Коран – священна книга мусульман

Тема курсової роботи:

Коран — священна книга мусульман".

Вступ У багатьох релігіях світу маються книги, що шануються віруючими як священні. Сюжети священних книг («Веди» — в індусів, Авеста" - в зороастрійців, «Коран» — у мусульман, «Біблія» (Старий завіт) — в іудеїв, «Біблія», що включає крім «Старого завіту» «Новий завіт», — у християн), так і сюжети давньогрецьких міфів досі залишилися жити у віках, їх вплив на образотворче мистецтво і літературу, як колись, так і зараз, є безсумнівним, і не потребує доведення.

Вивчення початку людської культури, поглиблюється у сиву давнину найперших історичних епох. Саме цей час поклав початок її міфотворчості, що розвивалася протягом багатьох століть, а то й тисячоліть. У форму легенд, притч та міфів виливалася спроба людей переосмислити взаємовідносини між людиною та природою, спроба пояснити різні природні явища, та ін. Таким чином сформувалися різні біблійні, коранічні, величні легенди, міфи та притчі, тощо.

Біблійні, чи інші сказання, міфи Давньої Греції, мали неабиякий вплив на розвиток культури населення того часу.

В них містяться сказання про бога і про богів, їхніх вісниках, посланниках і пророках, розповіді про загробне царство, ангелів і чортів, раї і пеклі, про те, як і ким створені світ, земля, людина, тварини і рослини, установлені обряди і звичаї, визначені учинки віруючих, часом навіть перелічується, які з них похвальні, гідні нагороди — земної і загробної і які - засуджувані, переслідувані людськими і небесними законами.

Проповідники всіх релігій затверджують, що тільки книги їхньої віри правильні, божественні, боговдохновенні. Наука ж підходить до всіх цих книг однаково, об'єктивно, без упередженості. Так вона розглядає і Коран, що в перекладі з арабської мови означає «читання» — головну священну книгу мусульман і водночас є першою писемною пам’яткою арабської літератури, що відіграла надзвичайно велику роль у формуванні арабської літературної мови.

В даній роботі простежена історія виникнення ісламу та значення священної книги мусульман -«Корану».

Виникнення ісламу.

Проблема виникнення релігії дуже важлива для повного розуміння її суті і значення. Якщо ми хочемо досконало знати якесь явище чи річ, ми неодмінно поставимо питання: звідки, чому, як і коли вони виникли і, лише одержавши відповідь на запитання, ми здобудемо знання про це явище. Це стосується і релігії.

В цьому розділі я простежую виникнення третьої (найпізнішою за часом виникнення) світової релігії - іслам — мусульманство. Інтерес до цієї теми виник особисто в мене завдяки шкільній екскурсії до київської мечеті. Походження ісламу з’ясовано детальніше, ніж походження християнства та буддизму, бо воно майже від самого початку висвітлюється письмовими джерелами.

Це одна з найпоширеніших релігій: послідовників її налічується близько 800 мільйонів (за даними на 1985 р.), переважно в Північній Африці, Південне-Західній, Південній і Південно-Східній Азії. Іракомовні народи майже повністю сповідують іслам, тюрко — та ірано мовні — в переважній більшості; багато мусульман також серед північно-індійських народів; населення Індонезії ледь не все дотримується ісламу.

Іслам зародився в Аравії в VII столітті нашої ери.

«Іслам» у перекладі з арабського означає покірність, «мусульманство» — (від арабського «муслім») — відданий Аллаху. За мусульманською традицією, засновником ісламу був пророк Мухаммед—араб, що жив у Мецці; він нібито одержав від бога Аллаху низку «одкровень», записаних у священній книзі — Корані, і передав їх людям.

Посланець Аллаха.

Маулід — день народження пророка Мухаммеда — відмічається 12 числа місяця раби ал-аввай по місячному календарю. Це сталося в «рік слона », тобто в 570 р. Маулід співпадає з днем смерті Мухаммеда. Символічний збіг дат народження і смерті, тобто народження для вічного життя, був даний Мухаммеду Творцем в знак його особливої місії носія Прозріння, останнього, як прочитає іслам, Пророка в історії людства.

Згідно з переказами, народження Мухаммеда було передбачене пророками Ібрахимом (Авраамом), Ісмаїлом, Мусой (Моїсеєм) і Ісой (Ісусом Христом). У цих «подвійних «іменах немає нічого дивного, оскільки іслам відноситься до так званих авраамічних релігій і мусульмани нарівні з іудеями і християнами шанують одних і тих же старозавітних пророків, а так само Ісуса Христа як одного з них.

Мухаммед був уродженцем Мекки, міста в західній частині Аравійського півострова, де давно осіло сильне плем «я курейш.

Жили в Мекке і іудаісти, і християни, а так само ханіфи аскети, благочестиві люди, що сповідали суворий принцип єдиного Бога. Пантеон язичницької Мекки складався з безлічі богів, один з яких носив ім «я Аллах.

Благополучний брак дав Мухаммеду забезпечене життя, що дозволяло мати досить вільного часу, який протягом багатьох років він присвячував релігійному шуканню. Духовне напруження, що спонукало Мухаммеда до роздумів про мету і значення життя, про основи світобудови, з роками все міцніло і, нарешті, оформилося в переконання, що саме він має дізнатися істинного Бога і виконати місію сповіщення одноплемінникам істинної віри.

Я не буду зупинятися на видіннях і прозріннях, що неодноразово сходили на Мухаммеда через обмеження роботи по об «єму, скажу тільки, що Мухаммед, подолавши невпевненість, все ж зважився на те, чого вимагав від нього Аллах: він став проповідувати Слово Боже.

Мухаммед зі схилу горба Сафа, криком, що звичайно попереджував городян про небезпеку, сповістив жителів Мекки про Слово Боже, що було низпослане йому. Він закликав відмовитися від поклоніння ідолам і звернутися до Аллаха, одного єдиного Бога. Ім «я Аллах є лише одним з позначень Бога, істинного ж Його імені не знає ніхто з мешканців.

Мухаммед оголосив, що інших богів просто не існує, а віруючі в них будуть покарані Аллахом. У світі все здійснюється по волі Аллаха. Він нагороджує за упокорювання і віру, карає за гординю і негідність. З кожного на суді у Аллаха спитається по його справах, і всім віддасться сповна.

Аллах продовжував посилати Мухаммеду нові знамення, роз «яснюючи, як мусульманам спілкуватися з іновірцями, як їм поводитися по відношенню до Пророка, як ділити військову здобич і успадковане майно. Були проголошені заборони на лихварство, азартні ігри, алкогольні напої, вживання в їжу свинини. Об «єднання людей, що Склалося навколо Мухаммеда скріплялося тепер не кровною спорідненістю, а загальною вірою, братством Духа. Доступ в умму (нову общину) був відкритий для всіх, хто приймав іслам і визнавав Мухаммеда як духовного і світського вождя. Таким чином, в свідомості мусульман з самого початку злилися релігія і політика, духовна і світська влада, віросповідання і морально-правові встановлення.

Віровчення ісламу.

