Єгипет

Страна, населення. Єгипет лежить у долині нижнього т. ечения річки Ніл в північно-східній Африці. Завдяки своїм природним кордонів Єгипет був замкнуту область, відгороджену пустелями від сусідніх країн. Населення Єгипту утворилося з змішання афри-кано-хамитских лівійців, древніх нубийцев і азіатських семитов. Єгипет є типову іригаційну область, орошаемую однієї рікою— Нілом (по-древнеегипетски «Хапи»), що бере своє керівництво в Африці. Долина Ніла була багата на корисні копалини, будівельними матеріалами, унаслідок чого країна довгий час не відчувала особливої потреби у розвитку обміну та натуральна форма господарства за ній зберігалася довше, ніж під Одесою Межиріччі. Необхідність регулювання зрошення долини Ніла зажадала створення великих іригаційних споруд. І тому знадобилося дуже багато робочої сили й централізоване керівництво роботами. Ця обставина пояснює раннє поява рабства й освіту потужного, щодо централізованого держави. Освіта Єгипетського держави. Виникнення держави у Єгипті відбувається приблизно п’ятому тисячолітті до зв. е. внаслідок розкладання родового суспільства, виділення родової знаті (старійшин і вчинках вождів) і чекає появи рабства. У п’ятому тисячолітті до зв. е. в Єгипті створюється кілька десятків примітивних образований—номов, котрі після довгих воїн у середині четвертого тисячоліття об'єдналися спочатку у два царства—Верхний Єгипет і Нижній Єгипет (Південне й Північне), та був, після кровопролитної війни, утворили під кінець четвертого тисячоліття до зв. е. одне централізоване держава. Освіта номов, угруповання в два царства і наступне об'єднання за одну держава були викликані зростаючим класовим розшаруванням і необхідністю централізованого керівництва системою іригації. Думка з приводу створення єдиного централізованого держави у Єгипті при фараоні Менесе (близько 3 тис р. до зв. е.) піддавалося критики на сучасної наукову літературу. Об'єднання держави не вважається однократним актом цього фараона. Вона була результатом дій низки володарів на протязі багато років, і був процес болісний, кривавий, насильницький. Аналогічні процеси відбувалися найдавнішому Дворіччі та інших державах Стародавнього Сходу, соціальній та Стародавню Грецію й у Римі. Періодизація держави і право Давнього Єгипту. Перший період після об'єднання Верхнього і Нижнього Єгипту називається Раннього царства (близько 3100—2800 рр. до зв. е.). Характерною межею є консолідація країни у єдина держава. Другий период—так зване Давнє, чи Старе царство (близько 2800—2250 рр. до зв. э.),—время першої яскраво вираженої централізації Єгипту (час будівельників пірамід). Після Старого царства настає так званий перший перехідний час (близько 2160— 2134 рр. до зв. е. "). Саме тоді Єгипет розпався на цілий ряд ворожих номов і трохи дрібних держав. Країна поринає у хаос міжусобної війни, правителі номов величають себе царями і на гегемонію в Єгипті. Наприкінці нинішнього періоду перемагають правителі міста Фивы й відбувається об'єднання Єгипту під егідою Фив. Настає третій период—время Середнього царства (близько 2050—1700 рр. до зв. е.), Потім Єгипет переживає другий перехідний пе-ріод (близько 1700— 1580 рр. до зв. е.), у якому відбувається знову розпад країни й завоювання частини Єгипту гиксосами.

Учетверте період — Нового царства (близько 1575—1087 рр. до зв. э.)—происходит об'єднання Єгипту під владою фараонів XVIII династії. Єгипет перетворюється на великуімперію, та її правителі прагнуть політичній і військовій гегемонії на Давньому Востоке.

Наприкінці нинішнього періоду Єгипетський держава занепадає. Його завойовують перси, потім війська Олександра Македонського, а 30 року до зв. е. Єгипет стає провінцією Римської империи.

