Повстання чернігівського піхотного полку на Україні

Повстання декабристів відбувались не тільки у Росії, через два тижні після виступу і поразки військ на Петровській площі вибухнуло військове повстання на Україні, підготовлене Південним товариством. Це було повстання Чернігівського піхотного полку.

На Україну 13 грудня поїхав з цим листом прапорщик І.І. Муравйов-Апостол, призначений на службу в 2-у армію. С. П. Трубецькой доручив йому заїхати в Москву і передати другого листа генерал-майору М. Ф. Орлову з запрошенням прибути в Петербург. І.І. Муравйов-Апостол повинен був також повідомити Південне товариство про плани Північного товариства. По дорозі до Москви він дізнався про події 14 грудня в Петербурзі, спалив листа до Орлова і негайно помчав до своїх братів Матвія і Сергія у Васильків Восстание декабристов, т. VIII, с. 131.

Таким чином, обидва посланці Північного товариства виїхали з столиці надто пізно і виконати завдання не змогли.

На Україні, внаслідок доносів, царському урядові вдалося розгромити Тульчинську управу і значно ослабити Директорію Південного товариства. До Тульчина був командирований генерал-ад'ютант О.І. Чернишов для арешту П.І. Пестеля, а також вилучення «Руської Правди» Восстание декабристов, т. ІV, с. 8−10, 28−29, 34−37. Напередодні С.І. Муравйов-Апостол надіслав Пестелю записку: «Товариство викрите. Якщо хоч один член буде взятий, я починаю справу» С. Б. Окунь. Нариси з історії СРСР. Кінець ХVІІІ - перша чверть ХІХ ст. К., 1957, с. 11. А 13 грудня 1825 р. П. I. Пестеля було заарештовано в Тульчині. Але «Руська Правда», надійно схована членами товариства, в руки царського уряду потрапила пізніше. Слідом за керівником Південного товариства арештовано О. П. Юшневського, О. П. Барятинського, братів Крюкових, М.І. Лорера та ін. Восстание декабристов, т. VІ, с. 11. На волі залишався член Директорії С.І. Муравйов-Апостол, якого П.І. Пестель призначив начальником над військами, які передбачалось підняти на повстання, а М.П. Бестужева-Рюміна його помічником Восстание декабристов, т. ХІ, с. 112, 117.. Васильківська управа ще не зазнала втрат. Тульчинська фактично вже не існувала. Кам’янська не мала сил для виступу. С. Г. Волконський, який з 1821 р. командував 1-ю бригадою 19-ї піхотної дивізії, мав у своєму підпорядкуванні лише одного офіцера — члена товариства і тому не міг розраховувати на успіх виступу: солдати бригади до повстання не були підготовлені.

Як і слід було чекати, організацію повстання взяв на себе підполковник С.І. Муравйов-Апостол, який командував батальйоном в Чернігівському піхотному полку (9-ї піхотної дивізії), користувався повагою солдатів та авторитетом серед офіцерів.

До району діяльності Васильківської та Слов’янської управ Південного товариства входили війська 3-го піхотного корпусу, розквартировані у Волинській, Київській та Полтавській губерніях: 3-тя гусарська дивізія (Охтирський, Александрійський, Маріупольський і принца Оранського полки, кінно-артилерійська бригада); 7-а піхотна дивізія (Муромський, Нижегородський, Низовський, Симбірський, 13-й і 14-й Єгерські полки, 7 артилерійська бригада); 8-а піхотна дивізія (Троїцький, Пензенський, Тамбовський, Саратовський, 15-й і 16-й Єгерські полки, 8-а артилерійська бригада); 9-та піхотна дивізія (Чернігівський, Полтавський, Алексопольський, Кременчуцький, 17-й і 18-й Єгерські полки, 9-та артилерійська бригада). З них лише 7-а піхотна дивізія знаходилась на Лівобережжі Восстание декабристов, т. VI. «Дислокационная карта Третьему пехотному корпусу на 1823-й год» .

