Пятигорск у долі та творчість Лермонтова

«ГДЕ ПО КРЕМНЯМ ПОДКУМОК МЧИТСЯ…».

Пятигорск у долі та творчість Лермонтова.

«І за все життя проносимо ми душі образ цієї людини — сумного, суворого, ніжного, владного, скромного, сміливого, шляхетного, уїдливого, мрійливого, глузливого, сором’язливого, наділеного могутніми пристрастями і волею, і проникливим нещадним розумом. Поета геніального й дуже рано загиблого. Безсмертного й назавжди молодого», — писав Іраклій Андроніков про Михайла Юрьевиче Лермонтове.

Цей рік ювілейний: виповнюється 290 років після народження поета, так щедро воспевшего Кавказ. Відзначають знаменну дату жителі П’ятигорська, Кавказьких Мінеральних вод і всій Росії. Всюди звучать вірші, проза, романси. Його життя, його творчості - центрі уваги россиян.

Творів про життя та творчість Лермонтова в багато разів більше, ніж самих творів поета. І це є закономірним — інтерес до творчого спадщини М. Ю. Лермонтова не угасает.

Ім'я Лермонтова носять театри, музеї, бібліотеки, вулиці міст. У містах, де Лермонтов побував, зведено пам’ятники. Таких місць у Росії багато — народився поет у Москві, дитинство провів у Тарханах. За кілька років повернувся до Москви потрапивши до Московський університетський Шляхетний пансіон, потім у Московський університет на нравственно-политический (юридичний) факультет. Незабаром він переїхав до Петербурга. І закінчується цивільний період її життя М. Ю. Лермонтова — він у Школу гвардійських підпрапорщиків і кавалерійських юнкерів. Ставши військовим Лермонтов досі у постійному русі, в мандрівках дорогами Росії і Кавказу. Куди тільки закидала його доля! Але сам місто зіграв виняткову роль життя поета — Пятигорск.

Крім пам’яток у містах, де побував поет, у кожному їх є договір музей Лермонтова. Перший було відкрито Петербурзі, при Миколаївському кавалерійському училище. Там поет навчався у 1832−34 рр. Ініціатива створення музею, через 40 років по смерті Лермонтова, належала начальнику училища генерал-майору А. А. Бильдерлингу. Дозвіл на організацію музею дав військовий міністр Д. А. Милютин, товариш Лермонтова по пансіону. На врочистому відкритті музею 18 грудня 1883 року були присутні вихованці училища, товариш Лермонтова службовими щаблями А.І. Арнольді, литераторы.

А перший літературний музей в провінційної Росії було відкрито П’ятигорську. Розташований був у будиночку, де Лермонтов провів останні 2 місяці життя: з 14-ма травня по 15 липня 1841 р. Будинок належав відставному майору В.І. Чилаеву. У домовик книзі хазяїна записано: «З капітана Олексія Аркадійовича Столипіна і поручика Михайла Юрійовича Лермонтова з З.- Петербурга за весь середній будинок отримано 100 крб. сріблом». Більше сімдесяти років у домі був музею, і лише у 1912 року будиночок передали Кавказького Гірському Суспільству. Відтоді і розпочалося історія музея.

У 1946 року музею передали розташований на сусідній ділянці колишній будинок генерала Верзилина. Саме у ньому відбулася сварка Лермонтова з Мартиновим і пішов виклик на дуель. У 1948 р. у домі відкрили літературний відділ. Після реставраційні роботи 1964;67 рр. будиночку повернутий початковий вигляд і відновлено очеретяна покрівля, а 7 червня 1973 р. Рада Міністрів РРФСР прийняв спеціальну постанову про утворення м. П’ятигорську Державного музею-заповідника М. Ю. Лермонтова з урахуванням домика-музея і меморіальних пам’яток м. П’ятигорську, Кисловодську і Желєзноводську. У 1979 р. відкрили відділ «М. Ю. Лермонтов в образотворчому мистецтві» у одному з будинків, які раніше належали коменданту Уманову. Четвертий відділ музею — Будинок композитора А.А. Аляб'єва — почав працювати у 1997 году.

