Северин Наливайко

ДГУ.

РЕФЕРАТ.

ПО ІСТОРІЇ УКРАЇНИ.

НА ТЕМУ:

«СЕВЕРИН НАЛИВАЙКО».

ВИКОНАЛА:

СТУДЕНТКА факультету СЗМК.

1 КУРСУ ГР.- ЗМ 98−1.

НЕСТЕРЕНКО Т.А.

ПРИЙНЯВ:

КОЛОМОЄЦЬ Ю.І.

ДНЕПРОПЕТРОВСЬК.

ПЛАН.

1. ВСТУП.

2. БІОГРАФІЧНІ ДАНІ.

3. Початок діяльності й Боротьба загонів С. Наливайка й місцевих жителів проти нападів турків й татар на укра-їнські землі.

4. ПОХОДИ НАЛИВАЙКА У МОЛДАВІЮ.

5. Повстання на Брацлавщині й Поділлі (кінець 1594 — 1595р. р.).

6. БОРОТЬБА СЕЛЯН І КОЗАКІВ ПІД КЕРІВНИЦТВОМ НАЛИВАЙКА НА ВОЛИНІ І БІЛОРУСІ (кінець 1595 — вушко 1596 р. р.).

7. РАЗГОРТАННЯ АНТИФЕОДАЛЬНОЇ БОРОТЬБИ НА ВОЛИНІ І КИЇВЩИНІ ВЕСНОЮ 1596р.

8. ВІДСТУП ПОВСТАНЦІВ НА ЛІВОБЕРЕЖЖЯ І ЇХ ПОРАЗКА.

9. СТРАТА НАЛИВАЙКА.

10. ЗАКЛЮЧЕННЯ.

11. СПІСОК ВИКОРИСТОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

1. ВСТУП.

Посилення феодально-кріпосницького, національного й релігійного гніту на Україні в кінці 16-го ст. викликало загострення класових протиріч й піднесення антіфеодальної боротьби народних мас. У містах спалахували повстання бідноти. Майже все Правобережжя охопив козацько-селянський рух. Перше у 1591−93 р.р. очолював гетьман реєстрового козацтва Крихтоф Косинський. А однією з знаменитих подій в історії України було б селянськокозацьке повстання 1594−1596р.р. под дротом Северина Наливайка, який почав свою активну діяльність восени 1593 р. на Південному Поділлі, виступав на чолі нереєстрових козаків й повсталих селян, котрі проводили боротьбу проти феодально — кріпосницького гніту, турецьких й татарських загарбників. Це повстання охопило Київщину, Брацлавщину, Волинь, Поділля, частково Галичину й Переяславщину. Воно мало великий вплив на Білорусію, Литву, Польщу й Молдавію, де також посилювалась боротьба пригноблених мас проти феодально-кріпосницького гніту. Про сельнсько-козацьке повстання на Україні под дротом Северина Наливайко й Григорія Лободи (котрі репрезентували два табори у козацтві: Лобода — реєстровців, а Наливайко — нереєстрових козаків) досліджувалось й висловлювалось у працях різних істориків. Також широко відомий твір визначного українського письменника Івана Ле «Наливайко», в якому автор намагався висвітлити в літературнохудожній формі селянсько-козацьке повстання в кінці 16ст. й всебічно показати в ньому роль З. Наливайка. Проте не усі події описані вірно із погляду історичної правди.

2. БІОГРАФІЧНІ ДАНІ.

Біографічні дані про походження й молоді рокта Наливайка історичних джерелах дуже бідні. За одними даними, він народився приблизно на початку 60-х років 16 століття в м. Гусятині на Поділлі, де його батько мав невеличке господарство й трохи землі. За іншими, менш вірогідними відомостями він народився в м. Кам‘янці-Подільському в родині чинбаря. Северин, слова істориків, аби мав сестру Ольгу й двох братів. Проте в історії відомий лише його старшого брата, Дем‘ян Наливайко, який служив священиком в особистій церкві магната Костянтина Острозького в м. Острозі, що стояла в замку. Після повстання Дем‘ян ставши протокопом, а згодом духівником князя Острозького. Відомий своєю освіченістю і непримиренністю до будь-яких спроб підпорядкувати православну церкву католицькій. Северин також мав свою сім‘ю, але й проти неї в документах немає точних даних.

Батько З. Наливайка постійно живий у м. Гусятині, мав там хату й невелику ділянку землі. Його землю у 80-х роках 16ст. надумавши захопити місцевий магнат Калиновський, він напавши на двір Наливайка, пограбував майно, захопив землю, побивши старого так, що тієї через кілька днів помер. З того години матір Северина переселилася в Острог до свого старшого сина Дем‘яна.

Початкову освіту Наливайко здобув у Гусятині. Потім поповнював свої знання за допомогою Дем‘яна. Завдяки цьому він міг читати книжки, писати й був для свого години освіченою людиною, із молодих років захоплювався військовою справою, мріяв статі досвідченим козаком. Ще юнаком він бравши доля в захисті міст й сіл від нападів татарських орд, котрі часто появлялися на Поділлі й Брацлавщині. У цій боротьбі він набув Першого свого військового досвіду, навчився володіти зброєю. Живий Наливайко й в Січі, де ознайомився із життям запорожців.

Точнісінько не відомо, як Наливайко потрапив у двір магната До. Острозького, де служив ротмістром у військовому загоні особистої охорони князя, співуче при допомозі свого брата Дем‘яна. Перебуваючи на службі у магната, він мусив охороняти його маєток від нападів татар й інших феодалів, супроводити князя под годину його подорожей, а також брати доля в придушенні селянськокозацьких повстань.