Щоб виклопотати М.П. Бестужеву-Рюміну дозвіл для поїздки в столицю, С.І. Муравйов-Апостол (з братом М.І. Муравйовим-Апостолом) 24 грудня 1825 р. поїхав до м. Житомира в штаб 3-го піхотного корпусу (генерала Л.О. Рота) і звідти мав намір відвідати полки, де служили члени товариства і готувалися до повстання. 25 грудня вони дізналися про поразку повстання в Петербурзі, але це не похитнуло рішення про виступ на півдні. С.І. та М.І. Муравйови-Апостоли, повертаючись з Житомира, заїхали спочатку в м. Троянов до командира Александрійського гусарського полку О. 3. Муравйова, а потім в м. Любар, де стояв Охтирський гусарський полк під командуванням члена товариства А. 3. Муравйова. Однак А. 3. Муравйов не наважувався негайно розпочати повстання Восстание декабристов, т. VI, с. 106; т. VIII, с. 132..

В цей час до м. Любара приїхав М.П. Бестужев-Рюмін з повідомленням про те, що до Василькова прибули два жандармських офіцери з наказом військового міністра (від 20 грудня 1825 р.) про арешт братів Муравйових-Апостолів. С.І. Муравйов-Апостол заявив: «Якщо доберусь до батальйону, то живого не візьмуть». Отже, він прийняв рішення підняти солдатів на повстання негайно. Тоді М.П. Бестужев-Рюмін звернувся до А. 3. Муравйова: «Ти справді не відстанеш з полком?». І він «обіцяв сприяння». Йому доручалось також передати записку М.П. Бестужева-Рюміна членам Слов’янської управи про початок повстання. Однак А. 3. Муравйов не виправдав сподівань: полк на повстання не підняв і записку знищив Восстание декабристов, т. VI, с. З, 105; т. XI, с. 110, 116. В умовах поразки виступу в Петербурзі він, очевидно, не вірив в успіх повстання на півдні.

Брати Муравйови-Апостоли і М.П. Бестужев-Рюмін вирішили повертатися до Василькова і 28 грудня прибули до с. Триліс, де квартирувала одна з мушкетерських рот Чернігівського піхотного полку. Офіцери зупинилися у квартирі командира роти А.Д. Кузьміна, який саме тоді перебував у Василькові. С.І. Муравйов-Апостол викликав на нараду до Триліс офіцерів А.Д. Кузьміна. І.І. Сухінова, В. М. Соловйова, М. О. Щепилла. А М.П. Бестужев-Рюмін негайно виїхав до інших се лиш, де квартирували військові частини, очолювані членами товариства Восстание декабристов, т. VI, с. 5. В цей час командир Чернігівського піхотного полку підполковник Г.І. Гебель, який мав наказ заарештувати С.І. та М.І. Муравйових-Апостолів, а також М.П. Бестужева-Рюміна, разом з жандармським офіцером прибув до Триліс і заарештував братів Муравйових-Апостолів.

Ранком 29 грудня до Триліс зібралися викликані С.І. Муравйовим-Апостолом чотири офіцери, які спільно з прапорщиком О. П. Мещерським і рядовим Ф. Г. Башмаковим звільнили арештованих, поранивши в сутичці Гебеля. Гебелю і жандармському офіцеру вдалося втекти. Цей день і став початком повстання Чернігівського піхотного полку Восстание декабристов, т. VI, с. 124−125.

Дізнавшись про звільнення з-під арешту свого батальйонного командира, солдати вітали С.І. Муравйова-Апостола вигуками «ура!». Мушкетерська рота члена товариства А.Д. Кузьміна першою повстала й стала опорою повстання всього Чернігівського піхотного полку Восстание декабристов, т. VI, с. 125−126.

На чолі повстання став підполковник С.І. Муравйов-Апостол — освічений, талановитий і хоробрий офіцер, відомий товаришам по таємному товариству своєю ініціативністю, рішучістю, наполегливістю, послідовністю та відданістю справі революції. Він користувався заслуженою популярністю серед солдатів і повагою офіцерів, не щадив життя для блага своєї батьківщини. Навіть Микола І, якому С.І. Муравйов-Апостол на допиті сміливо назвав свій намір «благим і чистим», мусив визнати, що цей офіцер і дворянин «обдарований надзвичайним розумом», «в усіх своїх думках зухвалий і самовпевнений до божевілля, але водночас потайний і надзвичайно твердий» М. Лисенко. Повстання Чернігівського полку. с. 64.

Сподвижником С.І. Муравйова-Апостола виступив М.П. Бестужев-Рюмін, відданість якого революційній справі таємного товариства була відома всім офіцерам. їх єднала міцна дружба, заснована на спільності думок, поглядів і планів боротьби за краще майбутнє Росії.

