Групи покритонасінних

Зміст

1. Група ялинових типів

1.1 Характеристика композиційного елементу № 1

2. Група соснових типів

2.1 Характеристика композиційного елементу № 2

3. Група модринових типів

3.1 Характеристика композиційного елементу № 3

4. Група туєвих типів

4.1 Характеристика композиційного елементу № 4

5. Група тисових типів

5.1 Характеристика композиційного елементу № 5

Список використаної літератури

1. Група ялинових типів

Ялиця (Abіes Mіll.). Стрункий, здебільшого вузький, чітко обкреслений конус крони й темна блискуча зелень хвої, з білими смужками на нижньому боці хвої надають зовнішньому вигляду ялиць парадність і пишність.

Рід ялиць нараховує в помірному поясі Північної півкулі близько 40 видів, які можуть бути об'єднані в наступні фізіономічні типи: фізіономічний тип ялиці сибірської, що включає ялиці сибірську, ялиці бальзамічну, ялиці Фразера, ялиці білокору, ялиці Семенова; фізіономічний тип ялиці кавказької; фізіономічний тип ялиці одноколірної, що включає ялиці благородну, ялиці велику; фізіономічний тип ялиці Віча, що включає ялиці камчатську, ялиці сахалінську.

Псевдотсуга (Pseudotsuga Carr.). Псевдотсуги за своїм зовнішнім виглядом представляють перехідну, проміжну форму між ялицями і ялинами. М’яке матово-зелене охвоєння й порівняно рідке гілкування наближує їх до типу ялиці одноколірної, в той час як злегка вигнута форма гілок і не таке правильне, як у ялиць, їхнє розташування робить зовнішній вигляд псевдотсуг подібним також і з типом ялини звичайної.

Виділяють фізіономічний тип псевдотсуги тисолистої, або Мензіса.

Ялина (Pіcea Dіetr.). Ялини, за деякими виключеннями, не створюють таких строгих і струнких форм, як ялиці. Гілки їхні більш повислі, хвоя густіша й темніша, а зовнішній вигляд суворіший.

Рід ялин нараховує в помірно холодному поясі Північної півкулі близько 40 видів. Види, що культивуються поза субтропічними районами, можна розділити на наступні фізіономічні типи: фізіономічний тип ялини балканської, що включає ялину аянську; фізіономічний тип ялини колючої, що включає ялину Енгельмана; фізіономічний тип ялини звичайної, що включає ялину сибірську.

1.1 Характеристика композиційного елементу № 1

Група ялинових типів характеризується щільним темним охвоєнням, чітко вираженою конусоподібною формою крони, тіневитривалістю й здатністю створювати щільні темні насадження, що створюють, у свою чергу, суворе враження композиції. За декоративними якостями перше місце в цій групі займають ялиці.

Група складається з деревного виду який відноситься до фізіономічного типу ялиці кавказької (Аbies nordmanniana).

Ялиця кавказька (Аbies nordmanniana).

Дерево до 60 м заввишки та до 2 м у діаметрі з прямим стовбуром, покритим сірою, гладенькою, а після 80−100 років глибокоборозенчастою корою. Крона густа, опущена низько до землі, з гострою верхівкою у молодих та округлою — у старих дерев. Хвоя густа, зверху темно-зелена, знизу світліша, плоска, розташована на гілках гребінчасто, доживає до 10 років. Шишки великі, до 20 см завдовжки, молоді — зелені, дозріли — темно-коричневі, смолисті, покривні луски довші за насінні та відігнуті вниз.

Природно поширена на Кавказі, росте швидко, потребує достатньо глибоких, добре зволожених, багатих суглинкових ґрунтів, недостатньо морозостійка, сухих і холодних вітрів не витримує, тіньовитривала, але добре росте на відкритих місцях. Потерпає від забруднення повітря пилом та його загазованості.

Рекомендується для створення групових посадок у парках і лісопарках І, Iа, Iб, Vв районів.

Група ялинових типів.

Фізіономічний вигляд ялиці.

1 — Ялиця кавказька (Аbies nordmanniana).

2. Група соснових типів Сосна (Pіnus L.). Вигляд сосен майже завжди асоціюється в нашій свідомості із сухим сонячним бором. Крона сосни пропускає багато світла.

У країнах Північної півкулі з помірним кліматом налічується близько 80 видів сосен. Ці види можна підрозділити на наступні фізіономічні типи: фізіономічний тип сосни звичайної; фізіономічний тип сосни чорної, що включає сосну кримську; фізіономічний тип сосни веймутової, що включає сосну румелійську; фізіономічний тип сосни кедрової сибірської, що включає сосну кедрову європейську, сосну кедрову к. корейську.

