Особливості правового регулювання механізму плати за користування надрами (реферат)

Реферат на тему:

Особливості правового регулювання механізму плати за користування надрами Відповідно до п/п. 9 п. 1 ст. 14 Закону «Про систему оподаткування» до загальнодер­жавних податків і зборів (обов'язкових платежів) віднесено рентні платежі [2], які є сво­єрідним проявом дії закону вартості та товарно-грошових відносин. Але потрібно зазначити, що українське законодавство не має не те, щоб чіткої концепції розвитку такого виду державних доходів, але й не містить узгоджених стосовно вимог Конституції України та вищевказаного закону нормативних актів, що регулюють рентнорозрахункові відносини, як цільне явище. Такий стан речей можна пояснити відсутністю достатніх теоретичних розробок з цього питання. За часів СРСР та роки незалежності України в науці фінансового права не було здійснено жодного спеціалізованого дослідження особливостей правового регулюван­ня рентних платежів. Виняток становлять лише деякі окремі публікації, що в цілому не носять системного характеру [13, с. 58−60- 9, с. 29−55]. Разом з тим, саме в цій сфері економічних відносин приховано істотні фінансові резерви. Бо не дарма існує думка, що рентні платежі - це основа майбутньої податкової системи [7, с. 198].

Відправною точкою вирішення проблеми неналежного регулювання механізму справ­лення рентних платежів потрібно розглядати необхідність визначення економічного змісту рентних відносин, бо як правильно відзначила Р.О. Халфіна, однією з основних законо­мірностей права є об'єктивна обумовленість правової форми суспільних відносин змістом відносин, що регулюються [16, с. 174]. Значущим у цьому питанні є надбання економічної науки. Як зазначає Б.І. Пасхвер, історія рентної теорії налічує більш ніж 300 років, а бібліографія з цієї тематики практично безмежна [14, с. 3,5].

За таких обставин є дивною відсутність загальноприйнятих у теорії фінансового права визначення та ознак рентних платежів. Під цією назвою часом розуміють різні за приро­дою та змістом відносини, бо рента має велику кількість проявів. Та це й не дивно, бо тер­мін «рента» (нім. Rente, франц. rente від лат. Reditta — повернута, віддана назад) в літературі розуміється як будь-який дохід, що регулярно одержується від нерухомого майна, землі, облігацій, який не потребує підприємницької діяльності [8, с. 149- 15, с. 439]. Зокрема, в літературі традиційно до рентних платежів відносять земельну ренту, [10, с. 114] плату за користування природними ресурсами [11, с. 234−237]. Не маючи можливості розглянути в цій статті усі чинні в Україні види рентних платежів обмежимося платою за користування надрами для видобутку корисних копалин, як однієї з найціка­віших і найзаплутаніших проблем у галузі фінансової діяльності держави.

Вивчення цього питання необхідно розпочати з огляду на закріплене ст. 13 Конституції України та ст. 4 Кодексу про надра Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її конти­нентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу, який здійснює його через Верховну Раду України, Верховну Раду Республіки Крим і місцеві ради народних депутатів [1- 4].

Як же в Україні реалізується такий принцип? У чому полягає чинний механізм рентних платежів, що справляються у вигляді плати за користування надрами для видобутку корисних копалин, зокрема природного газу та нафти?

Стаття 24 Кодексу «Про надра» встановила, що користувачі надр мають право.

з-поміж іншого розпоряджатися видобутими корисними копалинами, якщо інше не передбачено законодавством або умовами спеціального дозволу (ліцензії). Разом з тим, ст. 10 Закону України «Про нафту і газ» [5] ці корисні копалини, видобуті користувачем нафтогазоносних надр і повернуті в надра для зберігання, технологічних цілей або запобігання їх знищенню, належать користувачу нафтогазоносними надрами, якщо інше не передбачено цим Законом або угодою про умови користування нафтогазоносними надрами. Але що ж має місце в інших випадках?