І недаремно дата підстави музею є також день загибелі поета збігаються — 27 липня. Це свято — трагічний — поет загинула і знаментальный — відкриття музею увековечило пам’ять М. Ю. Лермонтове.

Історія міста П’ятигорська тісно пов’язана з життям і творчістю великого поета. Можливо, тому, що за велінням долі поет був у ньому кілька раз.

Хоча долею біля підніжжя моїх дней,.

Про, південні гори, відторгнутий від вас,.

Щоб вічно їх пам’ятати, потрібно бути раз:

Як солодку пісню Вітчизни моей,.

Люблю я Кавказ. Ці рядки напише М. Ю. Лермонтов в 16 років і вірний своїм юнацьким ідеалам всю недовгу жизнь.

Народився Лермонтов 4. (15) жовтня 1814 року у Москві. Мати його, Марія Михайлівна, померла, коли дитині немає й 2,5 років, і піклування про вихованні взяла він бабуся — Єлизавета Олексіївна Арсеньева.

Дитина ріс слабким, хворобливим і в 1820 і 1825 р. бабуся привозить його за Гарячі Води — так тоді називали Пятигорск. Про приїзді 1825 р. збереглася запис у журналі «Вітчизняні записки». Серед прізвищ відпочиваючих, котрі приїхали на води, читаємо: «Арсеньєва Єлизавета Олексіївна, вдова, поручица з Пензи, в її присутності онук — Михайло Лермонтов». Зупинилася Єлизавета Олексіївна з онуком у домі своєї рідної сестри — генеральші Хастатовой. Будинок її знаходився біля підніжжя Гарячої Гори. З вікон вдома відкривався чудовий вид на блискучі гірські вершини, навпаки, на схилах Машука стояли козачі пікети, біля джерел постійно перебували поранені військові. Усі оточення, краса природи надали майбутнього поета незабутнє впечатление.

Тобі, Кавказ, суворий карь земли.

Я знову присвячую вірш небрежный.

Як сина, ви її благослови.

І осені вершиною белоснежной.

У ранніх творах «Черкеси», «Ізмаїл-бий», «Аул Бастунджи» проявилися яскраві та різноманітні враження поета. Любов до Кавказу надихнула його творчості тривалі годы.

Потім були роки навчання у університеті, юнкерської школі. Саме тоді Лермонтов пише багато творів, але не що. Звати його не відомо широкого кола читателей.

Популярність дійшов поетові на початку 1837 року — тоді, вражений смертю Пушкіна, Лермонтов напише вірш «На смерть поета». Прочитавши його, цар ввійде у обурення. і 25 лютого 1837 року найвищим велінням буде наказано: «…Лермонтова… перевести тим самим чином в Нижегородський Драгунський полк». У тому Лермонтов виїхав на Кавказ (полк був у 100 верст Тифлиса, в місцевості Кара-агач). Дорогою сильно застудився приїхав в Ставрополь хворим. Його відправили в Пятигорск лікуватися серными водами. Поет писав звідси Раєвському: «Простудившись дорогий, я приїхав на води весь в ревматизмах, мене розмовляє руках винесли що люди з візки, не міг ходити — на місяць мене води зовсім поправили».

У П’ятигорську збереглося будинок, де Лермонтов лікувався. Це Лермонтовські ванни, вони називалися Миколаївськими. З П’ятигорська Лермонтов пише: «Я тепер у водах, п’ю і приймаю ванни, загалом, живу так само як качка». Він спостерігав життя «водяного суспільства». Спостереження ляжуть основою повісті «Княжна Мери».

З П’ятигорська Лермонтов їде доречно служби, в Кара-агач. Звідти в давню столицю Грузії - Мцхета, та був переїжджає до столицю Грузії - Тифлис.

Враження, отримані Лермонтовим у його мандрівках по Кавказу, лягають основою багатьох його произведений.

Після повернення Петербург на початку 1838 р. Лермонтов пише поему «Мцирі», працює над прозаїчним твором романом «Герой нашого часу». Скорений красотами Кавказу, під впливом почутих легенд, місцевих переказів, Лермонтов пише казку «Ашик-Керіб», створює кавказький варіант поеми «Демон».

