История СРСР й України 1953-1964 гг

Визначте та охарактеризуйте основні тенденції в соціально-економічному розвитку та суспільно-політичному житті СРСР у 1953 — 1964 рр. Визначте особливості цих процесів в Україні.

11-ий клас.

Корюкалов Михайло Володимирович.

Український гуманітарний ліцей при.

Київському Національному Університеті імені Тараса Шевченка.

СРСР та Україна протягом 1953 — 1964 рр.

Назва періоду: («хрущовський період (десятиріччя)" — від імені 1-го секретаря.

Комуністичної партії СРСР, а із 1958 р. й Голови Заради міністрів СРСР М. З. Хрущова; («відлига» — від назви повісті Іллі Еренбурга, що був надрукована у травненому номері журналу «Прапор» за 1954 р., Яка (назва) символізувала про переміни в політичному та соціальному житті держави.

(найпоширеніша назва) — але й власне період «відлиги» закінчився на самому початку 60-тих років; (найбільш правильною із точки зору історії є назва «1953 — 1964 роки».

Причини «відлиги» :

(«відлига» — лібералізація у сфері життя у СРСР.) 1) найголовніша причина — смерть Сталіна (05. 03. 1953 р.), що призвело до.

: 2) приходу до керівництва у партії М. З. Хрущова у вересні 1953 р.; 3) часткова зміну суспільної свідомості у народу — еволюція в бік часткової демократизації суспільних відносин.

Передумови «відлиги»: 1) 29-річне перебування Й. Сталіна на посаді Генерального Секретаря.

Комуністичної партії СРСР (далі - КПРС); 2) Репресії, терор проти населення, голодомори, страх людей перед режимом; 3) Боротьба за уладові в партії й в державі між Р. Маленковим (Головою Ради.

міністрів СРСР), Л. Берією (головою служби внутрішніх справ та безпеки) й М. Хрущовим (1-им секретарем Московського обкому партії) у 1953 р. та перемога М. Хрущова у цій боротьбі.

Основні тенденції періоду.

З приходом до влади М. Хрущова у СРСР відбувається демократизація, АЛЕ часткова, поверхнева, непослідовна. По суті, монополію на уладові мала КПРС, змінився лише її лідер, тобто, в даному випадку про повну демократизацію говорити не можна, бо основні риси режиму зберігались.

Я почну із основних тенденцій суспільно-політичного життя (далі - СПЖ), бо в тоталітарній державі із відсутністю ринкової економіки визначальними чинниками стають явища й зміни, що стосуються СПЖ.

Примітка: до СПЖ я віднесу культурне життя народу й міжнародну політику, бо в іншому випадку їхні доведеться обинути — але й класично ці сфери людської й державної діяльності до СПЖ не відносяться.

Основні тенденції суспільно-політичного життя: 1. Десталінізація: 1) розвінчання культу особини Сталіна — почалось із 25 лютого 1956 року (ХХ з'їзд КПРС), коли М. З. Хрущов виступив з секретною доповіддю «Про культ особини Сталіна та його наслідки», в якій викрив сталінські злочини, оприлюднив відомості про ті, як діяла репресивна система. Доповідь був виголошена лише перед радянськими апаратниками, у тому годину як на з'їзді були присутні і іноземні учасники. ПОЗИТИВНЕ: Доповідь поклала дорогу керованій десталінізації, мала ефект вибуху. Хрущов повідомив про існування заповіту леніна, звинуватив Сталіна у відході від ленінських ідей, поразках преших місяців війни із Німеччиною, викрив сталінські злочини («справу лікарів», мінгрельську справу", «ленінградську справу», конфлікт із Тіто й т. буд.). НЕГАТИВНЕ: а)інформація був неповна; б) особіста доля в репресіях нинішнього керівництва не розкрита; в) звинувачував Сталіна, Берію, Єжова, Ягоду, а сучасних апаратників називав «вірними ленінцями»; г) спроба скрити доповідь від народу й зарубіжжя; д) Хрущов схвальноговорив про внесок Сталіна у побудову соціалізму.

Розвінчання культу особини продовжилось і далі. 28. 03. 1956 — стаття у.