Основним заняттям населення Давнього Єгипту були землеробство і скотарство. Для землеробства в Єгипті були сприятливі умови, оскільки ріка Ніл живила водою великі простору землі. Але були потрібні греблі і канали, щоб затримати воду лежить на поверхні землі і рівномірно розподілити її за країни. До створення споруд, необхідні штучного зрошення, був затрачено колосальна праця кількох поколінь. Ще освіти Стародавнього царства в Єгипті успішно розвивалося землеробство. У період Стародавнього царства населення починає займатися скотарством. Розвивається ще й ремесло, хоча знаряддя праці виготовляються ще з міді каменю. У період Середнього царства з’являється бронза, але широке її використання відбувається у Новому царстві. У Новому царстві з’являються вироби з железа.

До створення зрошувальних споруд залучалися як раби, а й вільні селяни і ремісники. У. екстрених випадках (прорив дамби, поглиблення каналу та т. п.) на роботах взяли участь і представники вищих верств населення. На всіх працюючих поширювалася сувора дисципліна як у військове, і у мирний час. Верхній шар єгипетського суспільства становили жерці, чиновників і військова знати. Жерці поділялися на групи відповідно велику кількість культів, існували в Єгипті. На чолі кожної групи стояв верховний жрець, керував всім жрецьким персоналом, служившим даному божеству. Особливий розряд становили царські жерці, ведавшие культом царя-бога. Жерці займали важливе становище у державі, їх призначали на визначні посади. Особливо посилилося могутність жерців під час Нового царства, коли час вдалих війн поруч із збагаченням царської скарбниці збагатилася також скарбниця храмів. До привілейованої групі єгипетського суспільства належала єгипетська аристократія, що складалася з нащадків родоплеменной знаті, і навіть з найвищих військових і громадянських чинів держави, располагавших колосальними багатствами внаслідок дарувань із боку фараонів, експропріації общинних земель та військовою видобутку. Велику роль грали у Єгипті переписувачі, у тому числі виходили вищі сановники. Платня їм платилося натурою Найбільш видатним чиновникам вручили землі із об'єктів державного фонду, причому, іноді цар давав цим сановникам право стягувати збори з селян на свою користь. У XVI—XIV ст. до зв. е. й усе населення починає ділитися на групи з роду занять. Одні групи населення отримали привілеї і земельні володіння з правом передачі у спадок, інші — мали платити оброк і виконувати фізичні роботи. Воїни наділялися ділянками землі і мали права поводження з скаргами безпосередньо до царя. При Рамзесе II закріпилася кастова організація суспільства. Поруч із рабами піддавалися експлуатації вільні селяни і ремісники. Дехто з селян жили державному землі самостійними громадами. Кожен із селян мала свій наділ, за користування яким сплачував збір у скарбницю (рента-налог). Інші селяни були прикріплені до землі, пожалувану царем храму, сановникові чи воїну. Селяни і ремісники, що працювали цих господарствах, одержували від великого землевласника денний їжу. Вони на полі, і в майстерень у скрутних умовах під наглядом спеціальних наглядачів, нерідко прибегавших до побоям. Селяни немає права були піти з землі, та їх могли вигнати з оброблюваних ними ділянок за невчасне внесення оброков. Пізніше це вигнання було заборонено і замінено тілесним покаранням. У древньому Єгипті були у досить велику кількість і вільні ремісники. Вони як у державних рудниках і майстерень, об'єднуючись до груп по 10 людина, каждая—под наглядом особливих управляючих. Раби. Рабоволодіння в Єгипті з’явиться ще до освіти централізованого держави. Головним джерелом рабства був військовим полон. Рабами ставали як чужоземці, а й єгиптяни, переможені в міжусобних війнах. Існувала до часу й і боргова кабала внаслідок втрати свободи неоплатным боржником. Добуті у війні раби формально вважалися власністю держави, фактично царя. Надаючи сановникам володарем землі, цар разом із землею давав певна кількість державних рабів. Важкість експлуатації, її піддавалися як раби, а й селяни і ремісники переважають у всіх періодах історії Давнього Єгипту, викликала гостру класову боротьбу. Особливо Грандіозним було повстання на середині ХУЧЫ в. до зв. е. Про характері можна судити з двох документів: пророцтвам жерця Не-фереху і вислову вельможі Ипусера (Лейденський папірус). У цих документах висвітлення подій дається із явним наміром очорнити це народний рух. Проте, у яких констатуються дуже важливі факти: була повалена царська влада, а царський господарство було захоплене повсталими. «Повсталі низи поставили свою адміністрацію і було ріллі стане мало, але правителів ще буде багато» (Нефереху). Повсталі розкрили архіви, захопили податные декларації, вбили чиновників й узяли їх документи. Разом з землею повернули громадський худобу, який був у свого часу присвоєно знаттю. «Повсталі взяли його в своїх рук судочинство. Суд став гласним, і народні маси брали участь у судоговорении» (Ипусер). Характерно, що Нефереху і Ипусер скаржаться на «грабіж». «Викрадають майно знатного чоловіки й передають його бідняку. Власник поніс втрату, а бідняк удовлетворен».

