Розділ і. Теоретичні основи збагачення словникового запасу дітей

Теоретичні основи взаємозв'язку слова і наочності

Без наочності дитина не зможе швидко пізнати оточення, зрозуміти слово. Дитина не потребує висновків, доказів, логічної послідовності; їм потрібні певні образи — все те, що збуджує увагу і конкретизує певні поняття.

Своє обґрунтування принцип наочності одержав у «Великій дидактиці».

Я.А. Коменського. Він писав: «…Хай буде для учнів золотим правилом: все, що лише можна, представляти для сприйняття відчуттями, а саме: бачене — для відчуття зором, чуте — слухом, запахи — нюхом, що можна вкусити — смаком, доступне дотику — дотиком» [11; c. 84].

Вимога, щоб знання черпалися дітьми, насамперед із власних спостережень, зіграло велику роль у навчанні. Він теоретично обґрунтував і розкрив принцип наочності [11; c. 55].

Я. А. Коменський висвітлив досить суворі правила, яких потрібно дотримуватися у ході організації навчання рідної мови дітей дошкільного віку з використанням наочності [11]:

• — розкривати сутність предмету, що показується систематично і по частинах, щоб нове ґрунтувалося на відомому;
• — переходити до нового лише тоді, коли засвоєне попереднє;
• — спочатку оглянути предмет в цілому, а потім переходити до аналізу його частин;
• — кожен показ супроводжувати поясненнями, щоб допомогти правильно побачити і зрозуміти предмет;
• — слід користуватися не лише предметною, але й якомога більшою кількістю видів наочності.

Коменський розрізняв наочність предметну і образну. Перша — результат сприйняття об'єкта, що безпосередньо пред’являється, друга — відтворювані образи об'єктів, які колись споглядалися. Назвемо першу наочність перцептивною, а другу — мнемічною. Але Коменський справедливо вважав, що предмет може споглядатися і в його зображенні, а образи фантазії пам’яті можуть бути намальовані [11; c. 13].

К.Д. Ушинський також надавав величезного значення принципу наочності; він закликав поєднувати застосування наочних посібників із розвитком мовлення і мислення, а розвиненість образного мовлення ставив в залежність від використання своєрідного унаочнення. Про наочне навчання К. Д. Ушинський писав, що " …це таке навчання, яке будується не на абстрактних уявленнях та словах, а на конкретних образах, безпосередньо сприйнятих людиною… Цей хід навчання, від конкретного до абстрактного, від уявлення до думки, такий природний і ґрунтується на таких ясних психічних законах, що заперечувати його потребу може тільки той, хто взагалі заперечує потребу зважати в навчанні на вимогу людської природи взагалі і дитячої зокрема". І далі: «Дитяча природа виразно вимагає наочності. Ви пояснюєте дитині дуже просту думку, і вона вас не зрозуміє, ви пояснюєте тій самій дитині складну картину і вона вас розуміє швидко. Спробуйте про одну і ту саму подію розповісти двом дітям, однаково здібним: одній за малюнками, другій без малюнків, — і ви оціните тоді все значення малюнків для дитини «[19; c. 129].

При наочному навчанні вихователь формує мову дітей і може спрямовувати цей процес. При цьому основну дидактичну функцію несе певна наочність: він «виправляє» неправильний епітет, упорядковує неструнку фразу, вказує пропуск якої-небудь частини; одне слово, виконує на ділі легко те, що вихователю на словах виконати надзвичайно важко.

К.Д. Ушинський стверджував, що наочне навчання треба проводити до тих пір, поки в дітей виробиться достатня навичка свідомого, правильного і швидкого читання, а потім переходити до пояснювального читання, безумовно, з максимальним використанням наочності.

Принцип наочності у навчанні після появи теоретичних праць і конкретних методичних розробок К. Д. Ушинського знайшов багато послідовників як серед видатних педагогів-теоретиків, так і серед широкого кола народних учителів.

