Аналіз стану та шляхи посилення боротьби з корупцією в Україні (реферат)

Реферат на тему:

Аналіз стану та шляхи посилення боротьби з корупцією в Україні.

Проблема корупції притаманна всім країнам, як економічно силь­ним, так і тим, що мають невисокий рівень розвитку та переживають соціально-економічну кризу. Розкра­дання державних коштів і кредитів, що веде до зниження добробуту населення, розмежу­вання рівня життя представників різних верств, економічний занепад — все це притаманне корупції, яка виступає однією з найбільш актуальних проблем функціо­нування держави і розвитку українського суспільства.

Так, у 1998 році за корупційні діяння притягнуто до відповідальності 898 осіб, з яких 93% - вчинені в цьому ж році, тоді як за 9 місяців 2000 року — 1 155 осіб, з яких 43% злочинів вчинено в попередні роки, починаючи з 1995 року. У 1999 році до адміністра­тивної відповідальності за порушення вимог Закону від 5 жовтня 1995 року «Про боротьбу з корупцією» при­тягнуто 1 190, а лише за 6 місяців 2000 р. — 1 548 осіб. Ці пере­кон­ливі аргументи свідчать про підвищення рівня корумпованості держави за умови, коли корупція, як явище, має латентний характер. Як свідчать результати теоретичних розробок, з усієї кількості злочинів, пов’язаних із корупцією, реєструється не більше 1%.

У 2000 р. до судів тільки Харківської області надійшло 327 адмініст­ративних матері­алів відносно 329 осіб (для порівняння: у 1998 р. таких справ було 290 на 290 осіб, у 1999 р. — 313 на 313 осіб).

Як видно, кількість протоколів, складених співробітниками правоохо­ронних органів, кожен рік зростає. Однак про реальну картину корупції, про ефективність боротьби з нею не можна судити за кількісними показ­никами, з допомогою яких у системі управління МВС звітують про проведену роботу. Ми вважаємо, що ефективність застосованих захо­дів повинна визначатися тільки конкретними рішеннями судів.

Не можна погодитись з В. Зеленським і О. Кальманом, які стверд­жують, що вищезазна­чені аргументи свідчать «насамперед про активізацію діяльності усіх правоохоронних органів по боротьбі з корупцією, а не про підвищення рівня корумпованості держави», і не можна робити висновок лише на підставі кількісних показників, оскільки зазначений чинний Закон не є досконалим як у визначенні поняття корупції, так і кола осіб, на яких він поширюється.

У 1998 р. за відсутності підстав для накладення стягнень судами було зупинено виробництво відносно 141 справи, у 1999 р. — 169- у 2000 р. — 123. Ці дані свідчать про існування істотних помилок, що вини­кають при порушенні адміністративних справ, непра­вильному розумінні правових норм. При вирішенні таких справ необхідно керуватися відпо­відними положеннями Конституції України, Кодексом України «Про адмі­ністративні правопорушення», постановою Пленуму Верховного Суду Ук­раїни «Про практику розглядання судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов’я­за­ні з корупцією» від 25 травня 1998 р. № 13.

Згідно із Законом України «Про боротьбу з корупцією», «корупція — це діяльність осіб, уповноважена на виконання функцій держави, спрямо­вана на протиправне викори­стання наданих їм повноважень для одержан­ня матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг». Основною фор­мальною особливістю такого визначення поняття «коруп­ція» є те, що воно має нормативно-правовий характер, а за формою прояву вона знаходить­ся близько до одержання хабара, зловживання владою або посадовим становищем, хоча і не тотожна їм.

Ми поділяємо думку вчених, які вважають визначення поняття «ко­рупція» у Законі України «Про боротьбу з корупцією» не зовсім вдалим, оскільки воно відображає розумін­ня корупції у вузькому значенні і може бути застосовано лише у контексті зазначеного закону. Законодавче описання поняття «корупція» зазнало змін у двох законопроектах, які вносилися на розгляд парламенту Кабінетом Міністрів України та Президентом України відповідно у 1998 та 2000 рр.

У першому з них — проекті Закону України «Про внесення змін і до­повнень до Закону України «Про боротьбу з корупцією» (реєстраційний номер 1035 від 13 травня 1998 р.) — корупція визначається «як сукупність корупційних діянь та діянь, пов’язаних із корупцією, неправомірним використанням посадовою чи службовою особою, уповноваженою на ви­ко­нан­ня функцій держави, свого посадового або службового становища в особистих цілях, з метою отримання матеріальних благ», послуг, пільг та інших переваг, що є несу­­міс­ним із правовим порядком в Україні. На наш погляд, таке трактування поняття «корупція» визначає неправомірне вико­ристання посадовою чи службовою особою, упов­новаженою на виконання функцій держави, свого посадового або службового становища «в особис­тих корисних цілях із метою отримання матеріальних благ, послуг, пільг та ін­ших переваг», в якому уточнення про спеціальну мету неправомірного використання посадового становища є зайвим, оскільки його зміст свідчить про корисливий характер діянь правопорушника, про що окремо зазначено у визначенні цього поняття. Також зайвою є вказівка на несумісність із правовим порядком в Україні діянь правопорушника, бо неправомірність діянь — це і є їх несумісність із правовим порядком в Україні.