«Правді»: «Чому культ особини чужий для духу марксизму-ленінізму». 30.

06. 1956 — Постанова ЦК КПРС «Про подолання культу особини та його наслідків». Критика культу особини продовжилась на ХХІ (1959) та ХХІІ.

(1961) з'їздах партії. Тіло Сталіна винесли із мавзолею й перепоховали на.

Червоній площі под стіною Кремля.

Алі у партії й в народі був опір десталінізації: демонстрація студентів у Тбілісі в жовтні 1956 на захист Сталіна — розстріляна військами; сформувалась група «сталіністів» — Молотов, Каганович, Маленков, згодом.

Шепілов — організували спробу скинення Хрущова із посади 1-го секретаря.

ЦК КПРС, були виведені із партії. 2) припинення репресій, реабілітація, ліквідація ГУТАБу — 27. 03. 1953 -.

Верховна Рада СРСР оголосила амністію для всіх ув’язнених на термін до 5 років. ПОЗИТИВНЕ — ув’язнені за політичні злочини (термін перевищував 5 років) почали здійснювати заворушення у таборах: у Кімгірі, Воркуті,.

Ігарці - що призвело до реабілітації та звільнення і політичних в’язнів.

НЕГАТИВНЕ — за грати вийшли біля 900 тис. кримінальних злочинців, що погіршили криміногенну ситуацію, особливо великі містах.

Після арешту Берії почався перегляд справ політв'язнів. Реабілітовано колишніх партійних й державних діячів, військових: Бубнова, Постишева,.

Рудзутака, Чубаря, Блюхера, Єгорова, Тухачевського, Якіра, Уборевича, інших, але й мільйони звичайних радянських людей не були реабілітовані.

Всі політв'язні, що залишились в живих, випущені за грати — але й смердоті були невлаштовані матеріально. У вересні 1955 р. реабілітовані чи випущені люди, ув’язнені за контакти із нацистами под годину Другої світової війни.

Отримали право повернутись на батьківщину чеченці, інгуші, карачаївці, балкарці, калмики. 1957 р. поновлено Чечено-Інгушську, Кабардино;

Балкарську, Карачаєво-Черкеську АРСР, але й не було б реабілітовано німців.

Поволжя, кримських татар, виселених вірменів, греків, болгар, інших народів, що були депортовані. Скасовано трибунали, Верховний суд отримав право переглядати рішення «трійок».На цьому тлі цікавим виглядає засудження й розстріл Берії влітку 1953 року — чи це Повернення репресій, чи ліквідація їхні ініціатора. 3) Початок переходу від тоталітаризму до авторитаризму — це проявилося у бо органи безпеки й партія «помінялись місцями» — раніше НКВС стояв над партією й був підконторльний лише Берії та Сталіну, тепер апаратники поставили КДБ под собі. 4) Реорганізація вландих структур, поділ влади, децентралізація, ротація кадрів. 2. Запровадження політичних реформ: 1) зростання ролі пленумів ЦК КПРС, що мало особливу роль боротьбі.

Хрущова із його політичними супротивниками й збільшення ролі КПРС в політичній боротьбі взагалі. Наприклад, в 1957 р. група «сталіністів» бажала скинути Хрущова із посади 1-го секретаря ЦК КПРС поза пленумом, але й пленум скликати довелося, й Хрущов переміг. Взагалі відбувається розширення колективності у керівництві, поширення внутрішньопартійної демократії. 2) Партійний апарат був розділений на міський і сільський — ця реформа є негативною, адже відбувалось посилення розриву, зокрема економічного, між містом та селом та загострювало суперництво в партії. 3) Введення обмежень для керівних функціонерів КПРС — їм заборонялось обиратись однією посаду більше, ніж на два — по 4 рокта підряд — зменшило авторитет Хрущова серед членів партії. 4) Розширення Президіуму ЦК до 15 Чоловік — у тому, щоб оточити себе.

«своїми людьми».

Взагалі реформи малі сприяти демократизації влади, розширенню колективності її, але й у 1958 р., коли Хрущов посів ще другу посаду -.

