Имение Саблы – частинка російського світу у Криму

Имение Саблы — частинка російського світу у Крыму.

Иван Коваленко В чотирьох кілометрах південніше Сімферополя, в басейні р. Альмы притулилося село Каштановое. Особливо не примітна нині, у це село було під всієї освіченої Тавриді. Називалося вона тоді Саблы і мало славну історію.

Уголок Росії у Крыму Когда російський мандрівник 19 століття під'їжджав до Саблам, він у мить завмирав. Йому чудилося, що знову перебуває у милому російському серцю куточку среднерусской смуги, а чи не далекого Криму. Тут слід одразу приходили на розум згадки великих панських садибах, легкого життя російського дворянства. Згадувалися літературні образи князів Болконских, Троекурова, Фамусова, Миколи Ростова. Чистенькі, білі хатки з відкрито задивленими назовні вікнами, фруктовим садком навколо, широкі й прямими вулицями — все нагадувало російську деревеньку де-небудь в Україні, але ще над гірському Криму. За селом розташовувалися господарські споруди: величезні загони для худоби, великі стайні, комори, сараї і сінники. Їх «набагато десятин розкинувся фруктовий сад, пересічений широкої алеєю старих каштанів» (через каштановою алеї Село і дістала новий назва). Каштанова алея наводила безпосередньо до панському дому з широкою парадній сходами, критим балконом, великим квітником і красивим фонтаном біля входу. Між селом і поміщицьким домом стояла церква. У цій картині неважко дізнатися класичне панське маєток, що є унікальним куточком російського світу у Криму.

«Когда Крим належить Росії, то моєму, не має фінансуватися зі землі російської робити землю татарську…».

(граф Мордвинів).

В 1787 року три татарські села Ашага-Собла, Орта-Собла і Юхары-Собла з «58 дворами і 310 душами обоего статі та 3500 десятинами землі» з розпорядження Новоросійського генерал-губернатора князя Потьомкіна були подаровані адміралу Мордвинову. З огляду на кримської життя того часу граф Мордвинів був досить значну постать. Будучи однією з найвпливовіших представників кримського дворянства він було справитися з татарами, котрі жили його землі і признававшими ніяких російських законів. Хоч би скільки адмірал не пояснював їм, що «власність перший є каменем всіх законоположень», ніхто не розумів. «Татари, — пише у одному з листів Мордвинів, — самовладно опанували й користуються моїми землями, рубають і продають мої лісу й до, вигнавши прикажчика мого, самі всім распоряжают».

В своєї проблемі Мордвинів не була самотній. Об'єднавшись з кількома іншими поміщиками, позивається скаргу до столиці на що збунтувалися татар. «Цей народ, — писало скарзі, — з'єднуючись заєдино в утискуванні нас, завдали кожному власнику досконале руйнування спустошенням садів, сіножатей, винищуванням межових ознак… Ябеда й жадібність до користолюбству оволоділи татарами… Є стала готовність татар до зради Російському престолу, принесення ними на мечетях жертв про изощрении меча на погубление християн…». Комісія зі рішенню земельних суперечок, яка виїхала в Саблы, вирішила суперечку вирішено на користь Мордвинова.

Тем щонайменше граф розумів, що усталені державної папері рішення у яких не переконають неписьменних татар. Маючи має досвід господарювання, заявляє: «У Криму ще потребен мільйон народу ремісничого і торговельного не магометанського віросповідання, вічно ворожого з освітою». З «душевним жалем» граф Мордвинів пророчествует, що це станеться з Кримом, якщо буде він під владою татар: «Зникнуть неминуче ті благолепные види, під якими Тавриду колись побачити пожадливо було. Тавриду, багату виноградом, маслиною, помаранчами та ін багатющими для імперії Росиийской произрастаниями. Ненаселенный Крим, неосвічений, неоживляемый і мистецтвом, але убогий, дикий, сумовитий прибути вже навіки потрібно у убыточение і тягар державної Росії». Слова ці, на жаль, актуальні і з спливанні 200 років.

Оазис культури та производства Устав боротися з татарами, Мордвинів продає Саблынскую дачу Таврійському генерал-губернатору А. М. Бороздину. З притаманною йому енергією і рішучістю Бороздин відмовляє в оренді землі місцевим татарам і привозить в Саблы 90 сімей (549 людина) своїх кріпаків з Київської губернії. Це дало результат. Вже за 10 років Саблы неможливо було дізнатися. Бороздин справив тут справжню господарську революцию.