У історичних документах зустрічається згадка, де говоритися, що З. Наливайко нібито бравши доля разом з Острозьким у придушенні селянськокозацького повстання на Житомирщині біля П‘ятки, яким керував Косинський. Яка був там його діяльність — майже не відомо. Після цого повстання й смерти Косинського Наливайко залишивши службі в магната й появився на Південному Поділлі із невеликою групою козаків, де і почав активну боротьбу проти феодально-кріпосницького гніту Польщі на Україні. І залишався до весни1594 року.

3. Початок діяльності й Боротьба загонів С. Наливайка й місцевих жителів проти нападів турків й татар на укра-їнські землі.

У тієї годину на Балканському півострові був війна між Туреччиною й Австрійською імперією за панування над народами балканських країн. Туреччина й Кримське Ханство зосередили там великі військові сили, що загрожували Молдавії, Польщі й Україні. Крім того, кримські татари нападали на міста й села Брацлавщини й Поділля, де лагодили грабежі й розбої. За дозволом уряду місцеві магнати створювали озброєні зажени із місцевих жителів.

Формування військових сил для боротьби проти польської шляхти Наливайко провівши, фактично здійснюючи військову хитрість: користуючись загрозою вторгнення татарської орди, Наливайко запропонував князю Острозькому зібрати охоче козацьке військо й виступити на зустріч із турецьким військом. Так складалось враження, що основний намір Наливайка — організація боротьби проти турецько-татарської навали. Проте, наступні події дозволяють дійти висновку, що уже тоді Наливайко виношував замір згуртувати сили, зокрема збройні, на боротьбу проти шляхетської влади.

Дійсно, десь на початку 1594 р. велика татарська орда вдерлась на Поділля й почала свої варварські грабунки. Наливайко негайно вирушив туди із своїм козацьким загоном. Біля м. Теребовлі козаки завдали татарам значної поразки й визволили багато полонених. Така діяльність Наливайка у тому годину не суперечила інтересам Польської держави. Навпаки, коронний гетьман І. Замойський був зацікавлений до того, щоб кордонне українське населення брала доля в боротьбі проти нападів турків й татар. У тієї годину козацьку загін З. Наливайко переважно складався із нереєстрових козаків й селян, котрі не хотіли виконувати феодальних повинностей, озброювались й були готові розгорнути активну боротьбу проти феодалів й татарських орд.

У квітні 1594 р. Наливайко повідомляє Острозького, що він ніколи не повернеться до нього на службу. У тому годину він мав уже приблизно 1,5 — 2 т. воїнів, котрі були готові боротися проти внутрішніх й зовнішніх ворогів за інтереси свого народу. Тоді загін Наливайка розташовувався в українських селах й містечках Брацлавщини. Козаки брали у шляхти фураж, хліб, м‘ясо тощо. Шляхті це дуже не подобалось, але й небезпека від нападів турків й татар примушувала її допомагати козакам.

Весною 1594 р. на Брацлавщині в українських селах й містечках появилися невеликі озброєні зажени повсталих селян, котрі робили напади на шляхетські маєтки, збирали зброю різне майно. Виступи селян очолювали переважно досвідчені козаки. Одночасно повстанці спільно із запорозькими козаками провадили боротьбу проти татар, котрі з‘являлись на Правобережжі. Загони татар були розгромлені, награбовано ними майно козаки повернули селянам.

Після перемоги над татарськими загонами Наливайко в кінці апреля 1594 написавши аркуша до коронного гетьмани І. Замойського, в якому вказував, що зібрав чимале військо й мав намір виступити в похід на Молдавію для боротьби проти турків й татар. З аркуша видно, що Наливайко намагався запровадити в оману гетьмани й відвернути його увагу від антішляхетської діяльності повстанців.

У червні 1594 р. Наливайко вирушив до гірла Дністра, щоб перегородити шлях татарській орді, котра йшла із Кріму в Угорщину. Проте сили козаків були дуже малі, щоб розгромити ворога. У цих умовах козаки вдало влаштовували нічні напади на татарські обози й знищили багато татар. Закінчивши свій похід загін козаків урочисто повернувся на Південне Поділля. Зміцнивши свої сили тепер козаки уже не приховували своєї ненависті до магнатів й шляхти. До них почали прибувати зажени озброєних селян та інших повстанців із Західного Поділля, Братцлавщини й Волині. Кількість війська у Наливайко знову поповнилась. Козаки вимагали у шляхти продуктів харчування, зброї й не корилися місцевій владі. Колі шляхта відмовлялася виконувати распорядження повстанців, смердоті сам забирали із її маєтків усе потрібне для себе.

Поповнивши загін місцевими повстанцями, З. Наливайко в кінці червня 1594 р. вирядив у Запорозьку Сич своїх посланців із пропозицією розпочати спільну боротьбу проти агресивних дій турків й татар. як розповідає у свому щоденнику Є. Лясота, який був посланцем австрійського імператора на Запоріжжі, він був присутнім коли, посланці Наливайка прибули на Сич із цією пропозицією й запорожці відверто висловили свою недовіру за дії Наливайка под годину повстання под дротом Косинського. Через посланців З. Наливайко виправдовувався перед запорожцями тім, що він тоді був на службі у магната й інакше не міг діяти. У особистому листі Наливайко називав собі їхнього іншому й братом. На відзнаку своєї вірної дружби зобов’язався відправити на Запорожжя 1 600 коней, мав намір особисто прибути туди й виправдатися перед козаками за свої попередні дії, готовий був відповідати перед судом запорозького війська. Незабаром суперечки були усунуті й Наливайко почав діяти ще енергійніше, всіляко підтримуючи із Запорозькою Січчю дружні взаємовідносини.

На початку літа 1594 р. козаки под дротом Наливайка почали діяти на Братславщині, де захопили м. Брацдав, ще более відкрито. Вони займали міста, містечка, тутешні замки, влаштували кілька нападів на маєтки Калиновського, брали усє потрібне в шляхетських маєтках, господарі які відмовлялися платити контрибуцію.

