Планування галузі рослинництва в ПСП «Новогригорівське» Вознесенського району

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

з планування на аграрному підприємстві

на тему:

" Планування галузі рослинництва в ПСП " Новогригорівське" Вознесенського району"

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Теоретико-методичні основи розробки річної виробничої програми підприємства з рослинництва
• 1.1 Значення, зміст і послідовність складання
• 1.2 Методики планування обсягів виробництва і використання продукції
• 1.3 Особливості планування показників економічної ефективності
• Розділ 2. Сучасний стан та тенденції розвитку галузі рослинництва в ПСП «Новогригорівське» Вознесенського району
• 2.1 Загальні відомості про підприємство
• 2.2 Значення і роль галузі в економіці підприємства
• 2.3 Площі та структура земельних угідь
• 2.4 Врожайність культур та валові збори продукції
• 2.5 Використання продукції
• 2.6 Матеріально-технічна база галузі
• 2.7 Економічна ефективність виробництва продукції
• Розділ 3. Обгрунтування виробничої програми з рослинництва в Псп «Новогригорівське» Вознесенського району
• 3.1 Планування врожайності культур
• 3.2 Планування посівних площ. Планування виробництва та використання продукції рослинництва
• 3.3 Планування потреби і використання добрив і засобів захисту рослин
• 3.4 Планування витрат виробництва
• 3.5 Економічна ефективність проекту
• Висновки
• Список використаних джерел

Вступ

У соціально-економічному розвитку країни сільське господарство посідає особливе місце. Це одна з основних галузей народного господарства, яка забезпечує виробництво продуктів харчування і є найпершою умовою розвитку суспільства.

Основні завдання сільського господарства — забезпечити інтенсивний розвиток і підвищення ефективності всіх його галузей з метою збільшення виробництва і поліпшення якості продукції, більш повне задоволення потреб населення в продуктах харчування і промисловості в сировині.

Рослинництво — провідна галузь виробництва сільськогосподарської продукції, найважливіше джерело продовольчих ресурсів людства, основа його цивілізації.

Основна мета рослинництва — створення оптимальних технологій (агроекологічних) передумов виробництва необхідної кількості високоякісної рослинницької продукції на базі інтенсивного фотосинтезу в посівах польових культур при одночасному збереженні або підвищенні родючості ґрунту.

Розвиток і зміцнення рослинництва — важливе завдання. Рослинництво, як невід'ємна складова частина агропромислового комплексу безсумнівно відіграє важливу роль у структурі народного господарства. Від стану рослинництва прямо залежить рівень життя людей та процвітання держави.

Розвиток рослинництва має базуватись на основі раціоналізації, використання сільськогосподарських угідь, підвищення їх ефективності розробки і вироблення науково обґрунтованих ресурсозберігаючих, економічно стійких систем і екологічно високоефективних систем ведення сільського господарства, здійснення комплексу середовищно-формуючих, природоохоронних, агротехнічних, організаційно-господарських, технічних і економічних заходів, спрямованих на підвищення продуктивності та економічної ефективності використання аграрно-ресурсного потенціалу.

Основним напрямом розвитку рослинництва має бути його індустріалізація, комплексна механізація, інтенсифікація, спеціалізація, агропромислова кооперація, горизонтальна і вертикальна кооперація, комбінування і комплектування, формування зональних і внутрішньо зональних комплексів та агропромислових формувань.

Загалом вихід сільського господарства із кризової ситуації можливий за умови кардинальної зміни аграрної політики, максимального за діяння усіх економічних механізмів стимулювання розвитку сільського господарства, удосконалення інвестиційної, фінансово-кредитної, цінової, рентної, податкової, протекціоністської, митної і страхової політики господарства, району, області і вибір оптимальних її варіантів, які дозволять максимальною мірою використати потенційні можливості землеробства.

Ціль даного курсового проекту — розробити виробничу програму галузі рослинництва для ПСП «Новогригорівське» Вознесенського району.

Задачі: проаналізувати стан підприємства, спрогнозувати розвиток подій, явищ і вибрати найкращий варіант стосовно подальшої його діяльності. При цьому ми будемо спиратись на попередні роки діяльності і аналізувати зміни.

При плануванні діяльності підприємства використовують різні методи і прийоми. При написанні даного курсового проекту були використанні такі методи:

дослідно-статистичний;

факторний;

нормативний;

балансовий;

метод рядів динаміки;

графічний;

метод порівняння.

планування показник врожайність продукція Робота виконана на ______ сторінках машинописного тексту, складається з 3 розділів, містить 31 таблицю та 1 рисунок. При написанні було використано 17 літературних джерел.

Розділ 1. Теоретико-методичні основи розробки річної виробничої програми підприємства з рослинництва

1.1 Значення, зміст і послідовність складання

Розробка плану діяльності аграрних підприємств є досить складною і кропіткою роботою, що передбачає здійснення всебічного аналізу факторів внутрішнього та зовнішнього середовища. Слід зазначити, що ще й досі на багатьох підприємствах України у плануванні діяльності окремих виробничих підрозділів відсутня узгодженість з загальною стратегією всього підприємства, а отже не має єдиного плану розвитку. Також досить часто рішення ухвалюються тільки з урахуванням внутрішнього середовища і майже не враховується зовнішнє, що спричиняє виникнення негативних наслідків. Підприємства, які в належній мірі не використовують ринкові підходи і методи планування, не можуть не тільки впливати на ринок, але й адаптувати свої можливості до постійно змінного середовища.

