Особливості вивчення іноземної мови в умовах двоязиччя

Особливості вивчення іноземної мови в умовах двоязиччя.

.

.

Оскільки вивчення іноземної мови відбувається в умовах двоязиччя, а в деяких випадках триязиччя (тобто в умовах зіткнення 2−3 мовних систем) встановимо, як це впливає на здобуття нових навичок у вимові.

У зв «язку з двоязиччям широко розповсюджена думка про існування «важкої вимови» і «легкої вимови». Рідна вимова завжди легко дається представникам даної мови і так чи інакше важко дається представнику іншої мови. Артикуляційні системи, що лежать в основі порівнювальних фонетичних систем можуть відрізнятися одна від одної в більшій чи меншій мірі, а інколи і співпадати.

В цьому і закладена порівнювана складність і легкість оволодіння вимової чужої мови. Проте справжні труднощі, що виникають при оволодінні іноземною вимовою, викликані перш за все нерозробленою методикою по вивченню вимови.

Л.В.Щерба приділяв велику увагу проблемі двоязиччя, що має прямий зв «язок з цілями і методикою по вивченню іноземних мов. Під «чистим двоязиччям» Л. В. Щерба розумів таке двоязиччя, яке створюється при паралельному, але незалежному одним від одного вивченням двох мов. Під «змішаним двоязиччям» він розумів двоязиччя, що створюється в результаті порівнюваного вивчення двох мов, коли друга мова вивчається на основі першої. В якості першої може бути рідна мова, тоді другою може виступати іноземна або розмовна (діалект) даної мови, і тоді другою буде письмова (літературна) мова. Очевидно, що в умовах школи ми маємо справу з двоязиччям. Л. В. Щерба, говорячи про таке двоязиччя, вважає, що якщо не вживати відповідні заходи, то іноземна мова, яка перебуває в стадії вивчення, виявиться змішаною «перш за все в області вимови». Досвід показує, що змішання двох мов справді проявляється головним чином у вимові.

«В кінці кінців, — пише Щерба, — можна сказати, що навчитися правильно вимовляти… це все одно, що засвоїти ряд нових незвичних рухів, при чому так засвоїти їх, щоб вони стали рефлекторними, тобто звичними, щоб вони здійснювалися при мінімумі контролю свідомості».

Помилки фонетичного складу.

Автори літератури з методики навчання вимови в школі вважають, що недопустимо відступати від всього того, що включає бездоганна англійська вимова і вимагають абсолютно правильну вимову всіх форм.

Але чи можливо поставити перед учнями завдання оволодіти за час перебування в школі вмимовленням всіх англійських форм?

З точки зору строгих фонетичних вимог сама постановка завдання логічна, проте з точки зору реальних умов і можливостей вимога оволодіти повною нормою вимовляння всіх англійських фонем в школі виявляється непосильним завданням для учнів молодших класів, і тому його слід обмежити певними рамками обов «язкового і бажаного. Тільки вирішивши це завдання, можна поставити питання про характерні помилки в тих, хто вивчають фонемний склад англійської мови, саме який потрібно виправляти і попереджувати.

Для цього потрібно встановити місце кожного випадку неправильного вимовлення англійської фонеми і ролі такої помилки у викривленні і порушенні норми літературної вимови англійської мови.

Візьмемо приголосні форми [m], [b], [p], [k], [g], [t], [d], [n], [l], [f], [v], [s], [z], [j], [ſ], [tſ], [dz], тобто вісімнадцять фонем з двадцяти чотирьох приголосних. При більш ретельному дослідженні виявляється, що наближення їх вимовляння в якійсь мірі до відповідних українських звуків не вносить значних змін у зміст висловлюваного, за вийнятком тих випадків, коли учнів потрібно навчати апікально — альвеолярному устрою мови при вивченні більшості з цих фонем.

Помилки в голосних фонемах також не всі однаково впливатимуть на зміст висловлюваного, якщо навіть вимовляти їх з більш — менш відвертим українським акцентом. Такі фонеми як [e], [Л], [], [ei], [аi], [аu], [], тобто сім з двадцяти, не порушують комунікативну сторону англійського мовлення, якщо їх вимовляють з деяким відхиленням від абсолютної норми.

Для підтвердження висунутих положень нижче наведені приклади, де подані всі вказані приголосні і голосні, замінені українськими фонемами, що, однак, робить речення доступним для розуміння їх англійцями.

[ `men ken bai faiv ` paundz ¶v` keik].

[енд йет сам плежа фер ауа чайлд джейн].

