Історія розвитку теорії статистики

Європейський університет Конотопська філія

Доповідь

на тему: «Історія розвитку теорії статистики»

Підготувала: Студентка 23-Д групи Воробйова О.В.

Перевірила: Пащенко І.О.

Конотоп 2009

ВСТУП

Кожна галузь наукового знання і практичної діяльності має свою історію. Коріння статистичної науки і практики веде в сиву давнину. У процесі розвитку продуктивних сил і виробничих відносин суспільства складаються і історичні риси пізнання масових явищ і форми їх кількісного вираження. Кожний етап в цьому русі є сучасність, і кожна сучасність є відрізок шляху історичного розвитку. Знайомство з історією — ключ пізнання сучасності. Без знання минулого немає оптимістичних перспектив на майбутнє.

Характер державної статистики і основні напрямки її розвитку нерозривно пов’язані з історією країни, багато в чому визначаються задачами і способами управління економікою.

Тому дуже важливою справою є відновлення хронологічної послідовності розвитку статистичної науки, організації державної статистики від зародження до теперішніх часів. Дана робота була написана з цією метою, причому більше уваги приділяється розвитку вітчизняної статистики. Вивчивши подібну хронологію легше зрозуміти предмет та методологію сучасної статистичної науки, без якої не обходиться сьогодні жодна галузь людського життя.

Процес формування статистики як науки

Спочатку статистика мала суто практичний характер; і тільки з 19 століття статистика поступово здобуває солідне наукове підґрунтя, коли почато впорядковування і вдосконалення статистичних методів. Виділилось дві основні течії: описова (дескриптивна) — збирання інформації, перевірка їхньої якості, їх інтерпретація, зображення статистичного матеріалу; та індуктивна — використання теорії правдоподібності, закону великих чисел.

Будь-яка наука відокремлюється у самостійну в той момент, коли вона формується у певну систему знань. Збирання числових даних про населення, площу орної землі, поголів'я худоби, кількість воїнів тощо проводилось ще у стародавній Греції, Римі, Єгипті. Однак цей процес був надто примітивним, аби вести мову про зародження статистичної науки.

В другій половині ХVІІ століття почали з’являтись праці, які мали на меті підкорити збирання та обробку числових даних певним теоретичним основам. Сформувалась галузь знань, яка доповнювала певну політичну основу і мала назву «державоведення». Один із засновників цієї науки професор Геттингенського університету Г. Ахенваль запропонував використовувати термін «статистика».

Початок формування наукових засад статистики слід пов’язувати з появою теорії ймовірностей. Особливе значення мали праці Б. Паскаля та Я. Бернуллі, що стосувались закону великих чисел, який у свою чергу, є важливим принципом статистичної теорії. В другій половині ХVІІ століття були опубліковані праці так званої школи «політичної арифметики». Так, праці англійського економіста В. Петті можна вважати першими взірцями аналізу економічної ситуації за допомогою наявної статистичної інформації. У ХVІІІ столітті були сформульовані принципи статистико-математичної обробки даних про народонаселення, а саме розроблялись таблиці смертності. В той же час розпочалось дослідження розвитку економіки, наприклад, перші спроби розрахунку індексу цін та ін.

У ХІХ ст. багато країн Європи (Франція, Прусія, Бельгія, Англія) утворили спеціальні установи, які займались збиранням та опрацюванням статистичних даних. Почали регулярно проводитись переписи населення та інші статистичні дослідження. В 1885 р. був створений постійний міжнародний статистичний орган — Міжнародний статистичний інститут. Діяльність у галузі практичної статистики зумовила необхідність розробки її методологічної та наукової засад. Так, у працях А. Кетле за допомогою статистичних методів робилась спроба дослідити закони розвитку людства (суспільства). У цих працях, передусім «Соціальна фізика», зроблено спробу сформувати основні методологічні положення статистики.

У Росії у ХІХ ст. сформувалась школа статистики політико-економічного напрямку. Великий внесок у розвиток статистичної науки зробили К. Герман, К. Арсеньєв, А. Чупров, Ю. Янсон, Д.Журавський.

Докладніше зупинимось на особливостях деяких відомих статистичних шкіл.

