Природні пасовиська та ресурси розвитку відгінного тваринництва

на Нижньому Побужжі.

Спочатку коротко розглянемо ресурсну базу ольвійського тваринництва Докл. див.: Одрін О.В. Екологія господарства античних держав Північного Причорно мор’я. — К., 2014. — С.93—97. Зрозуміло, що для різних форм утримання худоби ці ресурси були неоднаковими: для відгінного тваринництва на першому місці стояла якість природних пасовиськ, тоді як для більш малорухливих форм утримання худоби — стійлововигінної чи стійлової — головну роль відігравали штучні корми.

Основна природна рослинність місцевих типчаково-ковилових степів не становить великої цінності як фураж. За умов помірного пасовищного використання типчаково-ковилові степи дають у середньому 7—10 ц/га сіна, а при перевипасі — лише 3—5 ц/га Балашев Л. С., Сипайлова Л. М., Соломаха В. А., Шеляг-Сосонко Ю. Р. Типология лугов Украины и их рациональное использование. — К., 1988. — С.103—104. Це — дуже невисока врожайність. Для порівняння: різнотравно-типчаково-ковиловий степ дає, відповідно, 15 ц/га і 8 ц/га сіна, тобто в півтора — два рази більше Там же. Укіс у типчаково-ковилових степах становить від 15—17 ц/га до 20 ц/га Там же., проте більш-меш активно степи косили, очевидно, лише в околицях поселень.

У травостої нижньобузьких степів переважали три види ковили: Лессінґа, волосиста та українська. Найбільш розповсюдженими були угіддя з переважанням останньої, які мають середню продуктивність та надзвичайно нестійкі до впливу надмірного випасання, за якого на їх місці утворюються типчатники, що відзначаються низькою продуктивністю та якістю корму Балашев Л. С., Сипайлова Л. М., Соломаха В. А., Шеляг-Сосонко Ю. Р. Типология лугов Украины… — С.120−121. Саме тому, наприклад, кочові скіфи використовували переважно угіддя північностепової підзони, де поширені більш продуктивні пасовиська, а на півдні — в основному заплавні та подові луки Гаврилюк Н. А. История экономики Степной Скифии УТ-Ш вв. до н.э. — К., 1999. — С.96−100.

Ще менш якісними, аніж типчаково-ковилові, пасовиськами є псаммофітні степи, поширені, зокрема, на Кінбурнському півострові. Будь-який більшменш інтенсивний випас, особливо великої рогатої худоби, швидко призводить до знищення дернини й виникнення на місці степу пісків, що розвіюються Балашев Л. С., Сипайлова Л. М., Соломаха В. А., Шеляг-Сосонко Ю. Р. Типология лугов Украины… — С.129−130. Через це сучасні фахівці з луківництва рекомендують їх суто сінокісне використання Там же.

Лучна рослинність, на відміну від степової ксерофітної (посухостійкої), формується в умовах достатньої зволоженості й, відповідно, має мезофітний характер. У степовій зоні лучна рослинність розвивається в місцевостях, зволожених ґрунтовими чи паводковими водами — на заплавах річок, днищах балок та в подах. Площа заплавних угідь у період, що розглядається, була набагато більшою за теперішню. Це зумовлювалося двома причинами. По-перше, через набагато більшу, ніж зараз (за деякими підрахунками, на 55−70 км²) Крыжицкий С. Д., Буйских С. Б., Бураков А. В., Отрешко В. М. Сельская округа Ольвии… — С.17. площу заплави Південного Бугу та Дніпра (з огляду на суттєво нижчий рівень моря в античну добу Шилик К. К. К палеогеографии Ольвии // Ольвия. — К., 1975. — С.51−91.). По-друге, через існування заплав малих степових річок та струмків. Очевидно, їх мали більшість сучасних великих балок реґіону, таких, як Анчекрацька, Аджигольська, Корениська, Олександрівська, Чорноморська Лисецкий Ф. Н., Молодецкий А. Э. География Николаевской области. — Николаев, 1990. — С.12, 17.

Заплавні луки поділяються на луки високої заплави, які ненадовго затоплюються паводковими водами, і луки низької заплави, що їх паводкові води покривають на триваліший час. Затоплені нині водами лиману заплавні луки, скоріш за все, належали до другого класу, оскільки затопленою виявилась, в основному, низька заплава, тоді як заплавні луки малих річок — до першого.

Заплавні луки першого класу менш урожайні, аніж другого. Найсухіші з них, наприклад луки з домінуванням типчаків чи тонконогів, дають лише 5—7 ц/га сіна, щоправда якості вищої за степове Балашев Л. С., Сипайлова Л. М., Соломаха В. А., Шеляг-Сосонко Ю. Р. Типология лугов Украины… — С.132−133. Більш вологі луки цього класу, зокрема з переважанням вівсяниці східної або лисохвосту лучного, — від 7—12 ц/га до 15—20 ц/га високоякісного сіна Там же. — С.139, 143. Заплавні луки другого класу більш урожайні. Так, луки з домінуванням тонконогу лучного та пирію дають 15—20 ц/га, а тонконогу болотяного — 20—30 ц/га високоякісного сіна Там же. — С.149, 152.

Слід зауважити, що на самому початку колонізації реґіону значна частина заплав була вкрита не лучною, а лісовою та чагарниковою рослинністю Афанасьев Д. Я. Природні луки УРСР. — К., 1968. — С.17. Первинні луки вкривали лише території із засоленими та солонцюватими ґрунтами, які широко розповсюджені на Нижньому Побужжі. Площі заплавних луків поступово збільшувалися після вирубки давньогрецькими поселенцями деревної рослинності.

Первинною є лучна рослинність подів Там само. — С.16. — плоскодонних замкнених понижень, яких доволі багато на межиріччі Березані й Південного Бугу, а також на лівобережжі останнього Молодых И. И. Грунты подов и степных блюдец субаэрального покрова Украины. — К., 1982. — С.45−48. Урожайність подових луків вища за врожайність степів. Так, луки з переважанням покісниць дають від 8—12 ц/га до 18 ц/га Балашев Л. С., Сипайлова Л. М., Соломаха В. А., Шеляг-Сосонко Ю. Р. Типология лугов Украины… — С.165., а осок та ситника Жерара, а також вівсяниці східної - від 10−15 ц/га до 20 ц/га доброякісного сіна Там же. — С.163−164.

Беручи до уваги все сказане, аж ніяк не можна погодитися з думкою, що грецькі пастухи мали використовувати в основному степові угіддя. Малорухливе, порівняно з кочовим, грецьке тваринництво швидко виснажило б простори відкритого степу. Значно більш обґрунтованим виглядає припущення про використання поселенцями в основному заплавних і подових пасовиськ.