Дидактичні можливості використання гри як прийому включення першокласників у мовленнєву діяльність

• Вступ
• Розділ І. Дидактичні можливості використання гри як прийому включення першокласників у мовленнєву діяльність
• 1.1 Гра як засіб підвищення мовленнєвої активності першокласників
• 1.2 Специфіка організації мовленнєвої діяльності першокласників
• 1.3 Значення мовленнєво-ігрової діяльності для становлення мовної особистості учнів
• Висновки до розділу І
• Розділ ІІ. Практичне використання гри як прийому включення в мовленнєву діяльність у контексті передового педагогічного досвіду
• 2.1 Використання ігрових технологій у навчально-виховному процесі (на матеріалі практичного досвіду вчителів)
• 2.2 Розробка ігор для розвитку мовленнєвої діяльності першокласників
• Висновки до розділу ІІ
• Висновки
• Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. У державному стандарті початкової загальної освіти вказані вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів, де зазначено про соціокультурну лінію з освітньої галузі «Мова та література», яка полягає в умінні встановлювати елементарні комунікативні контакти під час виконання тих чи інших соціальних ролей у різних життєвих ситуаціях. Тому саме через гру дитина може виконувати ті чи інші соціальні ролі, і саме гра сприятиме покращенню виконання цих ролей.

З переходом із умов гри до умов навчальної діяльності настає в житті дитини переломний момент. Нове становище дитини в суспільстві визначається тим, що вона просто йде з дитячого садка до школи, а тим, що навчання для неї стане віднині обов’язковим.

У дитячі роки гра є основним видом діяльності людини. Через гру дитині надавалася змога заявити оточенню про свій позитивний потенціал. Саме у грі вправи активізували рухливість, розвивали процеси мислення, викликали в неї позитивні емоції. Потрапляючи до школи після дитячого садка, дитина зустрічається з іншим видом діяльності - навчанням. Але гра залишається важливим засобом не лише відпочинку, а й творчого пізнання життя. Ігрова позиція — могутній засіб виховного впливу на дітей. Гра може допомогти дитині оволодіти мовленнєвими навичками на уроках. Реформа школи націлює на використання всіх можливостей, усіх ресурсів для підвищення ефективності навчально-виховного процесу. Далеко не всі педагогічні ресурси використовуються у сфері виховання. До таких не часто використовуваних засобів навчання і виховання належить гра.

Проблема ігрової діяльності знайшла своє відображення в багатьох педагогічних теоріях і системах. Значного поширення в світовій педагогічній практиці набула створена у першій половині XIX ст. система дидактичних ігор Ф. Фребеля.

першокласник мовленнєвий ігровий гра Зростаючий інтерес до питань ігрової діяльності на початку ХХ ст. реалізувався у всесвітньовідомій педагогічній системі М. Монтессорі, теоретичними засадами якої є вільне виховання і сенсуалізм (теорія, згідно якої основою психічного життя є чуттєві уявлення).

На розвиток теорії ігрової діяльності значною мірою вплинула вітчизняна наукова педагогічна думка. К. Ушинський зазначав, що в процесі гри «самодіяльно працює дитяча душа» .

Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. теорія ігрової діяльності значно збагатилася ідеями С. Русової щодо організації ігор різних видів.

Відомі педагоги (П. Блонський, В. Сухомлинський, В. Сорока, С. Шацький та ін.) експериментально досліджували провідні педагогічні проблеми, створили парадигми практичної виховної роботи з учнями в контексті різних видів ігрової діяльності.

Визначені напрямки не вичерпують можливості поглиблення дослідження, що й визначає його актуальність.

Мета дослідження полягає в аналізі та систематизації знань щодо впливу гри на формування мовленнєвої діяльності першокласників.

Мета конкретизується у процесі розв’язанні таких завдань:

— проаналізувати психолого-педагогічну та методичну літературу з проблеми використання гри як прийому включення першокласників в мовленнєву діяльність;

— визначити роль гри на уроках рідної мови;

— дослідити мовленнєву діяльність першокласників у процесі гри;

— розробити дидактичні ігри для розвитку мовленнєвої діяльності школярів;

— з'ясувати значення гри як прийому включення першокласника до мовленнєвої діяльності.

Об'єктом дослідження є навчально-виховний процес.

Предметом дослідження є вплив гри як прийому включення першокласників у мовленнєву діяльність.

У цьому дослідженні ми використовували такі методи:

а) теоретичні: теоретичний аналіз відповідних темі дослідження психолого-педагогічних та методичних джерел; теоретичне обґрунтування шляхів використання гри як прийому включення першокласників в мовленнєву діяльність; узагальнення та систематизація отриманих теоретичних даних;

б) емпіричні: педагогічне спостереження за навчально-виховним процесом, осмислення педагогічного досвіду вчителів.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи — сорок одна сторінка.

Розділ І. Дидактичні можливості використання гри як прийому включення першокласників у мовленнєву діяльність

1.1 Гра як засіб підвищення мовленнєвої активності першокласників

Дитячі ігри виникли як стихійне наслідування дій дорослих. В ігрових вправах та змаганнях підростаюче покоління готувалося до праці, полювання, війни, виконання норм поведінки, тобто гра мала важливі соціальні функції. Із розвитком людства, нагромадженням знань, засобів матеріальної і духовної культури, прискоренням темпів життя гра поступово втрачала свою навчальну функцію. Універсальний засіб народної педагогіки, вона починає вважатися «несерйозним» заняттям, стає переважно привілеєм дітей із заможних класів, обслуговує лише дозвілля. У школі, з її традиційним бажанням уникати будь-якої стихійності, з поглядами на учня як на слухняного виконавця, аж дотепер для гри не було місця. Через гру дитині надавалася змога заявити оточенню про свій позитивний потенціал. Саме у грі моделі сюжетної вправи активізували рухливість, розвивали процеси мислення, викликали в неї позитивні емоції. З переходом із умов гри до умов навчальної діяльності настає в житті дитини переломний момент. Нове становище дитини в суспільстві визначається тим, що вона не просто йде з дитячого садка до школи, а тим, що навчання для неї стане віднині обов’язковим. За результат свого навчання дитина нестиме відповідальність перед вчителем, школою і своєю сім'єю. Тепер дитина мусить дотримуватися однакових для всіх школярів правил. І тут на допомогу учням і вчителям знову приходить гра. У сучасних умовах — це не спонтанні сюжетні ігри, не стихійно засвоєні від старших поколінь розпади за правилами. Сьогодні гра контролюється системою суспільного виховання.