На час смерті Мухаммеда (632 р.) нове віровчення було ще зовсім не оформлене. Головні його положення можна віднайти в Корані, за всієї хаотичності цієї книги. Пізніше їх розвинули мусульманські богослови.

Догматика ісламу дуже проста. Мусульманин повинен твердо вірити, що існує тільки один бог—Аллах; що Мухаммед був його посланцем-пророком;

що до нього бог посилав людям і інших пророків —це біблійні Адам, Ной, Авраам, Мойсей, християнський Ісус, але Мухаммед вищий за них; що існують ангели і злі духи (джини), хоча ці останні, що перейшли в іслам з стародавніх рабських вірувань, не завжди злі, вони теж перебувають під владою бога і виконують його волю; що в останній день світу мертві воскреснуть і всі отримають відплату за свої справи: праведні, котрі шанують бога, — насолоджуватимуться в раю, грішні й невірні - горітимуть у пеклі; нарешті, що існує божественне визначення, бо Аллах кожній людині наперед визначив її долю.

Аллах зображується в Корані як істота із суто людськими мораль — ними якостями, але в найвищому ступені. Він то гнівається на людей, то прощає їх; одних любить, інших ненавидить.

Як іудейський і християнський боги, Аллах без жодної розумної причини наперед прирік одних людей на праведне життя і майбутнє блаженство, інших —на беззаконня і загробні муки… А втім у Корані, як і в Євангеліях, бог багатократно іменується ласкавим, милосердним.

Найважливіша ж якість Аллаха—це його безмежні могутність і велич. Тому й найважливіша догматична і моральна вимога в Корані — це вимога повної, безумовної покори людини волі Аллаха.

Основна частина.

Коран — «книга книг» ісламу Коран — головна священна книга мусульман, як П’ятикнижжя Мойсеєве для євреїв, Євангелія для християн. Для вивчення раннього ісламу Коран — найважливіше джерело.

Сам Мухаммед нічого не писав: він був, очевидно, не письменним. Залишилися окремі записи його висловлювань і повчань, зроблені в різний час. Мухаммедові приписуються тексти і ранішого часу, і пізніші.

Із цих записів було зроблено близько 650 р. звід, що отримав назву «Коран» Qur «an, що в перекладі з арабського означає читати вголос речитативом, декламувати.

Книгу цю оголосили священною, позаяк її начебто продиктував самому пророкові архангел Джебраїл (Гавриїл); записи, що не ввійшли до неї, було знищено.

Спочатку пророчі одкровення передавалися в громаді неписемно, по пам’яті. Але згодом, у Медині за вказівкою Мухаммеда стали вестися систематичні записи. Канонізація змісту Корану і складання остаточної редакції відбулося при халіфі Оліфі (644−656 р.р.). Коран наказує арабам залишити «звичаї батьків» на користь правил, встановлених ісламом. У самому Корані його правова значимість визначається в такий спосіб: «Отже, ми низпослали його як арабський судебник» .

Коран складається з 114 глав (сур) куди увійшли проповіді, настанови, молитви, повчальні оповіді, з якими у формі «божественних одкровень» виступав засновник ісламу Мухаммед (517−632рр.) у Мецці й Медині.

Сури розчленовані на 6219 віршів (аятів). Велика частина цих віршів має міфологічний характер, і лише близько 500 віршів містить розпорядження, що відносяться до правил поведінки мусульман.

При цьому не більш ніж 80 з них можна розглядати як власне правові (в основному це правила, що відносяться до шлюбу і родини), інші стосуються релігійного ритуалу й обов’язків.

Розташовані вони без усякого порядку, просто по розмірах: більш довгі ближче до початку, більш короткі - до кінця. Сури меккійські (більш ранні) і мединські (більш пізні) перемішані. Те саме повторюється багатослівно в різних сурах.

Вигуки і прославляння величі і могутності Аллаха чергуються з розпорядженнями, заборонами і погрозами «гієною» у майбутнім житті всім невірним. У Корані зовсім непомітно слідів такої редакційно-літературної обробки, як у християнському Євангелії: це зовсім сирі, неопрацьовані тексти.

Велика частина положень Корана носить казуальний характер і являє собою конкретні тлумачення, дані пророком у зв’язку з окремими випадками. Але багато встановлень мають дуже невизначений вигляд і можуть набувати різного сенсу в залежності від того. який зміст у них вкладається.

У наступній судово-богословській практиці й у правовій доктрині в результаті досить вільного тлумачення вони одержали своє вираження в суперечливих, а нерідко і у взаємовиключних правових розпорядженнях.

Сури Корану різного розміру: у 2-й, найбільшої з них — 286 аятів,.

а в найменших — 103, 108 і 110-й — усього по три аята. Довжина сур зменшується, якщо не вважати невеликих відхилень, до кінця книги. Перша сура — «аль-фатіха» — «Відкриваюча книгу» містить усього сім аятів; вона вживається як молитва, свого роду мусульманський «Отче наш».

По віровченню ісламу, Коран — книга нестворена, існуюча предвічно, як сам Бог, Аллах; вона — Його «слово» (2:70; 9:6; 48:15).

Оригінал Корана, згідно ісламу, написаний арабською мовою на аркушах -.

сухуф і сувої з ним зберігаються на сьомому небі, звідси й одне з його назв — Світки, Книга (74:52; 80:13; 98:2). Коран — «Мати книги» — розум аль-кітаб, знаходиться під престолом Аллаха; і тільки один Аллах у цієї небесний книзі «стирає, що бажає, і затверджує» (К., 13:39).

Історія людства по Корану.

У Корані відсутнє представлення про людину як «венець утвору», а також про поступовість розвитку життя на Землі, її біосфери і тим більше ноосфери — сфери людського розуму.

Відповідно до Корана, створенню Аллахом людини передував акт створення їм янголів і джинів, його небесної крилатої опори. У сурі «Янголи» про це сказано: «Хвала Аллаху, творцю небес і землі, зробившему янголів посланниками, що володіють крилами подвійними, потрійними і четверними. Він збільшує в утворі, що йому завгодно» (К., 35:1); він «створив джинів з чистого вогню» (К., 55:14); «з вогню пекучого» (К., 15:27).

І все-таки акту створення людини Аллах, судячи по викладеному в Корані стародавньому арабському сказанню, додає особливе значення. Навіть після того як їм був виліплений свого роду манекен людини і залишилося лише його оживити, Аллах вирішив обговорити свій вчинок з раніше ним створеними багатокрилими помічниками.

Деякі з новітніх коментаторів намагалися вбачити у цьому «обговоренні» ознаку особливої демократичності всевишнього.

Тим часом, якщо виходити з Корана, це «обговорення» чи «рада», «бесіда», «змагання» з «верховним сонмом» ангелів виглядає дуже деспотично.

У всякому разі, у цьому «обговоренні» не почувалося якої-небудь терпимості, уваги до скликаного ангельського сонму, навіть ознаки толерантності. Творець заздалегідь визначив своє рішення і, вислухавши єдиного, що заперечував, відразу суворо покарав його.

Коран у декількох сурах повертається до цього епізоду, але щораз.

викладає усього лише сухий конспект, як би канву розповіді про «раду».

