Франция у системі загальноєвропейської интеграции

Министерство спільного освітнього і професійної освіти Російської Федерації Факультет Соціальних наук Кафедра Соціології Р Є Ф Є Р, А Т На Тему: «ФРАНЦІЯ У СИСТЕМІ ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ: геополітичний аспект «Виконавець: магистрант II курсу Наумов Сергій Олександрович САНКТ-ПЕТЕРБУРГ 1999 Зміст ВВЕДЕНИЕ ГЛАВА 1: Геополітика історія та сучасність ГЛАВА 2: Франція і Європа: шляху до интеграции2 ГЛАВА 3: Економічна інтеграція Франції до ЄС ГЛАВА 4: Становище Франції НАТО і проблеми військово-політичній інтеграції у Західному Європі ВИСНОВОК БИБЛИОГРАФИЧЕСКИЙ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

Франція — сама велике держава Західної Європи, територія якої становить близько 550 000 кв. км, а населення — 58.5 мільйонів, що становить 15.67% від населення Європейського союзу (1998).

Нова політична ситуація значно змінила економічний і політичний клімат на континенті, тому перед сучасної Європою виникають нові проблеми, які вимагають осмислення з позицій різних наук, зокрема в геополітичному аспекті.

Ці дві проблеми хвилюють всіх європейців від Атлантики до Уралу. Розширення контактів в останнє десятиліття двадцятого століття дозволяє європейцям сподіватися встановлення порозуміння, а отже, чинити успішний рішення політичних, економічних та соціальних проблем.

Французька Республіка займає значне та значною мірою унікальне місце у європейської й світової політики. Країна, на всьому протязі своєї історії грала далеко ще не останню роль Європі, одне з семи провідних економічно розвинутих країн, постійний член Ради Безпеки ООН, володарка ракетно-ядерного потенціалу активна учасниця західноєвропейської інтеграцію з 60-х років намагалася зайняти автономне становище у біполярної структурі Європи — й початку проводити курс, нацеленнный її поступову реорганізацію. Тому наприкінці XX століття, коли багато явищ і проблеми спонукають людей розглядати нашу планету як єдине ціле, оскільки є підстави вирішені в тому разі, коли все людство чи, по крайнього заходу, його значне більшість, виробить єдиний підхід до розв’язання, коли як географічний простір для вже цілком досліджений, завоёван, поделён і загромождён, коли кордон держав стають дедалі більше прозорими, встає питання, яким буде «новий порядок «в ХХІ столітті, і яку роль ньому відіграватиме Європа взагалі, й Франція, зокрема.

Тому вивчення досвіду Франції у реалізації загальноєвропейської інтеграції, з погляду, як не втрачає актуальність, а й набуває додатковий зміст у наші дні, коли на порядку денному в усьому світі стоїть найдревніший геополітичний питання: хто мати вирішальної міццю у майбутньому? Особливо це показово у світі останніх подій не Балканах, де, на погляд, була спроба побудувати нову модель міжнародної взаємодії у світі. Чи зможе Франція зберегти своє колись автономне становище у Європі? Ми вважаємо, відповідь це питання може дати осмислення її сучасної ролі на європейському просторі саме з геополітичної точки зрения.

Питання міжнародної політики Франції досить популярні в вітчизняних і зарубіжним дослідникам. Проте, робіт, що стосуються аналізу підходу Франції до спільного международно-политическому влаштуванню у Європі на кінця 1980;1990;х роках, і особливо з погляду геополітики, досить трохи, причому майже всі їх написано за рубежом.

Метою нашої роботи є підставою, на основі вже накопиченого багажу в науках, як історія, політологія і геополітика, проаналізувати історію Європейської інтеграції у правовий, економічної і геополітичної перспективі.

Правові, економічні та геополітичні аспекти представлені у єдності друг з одним, але й протипоставлено через історію Європейської інтеграції. Проте, як вже підкреслювалося, нашим головним завданням ми вважаємо звернення до проблем Європейської інтеграцію з погляду французької перспективи. Діяльність зроблено спробу проаналізувати механізми влади й прийняття рішень ЄС і роль його різноманітних інститутів. Особливу увагу приділено питанням, що з реалізацією у Європі чотирьох фундаментальних свобод — вільний рух товарів, людей, послуг і капіталу і історії економічної інтеграції і гармонізації європейських економік. І, ясна річ, ми годі було й торкнутися проблеми, пов’язані з участю Німеччині й загалом європейських держав — членів НАТО в подіях на Балканах і перспективами цього Альянсу в Европе.

