Правові погляди Давньої Індії

Правові погляди Давньої Індії

Офіційна наука брахманів — брахманізм — зустріла реакцію в новій релігії буддизмі. Засновником нової релігії був Cідхартха (560−480 рр. до н.е.) — син князя країни Сакія. Він зростав у багатствах і розкоші, рано одружився і мав уже сина. Але розкішне життя не давало йому задоволення. За прикладом аскетів — йогів, яких в Індії було багато, він подався на мандрівку, осів у віддаленій місцевості й віддався постам і духовним вправам. По кількох роках він виступив як Будда («освідчений») із новою наукою.

Будда не цікавився метафізичними питаннями та визнавав повний атеїзм і акосмізм — це значить заперечував існування божества, душі й навіть світу. Бог, світ і людина — це тільки сума фізичних і психічних явищ у постійнім, нескінченнім перепливі («самсара»). Цей рух без відпочинку є найбільшим стражданням світу. Кінець його знаходиться у відпочинку нірвани, до якого людина повинна стреміти. Будда проголосив «чотири благородні правди» :

перша — все життя є страждання;

друга — люди з несвідомості прив’язуються до життя;

третя — до мети доходить, той хто вирікається любові до життя;

четверта — шлях до спасіння веде восьма стежинами (чесний погляд, чесна воля, чесне слово, чесне діло, чесне життя, чесне змагання, чесна думка, чесне заглиблення в себе). Для звичайних людей Будда давав прості моральні накази: не вбивати ніякої живої істоти, не красти, не говорити неправди, не вживати п’янких напоїв, не провадити розгнузданого життя, бути прихильним до всіх. Але за найвищий ідеал він уважав мудреця, що уникає любові й радості та перебуває в повній душевній бездіяльності. Через те в будистів поширилося незвичано чернече життя, постала велика сила монастирів і пустинь, в яких прихильники нової релігії наслідували свого вчителя.

У буддійській літературі стародавності описується високе положення багатих купців, що, усупереч розпорядженням дхармашастр, зараховувалися до варни кшатриєв, користалися великою владою, у тому числі й у суді.

Люди нижчих варн не можуть свідчити проти людей вищих варн. Показання «рабів, родичів і дітей» «ненадійні», і тому краще до них не прибігати. При розбіжності між відмінним і гарним свідком перевага повинна бути віддана показанням відмінного і т.д.

Нові релігії поширилися серед нижчих класів бо не визнавали суспільної нерівності й навіть паріїв приймали за своїх визнавців. Але вищі верстви залишилися при вигідному положенні.

Основною виробничою одиницею була сільська община в яку об'єднувалася значна частина вільного населення. Процес майнової диференціації проходить і в общині. Поряд з тими хто сам обробляє землю формується панівна верхівка, що експлуатує найманих робітників.

Стародавня Індійська держава виникає як рабовласницька. проте в праві відсутне чітке розмежування положення людей і рабів. Це мало свій прояв у тому, що закони говорили більш чітко положення каст ніж відмінність у положенні вільних і рабів. Праця рабів не набула вирішального значення в економіці стародавньої Індії. Суттєвою особливістю рабства у стародавній Індії було законодавство, що обмежувало свавілля власників по відношенню до рабів.

Приблизно в ІІ ст. до н.е. появляється відомий політико-правовий пам‘ятник — «Закони Ману». В цьому документі поділ населення держави на касти найшло дальше закріплення. Але визначна роль надається брахманам, їх прав в питаннях встановлення, тлумачення і захисту законів. Навіть цар за своїм статусом повинен перш за все поважати брахманів, слухатися їх порад і повчань, вчитись у них знанню Вед, я потім уже стояти на стражі встановленої системи.

Нерівність прав і обов’язків членів різних каст включає і їх нерівність перед законом в питаннях проступків і покарання. В цьому питанні брахмяни користувались певними превілеями.

Основна посадова особа — цар. Посада ця спадкова. Ще за свого життя цар призначає одного з своїх синів (не обов’язково старшого). Цар має законодавчу владу, виконує управління, є верховним суддєю, главою фіскальної адміністрації. Оскільки при царському дворі частими випадками були заколоти то особливу уваги приділяють охороні царя.

Основний сановник царський жрець представник знатного роду. Царь очолює військо. Одним з органів управління була рада царських сановників яка називається паричад. Крім управлінських функцій паричад можна розглядати як орган який має певне політичне забарвлення. Таємна рада — малочисельний орган, особам яких цар довіряв найбільш. В разі крайньої необхідності ради могли збиратися разом. Сабна — збори знаті має найбільш церимоніальне значення.

Територія у стародавній Індії поділяється на провінції з яких 4 основні мали надзвичайний статус їх очолювали сини царя — царевичі. Поряд з поділом на провінції існує поділ на області і округи. Найнижчою територіальною одиницею було село. Високе положення займали чиновники по охороні границь (прикордонники). В деяких зберігалися автономні поліси, що зберігали стару політичну організацію (самоуправлінські).

Закони Ману — закони були складені в І ст. до н.е. авторами законів були брахмани. Норми викладалися у поетичній формі, формі 260 строф. вони нараховували 2685 статей, мова сантскрипт зміст виходить за рамки права це і політика, і релігія, і мораль. Збірник ділиться на 12 глав.

З критикою ряду основних положень Вед і ідеології брахманізму в цілому в VІ ст. до н.е. виступив Сиддхартха, якого прозвали Буддою. Він відкидає думку про бога як верховної особи яка править світом і є першоджерелом Закону. Діла людські, згідно вчення Будди, залежать від власних зусиль людей.

Традиційно-теологічному брахмані стичному тлумаченню дхарми буддизм противопоставив свій, в багатьох випадках раціоналістичний підхід до розуміння тодішньої політико-правової думки і ідеології в цілому. Трактова дхарми, як і все світосприйняття раннього буддизму, пронизане проповіддю гуманізму, добрих відносин між людьми, любові до ближнього, ненасильства. Для буддизму притаманна тенденція до зменшення ролі і масштабів покарань. Саме вчення восхваляє законність і законний шлях в житті. Для того, щоб виконувати ці закони, людина повинна знаходитись на певному рівні розвитку.

Вже на початку свого зародження ідеї буддизму мали досить актуальне соціально-політичне звучання. З ростом числа її поборників зміцнювались їх позиції в суспільно-політичному житті. Згодом ідеї буддизму почали більш сильніше впливати на державну політику і законодавство. Під час правління Ашоки (268−232 рр. До н.е.) який об‘єднав Індію, буддизм був признаний державною релігією. Пізніше вплив вищезгаданої релігії розповсюдився на інші країни південно-східної Азії.

Нерівність прав і обов’язків членів різних каст включає і їх нерівність перед законом в питаннях проступків і покарання. В цьому питанні брахмяни користувались певними превілеями.

Брахманізм — міфологічні релігійні уявлення, які мають свій закон: світ природа і суспільство підлягали світовому закону, які встановлені божеством — Брахмою. Відповідно до цього закону все суспільство, жерці (брахмани), воїни (шатрії), землероби (вайшії) і простий люд, повинен підкорятися цьому закону. Це є вищий моральний закон, якому повинен коритися весь люд.