[гестс шеа ауа кампені ту дей].

До свідомості англійця зміст цих речень дійде, звичайно, повністю, але він помітить іноземний (український) акцент. Нічого неймовірного в такій вимові іноземця для англійця немає, оскільки акцент в англійській мові він чує від представників ряду інших народів. З точки зору впливання чи не впливання неправильного вимовляння фонеми на зміст висловлюваного, якщо розглядати це питання не теоретично, а практично, до вже виділених фонем можна було б додати й ці [ ],[ ],[ ],[w],[h], оскільки вимовляння типу [e хай хаус], [ айм байин], [уай?], [вот тайм?], [містер Сміт] також не порушує комунікативну функцію цих слів в певному контексті. Вказані приклади можна зустріти і в нелітературній вимові самої Англії.

Фонема [h] в ряду поєднання дає звуки, які за своєю омофонічністю дають вульгарні смислові варіанти в українській мові. Вчителі знають, що інколи це викликає небажану реакцію в учнів. Вилучити цей мовний матеріал не можна, а тому необхідно обов «язково навчати учнів правильній вимові [h].

Фонема [ ] вимовлена як [н], наприклад, у «співаючи» має в англійській мові зовсім інше значення, що може двояко розумітися англійцем: я часто грішу замість я часто співаю.

Фонема [w], вимовлена як [в] може змінити значення слів, наприклад, [vent випустив замість [went] пішов чи [vi:l] телятина замість [wi:l] колесо.

Вимовляння [сей] замість [ei] порушить комунікативну функцію мови, оскільки [сей сей] замість [ ei sei] для англійця означатиме: говори, говори, а не вони говорять.

Фонеми [],[],[],[w],[h] і фрикативне, какумінальне [r] ми відносимо до фонем дальньої групи, тобто до тих іноземних фонем, устрої яких значно віддалені від укладів, звичних для рідних фонем. Для школярів це створює максимум новизни в артикуляції чи в акустичному ефекті. Відтворення цих форм потребує спеціальної настройки слуху та органів мови для первинного їх сприйняття і створення нових укладів. Подібних прикладів можна наводити дуже багато.

В міру розробки методичних прийомів по навчанню вимови школярів і при створенні в майбутньому досконаліших підручників для початкового періоду навчання з «явиться можливість збільшити вимоги до вчителя і учнів у відношенні розширення сфери обов «язкового і досконалого укладом, а звідси, розширення списку характерних помилок, що вимагають попередження.

Постановка питання про попередження помилок у вимові як загального методичного засобу правильного навчання вимови.

Існуюча практика виправлення фонетичних помилок йде переважно емпіричним шляхом і виходить з факту, що в учня з «являються ті чи інші помилкові артикуляційні або інтонаційні викривлення, які необхідно виправити до норми.

Численність помилок з перших кроків навчання і протягом всього періоду оволодіння навиками вимовляння слід віднести головним чином за рахунок недостатнього вивчення методів навчання, особливо на початковій стадії.

В методичній літературі можна зустріти тільки окремі висловлювання про необхідність попередження відхилень в навичках висловлення рідної й іноземної мов. Наприклад, прихильником попередження помилок був А. Монігетті, який писав: «Ні в якому разі не варто йти шляхом, що встановився в шкільній практиці, — вдаватися в кращому випадку після того, як вичерпані всі засоби наслідувальної техніки, а в усіх випадках попереджати ймовірну помилку, попереджаючи її поясненням артикуляції цих звуків».

Таким чином для того, щоб навчити правильній вимові з мінімальним допущенням помилок, необхідно розробити методику попередження помилок у вимові. Це скорочує час, відведений на виправлення і робить останнє більш конкретним.

Помилки у вимові в учнів з «являються при читанні в слух і в усному мовленні. Вчитель повинен або весь час зупиняти учня, вказуючи йому на кожну помилку, або не зупиняти його, не звертаючи увагу на помилки взагалі. В першому випадку в учня складається враження, що у нього все неправильно, а в другому, навпаки, — він читає чи розмовляє без помилок.

Вихід з цього зачарованого кола може бути знайдено тільки при використанні методу попереджувального навчання, при якому один раз утворені артикуляційна база і устрої будуть вести до правильної вимови фонеми в будь-якому слові.

Принцип розробки методичних прийомів попередження помилок у вимові.