Хронологічно пріоритет віддано 1990;му років — найменш досліджуваного періоду, який виявився насиченим структурними зрушеннями, новими явищами і драматичними змінами як у самій Франції, і у світовому развитии.

Росії вивчення даних питань актуально у силу традиційних геополітичних зв’язку з Францією. Її досвід цікавий на формування нової моделі зовнішньополітичного курсу Росії у умовах перегляду та скорочення своєї ролі й перебування механізмів суміщення національних інтересів влади з універсальними потребами у поглибленні міжнародної взаємодії та її перебудові на морально-гуманистических началах.

Часть I: Геополітика: історія та современность.

Нині слово «геополітика «увійшло моду.

Коли говоримо про геополітиці, власне маємо у вигляді?

Геополітика як наука склалася у другій половині сучасності, з урахуванням політичної географії. Її засновниками були швед Рудольф Челлен і англієць Хелфорд Макиндер. Сенс цієї дисципліни зводиться до утвердження: багато закономірності у розвитку держав, народів, культур, цивілізацій і релігій визначаються великою мірою географічними, просторовими чинниками. Інакше кажучи — «географія як доля » .

Зробивши суто відкриття про тісній і осознававшейся раніше зв’язку структури держав з простором і ландшафтом, засновники геополітики відразу ж потрапити перейшли до конкретної політичної практиці, міжнародних відносин та військовою стратегії. Це додало до їхніх досліджень актуальність, і науковці, почали розвивати нову науку, швидко зробили політичні та дипломатичні кар'єри.

Пізніше термін геополітики була значною мірою дискредитований тим, що його узурпували німецькі націонал-соціалісти (втім, треба говорити, першими до цієї науці звернулися не німецькі, але шведські, американські і англійські автори). Видатний німецький геополітик Карл Хаусхофер заплямував себе й почасти саме слово «геополітика «співробітництвом із Гітлером, та заодно агресивні мілітаристи Третього Райха використовували у вченні Хаусхофера лише те, що відповідало їх власною шовіністичним прагненням, решта, просто відкидали.

Марксисти взагалі заперечували геополітику як «буржуазну науку », на довгий час (особливо — по війни) у СРСР у неї під забороною.

Лише які і особливо останні десятиліття інтерес до геополітиці став пробуджуватися знову і з особливою силою. У стислі терміни геополітика стала популярною дисципліною у питаннях стратегічного й військової планування США, отож у час викладання цієї науки є загальнообов’язковим переважають у всіх вищі навчальні заклади Заходу, які готують майбутніх керівників держав і відповідальних аналітиків. Обов’язковою дисципліною є геополітика й у вищих військових установах розвинених стран.

Європейська геополітика чимось самостійне після закінчення Другої Першої світової мало існувала. Лише протягом досить стислого періоду 1959−1968 років, коли президентом Франції був «континенталист «Шарль Де Голль (1890−1970), ситуація трохи змінилася. Де Голль ні ученим у звичному розумінні цього терміну, він був політиком. Відомий французький геополітик Філіп Моро-Дефарж підкреслює, що «оригінальність Де Голля, його на відміну від традиційних французьких політиків полягає у спонтанному геополітичному мисленні за умов надзвичайно ідеологізованою міжнародної обстановки, коли Захід протистояв Востоку… Он прагнув забезпечити статус великої країни в умовах обмежених коштів чотирма способами:

відновити втрачену незалежність ключовою області, шляхом створення ядерних сил стримування, які мають дозволити у принципі самостійно гарантувати оборону національної территории;

раціонально управляти своєю спадщиною (зв'язки Польщі з колишніми французькими владениями);

забезпечити підсилювач мощі, завдяки створенню європейської організації з ініціативи Франции;

як і проводити незалежну зовнішній політиці, не озираючись кому б то было.

Починаючи з 1963 року Де Голль зробив деякі явно антиатлантистские заходи, у яких Франція вийшов із Північно-Атлантичного Союзу і зробила спроби виробити власну геополітичну стратегію. Та оскільки самотужки це не могло.

протистояти талассократическому світу, на порядку денному постав питання внутрішньоєвропейському франко-германському співробітництво й про зміцнення зв’язку з СРСР. Звідси народився знаменитий голлистский теза «Європа від Атлантики до Уралу ». Ця «Європа замислювалась як ще суверенне стратегічно континентальне освіту вже у дусі поміркованого «європейського континентализма «.

