Міжнародні аспекти бухгалтерського обліку та їх суть

Бухгалтерський облік в народному господарстві України — це система спостереження, вимірювання, реєстрації, обробки та передачі інформації у вартісній оцінці про майно, джерела його формування, зобовязання та господарську діяльність.

Як зазначає Снігурська Л.П.: «Бухгалтерський облік банку можна визначити як систему реєстрування та підбиття підсумків операцій, виконуваних у банківському бізнесі, з подальшим аналізом та перевіркою результатів і складанням відповідних звітів"[57, с. 27].

Бухгалтерський облік є інформаційною системою, що надає фінансову інформацію про банк як суб'єкт господарської діяльності.

Предметом бухгалтерського обліку є господарська діяльність, яка складається з окремих господарчих операцій, що змінюють майно та його джерела чи стан, та використання майна .

Бухгалтерський облік є, так би мовити, літописом діяльності будь-якого господарства, дає йому змогу поновити кожен господарський факт з усіма подробицями. Бухгалтерська інформація надає суцільну, без будь-яких пропусків, картину бізнесу і має найбільшу повноту. Така повнота інформації забезпечує достатню свободу в прийнятті управлінських рішень.

В умовах переходу до ринкових відносин головною та основною задачею бухгалтерського обліку визнано отримання точної та достовірної інформації про господарчі процеси і результати діяльності підприємства, необхідної як для оперативного управління підприємством, так і для використання інвесторами, кредиторами, податковими, фінансовими та банківськими органами, а також іншими зацікавленими юридичними і фізичними особами.

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» методологічне керівництво бухгалтерським обліком і звітністю в банках покладено на Національний банк України. Свою діяльність у цьому напрямку НБУ здійснює на підставі загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів і стандартів бухгалтерського обліку (Додаток Б), а також враховує національні стандарти бухгалтерського обліку і звітності, які розроблені Міністерством фінансів України.

Управління комерційним банком перш за все спрямоване на підтримку ліквідності, зниження банківських ризиків, максимізацію прибутку.

У ринковій економіці бухгалтерський облік безпосередньо пов’язаний з процесом управління банком і є важливою складовою цього процесу. Бухгалтерський облік у банках — це система збору, виміру, обробки та передачі користувачам інформації про стан та рух власного капіталу банку, його майна, залученого капіталу, кредитів та інших активів, про витрати та прибутки, фінансові результати, необхідної для прийняття оптимальних рішень[31, с. 18]. Отже, банківський бухгалтерський облік — це інформаційна система для управління статутною діяльністю банку.

Предметом бухгалтерського обліку в комерційному банку виступають банківські операції, які випливають зі статутної діяльності банку: розрахункові операції, депозитні операції, операції з цінними паперами, позичкові операції, операції з касового обслуговування бюджетних рахунків, операції з основними засобами банку, валютні та інші. Виконання таких операцій має вплив на результати діяльності банку.

Мета бухгалтерського обліку в банку — забезпечення необхідною та достовірною інформацією зацікавлених в ній користувачів шляхом своєчасного та повного відображення в бухгалтерському обліку банківської інформації.

При ведення бухгалтерського обліку комерційні банки повинні дотримуватися наступних основоположних принципів: (Рис. 1.1.).

Рис. 1.1. Основоположні принципи ведення бухгалтерського обліку згідно міжнародних стандартів фінансової звітності.