Розгортання боротьби повстанців викликало незадоволення у Варшаві. Польський король вимагав від Наливайка негайно припинити напади, розпустити козаків, селян відправити від їхні панів. Алі Наливайко не виконував королівських наказів. Боротьба поширювалась протягом усього Брацлавщину, охопила значну частину Південний Поділля й тривала до кінця літа 1594р. Там де стояли повстанці влада фактично був в їхнього руках.

4. ПОХОДИ НАЛИВАЙКА У МОЛДАВІЮ Дізнавшись, що татарські орди вдерлись в галицькі землі, Наливайко на початку вересня 1594р. із великим козацьким загоном вирушив у Молдавію. Він мав намір перегородити шляхи відступу татарам, оточити їхні, знищіти й визволити полонених. Під його керівництвом козаки пішли на Тагин (сучасна назва міста Бендери) й штурмом оволодіти ним. Там смердоті розбили турецький гарнізон, взяли його в сповнений багато турків й татар. Алі тоді до Тагина прибув великий загін молдавських військ на чолі з Ароном, ставлеником турецького султан, який змусив козаків відступити. На переправі через Дністер багато козаків загинуло, у ніх відібрали весь сповнений. Козаки із Наливайком знову повернутися на Поділля.

У кінці вересня 1594р. З. Наливайко й Р. Лобода із 12-тисячним козацьким загоном спільно вирушили в Молдавію, щоб примусити Молдавського господаря Арона розірвати стосунки із турецьким султаном. Незабаром козаки розгромили турецькі гарнізони й війська господаря, який утік із Молдавії. Північна Молдавія фактично був визволена від турецьких й татарських гарнізонів. Розгромивши ворога, козаки повернулися на Україну, де розташувались на зимові квартири на Брацлавщині. Колі козаки вели боротьбу у Молдавії, шляхта Брацлавщини вирішила озброїтись, захопити Брацлав, розігнати козаків, що перебували там. Вона заспокоювала місцеве населення, що ніхто не якщо покараний за дружбу із козаками, закликала ремісників й торговців виступити проти повстанців й вигнати їхнього з свого міста.

5.Повстання на Брацлавщині й Поділлі (кінець 1594 — 1595р. р.).

Колі на початку жовтня 1594р. Наливайко прибув із козаками у Брацлав, все трудяще населення міста перейшло на бік козаків. Місцеві шляхтичі, котрі залишились на Брацлавшині, поспішили привезти козакам борошно, сало, фураж. Частина козацьких загонів був розставлена в українських селах навколо міста. На всій Південній Брацдавщині було б встановлено уладові козаків, а королівські урядовці утекли на Західне Поділля й Волинь.

Основні сили шляхетського війська Брацлавського воєводства зібралися у Вінниці, де розпочали підготовку до збройної боротьби із козаками. Розвідники доносили, що сили козаків незначні й їхні можна легко розбити. Похід шляхти на Брацлав був дуже гучним. Шляхтичі були переконані, вдасться захопити місто й взяти в сповнений Наливайка.

У середині жовтня 1594 р. чимале шляхетське військо наблизилося до Брацлава. Проте вночі воно та побоялося заходити в місто й влаштувалось поблизу. У Брацлав вон направила свого посланця із лістом, де повідомляла жителям міста, що ніхто понад не даватиме «бунтареві» Наливайкові нічого й шляхта придушити виступи всіх його свавільників.

У ночі 16 жовтня 1594р. козаки спільно із озброєним населенням міста под керівництвом Наливайка напали на шляхту й розгромили її. Після розгрому шляхетського війська міщани відмовились коритись братславському воєводові Ю. Струсу й сам, без королівських урядовців, стали управляти містом.

У середині листопаду Наливайко із частиною повстанців вирушив на Поділля до м. Бара, де у тому годину, посилилась боротьба селян роти шляхти. До Бара прибув також великий загін реєстрових й не реєстрових козаків на чолі із Р. Лободою. Повстанці захопили Бар без усякого бою. Королівський гарнізон злякався й втік із міста. Тоді Наливайко й Лобода провели в Барі раду керівників повстанських загонів, на який було б вирішено спільно діяти на випадок появи на Поділлі польсько-шляхетських військ. На раді було б прийнато постанову: написати універсали до селян й міщан, в які закликати їхні озброюватись й починати збройне повстання проти магнатів, шляхти й королівських урядовців. Увага на раді був звернута й тих, щоб забезпечити повстанців зброєю й провізією. Цей заклик мав великий успіх. У кінці 1594р. в Барському й Братславському старостах розгорнулась активна боротьба: в українських селах й містечках утворювались озброєні зажени селян, ремісників, наймитів, котрі встановлювали там свою уладові. Побоюючись за своє життя, шляхта кидала свої маєтки й тікала звідси.

На початку 1595р. Наливайко із тисячним загоном козаків вирушив до м. Остропіль, захопивши його без бою, із якого перед тім утекла вся шляхта із місцевим гарнізоном.

Цілу зиму козаки стояли Брацлавському й Барському повітах. Перелякані магнати й шляхтичі зовсім не з‘являлись у своїх маєтках, посилали до Варшави листи із проханням прислати військо для боротьби із повстанцями. Алі королівська армія тоді стояла в Молдавії й не було б кого послати на Україну. Фактично із осені 1594 до кінця весни 1595 року на півдні Правобережної України влада був до рук повстанців.