Виробнича програма підприємства представляє собою розгорнутий або комплексний план виробництва та продажу продукції, який характеризує річний обсяг, номенклатуру, якість та терміни випуску необхідної продукції та послуг. У ринкових умовах основу плану виробництва на різних підприємствах становлять укладені договори з споживачами, наявний портфель замовлень та існуюча потреба в товарах, а також діючі закони попиту і пропозиції на продукцію, роботи та послуги. Головна мета планової роботи, як і здійснюваної на її основі підприємницької або виробничої діяльності, полягає у задоволенні потреб покупців і одержання максимального прибутку. Підприємства укладають із споживачами та постачальниками договори на виробництво та продаж продукції і послуг, придбання та закупівлю необхідних ресурсів. Тому в процесі розробки виробничої програми керівникам-менеджерам кожної фірми і плановикам-економістам слід орієнтуватися на вибір таких товарів, робіт і послуг, які принесуть виробникам і підприємцям найбільші кінцеві результати.

Основним завданням виробничої програми з рослинництва є максимальне задоволення потреб споживачів у високоякісній продукції, яка випускається підприємством при найкращому використанні його ресурсів та отриманні максимального прибутку. З метою вирішення цього завдання в процесі розробки виробничої програми на всіх рівнях потрібно дотримуватися наступних вимог:

1) правильне визначення потреби в продукції, що випускається, і обґрунтування обсягу її виробництва попитом споживачів;

2) повне ув’язування натуральних і вартісних показників обсягів виробництва і реалізації продукції;

3) обґрунтування плану виробництва рослинницької продукції ресурсами, і в першу чергу, виробничою потужністю.

Виробнича програма складається із 2-х розділів: плану виробництва продукції в натуральному (умовно-натуральному) виразі та плану виробництва у вартісному виразі.

В основу розробки виробничої програми повинна бути покладена реальна потреба в конкретній продукції. Для того, щоб вірно сформувати виробничу програму підприємства, у його бізнес-плані повинна бути представлена така важлива інформація, як характеристика пропонованої рослинницької продукції, оцінка можливих ринків збуту та конкурентів, стратегія маркетингу.

При плануванні виробничої програми з рослинництва необхідно використовувати наступні матеріали:

· перспективний план виробництва рослинницької продукції і послуг у рослинництві;

· прогноз потреби у продукції підприємства, який складається на підставі досліджень змін ринкових елементів у часі, тобто попиту, пропозиції, цін, кількості конкурентів тощо;

· результати вивчення поточного попиту на продукцію;

· договори на виробництво та поставку продукції, які укладаються в результаті вільного продажу виробів на гуртових ярмарках;

· заходи щодо спеціалізації і кооперування виробництва;

· заходи щодо збільшення виробничих потужностей підприємства;

· дані про залишки нереалізованої продукції у попередньому періоді.

Підставою для визначення обсягу поставок конкретної продукції є портфель замовлень і господарські договори.

Обсяг випуску по окремих виробах обґрунтовується виробничою потужністю. У процесі такого обґрунтування на підприємствах виявляються внутрішньовиробничі диспропорції в завантаженні машино-тракторного парку та устаткування, намічаються шляхи їхнього усунення, а також заходи щодо розширення спеціалізації і кооперування виробництва.

Виходячи з натуральних обсягів постачань і виробництва, розраховується загальний обсяг продукції у вартісному виразі: обсяг товарної продукції, валової продукції, реалізованої, чистої, умовно-чистої продукції.

При плануванні виробничої програми необхідно використовувати наступні матеріали:

— прогноз потреби у продукції підприємства, який складається на підставі досліджень змін ринкових елементів у часі, тобто попиту, пропозиції цін, кількості конкурентів тощо;

— перспективний план виробництва продукції і послуг;

— державний контракт та державне замовлення на продукцію підприємства — якщо таке існує;

— результати вивчення поточного попиту на продукцію;

— договори на виробництво та постачання продукції, які укладаються в результаті вільного продажу виробів на гуртових ярмарках;

— заходи щодо збільшення виробничих потужностей підприємства;

— заходи щодо збільшення спеціалізації і кооперування виробництва;

— дані про залишки нереалізованої продукції у попередньому періоді.

1.2 Методики планування обсягів виробництва і використання продукції

Методика планування — це сукупність методів, прийомів розробки, обґрунтування та аналізу прогнозів, стратегічних програм і планів усіх рівнів і часових горизонтів, системи розрахунків планових показників, їх взаємного узгодження. Якість прогнозів значною мірою залежить від методів прогнозування, якими називають сукупність прийомів та оцінок, що дають змогу на підставі аналізу минулих (ретроспективних) внутрішніх і зовнішніх зв’язків, притаманних об'єктові, а також їхніх змін з певною ймовірністю зробити висновок щодо майбутнього розвитку об'єкта. Сьогодні кількість відомих методів і прийомів, що їх використовують для прогнозування, перевищує 150. За принципом інформаційного обґрунтування їх можна класифікувати таким чином:

І. Фактографічні методи, що базуються на фактичному інформаційному матеріалі про об'єкт прогнозування і його минулий розвиток:

1) статистичні методи:

екстраполяції та інтерполяції;

кореляційно-регресійний аналіз;

факторні моделі;

2) аналогії:

математичні;

історичні;

3) випереджальні методи прогнозування, що ґрунтуються на певних принципах спеціальної обробки науково-технічної інформації і реалізують у прогнозі її властивість випереджати розвиток науково-технічного прогресу (методи аналізу динаміки патентування, публікаційні методи прогнозування).

ІІ. Експертні методи, що базуються на суб'єктивній інформації, яку надають спеціалісти-експерти в процесі систематизованих процедур виявлення й узагальнення їхньої думки щодо майбутнього стану справ. Для цих методів є характерним передбачення майбутнього на основі як раціональних доказів, так і інтуїтивних знань.