• 1 — повнота бухгалтерського обліку — всі банківські операції підлягають реєстрації на рахунках бухгалтерського обліку без будь-яких винятків. Фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та можливі результати операцій банку, яка може впливати на рішення, що приймаються згідно з нею;
• 2 — дата операції — операції відображаються в бухгалтерському обліку в день їх здійснення, тобто в день виникнення прав (активів) або зобов’язань (пасивів) незалежно від дати руху коштів за ними;
• 3 — превалювання сутності над формою — операції обліковуються та розкриваються у звітності відповідно до їх суті та економічного змісту, а не за їх юридичною формою;
• 4 — автономність — активи та зобов’язання банку повинні бути відокремлені від активів та зобов’язань інших банків (підприємств) і власників цього банку;
• 5 — окреме відображення активів та пасивів — усі рахунки активів та пасивів оцінюються окремо і відображаються в розгорнутому вигляді. Усі рахунки є активними або пасивними, за винятком клірингових, транзитних або технічних рахунків;
• 6 — оцінка — активи і пасиви обліковуються пріоритетною за вартістю їх придбання чи виникнення. Активи та зобов’язання в іноземній валюті мають переоцінюватися за станом на звітну дату;
• 7 — обачливість — застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, відповідно до яких активи та/або дохід не завищуватимуться, а зобов’язання та/або витрати — не занижуватимуться;
• 8 — безперервність — оцінка активів банку здійснюється, виходячи з припущення, що його діяльність продовжуватиметься в неосяжному майбутньому. Якщо банк планує скоротити масштаби своєї діяльності, це повинно розкриватися у фінансових звітах;
• 9 — нарахування та відповідність доходів і витрат — для визначення результату звітного періоду необхідно зіставити доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в обліку та звітності під час їх виникнення, а не під час надходження або сплати грошей. Доходи — це збільшення економічних вигод протягом звітного періоду у формі припливу або зростання активів, або зменшення зобов’язань, що призводять до збільшення капіталу і не є внесками акціонерів. Витрати — це зменшення економічної вигоди у звітному періоді у формі відпливу або використання активів, або виникнення заборгованості, що призводить до зменшення власного капіталу і не є розподіленням між акціонерами. Власний капітал — це залишкова частина в активах банку після вирахування всіх зобов’язань;
• 10 — прийнятність вхідного балансу — залишки за балансовими рахунками на початок поточного звітного періоду мають відповідати залишкам за станом на кінець попереднього звітного періоду;
• 11 — суттєвість — у фінансових звітах має відображатись уся істотна інформація, корисна для прийняття рішень керівниками банку чи інвесторами. Інформація є суттєвою, якщо її відсутність або перекручення може вплинути на економічні рішення користувачів звітності;
• 12 — відкритість — фінансові звіти мають бути достатньо зрозумілими і детальними, щоб уникнути двозначності, правдиво відображати операції установи з необхідними поясненнями в записках про правила оцінки активів і пасивів. Операції повинні відповідати змісту статей звітів. Звітність має бути чітко викладена і зрозуміла для користувача;
• 13 — консолідація — складання зведеної фінансової звітності в цілому по банку з урахуванням своїх дочірніх і спільних підприємств та організацій банку, за винятком залишків за взаємними розрахунками та вкладеннями;
• 14 — сталість — постійне, із року в рік, застосування банком обраних методів. Зміна методів обліку потребує додаткового обгрунтування і розкриття у фінансових звітах.

У ринковій економіці центральний банк та комерційні банки виконують різні функції. Цим зумовлені особливості їх бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік у центральному банку спрямований на відстеження грошово-кредитних процесів, а в комерційному банку — на відстеження виконаних операцій та наданих послуг, пов’язаних з ними ризиків і рентабельності.

Управління банком полягає в прогнозуванні основних параметрів розвитку банківського бізнесу. До елементів управління належать:

• а) планування як процес визначення стратегічних та тактичних цілей розвитку банківського бізнесу;
• б) організація як процес вирішення структурної побудови банку, визначення функцій і характеру діяльності структурних підрозділів та делегування їм певних повноважень;
• в) контроль як процес вимірювання і оцінки реального стану виконання накреслених завдань порівняно з заданими параметрами, визначення відхилень та внесення коректив;
• г) управління персоналом — визначення потреби в кадрах, зарахування на посаду, підвищення кваліфікації тощо;
• д) мотивація — управління поведінкою людей з метою досягнення накреслених завдань.

Таким чином, бухгалтерська інформація необхідна широкому колу користувачів — внутрішнім та зовнішнім для прийняття відповідних рішень.

До внутрішніх користувачів належать: рада акціонерів, акціонери, власники, адміністрація, керівники різних рівнів менеджменту. Власникам інформація необхідна для того, щоб об'єктивно оцінити розмір свого капіталу; адміністрації — з метою управління.

Зовнішні користувачі — це інвестори, потенційні кредитори банку, а також органи державного управління, нагляду, регулюючі та податкові органи. Їм інформація потрібна для прийняття рішення: чи варто придбати акції банку; стати його вкладником; надавати йому позики; попереджувати негативні явища в діяльності банку з метою своєчасної санації, запобігання загрози банкрутства чи пом’якшення його наслідків для вкладників і клієнтів банку; для формування грошово-кредитної політики. Наявність інформації про фінансовий стан банку дозволяє безпосередньо впливати па його діяльність.

Взаємозв'язок управління діяльністю та бухгалтерського обліку як інформаційної системи наведено в наступному Рис. 1.2:

Рис. 1.2. Інформаційна система та користувачі банківської інформації.

Методологічно та організаційно бухгалтерський облік поділяється на фінансовий, управлінський та податковий. Під методологією та організацією розуміють принципи і стандарти обліку, які визначають бухгалтерські процедури. Це ланки єдиної системи обліку, кожна з яких має своє призначення та виконує певні функції в управлінні банком та забезпеченні користувачів необхідною інформацією[31,с.54]. Фінансовий облік — це сукупність правил і процедур, які забезпечують підготовку, публікацію інформації про результати діяльності банку та його фінансовий стан згідно з вимогами чинного законодавства і стандартів бухгалтерського обліку. Користувачами такої інформації можуть стати будь-які фізичні чи юридичні особи, в тому числі зовнішні щодо банку: вкладники, кредитори, податкові органи та ін. Таким чином, фінансовий облік — це комплексний системний облік статутної діяльності банку. Вимоги щодо організації фінансового обліку: 1) цілісне, повне і безперервне відображення всіх банківських операцій, що виконані за звітний період; 2) складання фінансової звітності.Фінансова звітність дозволяє узагальнити дані фінансового обліку. Інформація, відображена у фінансових звітах, не вважається комерційною таємницею. Вона служить основою для з’ясування стану ліквідності, прибутковості банку; для визначення основних факторів, що впливають на прибутковість діяльності; для розрахунку податків. Введення фінансового обліку є обов’язковим для всіх суб'єктів господарської діяльності.

