Теория непотрібності оптових торговців

«Теория непотрібності оптових торговцев».

Когда в 1960 -x рр., за доби посилення побоювання інфляції в результаті економічного буму з його на високі темпи зростання, з’явилися перші супермаркети, вони був із радістю зустрінуті споживачами. Популярність супермаркетів в споживачів забезпечувалася також зростанням критики щодо оптової торгівлі. Нагальною завданням тоді була стабілізація та подальше зниження цін. Низькі ціни, які молоді, ростучі супермаркети виставляли як свого принципу, активно віталися, і немає природно, що оптової торгівлі, що зберігатиме свою складну структуру і тим самим подталкивавшая роздрібні ціни вгору, зазнавали критики із боку общественности.

В такий історичної обстановці поява книжки Сюдзи Хаяси «Революція у сфері звернення» викликав бурхливі дискусії щодо «теорії непотрібності оптових торговців». Хаяси стверджував, що причиною високі ціни у Японії у тонких (вузьких) і довгих каналах розподілу. Отже, пропонував він, для стабілізації цін необхідна інтенсифікація проміжних стадій і розподілу і модернізація каналів розподілу шляхом їх розширення (потовщення) і укорочування. Саме це мало стати «революцією у сфері звернення», першочерговим умовою якої був звільнення арени непотрібних оптових торговцев.

Появление «нову теорію непотрібності оптових торговцев».

Прошло чи скорочення масштабів оптової торгівлі як передумови Революції сфері оскільки передбачалося? Безсумнівно, питому вагу оптової торгівлі у системі звернення знижується. Проте нині, за 30 довгих років по його висування «теорії непотрібності оптових торговців», і усередині Японії її межами продовжують говорити, що критикують многоступенчатость структури японської оптової торгівлі. Оптова торгівля пустила у Японії глибоке коріння і його непросто прибрати одними порывами.

В час необхідності існування оптових торгових підприємств знову переносити під сумнів. Це, напевно, може бути «нової теорією непотрібності оптових торговців». Навряд чи слід знову піднімати дискусію навколо структурних функціональних проблем оптової торгівлі. Але є всі ж ряд причин, що призвели до того що, що турботу про марності оптовиків заговорили знову. Насамперед, це такий розвиток інформатизації системи звернення. У зв’язку з об'єднанням до мережі виробників, з одного боку, і оптових і роздрібних підприємств із інший, позиції оптових компаній слабшають. Далі необхідно сказати про тенденції проникнення оптову торгівлю підприємств товароруху. Компанії, які до нашого часу займалися лише складської банківською діяльністю та транспортуванням, починають дедалі активніше працювати у сфері оптової торгівлі, скорочуючи цим середовище проживання самих оптових підприємств. До того ж постійно підвищується попит на перевезення, що здійснюються з широкої товарної номенклатурою, дрібними партіями із високим частотою. У разі диверсифікації та скорочення циклу споживання виробники, і роздрібні підприємства спішно працюють створення систем доставки товару у потрібний час і потрібними (невеликими) партіями. Що ж до оптової торгівлі, вона запізнюється із цього питання. Тому сьогодні, коли знову заговорили про теорії непотрібності оптових торговців", для оптової торгівлі наступають важкі времена.

Развитие оптової торговли.

«Теория непотрібності оптової торгівлі» і наступ важких часів для оптових підприємств примушує думати про стратегію виживання оптової торгівлі. Найбільш передові компанії цієї сфери вже формують в спішному порядку маркетингову стратегію, намагаючись адаптуватися до нових суворим условиям.

Универсальные торгові дома Торговые вдома бувають різних видов:

импортные торгові дома, экспортные торгові дома, специализированные торгові дома, универсальные торгові дома.

Считается, що з віднесення компанії до «универсальному торговельному дому» вона повинна працювати із широкою асортиментом товарів, проте, попри цей термін застосовують дев’яту компаніям, з гігантськими обсягами продажів. Основний діяльністю їхня була зовнішньоторговельна діяльність — експорт вітчизняних товарів хороших і імпорт сировини. На відміну від оптових підприємств, провідних свій бізнес переважно у країні, універсальні торгові доми роблять основний упор зроблено на зовнішньоторговельні операції. Однак у останні роки деякі отримали собі світове ім'я компанії-виробники почали створювати за кордоном свої власні комерційні сіті й мережі із закупівлі сировини й матеріалів, у зв’язку з ніж експорт нафти й імпорт перестають бути прерогативою універсальних торгових домів. У відповідь останні перебудовують свої традиційні схеми ведення бізнесу — імпорт сировини й матеріалів й наступного продажу по закордонах готової продукції - і переносять акцент комерційної діяльності імпорту і прямі продажу з-за кордону готової продукції. Зокрема, вони хочуть займатися діяльністю, що належить до сфері компетенції у виробників і оптовиків, а саме імпортом, і обробкою сировини із наступною оптової продажем його всередині країни, і навіть здійснюють масоване насичення вітчизняну оптову торгівлю, створюючи свої власні мережі з загальнонаціональних і регіональних оптових предприятий.