Школа кетліанства

0дним з найбільших представників буржуазної статистики є бельгійський учений Адольф Кетле (1796—1874). Його перші дослідження в області статистики відносяться до 30-м рокам XIX в.

Ліберал на свої переконання, організатор національної (Бельгійської) і міжнародної статистики, вчитель ряду поколінь статистиків в Європі, що підтримує і спрямовуючий їх своїм досвідом, один з організаторів порівняльної статистики, А. Кетле вважав свій «середній тип» уособленням стійкості домонополістичного капіталізму, тим самим затверджував непорушність останнього. Мета статистичних досліджень А. Кетле зводилася до встановлення властивостей і особливостей середньої людини.

Значення А. Кетле в історії суспільних наук полягає в тому, що, поставивши перед собою задачу застосувати для вивчення суспільних явищ прийоми точного дослідження, що використовуються природними науками, він перший показав, що людські дії, подібно явищам фізичного миру, строго підлеглі відомій закономірності. Для затвердження цієї закономірності А. Кетле шукав філософські основи, розглядаючи спостережувані статистикою одиничні явища в житті людей як прояви загальних законів, і вважав дослідження цих законів справжньою і єдиною задачею статистики як науки теоретичної. В протилежність раніше пануючій описовій школі, представленій в працях Ахенваля-Конрінга-Шлецера, він ставить за мету свого дослідження встановити причинну залежність явищ, що відносяться до духовно-етичного життя людини.

Д.А. Мілютін — видатний державний діяч епохи 60-х років, був організатором викладання статистики у Військовій академії. Він провів ряд досліджень, що мають відношення до питань статистики. Перше з’явилося в 1846 р. під назвою «Критичне дослідження значення військової географії і статистики» і друге — в 1847—1848 рр. під назвою «Перші досліди військової статистики».

Розмежування географії і статистики, констатує Д. А. Мілютін, ще зберігає багато таємниць. В загальноприйнятому значенні під статистичними відомостями розуміють всякий збір цифр і таблиць, тоді як під відомостями географічними розуміють всяку номенклатуру місцевих найменувань. Розібравши різні визначення географії, Д. А. Мілютін приходить до висновку, що предметом її повинна бути поверхня землі. Якщо досліднику доводиться звернутися не до поверхні землі, а до самої людини, до цивільного суспільства або держави, то це складе предмет статистики. Саме, у вивченні людини виявляється самобутній мир досліджень, що становлять сферу наук політичних або соціальних. До числа цих наук і належить статистика. Статистичне вивчення держави, говорить Д. А. Мілютін, з одного боку, охоплює всі найрізноманітніші явища складного організму політичного тіла, з другого — можливості його визначаються метою вивчення, яке полягає не у висновку загальних законів, але яким всяка держава і завжди повинне розвиватися, а в тому, щоб з’ясувати, охарактеризувати дійсний розвиток відомої держави в певний період часу.

Більш рішучий крок убік від описової школи до спроби створення справжньої основи теорії статистики робить А. П. Рославський в своєму «Керівництві до статистики». Яке ні різне визначення статистики, воно, по суті кажучи, зводиться до збирання фактів, схильних до безперервної зміни, стверджує А. П. Рославський. Але одних наглядів недостатньо. Факт завжди залишається фактом, тобто чимось непостійним і мінливим: тільки ідея наводить на правило. Черпаючи свої знання з досвіду попередників і підносячи спостережуване до ступеня ідей, статистика повинна мати межі набагато ширші, орієнтуватися не тільки на теперішній час, але і на те, що пройшло, тобто охоплювати всі фази розвитку. «Всесвіт керується числами, це помітили ще древні; від статистичної теорії потрібно чекати підтвердження істини цього вислову». «Фізичне та етичне удосконалення суспільства є метою державного життя; а тому потрібно ретельно виділити коло питань, що підлягають дослідженню статистики».

