Микола Піксанов

Николай Пиксанов

Пиксанов Микола Кириакович (р.1878) —літературознавець. Професор Петербурзького, Саратовського та Московського університетів, нині Ленінградського інституту філософії, відчуття історії і лінгвістики. З 1922 по 1929 був головою Пушкінській комісії Товариства аматорів російської словесності, віце-президентом ГАХН. Член-кореспондент Академії наук. Головні роботи Пиксанова присвячені творчості Грибоєдова: у його редакцією вийшло тритомне зібрання творів Грибоєдова, видане Академією наук (3 томи, П., 1911—1917). Творчості Грибоєдова присвячений низку робіт П., зокрема найбільша — «Творча історія „Горя від розум“» (1928). Проте тематика робіт П. далеко виходить поза межі грибоедовской епохи.

По своїм методологічним поглядам П. примикає до прибічникам «соціологічного методу» в літературознавстві, возглавлявшегося П. М. Сакулиным (див. «Методи домарксистського літературознавства»). Подібно Сакулину П. був учнем Пипіна і Тихонравова і зберіг у поглядах явний відбиток методології культурно-історичного школи. Методологічне вплив Пипіна позначається особливо ощутительно в ранніх роботах Пиксанова; такі наприклад, стаття «Пам'яті А. М. Пипіна» в «Звістках 2-го відділення Академії наук», 1910, № 3, чи стаття журналістику на початку ХІХ в. в т. I «Історії російської літератури ХІХ ст.». У подальшому П. досить рішуче відступає від свого вчителя, методологію якого років він неодноразово критикує й у конкретному і теоретичному плані. Ця критика все ж ми привела П. до дійсному оволодінню діалектичним матеріалізмом, як їм неодноразово це декларувалося (див. напр. передмову до «Двом століть» у 2-му виданні, 1924, і і його роботу про «Творчої історії „Горя з розуму“»). Розуміння культурної середовища як «чинника», зумовлюючого творчу діяльність художника, веде П. до недоучету существеннейших процесів класової боротьби, що є визначальним моментом історія літератури. Літературні твори по більшу частину беруться їм поза ними діалектичній зв’язку, ізольовано, як культури, як вираз «соціальної психології» автора. Метод П. страждає еклектизмом. Характерно визнання, зроблене П. в 1924 в передмові до 2-го видання книжки «Два століття російської літератури»: «Літературна наука своїм предметом має явище настільки складний, що обмеження якимось одним монопольним методом чи прийомом було б позитивно шкідливо. Тому цілком прийнятні і давали чудові результати найрізноманітніші методи: лінгвістичний, формальний, естетичний, психологічний, соціологічний». У останнім часом П. відмовився що від цього свого затвердження (див. «Лист в редакцію журналу „Літературний критик“», 1933, VII).

В період 1925—1928 Пиксанов виступав з цими двома методологічними теоріями — «творчої історії» і «обласних культурних гнізд». Розробці першої присвячена робота П. про Грибоєдову і редактировавшийся їм рб. «Творча історія» (1927). Вони П. настійно вимагає вивчення процесу створення шедеврів, уважного дослідження всіх початкових задумів художника, прототипів окремих образів, варіантів тексту тощо. п. Принцип «творчої історії» зовсім позбавлений у собі нічого неприйнятного, але далеко ще не новий, бо дослідження тексту завжди входила участь у компетенцію літературознавства. П. лише психологизирует це текстологическое дослідження твори, зобов’язуючи літературознавців до цілої низки сторонніх досліджень. Хоч би як було цікаво вивчення прототипів літературного твори, вона може замінити класового осмислення идейно-классового змісту літератури. Метод творчої історії має явно підсобне значення науці про літературу. До того ж вона завжди доцільний; сталося в частковості з «Горем з розуму», досліджуючи творчу історію якого, П. змушений був констатувати порівняльну стабільність окремих сторін цього шедевра, напр. такий «боку», як він ідеологія.

Другая методологічна концепція П. — його теорія «обласних культурних гнізд», знайшла свій відбиток у однойменної книжці, у статті П. про українських повістях Гоголя, у його статтях про Горькому, — зводиться до вказування необхідності вивчати ті риси обласних культур, у яких зростали й виховувалися письменники минулого й які наклали з їхньої творчість особливий відбиток. Марксове літературознавство не заперечує необхідності обліку цих чорт місцевого своєрідності, але, з загальних установок діалектичного матеріалізму, ставить Україні цього принципу в підлегле становище.

Ценность робіт Пиксанова для сучасного літературознавства — у тому фактичної частини, в достатку запропонованих документів, в планомірної розробки питань (творча історія та проблема обласної літератури), мають за всієї своєї подсобности важливого значення для літературознавства.

Список літератури

I. А. З. Грибоєдов, Біографічний нарис, СПБ, 1911.

Семинарий знову російської літератури. Три епохи: єкатерининська, александровська, миколаївська, СПБ, 1912.

То ж, вид. 2-ге, перероблене, СПБ, 1913.

Хронология російської літератури учнів, СПБ, 1914.

И. У. Лопухін, рб. «Масонство у минулому і теперішньому», вид. «Задруга», М., 1914.

Грибоедов і Мольєр. Переоцінка традиції, Гіз, М., 1922.