Оскільки абсолютна новизна артикуляції при порівнянні двох фонемних систем стосується рідкісних виключень і часто відноситься тільки до окремих значимих елементів артикуляції іноземної фонеми, помилкове вживання фонем, наприклад, [с] замість [], [д] замість [], [н] замість [], [в] замість [w], [р] замість [r], [х] замість [h] має бути використане в цілях порівняння, попередження і виправлення помилок.

Крім того, вчитель повинен в методичних цілях використовувати випадкове відтворення звуків, що збігаються з фонемами іноземної мови. Так, наприклад, природний сміх на видосі, часто точно відтворює в своєму першому елементі фонему [] і т. п. Таким чином, методичні прийоми для попередження помилок у вимові можуть використовувати приховані фізіологічні ресурси рідної артикуляційної бази і допускають тимчасове порівняння незнайомих фонем з рідними в цілях їх більш випуклого розрізнення.

В працях вітчизняних філологів, психологів, лінгвіністів і методистів наявні висловлювання, що підтверджують необхідність членування артикуляції по елементах для більш легкого оволодіння нею.

Докладний аналіз роботи м «язів при артикуляції окремих фонем описується в праці А. Камського ще в 1888 році. Камський вважав, що вивченню рухів органів мови при відтворені фонем повинно відводитися належне місце, але це не береться до уваги.

С.І. Бернштейн в «Питаннях навчання вимови» вказував на те, що навчання вимови вимагає розчленування звукової сторони слів на звуки і подальше розчленування звуків на складаючі їх часткові вимовні роботи, а згодом синтезування іншомовних звуків з часткових робіт і звукової оболонки слів з окремих звуків.

П.А.Рудик вважав, якщо учень неправильно відтворює звук, спочатку вимовлений вчителем, то «…тут варто було б використати особливий прийом, який змусив би учня відмовитися від попереднього свого досвіду і точно сприйняти те нове, що йому показують. Важність застосування наочного методу в даному випадку помагає в тому, щоб вичленити потрібне явище, виявити його у всій індивідуальності і змусити учня сприйняти його як дещо насправді нове.».

У зв «язку з питанням розчленованого оволодіння артикуляцією фонеми в працях наших вчених приділяється особлива увага так званій «гімнастиці органів мовлення». «Легше і краще, — писав професор В. А. Артемов, — наслідувати вимову на іноземній мові тим, хто займається спеціальною пластичною гімнастикою органів мовлення.».

«Спеціальні вправи для губ і язика, — наголошував професор А. А. Трахтеров, мають цінне пропедевтичне значення, оскільки вони не лише виробляють в учнів вміння контролювати рухи активних органів мовлення, але й готують їх до самостійного контролювання артикуляційної роботи за рахунок органів зору і дотику. Це підготовка в подальшій роботі забезпечує швидке і безпомилкове виконання вимог вчителя при постановці вимови.».

Всі вище вказані цитати говорять про те, що іноземна фонема для учня є складним фізіологічним комплексом для сприймання і відтворення, і часті помилки з «являються саме в наслідок нерозчленованого навчання по оволодінню фонемою і непідготовленістю органів мовлення до артикуляції нерідних фонем. Тому в основу методу оволодіння іноземними фонемами і в основу методичних прийомів попередження і виправлення помилок у вимові необхідно покласти подальше свідоме засвоєння елементів артикуляції, що забезпечується попередньою підготовкою органів мовлення для відтворення складного фізіологічного комплексу артикуляції фонеми.

Методичні прийоми перебудови артикуляційної бази Відомо, що головною причиною помилок школярів є фізіологічна різниця між артикуляційною базою української мови і англійської. Оскільки справа в фізіології, то даремно вимагати від учня, щоб він вимовляв той чи інший звук не так, як він це робить в рідній мові. Для того, щоб забезпечити особливості англійської фонетичної системи, необхідна перебудова артикуляційної бази рідної мови для відтворення англійських фонем.

Перебудова артикуляційної бази — це основа всього процесу навчання іноземної мови, оскільки в кінцевому результаті оволодіння фонемною системою іноземної мови — це створення у мовця чи читця нової артикуляційної бази.

Артикуляційна база зазвичай характеризується деякими особливостями: ступінь напруженості артикуляції, процес фонаційного дихання.

В умовах школи немає можливості домогтися повної перебудови артикуляційної бази учня. Проте, на думку І.А.Лукницького, є дві фізіологічні особливості, які визначають специфіку англійської артикуляції, необхідні учневі для значного полегшення оволодіння англійською вимовою — це, по-перше, оволодіння фонаційним диханням, що в англійській мові набагато сильніше, аніж в українській мові, і, по-друге, оволодіння більш високим ступенем напруження органів мовлення при відтворенні англійських фонем в порівнянні з напруженістю, що характерна для української мови.