Де Голль визнавав певну спільність інтересів всього Заходу, але наполягав ідеї «європейської Європи », яка, за його словами, існувала «завдяки собі, й собі, проводячи серед народів світу власну політику «.

Роль геополітики в світі різко зросла за низкою причин. Мабуть, стратегічне визначення міжнародній політичній ситуації дає образ світу, що розвивається від старої біполярної моделі, нав’язуваної двома наддержавами, до майбутньої якісно нової интеграции.

Інтеграція в геополітиці означає «різноманітні форми об'єднання кількох просторових секторів ». Інтеграція може здійснюватися як у основі військової експансії, і мирним шляхом. Є кілька шляхів геополітичної інтеграції економічний, культурний, мовний, стратегічний, політичний, релігійний тощо. Усі можуть призвести до однаковому кінцевому результату збільшення стратегічного і просторового обсягу блоку.

У масовій свідомості досить міцно вкоренилося уявлення про інтеграції, як «про суто економічному процесі. Тут є велика частка істини — економіка в інтеграції превалює. Але це вся істина. З початку батьки-засновники інтеграційного процесу мислили його як процес різноманітний, виходить межі суто економічного взаимодействия.

У Європейському Союзі продиктовані тим, що інтеграція грунтується на трьох «опорах».

Це — економічний і Міжнародний валютний союз (перша), загальна зовнішня політика та політика безпеки (друга), правосуддя та внутрішні справи (третя). З огляду на комплексу об'єктивних і суб'єктивні причини найдинамічніше розвивався і укріплювалася перша і - безсумнівно — головної опори союзу — экономическая.

ГЛАВА II: Франція і Європа: шляху до интеграции.

Прежде ніж аналізувати проблеми французької інтеграції, нам хотілося звернути увагу до Європу на цілому, що пройшов досить довгий (по сучасним параметрами) шлях до объединению.

Історія формування і розвитку ЄС — це етапи інтеграції західноєвропейських країн з політичної, економічному, культурному аспектах. Процес інтеграції триває і сьогодні. З погляду економічного розвитку, виділяють 4 етапу интеграции:

Перший етап (1945;1957 рр.) характеризувався відновленням зруйнованого в часи війни хозяйства.

З другого краю етапі (1957;1974 рр.), котрий розпочався з Римського договору, проявилася центростремительная тенденція у західноєвропейської угрупованню.

У результаті третього етапу (1974;1985 рр.) Західної Європи потрясли два світових економічних кризи: 1974 — 1975 р., 1980 — 1982 р. і сталося ослаблення інтеграційних процесів, вони нарешті почали розвиватися вшир, а не всередину.

На четвертому етапі розвитку інтеграційних процесів (1985;1992 рр.) мали місце тривалий економічне піднесення, посилення інтеграції всередину, зміцнення позицій Західної Європи на світі. Стали зміцнюватися позиції ЄЕС в світовій економіці.

П’ятий етап, що у 1992 р., демонструє поглиблення регулирующих.

міждержавних і наднаціональних заходів у грошово-кредитної, фінансової та валютної сферах після Маастрихтського договору. Договір, підписаний 7 лютого 1992 р. міністрами закордонних справ і фінансів держав-членів Європейського Співтовариства нідерландському місті Маастрихт, який передбачає трансформацію ЄС економічний, валютний та політичний союз, одна із найбільших політичних лідеріва і правових актів у історії інтеграції. Він відчинив новий етап у розвитку інтеграції, дозволяючи, у її реалізації, перетворити Європейський Союз економічну «наддержаву, рівну навіть значно перевищує Японію».

Звичайно самі французи і загалом ставляться до ідеї об'єднання Європи? Спробуємо проаналізувати ряд соціологічних опитувань, проведених у Франції та Европе.

Наскільки з розвитком Європи відбувалася переоцінка місця та ролі Франції у мирі та Европе?

Якщо 1968 року 75% французів визнавали за Францією «дуже чи достатньо великий вплив », то 1979 року — вже тільки 59%, в 1985 року — 53% і тільки 45% вважали, що його збережеться у найближчі 15 лет.

По опитуванням 1998;го — 1999 роках, 70% французів вважають, що держави ЄС нині є «скоріш окремі країни знайомилися з різними інтересами, ніж єдина країна (при цьому 16%) «/порівнювати — Великобританія 42% / 17%, Німеччина — 49% / 16% /.

Проте багато хто очікують, що це положення зміниться: багато хто у Англії (36%), Франції (46%), та Німеччині (37%) кажуть, що ЄС діяти як одна держава наступного десятилетии.