Відомо, що перші враження від сприйнятих об'єктів і первинні відтворення відомостей про них глибоко вкарбовуються в пам’яті, тому так важливо не допустити створення в свідомості дітей помилкових асоціацій, які потім дуже важко виправити [13; c. 26].

Формування сенсорного досвіду відбувається ще в дошкільному віці. Воно може бути організованим, цілеспрямованим в умовах виховання в дошкільних закладах і неорганізованим, стихійним в умовах домашнього виховання. Але в усіх випадках варто, щоб цей досвід формувався на основі доступної дітям ігрової, практичної, навчальної діяльності і спостереження за об'єктами під час цієї діяльності.

Актуалізація емоційних спостережень дітей є особливо важливим джерелом чуттєвого досвіду майже на всіх заняттях. Це положення глибоко розвинув у своїх працях В. О. Сухомлинський: «Природа мозку дитини, — писав він , — потребує, щоб її розум виховувався біля джерела думки — серед наочних образів, і насамперед — серед природи, щоб думка переключалася з наочного образу на „обробку“ інформації про цей образ. Якщо ж ізолювати дітей від природи, якщо з перших днів навчання дитина сприймає тільки слово, то клітини мозку швидко стомлюються і не справляються з роботою, яка пропонується. А цим клітинам треба розвиватися, міцніти, набиратися сил. Ось де причина того явища, з яким часто зустрічаються вихователі: дитина тихо сидить, дивиться тобі в очі, немовби уважно слухає, але не розуміє жодного слова, що педагог розповідає і розповідає, тому що треба думати над правилами, розв’язувати задачі, приклади — все це абстракції, узагальнення, немає живих образів, мозок стомлюється» [17].

Збагачення словникового запасу відбувається в процесі активного пізнання дитиною навколишнього світу. В організованій навчальній діяльності ця робота проводиться на спеціальних заняттях з ознайомлення дітей з властивостями та якостями предметів. Основна їх мета — ввести у мовлення дітей назви предметів, їх частин, деяких ознак, властивостей і якостей. Методика проведення цих занять була запропонована Є. Тихєєвою та уточнена й доповнена В. Логіновою. У молодших групах науковці рекомендують проводити два види занять [3; c. 403]:

• — первісне ознайомлення з предметом;
• — поглиблення знань про предмети.

На заняттях з первісного ознайомлення з предметом потрібно правильно організувати увагу дітей щодо сприйняття предмета, формування уявлень про нього і відповідного словника. Найефективнішими засобами при цьому є привертання уваги дітей до самого предмета або дії та слів, якими вони позначаються. Вихователь називає предмет тільки тоді, коли на ньому сконцентрована увага дитини. Слово виступає як знак предмета. Встановлюється зв’язок між словом і уявленням про предмет.

На заняттях з поглиблення знань про предмет формується цілісне уявлення дитини про нього: встановлюється зв’язок між призначенням предмета та його будовою, матеріалом, з якого він зроблений; визначаються видові особливості предмета. Ці заняття повинні враховувати програмні вимоги навчання дітей в дошкільному закладі. Зміст освітньо-виховної роботи спрямований на збереження дитячої субкультури, орієнтацію дорослого насамперед на цінності, інтереси і норми самих дітей, на врахування особистісних новоутворень раннього дошкільного дитинства — розвиток активного мовлення, наочно-дієвого й елементарного логічного мислення, самостійності, образу «Я», виникнення схематичного контуру дитячого світогляду, формування внутрішніх етичних інстанцій, супідрядності мотивів, виявів довільної поведінки, особистої самосвідомості дитини [3; c. 389].

Таким чином, існує різноманітний взаємозв'язок слова і наочності. Віддати перевагу одному з них було б помилковим, оскільки в залежності від особливостей завдань навчання, змісту теми, характеру наявних наочних засобів, а також рівня підготовленості дітей необхідно в кожному конкретному випадку обирати їх найбільш раціональне поєднання.

Отже, видатні педагоги свого часу внесли значний внесок у розвиток дошкільного виховання дітей. Але всі вони єдині в тому, що наочність має вагоме значення в дошкільному вихованні та всебічному розвитку особистості дітей.