Голови Заради міністрів СРСР, стало зрозуміло, що Хрущов використав ЦК у тому, щоб краще укріпитись на вершині бюрократичної піраміди, й сам він не проти зосередити всю уладові до рук. Реформи призвели до згуртування партапаратників проти Хрущова. 3. Часткове пом’якшення внутрішньопартійної боротьби :

Особливо гострою внутрішньопартійна боротьба стала у 1957 р. (літо 1953 р. я — не беру, бо там малі місце розстріли). На засіданні Президіуму ЦК.

КПРС 18. 06. 1957 сім із одинадцяти його учасників (Булганін, Ворошилов,.

Каганович, Маленков, Молотов, Первухін, Сабуров) виступили за відставку.

Хрущова. Потім був скликаний пленум, на якому Хрущова було б підтримано, а.

«фракційна діяльність антипартійної групи» був засуджена. Молотов,.

Каганович, Маленков й Сабуров були виведені із Президіуму ЦК, Первухін переведень у кандидати, АЛЕ смердоті не були репресовані. Маленков ставши директором електростанції в Сибіру, Молотов — послом у Монголію. На тому годину почалась критика Жукова, бо Хрущов ЗЛЯКАВСЯ ЗРОСТАННЯ ВПЛИВУ маршала. У жовтні 1957 р. Пленум вивів Жукова із Президіума та ЦК партії после того, як Хрущов перед Президіумом ЦК поставивши запитання про.

«культ особини Жукова та його схильності до авантюризму, що відкриває шлях до бонапартизму». 4. Волюнтаризм в управлінні Державою :

Він проявився й в політичних, й в економічних реформах Хрущова, найголовніше — у програмі побудови комунізму за 20 років, висуненій на.

ХХІІ з'їзді партії (1961), що потім використали політичні опоненти.

Хрущова под годину його скинення. Власне, волюнтаризм в певній мірі притаманний в певній мірі усім керівникам, а Хрущов ж приймав рішення, котрі було неможливо бути вірними, раціональними та корисними для нього самого.

(наприклад, налаштував проти собі партапарат), тому його й скинули із посади 14. 10. 1964 року й відправили на пенсію. 5. Виступи трудящих проти режиму :

Найважливіша демонстрація — у 1962 році у Новочеркаську Ростовської області. Вона був придушено військами й танками. По трудящих СТРІЛЯЛИ — загинуло кілька десятків Чоловік, понад сотні поранено. Демонстрації відбувались й в інших містах країни, але й не такі суттєві. Такий метод придушення переконав, що тоталітарна система із плановою економікою й відсутністю демократичних прав зберіглася — змінився лише керівник. 6. Основні тенденції зовнішньої політики: 1) Послаблення міжнародної напруженості - Хрущов розумів, що ядерна війна небезпечна й для СРСР, тому провівши более помірковану зовнішню політику. У 1955 та 1956 відбувалось скорочення збройних сил (на 640 тис. чол й 1 млн 200 тис. чол.). зроблено Перші кроки щодо покращання відносин з західними країнами: пом’якшено режим контактів, розпочався обмін туристами, творчими колективами, науковцями, літературою, виставками, вівся пошук взаємовигідних господарських зв’язків. Літо 1959.

— візит віце-президента США Р. Ніксона до СРСР, осінь 1959 — візит.

Хрущова до США. 1955 — СРСР встановивши дипломатичні відносини із ФРН, підписав державний договір із Австрією. Констуктивні преговори із провідними європейськими державами. У 1955 СРСР відвідала делегація з.

ФРН на чолі із До. Аденауером. 05. 08. 1963 — у Москві підписаний договір про заборону випробовувань ядерної зброї в атмосфері, в космосі та под водою. 2) Продовження протистояння соціалістичних та капіталістичних держав -.

Активне співробітництво із країнами РЕВ. 14. 05. 1955 — у Варшаві підписано договір «Про дружбу, співробітництво й взаємну допомогу».

(Албанія, Болгарія, НДР, Польща, Румунія, СРСР, Угорщина,.

Чехословаччина). Посилення впливу СРСР на країни Східної Європи.

Відкрите втручання СРСР у внутрішні справ НДР (1953, 1961), Польщі.

(1965), Румунії (1956). Берлінська кризу (12−13. 08. 1961) — спорудження Берлінського муру; Карибська кризу (жовтень 1962) — вдалось вирішити мирним шляхом.