61% французів вважають, у майбутньому європейська безпеку забезпечать Європейський Союз, а чи не, скажімо, НАТО, а 41% - вважає, що США виступають проти зміцнення ЄС, проте у разі агресії 71% розраховують допоможе навіть НАТО.

Глава III: Економічна інтеграція Франції в ЕС.

Вочевидь, для сучасної Франції основним є процес західноєвропейської інтеграції. Твердження цього напряму за базовий для Франції, зростання взаємозалежності західноєвропейських країн знаходять вираження у ідеї «західноєвропейської спільності «.

Тим більше що процеси інтеграції наближаються до якісно новому рубежу: створенню валютно-экономического союзу країн-учасниць ЄС (кількість яких зросла з 6 до 15 і має досягти на початку наступного століття 22, а то й більш), виробленні ними нових структур, проведенню загальної зовнішньої та політики безпеки. Ця перспектива сприймається французами неоднозначно.

«L «intendance suit», говорив Шарль Де Голь, «обоз йде за армією», а чи не попереду неї. Чимало дослідників та політики вважають, що односторонній акцент на економіці був недоліком колишнього ЄС, виправленням якого Європа займається з часів Маастріхту.

Але сьогодні валютні ринки знову демонструють, скільки серйозно потрібно ставитися до «обозу» у сфері громадян ЄС. Президент Німеччини Херцог вважає, що «часи економік давно минули. Стабільність національних валют залежить від відкритості ринків для експорту » .

У Франції соціаліст Ліонель Жоспен став прем'єр-міністром, обіцяючи зниження безробіття і зменшення робочого тижня. З того часу він має кілька переглянув свої цілі. Але досі залишається загадкою, чи можливо взагалі проводити політику без підвищення державних витрат та внутрішнього боргу. Це своє чергу, означає забуття ідеї низькою інфляції, що була наріжним каменем французької економіки відтоді, як Міттеран відмовився від «соціалістичних експериментів «від початку свого виборного терміну.

Глава IV: Становище Франції НАТО і проблеми військово-політичній інтеграції у районах Західної Европе..

Проблема створення єдиної, нерозділеним Європи має безліч вимірів. Сьогодні найважливіше у тому числі — військово-політичне. Саме з цим погляду особливий інтерес представляє історія Західноєвропейського союзу.

У 60−70 роки французька військова доктрина було зорієнтовано право на захист територій Німеччині й ближніх підступів до неї. Це обмежувало можливості співпраці Парижа з ОВК НАТО.

Зміни у політичному кліматі Європи приведуть до «європеїзації «НАТО і активізації Західноєвропейського союзу, атлантичні структури безпеки будуть переплітатися з западноевропейскими.

Для Вашингтона є низка сприятливих чинників в інтеграційних процесів у Західної Європи: скорочення військових витрат США перевищив на європейську оборону, посилення Західної Європи на воєнному плані дозволить США вивільнити кошти на забезпечення власних інтересів поза сфери НАТО. Але Сполучені Штати США втратити військово-політичне вплив у Європі і прагнуть підвести все об'єднавчі починання під егіду НАТО.

Маастрихтський договір, преобразовавший Європейські Співтовариства Європейського Союзу, насамперед і вперше чітко сформулював мети загальної зовнішньої та політики безпеки (ОВПБ):

— захищати загальні цінності, основні інтереси і Союза;

— зміцнювати безпеку Союзу, і государств-членов усіма способами;

— зберігати світ образу і зміцнювати міжнародну безпеку відповідності до принципів Статуту Організації Об'єднаних Націй, як і і принципами Гельсінкського Заключного акту й цілями Паризької хартии.

— сприяти міжнародному сотрудничеству;

— розвивати і консолідувати демократію і «законність і повагу правами людини і основних свобод.

Сучасна французька військова доктрина полягає в концепціях національну незалежність, ядерного стримування та військовою достатності. Франція — учасник підстави Північноатлантичного Договору (НАТО), і активно з союзниками, щоб пристосувати НАТО — внутрішньо і зовні - до обстановки після холодної громадянської війни. У грудні 1995, Франція оголосила, що її що у військовому крилі НАТО планується збільшити, включаючи Військовий Комітет. Президент Ширак заявив, що «Франція може повернутися до об'єднаної військову структуру НАТО, залежно від руху до посиленою Європейської Безпеки і у межах Союзу. У Парижі травні 1997 року відбулася Зустріч на рівні НАТО- РОСІЯ для підписання Основного Акта Взаємовідносинах, Співробітництво і Безпеки.