ІІІ. Комбіновані методи зі змішаною інформаційною основою, в якій як первинну використовують фактографічну і експертну інформацію:

балансові моделі;

оптимізаційні моделі.

Розробка завдань по випуску виробів у натуральному виразі є найважливішою частиною роботи при складанні виробничої програми. Важливість її визначається тим, що споживачам потрібна продукція визначених видів, здатних задовольнити наявні потреби. На основі виявлення цих потреб формується програма виготовлення конкретних виробів.

Планування виробничої програми в натуральному виразі передбачає: визначення номенклатури й асортименту продукції, яка випускається; розрахунок потреби в продукції, обсягу виробництва по календарних періодах року (у головному плані) і обґрунтування планованих обсягів виготовлення продукції виробничою потужністю, матеріальними і трудовими ресурсами.

В основу планування виробничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка включає натуральні та вартісні показники.

Натуральними показниками виробничої програми є обсяг продукції в натуральних одиницях по номенклатурі і асортименту.

Значення натуральних показників виробничої програми в умовах ринку зростає, оскільки саме вони дають можливість оцінити ступінь задоволення потреб споживачів в певних товарах із врахуванням якісної характеристики товарів.

Одним з найважливіших етапів розробки виробничої програми є визначення потреби в ресурсах.

Основним методом визначення цієї потреби є метод прямого розрахунку відповідно до питомих норм її витрат. Так, потреба підприємств у предметах праці розраховується шляхом множення питомих норм витрат сировини і матеріалів на планові обсяги виробництва. Потреба в знаряддях праці (машини, устаткування) визначається, виходячи із передбачених обсягів робіт, виконуваних з їхньою допомогою, і прогресивних норм продуктивності.

Потреба в продукції погоджується з можливостями її виробництва. При цьому методи такого ув’язування мають свої особливості в залежності від рівня планування. Головним засобом ув’язування потреби і ресурсів є розробка матеріальних балансів.

На підставі плану випуску рослинницької продукції підприємством розробляються річні, квартальні і місячні виробничі програми цехів та бригад. Виробнича програма цеху або бригади містить завдання по номенклатурі і в загальному обсязі продукції. У завданні по номенклатурі вказується кількість найменувань виготовлених окремих видів продукції в натуральному виразі. Планово-облікові одиниці (номенклатурні позиції), у яких встановлюється завдання цехам або бригадам по номенклатурі, мають різний ступінь деталізації для різних цехів і типів виробництва.

Виробнича програма кожного цеху або бригади обґрунтовується виробничою потужністю окремих груп устаткування, зіставленням їх сумарного корисного фонду роботи та завантаження в машино-годинах. Такі розрахунки дозволяють виявити «вузькі місця» і вжити заходів щодо усунення диспропорцій у завантаженні устаткування.

На основі виробничих програм основних цехів або бригад складаються плани виробництва для допоміжних, обслуговуючих підрозділів підприємства: ремонтних, інструментальних, енергетичних цехів, транспортного господарства. Виробничі програми допоміжних цехів розробляються відповідно до встановленої потреби в їхній продукції та послугах.

Виходячи з планів цехів, розробляються виробничі завдання для ділянок. Заключним етапом планування виробництва є доведення завдань по виконанню окремих виробничих процесів та виготовленню продукції безпосередньо до бригад і робочих місць.

Обґрунтування виробничої програми з рослинництва охоплює планування використання земельних угідь і підвищення їхньої родючості, структури посівних площ, урожайності, виробництва продукції певного асортименту, кількості та якості, а також комплекс агротехнічних заходів щодо виконання плану виробництва продукції (сорти, насінництво, добрива, пестициди, меліорація).

Планування рослинництва господарства починають з розробки балансу земельних угідь і визначення напрямів цільового використання їх у плановому періоді. При цьому послуговуються чинним законодавством України щодо власності на землю, її оренди, землеволодіння та землекористування. У балансі зазначають усі види і розміри земельних угідь, що перебувають на перше число планового року у власності або в користуванні підприємства. Наводять також дані про площу розпайованих між суб'єктами приватизації земель, площу земель, переданих або взятих в оренду, і про грошову оцінку земельних угідь.

Плануючи трансформацію земельних угідь (переведення їх з одного виду в інший), виходять з конкретних внутрішніх і зовнішніх умов господарства. В одних випадках передбачають можливе збільшення площ інтенсивніше використовуваних земель (ріллі, садів, ягідників, виноградників, хмільників і тутових насаджень) за рахунок менш продуктивних пасовищ і сіножатей чи освоєння площ, які не використовуються в сільськогосподарському виробництві (болота, піски, чагарники та ін.), усунення дрібноконтурності ділянок орних земель та кормових угідь.

Прогнозуючи врожайність, а також аналізуючи її тенденції, користуються методом екстраполяції: знаходження наступних рівнів динамічного ряду за відомих попередніх. Перевага цього методу полягає в доступності розрахунків. Результати обчисленої за цим методом прогнозованої врожайності особливо дійові, коли середньорічні темпи її приросту не зазнають суттєвих змін у часі, не відбулось за останні 2−3 роки і не передбачається в плановому році докорінних змін у технології вирощування та сортах культур.