Відповідно до п. 2 Положення «Про організацію та проведення аукціонів з продажу нафти, газового конденсату, скрапленого газу та вугілля» що затверджено Постановою КМУ від 4 квітня 2000 р. № 599 [6] продавцями на таких аукціонах виступають суб'єкти підприємницької діяльності, які видобувають нафту, газовий конденсат і вугілля на території України за отриманою відповідною ліцензієювиробники скрапленого газу, а також інші юридичні особи, які отримують нафту, газовий конденсат, скраплений газ та вугілля згідно з договорами про спільну діяльність із суб'єктами підприємницької діяльності, які отримали відповідну ліцензію, та іншими цивільно-правовими угодами, у тому числі зовнішньоекономічними контрактамиустанови (підприємства, організації), уповноважені Кабінетом Міністрів України реалізувати частину видобутої нафти газового конденсату, скрапленого газу та вугілля, що належить державі згідно з угодами про розподіл продукції, а також нафту, газовий конденсат, скраплений газ та вугілля, конфісковані або визнані відповідно до законодавства безхазяйним майномуповнова­жені особи з продажу предмета податкової застави у разі, коли предметом такої застави є нафта, газовий конденсат, скраплений газ та вугіллядержавна акціонерна компанія, яка утворюється на базі Держкомрезерву, що ліквідується, а також підприємства системи державного матеріального резерву. З огляду на наведене можна зробити висновок, щокористувачі надр — особи, які видобувають газ і нафту як продавці таких корисних копа­лин, визнаються державою їх власниками. Але яким же чином вони набувають такого права?

По-перше, такі суб'єкти стають власниками корисних копалин на тих підставах, що саме вони їх видобулипо-друге, таке право їм надається за законом та відповідно до отриманого спеціального дозволу (ліцензії), а також угодами розподілу продукціїпо-третє, необхідною умовою набуття такого права є плата за користування надрами, яку можна розглядати як специфічний прояв відшкодування народу України вартості об'єкта, який за Конституцією знаходиться в його виключній власності. Тобто в нашому випадку вид платежу є нічим іншим як формою прояву купівлі-продажу частини багатства. Він здійснюється згідно з ст. 28 вищевказаного кодексу України «Про надра» .

У чому полягає особливість такої рентної плати? Перш за все необхідно зазначити, що платниками виступають нафтогазовидобувні підприємства, що вносять її до Державного бюджету України в розмірі, що встановлюється Законом України про Дер­жавний бюджет України на відповідний рік. Відповідно до п. 3 постанови КМУ «Про затвердження Порядку обчислення та внесення до Державного бюджету України рентної плати за нафту і природний газ у 2001 році» від 22 березня 2001 р. № 256 така ціна включається до оптової відпускної ціни на нафту і природний газ (без податку на додану вартість) на дату відпуску продукції нафтогазодобувними підприємствами. Разом з тим визначення розміру таких платежів для кожного окремого платника здійснюється згідно з постановою КМУ «Про затвердження базових нормативів плати за користування надрами для видобування корисних копалин та Порядку справлення плати за користу­вання надрами для видобування корисних копалин» від 12 березня 1997 року № 1014 рядом інших нормативних актів [8, С. 92,93]. Так, базовий норматив плати за користу­вання надрами для видобування нафти становить 1,64 грн. за тонну.

На 2002 рік згідно з законом про державний бюджет передбачається отримати дохід від рентної плати за нафту та природний газ, що видобувається в Україні в сумі 638 480 тис. грн. [3]. Але такі здобутки для держави можуть бути набагато більші, якщо докорінно змінити сам механізм розрахунків. На цей час, якщо проаналізувати процес визначення сум рентних платежів, що справляються з видобутку нафти і газу, інших корисних копа­лин, та їх надходження до держави, то можна дійти висновку в хибності обраного шляху. Поряд з надприбутками надрокоритсувачів держава отримує мізерні крихти у вигляді усе тих же рентних платежів, які відповідно до угод про розподіл продукції можуть отри­муватися нею у вигляді частини добутих корисних копалин (згадаймо п. 2 вищенаве­деного Положення «Про організацію та проведення аукціонів з продажу нафти, газового конденсату, скрапленого газу та вугілля»). Звісно, що такі суми не є пропорційними.