Відмова СРСР від курсу на зближення із США. Підстава — політ у травні.

1960 р. американського розвідувального літака У-2 із пілотом Пауерсом над територією СРСР. Суд над Пауерсом, звинувачення США в агресивності.

Отже, сталінська ідеологія мала ще міцні позиції в КПРС, особливо в її керівництві. Керівництво побоювалось, що: 1) радянські люди відвернуться від комуністичної доктрини, коли побачать рівень життя населення (далі - РЖН) на заході; 2) від СРСР відійдуть союзники по соціалістичному табору, коли США перестануть вважатись ворогами, тому курс — на зближення із Заходом був зупинений. 3) Загострення відносин із Китаєм, Албанією — Мао Цзедун (лідер КПК) та.

Енвер Ходжа (керівник Албанії) негативно поставились до розвінчаня культу особини Сталіна, бо створювали власний культ у своїх державах. Доти ж, Мао Цзедун хотів зайняти місце Сталіна як неформального керівника соціалістичних країн, що призвело до погіршення відносин між.

СРСР та Китаєм. 4) Прагнення розширити вплив СРСР на позаблокові країни: а) підтримка арабських країн у близькосхідному конфлікті, нагородження лідерів Єгипту та Сирії зірками Героїв СРСР, догоди між СРСР та Єгиптом.

(1956), СРСР та Сирією (1957); б) візити керівництва СРСР так країн «третього світу», наприклад,.

Хрущова й Булганіна до Індії та Бірми у 1955 р.; в) активна підтримка (зброєю, безвідплатною допомогою) національновизвольних рухів й нових режимів, створених на руїнах колоніальних імперій. 7. Основні тенденції культурного життя: 1) Реформування школи — а) політехнізація; б) зміцнення зв’язку школи із життям; в) обов’язкове 8-річне навчання, 10-річне навчання замінене на.

11-річне; р) скасування плати за навчання у вузах та старших класах; буд) пільги при вступі до вузів людям, зайнятим на виробництві; е) пільги при вступі у вузи людям, що активно займаються громадською та політичною роботою (комсомол й партія); є) вводився «трудовий семестр» — влітку студенти та старшокласники малі працювати з полів колгоспів; ж) створювались школи-інтернати. Негативне — а, б, буд, е; Позитивне — в, р, ж; є - має позитивні й негативні сторони. 2) Прогрес у розвитку науки — 1953 — воднева бомба, 1957 — перший штучний супутник землі (радянський), міжконтинентальна балістична ракета, 1954 — перша в світі АЕС, 1958 — перший в світі атомний криголам «Ленін», 1961.

— перший політ людини до космосу (Ю. Гагарін). Збільшення кількості науковців, наукових установ. Певна лібералізація науки, що призвело до пожвавлення розвитку гуманітарних дисциплін. 3) Суперечливі процеси в розвитку художньої культури. Митці розділились на.

«старе покоління» (консерваторів) та «молоде покоління» (лібералів).

Консерватори — «придворні митці» — творили в дусі «соціалістичного реалізму»: журнали «Жовтень», «Нева», «Література й життя». Ліберали — зустрічались по суботах із 29. 07. 1958 біля пам’ятника Маяковському у.

Москві. Традиції «критичного реалізму». «Самвидав» — перший журнал.

«Синтаксис» Гінзбурга. Журнали «Новий світло» (Твардовський), «Юність».

Формування «шістдесятників» — інтерес до неофіційної історії, опозиційність, бажання висловити свою думку, інтерес до духовного світу особистості.

«Відлига» закінчилась спочатку саме у культурному житті. 1957;58 рр.

Критика Пастернака за «Лікаря Живаго», змусили відмовитись від.

Нобелівської премії. 1961 — критика Гроссмана за роман «Життя й доля».

З 1962 — критика художників-авнгардистів — остаточне завершення.

«культурної відлиги». Після 1962 із боці влади: жостка критика ухилу від соцреалізму, що набувала принизливого характеру, прямі погрози арештів.

Посилення наступу на культуру.

