Міфологізм у художньому світі Л.Петрушевської («Пісні східних слов» ян ")

Міфологізм у художньому світі Л. Петрушевської («Пісні східних слов’ян»).

Особливістю сучасного художнього процесу є відродження духу літературної міфотворчості, що виявляється у створенні авторських міфів, а також у зверненні до давніх фольклорних мотивів з метою конструювання власного міфу.

Модерністська творча парадигма постулює виникнення нової самодостатньої реальності, суб'єктом якої є автор-деміург. Російський філософ М. Бердяєв у праці «Смисл творчості» писав з цъого приводу: «Творчий акт у своїх першопочатках спрямований на нове життя, нове буття, нове небо і нову землю, на перетворення світу» [1, 354].

Постмодерністська творчість відходить від цього принципу: автор тут перестає бути творцем нової реальності. Він стає швидше деструктором уже існуючих у культурі світів з метовд пародіюванкя умовностей стереотипізованої свідомості або актуалізатором станів і смислів, завуальованих під такі, що є незалежними від волі та інтенцій творця художньої реальності (т.зв. «авторська маска» передбачає свідоме «заплутування» читача, котрий залишається абсолютно дезорієнтованим при спробах зрозуміти текст).

Тема міфічного, яка активно артикулюється і в постмодернізмі, виконує, на противагу модерністському міфологізму, функцію пародійного переосмислення та очищення свідомості сучасної людини від деструктивних особистісних та колективних міфізованих форм буття.

Одна з найпримітніших ознак постмодерністського тексту полягає в дистанціюванні автора від наративної структури твору загалом і суб'єкта оповіді зокрема. Останній, у свою чергу, і виступає творцем чи носієм міфу.

Художнє осмислення дійсності з позицій міфізованих уявлень про неї знаходимо в циклі новел Л. Петрушевської «Пісні східних слов’ян» Твори, що увійшли до циклу, характеризуються стилізацією під так звані «страшилки», різновид сучасного дитячого міського фольклору. Це зумовлює відповідну організацію художнъого матеріалу, яка найяскравіше проявляється на наративному та композиційному рівні. Її характерні ознаки:

1. Втілення у творах фантастичного змісту, що виявляється в наявності «світу мертвих», у який потрапляють люди після смерті і з якого живим являютъся в тому чи іншому вигляді привиди померлих, — найдавніший мотив художнього слова, що трактує тему міфічного. В циклі Л. Петрушевської «Пісні східних слов"ян» знаходимо саме такий тип втілення міфічної дійсності.

Образ надприродного в цьому випадку — «вторинне зчитування» архетипу потойбічного. «Від незадоволення сучасністю, — пише К. Г. Юнг, — творча туга веде художника вглиб, поки він не віднайде у своєму несвідомому того праобразу, який здатен найбілып дієво компенсувати неповноцінність і однобічність сучасного духу» [5, 119].

Л.Петрушевська-автор використовує схему побудови міських «страшилок» (саме в них відбувається відродження архетипу потойбічного, що і є «первинним зчитуванням»), дистащіюючись від міфізованої реальності оповідача і показуючи при цьому, якими засобами пересічний, «усереднений» індивід компенсує власну безпомічність та розгубленість перед об'єктивною реальністю.

2. Головним у творах є образ людського страху. Носієм колективного страху в новелах є оповідач-«очевидець», який не підозрює про немислимість того, про що він говорить. Причина страху оповідача в більшості випадків — порушення героєм табу і наслідки цього порушення.

Обмеження, табу — релігійні та моральні заборони того, «що водночас і святе, і стоїть над звичайним, так само як і небезпечне, і нечисте, і моторошне» [4, 217]. Людина, яка порушила табу, стає «нечистою» й автоматично потрапляє в розряд тих, хто чекає на покарання. Композиційну схему, побудовану за таким принципом, зустрічаємо у творах циклу «Пісні східних слов’ян». Померла дружина героя новели «Рука» являється йому уві сні, щоб допомогти знайти втрачений партбілет, який випав у полковника з нагрудної кишені, коли той прощався з дружиною, яка лежала у труні. Тут-таки прозвучала заборона: «Жена также сказала полковнику, чтобы он не поднимал с ее лица покрова» [2, 143]. Порушивши заборону і піднявши покривало з обличчя померлої, герой на літаку (перелітає в міфічну країну мертвих, де зустрічає дружину, яка й «озвучує» покарання: «3ачем же ты посмотрел на меня, зачем поднял покрывало, теперь у тебя отсохнет рука» [2, 145]. Отямившись від втрати свідомості в госпіталі, полковник дізнається, що його рука «сильно повреждена и теперь, возможно, отсохнет» [2, 145].