Управлінський облік, що іноді називається виробничим обліком, чи обліком витрат, являє собою процес збору і підготовки інформації, необхідної менеджерам для планування, аналізу, контролю та оцінки поточної діяльності банку за різними критеріями. У великих західних банках на такому обліку базується управління витратами, визначення собівартості банківських продуктів, складання кошторисів з метою планування нових для банку операцій, здійснюється оперативне та стратегічне планування банківського бізнесу[29, с.135].

Управлінський облік спрямований на вирішення внутрішніх проблем банку, які пов’язані з підвищенням ефективності центрів відповідальності, сегментів діяльності та інших завдань. Між фінансовим та управлінським обліком існує ряд відмінностей та схожих ознак. (Додаток В).

На відміну від фінансового управлінський облік не є обов’язковим та не регламентується законодавчими актами чи національними стандартами. Кожен банк самостійно організовує управлінську бухгалтерію, визначає методи її функціонування. При цьому в різних країнах, що мають свої національні системи обліку, взаємозв'язок між фінансовим та управлінським обліком здійснюється різними способами за допомогою спеціальної системи рахунків, що входять в управлінську бухгалтерію. Для цього розробляється система операційних рахунків або до номенклатури рахунків для фінансового обліку запроваджується клас спеціальних рахунків відображення, які забезпечують зв’язок управлінського обліку з фінансовим.

У сучасних умовах в Україні всі суб'єкти господарської діяльності, у тому числі й банки, змушені вести окремо податковий облік. Це зумовлено тим, що в податковому законодавстві визначення і вимірювання прибутку, валових доходів і валових витрат суттєво відрізняється від закладених у міжнародних принципах бухгалтерського обліку і, що цілком природно, від передбачених чинними національними стандартами бухгалтерського обліку.

Податковий облік — це складова системи обліку банку, який ведеться з метою накопичення і систематизації даних про валові доходи, валові витрати та амортизаційні відрахування, визначення податкового прибутку і податкового зобов’язання. Підставою для ведення податкового обліку є первинні та первинні облікові документи, на підставі яких операції Банку відображаються в бухгалтерському обліку. На основі податкового обліку складається податкова звітність, зокрема декларація про прибуток, форма, правила, порядок і терміни подання якої визначаються Державною податковою адміністрацією України.

З огляду на сказане система бухгалтерського обліку має задовольняти такі вимоги:

• 1. Актуальність — усі здійснювані банком операції слід щодня відображувати в балансі і в оборотно-сальдовій відомості.
• 2. Надійність — помилкових записів уникають завдяки автоматичному контролю та узгодженню в системі автоматизації банку (САБ).
• 3. Ефективність — між банківськими операціями, які дають дохід, і витратами на їх проведення, має виконуватися певне співвідношення, що забезпечуватиме тривале функціонування банку.

Тому, бухгалтерський облік у банку стає раціонально організованим і спрямованим на те, щоб підтримувати й підвищувати конкурентоспроможність банку.

Отже, бухгалтерський облік базується на певних правилах визначення, записування, класифікування та інтерпретування операцій або подій, пов’язаних із діяльністю банку. Усе це і становить метод бухгалтерського обліку, який складається з таких елементів:

• · документація та інвентаризація;
• · оцінка й калькуляція;
• · рахунки та подвійний запис;
• · бухгалтерський баланс і звітність.

Бухгалтерські системи банківських установ України комп’ютеризовано, завдяки чому система бухгалтерських проведень — занесення інформації до щоденних балансів, касових книг, оборотно-сальдових відомостей — виконується в автоматичному режимі.

Практично в кожній країні використовується своя національна система фінансового бухгалтерського обліку. Вони відрізняються методологією та методикою обліку, різним ступенем державного регулювання, Разом з тим в усіх країнах, де прийнятий національний план рахунків, і в тих, що використовують фахові плани, існують жорсткі вимоги щодо форми та змісту фінансової звітності. Облікові стандарти визначають об'єм, тип і спосіб подання інформації у звітності. Це ставить підприємства в рівні умови при відображенні фінансових результатів, полегшує розуміння звітності зовнішніми користувачами.

В усіх розвинутих країнах бухгалтерський облік у банках, як і в інших секторах економіки, ведеться у відповідності до чинних національних стандартів обліку. Відмінності стосуються тільки змісту форми фінансової звітності, що обумовлено специфікою банківської діяльності.