Весною 1595 року антифеодальна боротьба на Украине еще понад посилилась. Загони повсталих селян розгорнули свою діяльність на Київщині, Переяславщині й Волині. Основні сили повсталих селян й козаків под дротом Наливайка й Лободи весною 1595 р. були зосереджені в Барському повіті. Таке розташування пояснювалось багатьма причинами. По-перше, на Брацлавщині й Поділлі у тому годину почилась гостра боротьба селян проти магнатсько-шляхетського гніту, якої потрібно було б очолити й направити проти польського панування. По-друге, зажени Наливайка й Лободи малі гармати, багато різної зброї, пороху й були готові зустріти королівську армію, Яка мала прибути туди для придушення повстанців. По-третє, весною 1595 р. Польща розгорнула активну підготовку до війни проти султанської Туреччини. У зв‘язку із цим керівники повстанців тримали значні сили на Поділлі щоб не допустити туди королівських військ. По-четверте, у тому годину поширювались чуйні, що турецько-татарська армія готувала похід у Молдавію для придушення антитурецького руху, а потім мала намір вирушити на Поділля, Брацлавщину й Галичину. Завданням повстанців було б захистити укра-їнські землі від ворожого нападу.

Основною причиною того, що польський король всю зиму 1594−1595 р. р. не мав можливості вжити рішучих заходів проти повстанців було б ті, що основну свою увагу звернув на підготовку армії до війни проти Туреччини. Мало значення ще і ті, що королівський уряд сподівався використати у війні реєстрових козаків.

У квітні 1595 року повстанці вирушили у південну частину Поділля. У тієї годину смердоті ще точно б не вирішили, як діяти: чи вести боротьбу проти польсько-шляхетського гніту, чи йти в Молдавію на боротьбу із турецькотатарською агресією. Більшість козаків на чолі із Наливайком прийняла рішення спочатку виступити в похід проти турецької навали, а потім продовжувати боротьбу проти магнатів й шляхти. Реєстрові та інші заможні козаки на чолі із Лободою не малі бажання виступити проти турків й татар.

Після тривалих суперечок частина повстанців на чолі із Лободою вирушила на Подніпров‘я, де тоді розгорнулася боротьба запорожських козаків й селян проти магната Вишневецького й місцевої шляхти.

На початку травня загін Наливайка на Брацлавщині протягом двох тижнів поповнював свої запаси, готувався до походу. З Брацлавщини повстанці руйнували до р. Дністер, щоб захопити переправи й перешкодити турецько-татарсікой армії здійснити похід на Україну. Там смердоті довідались, що усі ворожі сили пішли в Угорщину.

У кінці травня 1595р. Наливайко із 3-ма тисячами найбільш відважних козаків вирушив через Молдавію на територію Семиграддя, де ціле літо вели боротьбу проти турецько-татарських загонів. За цей годину козаки кілька разів з‘являлися на територї Молдавії, Семиграддя, Угорщини й не зазнали жадної поразки. Така діяльність козаків викликала велике незадоволення серед феодалів цих країн. Австрійський уряд запропонував Наливайкові облишити австрійські володіння й повернутися на Україну. Проте повернутися їм через Молдавію на Брацлавщину уже було б неможливо. У кінці літа на територї Молдавії появилися великі сили турецько-татарської армії, також прибула багатотисячна польська армія. За таких обставин Наливайко вирішив повісті своє військо через Карпатські міські до Галичини, а потім — на Поділля й Волинь. Він мав намір до Повернення королівської армії із молдавського походу очолити на Волині антіфеодальну боротьбу повстанських загонів, котрі діяли там усє літо 1595р. Завданням Наливайко було б об‘єднати усі повстанські зажени й спрямувати їхнього на боротьбу проти магнатськошляхетського панування.

6. БОРОТЬБА СЕЛЯН І КОЗАКІВ ПІД КЕРІВНИЦТВОМ НАЛИВАЙКА НА ВОЛИНІ І.

БІЛОРУСІ (кінець 1595 — вушко 1596 р. р.).

На початку вересня 1595р. козаки под керівництвом Наливайка із гарматами й обозом прибули до Галичини. Ос-кільки сили козаків були невеликі, а польсько-шляхетське військо могло в чи який годину повернутися із Молдавії й створити їм небезпеку, Наливайко после короткого відпочинку вирушив на Поділля до міста Гусятина. Він давно уже мав намір відплатити магнатові Калиновському за усі його злочинства. Повстанці по дорозі захопили ряд його фільварків, але й сам він вчасно утікав з своїх маєтків. Проте затримуватись на одному місці Наливайкові було б небезпечно, із його появою на Галичині й на Поділлі королівський уряд зобов’язував усі замкові гарнізони негайно виступити проти повстанців. За таких обставин козаки залишили Поділля й пішли на Волинь, де у тому годину пожвавилась антіфеодальна боротьба. Наливайко мав намір використати повстанські зажени, у тому, щоб розгорнути антишляхетську боротьбу по всій Волині й Білорусії.

У кінці жовтня 1595р. Наливайко із козаками появився біля Луцька, який тоді був особливо багатолюдним. Саме у тому годину там відбувався великий ярмарків. Дізнавшись про наближення козаків, перелякана шляхта почала тікати із міста. А щоб припинити паніку магістрацький уряд відправивши на зустріч повстанцям своїх делегатів, котрі запропонували козакам велику суму грошей й попросили їхні повернутися тому й не турбувати прибулих гостей. Алі Наливайко не зважив на це й із своїм військом прибув у Луцьк й примусив шляхту сплатити велику контрибуцію.

Поява козаків в Луцьку викликала велику тривогу в Варшаві. Королівський уряд вирішив відкликати із Молдавії своє військо под керівництвом гетьмани З. Жолкевського й послати його проти повстанців.

Не маючи потрібних сил для боротьби проти королівського війська, повстанці на початку листопаду вирішили облишити Луцьк й йти на Полісся. Там Наливайко поповнив свій загін за рахунок місцевих повстанців. З Полісся козаки пішли на білоруські землі.