Розділяє точку зору А. Кетле і Е. Р. Вреден (1835—1.891) в своїх «Учбових записках за статистикою», але за характером своїх досліджень він примикає до так званої соціологічної школи. На його думку, «побут людини під впливом початку громадськості, наскільки характеризують його вплив підлягають вимірюванню числом і можуть бути виражені цифрою, складає предмет статистики». Значення статистики полягає в тому, що вона «перекладає на цифри всі, що є однорідним за часом і місцю події суспільного середовища, розподіляючи свої спостереження по категоріях, характеризуючи їх середніми числами. Іншими словами, статистичний факт є завжди статистична цифра, одержувана обчисленням і вимірювала дійсне відношення явищ. Статистика — наука категоричного обчислення в додатку до держави і суспільства. «Користуючись числом, як мірилом, цифрою, як інструментом вимірювання, вона переходить поступово від загальних до більш і більш елементарним, приватним відносинам, прикладає операцію вимірювання і обчислення до кожної окремої якості предметів і явищ, поки не вичерпані цілком всі види суспільних відносин людини».

Предметом статистичних досліджень є суспільство. Але суспільство, підкреслює І. В. Вернадський, складається з людей. Тому людське суспільне життя в її широкій різноманітності складає зерно статистичної науки. Статистика дозволяє зрозуміти і освітити як внутрішній зміст суспільного життя, так і вплив на неї різних чинників.

Соціологічна школа

Соціологічна школа російської академічної статистики виникла у період революційної ситуації 60-х років XIX в., коли старі критерії державознавства майже відмерли, а погляди А. Кетле, хоча і залишили помітний слід в історій статистики, стали піддаватися нападкам в нових умовах з боку багатьох західноєвропейських дослідників.

Прагнення замінити вивчення держави вивченням суспільства — характерна риса соціологічної школи. Це в основному відрізняє предмет вивчення цієї школи від інших шкіл і напрямів у статистиці. В цьому напрямі прокладали свій творчий шлях всі представники російської академічної статистики 60—80-х років.

Філософсько-математична школа

До числа видатних росіян статистиків відноситься А. А. Чупров (1874—1926). Це один з найбільших представників математичної школи в статистиці. А. А. Чупров полягав професором статистики Петербурзького політехнічного інституту. В методологічному відношенні організований їм курс статистики, що поєднував лекції, практичні заняття і спеціально поставлений науковий семінар, вважався в дореволюційний період якнайкращим. Глибоко переконаний в тому, що статистичну науку слід вивчати не відриваючись від практики, «йдучи від практики», тобто поєднуючи вивчення теорії з перевіркою методологічних положень на матеріалах живої дійсності, А. А. Чупров доручав студентам виконувати значні дослідницькі роботи. Під його керівництвом був виконаний студентами Н. З. Четверіковим, Н. М. Виноградової, Р. З. Полляк, Би. П. Кадомцевим і ін. і опублікований ряд крупних і цікавих робіт.

З численних робіт А. А. Чупрова, що зробили його ім'я широко відомим в Росії і за межею, найбільше наукове значення мають «Нариси по теорії статистики» (1909, 1910 і 1969) і «Основні проблеми теорії кореляції» (1926). Цікаві його дослідження і в області демографії, де їм вивчалися зміни в статевому складі народжуються, а також замітки, що відносяться до проблем господарсько-ділової статистики.

До початку XX в. стан речей в статистиці радикально змінюється. Мабуть, мислить А. А. Чупров, «є підстава думати, що смузі байдужості статистиків до загальних питань науки приходить кінець».

Через чотири роки після публікації найбільшої монографії «Зведені ознаки» з’явився підручник Р. М. Орженецького «Математична статистика», в якому він у невеликому розділі «Загальні поняття» дає визначення предмету статистики, встановлює її задачі і виявляє відмінності від інших наук.

«Статистику вважають, — пише Р. М. Орженецький, — з одного боку, матеріальною наукою, що описує відомі явища і закони їх розвитку, і з іншого — методологічною дисципліною, що має своїм предметом метод дослідження. Як наука матеріальна статистика повинна була б мати свій особливий предмет дослідження. Проте дані, одержані статистичним шляхом, відносяться до явищ, які входять до області інших наук — зоології, ботаніки, антропології, біології, політичної економії, соціології. Природно, що і розробка таких даних вимагає відповідних спеціальних пізнань. В тих випадках, коли статистичні матеріали збираються для практичних потреб, використання їх припускає спеціальну обізнаність в прикладних питаннях. Звідси зрозуміло, що статистики, як особливої матеріальної науки, не існує».