Фонаційне або вимовне і просте, звичайне дихання — це не одне і те ж. «Коли, — писав В. А. Богородицький, — ми використовуємо дихання для висловлення окремого звуку чи комбінації звуків голосно чи пошепки, до простого відчуття видихання приєднується відчуття особливого м «язового посилення в області грудної клітки і пресу живота спеціально для даного вимовляння».

На основі вищесказаного приходимо до висновку, що для попередження помилок в учнів необхідно підготувати в них фонаційне дихання, тобто дихання більш напружене, ніж українське.

Оскільки в літературі не зустрічаються рекомендації з питань навчання англійського фонаційного дихання, нижче пропонується для початку невелика серія вправ, ефективність якої успішно перевірена на практиці.

Тренування фонаційного дихання Вправа І.

Вдихніть повітря швидко і глибоко. Не розкриваючи широко рота, зробіть 3−4 коротких видохи, щоб видихнути увесь запас повітря. Язиком при цьому торкайтесь нижніх зубів. Повторіть це декілька разів.

Вправа ІІ.

Відкрийте рот для широкого українського [а] і, поступово закриваючи рот, зробіть стільки вдихів, скільки можете.

Вправа ІІІ.

При щільно зімкнених губах із злегка відтягнутими кутиками роту зробіть глибокий вдих через ніс, а потім 3 рази енергічно вимовіть [n-n-n]. Розімкнувши губи, зробіть те ж, глибоко вдихнувши через рот. Тренуйтесь в такій вимові звуку [n].

Вправа IV.

Глибоко вдихнувши, витратіть увесь запас повітря на вимовлення слів стік, скік, пік. Після вимовляння кожної приголосної в слові ви повинні чути, як проходить частина повітря, що видихається.

Вправа V.

Кожного разу глибоко вдихаючи повітря, по-черзі вимовляйте англійські слова [taim], [keik], [pen]. Вправляйтесь в вимовлянні інших слів такого ж типу.

В умовах школи відсутність аспірацій у вимові учнів не можна вважати великою помилкою, оскільки аспірація в англійській мові не має фонематичного значення, а тільки доповнює акцент. Вищенаведена серія вправ також не передбачає спеціального навчання аспірації. Необхідно виробити сильне фонаційне дихання взагалі; якщо це вдасться, то аспірація з «явиться як природній результат такого дихання. Сильне дихання необхідне головним чином для енергійного вимовляння ряду англійських глухих приголосних і важких комбінацій приголосних.

М «язова напруженість мовного апарату, а в першу чергу язика і губів, є другою умовою, необхідною для перебудови української артикуляційної бази учнів.

Вправи для створення загальної напруженості мовного апарату Вправа І.

Підніміть кінчик язика до альвеол і декілька разів підряд то відводьте його, то сильно притискайте до альвеол. Повторюйте цю вправу доти, поки не відчуєте, що язик без особливих зусиль виконує ці рухи. Кінчик язика при цьому не повинен відгинатись вперед чи загинатись назад.

Вправа ІІ.

Підніміть язик і покладіть його між зубами, слідкуючи за тим, щоб бокові краї язика щільно присягали до бокових зубів і піднебіння. Підтримуючи язик в такому положенні, відводьте його від зубів і знову підводьте до них.

Вправа ІІІ.

Декілька разів міцно притисніть ніжно губи (її зовнішнім краєм) до верхніх зубів, залишаючи майже нерухомою нижню щелепу. Повторіть вправу в швидкому темпі.

Вправа ІV.

Злегка привідкривши рота, закрийте його, міцно стискаючи губи. Часто повторюйте цю вправу.

Вправа V.

Дивлячись в дзеркало, спочатку повільно, а потім швидко надайте губам положення, необхідне для вимовляння попорядку, в зворотньому і змішаному порядку наступні голосні: [a], [o], [y], [e], [u], [i]. Після вивчення англійських голосних, можна в цю вправу додати їх поперемінно з відповідними українськими.