Так, у сурі 38 читаємо:

«От сказав господь твій янголам: «Я створюю людину з глини. А коли я його завершу і вдуну в нього від мого духу, то упадіть, поклоняючись йому!» І упали ангели всі разом, крім Ібіса цього аята (38:74) виходить,.

що Ібіс — з янголів, а, згідно аяту 48 18-й сури Корана, «був він.

із джинів".

Намагаючись знайти вихід з цього протиріччя, автори тафсирів приводять складні «доводи», по одним з яких Ібліс — з янголів, але судячи з його вчинків — із джинів, а по іншим — він по природі своєї джин, але жив серед янголів і навіть командував тисячами з них, — він загордився і виявився невірним.

Аллах сказав: «Іблис, що удержало тебе від поклоніння тому, що я створив своїми руками? Чи загордився ти, чи (виявив зарозумілість) виявився з вищих?».

Ібліс сказав: «Я краще його: ти створив мене з вогню, а його створив із глини».

Аллах сказав: «Виходи ж звідси; адже ти — побитий каменями. І над тобою мій проклін до дня страшного суду».

Він сказав: «Господи, відстрочи мені до дня, коли люди будуть відроджені!».

Аллах сказав: «Воістину, ти з тих, кому відстрочено до дня визначеного терміну!».

Ібліс сказав: «Клянуся ж твоєю величчю, я спокушу їх усіх, крім рабів твоїх серед них чистих!».

Аллах сказав: «Воістину, я говорю правду, наповню я геєну тобою і тими, хто пішов за тобою, -усіма!» (К., 38:71−85).

Отже, створення першої людини, відповідно до Корана, одночасно з’явилося актом падіння чи джина ангела «з числа вищих», що стало дияволом, сатаною, шайтаном, царем пекл.

Утім, у 2-й сурі Корана падіння Ібліса, а також уведення людини в рай зображено вже с іншими подробицями. Насамперед, тут сказано не тільки про першу людину, але і про його чоловіка. Адам вже одушевлений і представлений ангелам у якості «намісника» Аллаха «на землі».

А ангели дають зрозуміти Аллаху, що вони вже знають, на що здатно людство, і явно їх не схвалюють. Ангели говорять Аллаху: «Хіба ти установиш на ній (Землі) того, хто буде там робити нечестиве і проливати кров, а ми підносимо хвалу тобі і святимо тебе?».

Слідом за цим у Корані знову продовжена досить суха конспективна мова: «И навчив він Адама всім іменам (ангелів; а по тлумаченню шиїтських богословів — ще не народжених на землі їх верховних імамів), а потім запропонував їхнім ангелам і сказав: «Повідомите мені імена цих, якщо ви правдиві».

Вони сказали: «Хвала тобі! Ми знаємо тільки те, чому ти нас навчив. Воістину, ти — знаючий, мудрий!».

Він сказав: «Про Адама, повідом їм імена їх!» І коли він повідомив їм імена.

їх, то він (Аллах) сказав: «Хіба я вам не говорив, що знаю сховане на небесах і на землі і знаю те, що ви виявляєте, і те, що ховаєте?» І от, сказали ми ангелам: «Поклонитеся Адамові!» І поклонилися вони, крім Ібліса. Він відмовився і звеличився і виявився невіруючим.

І ми сказали: «Адам! Оселися ти і твоя дружина в раї і харчуйтеся відтіля на задоволення, де побажаєте, але не наближайтеся до цього дерева, щоб не виявитися з несправедливих».

І змусив їхній сатана спіткнутися до нього і вивів їх відтіля, де вони були. І ми сказали: «Зваліться, [будучи] ворогами один одному! Для вас на землі місце перебування і користування до часу» (К., 2:234).

З незначними змінами цей текст приведений у сурах 15, аятах 26−43 і 20, аятах 114−126. Зміни відносяться, зокрема, до уточнення того, з чого створена людина. Слід зазначити, що в Корані немає по цьому питанню єдиного погляду. Так, у сурі 15 тричі повторено: «зі звучної, із глини, убраної у форму». Крім цього говориться, що бог створив людину з пороху (3:52; 22:5), з сутності «глини» (7:11), із глини сухий, звучної, як судина, глиняне блюдо (55:13), ще з глини липкою, що пристає, отже сирий (37:11), із глини гончарної, «бідніли» (15:26); нарешті - «з води».

З вологи — «із краплі» — люди і розмножується (25:56; 80:17−18). По останньому питанню в Корані викладений, утім, і іншої, погляд, висхідний, як з’ясовується, до концепції, широко розповсюдженої в древньому світі: бог «створив людину зі згустку» крові (К., 96:1−2); з нього ж він формується (23:14). Розходження цих версій зайвий раз підтверджує складність і неодночасність складання Корана.

Вигадливим нагадуванням про нелегку аравійську дійсність у 20-й сурі є звернені до Адама і його дружині слова Аллаха, сказані після того, як Ібліс відмовився поклонитися. «Адам! — попередив Аллах. — Адже це — ворог твій і твоя дружина. Нехай же він не зведе вас з раю, так не виявишся ти нещасливим! Адже тобі можна не голодувати там у раю, і не бути голим, і не жадати там, і не страждати від спеки» (К., 20:115−117).

Однак у наступному ж рядку виявляється, що всі ці попередження Аллаха, що визначає, виявилися даремними. «І нашептав йому (Адамові) сатана, він сказав: „Адам, чи не вказати тобі на дерево вічності і влада неминучу?“ І вони обоє (Адам і його дружина) поїли від нього, і виявилася перед ними їхня скверна, і стали вони зшивати для себе райські листи, і ослухався Адам добродії свого і збився зі шляху» (К., 20:118−119).

У сурі 7, спокушаючи Адама і його дружину, Ібліс уточнив: «Заборонив вам ваш Господь це дерево тільки тому, щоб ви не виявилися чи ангелами не стали вічними» (К., 7:20).

Лише після «гріхопадіння» своїх створень Аллах виявив завзятість. У 20-й сурі, слідом за нейтральним аятом 120 («Потім обрав його господь і простив його і повів прямим шляхом») читаємо: «Він (Аллах) сказав: „Зваліться з нього (з раю) разом, ворогами друг другу! А якщо прийде до вас від мене посібник — те, хто піде за моїм посібником, той не зіб'ється і не буде нещасливим! А хто відвернеться від спогаду про мене, у того, воістину, буде тісна життя! І в день воскресіння зберемо ми його сліпим“… Звичайно, покарання майбутнього життя сильніше і довше!» (К., 20: 121−123, 127).

Достаток у «слові Аллаха» подібних настроїв, зв’язаних з обіцянками близьких змін у житті арабів і настанням «кінця світу», світопредставлення, привело окремих дослідників до висновку про те, що Коран (за винятком тих його місць, що мають законодавчий характер і за часом свого походження є більш пізніми) є новий «Апокаліпсис», «одкровення про кінець світу».

Як ми знаємо, у Корані дійсно говориться про «годину кінця світу» і про те, що він є близьким. «Я (Аллах) готовий його відкрити, щоб усяка душа одержала розплату за те, про що намагається!» (К., 20:15 — 16).