Проте у з останніми подіями на Балканах чи збережеться мови у Франції курс — на зближення з НАТО?

Із початком бомбардувань Югославії мови у Франції більшості населення, 58 відсотків, виступило за в акції НАТО, а 29 відсотків — против.

У цілому дійти невтішного висновку у тому, що «Франція змінила власну політику щодо альянсу; справа зрушила «в ім'я Європи і сподівалися з метою створення європейської системи оборони, що знаменувало собою зміну, що представляє надзвичайного значення для НАТО як створення єдиного цілого. «.

Заключение.

Курс Франції у Європі безпосередньо пов’язані з тими принципами і реаліями, сформованими ще за генерала де Голля. Голлизм як прагнув забезпечити Франції з провідних ролей у створенні Європи та світу, і навіть використовувати національну ідею для згуртування французького суспільства. Безумовно, це могло б не викликати реакцію найближчих геополітичних партнерів Франції у Європі, і у мире.

У 80-ті роки зовнішня політика Франції зазнала інтенсивну еволюцію. У французькій суспільстві почалася переоцінка голлистских традицій і зміцнилася тенденція до інтеграції в блоковую структуру Європи. Ця лінія був у основному атлантичної, спрямовану підвищення автономії Західної Європи з відношення до обом наддержавам. Намітився повернення до концепції незалежної «європейської оборони ». Франція знову зробила заявки в ролі однієї з головних гарантів європейського рівноваги і натхненника «Європи » .

Об'єднання германії викликало мови у Франції неоднозначні реакції. Хоча більшість французів і схвалили возз'єднання, багато лунали щодо те, що тепер Німеччина стане потужним і недосяжним конкурентом.

Фундаментом нового європейського порядку президент Ф. Міттеран припускав зробити Європейське Співтовариство, яке, на його думку, повинно бути пов’язані з іншими державами континенту широкої мережею багатосторонньої співпраці у межах так званої конфедерації. Цей шлях припускав можливу альтернативу майбутньому розширення ЄС.

При Миттеране очевидно стався відмови від прямих претензій на верховенство Франції у Європі підростаюча тенденція до обмеження державного суверенітету на користь наднаціональних структур, пріоритет західноєвропейської інтеграції на іншими зовнішньополітичними напрямами, згоду щодо участі США у європейській системе.

За нинішнього президенті Шираке цей курс посилився. Однак у 90-х роках мови у Франції загострилися деякі проблемы.

Як у всіх інших західних демократичних державах, громадяни мови у Франції найбільше стурбовані проблемами у країні, як кордоном. Економічна криза, стійкі рівні безробіття, що є вищий аніж будь-де ще Європі, і існування те, що Жака Ширака називав, під час його кампанії з виборів президента 1995 року, «соціальним переломом «стоять на порядку денному зараз. Перед обличчям цих щоденних труднощів, великі міжнародні чи стратегічних питань мають обмежений інтерес. Протягом виборів у Національне Збори 25 травня, і 1 червня 1997 року, основні політичні партії присвятили небагато часу зовнішню політику. Часом не тільки програми партій щось наголошували на міжнародних проблемах, а й їхні лідери — Алэн Жюппэ з консервативної коаліції і Ліонель Жоспен з Соціалістичної Партії.

Останні події на Балканах свідчать, що у сьогодні проблеми знову виходять першому плані. Франція і її офіційний курс підтримують навіть НАТО у діях у Європі. Курс європейської валюти «євро «у зв’язку з цим продовжує згасати і не може не турбувати цих політиків у Європі. Безумовно, це можуть призвести до зростання ролі навіть НАТО у Європі. Отже, геополітика в світі отримує нове воплощение.

На думку зараз, за відсутності в найближчій і віддаленої перспективі великих збройних конфліктів, необхідно, щоб ідея Європи завоювала серця й уми французів. Європейського Союзу зможе можливість розвиватись лише тоді, що він приймуть громадянами ЄС, що його ідеї будуть наповнені життям, що він займе міцне місце у душах людей. Європейський процес має отримати більше демократичної легітимності.

Библиографический список використаної литературы.

Бюлетень Радіо Свобода / Радіо вільна Європа 1999, апрель.

Гаджиев К.С. Геополітика: історія та сучасне зміст дисципліни //Полис, 1996, № 2.