Не дивлячись на новизну і незвичайність вправ для перебудови мовного апарату, необхідно переконати учнів в корисності цих вправ і наполягати на їх реалізації. Це важливо обговорити ще і тому, що учні часто соромляться копіювати незвичні рухи губ і язика, встидаються, коли потрібно вимовити важке, незвичне для українських, англійське слово, наприклад, that [¶ǽt]. Серія в основному мовчазної підготовки органів мови може викликати непорозуміння в учнів. Тому рекомендується для більшої певності порівняти ці вправи зі спортивними вправами, які готуються тренерами і реалізуються учнями не одразу повністю, а поелементно. Слід розтлумачити, що виконати складний звуковий комплекс іноземного слова і навіть однієї фонеми органам мови значно важче, аніж іншим частинам тіла (рукам, плечам) без підготовки виконувати ту чи іншу складну вправу на кольцах чи брусах. Підготувавши мовний апарат учнів до англійської артикуляції, вчитель може давати їм різні вправи для попередження характерних помилок і у вимовлянні окремих фонем.

Попередження пом «якшення англійських приголосних.

Пом «якшення приголосних в українській мові досягається шляхом підйому спинки язика до піднебіння додатково до основної артикуляції даної фонеми. Серія попереджуваних вправ готує мовний апарат до того, щоб не дозволити учням пом «якшувати англійські приголосні, тобто ці вправи попереджують підйом середньої спинки язика, не дозволяючи учню вимовити м «який приголосний замість твердого.

Всі тренувальні вправи свідомі складені з використанням тільки монофтонгів і дифтонгів переднього ряду.

Оскільки вправи на артикуляцію довгої фонеми [i:] важкі, більша частина вправ націлена на правильне вимовляння перш за все короткого голосного [i]. Стосовно попередження помякшення перед [е], то досить орієнтувати учнів на вимовляння приголосних так, ніби після них стояв би [е].

Серія вправ для попередження помякшення англійських приголосних Вправа І.

Вимовіть слово пил і, не зміщуючи язик, вимовіть пилюка. Зауважте, що відбувається з язиком при вимовлянні звуку [л] в кінці цих слів. Повторіть ще раз вправу і скажіть, яка частина язика створює контакт в тому чи іншому випадку.

Вправа ІІ.

Вимовіть слово пил. Протягніть звук [л], не дозволяючи середній частині язика піднятися; потім вимовіть слово лип. Тепер вимовіть підряд: пил — [л] - лип. Порівняйте відмінність в устроях язика для [л] твердого і [ль] м «якого.

Вправа ІІІ.

Таким же чином вимовіть: сім — [м] - міс; проаналізуйте відмінність устроїв язика для [н] і [нь].

Вправа IV.

Вимовіть слово кіт так, щоб язик при вимовлянні [т] був притиснений до альвеол. Не змінюючи язика з альвеол, вимовіть слово тік, тобто кіт — [т] - тік. Слідкуйте, щоб не вимовити тик.

Вправа V.

Аналогічно до вправи IV тренуйтесь у вимовлянні: мід- [д] -дім.

Вправа VІ.

Вимовіть подані англійські слова, не помякшуючи приголосні перед голосними. Якщо ж той чи інший приголосний вийде м «який, його потрібно окремо тренувати в слові, не дозволяючи середній спинці язика припідніматись. Якщо вправа знову не вдається, слід повторити одну з перших вправ з цим звуком. [`lili], [`kiti], [`siti], [`tikit], [`piti], [`beti], [`keltik], [`sedrik].

Вправа VІІ.

Виконайте контрольну вправу, повторюючи кожне слово не менше трьох разів. Якщо помітите, що знову пом «якшуєте англійські приголосні, повторіть ще й інші вправи.

[pit] [pi:t] [pei] [pen].

[lift] [li:k] [lei] [leg].

[siks] [si:k] [sei] [sens].

Всі ці вправи покликані досягти різкого зниження активності середньої частини язика. Одночасно ці вправи настроюють язик на апікальний устрій, що сприяє деякому зниженню українського акценту у вимові учнів.

Методичний прийом попередження підйому середньої спинки язика є вторгненням у фізіологію створення акустично м «яких фонем. В учня повинен виробитися рефлекс: як тільки він усвідомлює, що має справу з англійською вимовою, устрої його артикуляційних органів перебудовуються для нової фонетичної системи.

Прийоми попередження характерних помилок вимови у фонетичному складі.

І. Приголосні фонеми.

Перш за все необхідно попередити помилки учнів в англійських фонемах дальньої групи [… w, h] і фрикативного [r].

Одних лиш описів артикуляції фонеми недостатньо для оволодіння артикуляційного устрою нової, нерідної фонеми. Значний процент помилок у школярів при оволодінні фонемами дальньої групи пояснюється не стільки важкою артикуляцією, скільки недосконалістю методів, якими вони користуються.