29 грудня С.І. Муравйову-Апостолу вдалося підняти на повстання також і гренадерську роту, яка квартирувала в с. Ковалівці. Командир роти поручик В.М. Петін, який не був членом таємного товариства, мусив приєднатися до повстання Восстание декабристов, т. VI, с. 157. Надвечір того ж дня обидві роти об'єдналися в с. Ковалівці. С.І. Муравйов-Апостол відправив офіцерів Щепилла і Соловйова до своїх рот з наказом підняти їх на повстання і вести до Василькова.

Зранку 30 грудня загін повстанців рушив через села Середню Слободу, Мар’янівку і Митницю в похід на Васильків. Біля Митниці до загону приєднався М.П. Бестужев-Рюмін, який повернувся з-під Радомишля без будь-яких результатів своєї місії И. И. Горбачевский. Записки. Письма. М., 1963, с. 34.

У Василькові в цей час зосереджувались три роти. За наказом Г.І. Гебеля і командира батальйону майора С.С. Трухіна вони були приведені в бойову готовність, щоб не допустити повстанців у місто. Під арештом перебували згадані вище офіцери Щепилло і Соловйов Восстание декабристов, т. VI, с. 131−132.

Авангард повстанського загону на чолі з Бестужевим-Рюміним і Сухіновим надвечір безперешкодно вступив до Василькова. Солдати зібраних там рот, вітаючи повстанців, перейшли на їх бік. До міста прибули і основні сили повстанців. Гебель утік. Арештовані офіцери-повстанці були звільнені, а на їх місце посаджений майор Трухін і два жандармських офіцери. Вони були звільнені лише другого дня після виходу полку з Василькова Восстание декабристов, т. VI, с. 126−127, 133.

За наказом С.І. Муравйова-Апостола на площі Василькова вишикувалися 5 повсталих рот Чернігівського піхотного полку. Унтер-офіцери І. Лазикін та І. Корчапн урочисто винесли на площу полкові прапори в супроводі взводу гренадерів під командуванням офіцерів І.І. Сухінова та В.М. Петіна. Солдати вітали їх криком «ура!». Командир повстанців звернувся до солдатів з полум’яним закликом стати в ряди борців за свободу. Саме тут понад 800 солдатів і кілька офіцерів Чернігівського піхотного полку дали клятву не складати зброї, поки Росія не буде визволена від тиранства і неволі И. И. Горбачевский. Записки. Письма. М., 1963, с. 69−70.

Ніч з 30 на 31 грудня офіцери й солдати Чернігівського піхотного полку готувалися до походу, оголошеного у вечірньому наказі С.І. Муравйова-Апостола. Унтер-офіцери й солдати чистили гвинтівки, готували запас бойових патронів, ретельно перевіряли амуніцію, несли караульну службу. Настрій у всіх був піднесений И. И. Горбачевский. Записки. Письма. М., 1963, с. 69−72.

Квартира С.І. Муравйова-Апостола перетворилася в штаб повстання. Там розроблявся бойовий план дій Чернігівського піхотного полку. В розвідку до Києва штаб послав прапорщика О.Є. Мозалевського в супроводі унтер-офіцера і трьох солдатів, щоб з’ясувати обстановку і поширити там агітаційні документи Восстание декабристов, т. VI, с. 127. Офіцери розглянули три можливі напрямки походу: на Київ, Білу Церкву і Житомир, щоб підняти на боротьбу інші військові частини. Не маючи зв’язку з ними, С.І. Муравйов-Апостол обрав напрямок на Брусилів, звідки можна було б, залежно від обстановки, податися на Житомир або Київ.

За кілька днів до повстання С.І. Муравйов-Апостол відвідав Київ і зустрівся з обер-квартирмейстером 2-ї армії полковником К. П. Ренненкампфом, якому запропонував взяти участь в повстанні. Подібні пропозиції було зроблено також квартирмейстерським офіцерам, що перебували при штабі 4-го корпусу. Офіцери вагалися і не приймали пропозицію С.І. Муравйова-Апостола, який обіцяв їм знову приїхати через п’ять днів Восстание декабристов, т. VI, с. 17. Розвідка Муравйова-Апостола і Мозалевського свідчила про те, яку велику увагу повстанці приділяли Києву як стратегічному центрові.

С.I. Муравйов-Апостол і М.П. Бестужев-Рюмін напередодні повстання склали два оригінальні агітаційні документи, що містили програму повстання — «Православний катехізис» і відозву, бони використали релігійну форму викладу ідей, цитатами зі святого письма доводили справедливість і законність збройного повалення самодержавства, скасування кріпосного рабства та встановлення демократичного ладу в Росії.