Особливості розвитку статистики на території України у період поч. VIII — поч. ХХ століття

До 18 століття на українських землях проводились своєрідні статистичні дослідження у зв’язку з оподаткуванням поодиноких прошарків населення у межах Речі Посполитої; це були реєстри поголовного (пізніше подвірного) податку, які подавали тільки об'єкти (земля, млини, корчми) або голів родин. Ці переписи, як також відповідні зіставлення по містах з Магдебурзьким правом, відбувалися несистематично. В козацькій гетьманській державі багато статистичного матеріалу (про кількість населення, його майнове становище, стан сільськогосподарського ремесла тощо) давали переписи населення, яке мало платити подвірний податок, зокрема перепис Лівобережної України 1666. Матеріали цих переписів збережені в рукописних книгах другої половини 17 і першої чверті 18 століття. З 1782 до 1857 на Україні впроваджено переписи всього чоловічого населення — так звані ревізії; вже у 1765 — 1769 рр. було проведено на Лівобережжі генеральну ревізію, так званий Рум’янцівський опис. У першій чверті 18 століття почалася реєстрація народжень і смертності християнського населення, що її вели церкви.

На центральних і східних землях у 19-му і на початку 20 ст. в Російській імперії довгий час не було центральної статистичної установи. Лише в деякій мірі нею був статистичний комітет, організований 1811 при Міністерстві Поліції; у 1834 р. його замінив статистичний відділ при Міністерстві Внутрішніх Справ. Справжньою статистичною центральною установою став у 1858 р. Центральний Статистичний Комітет (Ц.С.К.) у складі Міністерства Внутрішніх Справ. Його завданням була організація і збирання (переважно за допомогою своїх губернських, подеколи й повітових та міських комітетів) статистичних матеріалів та їх публікація. Видання Ц.С.К. з’являлися в різних серіях; найважливіші з них: «Статистический временник Российской Империи», «Статистика Российской Империи», різні «сборники» тощо. Ц.С.К. провів у 1897 р. перший загальний перепис населення в Російській Імперії та опублікував його наслідки. Статистичні матеріали збирали й оприлюднювали також різні Міністерства (фінансів, залізниць, шкільництва тощо) та відомства, губернські та міські статистичні бюро. У всіх цих публікаціях є багато матеріалів щодо статистики українських земель, хоча Україна не була в них виділена як окрема одиниця.

На Україні в першій половині 19-го століття і згодом деякими осередками статистичних спостережень були губернські комітети і бюро, які видавали свої публікації (часто у формі щорічних пам’яткових книг). З них найбільше значення мали Київське і Кубанське статистичні бюро, згодом Полтавське, Чернігівське, Херсонське та ін. Серед статистично-економічних публікацій важливіші: «Statystyczno-Topograficzne і historyczne opisanie gub. Podolskiej», 2 т. (1831) В. Марчинського; «Записки о Полтавской губернии, составленные в 1846 году», І - III (1846 — 1852 рр.) М. Арандаренка; «Опыт статистического описания Новороссийского Края», І - II (1850р.) А. Скальковського; «Статистическое описание Киевской губернии», І - III (1852р.) Д. Журавського та ін. Чимале значення для статистичних спостережень України мала Комісія для опису Київської учбової округи, що діяла у 1851- 1864 pp. і видала 4 томи своїх праць. Статистично-економічному описові українських губерній були присвячені праці російського Генерального Штабу з середини 19 ст.; чимало статистичного матеріалу публікував Південно-західний Відділ Імператорського Географічного Товариства і Вільне Економічне Товариство (засноване в 1765р. в Петербурзі); збірники і журнали поодиноких єпархій тощо. В ряді міст України провели переписи населення (оприлюднені лише результати перепису м. Києва у 1874р.).

У середині 19-го століття були створені кафедри статистики в університетах України (її викладали вже раніше). Першим професором зі статистики на Україні був С. Рославський-Петровський у Харкові. Також у середині 19-го століття велике значення для розвитку статистики на Україні і в усій Російській Імперії мав Д. Журавський, який у праці «Об источниках и употреблении статистических сведений» (1846р.) розробив теоретичні основи і створив систему статистичних показників.

Статистичні бюро земств України видавали різні матеріали, робили обстеження тощо — разом понад 100; вони містили багатий фактичний матеріал, зокрема з обсягу сільськогосподарських господарства, кустарного промислу, маєткового (бюджети) стану селянства, а також у галузі охорони здоров’я і шкільництва.