З історичних документів видно, що похід повстанців на Білоруссь був пов‘язан із цілим поруч важливих обставин. По-перше, між українським й білоруським народами із давних-давен підтримувались широкі єкономічні й культурні зв‘язки. У тих часи було б дуже важко визначити етнографічні кордони між Україною й Білорусією. Серед запорожських козаків було б дуже багато білорусів, котрі брали активну доля в селянсько-казацьких повстаннях. Поодному, у листопаді 1595 р. Наливайко ще не мав достатніх військових сил, якими можна було б б починати активну війну проти королівської армії. Наливайко розумів, що така війна неминуче закінчилася б поразкою повстанців й своїм походом у Білорусію мав намір відвернути увагу королівського уряду від тихий подій, котрі відбувалися на Україні. По-третє, розгортання боротьби білоруського народу примусило б королівський уряд послати частину своєї армії в Білорусію. Усі це роз‘єднало б королівську армію й дало змогу повстанцям более успішно проводити боротьбу проти гнобителів.

Проте відступ Наливайка на Полісся значно послабив сили повстанців, сотні козаків й селян відмовились від цого походу й повернулися додому. З Наливайком залишилось 1,5−2 тисячі Чоловік, котрі уже малі великий досвід багаторічної боротьби проти магнатів й турецько-татарських загарбників.

З цим відважним загоном Наливайко в середині листопаду з‘явився на Білорусії. Незабаром повстанський загін підійшов до Слуцька. Місцевий гарнізон був нечисленний й неспроможний обороняти місто. Після короткої сутички повстанці штурмом оволоділи містом й замком.

Незабаром про захоплення повстанцями Слуцька дізнався хозяїн міста, який був відсутній под годину ціх подій, литовський гетьман До. Ходкевич. Своїм листом він повідомив про це польського короля й просив у нього війська для придушення повстання. Польський король доручивши воєводові Радзвіллу вирушити проти повстанців. Було зібрано шляхетського війська в кількості понад 2000чоловік.

Про наміри ворога Наливайко дізнався завчасно. Ос-кільки сили повстанців були значно слабший від шляхетського війська, козаки не наважились вийти із міста, організували оборону на околиці Луцька й зустріли ворога гарматним вогнем. План цей виявився дуже вдалим й польська кіннота раптово повернула назад.

Зробивши успішну перемогу над польським військом под Слуцьком Наливайко, щоб поповнити свій загін новими силами, вирішив продовжити похід вглиб Білорусії. Прибувши у Бобруйське Наливайко здобувши повідомлення, що в Мінську зібралася велике шляхетське військо, яку мало негайно вирушити проти повстанців. Уникаючи зустрічі із небезпечним ворогом козаки руйнували на Могильов й 30 листопаду 1595р. прибули туди. За допомогою місцевого населення козаки штурмом здобули замок, у бою знищили багато шляхти, розгромили в‘язницю. Майже два тижня повстанці постали Могильові. У цей годину Наливайко підтримував зв‘язки із прикордонними російськими гарнізонами й висловлював таку думку: на випадок поразки, перейти із усіма повстанцями Чернігівщину й статі на службу до російського царя.

Для боротьби із козаками королівський уряд зібрав велике військо. 3 грудня 1595р. до Могильова прибула шляхетська кіннота й підпалила місто, щоб вигнати повстанців. Козаки вийшли на зустріч ворогові із наміром відбити наступ, відступити на Прип‘ятське Полісся, перезимувати там, а навесні повернутися на Україну. Проте відступати було б уже пізно. Опинившись в такому становище, козаки зробили із возів й саней оборонний табір й захищалися. Після кількагодинного бою ворожачи кіннота послабила свій наступ й скориставшись цим козаки, утворивши рухомий табір, пішли на м. Бихов, а далі до м. Рєчицю.

Тім годиною почалися сильни морози й шляхетська кіннота припинила переслідування повстанців.

З міста Рєчиця Наливайко 15 грудня 1595р. написавши аркуша до польського короля, в якому забов‘язувався в майбутньому «захищати» Річ Посполити від турків й татар. Про похід на Білорусію Наливайко писавши, що їм потрібен був відпочинок й поповнення військових припасів, щоб на весну можна було б вирушити проти турецьких завойовників. Він просив призначити його гетьманом південних степів, котрі лежали між Південним Бугом й Дністром. Ця територія тоді належала Кримському ханству. Наливайко зобов’язувався визволити її від турецькотатарського панування, захопити міста Тягин й Очаків, набрати сильне козацьке військо й охороняти кордони Речі Посполитої. З цого аркуша видно, що Наливайко по суті мав намір взяти південноукраїнські землі й Запорожську Сич под свою владу.

Польський уряд добро розумів намири Наливайка й вважав його найбільшим ворогом Речі Посполитої. Плани Наливайка король відхилив й спрямував свою увагу тих, щоб швидше придушити повстання й захопити в сповнений його керівника.

У кінці грудня 1595 року Наливайко, довідавшись, що на Волинь ще не прибуло польсько-шляхетське військо із Молдавії, вирушив на Україну й у середині января прибув до міста Острога, зупинившись у дворі свого брата Дем‘яна, повстанці були розквартировані в українських селах навколо міста. У цей годину антифеодальна боротьба набрала великого розмаху: нею був охоплена вся Волинь й Київщина. Боротьба повстанців на Волині мала також релігійний характер: королівський уряд й Собор мав вирішити запитання про приєднання православної церкви до католицької.

7. РАЗГОРТАННЯ АНТИФЕОДАЛЬНОЇ БОРОТЬБИ НА ВОЛИНІ І КИЇВЩИНІ ВЕСНОЮ 1596р.

На початку 1596р. козаки, котрі стояли Північній Київщині провели багатолюдну раду, де усунули із гетьманства Р. Лободу, але в його місто обрали Матвія Шаулу, який потім прийшов на Білорусію, щоб підняти там масове антишляхетське повстання.