Данилов Д. А «Західна Європа на постмаастрихтском етапі: розвиток інтеграції сфері безпеки» М. 1997.

Дугін О. Г. Основи геополітики. М. 1997.

Журкин В.В. Європейський Союз: зовнішня політика, безпеку, оборона М.1998.

Міхєєв В.С. США, Франція і європейська безпеку; РАН, Інститут навіть Канади; М., «Наука», 1993.

Моро-Дефарж Ф. Введення у геополітику. М.1996.

Кожокин Е.А. У пошуках нової філософії безпеки М. 1997.

Нарочницкая Е.А. Франція блокової системі Європи М. 1993.

Пономарьова І.Б. Геополітичні чинники зовнішньої політики України: сучасне бачення // МЭиМО, 1990, № 1.

Рубинский Ю.І. Політичні зміни мови у Франції: причини наслідки М. 1997.

Рубинский Ю.Н. Еволюція франко-американських взаємин держави і криза «атлантичної «політики США// Західна Європи та США. М.1968.

Шенаев В.М. Особливості економічного розвитку Західної Європи. — М.:Наука, 1993.

7 jours Europe, numero special traite d «Amsterdam, 22 mars 1999.

Allais M., L «Europe unie — route de la prosperite, Paris, 1960.

Baun, M. J., 1996. An Imperfect Union. The Maastricht Treaty and the New Politics of European Integration. Boulder, Co: Westview.

Benoist Alain de «Les idess a l «endroit », Paris, 1979.

Bertrand Geneviйve La prise de dйcision dans l «Union europйenne,, La Documentation franзaise, 1998.

СONFERENCE DE PRESSE DU PRESIDENT DE LA REPUBLIQUE JACQUES CHIRAC Palais de l «Elysee — Jeudi 16 avril 1998// site internet du Prйsident de la Rйpublique: internet.

Doutriaux Yves, Christian Lequesne Les institutions de l «Union europйenne,, La Documentation franзaise, 1995.

Eichenberg, Richard З. and Russel J. Dalton. «Europeans and the European Community: the dynamics of public support for European integration, «International Organization, v.47, no.4,Autumn 1993.

El-Agra (ed.), 1990. Economics of the European Community. Philip Alan.

" L «Europe, petite histoire d «une grande idйe », Dйcouvertes Gallimard, 1998.

European Coal & Steel Community, Debates of the Common Assembly, Regular Session, May 1955.

European Economy. Reports and Studies. The Impact of Exchange-Rate Movements on Trade within the Single Market 1995, # 4.

George, P. S., 1996. Politics and Policy in the European Union. 3rd ed. Oxford University Press.

Gilbert M. Problems of the International Monetary System, Princeton University: Princeton, 1966.

De Grauwe, 1990. The Politics of Monetary Integration. Oxford University Press.

Gros-Thygesen, 1992. European Monetary Integration. From the European Monetary System to European Monetary Union. Longman & St. Martin Press.

Jacobs F — Corbett R., 1990. The European Parliament. Longman Current Affairs.

Lacoste Yves «Dictionnaire Gйopolitique », Paris, 1993.

Lacoste, Yves, Questions de gйopolitique, Paris, 1988.

Lodge (ed.), 1993. The European Community and the Challenge of the Future. 2nd edition.

Michel, Bernard., Un monde en mouvement. — Paris.:Nathan, 1987.

Monnet, Jean, Les Etats-Unis d «Europe ont commence, Robert Laffont: Paris, 1955.

Organigramme de la Commission europйenne: Annuaire institutionnel, 1998.

Taulegne, 1993. Le Conseil europйen. Presses Universitaires de France.

The Changeover to the Euro — Rounding Rules, Recommendations, Ministry of the Economy, Finance and Industry, Euro Task Force, AFECEI, Banque de France, National Accounting Council, May 1997.

U.S. Department of State, Background Notes: France, March 1998, Released by the Bureau of European and Canadian Affairs.

U.S. Foreign Policy Agenda USIA Electronic Journals, Vol. 4, No. 1, March 1999.

— site internet du Prйsident de la Rйpublique: internet.

— site internet du Premier Ministre: internet.

— site internet du Ministйre des Affaires йtrangйres: internet.

— site internet de la Reprйsentation de la France auprйs de l «Union europйenne: internet.

— site internet du Parlement europйen: internet.

— site internet de l «Assemblйe nationale: internet.

— site internet du Sйnat: internet.

— site internet du Comitй des rйgions: internet.

— site internet du Comitй йconomique et social: internet.