У грі існує суб'єктивна свобода для дитини. Тут дитина виконує роль, яку взяла на себе, враховуючи свій досвід. Гра стає сьогодні школою соціальних відносин для кожної дитини. Під час гри дитина ознайомлюється з великим діапазоном людських почуттів і взаємостосунків, вчиться розрізняти добро і зло. Завдяки грі у дитини формується здатність виявляти свої особливості, визначати, як вони сприймаються іншими, і з’являється потреба будувати свою поведінку з урахуванням можливої реакції інших.

Дитяча гра — один з основних видів діяльності дітей, спрямованої на практичне пізнання навколишніх предметів і явищ через відтворення дій та взаємність дорослих.

Народна педагогіка виділяє дві основні групи ігор. Ігри першої групи виникають самі собою. У них діти наслідують функції дорослих, те, що в майбутньому стане для них серйозним обов’язком — трудовим, сімейним, громадським. Друга група — це ігри спеціально вигадані для розваги.

У дидактичних іграх, створених педагогікою (в тому числі й народною), ігрова діяльність спеціально планується і пристосовується для навчальних цілей. Дидактичні гри — різновид ігор за правилами. У світовій педагогіці відомі системи дидактичних ігор, які вперше розробили для дошкільного виховання Ф. Гребель і М. Монтессорі, її для початкового навчання — О. Декролі.

Поняття дидактичної (навчальної) гри включає обов’язкові компоненти: навчально-ігрову структуру, наявність та органічне поєднання основних її складових дидактичних завдань, ігрових дій, правил.

Дидактичні ігри, які використовуються в початковій школі, виконують різні функції: активізують інтерес та увагу дітей, розвивають пізнавальні здібності, кмітливість, уяву, закріплюють знання, вміння і навички, тренують сенсорні вміння, навички тощо. Правильно побудована цікава дидактична гра збагачує процес мислення індивідуальними почуттями, розвиває саморегуляцію, тренує вольові якості дитини. Не варто оцінювати дидактичну гру лише з позицій навченості дитини. Її цінність, передусім у тому, що вона виконує роль емоційної розрядки, запобігає втомі дітей, знижує гіподинамію. Якщо вчитель часто використовує цікаві дидактичні ігри, молодші школярі раптом роблять відкриття: «Мені подобається думати, дайте мені таке завдання, щоб я поламав голову», тобто зароджується інтерес до розумової праці.

У навчальному процесі ігрова діяльність має форму дидактичної гри, ігрової ситуації, ігрового прийому, ігрової вправи.

Дидактичні ігри можуть:

бути тільки в словесній формі;

поєднувати слово й практичні дії;

поєднувати слово й наочність:

поєднувати слово і реальні предмети.

Структурні складові дидактичної гри — дидактичне завдання, ігровий задум, ігровий початок, ігрові дії, правила гри, підбиття підсумків.

Дидактичне завдання гри визначається відповідно до вимог програми з урахуванням вікових особливостей дітей. Наприклад, логічного мислення; розвиток мовлення; формування уявлень про природу, навколишнє середовище; розвиток оцінки та самооцінки, ініціативи, кмітливості, здатності виявляти вольові зусилля для досягнення поставленої мети, довільної уваги, зосередженості.

Ігровий задум — наступний структурний елемент дидактичної гри. Дидактичне завдання в грі свідомо маскується, воно постає перед дітьми у вигляді цікавого ігрового задуму. Дітей приваблюють відтворення уявного сюжету, активні дії з предметами, загадка, таємниця, перевірка своїх можливостей змаганням, рольове перевтілення, загальна рухова активність, кмітливість.

На створення ігрової атмосфери істотно впливає ігровий початок. Він може бути звичайним, коли вчитель повідомляє назву гри і спрямовує увагу дітей на наявний дидактичний матеріал, об'єкти дійсності, та інтригуючим, цікавим, захоплюючим, таємничим.

Ігрові дії - засіб реалізації ігрового задуму і водночас здійснення поставленого педагогом завдання. Виконуючи із задоволенням ігрові дії і захоплюючись ними, діти легко засвоюють і закладений у грі навчальний зміст.

Правила гри діти сприймають як умови, що підтримують ігровий задум; їх невиконання знищує гру, робить її нецікавою. Без заздалегідь визначених правил ігрові дії розгортаються стихійно, і дидактичні завдання можуть лишитися невиконаними. Тому правила гри задаються вихователем до її початку і мають навчальний та організуючий характер. Спочатку дітям пояснюється ігрове завдання, а потім — спосіб його виконання.

Успіх дидактичних ігор значною мірою залежить від правильного використання в них ігрового обладнання, іграшок, геометричних фігур, природного матеріалу (шишок, плодів, насіння, листків) тощо.

Підбиття підсумків гри в зв’язку з такою віковою особливістю дітей, як нетерплячість, бажання відразу дізнатися про результати діяльності, проводиться відразу після її закінчення. Це може бути підрахунок балів, визначення команди-переможниці, нагородження дітей, які показали найкращі результати тощо. При цьому слід тактовно підтримати й інших учасників гри.

Різноманітність ігрових засобів створює широкі можливості для того, щоб учитель міг вибрати саме таку гру, яка найбільше відповідає меті уроку.

Проте, як показали дослідження вчених-психологів (С.Б. Ельконін, Л. В. Артемова та ін.) і педагогів (І.О. Школьна, О. Я. Савченко та ін.), гра не забезпечує стійкого позитивного ставлення молодших учнів до навчального процесу, якщо використовується епізодично. Дидактичні ігри можна включати у систему уроків. Це передбачає попередній відбір ігор та ігрових ситуацій для активізації різних видів сприймання та обмірковування, де їх використання найбільш своєчасне й ефектніше порівняно з іншими методами. Педагогічні дослідження дали можливість виділити оптимальні способи використання ігрової діяльності в системі уроків:

весь урок будується як сюжетно-рольова гра (наприклад, деякі уроки навчання грамоти, що мають на меті ознайомити дітей з новими звуком і літерою; уроки-мандрівки; уроки ознайомлення з навколишнім, розвитку мовлення тощо):

під час уроку як його структурний елемент;

під час уроку кілька разів створюються ігрові ситуації (за допомогою казкового персонажа, іграшки, незвичного способу постановки завдання, елементів змагальності тощо).