Однак історія підтвердила, що не мотиви, зв’язані з чеканням кінця світу, що містилися в проповідях пророків раннього ісламу, споювали і піднімали народ на боротьбу проти погрози чужоземного ярма, за об'єднання арабських пологів і племен, не вони відбивали процес.

Безнадійність, розпач, думки про те, що порятунок і воздаяння прийдуть після смерті, ніколи не піднімали на боротьбу, не служили надійною підтримкою людям. Якщо вважати, що «життя найближча», то є єдина земна дійсність, «тільки користування оманне», як написано в Корані (К., 57:19−20), те чи коштує за обман боротися? Коран же цю думку ще підігріває домислом про те, що, «хто бажає посіву для ближньої (інакше кажучи, земного життя)… немає його в останній (посмертної) ніякої долі!» (К., 42:19).

«Люди! — застерігає Коран. — Бійтеся добродії вашого і страшитеся дня, коли батько не відшкодує за дитину і породжений (від нього) не відшкодує нічим за свого батька! Воістину, існування Аллаху — істина; нехай же тебе не зваблює життя найближча…» (К., 31:32−33), — це єдине земне життя.

Характерною рисою численних закликів Корана до віри в посмертну долю, що може бути два шляхи — добрий і злий, прекрасний і огидний, є те, що мислиться як воздаяння за земні справи людей; що буде — залежить від поводження, учинків, переконань, дій людини.

У доісламських культах арабів подібної віри в скільки-небудь розробленому виді не було. З чужоземних релігій це знаходимо тією чи.

іншою мірою в християнстві й іудаїзмі і більш чітко — у зороастризмі, якому близькі і деякі картини потойбічного «життя», намальовані в Корані.

Для того щоб араби повірили в ці обіцянки, як видно з Корана, проповідники його «істин» повинні були прикласти чимало енергії. Їм насамперед було необхідно переконати людей у тім, що їх постійні життєві спостереження, їхній досвід, що свідчать про те, що тіло, що розпалося після смерті, що змішалося з землею, розсіяне, розпилене по піску і т.п., неможливо відновити, — неправильні.

«У всякого народу — своя межа і коли прийде їхню межу, то вони не сповільнять ні на годину і не прискорять… Хто ж кривдніше того, хто вигадав на Аллаха чи неправда вважав неправдою його знамення? Цих осягне їхня доля з книги (тобто визначене покарання). А коли прийдуть до них наші посланці, щоб завершити їхнє життя, вони скажуть: «Де ж ті, кого ви призивали крім Аллаха?» Вони скажуть: «Утратилися від нас!» І засвідчать проти самих себе, що вони були невірними. Він (Аллах) скаже: «Увійдіть серед народів, що пройшли до вас із джинів і людей, у вогонь!» Кожен раз, як входив один народ, він проклинав йому подібний. А коли вони зібралися всі там, те іншої сказав про перший: «Господи! Ці збили нас, пішли ж їм покарання подвійне з вогню». Він (Аллах) сказав: «Кожному — подвійне, тільки ви не знаєте!» І сказав перший іншому: «У ви не було переваги перед нами; укусите ж покарання за те, що ви придбали!» (К., 7:32, 35−37).

Такі «гуманні» відносини між людьми, навіть цілими народами, виховували Кораном. Для досягнення більшого ефекту, писавший один з аятів 7-й сури прибіг навіть до відомого євангельського виречення, утім, близькому образам аравійської дійсності: «Воістину, ті, які вважали неправдою наші (Аллаха) знамення і звеличувалися над ними, не відкриються їм ворота неба, і не увійдуть вони в рай, поки не увійде верблюд у голкове вухо (порівн. євангелія від Матфея, гл. 19, с.24; Луки, гл. 18, ст.25; Марка, гл. 10, ст.25). Так відплачуємо ми грішникам!» (К., 7:38).

У рай же, де «течуть ріки», «прийшли посланці добродії… з істиною, і було виголошено: «От вам — рай, що даний вам у спадщину за те, що ви робили!» І воззвали мешканці раю до мешканцям вогню: «Ми знайшли те, що обіцяв нам наш господь, істиною, чи знайшли ви істиною те, що обіцяв ваш господи?».

Вони сказали: «Так». І виголосив глашатай серед них: «Проклін Аллаха на несправедливих, які відвертають від шляху Аллаха і прагнуть звернути його в кривизну і не вірують вони в життя майбутнє!» І між ними — завіса, а на перешкоді - люди, що знають усіх по їхніх ознаках. І воззовут.

до мешканців раю: «Світ вам!» — і ті, котрі не ввійшли в нього, хоча і бажали… І виголосять мешканці вогню до мешканців раю: «Пролийте на нас воду, чи те, чим наділив вас Аллах!» Вони скажуть: «Аллах заборонив і те й інше для невірних…» (К., 7:41−44, 48).

Отже, коли в тих, що попали у рай прокинеться почуття жалю, людинолюбства, то їх відразу заглушать забороною всемилостивого Аллаха.

Більш того, «коли вони (ті, що потрапили в пекло) будуть благати про допомогу, їм допоможуть водою, подібною до розтопленого металу, що буде палити обличчя. Болісне питво! Томливе місце відпочинку!» (18:28).

«Щораз, як захочуть вони вийти з нього (пекла), з мучень у ньому, вони будуть повертатись в нього: «насолоджуйтеся мукою в полум'ї!» (22:22).

Коли ж страждальці валу віддадуть перевагу смерті випробовуваним мученням, їх позбавлять і смерті. «Вони викликнуть: „Малік (У даному випадку слово „Малік“ — власне ім'я ангела, що володарює над джаханнам — гієною, пеклом. Крім нього в коранічному пеклі 19 стражів (74:30−31)), господь твій послав би нам кончину!“ Він скаже: ви залишитеся тут назавжди» (43:77). Але грішники не заспокояться. «І коли вони, зв’язані одні з іншими, їм (Маліком) будуть повалені в тісне приміщення, тоді вони там будуть просити собі знищення.

«У день цей, — вчить Коран, — не просіть собі однократного знищення, але просіть собі багаторазових знищень» (25:14−15). Але у гієні «йому (винному перед Аллахом) ні смерть, ні життя» (20:76), «він у ньому (у великому вогні) не вмре, але і не буде жити» (87:12−13).

«Там, — говориться у Корані, — вони пробудуть, поки існують небеса і земля (твердження, що має суперечливі тлумачення), якщо тільки Аллах не захоче чого-небудь особливого: тому що Аллах твій є повновладний здійснювач того, що хоче» (11:109).

Таке людинолюбство розглянутої нами священної книги мусульман Корану, характеризують як добуток послідовного високого гуманізму.

Кожен мусульманин повинен вивчать та дуже гарно знать Коран. Якщо він в чому-небудь поклявся на Корані, ця клятва — свята і непорушна. Священна книга спонукає мусульман до терпіння. «Терпіння з вірою приводять до перемоги (успіху)» написано в Корані. Згідно з ним терпіння буває трьох видів:

а) терпіння в дотриманні того, що повідав Аллах;

б) терпіння в утриманні від того, що заборонив Аллах;

в) терпіння в випробуваннях, що послані Аллахом.

