1943 — середині 1960;х років свідчить про її патерналістській характер. Усі заходи з втілення соціальної стратегії здійснювалися державними органами. Вони мали всю повноту влади, тоді як усі інші суспільні елементи були лише об'єктами політики, або використовувалися державою.

Керівну та спрямовуючу роль в реалізації радянської соціальної стратегії відігравала комуністична партія. Партійно-радянська номенклатура була привілейованою групою в суспільстві й мала значні переваги в матеріальному забезпеченні.

Рушійною силою суспільних змін мав стати робітничий клас. Більшу частину ресурсів влада спрямовувала на розвиток стратегічних галузей промисловості. Працівники підприємств цих галузей матеріально заохочувалися за допомогою високої заробітної плати та пенсії, надання житла, забезпечення товарами через відомчу систему постачання та іншими суспільними благами. Фінансування інших галузей промисловості та соціальної сфери відбувалося за залишковим принципом. Працівники підприємств легкої, харчової промисловості, освіти, медицини, соціального забезпечення та побутового обслуговування отримували значно меншу заробітну плату Селяни мали найменші в регіоні прибутки, більшу частину яких становили доходи, отримані з присадибного господарства. Сільське населення розглядалося владою як джерело поповнення робітничого класу, а село як сировинний придаток промисловості.

З 1943 р. і до початку 1950;х років розвитку соціально-побутової інфраструктури в регіоні, виробництву товарів повсякденного використання, забезпеченості житлом надавалося другорядне значення. Проте в період середини 1950;х рр. — початку 1960;х рр. зростання добробуту населення, покращення умов життя, а також забезпечення необхідними товарами, житлом, комунальними та побутовими послугами стає для влади одним з пріоритетних напрямів діяльності. У цей період збільшується мінімальна заробітна плата, розширюється сфера дії пенсійного законодавства, зростають пенсії, вирішується найбільш гостра житлова проблема. Однак сутність соціальної політики залишається незмінною. Унаслідок цього зберігається диспропорція в матеріальному забезпеченні працівників стратегічних та інших галузей економіки.

У середині 1960;х рр. через прорахунки керівництва країни матеріальний стан населення погіршується. Форсований розвиток промисловості в Донбасі зумовив однобічний розвиток соціальної сфери — це призводило до багатьох негативних соціальних наслідків, відлуння яких буде довго впливати на становище населення регіону.

Слід відзначити про суперечливі наслідки радянської соціальної політики. З одного боку, її реалізація в регіоні призвела до голоду 1946;1947 рр., низького рівня забезпечення громадян соціальними благами. З іншого боку, практично всі верстви населення були включені в державну систему соціального захисту, не існувало безробіття. Держава забезпечувала невисокі, проте стабільні, прибутки більшості працівників, надавала можливість купувати найнеобхідніші товари за низькими цінами, наділяла безкоштовним житлом, медичними та освітніми послугами, відшкодовувала значну частину житлово-комунальних витрат та видатків на відпочинок.

В роботі залишилися нерозглянутими питання соціальної політики у сфері збільшення народжуваності, культури та освіти, охорони здоров’я, оскільки вони можуть бути предметом окремих досліджень.