На уроці доцільно використовувати такі дидактичні ігри, організація яких не потребує багато часу на приготування обладнання, запам’ятовування громіздких правил. Перевагу слід віддавати тим іграм, які передбачають участь у них більшості дітей класу, швидку відповідь, зосередження довільної уваги.

Пізнавальні ігри розширюють кругозір і удосконалюють орієнтування учнів у навколишній дійсності, сприяють формуванню первинних суспільно-політичних уявлень, елементів громадських і патріотичних почуттів, шанобливого ставлення до людини праці, етичної поведінки у побуті та громадських місцях.

Рухливі ігри зміцнюють здоров’я, розвивають дитину фізично. Вони містять у собі широкі виховні можливості - прагнення до перемоги виховує згуртованість, дисциплінує учнів, привчає їх підпорядковувати особисті прагнення колективу, організовує.

Діти люблять виконувати ролі тварин — котів і собак, зозулі, курочки й півня та багатьох інших.

У народі кажуть: «Де гра, там і радість!» Діти іноді можуть так захопитися грою, що їх навіть заспокоїти важко. Те, що в звичайній, не ігровій ситуації для дитини нудне, неприємне і втомливе, у грі, завдяки її емоційній привабливості, долається успішно й легко. Розумно організована гра є дійовим методом формування таких рис особистості, як дисциплінованість, кмітливість, сміливість, витривалість, винахідливість, спритність, рішучість, наполегливість, організованість, стриманість. Крім того, гра вчить напружувати зусилля, керувати собою, бути точним, додержувати правил поведінки, діяти в колективі. Ігри, що відображають працю дорослих, сприяють трудовому вихованню дітей.

Сьогодні, в час відродження національної системи виховання, дуже важливо залучати до процесу формування особистості дитини українські традиційні народні дитячі ігри. Національні дитячі гри дуже глибокі своєю мудрістю, містять у собі величезний виховний потенціал. Вони добре сприймаються нашими дітьми, і за формою, і за змістом найповніше відповідають ментальності української дитини.

1.2 Специфіка організації мовленнєвої діяльності першокласників

Кожна людина користується рідною мовою, щоб передати свої думки і розуміння думок, висловлених іншими. Дитина, яка народилася, застає в готовому вигляді рідну мову. Але вона не тільки засвоює слова і граматичні форми рідної мови. Засвоюючи дуже рано різні слова, діти відносять їх саме до того змісту, який є значенням слова, закріпленого за ним у рідній мові всім процесом історичного розвитку народу.

Слово дитина засвоює дуже рано разом з властивим йому значенням. А поняття, позначене цим словом, як узагальнений образ дійсності, зростає, розширюється і поглиблюється з розвитком дитини.

Отже, мовлення — це своєрідна форма пізнання людиною предметів і явищ дійсності і засіб спілкування людей між собою. На відміну від сприймання (процесу безпосереднього відображення речей) мовлення є формою опосередкованого пізнання дійсності, її відображенням за допомогою рідної мови.

Розвиток мовлення в дитини — це процес оволодіння рідною мовою, умінням користуватися нею як засобом пізнання навколишнього світу, засвоєння досвіду, набутого людством, як засобом пізнання самої себе і саморегуляції, як могутнім засобом спілкування і взаємодії людей [5; с.31].

Мовлення має дві взаємозв'язані функції: воно є засобом спілкування (комунікативна функція) і засобом позначення (сигніфікативна, тобто знакова, функція) [5; с.126]. Якби слово не мало пізнавальної функції, його б не могли зрозуміти інші люди, тобто мовлення втратило б свою комунікативну функцію, перестало б бути мовленням.

Як засіб спілкування, мовлення є й засобом впливу одних людей на інших (доручення, наказ, переконання). У мовленні людина передає й своє ставлення до чогось: до того, з ким вона говорить, або до того, про що говорить. Жест, міміка також є засобами, що передають ставлення людини до змісту мовлення співрозмовника або до неї самої. Ці виразні засоби правильно «зчитуються» співрозмовниками і, отже, також є засобами спілкування людей між собою. Звичайно, порівняно з мовленням, їх використовують дуже рідко.

У молодшому шкільному віці швидко росте пасивний словник — кількість слів, які розуміє дитина. Дитина розуміє всі слова, якими користуються дорослі, а також пояснення дорослого (інструкції) відносно сумісних дій. Оскільки дитина активно пізнає світ речей, маніпуляція предметами для неї є найбільш значимою діяльністю, а засвоїти нові дії з предметами вона може тільки сумісно з дорослим. Інструктивна мова, яка організує дії дитини, розуміється нею рано. Пізніше виникає розуміння мови-розповіді. Більш легко розуміє дитина ті розповіді, які пов’язані з предметами і явищами, що її оточують. Для того, щоб вона зрозуміла розповідь або казку, зміст яких виходить за межі безпосередньо сприйнятих нею ситуацій, необхідна додаткова робота — дорослі повинні цьому спеціально навчити дитину.

Дуже швидко розвивається і активний словник, та все ж таки він відстає від пасивного. На початку другого року життя в активній мові дитини є 10−12 слів, в два роки — близько 300 слів, в три роки словник складає 1200−1500 слів. Основною частиною активного словника дитини є іменники (до 60%), дієслова (25−27%) і прикметники (близько 10−12%) [4, 32].

Темп збагачення словника дитячого мовлення нерівномірний, у ньому є фази прискорення й уповільнення. Спостерігаються також значні індивідуальні відмінності як у темпі збагачення словника, так і в широті його використання. Так, на другому році у дитини з’являються перші дво-трислівні речення, перші запитання. Ця мова здійснюється у формі діалогу: «Дай булку», «Вова хоче пити», «Що це таке?», «Як це зветься?» Охоче вступаючи з ними в діалог, відповідаючи терпляче на питання, дорослі розвивають у дітей потребу в мовленнєвій діяльності.