У другому із вказаних законопроектів, який має назву, аналогічну першому (реєстра­ційний номер 5 039 від 14 лютого 2000 р.), корупцію пропонувалось визначити як «неза­конне одержання від фізичних і юри­дичних осіб матеріальних благ, подарунків, послуг, пільг, переваг або іншої вигоди матеріального чи нематеріального характеру особою, уповноваженою на виконання державних функцій чи прирівняною до неї особою у зв’язку з виконанням наданих їй повноважень або використання свого посадового становища» .

Дане визначення відрізняється від передбаченого в Законі та пропо­нованого в попе­ред­ньому проекті насамперед тим, що корупцією пропо­нується визнавати отримання не лише вигоди матеріального, а і нема­теріального характеру.

Визначення корупції конкретизується в Законі шляхом виділення двох видів коруп­ційних діянь, тобто дій, вчинків. Корупційним правопо­рушенням потрібно вважати сус­піль­но небезпечне діяння, що посягає на встановлений порядок здійснення особами, уповноваженими на виконання функцій держави, наданих їм повноважень, протиправна, навмисна дія чи бездіяль­ність, за яку Законом України «Про боротьбу з корупцією» перед­бачені адміністративна та інші види відповідальності. Вищезазначене поняття роз­криває матеріальний зміст, юридичну природу і соціальну сутність ко­рупційного правопо­рушення.

Об'єктом усіх пра­вопорушень є встановлений порядок здійснення службових повно­важень особами, уповноваженими на виконання функцій держави. А кожному корупцій­ному правопорушенню притаманний його безпосередній об'єкт. Прикладом цього є вста­нов­лений порядок надання особами, уповнова­женими на виконання функцій держави, сприяння в здійсненні підприєм­ницької діяльності, а також встановлений порядок надання цими ж осо­бами інформації юридичним і фізичним особам.

Всі корупційні правопорушення передбачають їх здійснення суб'єктом — особою, уповноваженою на виконання функцій держави. У статті 2.3 Закону зазначено два основних види таких осіб: державні службовці, народні депутати України, народні депутати Автономної Рес­публіки Крим, депутати і голови міських рад. Керівники держав­них під­приємств, установ та організацій, як особливий вид державних служ­бовців, передба­чені в частині 1 статті 10 Закону посадовими особами. Вони повинні сприяти боротьбі з корупційними діяннями та правопо­рушеннями, пов’язаними з корупцією, пере­лі­ченими в статті 5 цього Закону, органам, які ведуть боротьбу з корупцією. Ця стаття передбачає адміністративну відповідальність за неприйняття мір у боротьбі з корупцією до керівників державних підприємств, установ та організацій у вигляді штрафу від двад­цяти п’яти до п’ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Але аналіз чинного законодавства, що регулює питання боротьби з корупцією, а також практичне застосування цієї проблеми, приводить до висновку про розширення кола вищезазначених посадових осіб: закон не дає повного переліку посадових осіб, яких охоплює поняття «державний службовець». На наш погляд, це поняття є вужчим, ніж поняття «посадова особа», тому що до перших відносяться лише ті особи, які працю­ють у державних установах і виконують завдання та функції держави, що веде до звуження відповідальності за корупцію, сфери застосування кримінального закону, а також усуває можливість його використання для припинення посадових зловживань у важливих галузях економіки. Щодо визначення поняття державного службовця, то Закон України «Про дер­жавну службу» відносить до них як тих, хто виконує функції держави, так і практич­них виконавців завдань, які ст. 2 Закону визначає як «інші державні службовці, на яких Законом або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпо­ряд­чих та консультативно-дорадчих функцій» .

Особливо необхідно відокремити зловживання в банківській фінан­совій системі. Значно поширеними, зокрема, стали випадки перерахування значних сум із використання фальшивих платіжних документів, одер­жання хабарів за надання кредитів та необґрун­тованих пільг позивачам, пролонгування кредитних угод та інше. Значного збитку державі надають численні факти використання не за призначенням кредитів, субсидій, прокручування зворотних коштів у комерційних банках, нецільове вико­ристання бюджет­них коштів, фонду приватизації, інноваційного фонду тощо. Але ці дії згідно з чинним законодавством чомусь не належать до корупційних.

Керівники державних підприємств, установ і організацій, які не є державними служ­бов­цями, таким чином виведені за межі кола суб'єктів корупційних діянь, тобто не несуть відповідальності за корупційні дії. Складається враження, що керівникам державних підприємств, установ і організацій не притаманне вчинення корупційних діянь.

