Зміст вищої аграрної освіти у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст

Реферат на тему:

Зміст вищої аграрної освіти у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст.

На сучасному етапі соціально-економічного розвитку України зростають вимоги до якості аграрної освіти, обумовлені цілями та потребами цієї галузі, і, відповідно, зумовлюють необхідність подальшого удосконалення організації форм і методів фахового навчання.

Проведення реформ у сфері будь-якого напряму професійної освіти та її удосконалення тільки тоді дають позитивні результати, коли вони здійснюються на основі закономірностей, притаманних навчально-виховному процесу. Разом з тим, навчально-виховний процес є одним з основних проявів суспільних відносин, і, тому, на цей процес впливають будь-які суспільні відносини з їх численними суперечностями.

Специфічною рисою суспільних відносин на Україні завжди була аграрна складова у становленні та функціонуванні української національної свідомості, тому до таких суперечностей у навчально-виховному процесі вищих аграрних навчальних закладів України належать: стандартність змісту фахової освіти і специфічні вимоги до професійної підготовки фахівців для агропромислового комплексутенденція наближення навчання до реального виробництва і відсутність коштів на створення відповідної навчально-виробничої базипостійне зростання обсягів і змісту наукової інформації і недостатня гнучкість навчальних програм. Для розв’язання цих еволюційно складених суперечностей необхідно враховувати не лише реалії і перспективи соціально-економічного розвитку країни, освітній досвід передових країн світу, а й власний історичний шлях.

Проблема аграрної освіти вперше як самостійна тема почала розроблятися з 70−80-х років ХІХ ст. Серед перших, хто звернувся до цієї теми були такі дослідники, як: Г. Гумілевський, І. Міклашевський, І. Мещерський, М. Сурін, С. Щусєв. До загальних питань розвитку вищої освіти, еволюції форм і методів навчання, зокрема й у навчальному процесі аграрних вищих навчальних закладів, зверталися у своїх дослідженнях Архангельський С., Елютін В., Гатліх Г., Іванович К. та ін. Названі дослідники у своїх працях представляють історичний досвід спеціальних вищих навчальних закладів як базу створення умов для реформування вищої спеціальної освіти на сучасному етапі, наближенні її змісту та структури до сучасних умов.

У другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. аграрні вищі навчальні заклади перебували у підпорядкуванні різних міністерств та відомств, не існувало чіткої організації управління ними, типових навчальних планів і програм, а також конкретно визначених рівнів кваліфікації спеціалістів.

Основа змісту вищої аграрної освіти досліджуваного періоду було закладено лише у 1904 р. «Положенням про сільськогосподарську освіту», в якому визначався перелік предметів, на основі якого вищі агарні навчальні заклади складали навчальні плани. Їм надавалося право самостійно визначати зміст навчальних дисциплін, а також доповнювати навчальний план предметами, не передбаченими цим положенням, і вносити до них необхідні зміни. Навчальні плани вищих аграрних навчальних закладів повинні були враховувати особливості регіону та його потреби, а також спеціалізацію самого навчального закладу.

Зміст вищої аграрної освіти України досліджуваного періоду було закладено у навчальних планах, програмах та висвітлено у підручниках, посібниках і методичній літературі, розроблених не лише вітчизняними, а й зарубіжними фахівцями.

Типових навчальних програм для вищих аграрних навчальних закладів України у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. не існувало, тому у більшості випадків, складаючи їх використовувався досвід відповідних структур країн Західної Європи, Російської та Австро-Угорської імперій (навчальні плани та програми Берлінської вищої сільськогосподарської школи, агрономічної школи у Відні, Гори-Горецької вищої школи сільського господарства, Петровської академії).

Навчальні плани вищих аграрних навчальних закладів складались з предметів, які можна поділити на три групи: загальні, допоміжні і спеціальні.

