Викриття лицемiрства та егоїзму буржуа (за новелою i де Мопассана «Пампушка»)

Викриття лицемiрства та егоїзму буржуа (за новелою i де Мопассана «Пампушка»).

Гi де Мопассан цiлком слушно вважається одним iз найоригiнальнiших письменникiв-психологiв. Головною рисою свiтогляду письменника був фiлософський i соцiальний песимiзм. Людина, на думку Мопассана, — це недосконала iстота, яку не можуть виправити нi революцiї, нi реформи.

Серед багатьох творiв новела «Пампушка» принесла Гi де Мопассану успiх. Тема франко-пруської вiйни розкрита через звичайний побутовий анекдот, який тiльки генiальнiсть Мопассана могла перетворити на великий витвiр мистецтва.

Новела «Пампушка» — взiрець мистецтва композицiї. Починається новела картиною вiдступу французької армiї. Наслiдки потрясiння мешканцiв схожi на «стихiйне лихо, великi й руйнiвнi землетруси, перед якими безсилi вся мудрiсть i могутнiсть людини». Жах потроху вгамовується, i люди звикають до нових порядкiв. «Проте… матроси i рибалки не раз витягали з рiчки розбухлi трупи нiмцiв у мундирах, то вбитих ударом ножа чи кулака, то з пробитою каменем головою, то просто скинутих у воду з моста». Тиха помста, позбавлена ореолу слави, здiйснюється безупинно. Перехiд iз всесвiтнього рiвня на побутовий вiдбувається непомiтно для читача.

Далi оповiдання укладається у за генiально просту схему: перша сцена з їжею — зупинка на пропускному пунктiдруга сцена з їжею — це повторення ситуацiї першої, але з протилежним знаком. Вiд епiзоду до епiзоду зростає вiдраза до буржуа, з одного боку, i спiвчуття до повiї - з другого. В останнiй сценi обидвi емоцiї посилюють одна одну. Таке дзеркальне розташування частин дає Мопассановi змогу використати всю гаму контрастiв, загострити сатиричне звучання новели i — головне — генiально показати трагедiю Пампушки.

Письменник викриває лицемiрство та егоїзм буржуа, якi пишають ся своєю належнiстю до вищих, «освiчених» класiв, своїми принципа ми, але насправдi живуть за найпримiтивнiшими тваринними iнстинктами. Автор навмисне скрiзь пiдкреслює фiзiологiчну сторону мотивiв їхнiх учинкiв. Уже перша сцена з їжею доводить, чого варта їхня класова гiднiсть: одного запаху смаженої курчатини достатньо, щоб їхня моральна стриманiсть до жiнки легкої поведiнки подалася. Вельмиповажнi панi виявляють до Пампушки «привiтну поблажливiсть вископоставлених дам, яких не може скомпрометувати жодне знайомство». А на повний шлунок можна й поговорити про патрiотизм французiв та жорстокiсть прусакiв. Уся подальша поведiнка «благородних» супутникiв повiї ще краще доводить їхню вульгарнiсть та пiдступнiсть. Не випадково, твердить Мопассан: французи програли вiйну, коли в країнi такi патрiоти, як де бревiлi, ламадони i корнюде. Найбiльш патрiотичною i найменш буржуазною в новелi постає Пампушка. Це сумний висновок, бо вiн, на думку автора, не лишає нiякої надiї на вдосконалення людини i суспiльства.