Постійна Планка

Постоянная Планка

Постоянная Планка визначає межу між макромиром, де діють закони механіки Ньютона, і микромиром, де діють закони квантової механики.

Макс Планк — одне із основоположників квантової механіки — дійшов ідеям квантування енергії, намагаючись теоретично пояснити процес взаємодії між недавно відкритими електромагнітними хвилями (див. Рівняння Максвелла) і атомами і тим самим, дозволити проблему випромінювання чорного тіла. Він зрозумів, що до пояснень спостережуваного спектра випромінювання атомів потрібно ухвалити за даність, що атоми випромінюють і поглинають енергію порціями (які учений назвав квантами) і тільки окремих хвильових частотах. Енергія, стерпна одним квантом, равна:

E = hv.

где v — частота випромінювання, а h — елементарний квант дії, являє собою нову універсальну константу, яка дістала невдовзі назва стала Планка. Планк ж перших вражень і розрахував його значення з урахуванням експериментальних даних h = 6,548×10−34 Дж· с (у системі СІ); по сучасним даним h = 6,626×10−34 Дж· с. Відповідно, будь-який атом може випромінювати широкий, спектр пов’язаних між собою дискретних частот, який залежить від орбіт електронів у складі атома. Невдовзі Нільс Бор створить струнку, хоч і спрощену модель атома Бору, согласующуюся із розподілом Планка.

Опубликовав результати наприкінці 1900 року, сам Планк — і бачимо з його публікацій — спочатку не вірив у те, що кванти — фізична реальність, а чи не зручна математична модель. Проте, коли п’ять років Альберт Ейнштейн статтю, яка пояснює фотоелектричний ефект з урахуванням квантування енергії випромінювання, у наукових колах формулу Планка почали сприймати не як теоретичну гру, бо як опис реального фізичного явища на субатомному рівні, котрий доводить квантову природу энергии.

Постоянная Планка фігурує переважають у всіх рівняннях і формулах квантової механіки. Вона, в частковості, визначає масштаби, починаючи із яким набирає чинності принцип невизначеності Гейзенберга. Наприклад, стала Планка вказує нам нижню межу просторових величин, після якої не можна не приймати закони у увагу квантові ефекти. Для піщин, скажімо, невизначеність твори їх лінійного розміру на швидкість настільки незначна, що вона можна знехтувати. Інакше кажучи, стала Планка проводить межу між макромиром, де діють закони механіки Ньютона, і микромиром, де набирають чинності закони квантової механіки. Будучи отримана лише для теоретичного описи одиничного фізичного явища, стала Планка невдовзі одним з фундаментальних констант теоретичної фізики, визначених сама природа заклала мироздания.

***.

Макс Карл Ернст Людвіг ПЛАНК.

Max Karl Ernst Ludwig Plank, 1858−1947.

Немецкий фізик. Народився р. Кіль у ній професора юриспруденції. Будучи піаністом-віртуозом, Планк у юності вимушений був зробити нелегкий вибір між наукою і музикою (розповідають, і першої світової війною у вільний час піаніст Макс Планк часто становив дуже професійний класичний дует зі скрипалем Альбертом Ейнштейном. — прим. перекладача) Докторську дисертацію за другим закону термодинаміки Планк захистив в 1889 року у Мюнхенському університеті — й у тому ж році став викладачем, і з 1892 року — професором Берлінського університету, де і до на свій вихід пенсію в 1928 року. Планк по праву вважається однією з батьків квантової механіки. Сьогодні її ім'я носить ціла мережу німецьких науково-дослідних институтов.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.