Щодо тих культур, де відбулись істотні зміни чи в технології, чи в умовах вирощування, екстрапольований рівень коригувався. Не можна не враховувати і вплив суб'єктивного фактора. Зокрема, кидаються у вічі протилежні тенденції в урожайності близьких за технологіями, але різних за призначенням (товарні і кормові) культур (зернові колосові та однорічні трави на корм, кукурудза на зерно і на силос і зелений корм, цукрові й кормові буряки), де можливі «перекидки» у статистичній звітності посівних площ з однієї групи культур в іншу (як правило, кормових у зернові й технічні).

Під час планування та факторного аналізу врожайності враховують різний вплив факторів на врожай та неоднакову залежність їх від людини. З огляду на це виділяють фактори позитивного і негативного впливу на приріст урожаю, залежні, малозалежні від людини (або керовані та некеровані), постійні (статичні) та змінні (динамічні), тривалої дії і тимчасові, зовнішні та внутрішні. Так, збільшення внесення мінеральних добрив в оптимальних співвідношеннях при вдосконаленні технології позитивно впливає на врожай, а збільшення тривалості збирання сільськогосподарських культур, як правило, негативно; упровадження нових сортів, внесення добрив, застосування пестицидів — це керовані фактори, а погодні умови, склад ґрунту — некеровані; тип ґрунту, рельєф, світло, тепло, повітря — постійні фактори, оскільки їх вплив на врожай у конкретних умовах практично не змінюється, а опади, добрива, пестициди, сорти, матеріальна зацікавленість, технічне озброєння — динамічні.

Поточне планування врожайності практично зводиться до визначення можливого приросту врожаю внаслідок зміни динамічних факторів з наступним збільшенням фактичної середньорічної врожайності на величину обчисленого приросту. Обчислюють приріст урожаю за рахунок: добрив, що вноситимуться додатково понад використовувану в базовому періоді кількість; поліпшення попередників унаслідок освоєння сівозмін; упровадження продуктивніших сортів; розширення площ культур, що вирощуються за інтенсивними технологіями; збільшення площ посівів на зрошуваних і осушуваних землях та на землях, де проведено вапнування та фосфоритування кислих і гіпсування солонцюватих ґрунтів; розширення площ обробки гербіцидами. Крім того, визначають збільшення валових зборів завдяки зменшенню втрат урожаю під час вирощування та збирання, зумовленому розширенням площ обробки фунгіцидами та інсектицидами, скороченням строків збирання та використанням нових комбайнів, які забезпечують менші втрати продукції. У кожному господарстві обчислюють приріст урожаю лише за рахунок тих факторів, зміна яких передбачена в плановому періоді.

При плануванні посівних площ сільськогосподарських культур на підприємстві виходять з:

потреби в конкретних видах продукції рослинництва;

конкурентоспроможності (ефективності) окремих культур;

обмежень у сівозмінах, земельних, трудових, фінансових і матеріальних ресурсах.

Обчислюючи планову потребу в продукції рослинництва, ураховують:

1. Попит на продукцію певного виду, асортименту та якості на ринку. Основними напрямами реалізації продукції рослинництва можуть бути:

реалізація продукції за договорами з переробними, сільськогосподарськими, заготівельними, торговельними та іншими організаціями. При цьому особливу увагу приділяють виконанню державних і регіональних замовлень (за їх наявності) на продукцію;

експорт продукції;

поставки відповідно до бартерних договорів;

реалізація на міських ринках, у власних магазинах, ларьках, населенню.

2. Внутрішньогосподарські потреби в продукції рослинництва:

створення основних і страхових насіннєвих і фуражних фондів, а також задоволення потреби в кормах і насінні особистих господарств населення;

видача і продаж продукції працівникам відповідно до чинного в господарстві положення про оплату праці;

виділення в рахунок оплати за земельні та майнові паї;

виділення для громадського харчування та у фонд допомоги;

використання для переробки на підсобних промислових виробництвах господарства.

Рівень конкурентоспроможності визначають окремо щодо товарних і кормових культур. Перші оцінюють, як правило, за такими показниками: рівень рентабельності виробництва продукції, вихід валового або чистого доходу. Перевагу віддають показникові, що найповніше враховує умови конкретного господарства. Наприклад, для господарств з надлишком трудових ресурсів головним показником є максимальний вихід валового доходу чистої продукції з 1 га площі посіву. Для більшості господарств таким показником буде максимум чистого доходу (валового прибутку). Рівень конкурентоспроможності кормових культур (їхня ефективність) характеризують такі показники: вихід кормових одиниць з 1 га посіву; якість кормів за виходом протеїну з 1 га і вміст його в одній кормовій одиниці; собівартість 1 ц кормових одиниць

Виходячи з визначеної потреби в продукції рослинництва (П) і запланованої врожайності сільськогосподарських культур, визначають розміри їх посівних площ.

У процесі планування потреби в добривах сільськогосподарські підприємства застосовують розроблені науково-дослідними установами зональні, диференційовані за типами ґрунтів нормативи (норми внесення гною, азотних, фосфорних і калійних добрив на 1 га посівів для одержання врожаю в певних інтервалах, норми витрат добрив на одиницю продукції для культур, норми виносу азоту, фосфору і калію з урожаєм сільськогосподарських культур). Ці норми мають задовольняти потребу рослин у поживних речовинах, високу окупність використання добрив, забезпечити виробництво доброякісної продукції, розширене відтворення родючості ґрунту, запобігати шкідливій дії добрив на довкілля і якість продукції.

1.3 Особливості планування показників економічної ефективності

Фінансове планування — це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування та напрямками цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді. Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування.

Основними завданнями фінансового планування на підприємстві є:

забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

встановлення раціональних фінансових відносин із суб'єктами господарювання, банками, страховими компаніями тощо; визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціональності його використання;

виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку завдяки раціональному використанню матеріальних, трудових та грошових ресурсів;

здійснення контролю за утворенням та використанням платіжних засобів;

планування виплат у бюджет.