Зовсім інше розуміння суб'єкта корупції набуло у визначенні проекту Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону Ук­раїни «Про боротьбу з корупцією» (реєстра­ційний номер 5 039 від 14 лютого 2000 р.) — до кола суб'єктів пропонується віднести не лише державних службовців, депутатів, посадових осіб державних органів, а й посадових осіб та інших службовців державних підприємств, установ, організацій та об'єктів кому­нальної власності, які не мають статусу державного службовця, кандидатів у депутати та на інші виборні посади, деякі інші категорії осіб.

Зарубіжний досвід вказує на необхідність ширшого тлумачення поняття суб'єкта корупції. У Росії, наприклад, коло вищезазначених суб'єктів значно розширено: крім державних службовців, до нього входять керівники державних підприємств, установ і організацій, у майні і коштах яких сумарна частка державної та муніципальної власності становить не менше половини. До суб'єктів корупції відносять і осіб, обраних до складу органів місцевого самоврядування. Службовців банків та інших кредитно-фінансових установ Законом Росії також віднесено до суб'єктів право­порушень, пов’язаних із коруп­цією, корупційних діянь.

Законодавство деяких західних країн, а також Сполучених Штатів Америки дає ширше визначення поняття суб'єкта.

Міжамериканська конвенція проти корупції, прийнята главами держав 29 березня 1996 року в Каракасі, розглядає суб'єкт «як будь-яку тимчасову або постійно оплачувану роботу, або почесну діяльність, що здійснюється фізичною особою від імені держави або на службі у держави, або в одному з її інститутів, на будь-якому рівні її ієрархії». «Урядовий чиновник», «посадова особа», «державний службовець» — ці поняття в Конвенції урівняні під одним широким визначенням: «будь-яка офіційна особа або службовець держави або її органи, включаючи тих, хто був відібраний, призначений чи обраний для проведення різної діяльності, здійснення функцій від імені держави, або на службі у держави на будь-якому рівні її ієрархії». Таким чином, у статті 2 Закону України «Про боротьбу з корупцією» необхідно розширити коло суб'єктів корупційних діянь, доповнити пунктами: керівники банків, підприємств та організацій усіх форм власності, працівники ОВС, прокуратури, СБУслідчі, суддіпрацівники контролюючих та нагля­дових органівпрацівники митної службивійськові посадові особи.

Таким чином, вважаємо, що необхідно додати до статті 2 Закону України «Про боротьбу з корупцією» наступне визначення суб'єкта корупції: це посадова особа, а також особа державної сфери управління, уповноважена на виконання функції держави. Це керівники банків, підприємств та організацій усіх форм власності, дер­жавні служ­бовці, працівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, праців­ники ОВС, прокуратури, СБУ, слідчі, суддіпра­цівники контролюючих та наглядових органівпрацівники митної службивійськовослужбовці, політичні діячі.

Частина 1 статті 10 Закону встановлює обов’язок керівників міністерств і відомств, державних підприємств, установ і організацій сприяти в боротьбі з корупційними діяннями і правопорушеннями, пов’язаними з корупцією і переліченими в статті 5 Закону, органам, що ведуть боротьбу з корупцією.

Законом України «Про боротьбу з корупцією» державні службовці у разі вчинення корупційного діяння або повторного порушення спеціальних обмежень, передбачених статтею 5 цього Закону, поряд з адміністративною відповідальністю несуть дисциплінарну — звільнення з посади чи інше усунення від виконання державних функ­цій. Особам, до яких застосоване стягнення за статтею 7 Закону, забороняється займати посади в державних органах та їх апараті протягом 3 років з дня звільнення.

Але виконання судових постанов іноді стає проблемами, які важко вирішити. Прикла­дом цього може бути випадок з одним головою сільської ради, якого було визнано винним у фінансових зловживаннях і притягнено до адміністративної відповідальності згідно з пунктом «а» статті 1 Закону України «Про боротьбу з корупцією». Покарання полягало в штрафі розміром 425 грн. і позбавлення права займати відповідні посади протягом трьох років із дня звільнення. Однак сільський голова залишився на своїй посаді і сьо­годні. Рішення про дострокове припинення його повноважень згідно зі статтею 79 Закону України «Про місцеве самоврядування» може прийняти сесія міської ради, яка вирішила не усувати голову з даної посади.

Як видно з даного прикладу: з одного боку, існує судова постанова, з іншого — рішення сесії, яка захищає інтереси голови та рішення якої і підписав він сам.

Ми вважаємо, що такі суперечливі випадки можуть призвести до падіння авторитету суду, якщо вони не будуть вирішені на законодавчому рівні.

