Соціально-економічне життя візантійського міста

Нове відродження міст розпочалося в середині IX ст. Вони знову стають центрами місцевого обміну і частково виробництва. Обмін між містом і селом відбувався на ярмарках. Внутрішньоміська торгівля велася вдома, безпосередньо між продавцем та покупцем. На ярмарках купці скуповували вироби як сільських, так і міських ремісників. Зростання попиту стимулювало розвиток ремесел.

У містах Візантії діяла система прибуткового оподаткування за майновим станом. Збирали податки з нерухомості відповідно до її прибутковості. Встановлювали продуктові мита, збори з торгових операцій. Норма доходу була єдина — 8,33% від прибутку з вкладеної суми початкового капіталу. Регулюючи норму прибутку, держава здійснювала контроль за цінами, обмежувала спекуляцію.

Міське населення відбувало і загальнодержавні, і міські повинності: здійснювало нагляд за системами водопостачання та зрошування, ремонтувало громадські будівлі, доставляло вантажі.

На початку X ст. завдяки підтримці урядом розвитку міських ремесел і сприянню зростання внутрішнього попиту активізувались товарно-грошові відносини. Заохочували пошук коштовних металів, розвиток низки виробництв, визнано необхідність і корисність лихварства для пожвавлення торгівлі. Проте брак багатих купців-посередників сприяв тому, що на ринок енергійно виходили феодали і монастирі.

У IX—X ст. склалася структура ранньофеодальної держави. Це 18 класів посад, об'єднаних у 5 розрядів, які становили основу державного апарату. Кожному розряду відповідав визначений почесний титул. Кожний, хто мав титул, отримував плату від імператорської влади. Титули присвоювали за відповідну службу, їх також купували. Продаж титулів був одним із джерел поповнення державної казни, а покупець титулу отримував своєрідний процент на вкладений капітал (9,7%).