Земські й губернські статистичні публікації являють собою здебільшого губернські (чи навіть повітові) описи, проте деякі з них представляли проблеми всіх українських земель у Російській Імперії. До таких, наприклад, належить, крім згаданого «Справочника» Південної Росії, статистично-економічна публікація «Весь Юго-Западный Край», яку видав південно-західний відділ Російської Експортної Палати (1913р.); загальний нагляд над публікацією проводив М. Довнар-Запольський, редактором був А. Ярошевич). Статистичні зіставлення населення (зокрема національного складу за переписом 1897р.) всіх українських земель в Російській Імперії дав О. Русов.

На Наддніпрянщині працювали під кінець 19 і на поч. 20 ст. в галузі статистики такі дослідники (крім уже названих): К. Воблий, Л. Лічков, І. Миклашевський (професор статистики в Харківському Університеті), Р. Орженцький (теорія статистики), С. Подолинський, В. Постніков, Г. Цехановецький, Ф. Щербина (земський статистик, основоположник бюджетної статистики в Російській Імперії, історик статистики), демографи-статистики: А. Босиневич, М. В. Птуха та ін.

Статистичні матеріали на Закарпатті збирав і публікував Угорський Статистичний уряд у Будапешті (з 1874 р.); деякі матеріали публікували також в поодиноких комітетах.

З українських дослідників та діячів статистично-економічними проблемами цікавилися В. Навроцький, а також І. Франко та М. Павлик. З початку 20 ст. українські дослідники звернули увагу на національну статистику, зокрема Галичини: В. Охримович, С. Дністрянський, М. Кордуба, С. Рудницький та ін.; з поляків Й. Бузек та С. Павловський. Над національною статистикою Закарпаття працювали С. Томашівський та В. Гнатюк.

У 1914;1920 рр. багато статистичних оглядів публікував Союз Визволення України, а також інші українські організації. Перший докладний огляд національних стосунків на всіх українських землях дали М. Кордуба («Територія й населення України», 1918) і С. Рудницький.

«У державах, у складі яких перебували у 1920 — 30-их pp. західні українські землі — у Польщі, Чехословаччині й Румунії, — статистична справа була централізована в Головних Статистичних Управліннях у Варшаві, Празі й Будапешті. У Польщі Головне Статистичне Управління публікувало багато матеріалів з українських земель у своїх виданнях: у „Statystyka Polski“ (різні серії; тут публіковано також результати переписів населення 1921 і 1931 рр.), декаднику „Wiadomosci Statystyczne“, річниках „Rocznik Statystyczny“ та інших. Статистичне Бюро Галицького Крайового відділу було ліквідоване; натомість діяли міські статистичні бюро, які (зокрема у Львові) проводили незначну видавничу діяльність. Українську статистику розвивали далі Статистична Комісія НТШ (у 1930;их pp. названа „Комісія національної. економіки, соціології і статистики“, видала 2 т. праць), Український Науковий Інститут у Варшаві (видав статистику населення всіх українських земель в СРСР і збірник „Українська людність СРСР“), Українське Економічне Бюро у Варшаві; діяли кафедри статистики при УВУ (Ф. Щербина, згодом Л. Шрамченко) у Празі і УГА-УТГІ в Подєбрадах».

Надалі значний вклад у національну статистику внесли В. Кубійович, Т. Олесіюк, В. Садовський та ін.; з поляків А. Крисінський. М. Фелінський та ін.; багато матеріалу з економічної статистики є в працях К. Коберського («Україна в світовому господарстві»), Ю. Павликовського, І. Витановича та ін. Загальноукраїнське значення мали 4 українські статистичні щорічники, що їх видавало з 1933р. українською і англійською мовами Українське Економічне Бюро у Варшаві (ред. комітет: В. Кубійович, Л. Лукасевич, Є. Гловінський). Найважливіші статистичні дослідження представлені за допомогою карт і діаграм в українсько-англійському «Атласі України й суміжних країв» В. Кубійовича (1937).