Он побудував сукняну фабрику, продукція якої досягала «до 15 000 аршин сукна на рік». Крім фабрики, що відбила у Криму підйом російської промисловості, генерал-губернатор влаштував у Саблах шкіряний коли завод і подумував про будівництво фабрики хімічних продуктів. У проїжджої дороги, був шинок, якої давав Бороздину до 2000 крб. доходу на рік.

В маєтку розлучалися шовковичні хробаки і вівці, була водяний борошняна млин. Значними були фруктові сади. Л. Симиренка писав: «саблынский розплідник Бороздіна був у Криму розсадником, із якого американцям бажаючі багато років отримували потрібні їм запаси плодових дерев». Крім садів Бороздин розбив виноградник і розкішний парк. Парком були прокладено акуратні доріжки, в зелені дерев ховалися альтанки й лавки. У оранжереях господар розводив багато рідкісні рослини. «Школу плодових дерев» і «столітнє алое» в оранжереї Бороздіна згадував А. З. Грибоєдов, гостивший тут днів. «Гублюся по садовим звивистих доріжками. Один і щасливий», — записав у власному щоденникові утомлений від міської метушні письменник.

У Бороздіна часто зупинялися знатні гостей із материковій Росії. Тут побували всі росіяни й іноземні мандрівники по Тавриді на той час. Бороздин було не залучати себе увагу приїжджих. Цей «добрий геній», як говорив його Муравйов-Апостол, створив у своїй маєтку щось на кшталт культурного оазису у Криму. Там, де він ще недавно пас своїх овець неосвічений татарин, тепер перебував одне із центрів господарського і культурного життя полуострова.

Один від росіян мандрівників 19 століття сформулював Бороздине: «Він перший показав, як у краю Скіфії, за стіною Чатир-Дагу, можна бути громадянином всесвіту». У губернатора величезна бібліотека, він виписував понад десять журналів, збирав порцеляну і картини. У своїй хаті була «природно-історична колекція», підвал був практично повний французьких вин. Привітний і гостинний господар, справжній російський барин-хлебосол, який володів «благородними якостями і розмаїттям відомостей» — таким, на все життя запам’ятовували А. М. Бороздіна його гости.

В 1828 Бороздин продав Саблы графині А. Г. Лаваль. Після смерті графині Саблы дісталися її дочки, потім у ролі посагу перейшли до її онучці, Єлизаветі Сергіївні Голициной, вийшла заміж за П. В. Давыдова, сина декабриста В. Л. Давыдова. Подружжя жили, в Саблах до своєї смерті.

Слезы старого парка Рейсовый автобус Сімферополь — Каштановое іде у колишні Саблы раннім лютневим вранці. За вікном миготять однотипні необлицованные будинку, з черепашнику — стандартні будівлі кримських репатріантів. Повз проходить отара овець. Майже половину пасажирів автобусами розмовляє незрозумілим східному мові. Чомусь мені згадується пророцтво графа Мордвинова, щодо «цього народа».

Рядом підсів чоловік слов’янської зовнішності, років 50-ти з мішком борошна на тачці. На моє запитання про: «Які ваші у селі є визначні пам’ятки?», мужик засміявся. Потім відповів: «Грибоедовский будинок є, грибоедовский парк». Потім запитав: «Ти ж можеш випити пляшку горілки»? Побачивши моє подив з гордістю заявив: «А на селі деякі мужики можуть бути три випити». Отак. Нащадки перших саблынских поселенців давно не пам’ятають ім'я Бороздіна. І пишаються селяни не славної історією своєї малої батьківщини, а кількістю випитого спиртного душу населення. Мовляв, куди вам, міським, до нас!

Дом Бороздіна зберігся непогано. Не відчувається вже колишньої величі. Садиба поділена між різними організаціями: тут і дитсадок, і бібліотека, і книгарня, і контора і бозна-що ще. Зберігся старовинний фонтан, з яких пив Бороздин і Грибоєдов, Раєвський і Давидов. Але віддавна не діє. Хтось почав будувати вище нього своє дім" і знищив що підбивають воду труби. Від полотняною фабрики не лишилося й сліду. Залишилася частина старого парку. Давно занедбані стежки, розбиті лави. Коли але серед цих сосон і дубів мріяв Грибоєдов, цілувалися відносини із своїми мужьями-декабристами дочки Бороздіна, цим парком захоплювалися путешественники-иностранцы. Тепер парк один. Поступово помирає і марніє в смутку і неухоженности. По стовбуру однієї з старий дубів скочувалися крапельки вологи. Напевно вночі пройшов дощ. Чи, можливо — це сльози. Адже буває, як і дерева плачут…

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.