Нижче пропонуються прийоми оволодіння фонемами дальньої групи, що можуть бути корисними для правильного навчання незнайомих фонем.

Фонеми[], [].

Вправа І.

Помістіть передній край язика між зубами так, щоб язик притискався боками тільки до верхніх зубів. Розтуліть губи так, щоб вони не заважали бачити в дзеркалі, як ви кладете язик. Потім заберіть язик, закрийте рот і повторіть вправу декілька разів.

Вправа ІІ.

Направте язик до верхніх зубів (як у вправі І). Язик прижміть до зубів так, щоб між язиком і верхніми зубами була вузька щілина. Тепер пропускайте повітря через цю щілину. Слідкуйте, щоб повітря не проходило по боках. Повторіть вправу декілька разів.

Вправа ІІІ.

Відведіть язик за зуби і, продуваючи повітря, вимовіть [s], а потім [] і порівняйте їх звучання. Потім вимовіть [s], а закінчіть вимовленням []. А тепер навпаки.

Вправа IV.

Виконайте вправу ІІІ, підставляючи замість звуку [] звук [].

Вправа V.

Вимовіть наступні поєднання звуків спочатку з інтервалом, а потім злитно:

[s¶] - [¶s].

[f] - [f].

[v] - [v].

[d] - [d].

Всі вищенаведені вправи для фонеми [],[] виконуються одна за другою на уроках, а потім даються на домашнє завдання.

Учні вже після одного разу отриманого пояснення про методи роботи після виконання серії вправ для фонеми [],[] не потребують повторення загальних вказівок і без особливих попереджень можуть перейти до виконання рекомендаційної серії вправ для фонеми [].

Фонема [].

Вправа І.

Повільно опускайте нижню щелепу нижче, ніж для українського [а], одночасно відтягуючи язик від зубів. Закрийте рот. Повторіть ці рухи декілька разів.

Вправа ІІ.

Притисніть задню частину язика до м «якого піднебіння і видихайте повітря через ніс. При цьому м «яке піднебіння опуститься. Підведіть долоню до носа, щоб перевірити, чи повітря справді проходить через ніс. Повторіть такий видих декілька разів.

Вправа ІІІ.

Почніть видихати повітря через ніс так само, як ви це робили в вправі ІІ і подайте голос. Отримаєте носовий англійський звук []. Потренуйтеся у вимовлянні [].

Вправа IV.

Контролюючи себе з допомогою дзеркала і уважно вслухаючись у власну мову, вимовіть наступні три слова, що в перекладі на українську означають дієслова грішити, співати і тонути, які англійці розрізняють тільки по правильній вимові звуків [n — - k] в цих мовах:

[sin] - [si ] - [si k].

Фонема [w].

Вправа І.

Стягніть губи до центру і піднявши одночасно задню спинку язика до м «якого піднебіння, продуйте повітря через вузький отвір стягнених губ; потім до видохів додайте голос і ви отримаєте англійський звук [w]. Потренуйтеся у вимові [w — w — w].

Вправа ІІ.

Порівняйте різницю в положенні губ і язика при вимовлянні українського [в] і англійського [w]. Потренуйтесь у вимовлянні [в — w] і, навпаки, [w — в]. для контролю користуйтеся дзеркалом.

Вправа ІІІ.

Приготуйте губи до [w]. Створіть високий підйом задньої частини спинки язика. А тепер вимовіть слово [wі:] з протяжним [w] і довгим [і:]; тобто [wwwі:]. Потренуйтеся! Далі вимовіть слово [wwwai] і слово [wwwеn].

Вправа IV.

Щоб не помилятися у вимові звуку [w] проаналізуйте неправильне вимовляння [`weri`vel] замість правильного [`veri `wel]. Потім потренуйтесь тільки у правильному і швидкому вимовлянні [`veri `wel; `veri `wel;`veri `wel].

Фонема [h].

Вправа І.

Вимовіть оклики Аха! Охо!, замінивши в них приголосні звуки протяжними видихами. При тренуванні хриплий звук [х] повинен повністю зникнути.

Вправа ІІ.

Вимовіть слова: хихотіти, хохати, замінюючи звук [х] видихом. Потренуйттися в такій навчальній вимові цих слів.

Вправа ІІІ.

Відкрийте рот, почніть вимовляти подовжений український [х] і спостерігайте з допомогою дзеркала, в якому положенні знаходиться язик. Ви побачите, як задня спинка язика підіймається. Потім перевірте положення язика при чистому видисі; тепер задня частина спинки язика не підіймається. Це і є положення язика при вимові англійського звуку [h].