Фінансовий план складається з:

плану доходів і видатків;

плану грошових виплат і надходжень;

балансового плану.

Собівартість продукції - це виражені у грошовій формі витрати підприємства на виробництво й реалізацію продукції.

Метою планування витрат (собівартості) є оптимізація поточних витрат підприємства, що забезпечує необхідні темпи зростання прибутку й рентабельності на підставі раціонального використання грошових, трудових і матеріальних ресурсів.

При розробленні плану собівартості продукції мають бути розв’язані такі завдання:

— виконання аналізу вартісних показників виробничої діяльності підприємства в цілому й окремих його підрозділів;

— виявлення можливостей й уточнення розмірів зниження собівартості продукції у плановому році порівняно з попереднім періодом;

— складання калькуляції собівартості основних видів продукції, що випускаються;

— виявлення недоцільних витрат й розроблення заходів для їх ліквідації;

— визначення рентабельності виробництва та рентабельності видів продукції, що випускаються;

— оцінка впливу на собівартість, прибуток, рентабельність збільшення витрат на освоєння виробництва нової продукції.

План за витратами підприємства складається з таких розділів:

1) розрахунок зниження собівартості продукції внаслідок впливу на неї техніко-економічних факторів;

2) калькулювання собівартості видів продукції, робіт і послуг;

3) кошторис витрат на виробництво.

Загальний принцип включення певних витрат у собівартість полягає в тому, що через собівартість відшкодовуються витрати підприємства, які забезпечують відтворення усіх факторів виробництва, інші витрати покриваються із прибутку або інвестицій.

Непродуктивні витрати, пов’язані з виробничою діяльністю (брак, недостачі, втрати матеріалів, простої й т. ін.), також включаються у фактичну собівартість, а втрати й порушення договірних зобов’язань (штрафні санкції) компенсуються за рахунок прибутку.

При плануванні собівартості продукції застосовуються такі методи:

1. Пофакторний метод. Його суть полягає у визначенні впливу техніко-економічних факторів на витрати виробництва у плановому році порівняно з попереднім. При плануванні собівартості цей метод застосовується з метою:

забезпечення порівнянності показників плану з аналогічними показниками інших періодів;

найбільш повного обліку ефективності впровадження заходів щодо плану підвищення ефективності виробництва;

визначення участі окремих служб, відділів і виробничих підрозділів у зниженні витрат.

2. Кошторисний метод. Він припускає обґрунтування кожної статті собівартості за допомогою спеціального кошторису витрат. Кошторисний метод дозволяє погодити окремі розділи тактичного плану між собою й погодити їх із планами внутрішньовиробничих підрозділів.

Розробити зведений кошторис витрат на виробництво у плановому періоді та планову собівартість валової і товарної продукції можна в наступному порядку.

1. Визначають сукупні витрати на виробництво (С_в) (кошторис витрат) як суму витрат за економічними елементами за формулою

(1.1)

де — матеріальні витрати, грн;

— витрати на заробітну плату, грн;

— відрахування на соціальні заходи, грн;

— амортизація основних фондів і нематеріальних активів, грн;

— інші витрати, пов’язані з виробництвом продукції.

2. Визначити собівартість валової продукції (С_вп) можна згідно з формулою

(1.2)

де — витрати, що не враховують у виробничу собівартість продукції, грн; , — відповідно витрати майбутніх періодів на кінець і початок планового періоду, грн.

3. Виробнича собівартість товарної продукції (С^вир_тп) визначається за формулою

(1.3)

де , — відповідно залишки незавершеного виробництва на кінець і початок планового періоду, грн.

4. Повна собівартість товарної продукції (С^пов_тп) розраховується за формулою

(1.4)

де — позавиробничі (комерційні) витрати, грн.

3. Метод калькуляцій. За допомогою цього методу обґрунтовується розмір витрат на виробництво одиниці продукції, робіт, послуг або їх структурних елементів.

Розробити планову калькуляцію виробу можна за такою схемою:

1. Визначають суму витрат на матеріали за формулою

(1.5)

де — закупівельна ціна і-го матеріалу, грн; - маса і-го матеріалу, кг; - кількість найменувань матеріалів.

2. Основну заробітну плату виробничих робітників розраховують за формулою

(1.6)

де — годинна тарифна ставка середнього розряду, к. /год; - трудомісткість виробу, нормо-год.

3. Визначають розмір додаткової заробітної плати за формулою

(1.7)

де — коефіцієнт додаткової заробітної плати.

4. Відрахування на соціальне страхування розраховують за формулою

де — коефіцієнт відрахувань на соціальне страхування,

5. Витрати на експлуатацію і утримання обладнання розраховують за формулою

(1.8)

де — коефіцієнт витрат на експлуатацію і утримання обладнання.

6. Загальновиробничі витрати розраховують за формулою

(1.9)

де — коефіцієнт загальновиробничих витрат.

7. Визначають виробничу собівартість виробу, яка становитиме

(1.10)

8. Адміністративні витрати визначають за формулою

(1.11)

де _- коефіцієнт адміністративних витрат.

9. Розмір комерційних витрат визначають за формулою

(1.12)

де — коефіцієнт комерційних витрат.

10. Визначають повну собівартість за формулою

. (1.13)

На основі повної собівартості далі планується ціна на виріб з урахуванням планового прибутку.