В дошкільному дитинстві в основному завершується довгий і складний процес оволодіння мовою." До 6 років мова стає засобом спілкування і мислення дитини, а також предметом свідомого вивчення, оскільки при підготовці до школи починається навчання читанню і письму". Як вважають психологи, мова для дитини стає рідною. Інтенсивно розвивається звукова сторона мови. Молодші дошкільники починають усвідомлювати особливості своєї вимови. Але в них зберігаються ще й попередні способи сприйняття звуків, завдяки чому вони впізнають невірно вимовлені дитячі слова. До кінця дошкільного віку завершується процес фонематичного розвитку.

Інтенсивно росте словниковий склад мови. Як і в ранньому дитинстві, тут значні індивідуальні відмінності: у одних дітей словниковий запас значно більший, в інших — менший, що залежить від умов їх життя, від того, як і скільки з ними спілкуються близькі дорослі. Приведемо середні дані за В.І. Бадером. В 1,5 року дитина активно використовує приблизно 100 слів, в 3 роки — 1000-і 100, в 6 років — 2500−3000 слів.

Розвивається граматичний склад мови. Діти засвоюють закономірності морфологічного порядку (побудова слова) й синтаксичного (побудова фрази). Дитина 3−5 років не просто активно володіє мовою — вона творчо засвоює мовну дійсність. У дошкільника з’являється оригінальне словотворення, яке К. Чуковський описав у книзі «Від 2 до 5» .

Те, що дитина засвоює граматичні форми слова і набуває значний активний словник, дозволяє їй в кінці дошкільного віку перейти до контекстної мови. Зміст такої мови розкривається в самому контексті, який стає зрозумілим для інших. Вона може переповісти прочитану розповідь або казку, описати картину, зрозуміло для оточуючих передати свої враження про побачене. Але це не означає, що в дитини повністю зникає ситуативна мова. Вона зберігається, в основному, в розмовах на побутові теми і в розповідях про події, що мають яскраве емоційне забарвлення. Щоб отримати уявлення про особливості ситуативної мови, достатньо послухати як діти розповідають один одному побачені мультфільми, коли вони не закінчують фрази, пропускають слова і т. ін.

Щоб мовлення дитини успішно розвивалося, треба:

1. виділяти певні звукокомплекси (слова) з цілого мовного потоку, який діти постійно чують;

2. здійснювати тонкий фонематичний аналіз кожного звукокомплексу, тобто розрізняти схожі сполучення звуків (фонеми) і слова, наприклад: «та-то», «ба-ба», «хлопчик-м'ячик» ;

3. віднести виділене слово до певного об'єкта (ознаки, дії, зв’язку), тобто розуміти слова;

4. узагальнювати однорідні предмети (дії, ознаки, відношення) і називати їх тим самим певним словом;

5. розуміти ціле речення, тобто групу слів, об'єднаних певними граматичними зв’язками; в реченні завжди передана закінчена думка;

6. засвоїти механізм вимови (артикуляцію);

7. засвоїти вміння відбирати в кожному окремому випадку потрібні слова і, організовуючи їх у певні граматичні структури, передавати свої думки в зрозумілих іншим людям реченнях [11, с.31−32].

Усі ці складні завдання дитина розв’язує неодночасно і не однаково успішно. Діти засвоюють мову двома шляхами: в повсякденному, природному спілкуванні з навколишніми дорослими і в процесі спеціально організованого педагогами й батьками навчання. Від змісту, характеру і методів такого природного і спеціального навчання залежить розвиток мовлення дитини в кожний період її життя.

Мовна діяльність дітей особливо бурхливо розвивається в період їх навчання в школі. Звертання вчителя до класу, роз’яснення, вказівки, зауваження, запитання, поправки — усе це передано в мові. Щоб написати першу паличку в зошиті, школяр-початківець повинен слухати вказівки вчителя: яке завдання виконувати, як взяти олівець, який рядок знайти, де і з чого починати писати.

Протягом навчання в 1 класі діти слухають, дивляться і діють (олівцем, ручкою, ножицями), працюють з дидактичним матеріалом. Школярі привчаються слухати пояснення вчителя і стежити за його думкою та вказівками. У 1 класі слухання стає одним з основних видів спеціальної пізнавальної діяльності школяра.

Але не тільки при вивченні граматики вдосконалюється процес слухання учнів. Читаючи художню літературу, газетні тексти, діти опановують багатство рідної мови.

Найістотнішою зміною в мовному розвитку дитини-школяра є ознайомлення її з словом, з мовою як об'єктом пізнання. З раннього дитинства мова була засобом спілкування дитини з навколишніми людьми. У школі діти вивчають мову як спеціальний предмет. Першокласникові спочатку важко розмежувати слово і предмет, який ним позначено. Тому першокласник довго не може зрозуміти, що слово «малина» — ще не ягода малина. Слово — лише назва відомої йому смачної темно-червоної ягоди. Не відразу слово відокремлюється від предмета, і першокласник, знову збиваючись, каже: «У малині три склади». Вчителька поправляє: «Не в малині, а в слові „малина“ три склади» .

Засвоєння грамоти — складна робота для школяра, вона ґрунтується на «тонкому і точному слухо-зорово-артикуляційному аналізі і синтезі, на поєднанні звукової форми слова з його значенням». Маленький учень часто читає неправильно, ставить наголос не там, де треба, тому слова звучать спотворено, що заважає розумінню їх змісту. Читаючи речення, школяр вчиться розуміти зв’язки між словами, правильно називати закінчення слів і читати прийменники та сполучники, що сполучають слова в реченні.