Статистика на Україні в радянські часи

Статистика в УРСР, як і в усьому СРСР, має особливий характер. Це система збирання, перевірки й розробки статистичних даних, що відображують перебіг виконання державних планів, зростання господарства й культури, добробуту населення, розміщення продуктивних сил, впровадження нової техніки, наявність резервів для виконання планів, природних матеріальних ресурсів і резервів праці. Здійснення статистичної роботи належало до державної монополії. Статистика була тісно пов’язана (і цим вона відрізняється від статистики іншого світу) з системою державного планування, вона була відправною базою для нього і для управління народним господарством, була важливим засобом контролю та перевірки виконання планів. Статистика в СРСР ґрунтується на звітності, що її виготовляють усі органи, підприємства, установи та організації за встановленим порядком і у точно визначені терміни.

«Типовим для радянської статистики (зокрема у 1930 — 50-их pp.) фальшування. Так, у радянській системі звітності, як і взагалі в роботі радянського підприємства, трапляються випадки приписування продукції, окозамилювання, замовчування простоїв і штурмовщини, виробничого травматизму, прогулів і загалом промахів у керівництві підприємством. Все це відбивається у звітності (вона визначає успішність праці підприємства), а цим самим вона не відбиває справжнього стану на підприємствах і в економіці країни; звичайно, це стосується і статистики.

Строкатість цін в СРСР не сприяла розвиткові статистики; так звані незмінні ціни, якими оперувала радянська статистика, фактично не були такими, бо їх постійно доводилося корегувати, а то й встановлювати нові.

Часто статистичні дані за різні роки не можна порівнювати через зміни в методиці обліку. Недостовірними є індекси зростання реального доходу населення, роздрібної торгівлі й споживання, продуктивності праці, а частково й продукції промисловості та сільського господарства. Недостатньою, а часто фальшивою була національна статистика, яка зменшувала кількість неросіян, зокрема розпорошених; так була зменшена кількість українців, які жили поза межами УРСР.

Як правило в СРСР та УРСР статистика з пропагандистською метою тенденційно перебільшує все успішне та зменшує до мінімуму все негативне. Це стосується другорядних джерел і пропагандистських видань, як правило недостовірних.

Радянська влада не збирає тих статистичних даних, які для її економіки, політики тощо не потрібні. Наприклад, у 1920;их pp. збирали і частково публікували дані так званої моральної статистики (вона вивчала злочинність); з 1930;их pp. їх не збирають. Із зібраних статистичних матеріалів публікується лише невелика частина. Більшість статистичних даних вважаються державною таємницею, і вони недоступні населенню, тим більше науковому світу за кордоном. Тому не завжди можна перевірити достовірність опублікованих радянських статистичних даних. До проблем, що їх замовчує радянська статистика, належать серед інших деякі питання статистики праці, родинних бюджетів, розподілу доходу, коштів прожитку, цін, податків, національного доходу і продукції, зовнішньої торгівлі, банків, здоров’я і зокрема більшості з того, що стосується національних проблем (наприклад, даних про мову навчання в школах) тощо.

В історії статистики в УРСР (та СРСР) можна виділити щонайменше три періоди: 1920;і pp., 1930 -1956 рр. і з 1956 р. У 1920;их pp., коли ще в СРСР не було єдиного народногосподарського плану, статистична робота в СРСР була децентралізована. Керівним статистичним органом в УРСР було Центральне Статистичне Управління України (Ц.С.У.У.) з М. Авдієнком на чолі, яке користувалося чималою автономією як щодо планів статистичних досліджень, так і щодо статистичних публікацій. Основними статистичними виданнями на Україні були: «Статистика України», що виходила в 1921;1931 рр. в ряді серій з окремих розділів статистики (вийшло 209 випусків; це були як статистичні матеріали, так і самостійні монографії); «Статистичний Бюлетень», що виходив два рази на місяць з 1921 по 1925 рр. (спершу російською, згодом українською мовою); «Радянський Статистик» у 1924;1929 pp.; «Статистична хроніка» з 1925 по 1929 рр. (вийшло 152 випуски); щоквартальник «Вісник статистики України» — з 1928 по 1930 рр.; довідники-щорічники: «Народне господарство України» (1919, 1921, 1921 — 22, 1924 — 25) і статистичні щорічники «Україна» — 1925; 1929 рр. У 1924;1928 роках виходив щоквартальник «Фабрично-заводська промисловість України».