Це повстання зазнала поразка. Однією із поважних причин його поразки було завоевательное рух кочового племені гиксосов в західний бік убік Єгипту. Під пануванням гиксосов Єгипет перебував близько 150 років. Тільки після тривалої і завзятій боротьби єгиптянам на чолі з фиванским номом вдалося вигнати гиксосов із країни й відновити політичну самостоятельность.

Держава у Давньому Єгипті мало форму деспотії. У ньому всю повноту влади номінально належала одній особі, правлячому з допомогою є або менш складної централізованого бюрократичного апарату (царю-фараону). Фараони належали одного роду і зміняли одне одного у порядку престолонаследия. Єгипетський історик Манефон (кінець IV—начало III в. до зв. е.) налічує 30 династій історія Египта.

Характерною рисою деспотії, яка склалася Єгипті, був релігійний культ для глави держави царя-фараона. Необхідність створювати й підтримувати в порядку іригаційні споруди було головним причиною тенденції до політичної централізації і зміцнення деспотичної влади. Чималу роль зіграла й та обставина, що фараони під час війн нерідко ставали головнокомандуючими єгипетськими військами. Культу фараона сприяла також обмеженість свідомості членів примітивних сільських громад, скутих традиціями первіснообщинного ладу, у якому родоплемінні вожді й який оточував їх аристократія створювали культ вождів. Але годі було думати, що фактично влада єгипетських фараонів була необмеженої. Фараон було зі свого сваволі приймати рішення, які б наперекір інтересам жрецької, військової техніки та служивої знаті. У історії Давнього Єгипту були нерідко трапляється повалення фараонів і терористичних актів проти них. Найбільш культ фараона говорив скоріш щодо одноособовому пануванні фараона, йдеться про теократическом характері колективного панування жерців, воїнів і, які посилено переконували трудящим масам уявлення про фараоні як і справу божестві. За словами єгипетських текстів, цар виділявся серед мільйонів і вважався богом, сином бога сонця Ра. Перед царем усе й навіть вельможі мали падати ниць і цілувати прах в його ніг. Великої честю вважалося дозвіл цілувати його ноги. Цар не помирав, а «заходив на власний вічний обрій». Його палац вважався храмом, а придворний етикет був релігійний культ. Обожнення фараонів виражалося й тому, що після їхніх смерті споруджувалися грандіозні гробницы-пирамиды, для побудови яких тис. чоловік в примусовому порядку відривалися від продуктивної праці. За повідомленням грецький історик Геродот, спорудження піраміди Хеопса знадобилося двадцять років. Придворний штат фараона — привілейована категорія рабовладельцев—был освічений зі старої родової домовик знаті. Везир (джати). Вже Давньому царстві створюється великий бюрократичний апарат з чиновников-писцов. На чолі цього апарату стояв сановник, найближчий помічник царя. У історичної і историко-юридической літературі її називають «везир» (єгипетське «найменування „джати“ чи „тсати“), а иногда—"верховный сановник». У древньому Єгипті був розмежування законодавчої, виконавчою владою та судової влади. Судячи з інструкції, складеної при Тутмосе до трьох везиров (текст зберігся на стінах фиванских гробниць), та інших даним, повноваження президента і обсяг діяльності везира були дуже широкі, Везир керував управлінням державою, і всіх рангів були зобов’язані доповідати йому про справи від нього отримувати розпорядження. Везир був керівникам суду, головував у раді десяти, який був ще й найвищою судовою інстанцією, одним із органів управління. Він був керівником палати шести—другого судового органу. Везир брав участь у керівництві господарством, оскільки був начальником царських скарбів й модернізації всіх державних складів. Він керував також усіма роботами, виконані для царя. У період Нового царства везир був керівником всіх військових сил. Він виконував також обов’язки нотаріуса, оскільки стверджував заповіту. У згаданій вище інструкції докладно описується порядок цього сановника у його