Отже, в розвитку культури відбувались суперечливі процеси: хоч й зроблено преші кроки десталінізації, але й зберігався контроль режиму над культурним життям. 4) Дисидентський рух — зародження в кінці 1950;тих. Основні центри -.

Москва, Ленінград, Україна. Вимагали: а) законність-конституційність; б) справедливість; в) мирні форми боротьби; г) дотримання прав людини.

Критикували: а) радянський устрій, але й у межах ідеології Маркса;

Енгельса; б) політику 30−40-вих, репресії; в) бюрократизм, безгосподарність, безправ’я; р) «рабство» селян, незадовільну діяльність профспілок.

Отже, відбувається зароджнення дисидентського руху, поширення його ідей, діяльність його найактивніших членів.

Основні тенденції соціально-економічного розвитку: 1. Запровадження економічних реформ: 1) реформа управління економікою — 10. 07. 1957 — сторення раднаргоспів, ліквідація 10 галузевих міністерств. Суть — децентралізація управління економікою. Зменшення чисельності центральної бюрократії, але й збільшення — на перифірії. Хрущов усе ж таки таки не утримався від централізації й створив республіканські заради народного господарства.

(1962) й Вищу раду народного господарства у Москві (1963). Відбувалось також укрунпення раднаргоспів, створювались державні (галузеві) комітети для проведення єдиної технічної політики. ПОЗИТИВНІ наслідки реформи: а) можливість керувати узгоджено всіма галузями; б) раціональне використання місцевих ресурсів; в) краще забезпечення місцевих економічних інтересів; р) зменшення нераціональних вантажоперевезень; буд) склались умови для переходу на госпрозрахунок. НЕГАТИВНІ наслідки реформи: а) збільшення управлінського апарату; б) порушення зв’язків між підприємствами по стране; в) зберігся командний механізм; р) відсутність єдиної технічної політики в межах конкретної галузі; буд) складнощі із галузевим плануванням й Управлінням промисловістю; е) поява.

«місництва» (перевага місцевих інтересів над загальними). Наслідки «р» і.

«буд» подолані. Реформа був корисною, бо сприяла розвитку місцевої економіки, але й вон був неперспетивною в умовах тоталітарної держави.

Незважаючи на реформу, зберіглась адміністративно-командна система в управлінні народним господарством. 2) Реформи в сільському господарстві - почались ще до Хрущова. Влітку 1953.

— зниження податків на сільські господарства, анульовано борги сільським господарствам. З вересня 1953 — за Хрущова: збільшено закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, авансування роботи колгоспників — зарплата, колгоспники стали отримувати пенсії, паспоритзація сіл — все це — стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції.

Основні програми реформування сільського господарства: а) передача колгоспам техніки МТС (із 1958) — раціонально, але й негативно, бо у колгоспників не було б матеріальної бази для прийому техніки та механізатори до колгоспів на пішли, бо там був мала порівняно із містом зарплатня, на колгоспи повісили нові борги за техніку; б) освоєння цілини (із 1954) — старі сільськогосподарські райони недоотримували капіталовкладень, але в нових місцях (36 млн га) за 5 років — ерозія грунтів — різкий спад виробництва — негативна; в) «кукурудзяна епопея» (із 1959) — после візиту Хрущова до США — кукурудзою засіяли 18 млн га (збільшили посіви у два рази), а врожайність зросла в 1,3 рази — абсолютно негативна реформа, що призвела до кризи в сільському господарстві. У 1963 — голод — уряд вимушений купувати зерно за кордоном; р) «Наздоженемо і переженемо Америку із виробництва м’яса і молока душу населення» — також негативна реформа, бо мала місце, наприклад,.

Рязанська афера — коли молочних корів пустили под ніж — на м’ясо.

На початку 2-ої половини 50-тих років рівень приросту валової сільськогосподарської продукції становив 7,6% на рік, але в початку 60- тихий — 11% за семирічку (1959 — 1965). 3) Грошова реформа (1961) — грощі, що перебували у заощаджненнях, зменшили свою реальну вартість удесятеро разів — держава обікрала народ. 4) Економічна дискусія — із 1961 р. — із приводу модифікації системи управління народним господарством — основний вчений — Ліберман (з.