Статистика України того часу як джерело інформації про Україну і як наука була добре розвинена порівняно з іншими країнами. У двадцятих роках вперше опубліковано та опрацьовано статистичні матеріали, що стосувалися основної частини українських земель, які входили до УРСР. Тоді чимало статистичних даних, які стосувалися України, публікувало також Центральне Статистичне Управління СРСР (зокрема основні результати переписів населення — частково 1920 р., міського — 1923 р. і загалом — 1926 р.); натомість детально їх опрацювало Ц.С. У.У. Статистичні матеріали публікували, крім Москви і Харкова, також деякі місцеві установи; для України важливими були публікації, що стосувалися Північного Кавказу (Ростов) і Криму (Симферополь). З установ, які, крім Ц.С.У.У., працювали в галузі статистики, потрібно згадати насамперед Українську АН, зокрема Демографічний Інститут (1934;1938 рр. Інститут демографічної і санітарної статистики), що під керівництвом визначного демографа М. Птухи видав 14 томів своїх праць.

Серед дослідників у галузі статистики в 1920;их pp. слід відзначити економістів-статистиків: К. Воблого, В. Косинського, Г. Кривченка, Й. Пасховера, Й. Шимановича та ін.; демографів (крім М. Птухи): Ю. Корчак-Чепурківського, Ю. Масютина, П. Пустохода, С. Томіліна, М. Трацевського, А. Хоменка та ін.; дослідників з математичної статистики: М. Кравчука і Є. Слуцького. З 1922 року щорічно відбувалися всеукраїнські статистичні

Одночасно з ліквідацією Ц.С.У.У. — на Україні припинено з 1931 р. майже повністю публікацію статистичних матеріалів. З’явилось декілька статистичних довідників: «Народне господарство УРСР» (1935 р., присвячений підсумкам виконання першої п’ятирічки і початку другої), «УРСР у числах» (1936 р.), пропагандистський збірник «Соціалістична Україна» (1937 р.) і «Праця в УРСР» (1937 р.) — усі видання Управління Народного Господарства та обліку УРСР за ред. О. Асаткіна. Ці довідники якісно слабі; окрім того в них майже немає демографічної статистики (зрозуміло, через демографічну катастрофу України у 1933 -1934 рр.). Унікальним явищем є анулювання перепису 1937 р. (його результати були б компрометуючими для радянської влади); результатів перепису 1939 р., за винятком кількох загальних чисел, не опубліковано.

Новий етап у статистичній галузі на Україні почався у зв’язку з децентралізацією планування та управління народним господарством, розпочатою М. Хрущовим у 1956 р., коли з’явилася потреба в статистичній інформації. Разом з тим з 1957 р. Ц.С.У. України почало бути більш відповідальним перед урядом УРСР (нова назва: Ц.С.У. при Раді Міністрів УРСР); його остаточне оформлення, як союзно-республіканського органу державного централізованого обліку та статистики в УРСР, підпорядкованого як Раді Міністрів УРСР, так і Ц.С.У. при раді Міністрів СРСР припадає на 1960 р. Відтоді відновлено публікацію статистичних матеріалів. Першими з них були «Досягнення Радянської України за 40 років» (1957) і «Народне господарство УРСР 1957 р. Статистичний щорічник»; далі слідували статистичні щорічники за 1959 рік і далі вже щорічно та короткі довідники з попередніми даними «УРСР в числах». Крім цих двох серійних загальних довідників Ц.С.У. УРСР видає незначну кількість статистичних матеріалів з різних галузей народного господарства (зокрема сільського господарства), а також освіти й шкільництва, охорони здоров’я тощо. Всі ці збірники видаються за зразком відповідних союзних збірників. Майже всі статистичні управління деяких областей видають періодично статистичні довідники своєї території (завжди за схемою довідника «Народне господарство УРСР»). Чимало матеріалів, які стосуються України, публікує Ц.С.У. при раді Міністрів СРСР у Москві, а також деякі Міністерства. Лише в них (також у статистичних довідниках «Народне господарство РСФСР» та в деяких регіональних виданнях) є матеріали щодо українських земель, які не входять до складу УРСР. Наслідки переписів населення (1959 і 1970 рр.) публікує лише Ц.С.У. при Раді Міністрів СРСР.