Відповідно до вимог програми в учнів початкових класів мають сформуватися деякі уявлення про мову і мовлення:

1) мова є найважливішим засобом спілкування між людьми;

2) найважливішими одиницями мови є звуки, слова, сполучення слів, речення, текст; кожна з них має призначення: із звуків утворюються слова, із слів — словосполучення і речення, із речень — зв’язні висловлювання;

3) мова пов’язана з мисленням (за допомогою речень висловлюються думки);

4) українська мова — мова українського народу;

5) знання з мови застосовуються у практичному мовленні; щоб оволодіти мовленням, потрібно знати слова і вміти поєднувати їх;

6) є дві форми мовлення — усна й писемна;

7) усне мовлення має допоміжні засоби увиразнення: інтонацію, міміку, жести; своєрідними допоміжними засобами спілкування є зорові умовні знаки і звукові сигнали [19, с.35−36].

Наведені відомості учні повинні не заучувати, а засвоювати у процесі навчання. У результаті повинно виробитись свідоме ставлення до власних усних і писемних висловлювань, прагнення уникати помилок, дотримання етики мовлення — невід'ємної частини культури спілкування. Робота над досягненням цієї мети починається на спеціально відведених уроках і продовжується при вивченні всіх тем і розділів програми, на заняттях з розвитку зв’язного мовлення.

У початкових класах дітям прищеплюється любов до рідного слова, до мови батьків, до рідного краю, Батьківщини. Діти мають усвідомити, що українська мова є мовою українського народу, що обов’язком кожного українця є знання й збагачення її. Показуючи, як люди користуються мовою, слід цілеспрямовано вводити термін «мовлення», розуміючи його як процес спілкування за допомогою мови, здійснюваний мовцем. Для того щоб висловлювати свої думки і почуття, людина використовує слова, поєднує їх між собою, утворюючи речення, а поєднанням речень будує зв’язні висловлювання (текст).

У процесі шкільного навчання розширюються функції мовлення, яке виникає і розвивається як засіб засвоєння і передачі знань. Мовлення виявляє себе і як засіб формування особистості, самоутвердження її в колективі. Зрозуміло, чому таке трапляється, адже збагачується мовне середовище дітей. На уроках і під час громадської діяльності учні сприймають зразки усного і писемного монологічного мовлення — наукового, публіцистичного, ділового; опановують читання, письмо, вивчають систему рідної мови.

Пошуки шляхів ефективного розвитку мовлення є однією з важливих проблем, що стоїть перед сучасною освітою. Першочерговість розвитку мовлення визначається необхідністю оволодіння мовою, вільним опануванням умінь і навичок спілкування, а це зумовлено завданнями початкової школи та змістом освіти.

Психологи (П.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн, О.О. Леонтьєв) аналізують процес становлення мовлення як один із видів специфічної людської діяльності, то забезпечує спілкування. С.Л. Рубінштейн, Г. О. Люблінська довели, що в дошкільному віці дитина вільно володіє діалогічним мовленням, а її усне зв’язне мовлення має яскраво виражений ситуативний характер. У школі під впливом вивчення рідної мови дитина поступово опановує нову форму усного конкретного мовлення, яке, на думку С.Л. Рубінштейна, є «вищим щаблем розумового розвитку порівняно із ситуативним». Якщо у першому зміст пов’язаний з конкретною ситуацією, то в другому передбачається більш усвідомлене цілісне вираження думки. Т. О. Ладиженська вважає, що «до 6−7 років у дітей формується готовність до оволодіння зв’язним мовленням, тобто уміння складати текст» .

Методисти розглядають розвиток мовлення з педагогічної точки зору. Їх цікавлять труднощі, що виникають при оволодінні мовленням учнями, педагогічні умови і засоби впливу на процес формування мовленнєвих умінь і навичок школярів. Спираючись на дані методичної науки, а також на дані психолінгвістики, методисти розробляють питання про те, чому і як треба вчити дітей, щоб навчити їх повноцінно спілкуватися.

Серед методистів, які досліджували проблему навчання рідної мови, на доцільність застосування положень теорії мовленнєвої діяльності для розвитку мовлення учнів вказували М. С. Вашуленко, Т. О. Ладиженська, М. Р. Львов, Т.Г. Рамзаєва.

Проблемам формування різних видів мовленнєвої діяльності присвячено дослідження А.Ф. Бурляєва, М. П. Новик, О. М. Шахнаровича, Н. Ф. Шевченко. Способи організації мовленнєвої діяльності у практиці навчання мови у школі розглядали Н. В. Бондаренко, Л. О. Варзацька, В.І. Капінос. Дослідники зазначають, що «навчання мовлення на рівні мовленнєвої діяльності створює найбільш сприятливі можливості для оптимального використання продуктивних методів у роботі з розвитку мовлення, для вдосконалення цієї галузі методики в цілому». Проте «відсутність науково обґрунтованої методики розвитку мовленнєвої діяльності учнів саме в період навчання грамоти не дозволяє ефективно організувати цей процес у практиці сучасної школи» [8, с. 194].

1.3 Значення мовленнєво-ігрової діяльності для становлення мовної особистості учнів

Мовленнєво-ігрова діяльність — це діяльність, що вимагає використання набутих раніше знань, мовленнєвих умінь і навичок у нових зв’язках і обставинах. У цій діяльності діти, на основі набутих уявлень про предмети, уточнюють і поглиблюють свої знання. Основою для мовленнєво-ігрової діяльності є сформовані уявлення про побудову ігрового сюжету, різноманітні ігрові дії з предметами, засвоєні мовленнєві вміння і навички. Як форма навчання дітей, мовленнєво-ігрова діяльність виконує пізнавальну і розважальну функції. Однією з найважливіших функцій ігрової діяльності є функція мовленнєвого спрямування. Мовленнєво-ігрові дії гравців спрямовані на інших учасників гри. У процесі гри дитина користується як діалогічним, так і монологічним мовленням. Саме в ігровій діяльності яскраво виявляється образність і виразність дитячого мовлення, в якому поєднуються мовні і немовні засоби виразності. Мовленнєво-ігрові дії виступають і засобом творчого мовленнєвого самовираження (Л.І. Березовська). Як самостійний вид діяльності, мовленнєво-ігрова діяльність — це процес, що ґрунтується на інтересі дитини до гри, її правил і дій. У кінцевому результаті мовленнєво-ігрова діяльність спрямована на розвиток і вдосконалення мовлення дітей.