Для більшої дохідливості «Православний катехізис» С.І. Муравйов-Апостол побудував у формі запитань і відповідей. В документі обстоюється необхідність свободи російського народу, бо «без свободи немає щастя». Документ, наскрізь пройнятий антицарським і антисамодержавним змістом, рішуче підривав царистські ілюзії серед солдатів, колишніх селян-кріпаків. Царі поступають «всупереч божій волі», коли «тиранять» народ. Тому царям люди не повинні коритися.

Автор «Православного катехізису» вказував солдатам форму і мету боротьби: «взяти зброю і сміливо йти» за тими, хто їх закликає, скинути «неправду і нечестя тиранства», встановити правління, де «немає царів», бо вони «гнобителі народу». Відтак «присяга царям» оголошувалася незаконною, бо «царі вимагають примусової присяги народові для пагуби». Солдатам пропонувалось: «Для визволення страждальних своїх сімей і своєї батьківщини… ополчитися всім разом проти тиранства і відновити… свободу в Росії» Восстание декабристов, т. IV, с. 255.

Рукою М.П. Бестужева-Рюміна було написано текст відозви, в якій повідомлялось про смерть «тирана» — Олександра І. Відозва оголошувала повалення самодержавства, що пригноблювало російський народ, скинення пут рабства і свободу Росії, прагнення без міжусобного розбрату встановити «народне правління» .

В розмноженні «Православного катехізису» брали участь два унтер-офіцери (І. Дмитрієвський, Й. Шевель), три писарі (М. Потутов, С. Щелкалін, А. Васильєв) і два рядових (І. Хоперський, Д. Белянкін). Вони написали 11 примірників, що були вранці 31 грудня передані С.І. Муравйову-Апостолу Восстание декабристов, т. VI, с. 276, 278. З переписувачів лише І. Дмитрієвський взяв участь у поході повсталого полку, за що пізніше був покараний шпіцрутенами і засланий в Кавказький корпус Восстание декабристов, т. VI, с. 275.

Відозва до народу не переписувалась і зберіглася лише в одному примірнику.

31 грудня об 11-й годині дня Чернігівський піхотний полк зібрався на площі готовий до походу: в повному озброєнні і спорядженні.

В цей час до Василькова прибув прапорщик І.І. Муравйов-Апостол, посланець Північного товариства. Це посилило ентузіазм і віру солдатів у справедливість задуманої справи. Поразка повстання у Петербурзі не зломила мужності й рішучості офіцерів і солдатів.

Офіцерам Чернігівського піхотного полку посланець заявив: «Мій приїзд до вас в урочисту хвилину… примусив мене забути про минуле. Може ваша справа вдасться, але якщо я помилявся в своїх сподіваннях, то не переживу невдачі і клянусь честю впасти мертвим на фатальному місці». Ці слова зворушили присутніх, а поручик О.Д. Кузьмін рішуче заявив: «Клянусь, що мене живого не візьмуть! Я давно сказав: «Свобода або смерть!» И. И. Горбачевский. Записки. Письма. М., 1963, с. 72. І молоді патріоти, сповнені надій і революційного запалу, дотримали своєї клятви.

За наказом С.І. Муравйова-Апостола було прочитано перед строєм Чернігівського піхотного полку революційний документ, що закликав солдатів до збройної боротьби, — «Православний катехізис» Восстание декабристов, т. VI, с. 363. Цей документ вперше похитнув віру солдатів у непорушність особи царя і кріпосницького ладу, засвітив у їх свідомості вогник боротьби за свободу. С.І. Муравйов-Апостол закликав солдатів зброєю відстоювати свої права Воспоминания и рассказы деятелей тайных обществ 1820-х годов, т. I, с. 197.

