Культура Візантії

КУЛЬТУРА ВІЗАНТІЇ (IV-XIV ст.).

Візантія — одна з держав, яка внесла великий вклад в розвиток культури в Європі середніх віків. В історії світової культури Візантії належить особливе місце. В художній творчості Візантія дала середньовічному світові високі образи літератури і мистецтва, котрі вирізнялися благородною витонченістю форм, образним баченням думки, витонченістю естетичного мислення, глибиною філосовської думки. По силі виразності та глибокій духовності Візантія багато століть випереджала всі інші країни середньовічної Європи. Прямий спадкоємець греко-римського світу та елліністичного сходу, Візантія завжди залишалася культурним центром. Якщо спробувати виділити Візантійську культуру з Європейської культури та культури Переднього та Ближнього Сходу, то основними особливостями будуть наступні:

У Візантії була основна спілна мова — Грецька У Візантяї була основна спільна релігія — християнсво У Візантії, при всій багатоетичності, існувало етнічне ядро — греки Візантійська Імперія завжди вирізнялась стабільною державністю та централізованим керуванням Це все, звичайно, не виключає того, що візантійська культура, впливаючи на всі сусідні країни, сама зазнавала впливу інших культур. На її культуру впливали культури з Ірану, Єгипету, Сірії, Закавказ’я, а пізніше — з латинського Заходу та Стародавньої Русі. Також Візантії доводилося вступати у культурні контакти з народами, що були на значно нижчому рівні культурного розвитку (візантійці називали їх «варварами»).

Всю тисячолітню історію Візантії можна поділити на три періоди:

Середина IV — перша половинаVII ст. — період розпаду рабовласницького ладу і становлення середньовічного суспільства Середина VII — початок XIII ст. — поява та розвиток феодалізму у Візантії.

XII — середина XV ст. — останній період, що характеризується подальшим розвитком капіталізму та початком його занепаду.

Перші сторіччя існування Візантійської держави можна розглядати як важливий етап у формуванні світогляду візантійського суспільства, що спиралося на традиції язичницького елінізму та на принципи християнства. В ранній Візантії новий розквіт переживає філософія неоплатонізму (Прокл, Діадох, Плотин). Неоплатонізм був елітарним, і саме тому його спіткала доля приреченої філософії.

Формування християнства як філософсько-релігійної системи було складним та довгим процесом. Християнство містить багато філософських та релігійних вчень того часу. На зміну невизнання християнством всього, що відносилося до язичництва приходить комроміс між християнством та античним світоглядом. Найбільш освічені та дальновидні християни-богослови зрозуміли необхідність володіння всим арсеналом язичницької культури, вони поєднують християнство з ідеями неоплатонізму.

я, літургічна поезія, чернецька повість, всесвітня хроніка, християнська агіографія, що містять релігійний світогляд, поступово завойовують Візантійське суспільство і приходять на заміну античній культурі.

Змінюється і сама людина тієї епохи, її світогляд, його відношення до всесвіту, природи, суспільства. Замість античного герою приходить світ страждаючої маленької гріховної людини, що вірує у своє «спасіння».

В ранній Візантії кристалізується одна з фундаментальних ідей середньовіччя — ідея союзу християнської церкви та «християнської імперії».

Духовне життя тогочасного суспільства вирізнялось драматичною напругою; у всіх сферах знань, літератури, мистецтва спостерігається змішування язичницьких та християнських ідей, образів, уяв.

Взагалі в перший період існування Візантії сформувалися основні особливості Візантійсьої культури. Перш за все потрібно сказати, що Візантійська культура була відкритою для впливу інших культур, але поступово вона синтезувалась у провідну греко-римську культуру.

Культура ранньої Візантії була міською культурою, великі міста, в першу чергу Константинопіль, були не лише центрами ремесла та торгівлі але і високими культурними центрами.

На другому етапі розвитку Візантійської культури християнство панує у всіх сферах життя людини. Причиною цього став наступ ісламських релігій зі схода та війни проти «невірних».

В літературі переважає «шаблонна» творчість. Естетична думка сягає свого розквіту у VIII — XII ст., і сильно впливає на художню практику ряду Європейських країн.

Кризисні явища були характерними для цієї перехідної епохи в Візантійській культурі. Так розвиток найбільш масових, релігійних видів живопису відновилося лише після 843 р., тобто після перемоги іконовшанування.

У VIII-XII ст. оформилось особливе музично-поетичне церковне мистецтво. Основними жанрами церковної музики стали канон (музично-поетичні композиції під час церковної служби) та тропар. Тропари складалися чи не до всіх свят та пам’ятних дат.

Прогрес музичної творчості призвів до створення нотого письма (нотації) а також літургічних рукописних збірничків, в яких фіксувались пісньоспіви.

На другому етапі розвитку своєї культури Візантія досягла найвищої могутності та найвищої точки розвитку культури. В суспільному розвитку і в еволюції культури Візантії очевидні протиречливі тенденціїї, що були спричинені розташуванням Візантії між Сходом та Західом.

Третій період можна коротко охаректиризувати як найвищу точку розвитку феодалізму та розпад Візантійської імперії. З причини відсутності достатньої кількості матеріалу про цей період ми можемо лише сказати, що Візантія внесла великий внесок у розвиток світової культури. Її основні культурні принципи та напрями перейшли до сусідніх держав. Візантію можна назвати «другим Римом», адже її внесок у розвиток Європи та всього світу не менший ніж внесок Римської імперії.