«У тридцяті pоки на Україні не було жодного спеціалізованого періодичного видання із статистики. Тому статистичні матеріали друкувались у московському «Вестнике статистики» та київському журналі і збірниках «Економіка Радянської України», «Организация и планирование отраслей народного хозяйства», «Економіка та організація сільського господарства», «Економічна географія», «Історія народного господарства та економічної думки УРСР», «Демографічні дослідження» та ін. При Ц.С.У. працює науково-дослідний інститут, але про його роботу немає докладної інформації. Статистичні дослідження проводить статистичний відділ при Інституті Економіки АН УРСР і науково-дослідний інститут Держплану. Ці інститути мають свої обчислювальні центри.

ВИСНОВКИ

Статистична робота цінилася завжди. Витоки української статистики сягають часів Київської Русі. Вже тоді було налагоджено збір інформації про суспільні явища і процеси, про економічне життя, стан соціального розвитку. Спершу статистика мала суто практичний характер і служила для стягнення податків. В ХVI — XVII ст. у зв’язку з оподаткуванням певних груп населення в межах Речі Посполитої збиралися статистичні дані для складання реєстрів, які включали об'єкти (земля, млини, корчми) або голів родин. У козацько-гетьманській державі статистичні матеріали (про кількість населення, його майнове становище, ведення сільського господарства, ремесла тощо) одержувались під час проведення переписів населення для обкладання подвірним податком. Матеріали цих переписів збереглися у рукописних книгах другої половини XVII ст. і першої чверті XVIIІ ст. (перепис Лівобережної України 1666 р. та ін.).

Унікальну історичну цінність мають матеріали перепису козацького стану, здійсненого за наказом гетьмана України Богдана Хмельницького у 1649 році. Переписи всього чоловічого населення, так звані ревізії, проводились на Україні з 1782 до 1857 р.

З першої половини ХІХ ст. осередками статистичних досліджень були губернські комітети і бюро, результати досліджень публікувались у спеціальних виданнях, здебільшого у формі щорічних пам’яткових книг.

У середині ХІХ ст. було створено кафедри статистики у Київському та Харківському університетах.

Пореформений період (1861−1917рр.) увійшов в історію як етап становлення та розвитку державної і земської статистики. Статистичні дослідження земств надавали можливість одержувати докладні відомості про стан сільського господарства, соціально-економічні процеси на селі.

Початок розвитку статистики України за радянських часів відзначався великою інтенсивністю: проводились значна кількість спеціальних переписів, складено перший баланс народного господарства. Як і в інших сферах державного і суспільного життя, у статистиці першого радянського десятиліття допускався плюралізм ідей, концепцій, фахових підходів, вивчення і критичне освоєння зарубіжного досвіду.

Однак вже наприкінці 20-х років ставав усе відчутнішим тиск адміністративно-бюрократичної системи.

Із розпадом колишнього СРСР і здобуттям Україною незалежності почалася нова ера розвитку статистики.

Зараз органи державної статистики перебувають на перехідній стадії робіт, коли впроваджуються у практику міжнародні статистичні стандарти та рекомендації, розширюються статистичні роботи, засновані на принципово нових для України методологічних засадах, починаються спостереження за новими явищами в економіці та суспільстві.

Нині сміливо можна стверджувати, що закінчився перший етап реформування української статистики. При цьому вдалось зберегти національні особливості побудови та організації статистики.

статистика дескриптивний індуктивний міжнародний

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України «Про статистику»

2. Бек В. Л. Теорія статистики: навчальний посібник. — К.: ЦУЛ, 2002

3. Бекетов А. Н. Исторический очерк 25-летней деятельности императорского свободного экономического общества с 1865 по 1890 г., СПб., 1890.

4. Богословский С. М. Система профессиональной классификации, М., 1913.

5. Богословский С. М. Статистика профессиональной заболеваемости, М., 1926.

6. Варзар В. Е. Статистические ведомости по обрабатывающей фабрично-заводской промышленности Российской империи за 1908 г., СПб., 1912.

7. Вашків П.Г. Теорія статистики. Навчальний посібник, 2001

8. Герман Д. Ф. Общая теория статистики для изучающих эту науку. Издательство Главного управления училищ при императорской Академии наук, СПб., 1809.