Вправа IV.

Як можна тихіше, пошепки вимовіть сполучення англійського звуку [h] з українськими голосними:

[ho, ha, he, hu, hy].

Фонема [r].

Вправа І.

Відкрийте рот для українського [а] і, не підіймаючи щелепи, вимовіть [р]. Потренуйтеся!

Вправа ІІ.

Підведіть напружений нерухомий кінчик язика до альвеол так, щоб між язиком і альвеолами залишалась невелика щілина. Навчіться продувати повітря через неї. Далі, повільно видихнувши через щілину і подавши голос, вимовіть англійський звук [r]. Повторіть цю фонему декілька разів одним видихом [r.r.r.].

Вправа ІІІ.

Почніть повільно вимовляти англійський звук [r], а закінчіть словом [rait]. Вимовіть знайомі вам англійські слова, які починаються звуком [r].

Голосні фонеми Як вже говорилося, свідоме наслідування є основою методу, але воно ніколи не повинно перетворюватися в механічне, без аналізу повторення. Але часто трапляється так, що в самого вчителя вимовні навички нечіткі або не відповідать нормам літературної вимови.

Нижче пропонуються прийоми попередження помилок в довжині для окремих голосних звуків.

Вправа І.

Наспівайте виразно українські фрази і помітьте, що при такому вимовлянні ми «викидаємо» голосні:

Ціка-а-ава книжка!

Гарни-и-й шарф!

Чудо-о-овий день!

Мі-і-інеральна вода!

Та ну-у-у!

Ще-е-едрий вечір!

Вправа ІІ.

Наспівайте близькі по звучанню англійській й українській слова (по вертикалі і по горизонталі). Вловіть різницю у звучанні в українській і англійській мовах:

[ma:] - [ta:].

[mo:] - [to:].

[my:] - [ty:].

Вправа ІІІ.

Наспівайте наступні два рядки слів і звукових сполучень:

[ти:] - [ті:] - [ti:].

[те:] - [тє:] - [te:].

Проаналізуйте різницю між англійськими і українськими звуками.

Вправа IV.

Наспівайте українські слова, а англійські з правильними довгими голосними (слідкуйте, щоб голосні не пом «якшувалися):

[клі:н] - [kli:n].

[слі:н] - [sli:n].

[бі:т] - [ bi: t].

[сі:] - [ si:].

Вправа V.

Виконайте порівняльну вправу, звертаючи увагу на довжину голосного:

[pi:t] - [pit].

[po:t] - [pot].

[ba:k] - [bЛk].

[pu:l] - [pul].

[he:] - [he].

Одночасно слідкуйте за усіма особливостями артикуляції англійських приголосних.

При виявленні в подальшому помилок в учнів у довжині голосних корисно вибірково повертатися до цих вправ. Для попередження помилок у вимові окремих голосних часто доводиться рекомендувати закріплення будь-якого елементу для даної фонеми.

Наприклад, відомо, що учні помиляються у вимові англійських голосних [o], [u], які вони надмірно огубляють за звичкою до однотипних фонем в рідній вимові, при цьому положення язика і нижньої щелепи може бути правильним.

3. Важкі поєднання фонем Питання про важкі поєднання фонем має на увазі труднощі, що виникають вже не стільки як труднощі окремих артикуляцій, скільки акумуляція їх у поєднанні в такій послідовності, яка створює нові труднощі і необхідність додаткового опрацювання. В цих випадках принцип попереднього усвідомлення всіх деталей переходу від одного устрою до іншого, врахування різних асимілятивних особливостей відіграє важливішу роль. Так, наприклад, у важкому поєднанні [str] необхідно наперед підготувати учнів до того, що після [s] кінчик язика повинен піднятись доверху і, торкнувшись альвеолярної дуги, утворити щілину для [r]. Без такої підготовки українські учні обов «язково вимовлять по-українськи [стр], як у слові страх.

Найбільш важкими поєднаннями фонем зазвичай вважають і т.п. В практиці навчання вимови можна зустрітися з великою різноманітністю важких поєднань приголосних, голосних з приголосними або тільки голосних у словах.

Досвід показує, що кращим є принцип роздільної підготовки артикуляційних органів до відтворення деяких важких для українських учнів взаємозв «язків між англійськими фонемами. Наприклад, якщо ми будемо готувати учнів до вимови поєднання, то запропонуємо це таким шляхом: подовжено і плавно вимовити, щоб язик «запам «ятав» потрібне положення. Потім плавний, чіткий перехід від до поступово перетворюється у швидкий.