Так, з урахуванням досвіду Петровської академії було складено навчальний план сільськогосподарського відділення Київського політехнічного інституту, яке готувало фахівців зі спеціальностей: часткове землеробство, пов’язане з вивченням сільськогосподарських машин і знарядь працічасткова зоотехніясільськогосподарська економія і статистикаенциклопедія ліпних наук. У 1899−1912 рр. тут викладалися такі дисципліни: 1. Закон Божий- 2. Загальні предмети: фізика, неорганічна хімія, якісний і кількісний аналіз, анатомія рослин, фізіологія рослин, кристалографія, мінералогія, геологія, зоологія, ентомологія, фізіологія тварин, морфологія і систематика рослин, мікробіологія, рослинні паразити- 3. Спеціальні предмети: сільсько-господарська метеорологія, прикладна ентомологія, загальна зоотехнія, загальне рослинництво, землеробство, зоогігієна, сільськогосподарське машинобудування, часткова зоотехнія і часткове землеробство, сільськогосподарська економія і статистика, енциклопедія лісових наук- 4. Додаткові предмети: політична економія, будівельне мистецтво, геодезія, сільськогосподарська технологія, ветеринарія, садівництво. Слід зазначити, що з дозволу Ради інституту студентам надавалось право слухати крім предметів свого відділення, один чи кілька предметів інших відділень і здавати з прослуханих курсів відповідні іспити у повному обсязі базової дисципліни чи спеціального курсу [1, с. 10−11].

Загальноосвітні і допоміжні предмети мали професійну спрямованість. Вони були основою для оволодіння студентами професійними знаннями і сприяли розумінню явищ, пов’язаних із аграрним господарством та виробництвом. Програми із спеціальних предметів будувались на основі поєднання природничо-наукового і сільськогосподарського матеріалу. Передбачалось ознайомлення з усім комплексом робіт, пов’язаних з вивченням тієї чи іншої галузі сільського господарства. Так, програма із землеробства охоплювала такі розділи: ґрунти (їх хімічний склад, фізичні властивості та інші характеристики), сільськогосподарські знаряддя і машини, обробка ґрунту, угноєння ґрунту, сівба, обробіток різноманітних культур, збір урожаю, його збереження. Слід зазначити, що студентів знайомили також з переробкою сільськогосподарської сировини і виготовлення продукції (наприклад: борошна, цукру, сирів, ковбас тощо).

У аграрних вищих навчальних закладах другої половини ХІХ — початку ХХ ст. програмами з вивчення загальноосвітніх дисциплін (Закону Божого, російської мови тощо) передбачалось повторення курсу університетів, затверджених Міністерством Народної освіти. Навчальні програми з деяких спеціальних дисциплін також затверджувало Міністерство Народної освіти, так були затверджені програми з дисциплін: сільськогосподарська статистика, сільськогосподарська економія, часткове землеробство, часткова зоотехнія. Розроблялись списки головних посібників і методичних рекомендацій з дисциплін.

Одним із основних напрямів здійснення роботи викладачів аграрних вищих навчальних закладів у другій половині ХІХ — початку ХХ ст. була підготовка і написання навчальних «курсів», підручників і керівництв для студентів. Згідно з «Положенням про сільськогосподарську освіту» 1904 р. у обов’язки аграрних вищих навчальних закладів входило спостереження за організацією навчально-виховного процесу у середніх та нижчих сільськогосподарських навчальних закладах і надання їм конкретної методичної допомоги, а саме видання різної педагогічної літератури. Крім того, навчальні матеріали були необхідні і для студентів, а також від аграрних вищих навчальних закладів у досліджуваний період перш за все вимагалась популяризація наукових знань з розвитку сільського господарства в суспільстві.