Коран допускає джахід — священну війну с невірними та закликає до розповсюдження ісламу в усьому світі.

Етика ісламу згідно з Кораном.

Етика ісламу досить елементарна. Вимагається бути справедливим, віддячувати за добро добром, за зло злом, бути щедрим, допомагати бідним та ін. Нездійсненних моральних вимог в ісламі, на відміну від християнства, немає.

У сімейній моралі та в поглядах ісламу на статеві відносини відобразилися поняття патріархально-родового устрою.

Жінка—підневільна істота, яку створив Аллах для втіхи чоловіка. Водночас у Корані визнаються людські й громадянські права жінки: засуджується надмірна жорстокість чоловіка щодо жінки, застерігаються майнові права жінки—право на посаг, на спадок. Коран певною мірою полегшив становище жінки порівняно з патріархальним звичаєвим правом арабів.

Характерною особливістю мусульманської релігії є те, що вона енергійно втручається в усі аспекти людського життя. І особисте, і сімейне, і суспільне життя мусульман, політика, правові відносини, суд, культурний уклад —усе це має цілковито підлягати релігійним законам.

У попередні епохи в мусульманських країнах спостерігалося повне зрощення державної та церковної влади: глава держави (халіф, падишах) вважався спадкоємцем пророка, вище духовенство складало штат його радників, суд перебував повністю в руках духовних осіб.

І кримінальне, і цивільне право ґрунтувалися на релігійному законі —шаріаті. Слідкували за виконанням норм шаріату і тлумачили їх мусульманські богослови. Тому й мусульманське духовенство виконувало й виконує скоріше світські, ніж суто релігійні функції.

Мулла, що перебуває при мечеті,—це, власне, учитель у церковній школі.

Каді—суддя, знавець шаріату.

Муфтій — вищий духовний чин — головний авторитет у питаннях шаріату.

Улем—учений богослов, викладач вищої релігійної школи; рада улемів подає свої висновки з питань релігії та права. На чолі мусульманського духовенства в окремих країнах стояв ;

шейх-уль-іслам — визначний богослов, він же радник володаря. Роз’яснення, що їх давав шейх-уль-Іслам із тих або тих спірних питань догматики, політики чи права, вважалися незаперечним законом.

Навчання молоді догматам ісламу Навчання молоді в мусульманських країнах раніше було теж виключно релігійним. Нижчі школи — мектеби існували при мечетях. Вищі школи — медресе являли собою своєрідні духовні академії. У них студенти вивчали Коран та іншу релігійну літературу, богословські питання.

Мова викладання, мова церковної літератури була арабською. До речі, арабська система письма була прийнята і в тюркських, і в іранських мовах, хоча вона для них і мало пристосована.

Рівень пізнання основ мусульманської релігії дуже різний в різних шарів населення й у різних країнах традиційного поширення ісламу.

Усякий мусульманин знає арабське звучання і зміст символу віри релігії Ісламу: «немає ніякого божества, крім Аллаха, і Мухаммед — посланник Аллаха».

Тут коротко виражені два головних догмати ісламу: існує єдиний, один, і вічний усемогутній бог — Аллах; своїм посланником Аллах обрав араба з Мекки, Мухаммеда, через нього бог передав людям текст священної книги — Корана, його руками він заснував громаду віруючих (умма).

За 14 століть з невеликої групи Аравії вона перетворилася в багатомільйонну масу людей різних національностей, різних мов, різних соціальних шарів і культурних орієнтацій.

Зв’язок віри з традиційним життям був характерний для ісламу за всіх часів, але особливо очевидним він постає сьогодні, коли ідеологи і політики, що виступають під гаслом ісламу, намагаються якнайбільше людей оголосити мусульманами тільки тому, що вони дотримуються багатьох звичаїв своїх батьків.

Велич бога — Аллаха — виражено в багатьох формулах, добре відомих усім мусульманам і часто повторюваних ними в мові, молитвах, побутових вигуках, а також що постійно зустрічаються у витонченій в’язі арабського письма, на пам’ятниках мусульманської архітектури в Азії, Африці, Європі й Америці: «Аллаху акбар» — «Аллах наймогутніший!» і т.д.

Основні догмати ісламу складались поступово, та й досі в них є розбіжності між різними напрямками мусульманства.

Взагалі цих догматів п’ять:

вчення про єдинобожжя;

віра у божу справедливість та правосуддя Аллаха;

визнання пророчої місії Мухаммеда та пророків, що йому передували;

віра у воскресіння, Судний день та потойбічний світ;

вчення про верховну владу (імамат-халіфат).

Перші чотири догмати спільні для всіх мусульман. Питання про верховну владу — головний предмет розбіжностей між різними течіями.

Найкоротший виклад головного догмата ісламу міститься у 112 сурі (главі) Корану: «В ім'я Аллаха милостивого, милосердного! Скажи: «Він — Аллах єдиний, Аллах могутній. Не народжував і не був породжений, і не було нікого подібного йому, ніколи».

По мусульманській доктрині, люди, що не сповідають іслам, — «невірні», серед них іудеї і християни виділяються особливо, як ахль-аль-китаб, тобто «люди Писання». Відповідно до Корану вони вірять нібито в того ж бога, що й мусульмани. Цей бог і їм посилав своїх посланників — Адама, Ноя, Авраама, Мойсея (Мусу), Ісуса (Ісу), але Мухаммед вище їх. Однак люди спотворили і забули те, чому ті вчили.

Тому Аллах і направив людям Мухаммеда, свого останнього пророка, з божим словом — Кораном. Це була як би остання спроба наставити людей на праведний шлях, останнє попередження, після якого повинен настати кінець світу і Суд, коли всім людям буде віддано по їхніх справах — вони потраплять у райські сади чи в пекельний вогонь.

Існують ангели і злі духи (джини), утім, останні, що перейшли в іслам із стародавніх арабських вірувань, не завжди злі, вони теж перебувають під владою бога і виконують його волю.

Аллах зображується в Корані як істота з чисто людськими моральними якостями, але в чудовому ступені. Він то гнівається на людей, то пробачає їх; одних любить, інших ненавидить. Як і іудейський і християнський боги, Аллах заздалегідь передбачив долю одних людей до праведного життя і майбутнього блаженства, інших — до беззаконня і загробних мук.

Проте, в Корані, як і в Євангелії, бог багаторазово йменується милостивим. Найважливіша якість Аллаха — це його могутність і велич. Тому найважливіше догматичне і моральне розпорядження в Корані - це вимога повної, беззастережної покірності людини волі Аллаху.

Природно, що створення настільки великого добутку, як Коран, хоча і справляє при найближчому ознайомленні враження збірника висловлень, проповідей, сказань і правових норм, як правило, тематично і хронологічно не систематизованих, було справою непростою, так й ще для народу, що не мав до цього настільки великих письмово зафіксованих релігійних чи світських творів.