2.1 Характеристика композиційного елементу № 2

Група складається з деревного виду який відноситься до фізіономічного типу сосни веймутової (Pinus strobus L.), що включає сосну румелійську (Рinus реuсе Grіs.).

Характеризується рідкою прозорою, що не має чітких обрисів кроною, світлолюбністю і здатністю створювати світлі, сонячні насадження.

Сосна Веймутова (Pinus strobes L.).

Дерево 40 м заввишки і до 1,5 м в діаметрі з широкопірамідальною або яйцеподібною, нещільною кроною. Стовбур стрункий, майже циліндричний. У молодих дерев кора гладенька, сіро-зелена, блискуча, у старих — розтріскана вздовж стовбура або пластинчаста. Хвоя зібрана в пучки по 5 шт., тонка, м’яка, голубувато-зелена. Шишки звисають, зігнуті, червонувато-бурі.

Природно поширена в східній частині Північної Америки, культивується в Україні. Росте швидко на суглинкових і супіщаних свіжих ґрунтах та чорноземах, гірше — на вологих пісках та підзолистих ґрунтах. Засолених ґрунтів не витримує. Тіньовитривала, морозоі вітростійка, відносно стійка проти забруднення повітря димом і газами.

Рекомендується для створення невеликих груп у лісопарках у Іа, Iв, II, III районів.

Сосна румелійська (Pinus peuce Gris).

Дерево заввишки до 20 м з густою, щільною, вузько-пірамідальною кроною, на освітлених місцях опущеною до землі. Кора стовбура сіро-бура, гладенька, пізніше пластинчаста. Хвоя сіро-зелена, зібрана в пучки по 5 шт.

Природно поширена в горах Балканського півострова. Культивується в Україні. Добре росте на супіщаних, суглинкових і чорноземних ґрунтах. Вапнякових ґрунтів та тривалої засухи повітря і ґрунту не витримує, іржастим грибом не пошкоджується. Рекомендується для створення поодиноких і алейних посадок та розріджених груп у парках і лісопарках Iа, Iб, IIа, IIб, III районів.

ялиновий сосновий модриновий туєвий Група соснових типів.

Фізіономічний вигляд сосни.

1 — Сосна Веймутова (Pinus strobes L.),

2 — Сосна румелійська (Pinus peuce Gris).

3. Група модринових типів Модрина (Larіx Mіll.). Високі, швидко зростаючі дерева із чіткою конусоподібною формою крони в молодості й широко розлогою зонтикоподібною — у старості.

Рід модрин представлений 20 видами. Для зеленого будівництва мають значення наступні фізіономічні типи: фізіономічний тип модрини сибірської, що включає модрину європейську, модрину Сукачова; фізіономічний тип модрини японської, що включає модрина даурську, модрину курильську.

3.1 Характеристика композиційного елементу № 3

Дана група створена за фізіономічним типом модрини сибірської (Larіx sіbіrіca Maxіm.), що включає модрину європейську (Larіx decіdua Mіll.).

Модрина обпадаюча, європейська (Larіx decіdua Mіll.).

Дерево до 40 м заввишки і до 1 м в діаметрі з широко пірамідальною кроною, повислими, на кінцях піднятими гілками. Кора стовбура бура, в молодих дерев луската, у старих — з глибокими тріщинами. Хвоя світло-зелена, із сизуватим нальотом, мяка. До 3 см завдовжки, перед опаданням жовтіє.

Природно поширена в Альпах і Карпатах переважно на відкритих сонячних місцях або у рідколіссях. Росте швидко, не вибаглива до родючості грунту, однак не росте на сухих, піщаних та заболочених із застійною водою грунтах, чутлива до пізніх весняних приморозків. Досить стійка проти забруднення повітря димом і газами.

Група модринових типів Фізіономічний вигляд модрини.

1- Модрина обпадаюча, європейська (Larіx decіdua Mіll.).

4. Групи туєвих типів Характеризується повільним ростом, щільним, темним, лускоподібним або короткогольчастим зеленим охвоєнням, щільною, дуже густою, чітко окресленою кроною. Загальний вигляд дерев трохи жалібний, суворий і екзотичний.

Туя (Thuja Tourn.). Рід містить 5 видів, що зростають у Північній Америці та Східній Азії. Ці види можна підрозділити на наступні фізіономічні типи: фізіономічний тип туї західної, що включає біоту східну; фізіономічний тип туї гігантської.

Ялівець (Junіperus L.). Рід ялівців містить близько 60 видів, розповсюджених в помірному поясі Північної півкулі. Серед ялівців, найцікавіших у декоративному відношенні, можна виділити наступні фізіономічні типи: фізіономічний тип ялівця звичайного; фізіономічний тип ялівця віргінского.