4. Нормативний метод. Рівень витрат на виробництво й реалізацію продукції, робіт, послуг розраховується на основі заздалегідь складених норм і нормативів. Перевага нормативного методу планування собівартості продукції - можливість відособленого обліку відхилень від діючих (поточних) норм та їх причин. Це дозволяє робити висновок про те, які фактори спричинили зміну витрат, і вчасно ухвалювати оптимальні рішення, спрямовані на поліпшення економічних показників роботи підприємства.

При плануванні собівартості продукції зазначені методи застосовуються, як правило, одночасно у комплексі, що дозволяє розв’язувати низку взаємозалежних завдань планування витрат.

Одним з важливих показників результативної діяльності підприємства в умовах ринку є прибуток.

Прибуток — це частина виручки, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу й комерційну діяльність підприємства.

Методи планування прибутку:

1) метод прямого розрахунку;

2) за показником витрат на одну гривню продукції;

3) аналітичний метод.

Метод прямого розрахунку базується на вилученні з чистого доходу підприємства усіх його витрат. Розраховується за окремими видами продукції, що виробляються й реалізуються за формулою

(1.14)

де — операційний прибуток від реалізації планового обсягу продукції, тис. грн;

— прибуток від реалізації і-го виробу, який визначається відніманням від гуртової ціни виробу витрат на його виробництво і збут.

Визначення прибутку методом прямого розрахунку при великому асортименті продукції є трудомісткою справою, до того ж він не дозволяє визначити вплив на прибуток окремих факторів.

Розрахунок прибутку на основі показника витрат на одну гривню продукції може застосовуватися по підприємству в цілому з розрахунку прибутку від випуску та реалізації всієї продукції. Передбачається використання даних про виробничі витрати, реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану їх зміну, що прогнозується в наступному періоді. При даному методі розрахунку також бракує можливості визначити вплив окремих чинників на обсяг прибутку, його зміну.

(1.15)

де — товарна продукція;

— витрати на 1 грн товарної продукції.

Розділ 2. Сучасний стан та тенденції розвитку галузі рослинництва в ПСП «Новогригорівське» Вознесенського району

2.1 Загальні відомості про підприємство

Приватне сільськогосподарське підприємство «Новогригорівське» знаходиться у центральній частині Миколаївської області. Підприємство розташоване в с. Новогригорівка, Вознесенського району. Відстань від господарства до обласного центру — м. Миколаїв 75 км, до районного центру — м. Вознесенська 15 км.

За географічним положенням територія господарства знаходиться у підзоні північного степу. Клімат теплий з жарким літом і м’якою зимою. Середньорічна температура повітря 8,5⁰С. Кількість опадів за період з температурою вище 10 ⁰С — 200−230 мм, за рік — 330−360 мм. За даними агрометеорологічної станції середня тривалість без морозного періоду в зоні складає 186−200 днів. Приморозки навесні припиняються найчастіше з другої декади квітня, але бувають роки, коли вони спостерігаються навіть у другій декаді травня. Тривалість вегетаційного періоду за середньою температурою вище +5 ⁰С 217 днів, вище +10 ⁰С 171 день. Середня t ⁰С повітря за рік 9,2−9,9 ⁰С. За результатами агрохімічного обстеження переважають ґрунти з середнім вмістом гумусу, значну частку також займають піщані ґрунти. В цілому природно-кліматичні умови та географічне положення господарства благодійно впливають на вирощування багатьох сільськогосподарських культур. Основний вид транспортного зв’язку в господарстві - автомобільний.

Проаналізуємо динаміку показників розміру господарства, які свідчать про рівень концентрації виробництва, для наочності представимо їх у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Показники розміру ПСП «Новогригорівське» Вознесенського району

Аналіз динаміки показників розміру виробництва в ПСП «Новогригорівське» свідчить, що в господарстві спостерігається тенденція нарощування обсягів грошової виручки від реалізації продукції. У 2011 р., порівняно з 2009;2010 рр., вартість валової продукції в постійних цінах 2010 р. зросла на 65,7% та на 35,5% відповідно, грошова виручка зросла на 192,6% та 59,2% відповідно.

Також в господарстві спостерігається поступове збільшення вартості основних засобів на 4,2% та середньорічної чисельності працівників — на 21,7%. Зменшилась протягом досліджуваного періоду площа сільськогосподарських угідь — на 6,7% та на 0,2% відповідно.

Для характеристики виробничо-економічного потенціалу ПСП «Новогригорівське» важливе значення має аналіз процесу спеціалізації виробництва з метою вивчення її рівня, доцільності, впливу на економічні показники діяльності господарства. Для цього розрахуємо таблицю 2.2 і проаналізуємо отримані показники.

Аналіз розміру та структури грошової виручки від реалізації сільськогосподарської продукції свідчить, що ПСП «Новогригорівське» спеціалізується на виробництві соняшнику (50,9% в структурі виручки від реалізації сільськогосподарської продукції) та зернових культур (питома вага загалом 45,8%). Незначна частка виручки припадає на вирощування ріпаку (1,7%), овочів (0,3%) та іншої рослинницької продукції (1,3%). Загалом виручка від галузі рослинництва в структурі загальної виручки підприємства займає 99,8%, 0,2% припадає на послуги в сільському господарстві.

Таблиця 2.2

Розмір та структура грошової виручки від реалізації в ПСП «Новогригорівське» Вознесенського району

2.2 Значення і роль галузі в економіці підприємства

При вивченні сучасного стану будь-якої галузі сільськогосподарського виробництва важливо знати яку роль вона відіграє в економіці підприємства та яке місце посідає серед інших галузей, адже чим значимішою є галузь, тим більше уваги слід їй приділяти в поточній діяльності та обґрунтуванні перспективних завдань подальшого її розвитку.