приймальні. Характерно, що це прохання вимагалося викладати письмово. Для зміцнення авторитету везира навколо її особистість теж створилирелігійний культ. Він уподібнювався Богу Тоту, який в єгиптян спочатку був богом місяці, а потім став богом мудрості і автора листа. Крім везира у Давньому Єгипті були інші посадові особи, серед яких досить значної була посаду — хранителя друку, чи головного скарбника. Називався він «скарбником царя Нижнього Єгипту» звісно, казначейства в сучасному буквальному розумінні в Єгипті був, оскільки податки вносилися натурою. Підскарбій завідував державними складами, де зберігалися всі ці натуральні приношення. Важливою було також роль начальника всіх царських робіт, який поєднував в собі посаду царського архітектора і спостерігав над втіленням повинностей, покладених на вільне населення. У древньому Єгипті склався величезний апарат чиновників із розвиненим діловодством, причому чимало документів свідчить про корупції чиновників, беззаконні й свавілля Характерно повчання якогось Итахотела, який рекомендує: «Гни спину перед начальством, тоді твоя хата гаразд, твоє платню буде зацікавлений у справності, бо погано тому, хто противиться перед начальником, але легко жити, що він благоволить» Місцеве управління. Відносини між центральними та місцевими органами влади у історії Давнього Єгипту були постійними і неодноразово закінчувалися зміни. Після об'єднання Єгипту одна держава колишні царки, стояли у главі номов, втратили свою самостійність і перетворилися на які залежать від фараона посадових осіб — номархов. Вони мали не більше номов вищої судової та адміністративної владою та збирали податки у скарбницю. У тому розпорядженні був значний штат чиновників — скарбників, складальників податків, наглядачів тощо. п. Крім номархов адміністративними повноваженнями мали храми. Нижчими органами управління на місцях були сільські громади. За часів розпаду Єгипетського держави номы неодноразово намагалися придбати повну політичній самостійності, але знову втрачали їх у результаті об'єднання Єгипту. Спочатку стала армія обмежувалася особистої охороною фараона і загонами, состоявшими з нубійських і лівійських стрілків, які мають були придушувати хвилювання всередині держави. У храмів і складальників податків теж були постійні військові загони. Поліцейські функції покладалися на нубійських негрів. Що стосується війни збиралося ополчення, що комплектувалося по рекрутської системі. Номы, і навіть храми і великі землевласники повинні були поставляти певна кількість рекрутів. Після вигнання гиксосов до армій з’являються загони колісничних, т. е. воїнів, боролися на колісницях, запряжених кіньми. Це колесничное військо комплектовалось з більш заможних верств населення. Ці воїни в нагороду упродовж свого службу наділялися ділянками землі. У Новому царстві отримує значне поширення система найманих військ. Це було викликано загостренням класових суперечностей у країні, унаслідок чого армія, комплектовавшаяся з єгиптян, ставала як ненадійної, а й небезпечну панівного класу. Організація суду. Суд у Давньому Єгипті ні відділений від адміністрації. Вищі посадові обличчя і номархи були і верховним суддею. Судочинство здійснювалося, зазвичай, колегіально. Так було в період Нового царства було засновано центральний суд (кенбет) із суддів, які підбиралися з знатних громадян різних міст. Поруч із кенбетом були засновані кенбеты округів і окремих міст. Існували храмові суди, що складалися з жерців. У номах керівництво правосуддям здійснювалося номархами. Фараон був найвищою судовою інстанцією, міг особисто вирішити будь-яке справу і скасувати будь-яке потрібне рішення інших судів. Теоретично усе вільні єгиптяни могли звертатися до нього зі скаргами і проханнями про помилування. Але практично це станеться було можна здійснити. І хоча у ряді документів стверджується, ніби єгипетський суд був охоронцем істини та справедливості яких, до судів процвітали продажність і взяточничество.

