Показники страхової статистики і їхнє визначення

Реферат Показники страхової статистики і їхнє визначення.

Статистика страхової діяльності.

Страхування — це система економічних відносин, що поля­гають у створенні за рахунок підприємств, організацій та насе­лення спеціального фонду коштів і використанні його для відш­кодування втрат, що сталися в результаті стихійного лиха й інших несприятливих випадкових явищ, а також для надання до­помоги громадянам у разі настання в їхньому житті різних кризо­вих ситуацій (досягнення певного віку, втрата працездатності тощо). У процесі страхування беруть участь страхова організа­ція — страховик та страхувальники — юридичні і фізичні осо­би, — які вносять до страхової організації встановлені платежі. Крім того, учасником страхових відносин може бути особа, при­значена для одержання страхової суми.

Страхування відіграє дуже важливу роль у процесі переходу країни до конкурентного вільного ринку. Не виключаючи повністю ринкової невизначеності, страхування може певною мірою гаран­тувати фінансову безпеку як приватних комерційних і промисло­вих підприємств, так і фізичних осіб. Страхування також сприяє виникненню і розвитку ринку довгострокового позикового капіта­лу, необхідного для фінансування процесу створення нових висо­копродуктивних підприємств і економічного розвитку в цілому.

Страхування дозволяє зменшити ймовірність банкрутств у ра­зі настання несприятливих подій, пом’якшуючи, зокрема, наслід­ки економічної нестабільності.

Особисте страхування дозволяє громадянам у разі настання страхових випадків дістати певну матеріальну підтримку з відпо­відних фондів.

Про економічний розвиток країни часто судять на підставі того, як у ній організовано страхову справу. Ця справа за дохідністю в багатьох країнах посідає друге місце після туризму, випереджаючи промисловість та банківську справу. Розвинена система страху­вання є певним гарантом залучення іноземних інвестицій.

Головне завдання статистики страхування — вивчення тенде­нцій розвитку страхових продуктів і попиту на них, складу стра­хувальників, оцінювання диференційованих ризиків і пов’язаних з ними збитків, дослідження ефективності інвестицій і діяльності страхових компаній у цілому.

Страхову діяльність класифікують за такими ознаками.

1. За функціями:

• нагромадження — учасники страхового процесу створюють резерв коштів для покриття можливих збитків;

• перерозподільна — страхування є засобом перерозподілу збитків на всіх учасників страхового ринку;

• відшкодування (ризикова) — надається допомога тим, хто постраждав від страхового випадку;

• попереджувальна — фінансуються заходи, спрямовані на зниження втрат від страхових подій.

2. За формами страхування:

• добровільне на підставі договорів між страхувальниками та страховиками;

• обов’язкове — згідно із законодавчими актами.

3. За видами:

• особисте — страхування життя, від нещасних випадків, ме­дичне страхування;

• майнове — страхування транспорту, вантажів, інших видів майна, фінансових ризиків;

• страхування відповідальності, предметом якого є можливі зо­бов'язання страхованого щодо відшкодування втрат третім особам;

• перестрахування, у результаті якого страховик, приймаючи на страхування ризики, частину відповідальності за ними передає іншим страховикам для створення збалансованого страхового портфеля та забезпечення стабільності страхових операцій.

4. За формами власності страхових компаній:

• створені на капіталі фізичних осіб;

• створені на капіталі юридичних осіб;

• створені на капіталі фізичних та юридичних осіб;

• створені на основі приватного і державного капіталу;

• створені на основі капіталу держави.

Для характеристики страхової діяльності застосовується така система показників:

N — загальна чисельність застрахованих об'єктів;

n — чисельність об'єктів, які постраждали в результаті стра­хових випадків, випадків, які відбулися, і ризик за якими був за­страхований;

S — страхова вартість усіх застрахованих об'єктів або страхо­ва відповідальність, тобто сума грошових коштів, у межах якої страхувальник згідно з умовами страхування має зробити випла­ту в разі настання страхового випадку;

S — страхова вартість об'єктів, що постраждали;

Р — страховий платіж (страховий внесок, страхова премія), тобто плата за страхування, яка передбачена угодою страхування і розмір якої залежить від страхової суми і страхового тарифу;

W — сума виплат страхового відшкодування;

m — кількість страхових випадків.