Не випадково в самому ж Корані поява цього великого письмового пам’ятника не раз витлумачується як небувале, чудесне. Від імені Аллаха в ньому написано: «Скажи: Якби зібралися люди і джини, щоб зробити подібне до цього Корана, вони б не створили подібного, хоча б одні з них.

були іншим помічниками" (К., 17:90).

Звідси ж випливає, що для написавших цю фразу казкові демонічні сили — джини — були настільки ж реальними, як і люди, їм здавалося навіть, що люди і джини могли спільно виконувати ту саму роботу, допомагати один одному.

Судячи з цього більш пізнім даним мусульманської традиції, «одкровення» Аллаха передавалися пророку приблизно в 610−632 роках нашої ери, а їхній запис, збирання зафіксованого й особливе складання книги розтяглися на довгі роки. Труднощі, що при цьому довелося переборювати, як побачимо, не зводилися лише до відсутності в арабів у минулому подібної практики.

Історія, як відомо, підносить людям часом чимало несподіваних уроків. У їхньому числі і той, що книга, з початку додавання якої пройшло майже 14 століть, і в наші дні в ряді країн зберігає значення не тільки як історичний і релігійний пам’ятник, але і як добуток широкого соціального змісту. У країнах, де іслам — державна релігія, з положень Корана виходять багато правових норм, законодавство — шаріат, на Корані присягають і дають клятви, порушення яких визнається найважчим гріхом, злочином.

П’ять стовпів ісламу Упродовж десяти років перебування в Медині Мухаммед (Muhammad) поклав початок ідеальної Ісламської держави. Були установлені закони відданих мусульман, а життя громади підпорядковано вимогам нової релігії. Наскільки проста догматика ісламу, настільки ж прості і його практичні та обрядові заповіді. Крім того до загальних моральних заборон було додано п’ять стовпів ісламу, необхідних релігійних обов’язків для кожного вірного мусульманина.

Ці п’ять стовпів описані у Корані (Qur «an), вони зводяться до наступного:

сповідання віри (shahada),.

молитва-намаз (salat), — обов’язкова п’ятикратна молитва щодня в установлені години; обов’язкове обмивання перед молитвою та в інших випадках, після будь-якого «забруднення»;

роздача милостині, податок (zakat), на користь бідним, фактично — на користь духовенству, піст (sawm), щорічний піст (в дев’ятому місяці — рамадані) протягом усього місяця;

та паломництво (hajj) (хадж) до священного міста Мекки, яке правовірний мусульманин мусить здійснити хоча б раз у житті.

Деякі з цих методів були подібні до християнських, іудейських, та інших східних релігійних традицій.

Ці п’ять стовпів — є найбільш центральними ритуалами Ісламу і складають основні методи Ісламської віри.

Сповідання віри Абсолютний центр Ісламського благоговіння — Аллах — всевишній, усезнаючий, усемогутній, і насамперед, усе милосердний Бог.

Арабською мовою Аллах — означає «Бог » .

Підкоряючись командам Бога, люди виражають йому подяку за його мудрість і створення життя в гармонії з всесвітом.

Сповідання віри (shahada), — є необхідною вимогою для членства у Мусульманській громаді. Декілька разів на день Мусульманин повинен проводити намаз — провозносити декілька обов’язкових молитв,.

обусловливаючих віросповідання: «я свідчу це, немає ніякого бога, крім Аллаха і Мухаммед є пророком його » .

Принявши Іслам та ставши членом Мусульманської громади, людина повинна повторювати молитви віросповідання, свідчачи свою віру в єдність Бога і пророка Muhammad. Справи людини можуть бути піддані розглядові іншими мусульманами, але проголошення людиною віросповідання — є достатнім свідченням його членства в мусульманській громаді і не може бути оскаржено іншими членами цієї громади.

П «ять щоденних молитв — намазів Другий стовп Ісламу — релігійне розпорядження для виконання п «яти обов «язкових щоденних молитов-намазів (salat). Здійсненню дорослим мусульманином п «яти щоденних молитов, передував попередній ритуал очищення тіла в різних інтервалах дня.

До однієї з форм молитви також відноситься і декламація частин Корана. Однак, навіть з його численними посиланнями, Qur «an один не дає точні наставляння для цього центрального ритуалу.

Найбільш детальні описи ритуалів для молитви походять від приклада, встановленого пророком Мухаммедом і збереженого в Ісламських традиціях.

Деякі деталі цих ритуалів змінюються, однак усі мусульмани погоджуються, що є п «ять обов «язкових щоденних молитов-намазів, що повинні відбуватися протягом дня: на світанку (fajr або subh), до полудня (zuhr), після полудня (asr), на заході сонця (магриб) і ввечері (іsha).

Молитва-намаз складається з послідовності модулів, названих уклонами (rak «as).

Протягом кожного з цих модулів, парафіянин поклоняється, стає на коліна, б «є уклони при читанні уривків Корана й інших обов «язкових молитов.

Не відкидаючи традиційного обряду поклоніння Каабе, Мухаммед встановив нову для арабів форму служіння Богу із декількох поз, що виражають благоговіння, і багаторазове повторення фраз «Хвала Аллаху «і «Аллах великий ». Завершуючи молитву, людина повинна була простертися ниць. Ця небачена раніше поза самоприниження — земний поклін — не подобалась багатьом жителям Мекки. Мухаммед називав їх горденями, не бажаючими підкоритися Аллаху.

Серед різних Мусульманських сект існують відмінності проведення п «яти щоденних молитов-намазів. Вступна глава Корана, Аль-Fatіha, повторюється послідовно в кожнім модулі в молитві. Кожна молитва укладає в собі декламацію віросповідання: «нехай світ, благодать, і Благословення Бога, знаходитися на Вас » .

В усім світі, у місцях, де проживають мусульмани, заклик до молитви повторюється п «ять разів у день muezzіn (муллою) від мечеті, Мусульманського місця Богослужіння. Щоп «ятниці протягом полудня мусульмани збираються в мечеті, для обов «язкової общинної молитви. Жінкам, мандрівникам і хворим дозволяється не відвідувати п «ятничну общинну молитву, хоча вони можуть бути присутніми за бажанням.

У п «ятницю опівдні проводиться молитва — намаз на чолі з імамом, ця молитва відрізняється від звичайного молебню в інший день тижня. У цій общинній зустрічі по ритуалі імамом вимовляються дві проповіді, що передують молитві. В інші дні, Мусульмани можуть молитися, де вони бажають, кожен індивідуально або в групах. Вони повинні дотримувати всіх ритуалів намазів, належний чин молитов і підготовку із символічним очищенням.

У залежності від ситуації, цей останній ритуал вимагає або повного обмивання тіла або часткового ритуального миття: рук, ніг, лиця й ін.

На додаток до п «яти вимог щоденних молитов, мусульмани можуть виконувати і необов «язкові молитви. Деякі з них установлюють ритуальні форми і відбуваються до або після кожної з п «яти щоденних молитов. Інші відбуваються вночі індивідуально або з іншими мусульманами. Ці додаткові молитви є особистим спілкуванням з Богом з метою підтримки ефекту присутності Всевишнього в особистому житті Мусульман.

Роздача милостині.