Разом з тим чинний механізм передбачає, що нафтогазовидобувні підприємства спла­чують рентні платежі не за власний рахунок. Вони відносяться або на кошт усе того ж народу України — власника корисних копалин (у випадку з виплатою рентних платежів у натуральній формі), або на кошти кінцевих споживачів (у випадку сплати рентних платежів у грошовій формі такі суми в подальшому враховуються в ціні реалізації). Таким чином, надрокористувачі несуть витрати лише на сам видобуток нафти чи газу, які потім враховують ними в ціні реалізації і відшкодовуються за рахунок корисних копалин, що залишаються у розпорядженні нафтогазовидобувних підприємств і відшко­довуються покупцями.

Описаний механізм дуже схожий на той, що встановлений для сплати податку на додану вартість чи акцизного збору і потребує суттєвих змін. З огляду на закордонний досвід, зокрема країн Перської затоки, можна було б здійснити реформування системи рентних платежів на інших засадах, наприклад, ввести державну монополію на видобуток чи залишати в розпорядженні нафтогазовидобувних підприємств лише таку частку, яка б відшкодувала останнім їх витрати на видобуток з встановленим державою фіксованим відсотком прибутку.

Все, про що йшлося в цій статті, не є безперечним, але викладене вимагає ретельної уваги до правового регулювання рентних відносин. Мабуть, доцільно розробити та прийняти з врахуванням вимог ст. 92 Конституції України системний законодавчий акт щодо справляння рентних платежів. Адже якщо розглядати їх з погляду обов’язкових платежів, то доцільно відзначити певну неконституційність цього явища. Крім того, не всі фахівці вважають, що рентні платежі потрібно відносити до обов’язкових платежів. Так, А.Д. Мілліонщіков розглядав їх у контексті неподаткових надходжень держбюджету СРСР [12, с. 40] і така думку має право на існування в нових економічних умовах.

Література:

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради. — № 30. — С. 141.

2. Про внесення змін до Закону України «Про систему оподаткування»: Закон України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР // Відомості Верховної Ради. — 1997 — № 16. — С. 119.

3. Про державний бюджет України на 2002 рік: Закон України від 20 грудня 2001 року № 2905-III // Відомості Верховної Ради. — 2002. — № 12−13. — С. 92.

4. Про надра: Кодекс України від 27 липня 1994 року № 132/94-ВР // Відомості Верховної Ради. — 1994. — № 36 — С. 340.

5. Про нафту і газ: Закон України від 12 липня 2001 року № 2665-III // Відомості Верховної Ради. — 2001. — № 50. — С. 262.

6. Про запровадження акціонерів з продажу нафти, газового конденсату, скрапленого газу та вугілля: постанова КМУ від 4 квітня 2000 р. № 599 // Урядовий кур'єр — 17.05.2000. — № 87.

7. Бельсский К. С. Финансовое право. — М.: Юрист, 1994. — 198.

8. Головченко В. В., Ковальський В. С. Юридична термінологія: Довідник. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — С. 149;

9. Лапшин Ю. В. Нормативное сопроваждение платы за пользование недрами для добычи полезных ископаемых // Вестник налоговой службы Украины. — 2000. № 10. — С. 92, 93.

10. Марьяхин Г., Бурмистров Д. Налоги с населения в СССР. — М.: Госфиниздат, 1957. — С.114.

11. Миллионщиков А. Д. Расчеты с бюджетом по платежам из прибыли. — М.: Финан­сы, 1972. — С. 234−237.

12. Миллионщиков А. Неналоговые доходы. — М.: Финансы, 1967. — С. 40.

13. Пасхавер Б. И. Рентне проблемы в СРСР. — К.:Наукова думка, 1972. — С. 3, 5.

14. Халфина Р. О. Право как средство соціального управления. — М.: Наука, 1988. — С. 174.