У новелі «Рука», таким чином, унаочнюється одне з найбільш давніх табу, мета якого полягає «в захисті від небезпек, пов’язаних з доторканням до трупів» [4, 214]. У циклі «Пісні східних слов’ян» Л. Петрушевськаа обігрує сюжети, пов’язані з порушенням табу, мета яких полягала в охороні маленьких дітей від різних небезпек («Помста»), у захисті власності певної особи («У маленькому будинку»), в охороні слабких — жінок, дітей — від могутності злих сил ззовні («Новий район») тощо.

3. У творах Л. Петрушевської часто зустрічається анімістичний мотив допомоги привидів померлих живим, У новелі «Тінь життя» привид померлої матері рятує дочку Женю від гвалтівників; молода дівчина, героїня новели «Ліхтарі», уникла смерті від вибуху газопроводу завдяки допомозі її покійної бабусі; життя головного героя новели «Материнський привіт» круто змінюється на краще після відвідин померлої сестри і т.і, Архетипи анімістичного характеру — одні з найбільш давніх, вони найчастіше зустрічаються в культурній свідомості протягом багатьох століть. У Л. Петрушевської ці архетипи, як і табу, носять характер захисту свідомості слабкої людини перед невідомими їй законами буття.

4. Міфологічна культура відбиває історію засвоєння людиною довкілля, розуміння могутності незалежних від неї сил, уявлення про можливість відмежувати себе так чи інакше від їх впливу, В такій ситуації людина стає учасником певного містичного ритуалу, в якому вона втрачає власне «я», виконуючи передбачену правилами (в тому числі і табу) функцію.

Схожі принципи побудови образу людини (з урахуванням сучасних уявлень про неї) зустрічаємо в новелістиці Л. Петрушевської. Герої її творів потрапляють під тиск обставин, не розуміючи їх причин та наслідків, Вони не в змозі осмислити себе і живуть у полоні власних ілюзій відносно ними-таки придуманих способів досягнення щастя. Так, дівчина Віра («В маленькому будинку») живе в уявному світі любові до сусіда Віті, який загинув на війні; самотня Рая («Помста») намагається вбити дочку подруги через маніакальне почуття чи то ревнощів, чи то заздрості; юнак Олег («Материнський привіт») доводить себе до фізичного та психічного виснаження, коли дізнається про недостойну поведінку померлої матері… Люди у Л. Петрушевської не можуть вийти зі світу ними ж створеного міфу, їм потрібна допомога надприродних сил.

Звернення сучасних письменників до міфу — симптоматична ознака художньої літератури ХХ століття. Коли модернізм шляхом культивації традиційного та авторського міфу намагається повернути людину на втраченні позитивізмом шляхи гармонії з природою, суспільним оточенням, із самим собою, то постмодернізм усвідомлює утопічність таких спроб. Постмодерна міфотворчість — передусім гра в міфи, спрямована на звільнення від них. Художній світ Л. Петрушевської підкреслює деструктивну енергію цих міфів. У циклі новел «Пісні східних слов’ян» письменниця використовує характерну для міфічної оповіді організацію художнього матеріалу, намагаючись тим самим глибше осмислити проблему поневолення свідомості людини колективним міфом, який руйнує цілісність її психіки, робить заручником власної агресивності й обмеженості, і знайти пшяхи самоідентифікації цієї людини в період тотального впливу на неї різнорідних інформаційних потоків та соціальних міфів.

Література.

1. Бердяев Н. А, Философия свободы. Смысл творчества. — М.: Правда, 1989.- 607 с.

2. Петрушевская Л. С. Собр. соч.: В 5 т.- Т.2.- М.: ТКО АСТ; Х.: Фолио, 1996.-367 с.

3. Тайлор Э. Б. Первобытная культура.- М.: Политиздат, 1989.- 573 с.

4. Фрейд З. «Я» и «Оно»: Труды разных лет: В 2 кн.- Кн.1.- Тбилиси: Мерани, 1991.-398 с.

5. Юнг К. Г. Собр.соч.: В 19 т.- Т. 15. Феномен духа в искусстве и науке.-М.:Ренессанс, 1992.- 320 с.

(Уявлення про місцезнаходження загробних країн, за давніми міфами, обмежувалося уявленнями про незвідані далекі землі, до яких, при бажанні, можна дістатися пішки [3, 278−310].