Чернігівський піхотний полк, окрилений надією на успіх справи, рушив у похід з вигуками «ура!». Жителі Василькова, проводжаючи повсталих воїнів, зичили їм успіху, і ця підтримка підбадьорювала офіцерів і солдатів. Надвечір того ж дня полк вступив до Мотовилівки, де наступного дня повстанці отримали поповнення — мушкетерську роту під командуванням підпоручика А. А. Бистрицького Восстание декабристов, т. VI, с. 127. Тепер повстанців налічувалося близько 1000 чоловік, їх очолювали 19 офіцерів, у тому числі члени таємного товариства: М.П. Бестужев-Рюмін (підпоручик Полтавського піхотного полку), А.П. Кузьмін (поручик Чернігівського піхотного полку), С.І. Муравйов-Апостол (підполковник Чернігівського піхотного полку), М.І. Муравйов-Апостол (відставний підполковник), І.І. Муравйов-Апостол (прапорщик квартирмейстерської частини), В. М. Соловйов (штабс-капітан Чернігівського піхотного полку), І.І. Сухінов (поручик Чернігівського піхотного полку), М. О. Щепилло (поручик Чернігівського піхотного полку); примкнули до повстання, але до таємного товариства не належали: Є.І. Апостол-Кегич (прапорщик Чернігівського піхотного полку), А. Д. Белелюбський (прапорщик Чернігівського піхотного полку), А. А. Бистрицький (підпоручик Чернігівського піхотного полку), А. С. Войншгович (підпоручик Чернігівського піхотного полку), В.Я. Кондирєв (підпоручик Чернігівського піхотного полку), К. К. Маевський (штабс-капітан Чернігівського піхотного полку), О. П. Мещерський (прапорщик Чернігівського піхотного полку), О.Є. Мозалевський (прапорщик Чернігівського піхотного полку), В.М. Петін (поручик Чернігівського піхотного полку), В. М. Рибаковський (підпоручик Чернігівського піхотного полку), В. О. Сизиневський (поручик Чернігівського піхотного полку) Восстание декабристов, т. VIII, с. 33−34, 46, 106, 129−131, 179, 182, 212, 221−231. Якщо всі члени таємного товариства залишилися до кінця відданими початій справі, то більшість тих, що примкнули до повстання (за винятком А. А. Бистрицького і О.Є. Мозалевського), не витримала суворого екзамену.

Посилаючи 31 грудня в м. Бишев загін з 20 солдатів на чолі з офіцером для підготовки квартир для Чернігівського піхотного полку, С.І. Муравйов-Апостол сподівався приєднати до повстання Кременчуцький піхотний полк, штаб-квартира якого знаходилась в м. Брусилові, куди пролягав І маршрут походу повстанців. Залишивши чотирьох солдатів-квартир'єрів у Бишеві, цей загін 1 січня 1826 р. рушив на розшуки полку. 2 січня київський судовий чиновник при допомозі двох унтер-офіцерів Кременчуцького піхотного полку заарештував чернігівців-квартир'єрів Рух декабристів на Україні, с. 41−42.

В Мотовилівці повсталий полк 1 січня відпочивав. Сердечно зустрічали селяни повстанців, висловлювали їм свою солідарність. Селяни піклувалися про солдатів, вбачаючи в них своїх захисників і визволителів И. И. Горбачевский. Записки. Письма. М., 1963, с. 79, 80. Так було в усіх селах, де проходив полк. Головнокомандуючий 1-ю армією Ф. В. Сакен 12 січня 1826 р. в листі, всупереч правді, намагався переконати царя, що нібито населення йому «віддане» і не мало зв’язків з повстанцями Восстание декабристов, т. VI, с. 68−69.

Офіцери — учасники таємного товариства і основна маса солдатів проявили справжню відданість революції. Але кілька офіцерів, втягнутих у повстання, ганебно втекли з повсталого полку, справивши гнітюче враження на солдатів своєю зрадою. Тоді С.І. Муравйов-Апостол звернувся до солдатів з палким закликом мужньо триматися й залишатися відданими справі боротьби за свободу И. И. Горбачевский. Записки. Письма. М., 1963, с. 81−82. Промова повернула солдатам упевненість і довір'я до офіцерів, що залишилися з ними.

С.І. Муравйов-Апостол не дочекався повернення з Києва розвідки прапорщика О.Є. Мозалевського. Повстанців спіткала прикра невдача: усі п’ять розвідників, які розповсюджували у Києві примірники «Православного катехізиса», при поверненні в полк були арештовані властями в с. Петропавлівській Борщагівці за 12 верст від Києва Рух декабристів на Україні, с. 29, 30.