Харківського Інституту). 5) Високий рівень розвитку промисловості - головним чином це пов’язано із децентралізацією управління промисловістю. VI-та п’ятирічка (1956 ;

1960) був зупинена, бо ще в 1958 році зрозуміли, що вона провалена.

Сплановано семирічку (1959 — 1965) — приріст валової промислової продукції заплановано на 80%, а вийшло на 84% - перевиконано план. Але.

: протягом 1951;55 рр. Промисловий потенціал зріс на 91,4%, а протягом.

1961;65 — на 53%. Отже, припинилась сталінська надіндустріалізація. У розвитку промисловості 1961;65 рр.(приріст валового продукту промисловості - 53%): відставали — паливна (30%), чорна металургія.

(40%), легка промисловість (20%); середніми темпами розвивалась харчова — на 50%; швидкими темпами — машинобудування (85%) та енергетика (80%); надшвидкими темпами розввивалась хімічна промисловість (120%), що обумовлене потребою хімізації сільськогосподарського виробництва.

Відбувалось впровадження результатів НТР у промислове виробництво, що мало підвищити рівень продуктивності роботи, але й диретори підприємств на місцях, котрі не звикли до нецентралізованих методів управління виробництвом, не поспішали модернізувати виробництво на своїх підприємствах.

Причини високого рівня розвитку промисловості: а) впровадження результатів НТР у виробництво (наприклад, освоєння космосу, атомна енергетика, хімізація, інші новітні технології; б) не вичерпались можливості екстенсивного розвитку промисловості - переорієнтація напрямі капіталовкладень за Урал, до Казахстану, на Сибір

— на спорудження нових промислових гігантів; в) розширення моральних стимулів роботи — програма «комуністичне ставлення до праці».

Отже, промисловий потенціал зростав досить швидкими темпами, інтеграція економіки республік в загальносоюзний комплекс уповільнилась, зацікавленість робітників у роботи збільшилась, АЛЕ якість продукції залишалась низькою та відбувалось погіршення екологічного стану.

(наприклад, створення каскаду ГЕС на Дніпрі, хімізація чи ерозія грунтів). 6) Кризові явища в сільському господарстві - в сільському господарстві кризові тенденції стали намічатись ще із кінця 50-тих років, коли врожай із цілини зменшився в кілька разів. Це призвело доти, що стали зникати неперспективні села, колгоспи укрупнювалися й сільське господарство знову стало найслабшою ланкою радянської економіки. 7) Покращання РЖН — по-перше, Хрущов був «романтиком» й вірив, що систему можна зберігти шляхом покращання РЖН, по-друге, СРСР ставши більш.

«відкритим» й в підвищенні РЖН виникла потреба.

Причини підвищення РЖН: а) зміну ставлення керівництва до народу; б) розвиток народного господарства давав гроші для соціальної сфери; в) народне господарство уже було б відбудоване.

Позитивні зміни у РЖН: а) скорочення робочого тижня до 5 днів, в деяких галузях промисловості.

(наприклад, у важкій) — скорочення робочого дні 6 часів; б) доходи населення за рік зростають на чотири рази; в) поява товарів тривалого використання, що стають доступними для населення; р) масове житлове будівництво — 18 млн людей покращили житлові умови; буд) позитивні зміни на селі - паспортизація, збільшення зарплати на чотири рази, впровадження пенсій для колгоспників; е) збільшення пенсій на 80%; є) кількісні зміни в системі медичного обслуговування.

ОТЖЕ, внаслідок хрущовських реформ у народному господарстві рівень приросту валової продукції залишився високим, рівень життя народу покращився, але й зміни у сільському господарстві призвели до негативних наслідків.

Україна.

Україна ЗАЛИШАЛАСЬ ПРОВІНЦІЄЮ СОЮЗУ, тому майже усі тенденції, характерні для СРСР, були характерні і для України, у тій година за Україні були бути нічого оригінального, відмінного від созного. Тому особливості розвитку України в даному аспекті можна розглядати як частину цілого, частину особливостей розвитку (основних тенденцій) СРСР. Отже, ще раз повернуся до основних тенденцій періоду для СРСР, щоб виокремити особливості цих тенденцій для України. 1. Десталінізація — в Україну повернулося найбільше репресованих (до 300 тис. чол.) у процентному відношенні кількості населення, але й реабілітація українців, ув’язнених за «націоналізм», не відбувалась. 2. Запровадження політичних реформ у сукупності із введенням нових методів внутрішньопартійної боротьби дозволило Комуністичній партії України.