Пушкинская студія, вид. «Атеней», П., 1922 (вид. 1-е — Саратов, 1921).

Островский, Литературно-театральный семінарій, вид. «Основа», Иваново-Вознесенск, 1923.

Старорусская повість, Гіз, М., 1923.

Два століття російської літератури, Гіз, М., 1923.

То ж, вид. 2-ге, М., 1924.

Новый шлях літературної науки. Вивчення творчої історії шедевра (Принципи і методи), «Мистецтво» (М.), 1923, I.

Грибоедов давню барство. По світу матеріалам, вид. «Никитинские суботники», М., 1926.

Короленко. Ідеологія. Творчість. Вступить. стаття до «Обраним творам У. Р. Короленка», Гіз, М., 1926.

Литературные роботи М. З. Ольминского, «Зірка», 1926, V.

Обломовщина, вступ. стаття до «Обломова» І. А. Гончарова, Гіз, М., 1927 («Росіяни і якщо світові класики»).

в переробленому вигляді ця стаття увійшла у вид. «Обломова», ГИХЛ, М. — Л., 1934.

О збірнику молодих литературоведов-формалистов, «На літературному посаді», 1927, IV (про рб. «Російська проза», Л., 1926).

Областные культурні гнізда, Историко-краеведный семінарій, Гіз, М., 1928.

Творческая історія «Горя з розуму», Гіз, М. — Л., 1928.

Революционное народництво і «Новина» Тургенєва. Вступить. стаття до роману «Новина», Гіз., М. — Л., 1928.

Сказки Щедріна, Вступить. стаття до «Казкам» М. Є. Салтикова, вид. 2-ге, Гіз, М. — Л., 1930.

Безвестные статті М. І. Тургенєва, рб. «Декабристи та його час», т. II, М., 1932.

Из революційного минулого М. Горького, рб. «Горький в Татарстані», Казань, 1932.

Горький і фольклор, «Радянська етнографія», 1932, № 5—6.

Горький — віршотворець, «Новий світ», 1932, IX.

Глеб Успенський про Карла Марксі, там-таки, 1933, III.

Акад. А. М. Пипін, До 100-літтю від дні народження, «Вісник Академії наук СРСР», 1933, № 4.

О класиках, Збірник статей, вид. Московського т-ва письменників, М., 1933.

Дворянская реакція на декабризм, «Ланки», рб. II, М., 1933.

Литературное спадщина Салтикова (Етапи, жанри, цикли, типи і теми його творчості). Вступить. стаття до однотомному вид. «Творів», ГИХЛ, М. — Л., 1933.

Письмо до редакції (Про відгуках І. Сергіївського і собі самому), «Літературний критик», 1933, № 7, та інших.

Становление драматурга (Молодий Горький і театр), рб. «Горький і театр», Л., 1933.

Достоевский і фольклор, «Радянська етнографія», 1934, № 1—2.

II. Сватиков З., «Сучасний світ», 1914, III (відгук про семінарії «Три епохи»).

Фатов М. М., «Преса й революція», 1922, VIII.

Его ж, «Молода гвардія», 1923, I (відгуки про «Пушкінській студії»).

А його, «Преса й революція», 1923, IV (відгук на «Старорусскую повість»).

Его ж, «Преса й революція», 1923, VI (відгук про семінарії «Островський»).

Дегтеревский І., «Життя», 1923, III (відгук щодо книжки «Грибоєдов і Мольєр»).

Гим — б Б., «Вісті ВЦВК», 1922, № 289.

Фатов М. М., «Преса й революція», 1923, VII.

Глаголев Арок., «Червона новина», 1925, IV, та інших. (відгуки про «Двох століттях російської літератури»).

Глаголев А., «Новий світ», 1926, XII.

Нейман Б., «Книгоноша», 1926, XXI.

Бродский М., «Преса й революція», 1927, I (відгуки про кн. «Грибоєдов давню барство»).

Гудзий М. До., «Червона новина», 1928, IV.

Бельчиков М. Ф., «Преса й революція», 1928, III.

И. Я., «Зірка», 1928, V.

Казаринов П., «Сибірські вогні», 1928, I.

Гревс І. М., «Краєзнавство», 1928, VI.

Азадовский М., «Радянська Азія», 1930, I—II, та інших. (відгуки про «Обласних культурних гніздах»).

Глаголев А., «Книжка та», 1929, XV—XVI.

Замошкин М., «Новий світ», 1929, VI.

Бабух З., «На літературному посаді», 1929, VIII (порівн. відповідь Пиксанова, там-таки, 1929, XI).

Рыжиков П., там-таки, 1929, X.

Архангельский У., «Преса й революція», 1930, I.

Сакулин П. М., «Вісті Академії наук СРСР, Відділення гуманітарних наук», 1930, № 3, і ін. (відгуки про «Творчої історії „Горя з розуму“»).

Сергиевский І., «Літературний критик», 1933, II (відгук рб. «Про класиках» — порівн. відповідь Пиксанова, там-таки, 1933, VII).

III. Владиславлев І. У., Росіяни письменники, вид. 4-те, Гіз, М. — Л., 1924.

Писатели сучасної епохи, т. I, ред. Б. П. Козьмина, вид. ГАХН, М., 1928.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.