4.1 Характеристика композиційного елементу № 4

Дана група створена з фізіономічного типу туї складчастої, гігантської (Thuja plicata D. Don.). Стійка до міських умов, вібростійка, росте повільно. В групі створює темно-хвойне насадження.

Туя складчаста, гігантська (Thuja plicata D. Don.).

Дерево до 30 (60) м заввишки і до 2 м у діаметрі з вузькопі-рамідальною кроною, утвореною короткими горизонтальними гілками, які на кінцях звисають. Кора коричнювата, складчаста, відстає смужками. Хвоя луската, розміщена хрестоподібно, після розтирання ароматна, зверху темно-зелена, знизу — світліша з білими смужками. Шишки довгасті.

Природно поширена на Тихоокеанському узбережжі Північної Америки. Культивується в Україні. До шести років росте повільно. Потім ріст збільшується. Тіньовитривала, морозостійка, але молоді рослини під час морозу потребують захисту. Засуху витримує незадовільно. Краще росте і розвивається на потужних, багатих, вологих, але добре дренованих ґрунтах. Може рости на бідних ґрунтах. Доживає до 500−800 років.

Рекомендується для створення густих груп у І, II, IIIа районах, а в умовах поливу та за наявності вологих місць у ІVа районі.

Група туєвих типів.

Фізіономічний вигляд туї.

1 — Туї складчастої, гігантської (Thuja plicata D. Don.).

5. Група тисових типів Тис (Taxus L.). Тиси — дуже тіньовитривалі види серед інших хвойних. Вони мають багато садових форм, що відрізняються за кольором хвої, формою й розмірами. У культурі зустрічаються 2 види та виділяють фізіономічний тип тиса ягідного, що включає також тис гострокінцевий.

5.1 Характеристика композиційного елементу № 5

Група складається з деревного виду який відноситься до фізіономічного типу тиса ягідного (Taxus baccata L.), що включає також тис гострокінцевий, далекосхідний (Taxus cuspidate). Група буде мати загалом темне забарвлення, через колір хвої тиса.

Тис ягідний (Taxus baccata L.).

Дерево до 20 (25) м заввишки і до 1,5 м в діаметрі. На бідних ґрунтах та в молодому віці росте кущем. Крона густа, яйцеподібно-циліндрична, розлога. Кора стовбура червонувато-сіра. Хвоя плоска, темно-зелена, блискуча зверху і блідо-зелена знизу, отруйна. Шишки м’ясисті, ягодоподібні, червоні, кулясті.

Природно поширений майже по всій Європі, в гірських районах Північної Африки, у Малій Азії. В Україні трапляється дикорослий вид у Карпатах та в Криму. Дуже тіньовитривалий, морозостійкий, витримує морози до мінус 25 °C, вибагливий до вологості повітря і ґрунту, віддає перевагу родючим свіжим ґрунтам із вмістом вапна, однак не росте на заболочених ґрунтах. Добре витримує обрізування та задовільно витримує сухі ґрунти і відкриті місця. Стійкий проти забруднення повітря пилом і димом. Доживає до 2—4 тис. років.

Рекомендується для створення невеликих груп лісопарках та підліска в І, IIа, IIб, IIІ, Vб районах.

Тис гострокінцевий, далекосхідний (Taxus cuspidate).

Дерево 10 (20) м заввишки та до 1,5 м у діаметрі або кущ. Крона рідка, округла, гостроверхівкова. Хвоя зверху темно-зелена, знизу світло-зелена, жовтувата, серпоподібна. Шишка ягодоподібна, який повністю охоплює насіння.

Природно поширений у Примор'ї, на Сахаліні, у Китаї та в Японії. В Україні у культурі з початку XX ст. Найкраще росте на слабкоопідзолених суглинкових ґрунтах з достатньо розвиненим гумусовим горизонтом, але на кислих і заболочених ґрунтах висаджувати не рекомендується. Тіньовитривалий, морозостійкий, довговічний. Добре витримує стриження та обрізування.

Рекомендується для створення невеликих груп лісопарках у І, II, III та частково IV районів.

Група тисових типів.

Фізіономічний вигляд тису.

1- Тис ягідний (Taxus baccata L.).

2- Тис гострокінцевий, далекосхідний (Taxus cuspidate).

Список використаної літератури

1.Заячук В. Я. Дендрологія. Покритонасінні: Навчальний посібник. — Львів: Камула, 2004. — 408 с.

2. Калініченко О. А. Декоративна дендрологія. — К.: Вища школа, 2003. — 199 с.

3. Колесников А. И. Декоративная дендрология. — М., 1960. — 678 с.

4. Д. Г. Хессайон. Все о декоративних деревьях и кустарниках. — М.: Кладезь-Букс, 2008. — 128 с.