Крім вже згаданих, важкими для учнів є й такі поєднання, як та інші поєднання з фонемою, в виду різкого переходу від одного положення органів мови до другого: необхідність від змикання губ чи верхнього положення язика миттєво перейти до значного розімкнення губ й одночасного створення низького підйому середньої спинки язика.

Перехід поєднань типу до носового сонанта чи до альвеолярних фонем також вимагає спеціальної підготовки органів мови. Одне слово приховує в собі ряд важких переходів органів мови від одного складного устрою до іншого; в ньому три фонеми дальньої групи у важкому артикуляційному поєднанні. Правильна артикуляція таких слів може бути тільки результатом довготривалого тренування органів мови.

Так, спочатку потрібно досягти правильної вимоги фонеми, далі навчити вимовляти, до поєднання шляхом швидкого відтягування язика додати, а після тренування вимови закінчити глухим задньоязичним і, нарешті, правильною вимовою всього слова. Тільки таким шляхом можна подолати труднощі вимови схожих слів. Якщо в слові тільки одна фонема вимовлена з помилкою, можна скоротити почленове навчання, виділивши цю фонему для повторного тренування.

Другим важким прикладом є слово, яке складається майже повністю з фонем дальньої групи, у вимові кожної з яких можливі помилки. Таке слово стає дуже важким для артикуляції, і навіть на основі свідомого наслідування учень його вимовити не може. Тільки повний артикуляційний аналіз слова з попереднім тренуванням окремих артикуляцій може дати позитивний результат.

Не варто доказувати, що стики, які ми спостерігаємо у сполученнях слів типу і т.п., також зумовили б певну складність для школярів і не можуть замовчуватись; їх вимову слід готувати шляхом попереднього опрацювання.

Пропонований прийом послідовного нарощування фонемного звучання, що підводить до закінченого звукового комплексу слова, після його закріплення на класних уроках, може підготувати учнів і до відповідних домашніх завдань. Наприклад, таке завдання можна сформулювати наступним чином: «Навчіться вимовляти нижченаведені слова, додержуючись умов (пауза) пауза) (пауза) Вимоги до вчителів, які навчають вимові.

Спостерігаючи факти, можна говорити про існування недоліків у фонетичних навичках вчителів. Помилки в фонетичному складі англійської мови в одних, відхилення від норми інтонації в інших, і, нарешті, внесення українського акценту в англійську мови — все це створює суперечливий фонетичний фон для учнів і не може не відбиватися на якості вимовних навичок. У зв «язку з цим необхідно висунути вимоги до вчителя, який навчає вимови.

Не дивлячись на те, що вимова характеризується неоднорідністю, вчитель повинен володіти всіма багатствами інтонаційних засобів рідної мови. Рідна вимова вчителя іноземної вимова повинна бути вільною від дефектів мови (картавість, заїкання, шепелявість, гнусавість й інше), артикуляція фонем в ізольованому положенні і в потоці мови повинна бути бездоганною, висловлювання повинно бути інтонаційно максимально насиченим.

Як пише А. Л. Трахтеров: «Інколи вчителі знають фонетику іноземних мов значно краще, аніж звуковий устрій української мови. Цей пробіл… робить вчителя безпомічним, змушує його використовувати примітивні прийоми, побудовані на неточних чи неправильних тлумаченнях і поясненнях.» Педагог же повинен вичленовувати в рідній вимові варіанти фонем, сприймати на слух стильові особливості вимови, діалектну вимову, вміти виправити помилку в рідній вимові учня.

Володіння виразною вимовою є одним з основних елементів у кваліфікації вчителя іноземної мови, одним з ефективних засобів, що сприяють швидкому сприйняттю і оволодінню учнями іноземні вимови. Певні знання в області загальної фонетики, що є частиною загальнолігвістичної підготовки, складають один з елементів кваліфікації вчителя.

Без сумніву, вчитель повинен володіти не якимось степенем вимови, а стійкими вимовно-слуховими навичками англійської мови у строгій відповідності з нормою вимови. Всі його артикуляції повинні бути виразними, чіткими, розбірливими.

А. Монігетті, говорячи про кваліфікацію вчителя іноземної мови, підкреслював, що «…необхідно, щоб вчитель володів зразковою вимовою і здібністю стереотипно відтворювати один і той самий звук, — назву цю здібність умовно „лінгофонічністю вчителя“. Не варто і додавати, що на практиці схожа лінгофонічність зустрічається досить рідко.».