Як компонент мовленнєво-ігрової діяльності, гра в поєднанні з навчанням і мовою, є засобом всебічного розвитку дитини. У зв’язку з цим мовлення та гра виконують низку функцій. Розглянемо їх.

Освітня функція полягає у тому, що гра тісно пов’язана з навчанням, оскільки в ній відбувається важливий процес набуття знань, який активізує розумові здібності дитини, її уяву, пам’ять, увагу. Цікава гра підтримує розумову активність дитини. Зміст ігор формує у дітей адекватне ставлення до явищ суспільного життя, природи, предметів довкілля, систематизує і поглиблює знання. За допомогою ігор вихователь привчає дітей самостійно мислити, використовувати отримані знання у різноманітних умовах у відповідності з поставленими завданнями. Активність дитячого мислення є головною передумовою свідомого ставлення дитини до набуття знань, встановлення партнерства у грі, домовленості між гравцями, що вимагає, у свою чергу, добре розвиненого мовлення.

Виховна функція гри полягає у формуванні моральних уявлень про бережливе ставлення до довкілля і норми поведінки, позитивні і негативні риси особистості. Вона сприяє формуванню моральних почуттів, благородних прагнень, навичок колективного життя, створення між дітьми відносин, які ґрунтуються на дружбі, справедливості, відповідальності перед товаришами. У вихованні цих якостей особлива роль належить змісту і правилам гри. Чим глибше дитина занурюється у зміст гри, тим більший вплив вона має на неї. Завдяки правилам гри відкриваються великі можливості для виховання у дітей уміння підпорядковувати свою поведінку нормам співжиття і спілкування з людьми, які її оточують. Зміст правил чітко визначає спосіб дії і поведінки дітей. Правила стають моральними нормами, які регулюють взаємини дітей. Необхідність дотримання правил в умовах колективної гри спонукає кожну дитину співвідносити свої дії з діяльністю інших гравців, сприяє вихованню спільних інтересів, а тому є важливою умовою формування суспільних рис у поведінці дітей. До того ж у процесі гри діти засвоюють лексику морально-етичної спрямованості.

Естетична функція гри і мовлення реалізується шляхом використання в іграх текстів віршів, пісень, примовок, лічилок, мирилок, загадок. Діти відчувають красу, виразність і образність українського мовлення, запам’ятовують тексти ігор, що сприяє збагаченню їхнього мовлення.

Народні ігри виконують також історичну функцію. Це національний скарб, що єднає минулі покоління з сучасністю у єдине ціле. Окремі з них своїм походженням сягають у глибину віків, інші - виникли набагато пізніше. Чимало з них свідчать про трудову основу народної поетичної творчості взагалі. Ігри, що виникли з прадавніх часів, розвивались, убирали риси різних суспільних формацій, життєвих укладів. Проте водночас вони зберегли й ознаки свого давнього походження. Найдавніші за походженням є хороводні ігри, що колись були частиною кожного календарного обряду. До того ж кожна календарна гра супроводжується яскравою народною мовою.

Розважальна функція гри реалізується у створені позитивного настрою, сприятливої атмосфери. Вона урізноманітнює цей вид діяльності, зумовлює певні почуття, емоційні переживання, впливає на поведінку дітей. Діти імітують рухи героїв, виражаючи своє ставлення до них. Гра є своєрідним «регулятором» поведінки і спонукає дітей до активної діяльності.

Експресивна функція - це функція вираження дитини у грі за допомогою мови і рухів внутрішнього світу дитини, емоційна насиченість і забарвленість мовлення індивідуально кожного гравця.

Культуроносна функція означає, що розвиток культури започатковується з розвитку мовлення людини, яке реалізується у різних видах дитячих ігор.

Контактно-встановлювальна функція - гравець готує свого співрозмовника до сприйняття інформації для подальшої гри.

Дидактичні ігри використовуються на заняттях з розвитку мовлення як один із методів закріплення набутих знань і на цій основі вирішення мовленнєвих завдань: виховання звукової культури мовлення, формування граматичної правильності мовлення, збагачення лексичного запасу дітей, розвитку зв’язного мовлення. Дидактичні ігри входять до складу комплексних, тематичних, контрольних, інтегрованих мовленнєвих завдань. Вони також плануються в індивідуальній роботі з дітьми впродовж дня.

Висновки до розділу І

Гра — це школа спілкування дитини. Гра тільки здається легкою. А насправді вона потребує, щоб дитина яка грається, віддавала грі максимум своєї енергії, розуму, витримки, самостійності. Гра постійно стає напруженою працею і через зусилля веде до задоволення. З переходом із умов гри до умов навчальної діяльності настає в житті дитини переломний момент. Нове становище дитини в суспільстві визначаться тим, що вона не просто йде з дитячого садка до школи, а тим, що навчання для неї стане віднині обов’язковим. За результати свого навчання дитина нестиме відповідальність перед вчителем, школою й своєю сім'єю. Тепер дитина мусить дотримуватись однакових для всіх школярів правил. І тут на допомогу учням і вчителям знову приходить гра. Саме в грі дитина може себе розкрити як особистість, проявити свою творчість. У процесі гри розвивається і мовленнєва діяльність школярів, а особливо — першокласників, так як вони нещодавно самі ще були дошкільниками, в яких провідною діяльністю була гра.

Ф. Шаталов зазначає: «Придивіться: чи не дуже рано згасає наш педагогічний інтерес до ігор, які вірою і правдою завжди служили і покликані служити розвиткові кмітливості та пізнавальної цікавості на всіх, без винятку, вікових рівнях. Відомо, що ті діти, з яких на уроці й слова не витягнеш, в іграх активні. Вони можуть повернути хід гри так, що деякі відмінники тільки руками розведуть, їхні дії відзначаються глибиною мислення. Мислення сміливого, масштабного, нестандартного».

Розділ ІІ. Практичне використання гри як прийому включення в мовленнєву діяльність у контексті передового педагогічного досвіду

2.1 Використання ігрових технологій у навчально-виховному процесі (на матеріалі практичного досвіду вчителів)

Тема досвіду: " Використання ігрових технологій в навчально-виховному процесі "

Автор досвіду: Дашковська Тамара Віталіївна, вчитель початкових класів, вища категорія, педагогічний стаж роботи - 21 р.