Дослідження структури виручки від реалізації в ПСП «Новогригорівське» засвідчило, що в господарстві набула розвитку лише одна галузь сільськогосподарського виробництва — галузь рослинництва, а відтак вона відіграє визначальну роль в економіці господарства. Однак для пропонуємо розглянути місце в економіці господарства двох лідируючих галузей рослинництва — зерновиробництва та вирощування соняшнику. Для цього розглянемо таблицю 2.3.

Таблиця 2.3.

Місце продукції зерновиробництва та виробництва соняшнику в економіці ПСП «Новогригорівське»

Проведений аналіз місця продукції зерновиробництва в економіці господарства свідчить, що є вагомою галуззю в господарстві, зокрема за рахунок зернових в господарстві у 2010;2011 рр. формувалось 41% та 48,7% вартості валової продукції та 33,9% та 52,8% грошової виручки, у 2011 р.56,5% прибутку господарство отримало за рахунок реалізації зернових культур. На зерновиробництво припадає, також, 46,6% та 53,8% виробничих витрат у 2010 р. та 2011 р. відповідно.

Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що виробництво соняшнику є провідною галуззю в господарстві, адже саме цей вид продукції формує понад 50% вартості валової продукції (у 2010 р. — 55,7%, у 2011 р. — 50,4%), за рахунок реалізації соняшнику господарство протягом 2010;2011 рр. отримувало 62,2% та 45,6% грошової виручки. Виробництво соняшнику в господарстві протягом досліджуваного періоду було найприбутковішою галуззю: у 2010 р. прибуток від реалізації соняшнику був навіть більшим за загальний прибуток підприємства (за рахунок збитковості інших галузей), а у 2011 р. становив 79,5% від загального прибутку господарства.

2.3 Площі та структура земельних угідь

У сільському господарстві земля — це головний засіб виробництва, без якого неможливий сам процес виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Земля одночасно є предметом і засобом праці, а отже, і головним засобом виробництва. Земля значною мірою визначає темпи розвитку і рівень ефективності сільськогосподарського виробництва.

Пропонуємо дослідити динаміку та структуру землекористування в ПСП «Новогригорівське» (табл.2.4).

Таблиця 2.4

Динаміка та структура землекористування в ПСП «Новогригорівське» Вознесенського району

За досліджуваний період в господарстві спостерігається незначне зменшення площ сільськогосподарських угідь — у 2011 порівняно з 2009;2010 рр. на 6,7% та 0,2%. При цьому зазначаємо, що у зв’язку зі спеціалізацією підприємства на виробництві рослинницької продукції всі сільськогосподарські угіддя зайняті під ріллею, про що свідчить коефіцієнт розораності с. — г. угідь — 1,0. Також протягом досліджуваного періоду наявна рілля в господарстві використовувалась дуже інтенсивно і повністю була зайнята під посівами — коефіцієнт використання ріллі у 2009 р. становив 0,89, а в наступні два роки — 1,0.

Економічна ефективність використання земельних угідь у сільському господарстві характеризується системою натуральних і вартісних показників.

Вартісні показники найбільш повно характеризують економічну ефективність використання землі і дають змогу порівнювати та об'єктивно оцінювати рівень використання земельних ресурсів у господарствах, які спеціалізуються на виробництві різних видів продукції. Пропонуємо провести аналіз ефективності використання земельних ресурсів в господарстві за вартісними показниками (табл.2.5).

Таблиця 2.5

Показники ефективності використання земельних угідь в ПСП «Новогригорівське» Вознесенського району

Аналіз ефективності використання земельних угідь в ПСП «Новогригорівське» дає змогу зробити висновок, що протягом 2009;2011 рр. ефективність використання землі в господарстві збільшилась. Так, обсяг валової продукції та валового доходу в розрахунку на 1 га с. — г. угідь зріс на 77,6% та 35,8% і 170,2% та 59,4% відповідно, обсяг прибутку збільшився в 58,6 раз та 27,5 рази відповідно.

Вважаємо, що необхідно розглянути склад та структуру орних земель (ріллі) і посівних площ підприємства (табл.2.6).

Аналізуючи склад та структуру орних земель в ПСП «Новогригорівське» відмічаємо, що протягом досліджуваного періоду найбільшу питому вагу в структурі посівів займали посіви зернових культур (46,1%) зокрема, посіви озимої пшениці (23,9%) та озимого ячменю (21,1%). Значна питома вага у 2009;2011 рр. в структурі посівів господарства належала соняшнику (40,9%). Незначну частку займали овочі відкритого ґрунту (6,4%), ріпак озимий (3,9%), гірчиця (2,6%). Також в господарстві в зовсім незначних розмірах площі були зайняті під гречкою, озимим ріпаком та баштанними культурами.

Таблиця 2.6

Склад та структура орних земель в ПСП «Новогригорівське» Вознесенського району

2.4 Врожайність культур та валові збори продукції

Аналіз врожайності та валових зборів продукції сільськогосподарських культур проводиться з використанням даних таблиці 2.7.

Аналіз динаміки валових зборів та урожайності основних сільськогосподарських культур в ПСП «Новогригорівське» свідчить, що протягом 2009;2011 рр. в господарстві спостерігалось зростання рівня урожайності озимої пшениці та ячменю, а також соняшнику. В середньому за три роки урожайність озимої пшениці становила — 21,2 ц з 1 га, озимого ячменю — 22,5 ц з 1 га, соняшнику — 9,7 ц з 1 га.