На початку января 1596р., после того як настали морози, польські полки под керівництвом Жолкевського вирушили із Молдавії на Поділля. Командування точно б не знало, куди йти й де містилися основні сили повстанців под дротом Наливайка. Королівське військо було б дуже знесилено й потребувала тривалого відпочинку. Алі польський король доручивши Жолкевському до початку весни придушити повстанців й схопити Наливайка, Лободу, Шаулу та інших керівників повстанців. Жолкевський виконуючи наказ короля, поспішив на Волинь. Він мав намір робити напади на окремі зажени повстанців й знищувати їхні поки смердоті не об‘єдналися.

Дізнавшись про просування ворога Наливайко швидко залишає Острог й вирушає на Брацлавщину. Він мав намір облишити ворога в південному степу й швидкими маневрами знесилити його, а потім зібрати на Брацлавщині потрібні сили й завдати ворогу поразки, також заманюючи в степ шляхетське військо.

Про відступ повстанців на південний схід негайно дізналося польське командування. 16 лютого 1596р. Жолкевський вирушив до Старокостяінтинова, куди уже уже наближалися відступаючи повстанці под дротом Наливайка. У різних містах й селах почалися бої повстанців, які зізнавали дедалі більшої поразки й почали відступати.

22 лютого 1596р. Наливайко написавши аркуша й відправивши до населення Брацлава, в якому просив міщан організувати озброєний загін, сподіваючись, що місцеве населення підтримує повстання. Алі брацлавці не відповіли йому й побоялися виступати проти ворожих сил. Одночасно він відправивши кількох козаків до Лободи й Шаули, в які пропонував об‘єднати всіх повстанців й радив збирати зажени до Білої Церкви, укріпитися в місті й підняти все місцеве населення на боротьбу проти шляхтів й магнатів.

Незважаючи на перевагу сил противника, зажени Наливайка лагодили йому страшений опір, после кожної переправи повстанці знищували за собою мости, чим затримували просування королівського війська.

Надії Наливайка на допомогу із боці населення Брацлава не здійснилась й він вирушив в Уманські ліси й на початку березня зупинився там.

Дізнавшись, що Наливайко уже підходить до Корсуня, Р. Лобода негайно повертається із козаками у напрямок до Білої церкви. М. Шаула теж повертається із Білорусі, де об‘єднується із загонами Лободи, й дізнаються, що Наливайко із своїми козаками також йде на Білу Церкву.

Про рух повстанців под дротом Шаули, Лободи й Наливайка на Білу Церкву дізнається й З. Жолкевський. У середині березня 1596р. він із Вінниці вирушає на Білу Церкву. Наливайко прибуває до міста раніше від ворожих сил. 23 березня 1596р. починається штурм. А, щоб охопити місто із всіх боків Наливайко почав із одного боці, а Шаула із іншого, але й раптовий напад на нього вночі польської кінноти под дротом Ружинського, поламав усі плани Шаули. Повстанці розгубилися й стали відступати, але й переконавшись, що мають справу із невеликим військом, завдали ворогу значної поразки.

У тієї годину, коли Ружинський із своїм полком бився із козаками, Наливайко із іншого боці підійшов до міста. Міські жителі відчинили повстанцям ворота й смердоті без бою захопили місто. Переконавшись, що Ружинський із своїм загоном утік із міста, полк Наливайка почав карати місцеву шляхту.

Проте незабаром Ружинський не знаючи, що відбувається в місті, раптово з‘явився на міській площі. Наливайко підпалив замок й залишив місто, бо був переконаний, що до міста прибула польська армія под керівництвом Жолкевського. Алі прибувши у козацьку табір, дізнається про ті становище, яку склалося внаслідок проведених операцій й знову йде на Білу Церкву. Ружинський змушений був припинити бій й зачинитися в Білоцерквійському замку.

Про події котрі відбувались под Білою Церквою дізнається Жолкевський, й швидко просувається до неї. Колі основні сили королівського ворога наблизились до міста, козаки припинили штурм замку й рухомим табором почали відступати до Трипілля.

24 березня цілий день польсько-шляхетське військо йшло за відступаючим табором, але й боялося розпочинати бій. У вечорі повстанці прибули на урочищі гострий камінь. Ворожко військо кілька разів намагалося прорватися у табір козаків, але й без будь-якого успіху. Повстанці були у вигіднішому становище: смердоті міцно укріпилися за возами, а проміжках між ними поставили гармати, із які влучно стріляли по ворогу.

Втративши значну частину своїх військ, Жолкевський був змушений припинити напади на табір повстанців.

Відбивши наступ ворога, повстанці, співуче, не малі сили його переслідувати. Серед них було б багато вбитих й ранених. М. Шаулу гарматна лантуха відірвала руку, Наливайко теж був поранений. Замість Шаули козаки обрали гетьманом Наливайка. Незважаючи на небезпеку із боці ворога, на бездоріжжя й весняну повень, повстанці знову руйнували на Трипілля. Наливайко зумів мобілізувати усі можливості, щоб переправити повстанців й селянутікачів через річку й влаштувати відступ на Лівобережжя.

Про піднесення антіфеодальної боротьби на Україні весною 1596р. Жолкевський в одному із своїх листів до польського короля писавши: «Уся Україна покозачилась. Скрізь повно зрадників й шпигунів козацьких. Справді, треба взяти за рішучі засоби щодо тієї України».

Під одну годину на Білій Церкві шляхетські зажени лагодили жахливі розправи із селянами й трудящими міщанами Київщини. Багато селян кидали свої домівки й тікали в ліс, болота, чи приєднувались до запорожських козаків. Багато повстанців утікало на Лівобережжя й переселялося на територію володінь Ро-сійської держави.

8. ВІДСТУП ПОВСТАНЦІВ НА ЛІВОБЕРЕЖЖЯ І ЇХ ПОРАЗКА.