Але втілити все задуми Лермонтов я не встиг — за дуель із сином французького посланника де Барантом, він відправили царем в Тенгинский піхотний полк, який був на північному Кавказі, у самій гущі бойових дій. Отримавши призначення загін генерала Галафеева, Лермонтов побував у двох експедиціях — Малої і Великий Чечне.

Одне з спекотних, кровопролитних боїв сталося 11 липня 1840 р. на р. Валєрік (у перекладі чеченського «річка смерті»). Воно справило незабутні враження на Лермонтова. Він — пише чудове вірш «Валерик». Розповідаючи про жахи бою, поет дійшов осуду війни, необхідності зміцнення світу землі, досягненню тієї гармонії в людські стосунки, що він бачить у природе.

І сумно таємної та сердечной.

Я думав: «Жалюгідний человек.

Чого хоче! Небо ясно,.

Під небом місця багато всем,.

Один ворогує він — зачем?".

М.Ю. Лермонтов показав себе як хоробрий солдатів, талановитий командир. Йому було надано короткостроковий відпустку, під час яких поет повернувся до Петербурга. Він подав клопотання про відставку, вирішивши присвятити себе літературній діяльності. Але цього надіям поета не судилося збутися — відпустку раптово був перерваний і на початку березня 1841 р. поет востаннє вирушає на Кавказ.

Дорогою поет зустрівся зі своїми двоюрідним дядьком А.А. Столипіним і разом із приїхав до Ставрополь. Далі їх шлях лежав у фортеця Темир-ХанШуру. Але плани змінилися і офіцери приїхали до Пятигорск. 14 травня Лермонтов і Столипін оформили в комендатурі дозволу лікування на водах і залишився в П’ятигорську. Того ж день вони зняли маленький флігель в садибі В.І. Чилаева.

Незабаром після приїзду Лермонтова навколо неї згрупувалася компанія веселою, живої молоді, що живе щодо одного дворі з Лермонтовим, у великому домі Чилаева: князь Васильчиков, князь Трубецькой, відставний майор Мартинов; офіцери Тиран, Арнольді, Глєбов. Збираючись у Лермонтова, вони щодня влаштовували пікніки, прогулянки, вечірки з піснями й танцями. Молодь часто збиралася в гостинному домі генерала Верзилина. Він володів три дочки і всі весело і безтурботно проводили время.

В одному з вечорів, 13 (25) липня 1841 р. Лермонтов зустрівся зі своїм давнім знайомим Миколою Мартиновим. за таким Лермонтов був у дружніх стосунках із часів гвардійської школи, не зустрічався з ним саме в Москві, Петербурзі, на Кавказі. Двадцятип’ятилітній Мартинов М. С. був гарний, марнославний, самолюбив. Він любив покрасуватися, пооригинальничать: носив черкеску ще більшу шапку, але в поясі - великий кинжал.

Розмовляючи з Емілією Олександрівною Клингенберг (пасербиця генерала Верзилина) Лермонтов «почав гострословити з його приводу, називаючи „горець з великим кинджалом“. По фатальному збігом обставин, ця фраза почули всі, хто був у вітальні, зокрема і Мартинов. Він вважав фразу за образу і викликав Лермонтова на дуэль».

15 (27) липня 1841 року в підніжжя Машука, в 6 годині вечора, дуелянти зустрілися. Секунданти (вони Трубецькой, Столипін, Глєбов, Васильчиков) домовилися щодо умов проведення дуелі. А першим пострілом Мартинова поет було вбито. Саме тоді вибухнула гроза, пішов злива — здавалося, саме небо озвалося на загибель поета стогоном скорби.

М.Ю. Лермонтова поховали в П’ятигорську, на старому цвинтарі у гори Машук. 8 місяців знайшов спочинок прах Лермонтова в пятигорской землі. Бабуся домагалася врегулювання його перепоховання. Коли її отримали, тіло було з П’ятигорська в Тархани, де 23 квітня 1842 р. було поховано в фамільному склепі, біля церкви у центрі села, поруч із могилою матери.

Пятигорчане свято шанують пам’ять поета. На місці початкового поховання й дома дуелі стоять пам’ятники. До них жителі, і гості міста завжди несуть цветы.

Рясова Інна Іванівна, ст. научный сотр.

Гос.музея-заповедника М. Ю. Лермонтова.