Третій стовп Ісламу — zakat, або роздача милостині. Релігійне зобов «язання, zakat розглядається як підтвердження відданості Богові. Роздача милостині являє собою спробу забезпечити більш бідні шари населення, і в такий спосіб пропонує мусульманам спосіб очищення їхнього багатства від скверни і порятунку їхніх душ.

Коран, разом з іншими Ісламськими традиціями, схвалює милосердя і постійне нагадує мусульманам про їхнє моральне зобов «язання перед бідними, сиротами і вдовами. Однак, існує розходження між загальним, добровільним подаванням (sadaqa) і роздачею милостині (zakat), що є обов «язковою для кожного мусульманина.

Роздача милостині являє собою обов «язковий податок для мусульман. Обов «язковий податок — сорокова частина (2.5 відсотка) активів накопичених протягом року (включаючи золото, срібло, і гроші) здається наприкінці року, як і одна десята частка врожаю з землі або дерев.

Рогата худоба, верблюди й інші домашні тварини підлеглі більш складній системі оподатковування, що залежить від кількості, виду тварин і їхнього віку.

Піст Четвертий стовп Ісламу — sawm (піст). Коран наказує піст протягом місяця Рамадан (Ramadan), 9-ий місяць 12-місячного Ісламського місячного року. Місяць Рамадан вважається священним, тому що перше одкровення Корана, отримане Мухаммедом, по легенді, відбулося протягом цього місяця.

Традиційно Рамадан починається з появою нового місяця. Протягом повного місяця, мусульмани повинні поститися від світанку до заходу сонця, стримуватись від їжі, питва, сексуального спілкування та прагнути зберігати свою мову від лихослів «я, а душу — від нечистих помислів.

У дні Рамадан відбулися великі в священній історії події. Двадцять першого числа місяця Рамадан на восьмому році по мусульманському літочисленню відбулася подія, названа істориками «День Фатху Мекка », або «День відкриття Мекки ». У тої пам «ятний день стародавнє священне місто Мекка було відкрито до прийняття Благої Звістки від Усевишнього -.

ниспосланной їм ісламської релігії.

Ніч між 26-м і 27-м днем місяця Рамадан, в яку відбулося перше одкровення, названо Ніч Визначення (Ляйлят уль-Кадр), протягом якої, відповідно до Корана, Бог обумовлює приречення Світу протягом.

наступного року. День по закінченню місяця Рамадан святкується із спеціальними молитвами-намазами. Відповідно до різних традиційних тлумачень, піст являє собою фізичне і духовне покарання, служить нагадуванням багатим — лиха бідних і сприяють відчуттю взаємної турботи між мусульманами всіх соціальних шарів. Багато Мусульман також здійснюють добровільні пости в різні часи року як Діяння відданості і духовного покарання. Однак, такий додатковий піст не є обов «язковим відповідно до Ісламського закону.

Теологи Ісламу повідомили, що піст, як особлива форма поклоніння Господові - Аллаху, існував за всіх часів і був невід'ємною частиною всіх Законів, переданих Усевишнім Богом Своїм Посланникам.

Вперше обов’язок посту, відповідно до історії ісламу, була запропонована Законом, надісланим першій людині і Пророкові Адаму.

Піст дотримували Ний (Нух) і Авраам (Ібрахім), Соломон (Сулейман) і Давид (Даут), Ісус (Іса) і Мойсей (Муса), світ Пророкам Бога.

Поряд зі свідченням того, що Бог Єдиний, і ніщо не подібно Йому, і що Мухаммед — Його останній Посланник, з дотриманням щоденної п’ятикратної молитви-намазу, виділенням милостині, здійсненням паломництва до мусульманських святинь, піст на місяць Рамадан є стовпом ісламу, релігії покірності творцеві відповідно до надісланими них законами.

Рамадан — місяць благочестя, коли віруючі прагнуть збільшити свої зусилля в поклонінні Творцеві, роблячи більше молитов-намазів, читаючи Священний Коран, звертаючи до Всевишнього з благаннями-проханнями про дарування бажаного, як у цієї, так і в наступному житті. Віруючі багато часу проводять у мечетях, де вони віддаються міркуванням про Всевишнього й ісламську релігію, покірності і поклонінню лише Єдиному Богові.

Паломництво в Мекку.

П «ятий стовп вимагає, щоб мусульмани, що мають фізичні і фінансові можливості здійснювали паломництво (hajj) — хадж, у Мекку.

Ритуал паломництва був здійснений арабами до відродження Ісламу і продовжується і зараз. Паломництво хадж відрізняється від інших паломництв. Коран забезпечує детальний опис різних частин ритуалу.

Kaaba — центральна святиня Ісламу, кам «яний храм, що має форму куба з однією кімнатою (знаходиться у Мецці, Саудівській Аравії).

Це священне місце приваблює прочан як найбільш важливе святилище. Відповідно до легенди, Кааба була побудована Авраамом і Ізмаїлом, що підтверджується Кораном. Щорічне паломництво в Kaaba має місце в перші.

десять днів Dhu Аль-Hіjja, останнього місячного місяця Ісламського календаря. Чорний Камінь, який знаходиться у храмі служить предметом поклоніння всіх паломників.

Згідно іншій ісламській легенді, стародавній храм, що знаходиться в Мецці, встановлений ще першою людиною і пророком Адамом, священна для всіх мусульман Кааба — був очищений від ідолів, і багато хто з мешканців Мекки в цей день стали мусульманами. Саме в цьому місяці, як вважають ісламські теологи, пророку Мухаммеду було даровано Священний Коран, останню Небесну Книгу, Слово Бога. Відбулося це благословенною ніччю, названої Ляйлят уль-Кадр (Ніч Визначення). Мусульмани вірять, що цією величною ніччю, але в різні часи відкрилися й іншим Пророкам Священні Книги: Забур (Псалтир) — Дауду (Давиду), Таурат (Тора) — Мусі (Мойсеєві), Инджиль (Євангеліє) — Ісі (Ісусові), світ Пророкам Бога.

Згідно досліджень теологів, у час джахимеї, так іменується доісламська епоха, коли араби не знали істинного Бога, в Мекке влаштовувалися великі торгові ярмарки. У святилищі Кааба («куб ») і на заборонній території («харам ») не можна було сваритися, проливати кров, тому що все це могло образити релігійні почуття різних арабських племен, кожне з яких поклонялося своїм божествам, але однаково шанувало Каабу.

У центрі язичницької Кааби стояла статуя Хубала; древні араби шанували це божество племені курейш як повелителя небес і місяця, володаря громів і дощу. Статуя Хубала в образі людини із золотою рукою була виконана з сердоліку (золото замінило колись відбиту кам «яну руку).

Чорний камінь, що знаходився з древніх часів в Каабі (який на думку вчених мав метеоритне походження) втілював небесну силу Хубала.

Навколо головного божества розташовувалися численні ідоли (летіли), що зображали інші аравійські божества.

Заключна частина.