12 апреля повстанцям нарешті вдалося переправитися на лівий беріг Дніпра.

У середніх числах апреля в Переяслові зібралась велика кількість повстанців, селян-утікачів й трудящих міщан. Загострилися суперечки між реєстровими й нереєстровими козаками. Після тривалих козацьких радий керівником всіх повстанців було б обрано Григорія Лободу. Щоб уникнути розколу між повстанцями, З. Наливайко й М. Шаула теж погодились коритись наказам нового гетьмани. У цей годину до вживання Переяслова прибувають зажени повстанців із Полісся та інших міст. Кількість людей щодня зростала.

Через різні суперечки повстанці затримались у Переяслові на два тижні. Значна частина повстанців розуміла свою непідготовленість до початку відкритого бою із ворогами й висувала думку про дальший відступ у південні степу Переясловщини. Цілком можливо, що цю групу повстанців підтримував Наливайко, який був более здібним полковником, глибше розумів інтереси повстанців.

Суперечки, котрі загострилися в Переяслові між різними групами повстанців, ослаблювали їхні єдність й сили. У кінці апреля 1596р. польськошляхетські полки прибули до Києва й почали підготовку до форсування Дніпра.

Готуючись до переправи, Жолкевський, щоб обманути повстанців розпочав із Г. Лободою переговори про припинення війни. Він чекав, коли в Дніпрі спаді вода й легше якщо його полкам переправитись на лівий берег. Погоджуючись поширювати на світ, Жолкевський вимагав від повстанців видати Наливайка, Шаулу та інших керівників повстання, видати зброю, а самим повстанцям повернутися до своїх панів виконувати феодальні повинності. Звичайно такі вимоги було неможливо буті приняті Лободою. За переговорами пильно стежив Наливайко, без згоди якого Лобода помиляюся вирішите це важливе питання.

Затримавши мирними переговорами керівників повстання біля Києва, королівське військо в районні Трипілля почало переправлятися на лівий берег Дніпра зразу в кількох місцях й через це повстанці не змогли йому перешкодити. Колі королівські вершники з‘явились на лівому березі, Лобода й Наливайко вирушили у Переяслов, де зустрілися із новими труднощами. До повстанців дішли чуйні, що велике польско-шляхетське військо переправилося через Дніпро й готується вдарити на Переяслав. У своєму листі до короля Жолкевський писавши, що повстанців у Переяслову зібралось 10−12 тисяч, із які близько 7 тисяч становили жінки, діти, літні люди.

При такому становище повстанців відступати було б дуже небезпечно, але й залишатися у Переяслові й вести війну проте переважаючих сил противника було б зовсім неможливо.

3 травня 1596р. повстанці вийшли із міста й й вирушили в степ. Відступали смердоті дуже повільно. На просування від Переяслова до Лубен, відстань між якими становила близько 200 км, повстанці витратили 13−14 днів, це призвело доти, що смердоті не зуміли відірватися від ворога й відступити далі в глиб степів. У цьому, напевне, був провина Лободи, Наливайка та іншіх керівників повстання, котрі не розуміли серйозної небезпеки й не прискорили відступу, а сили противника все росли.

Опинившись в оточенні великих сил ворога, повстанці вирішили просуватись ближче до правого берега ріки Солониці, котра недалеко впадала в Сулу, щоб хоч один бік свого табору можна було б не захищати від нападу королівських військ.

Місто, де зупинилися повстанці й зробили табір, був на тому місті, де тепер розташовано село Солониця. Зупинившись, смердоті вирішили зробити свій табір не приступним для ворога й обнесли його возами, в результаті утворив високій й майже неприступний вал, що шляхетське військо були стежити за тім, що діялось у таборі. Всього повстанців здатних вести оборону, за повідомленням польських джерел, у Солоницькому таборі було б близько 5000 чоловік.

16 травня 1596р. почалася героїчна битва повсталих селян й козаків проти переважаючих сил польсько-шляхетського війська.

Оточивши табір повстанців й притиснувши його до р. Солониці й болота, польська армія розпочала наступ. Повстанці вели героїчну боротьбу із ворогом, не допускали його до своїх укріплень, робили вночі вилазки й нападали на противника, завдавали йому багато втрат.

Нестерпне становище в таборі повстанців после тижневої блокади загострилося до краю. Воно ще понад посилило суперечки між двома групами козаків, котрі всіляко намагався використати Жолкевський, знову почавши переговори із Лободою. Більша частина повстанців знаючи віроломство польської шляхти, ніяк не хотіла складати зброю. Цю групу очолював Наливайко, Шаула й К.Кремпський. Вона складалась із нереєстрових козаків й селян, трудящих із міст.

У таборі щодня відбувались бурхливі заради, на які обмірковувалось запитання про загальну діяльність. Розмови не припинялись ані усунь ані вночі.

Під годину однієї бурхливої заради між реєстровими й нереєстровими козаками розгорілася бійка, в результаті якої Лобода був убитий. Після страти Лободи реєстрові козаки розгубилися й одну годину припинили свою активність. Найсильнішою групою серед повстанців тимчасово стали запорозькі нереєстрові козаки, на чолі з Крифтофом Кремпським. З того години повстанці под керівництвом Наливайка майже щодня влаштовували вилазку на шляхетський табір, щоразу завдаваючи ворогові багато шкоди.

25 травня 1596 р. в польський табір було б привезено із Києва багато зброї. Жолкевський доручивши своїм полковникам спрямувати усі гармати на центральну частину повстанського табору й продовжувати обстріл усунь й вночі. Від ворожих снарядів в таборі спалахнула пожежа в кількох містах, загинули сотні людей й худоби; реєстрові козаки не слухали распоряджень гетьмани й зовсім ухилялись від боротьби. Сили повстанців слабшали, вилазки припинились. Майже зовсім вичерпались продукти харчування.

