Розділ 6. Методи оцінки прав на об'єкти інтелектуальної власності

Розроблення методики оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності й нематеріальних активів, створених на їхні базі, є надзвичайно важливим та актуальним завданням. Водночас, багато спеціалістів стверджують, що єдиної методики оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності ще не створено, а дослідник цієї проблематики У. Мухопад доводити про неможливість створення єдиної такої методики.

Проте існують підходи чи загальна методологія оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності. Вони ґрунтуються на виявленні опосередкованого впливу інтелектуальної власності на кінцевий результат. При цьому найбільш значущим стає визначення реальних ознак прояву інтелектуальної власності у тому, аби потім виміряти їхній вплив на цей результат.

Тривалі емпіричні спостереження дали змогу виокремити низку характерних рис та ознак, котрі виявляються у разі використання об'єктів інтелектуальної власності. Вони описуються такими поняттями, як ефективність, ціна, затрати, собівартість, ринкова вартість, неочевидність рішення, світова популярність, ваги на ринку. Концепцію методу за доходом базується на визнанні причинного зв’язку між функціональними (фізичними, технічними, економічними) властивостями об'єктів інтелектуальної власності й результатами його використання. У основу цого методу покладено перенесення вартості конкретного об'єкта, визначеної сьогодні, на майбутні періоди відтворення зазначеного об'єкта. При цьому передбачається, що ніхто не якщо вкладати капітал у придбання об'єктів інтелектуальної власності, якщо такий самий прибуток можна одержати іншим шляхом.

Визначення вартості нематеріального активу за прибутком підприємства може здійснюватися за допомогою двох основних способів: прямою капіталізацією прибутку та дисконтуванням чистих грошових потоків.

У основу дисконтування покладено один з фінансових законів — «сьогоднішні гроші коштують дорожче, ніж завтрашні». При цьому аксіому, що чим далі годину одержання прибутку, то швидше зменшуватиметься його вартість, зумовлено не скільки інфляційними процесами, стільки втратами від неефективного вкладення коштів (втраченою вигодою).

Капіталізація є іншим різновидом методики визначення вартості капіталу. Основна ідея цого способу оцінки полягає у бо одержуваний від використання капіталу прибуток й загальна вартість капіталу пов’язані між собою борговими відносинами, котрі потребують Повернення капіталу й одержання прибутку від його використання. Зазначений спосіб широко практикується под годину оцінювання нерухомості.

Затратний метод передбачає визначення витрат за відтворення початкової вартості об'єктів інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів підприємства із урахуванням його наступних вдосконалень чи заміни із визначенням режимів амортизації на період подальшого використання із метою встановлення його реальної вартості. як правило, затратні методи оцінки використовуються на початкових етапах життєвого циклу об'єктів інтелектуальної власності, котрі стосуються соціальної сфери, космосу, оборонних програм тощо.

Вартість прав на об'єкти інтелектуальної власності, визначену методом початкових витрат, називають ще історичною, бо вона, насамперед, базується на фактично здійснених витратах, одержаних із бухгалтерської звітності підприємства за декілька останніх років. При цьому звертають увагу на їхній розмір й термін здійснення, якщо необхідно, коригують до реальних умів господарської діяльності підприємства й залежно від терміну давності (метод наведених витрат).

Фахівці вважають затратний метод оцінки єдино реальним для оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності у космічній техніці, оборонній промисловості, ядерній енергетиці, попередженні, надзвичайних ситуацій й катастроф тощо.

Треба підкреслити основну перевагу витратного методу, який дає змогу оцінити права на захист об'єкта, що працюватиме у виробництві чи інших сферах життя лише в майбутньому. Враховуючи величезні суми, котрі витрачаються на вивчення ринку, рекламу, просування бренду тощо, можна вважати, що це якщо максимально наближеною вартістю прав на об'єкти інтелектуальної власності до реальної.

У основі аналового методу оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності лежить порівняльний аналіз продажів. Сутність цого методу полягає у прямому порівнянні об'єкта, який оцінюється, із іншими, схожими за якістю, призначенням й корисністю, проданими за порівнюваний годину на аналогічному ринку.

За цим методом вартість прав на об'єкти інтелектуальної власності визначається ціною, якої на ринку на даний момент оцінки можуть заплатити за аналогічний за якістю, призначенням й корисністю об'єкт, із урахуванням відповідних коригувань щодо розбіжностей між об'єктом, що оцінюється, й його аналогом.

Для оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності також може бути застосовано метод «роялті», який пропонує дослідник Про. Новосельцев. як обґрунтування права на існування цого методу можна вважати наявну практику міжнародного досвіду продаж ліцензій. Відомий фахівець у галузі інтелектуальної власності П. Крайнєв відносить цей метод до комбінованого, що поєднує методи продажів й прибутку.

Отже, пошук єдиної методики оцінки об'єктів інтелектуальної власності як складових інтелектуального капіталу є доволі складним. Відтак методика може спиратись лише на конкретні цілі оцінки із урахуванням тихий чи інших особливостей конкретних об'єктів інтелектуальної власності. Це не означає, що немає жадних об'єктивних засобів оцінки. Навпаки, існують наведені вище підходи, котрі здебільшого добро собі зарекомендували на практиці.