До основних причин низької ефективності боротьби з корупцією слід віднести, на наш погляд, неузгодженість чинного законодавства в питанні визначеності органів, що зобов’язані нести відповідальність за цю роботу.

У Законі України «Про боротьбу з корупцією» більшість державних органів, на яких покладається функція боротьби з корупцією є МВС України, СБУ, органи прокуратури, де основну роботу виконує МВС, у зв’язку з тим, що СБУ і прокуратура не мають можли­вості вести боротьбу з цим явищем на всіх рівнях.

При цьому необхідно зазначити, що іноді до суду надходять протоколи, згідно з якими притягаються до відповідальності особи, дії яких не є правопорушенням, що передбачено законом, або до відповідальності притягуються посадові особи, які не є державними службовцями. А також — після закінчення строків, передбачених статтею 38 КпАП Украї­ни. Так, покарали директора комунально-житлового експлуатаційного підприємства, який також не був суб'єктом даного правопорушення.

Об'єктом посиленої уваги МВС залишається подальше вдосконалення стратегії і тактики протидії прояву корупції. Для цього, зокрема, розроблені і впроваджені в опера­тивну діяльність методики виявлення і попередження розкрадання грошей в АПК, у нафтовій галузі, виявлення злочинів, пов’язаних з відмиванням грошей за допомогою фіктив­них підприємств. За окремим дорученням уряду розроблені організаційно-правові заходи щодо проекту державної програми реорганізації економіки, спрямовані на знижен­ня рівня криміналізації, соціально-економічної сфери і забезпечення економічної безпеки держави. Сьогодні в Україну почали повертатися українські кошти, які «перекрутилися» за кордоном і нині господарі змушені їх повертати у вигляді інвестицій, тому що на Заході важко витратити гроші - повинен прозвітувати, де їх взято. І оскільки Україна не прийняла відповідний Закон, 6 вересня 2001р. міжнародною Групою з розробки фінансо­вих заходів боротьби з відмиванням доходів (FATF) її внесено до так званого «чорного списку» країн, які не здійснюють належних заходів щодо боротьби з відмиванням коштів.

З урахуванням положень концепції боротьби з корупцією на 1998;2005 рр. і згідно з указом Президента України розроблено план скоординованих організаційно-практичних і професійних заходів МВС, Державних податкових адміністрацій, Державної митної служби, СБУ та інших державних органів виконавчої влади.

Але процес ускладнюється тим, що в державі нема єдиного органу, для якого боротьба з корупцією була б основною, а не побічною функцією, і який би не тільки розкривав і роз­слідував, але й попереджував корупцію.

Уряди багатьох країн намагаються сприяти зусиллям, спрямованим на викриття коруп­ції шляхом формування спеціальних органів боротьби з цим злом. Так, у Сингапурі створено комісію з питань боротьби з корупцієюв Гонконгу — Незалежну комісію бороть­би з корупцієюв Австралії - комісію з питань боротьби з корупцієюв Італії, Франції також створено подібні органи. У США, наприклад, головною ударною силою в боротьбі з корупцією виступають Міністерство фінансів із його органами, до структури якого входить і слідчий апарат, а також системний контроль усього руху грошової маси проводить банківська система країни, що дає позитивний результат, оскільки всі види корупції найбільш проявляються через фінансово-банківську систему.

У Законі України «Про боротьбу з крупцією» така фінансова служба, а також такий контролюючий орган, як Податкова адміністрація, не включені до переліку органів, в обов’язки яких входить боротьба з корупцією.

У зв’язку з цим ми можемо внести пропозицію про включення до переліку органів, на які держава покладає обов’язки боротьби з корупцією, Голів КРУ, Міністерства фінан­сів, Державну податкову адміністрацію, Державний митний комітет, а також органи державного контролю, яких усунули в нових умовах господарювання, при тому що відбу­лося видозмінення чинників, що зумовлюють поширення корисливих посягань на державне і суспільне майно.

Ми поділяємо думку В.І. Попова, М.І. Камлика, Є.В. Невмержицького, які вважають, що в систему органів, які поряд з правоохоронними відомствами будуть нести відповідаль­ність за стан боротьби з корупцією, повинні входити органи представницької виконавчої влади, покликані вести боротьбу з корупцією в середині самого відомства шляхом контро­лю і правового регулювання. Це перш за все, Уряд, галузеві міністерства, Фонд державного майна України, Національний банк України, а також вищезазначені контро­люючі органи: вони повинні нести відповідальність за стан законності і порядку в підпо­рядкованій системі зверху донизу.

Таким чином, усе викладене свідчить, що вчинені тяжкі злочини в сфері економічної, банківської, зовнішньоторговельної діяльності корумпованими угрупованнями, боротьба з корупцією в державних структурах, — усі ці питання, на наш погляд, повинно вирішу­вати Національне бюро розслідувань, необхідність створення якого очевидна.