Вранці 2 січня 1825 р. Чернігівський піхотний полк продовжив похід. Щоб дезорієнтувати урядові каральні війська, С.І. Муравйов-Апостол змінив маршрут, повернувши на Білу Церкву, де його не чекали царські власті і не було артилерії И. И. Горбачевский. Записки. Письма. М., 1963, с. 82. Він розраховував на приєднання 17-го Єгерського полку, з яким налагоджено зв’язок через офіцера Ф. Ф. Вадковського. Останній приїжджав до Василькова і обіцяв від імені своїх товаришів підтримку. О 4-й годині дня повстанці вступили в село Пологи за 15 верст від Білої Церкви. Послана вперед розвідка принесла невтішні вісті: 17-й Єгерський полк царське командування відправило з Білої Церкви в невідомому напрямку. В Пологах чернігівці залишилися на ночівлю.

Вдень 3 січня повсталий полк з Пологів рушив у напрямку Ковалівки і Триліс, маючи намір відновити маршрут походу через Бишев і Брусилів на Житомир И. И. Горбачевский. Записки. Письма. М., 1963, с. 83−84. Реальність здійснення цього плану була незначна, бо дорогоцінний час втрачено і царське військове командування вжило заходів, щоб відвернути ненадійні військові частини від зустрічі з повстанцями.

Дізнавшись від розвідки про напрям руху Чернігівського піхотного полку, генерал-майор Ф. К. Гейсмар вишикував у бойовий порядок загін з чотирьох ескадронів кавалерії Маріупольського і принца Оранського гусарських полків з двома гарматами 5-ї кінно-артилерійської роти на висотах між селами Ковалівною і Устимівкою Восстание декабристов, т. VI, с. 69.

Коли колона повсталого полку з’явилася на відкритому засніженому полі, Ф. К. Гейсмар наказав кінно-артилерійській роті висунути вперед гармати, а ескадронам риссю йти на зближення з повстанцями, щоб не допустити їх до лісу і розташованих поблизу сіл Восстание декабристов, т. VI, с. 69.

Помітивши наближення кінноти в бойовому порядку, С.І. Муравйов-Апостол наказав солдатам зарядити рушниці, а офіцерам — построїти полк в каре і швидким кроком наступати на гармати карателів. Повстанці не стріляли, розраховуючи на те, що їм вдасться перетягти на свій бік послані проти них війська. Але вони помилилися.

Коли чернігівці підійшли на відстань 200 кроків до гармат, Гейсмар наказав розстрілювати їх картечним вогнем. Однак при перших гарматних пострілах повстанці трималися стійко і не втрачали бойового порядку. Але після 7−8 пострілів гармат вони не витримали й почали розбігатися. Тяжко поранений в голову С.І. Муравйов-Апостол з прапором в руках намагався зібрати повстанців, але охоплені панікою солдати зламали бойовий порядок і відновити його офіцери вже не змогли. Розгром повсталого полку довершила кавалерійська атака Восстание декабристов, т. VI, с. 70, 74. І22.

Спочатку гусари не наважували діяти шаблями проти своїх. Але ганебний приклад подав генерал Гейсмар, який власноручно зарубав поручика М. О. Щепилла. Гусари кинулися на повстанців, які, не витримавши атаки, припинили опір. І.І. Муравйов-Апостол, усвідомивши другу поразку повстання, не витримав і тут же застрелився. Крім двох офіцерів, Чернігівський піхотний полк втратив 6 солдатів убитими і 22 пораненими Рух декабристів на Україні, с. 75.

Каральний загін захопив у полон 5 офіцерів і 859 солдатів та унтер-офіцерів Чернігівського піхотного полку, яких спочатку доставлено в Триліси, а звідти 4 січня — в Білу Церкву під посиленою варто Восстание декабристов, т. VI, с. 70. Поранений в бою О.Д. Кузьмін в Трилісах покінчив життя самогубством — пострілом з пістолета. Три офіцери і шість солдатів було поховано в братській могилі поблизу Триліс.

Причини поразки військових повстань в Петербурзі і на Україні тотожні: декабристам не вдалося підняти на боротьбу солдатські маси, перебороти їх інертність, пасивність, царистські ілюзії, рабську покірність самодержавству; збройні повстання відбувалися без урахування елементарних принципів, що повинні забезпечити перемогу.

В Росії середини 20-х років XIX ст. революційна ситуація ще не склалася. Відсутність її також стала однією з причин невдачі повстання в Петербурзі і на Україні. О.І. Герцен справедливо відзначав, що «в день повстання на Ісаакіївській площі і в центрі другої армії змовникам не вистачало народу» ¹²⁴. Боротьба декабристів не спиралася на масовий антифеодальний рух пригнобленого селянства, з яким дворянські революціонери не мали зв’язку.