Слід зазначити, що у Харківському ветеринарному інституті навчальні плани відрізнялись тим, що тижневе навантаження було значно меншим, ніж у провідних вищих навчальних закладах Європи. Там не виділялись в окремі дисципліни паразитологія, був невеликим курс з акушерства [2, с. 34]. У Харківському ветеринарному інституті навчальні предмети поділялись на п’ять основних категорій. До першої категорії відносились науки, що вивчали організми тварин у хворому і здоровому станідо другої - науки про виховання домашніх тварин та фармакологія із рецептурою та ін.- до третьої - загальна та часткова терапія, хірургія, роботи з підковування копит твариндо четвертої - наука про повивальне мистецтво і судову ветеринаріюп'ята категорія підсумовувала обсяг знань з ветеринарії і вивчала історію ветеринарії [3, с. 38].

На початку виникнення у Новоолександрійському інституті сільського господарства та лісівництва термін навчання становив три роки і основна увага у навчально-виховному процесі зверталась на спеціальні дисципліни, вивчення яких відбувалось, переважно, практичним шляхом.

Слухачам вищих курсів з виноробства у Нікітському ботанічному саду протягом двох років викладали такі предмети: хімія виноробствавиноробствопогрібне господарствовинокуріння з вижимок, виробництво коньяку та обробіток побічних продуктів винокуріннявиноградарствохвороби виноградної лози та її шкідникиведення погрібних книг [4, с. 124].

У цей же час у Західній Україні діяла Дублінська рільнича академія, заснована у 1855 р. Навчальним планом цього вищого закладу освіти було передбачено такий розподіл тижневого навчального навантаження для студентів: І курс: І семестр — 25 год лекцій та 14 год лабораторних та практичних занять, ІІ семестр — 24 год лекцій та 18 практичних занятьІІ курс: І семестр — 24 год лекцій та 17 год практичних занять, ІІ семестр — 20 год лекцій та 17 год практичних занятьІІ курс: І семестр — 22 год лекцій та 12 год практичних занять, ІІ семестр — 13 год лекцій та 12 год практичних занять. Аналіз навчальних планів і програм свідчить, що у Дублінській рільничий академії прагнули підготувати спеціалістів з достатніми теоретичними знаннями і практичним досвідом. У навчальних планах домінували фундаментальні науки. Вони виконували засадну функцію сільськогосподарського виробництва, на їхній основі ґрунтувалися теоретично поглиблені та розширені фахові предмети.

Зміст освіти завжди адекватно відображає існуючу дійсність та ідеологію свого часу, тому у досліджуваний період всі навчальні плани вищих спеціальних навчальних закладів складалися за таким принципом, щоб студенти, майже упродовж дня займались теоретичним та практичним навчанням і не мали багато вільного часу. Така система організації навчання студентів часто викликала до життя зайві та зовсім непотрібні навчальні дисципліни. Так, у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. одним із подібних предметів був дуже широкий курс богослов’я, обов’язкового для відвідування студентів всіх вищих навчальних закладів, який передбачав не вивчення релігії як соціального явища або Біблії як пам’ятника культури, а читання та цитування напам’ять відомих на той час релігійних праць та трактатів. До того ж, крім відвідування лекцій, студенти обов’язково складали іспит з цього предмета. Зрозуміло, що провідних діячів освіти досліджуваного періоду обурювала існуюча система навчання, і на засіданнях навчальних комітетів та Рад часто обговорювалось питання відповідності навчальних програм вимогам розвитку сільського господарства та промисловості.

Список використаної літератури.

1. Становлення і розвиток аграрної освіти і науки в Україні (з найдавніших часів і до сьогодення) / За ред. С. Живори. — К.: НАУ, 2004. — 144 с.

2. Дубляни. (Школи і крайові заклади в Дублянах). — Львів, 1997. — 263 с.

3. Степанович Е. П. Высшая специальная школа на Украине (конец ХІХ — начало ХХ в. — К.: АН УССР, Ин-т истории Украины, 1991. — 101 с.

4. Мещерский И. Н. Высшее сельскохозяйственное образование в России и за границей. — СПб.: Тип. В. Киршбаума, 1893. — 353 с.