Адреса досвіду: Петраківський навчально-виховний комплекс " Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів" Катеринопільської районної ради Черкаської області.

Тема досвіду співзвучна проблемі реформування сучасної освіти: формування самостійної, ініціативної, вдумливої особистості через впровадження активних форм і методів навчання, серед яких провідне місце займають навчальні ігри.

Актуальність досвіду зумовлюється концептуальними положеннями та державними вимогами реформування освіти в Україні, спрямованими на становлення особистості учня, розвиток його здібностей і обдарувань. Постійно зростаючі вимоги до змісту й організації навчання та виховання потребують упровадження ефективних педагогічних підходів.

Теоретичною основою досвіду є наукові дослідження вчених Л. Виготського, Д. Ельконіна, Р. Жуковської, О. Запорожець, Н. Кудикіної, В. Менджерицької, С. Русової, О. Усової. Наполегливо працюють у напрямі цієї проблеми відомі вчителі - новатори Ш. Амонашвілі, М. Гузик, С. Ільїн, В. Краковський, С. Лисенкова, В. Шаталов та ін.

Інноваційна значущість полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна функції діють у тісному взаємозв'язку.

Практична значущість досвіду полягає у використанні вчителем різних способів організації ігрової діяльності на уроках. Педагог шукає ефективні методи та прийоми навчання, творчо використовує їх у своїй роботі.

Сутність досвіду полягає в гармонійному поєднанні навчальної та ігрової діяльності молодших школярів.

Реалізація ігрових технологій дозволяє підвищити якість педагогічного процесу, рівень навчальних досягнень, забезпечує комфортність, емоційну задоволеність.

Технологія досвіду містить у собі великий арсенал різнонаправлених форм, методів, прийомів навчальної та ігрової діяльності вчителя та учнів на уроці та в позаурочний час.

Технологія досвіду сприяє рішенню наступних проблем:

підвищення ефективності уроку, як основної одиниці навчально-виховної діяльності;

створення на уроках умов для отримання почуття радості і задоволення від навчання та бажання вчитися;

особистісна спрямованість навчання і виховання;

активізація навчальної діяльності учнів на уроках;

розвиток пізнавальних здібностей учнів.

Використання ігрових технологій у навчально-виховному процесі

Формування учня як самостійної, ініціативної, вдумливої особистості буде успішним, якщо вчитель потурбується про це з першого проведеного уроку. Тому Дашковська Тамара Віталіївна вважає, що одним з найперспективніших шляхів виховання активних учнів, озброєння їх необхідними вміннями і навичками, є впровадження активних форм і методів навчання, серед яких провідне місце займають навчальні ігри. Гра є незмінним важелем розумового розвитку дитини. Ігрову форму занять вчитель створює за допомогою ігрових прийомів і ситуацій, які дозволяють активізувати пізнавальну діяльність учнів. Ігри Тамара Віталіївна проводить систематично на кожному уроці, починаючи з елементарних ігрових ситуацій, поступово ускладнюючи й урізноманітнюючи їх у міру нагромадження в учнів знань, вироблення вмінь і навичок, засвоєння правил гри, розвитку пам’яті, виховання кмітливості, самостійності, наполегливості.

Перед проведенням ігор з дітьми вчитель доступно викладає сюжет, розподіляє ролі, ставить перед дітьми пізнавальне завдання. Щоб гра не набридла, вчитель вносить у неї деякі зміни, ускладнює завдання. Готуючись до заняття педагог чітко продумує послідовність ігрових дій, організацію учнів, тривалість гри, її контроль, підбиття підсумків та оцінку. Пояснення вчителя під час гри — лаконічне і зрозуміле, пробуджує інтерес. Вчитель запевняє, що захопившись грою, дитина не помічає, що вчиться, запам’ятовує нове, орієнтується у надзвичайних ситуаціях, що поповнюється запас її понять, уявлень, розвивається фантазія.

Підбираючи для молодших школярів різноманітні ігри, вчитель вводить учнів під час навчальної діяльності у ситуації пізнавальної активності, яка проявляється ситуативно і підтримується завдяки зовнішній стимуляції з боку педагога. Як барометр уроку, діти постійно спонукають вчителя до пошуку нових ігор та використання їх у навчально-виховному процесі. Це такі форми ігрової діяльності, як дидактична гра, ігрова ситуація, ігровий прийом, ігрова вправа.

Плануючи організацію ігрової діяльності на уроці, вчитель визначає навчальну, розвивальну і виховну мету, кожна з яких спрямована на розв’язання завдань, визначених програмовими вимогами для учнів початкової школи.

Грою, її елементами та ігровими ситуаціями вчитель активізує виховну функцію навчально-пізнавальної діяльності. Так, створюючи ігрову ситуацію, вона привертає увагу дітей до традицій рідного краю. Тамара Віталіївна розповідає про звичаї і обряди своєї місцевості і роздає завдання, які підготували учні «Лісової школи». Діти, уявно спілкуючись із звірятами, з цікавістю виконують роботу.

На уроках української мови за допомогою гри-вправи «Чарівний мішечок» вчитель закріплює різноманітні вміння й навички. Набір предметів у мішечку не випадковий. Він щоразу змінюється залежно від мети навчання: це можуть бути іграшки, в назвах яких є орфограми, на які треба звернути особливу увагу або дрібні речі, які треба описати.

Вивчаючи спільнокореневі слова, педагог пропонує дітям гру «Лото». Кожен учень має картку, розкреслену на шість клітинок. У кожній клітинці різні слова. Вчитель-ведучий має набір коренів слів, які оголошуються послідовно всім гравцям. Діти аналізують оголошений корінь слова, виділяють в кожному слові на власній картці корені слів і, якщо співпадають корені, слово закривається. Виграє той, хто найперший закриє слова. Під час опрацювання правил на уроках української мови впроваджує гру «Знайди ознаку» .

Навчаючи учнів логічно мислити, аналізувати, виділяти головне, робити висновки, Тамара Віталіївна враховує і те, що не всі школярі однакові за рівнем розвитку мислення, уваги, вмінням слухати і виконувати завдання. Вдало підібрані ігри допомагають вчителю зацікавити учнів щодо виконання будь-якого завдання.