Таблиця 2.7

Врожайність і валові збори продукції основних сільськогосподарських

культур в ПСП «Новогригорівське»

Пропонуємо динаміку урожайності основних культур в господарстві представити більш наочно — у вигляді графіку (рис. 2.1.).

Рис. 2.1 Динаміка урожайності основних сільськогосподарських культур в ПСП «Новогригорівське»

Пропонуємо проаналізувати вплив факторів на зміну обсягів виробництва основних культур в господарстві. Слід зазначити, що зміна обсягів виробництва окремого виду продукції рослинництва за рахунок зміни врожайності (ВПу) обчислюється за допомогою прийому ланцюгових перетворень за формулою:

ВПу = (Пз * Уз) — (Пз *Уб), (2.1)

а за рахунок зміни посівних площ — по формулі:

ВПп = (Пз * Уб) — (Пб*Уб), (2.2)

де Пз і Пб — посівні площі культури (групи однорідних культур) відповідно у звітному і базовому роках, га; Уз і Уб — врожайність культури (групи однорідних культур), відповідно, у звітному та базовому роках, ц з 1га.

Зміна обсягів виробництва озимої пшениці в 2011 р. порівняно з 2010 р. відбулась на 4507 ц, в т. ч. за рахунок:

1) Зміни урожайності: ВП_у = (435 га * 30,1 ц) — (435 га * 17,7 ц) = 13 072 ц — 7699,5 ц = 5372,5 ц

2) Зміни площі посіву: ВП_п = (435 га * 17,7 ц) — (483 га * 17,7ц) = 7699,5 ц — 8565 ц = - 865,5 ц

3) Перевірка: 5372,5−865,5 = 4507 ц Зміна обсягів виробництва озимого ячменю в 2011 р. порівняно з 2010 р. відбулась на 4888 ц, в т. ч. за рахунок:

1) Зміни урожайності: ВП_у = (500 га * 29,5 ц) — (500 га * 19,6 ц) = 14 772 ц — 9800 ц = 4972 ц

2) Зміни площі посіву: ВП_п = (500 га * 19,6 ц) — (504 га * 19,6ц) = 9800 ц — 9884 ц = - 84 ц

3) Перевірка: 4950−84 = 4888 ц Зміна обсягів виробництва соняшнику в 2011 р. порівняно з 2010 р. відбулась на 1962 ц, в т. ч. за рахунок:

1) Зміни урожайності: ВП_у = (928 га * 11,5 ц) — (928 га * 9,73 ц) = 10 670 ц — 9029,4 ц = 1640,6 ц

2) Зміни площі посіву: ВП_п = (928 га * 9,73 ц) — (895 га * 9,73 ц) = 9029,4 ц — 8708 ц = 321,4 ц

3) Перевірка: 1640,6+321,4 = 1962 ц Аналіз впливу факторів на валовий збір озимих пшениці та ячменю в ПСП «Новогригорівське» свідчить, що у 2011 р. порівняно з 2010 р. валовий збір пшениці збільшився на 4507 ц, ячменю — на 4888 ц, переважаючий вплив на зміну валового збору здійснило зростання урожайність, завдяки збільшенню якої валові збори зросли на 5372,5 ц та на 4972 ц відповідно, за рахунок зменшення площі посіву валовий збір пшениці знизився на 865,5 ц, ячменю — на 84 ц.

Аналіз впливу факторів на валовий збір соняшнику в ПСП «Новогригорівське» свідчить, що у 2011 р. порівняно з 2010 р. валовий збір соняшнику збільшився на 1962 ц, переважаючий вплив на зміну результативного показника здійснив якісний фактор — урожайність, завдяки збільшенню якої валові збори зросли на 1640,6 ц, дія кількісного фактора також була позитивною, а відтак збільшення посівних площ соняшнику сприяло збільшенню валового збору на 321,4 ц.

2.5 Використання продукції

Кожне аграрне підприємство, виходячи з власних потреб, виробленої стратегії і взятих на себе зобов’язань (укладених угод), розподіляє вироблену продукцію. В певних пропорціях воно спрямовує її на виробничі потреби для наступного циклу розширеного відтворення (кормів, насіння, садивного матеріалу, відтворення стада тощо), на громадське харчування і забезпечення продуктами дитячих ясел і садків, на оплату праці натурою і, нарешті, на продаж. Продукція, що продана підприємством заготівельним організаціям, переробним підприємствам, на біржах, на експорт, на сільських ринках, безпосередньо своїм працівникам та іншим громадянам, а також використана на обмін за бартерними угодами, називається товарною.

Розглянемо напрями реалізації основних видів сільськогосподарської продукції в ПСП «Новогригорівське» у 2009;2011 рр. (табл.2.8).

Таблиця 2.8

Обсяги і основні напрями використання основних сільськогосподарських культур в ПСП «Новогригорівське»

Дослідження основних напрямів реалізації основних видів сільськогосподарської продукції в ПСП «Новогригорівське» можемо зробити висновок, що найбільші обсяги продукції реалізуються за договорами з відповідними зернотрейдинговими компаніями або іншими агроформуваннями. Деякі обсяги продукції реалізовувались пайовикам підприємства в рахунок орендної плати за землю. Залишки продукції використовувались для внутрішньогосподарських потреб, зокрема на насіння, лише весь обсяг виробництва соняшнику в господарстві йшов на реалізацію.

2.6 Матеріально-технічна база галузі

Важливе значення для нормального функціонування сільськогосподарських підприємств має повноцінне забезпечення матеріальними активами процесу виробництва. Проаналізуємо забезпеченість господарства матеріальними активами (табл.2.9).

Таблиця 2.9

Забезпеченість ПСП «Новогригорівське» матеріальними активами