Розвиток науки і культури, поглиблення досліджень в галузі вивчення людини і суспільства дали поштовх розвитку релігієзнавства. Але його не минули політичні пристрасті. Тому релігієзнавчі теорії набувають різного забарвлення: від апологетичного захисту релігії і намагання пристосувати її до науки, до «войовничого» атеїзму, який в цьому заперечує релігію і закликає до її утиснення. Позначилось це і на концепціях походження релігійних книг, і на їх оцінці. Мабуть потрібно шукати розумну лінію, яка забезпечить об «єктивне наукове дослідження релігії, її історії і вчень. Розглядаючи теорії походження релігії, треба відкинути політичні симпатії та антипатії, поспішні обвинувачення, виходячи з того, що в кожній з них є свій сенс.

Навіть хибні припущення говорять нам про те, куди не слід спрямовувати дослідження. Зазначимо також, що наш огляд наукових концепцій походження релігії не може претендувати на будь-яку повноту. За останні півтораста років було висунуто в цій галузі стільки припущень, гіпотез, теорій, а разом з тим і просто вигадок і фантазій, що розгляд їх усіх розтягнеться на декілька томів.

З точки зору переважної більшості віруючих і значної частини духовенства, яке не вдається у богословські тонкощі, питання про виникнення релігії не має сенсу: релігію Бог дарував людству, причому саме ту, яку сповідують ці віруючі, релігія вічна і незмінна, саме їх релігія істинна і не потребує пояснення її походження. Та вже існує загальновизнана історія релігій, яка фіксує початок кожної із них. Докладно відомо і започаткування християнства, що завершує своє друге тисячоліття. Значно менше ми знаємо про виникнення буддизму, адже йому більш ніж дві з половиною тисячі років. Але майже в дрібних деталях нам відомо процес формування ісламу, який відбувався на початку XI І століття, коли вже історію записували.

З далеких століть доходять до нас звістки про стародавні релігії, про їх початок і кінець. Про релігійні уявлення людей на зорі, їх існування свідчать численні факти науки. Всі народи мали свою релігію. Релігії виникали, розвивалися, зникали, змінювалися іншими. Безперечно, релігія має історичний характер, вона має свою, дуже цікаву і повчальну історію.

Наприкінці, повернемось до пророка Мухаммеда.

У переказі про його нічну поїздку в Єрусалим розповідається, як в «будинку поклоніння «пророку після молитви були запропоновані три чаші: одна з медом, інша з вином і третя з молоком, і він вибрав з них останню. Між язичницькою чуттєвістю (мед) і християнською духовністю (вино) іслам дійсно є здоров «я і тверезе молоко: своїми загальнодоступними догматами і заповідями він живить народи, що покликані до історичної дії, але не дає зрозуміти вищих ідеалів людства. Мусульманство вимагає від віруючого не безмежного вдосконалення, а тільки акту безумовної відданості Богу. Віра Мухаммеда ставить першу умову істинного духовного життя на місце самого цього життя. Іслам не говорить людям: будьте досконалі, як Батько ваш небесний, тобто досконалі у всьому; він вимагає від них тільки загального підкорення себе Богу і дотримання в своєму натуральному житті тих зовнішніх меж, які встановлені божественними заповідями. Релігія залишається тільки незмінною основою і нерухомою рамкою людського існування, а не його внутрішнім змістом, значенням і метою.

Якщо немає довершеного ідеалу, який людина повинна здійснювати в своєму житті своїми силами, то, значить, немає для цих сил ніякої певної.

задачі, а якщо немає задачі і цілей для досягнення, то не може бути рушення уперед. Ось істинна причина, чому ідея прогресу, як і самий факт його, залишається чужою магометанським народам. Їх культура зберігає чисто місцевий спеціальний характер і швидко відцвітає без наслідуваного розвитку. Світ ісламу не породив універсальних геніїв, він не дав і не міг дати людству «вождів на шляху до досконалості «. Це точка зору В. Соловйової, яка значною мірою відображає ті умови, в яких знаходилися народи, що сповідають іслам до початку ХХ ст. Але в цьому категоричному висловлюванні присутня раціональна і важлива для моєї роботи думка, що пояснює значну частку консерватизму прихильників ісламу, що в свою чергу дає можливість краще розуміти мусульманський мир. А будь-яке наближення до цього розуміння є метою даної роботи.

Більш мільярда чоловік в усім світі сповідають мусульманську релігію, основи якої викладені у Священному Корані - останньому з Небесних Писань. Через Пророка Мухаммеда, що до самої смерті так і не пізнав грамоту, Господь Бог виконав попередні пророцтва і відкрив людям.

найбільшу з джерел мудрості і праведності. На багато століть Коран став вірним керівництвом для розсудливих людей і основним законом для віруючих, котрі, переборовши опір відсталих невігласів і деспотичних правителів, поширили Слово Боже по усьому світу.

Будучи предметом глибокого вивчення вчених і мислителів, Коран дивував одним зробленим складом і неповторним красномовством, захоплював інших своїми мудрими розпорядженнями, приносив спокій тим, хто шукав у ньому відповіді на пекучі питання.

Коран не утратив своєї актуальності і сьогодні, коли технологічна революція докорінно змінила не тільки увесь світ, але і спосіб нашого життя.

Наука досягла небачених висот і спростувала багато парадигм, що століттями панували у світі науки, однак жоден із сотень кораничних аятів, що стосуються біології, ембріології, геології, хімії, фізики і навіть астрофізики, не був спростований сучасними корифеями. Навпаки, багато вчених побачили в Корані щире Слово Боже, і їхні незліченні визнання революційним образом змінили модерністське мислення Заходу. Ряди послідовників ісламу стали поповнюватися у всіх куточках світу, і сотні тисяч людей стали мати потребу в грамотних і достовірних перекладах змістів Священного Писання мусульман на різні мови.

Отже, підводячи підсумки роботи хочу узагальнити: детально розглянуто процес виникнення і формування світової релігії - ісламу, приділена велика увага батькові «релігії покірних «- пророку Мухаммеду, представлена загальна характеристика Корану — священної книги мусульман і розглянуті основні її тлумачення.

Список використаної літератури:

«Религии мира. Энциклопедия.» т.6.Москва «Аванта » .1996р.

«Будда. Конфуций. Магомед. Франциск Ассизский.» Бібліографічна бібліотека Ф.Павленкова. Москва. 1995р.

«История государства и права зарубежних стран» Підручник під ред.

П.Н.Галазни. Москва. Юридичская литература. 1980р.

«Іслам. Проблеми ідеології, права, політики и економіки». Під ред. М. Ф. Ким. Москва. Наука. 1985р.

«Юридична енциклопедія» под ред. М. Ю. Тихомирова. М.1997р.

«Коранические заметки». Винников И.Н.

В.І.Лубський ."Релігієзнавство", 1997.

Крівєлєв. І.А. «Історія релігії» 2 т, М., 1975;1976.

«Salesianische Nachrichten» -стаття «Релігії світу» переклад з німецької Ергант Ю.С.

«Бессмертное творение многих народов и поколений».

Фільштинський І.М., Москва. 1986 р.

12. «Философские размышления о новом переводе смыслов Священного.

Корана" - стаття Рафіка Алієва доктора філософських наук.

PAGE.

PAGE 18.