В час наука абсолютно не має, скільки-небудь суттєвими публікаціями давньоєгипетських законодавства, про яку ми тільки щодо окремих збережені фрагментами і з творів давньогрецьких авторів. Грецький історик Днодор приписує складання перших писаних законів легендарному фараону Менесу (близько 3 тис р. до зв. е.), засновнику I царської династії Єгипту. У староєгипетської і античної літературі є свідоцтва активної законодавчу діяльність й низки наступних фараонів. Так, царю Сасихису приписується законодавство з питанням релігії, Бокхорису (VIII в. до зв. е.) — цілий кодекс сфера фінансів і торгівлі, Амасясу (VI в. до зв. е.) — законодавча регламентація діяльності місцевої адміністрації, і т. буд. Вже Давньому царстві були відомі розмаїття різноманітних форм царських актів: одні їх мали общенормативный характер (закони), інші були конкретними розпорядженнями царів по приватним питанням (иммунитеткые грамоти й т. п.). У знаменитому Вислові Ипусера згадуються «закони залу суду», які, очевидно, виглядали правової звід чи керування по законодавству, яким користувалися судді. Найбільш великим з дійшли до нас від Давнього Єгипту правових документів законодавчого характеру є «інструкція везиру», що становить частина ширшого посадового законодавства, господаря значної ролі за умов дедалі зростаючого, бюрократично організованого адміністративного аппарата.

У давньоєгипетському праві позначилися характерні риси рабовласницького суспільства цього етапу розвитку. Поруч із відкритим вираженням класової сутності суспільства Давнього Єгипту цього права зберіг у значної ступеня пережитки первіснообщинного ладу. Експлуатація рабів в Єгипті не досягла такої міри, як у Греції і Римі. Раби мали власну сім'ю і вилучати майно. За злочини їхньою карали органи структурі державної влади, а чи не господарі. Інколи справа жорстокого поводження з ними раби могли шукати притулку у храмах і давати скаргу у своїх панів, що моглоповлечь у себе перетворення в слуг храмів. Раб, відпущений на волю, прирівнювалося до вільним. Треба зазначити на пережитки матріархату в брачно-семейных відносинах. Жінки користувалися рівні з чоловіками правами. Шлюб видавався як договір, і жінка виступала він від своє ім'я. Була забезпечена власність дружини і його однакову ситуація з чоловіком шлюбі. Воно цілком могло отримувати розлучення за власним бажанням. Траплялося, коли називалися по імені матері, а чи не батька. У кримінальному праві особливо тяжкими злочинами вважалися зазіхання на влада фараона і їх зробити державний переворот. Характерно наявність покарань за вбивство священних тварин і звинувачують святотатство. Покарання відрізнялися виняткової жорстокістю. Смертна страту застосовувалася у дуже простій формі (відсікання голови і повішення) зв кваліфікованої (спалення, розп’яття і поховання заживо). З іншого боку, застосовувалися покарання вигляді талиона в символічною (наприклад, відрізання мови за розголошення державних таємниць) й матеріальної формі. У судочинстві був гласності та устности. Обвинувачуваний чи відповідач давали письмові відповіді. Суд вирішував справу потай, не наводячи мотивів. Суддя мовчки прикладав зображення богині Маат, яка уособлювала істину, до чола цього у користь було вирішено дело.

Б. З. Громаков — «Історія держави й права зарубіжних стран».