На уроках читання під час розчитування вчитель застосовує ігри «Піраміда», «Падають шишки». На думку вчителя дуже корисними є спеціальні ігри на розвиток пам’яті, вироблення стійкої уваги: «Засічка — кидок» (при слові «кидок» всі починають читати на максимальній швидкості, «засічка» — читання зупиняється), «Відгадай» (вибіркове читання), «Хвиля» (починають читати у довільному темпі вголос, поступово збільшують силу голосу, доходять до вершини і починають зменшувати). Є ігри, що вчитель використовує для читання в парах: «Луна або Папуги», «Вовчик і Зайчик». Одне речення читає один учень, а друге — інший. Потім читання повторюється знову. Під час читання одним учнем другий уважно стежить за правильністю.

У процесі ознайомлення дітей з ліричним жанром вчитель користується різноманітними ігровими прийомами, які сприяють розвиткові умінь слухати, говорити і читати, дозволяють формувати уявлення учнів про віршовану форму, риму, систематизувати читацький кругозір, характеризувати авторів творів, що вивчаються, набувати досвід широкого розучування віршів. Так, при знайомстві з римою використовує гру «Схожі хвости» (мишка — кішка, Гришка, книжка, доріжка.). Користуючись прийомом «Віднови вірші на основі рим», учитель практично знайомить дітей з римою. При виконанні ігрової вправи «Відгадай риму» формує в учнів почуття ритму і рими.

Виконуючи вимоги програми з основ здоров’я вчитель використовує практичну, ігрову індивідуальну та групову діяльність учнів. З метою закріплення вивченого матеріалу на уроках Тамара Віталіївна застосовує гру «Фантазери» (Про що може мріяти здорова людина), гру-пантоміму «Без слів» (Розказати, чим найбільше ви любите займатися у своєму куточку відпочинку), «Вгадай страву за описом», яку учні виконують в парах. Не менш цікавою є гра-подорож по річці Охайність. Ігри потребують від учнів зібраності, витримки, бажання допомогти відстаючому, виховується культура, спілкування дитини з колективом.

Використовуючи ігри екологічного спрямування («Якби я був…», «Склади розповідь», «Допитлива ворона») Тамара Віталіївна дає дітям зрозуміти, що нерозумне втручання в природу може викликати істотні зміни як усередині самої екосистеми, так і за її межами. Вчитель переконана, що під час таких ігор у дітей розвивається також готовність до правильної взаємодії з довкіллям. В позаурочний час використання рухливих ігор екологічного спрямування сприяє формуванню в учнів таких позитивних моральних рис, як співчуття, співпереживання, доброту, милосердя.

Працюючи над проблемою «Використання ігрових технологій в навчально-виховному процесі» вчитель переконалася, що саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом класу, взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам’ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою природну невсипущу потребу в діяльності, в процесі гри дитина «добудовує» в уяві все, що недоступне їй у навколишній дійсності, у захопленні не помічає, що вчиться — пізнає нове, запам’ятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює раніше набутий досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію. Завдяки іграм розширюється кругозір і удосконалюється орієнтування учнів у навколишній дійсності, формуються первинні суспільно-політичні уявлення, елементи громадських і патріотичних почуттів, шанобливе ставлення до людини праці, етична поведінка у побуті та громадських місцях. Учителька переконалася, що завдяки успішному проведенню ігор розвивається пізнавальна самостійність учнів. Така організація здобуття знань дає змогу максимально активізувати навчально-пізнавальну діяльність учнів на уроках і водночас сприяє не тільки підвищенню якості навчання, а й забезпеченню емоційного благополуччя та психологічного комфорту кожній дитині вже з перших днів навчання у школі. Вчитель домоглася в процесі проведення уроків з елементами гри реалізувати ідеї співдружності, змагання, самоуправління, виховання відповідальності кожного за результати своєї праці, а основне — інтерес дітей до навчання.

Педагог переконалася, що кожна гра вчить дитину оцінювати свої здібності, підштовхує її шукати й знаходити різні самореалізації, розвивати найкращі людські якості.

Спонукати, а не керувати, заохотити, допомогти визначити напрям освіти — це девіз Тамари Віталіївни.

2.2 Розробка ігор для розвитку мовленнєвої діяльності першокласників

Всім відомо, що саме процес читання на початковій його стадії - надзвичайно важкий для дітей, особливо з тяжкими вадами мовлення, потребує від них значних розумових зусиль. А використання гри дає можливість навчатися у більш легкій, невимушеній формі.

Усі ігрові завдання, які можуть використовуватись на уроці навчання грамоти, основною дидактичною метою мають навчити дітей співвідносити звук і фонему, фонему і букву, а відтак — читати цілими словами.

" Чарівний мішечок"

Набір предметів змінюється залежно від мети навчання; це іграшки, У назвах яких є потрібні літери; дрібні речі, які треба описати тощо.

" Листоноша"

Діти отримують листи із завданням для складання невеликих оповідань за малюнком чи опорними словами. Використовую для сильніших учнів.

" Відгадай"

На столі розкладено 5−6 іграшок або предметних малюнків. Дітям пропоную уважно розглянути їх і вибрати один з них. Один учень повинен розповісти про цей предмет, не називаючи його, щоб всі інші здогадались, про що йдеться.

" Який предмет зайвий?"

" Яка літера заблукала?"

Робота в парах або в малій групі.

Знайти звукову схему до предметного малюнка або навпаки.

Вибрати предметні малюнки, в назвах яких є тверді чи м’які приголосні звуки; 1,2, 3-складові слова, з наголосом на 1, 2, 3-му складі, які відповідають на питання хто? або що?, які означають назву одного або кількох предметів.

Робота в парах: складання діалогів:

· покупець — продавець, лікар — хворий;

· розмова по телефону тощо.

Крім вищезазначених ігор, які можна використовувати для покращення засвоєння знань з навичок читання, є ряд ігор, які можна використовувати для розвитку мовлення учнів початкової школи.

Добір епітетів до предметів

Гра " Додай слово"

Мета: вправляти дітей в узгодженні прикметників з іменниками в роді та числі.