По суті, це — групи підприємств, тісно пов’язаних між собою взаємним через участь у капіталі і виробничими, збутовими, кадровими, технологічними та ін связями.

Сбытовые компанії (дилеры) Существует два типу дилерів: дилери, об'єднані з урахуванням ексклюзивного оптового контракту, і дилери, об'єднані з урахуванням участі у їх капіталі (фінансування) виробника. У другий випадок зазвичай виробник направляє у збутову компанію свої кадри у тому, щоб за прийнятті дилером загальних господарських рішень враховувалося думка самого виробника. Роль дилера, хоча він і може бути небагато різнитися залежно від виду діяльності, у тому, щоб виконувати функції центру товароруху на певній території, збирати інформацію з «підвідомчих» роздрібних магазинів, і навіть одноосібно займатиметься оптовою продажем і збутом товарів. Використання дилерської мережі дає змогу отримувати такі переваги: створювати мережу роздрібних підприємств, здійснювати моніторинг за підтримкою ціни перепродажу (роздрібної ціни), домагатися скорочення торгової націнки проміжних торгових посередників, вести облік і управління відношенні товарних запасів у сфері. Проте у з тривалим економічним спадом останнім часом спостерігається тенденція реструктуризації та його об'єднання дилерів з метою скорочення витрат управління роботою дилерської сети.

Агенты і дистриб’ютори (ексклюзивні агенты) Система агентів і дистриб’юторів є ще однією з традиційних моделей формування у сфері звернення під керівництвом виробника. Незалежні стосовно участі в капіталі оптові підприємства укладають з конкретним виробником агентський чи дистриб’юторський контракт, що стосується ліцензії на оптовий продаж товарів на певній території, і зажадав від особи цього виробника займаються агентськими операціями на збуті і перевезенні продукції. Зустрічаються випадки, коли агенти як первинних оптових підприємств займають становище вище дистриб’юторів, стають вторинними гуртовиками, проте, зазвичай, розмежувати функції цих двох типів оптових компаній важко. Завдяки системі виробник може створити мережу своїх каналах розподілу, і навіть контролювати ціни на всі етапі торгівлі шляхом паралельного застосування системи премій (часткового повернення оплати) і системи котирувань (встановлення виробником продажною ціни на всі різних стадіях торгівлі). Однак у результаті диверсифікації споживання, змін у роздрібній торгівлі, розвитку імпорту й інших змін стала чітко спостерігатися тенденція, коли агенти і дистриб’ютори займаються продажем товарів різних производителей.

«Оптовики за готівковий расчет».

«Оптовики за розрахунок готівкою» практикують переважно таку схему, коли роздрібні підприємства у ролі відвідувачів самі майже остаточно дійшли оптовий магазин, оплачують купівлю готівкою й самі займаються доставкою купленого товару. Їх особливістю і те, що вони теж мають можливість знижувати оптові ціни з допомогою ліквідації таких функцій, як продажу з відвідуванням комерційним працівником, продажу кредит, послуги доставки тощо. їх основними клієнтами були дрібні й середні торговці, які роблять закупівлі невеликими партіями, і магазини знижених цін, проте стосовно останніх, всі вони, нарощуючи свій закупівельний потенціал, скорочують операції з «гуртовиками за розрахунок готівкою» і переходять до прямим закупівлям у дилерів, які входять у мережу виробника. Це призводить до погіршення ділової обстановки для такого типу оптових предприятий.

Оптовые райони і оптові рынки Оптовые райони з’явилися торік у результаті введення в 1963 р. «системи підтримки конгломератами торгових точок оптових підприємств». Цю систему мала на меті колективну передислокацію малих і середніх оптових фірм в передмістя, зміцнення їхньої господарської основи та підвищення ефективності роботи з допомогою спільної прикладної діяльності. Передбачалося, що роботи і кооперація малих і середніх оптових підприємств, що неминуче відставали великих оптовиків під час спроби проводити раціоналізацію і інформатизацію індивідуальними зусиллями, дадуть мультиплікаційний ефект, що дозволить цих підприємств перебороти існуючі складнощі у бізнесі. Аналогічним чином, т. е. Використовуючи переваги від кооперації, з’явилися б і оптові ринки. На оптових ринках проводяться аукціонні продажу переважно свіжих продуктів: овочів, м’яса, свіжої риби тощо. буд. Вони добре відомі як транзитні пункти, що з'єднують сферу виробництва, подану дрібними виробниками продукції сільського господарства і рибного господарства, зі споживанням у домашніх хозяйствах.

При підготовці даної праці були використані матеріали з сайту internet.