(далі - КПУ) активніше боротись за уладові в КПРС, збільшити свій вплив там. Причиною було б ті, що українці були особисто віддані Хрущову, який був першим секретарем ЦК КПУ 11 років (із перервою). По-перше, відбувалась «українізація» керівництва КПУ — й Кириченко, й Підгорний, і.

Шелест були українцями. По-друге, відбувалось переміщення українських керівних кадрів до Москви: Кириченко й Підгорний стали секретарями ЦК.

КПРС, Семичасний — головою КДБ СРСР, Полянський — членом Політбюро ЦК,.

Малиновський — членом Політбюро ЦК й Міністром оборони СРСР. По-третє, українці підтримали Хрущова у 1957 році. По-четверте, знімали Хрущова також переважно укра-їнські кадри (Брєжнєв, Семичасний, підгорний та інші). Отже, КПУ відігравала все більшу роль у боротьбі за уладові в КПРС та СРСР. Україна вийшла на становище «другої серед рівних"(О.

Субтельний). 3. У зовнішній політиці Україна не проводила самостійних дій, а деякі форми економічного співробітництва були невигідними для неї. Українські делегації брали доля лише у міжнародних конференціях, не вступаючи у двосторонні контакти. Україна був представленою у бл. 30 міжнародних організаціях, відкрила постійне представництво в ООН у 1957 році. Алі у своїй діяльності укра-їнські делегації завжди керувались настановами з.

Москви, тобто, Україна йшла у руслі союзної дипломатії. 4. У розвитку культури України значну роль відігравали «шістдесятники»:

Виноградський, Вінграновський, Гуцала, Драч, Іваничук, Костенко,.

Калинець, Коротич, Павличко, Симоненка. У їхній творчости були присутні й національні мотиви, що ставало додатковою підставою для ведення справ проти них. Українські дисиденти були найактивнішими дисидентами в СРСР.

Крім всього, смердоті критикували також: 1) національне гноблення українців, геноцид, гальмування української культури; 2) відсутність суверенітету України; 3) становище української мови; 4) економічну експлуатацію України (якої, по суті, не було б — із огляду на єдність економіки СРСР).

Провідні укра-їнські дисиденти: академік Юхновський, комсомолець Литвин,.

Чорновіл (комуніст), викладачі вузів Осадчий, Іващенко, Мороз, вчителі.

Масютко, Озерний, вчені Дзюба, Бадзьо, Мартиненко, Лук’яненко й Кадиба.

(«група юристів»).

Проти них — репресії, суди, арешти, були випадки самогубства.

Дисидентський рух в Україні був дуже потужним (у порівнянні із союзним). 5. Економічні реформи проводились Україні абсолютно то й в.

СРСР, реформи в сільському господарстві «забрали» 100 тис. чол. й значну частину капіталовкладень на користь цілини чи кукурудзи. Значно погіршилась екологічна ситуація, були затоплені плавні Дніпра. Рівень промислового виробництва так саме залишався високим, РЖН так саме покращувався. Українська бюрократія, що керувала економікою, так саме отримала понад прав, як й усі у Союзі. Україна був експериментальним майданчиком для впровадження нових економічних реформ. Тобто, в економічному відношенні Україна був звичайним регіоном СРСР — частиною єдиного загальногосподарського комплексу.

Не дивлячись на деякі позитивні зрушення, Україна залишається провінцією СРСР у політичному, економічному та культурному аспектах.

ОТЖЕ, зроблено Перші кроки десталінізації політичного життя, почався перехід від тоталітарного до авторитарного режиму. Були проведені політичні та економічні реформи: політичні були невдалими та неперспективними, а внаслідок економічних — рівень приросту валової продукції залишився високим, рівень життя народу покращився, але й зміни у сільському господарстві призвели до негативних наслідків. Україна ж, як й раніше, залишалась провінцією СРСР.