У цих умовах Жолкевський знову розпочав свої провокаційні переговори із реєстровими козаками.

Наливайко, Кремпський та численні маси козаків й селян рішучі виступали проти капітуляції. Алі більшість людей Солоницького табору уже не підтримували Наливайка й Кремпського. Ці люди вимагали прийняти пропозицію Жолкевського перемір‘я. Повстанці було невідомо, що з Запорозький Січі йде до них велика допомога. Так, кінець кінцем, повстанці, маючи перед очима змучених жінок й дітей, поранених й хворих, не витримали дальшої боротьби й прийняли тяжкі умови капітуляції.

як лише стало відомо, що більшість повстанців погодилась капітулювати й видати королівському командуванню провідників, Наливайко з своїм полком хотів вирватися із табору й вирушити в південні степу. Алі за ним пильно стежили реєстрові козаки, бо ім‘я Наливайка першим згадувалося в всіх вимогах жолкевського. Колі смердоті спробували схопити Наливайка й заковати його в кандали, в таборі повстанців повстанців розгорілась збройна міжусобна боротьба, прискорила жахливий кінець для Солоницького табору.

28 травня 1596 р. оставшиєся реєстровиє козаки схопили Наливайка, закували його й негайно бачили Жолкевському. Потім були схоплені Шаула та інші поводирі повстанців.

Після виконання основних вимог повстанців Жолкевський дозволив магнатам й шляхті забрати всіх своїх підданих, а жовнірам й найманцям позбирати зброю, порох, коштовні речі та ін., а тихий хто чинив опір вбити.

Зрозумівши віроломство королівського командування, запорозькі козаки, селяни та інші повстанці знову розпочали шаблі. Алі було б уже пізно. Польсько-шляхетське військо почало чинити криваву розправу над усіма без розбору, не уникли цієї розправи й реєстрові козаки. Під годину цієї кривавої бійки вдалося втекти в степ близько 1.500 козаків разом із К.Кремпським. Історичні джерела, котрі свідчать про кількість повстанців, що загинули, не дають нам точних даних.

Нема за тяжку поразку на Солониці, селяни, козаки й далі боролися проти магнатів й шляхти. Поразка стала значним уроком для селян й козаків. Це повстання було б початком тривалой збройной боротьби селян й козаків проти своїх гнобителів.

9. СТРАТА НАЛИВАЙКА.

Після поразки на Солониці, Наливайка королівський уряд тримав у в‘язниці понад 10 місяців, застосовуючи до нього найлютіші засоби катування й знищення. Королівські урядовці намагалися довідатися про його особисті політичні плани: відносини із російським урядом, кримським ханом, австрійським імператором, молдавським господарем. Допитуючи Наливайка урядовці намагалися глибше дізнатися про визвольну боротьбу на Україні із тією метою, щоб у майбутньому не допустити ще такого повстання.

То в Варшаві понад 300 днів королівські катай знущались із Наливайка: перешкоджали їсти, пити, спати, тримали на холоді, пекли розжареним залізом та ін. На усі запитання катів Наливайко відповідав, що боровся проти гнобителів, прагнув визволити людей із панського рабства, дати їм понад незалежного життя.

Проте у Варшаві було б чимало таких людей, котрі співчували Наливайкові й намагалися йому допомогти втекти з в‘язниці. Селянин магната Язковецького, який довгий годину разом із Наливайком воювал прибув у Варшаву й підготовляв втечу. Він зумів через вікно передати йому в тюрму пиляння. Наливайко перепилявши нею колоду, до якої був прикут й мав намір втекти. Проте варта випадково дізналася про це й перешкодила втечі.

Тривале ув‘язнення Наливайка викликало серед деяких магнатів й шляхтичів підозріння до того, що аби хтось у королівському уряді має велику силу й навмисно зволікає його страту. Підозріння також падали й на К. Острозького, але й його класові інтереси не малі нічого спільного із інтересами Наливайка.

На вимогу магнатів й шляхти королівський уряд вирішив прискорити страту Наливайка. 1 апреля 1597 р. він був привселюдно страчений у Варшаві.

Згодом про героїчну боротьбу й смерть Наливайка було б складено багато пісень й легенд, віршів написаних Шевченком.

10. ЗАКЛЮЧЕННЯ.

У боротьбі проти польсько-шляхетського панування 1591−1596 р.р. Український народ мав успіхи й невдачі. Іноді повстанці визволяли цілі волості й навіть повіти, де селяни й козаки створювали свою уладові. На Брацлавщині, Поділлі, Волині й Київщині повстанці захопили сотні феодальних маєтків, знищіли чимало гнобителів.

Значна частина повстанців загинула, інші пішли на Запоріжжя, чимало селян, рятуючи своє життя, переселилося на територію Слобожанщини чи на Дон под уладові Ро-сійської держави.

У походах повстанців Наливайко завжди був попереду, показував героїчні приклади. З багатьох боїв видно, що він умів реально враховувати усі обставини в інтересах повсталих селян й козаків. Повстанці знали його виняткову хоробрість, Бачили його великі здібності полководця й завжди вірили йому.

Солоницька трагедія й страта Наливайка не залякала поневолених й закріпачених мас українського народу. У кінці 16 — початку 17 століття продовжувалась боротьба, то однієї, то другій місцевості знову відбувалися повстання.

Героїчна боротьба селян, козаків й трудящих із міст у кінці 16 століття проти польського колоніального панування був початком загального руху народних мас України, який мав глибокій антифеодальний й національно визвольний характер.

11. СПІСОК ВИКОРИСТОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Д.І. Мишко «Северин Наливайко» 1962. 2. Історичний журнал № 12 1969. 3. М. Ф. Котляр В.А. Смолій «Історія в життєписах» 1994.