Застосовуючи перелічені абсолютні величини, визначають та­кі відносні показники інтенсивності:

• середню страхову вартість застрахованих об'єктів $$\stackrel{}{S}=\frac{S}{N}$$ ;

• середню страхову вартість об'єктів, що постраждали $${\stackrel{}{S}}_n=\frac{S_n}{n}$$ ;

• середній розмір виплаченого страхового відшкодування $$\stackrel{}{W}=\frac{W}{n}$$ ;

• частку об'єктів, які постраждали $$\frac{n}{N}$$ ;

• показник виплат страхового відшкодування в розрахунку на страхові платежі $$\frac{W}{P}$$ ;

• страхові платежі в розрахунку на страхову вартість застрахованих об єктів $$\frac{P}{S}$$ ;

• показник збитковості страхової суми $$q=\frac{W}{S}$$ .

Одним з найважливіших показників статистики страхової І справи є страхові тарифи, або ставки страхових платежів. Вони мають бути розраховані так, щоб забезпечити виплату страховиком належного відшкодування страхувальнику і забез­печити прибутковість страхової діяльності.

Страховий тариф, або брутто-ставка Сб, складається з двох ча­стин: нетто-ставки Сн яка забезпечує виплату страхового від­шкодуваннянавантаження Н, яке забезпечує відшкодування ви­трат страховика і прибутковість його діяльності.

Нетто-ставка Сн — це, по суті, планова збитковість страхової суми. Вона характеризує розмір відповідальності страховика. Чим менший цей показник, тим ефективніша його діяльність. Показник збитковості залежить від частки об'єктів, які постраждали, тобто вірогідності страхового випадку $$\frac{n}{N}$$, середнього розміру страхового відшкодування $$\stackrel{}{W}$$ і середньої вартості застрахованих об'єктів $$\stackrel{}{S}$$ .

Звідси показник збитковості:

$$q=\frac{n}{N}\frac{\stackrel{}{W}}{\stackrel{}{S}}$$.

Для визначення планового розміру нетто-ставки використову­ється динамічний ряд показників збитковості, на основі якого техніку розрахунку нетто-ставки ілюструє такий приклад.

РОЗРАХУНОК ВАРІАЦІЇ НЕТТО-СТАВКИ

Середня фактична збитковість страхової суми $$\stackrel{}{q}$$ =1,92- середнє квадратичне відхилення $$=\sqrt{\frac{0\text{.}\text{7082}}{8}}=0\text{.}\text{2975}$$ .

Планова нетто-ставка N=q + t $$$$, де t — коефіцієнт кратності відхилення (коефіцієнт довіри), який відповідає ймовірності P;

Якщо P = 0,683, t=1;

якщо Р = 0,954, t = 2;

якщо Р = 0,997, t=3.

У даному разі q = 1,92, $$$$ = 0,2975.

З імовірністю Р = 0,954 можна очікувати, що рівень збитково­сті буде в межах $$q=\stackrel{}{q}+\mathit{t}$$, тобто становитиме 1,92 + 2 • 0,2975 = 2,515 грн.

Нетто-ставка дорівнює коефіцієнту збитковості, помноженому на ризикову надбавку, яка в умовах стабільного страхування ста­новить 5%, а за нестабільних умов — 10% і більше.

Нетто-ставка така: Сн = 2,515 • 1,10 = 2,77 грн.

Брутто-ставка обчислюється за формулою:

де Н% - частка навантаження в обсязі брутто-ставки, яка ви­значається за даними про витрати страхової організації та її прибуток.

Якщо в розглядуваному випадку частку навантаження взято в розмірі 25%, то брутто-ставка буде така:

277 / 100−25 = 3,69 гри.

Отже, брутто-ставка становить 3,69 грн. на 100 грн. страхової суми, з яких 0,92 грн. або 25% припадає на потреби страховика.

Для повнішого обґрунтування нетто-ставки аналізують залеж­ність її від головних факторів згідно з рівняннями множинної ре­гресії.

На практиці застосовують тарифи, що диференціюються за­лежно від параметрів ризику. Крім того, страховик може варію­вати й за рахунок зниження базової ставки, обмежуючи свій при­буток для залучення більшої кількості клієнтів, і завдяки цьому збільшувати обсяг доходів.

За окремими видами страхування розрахунок нетто-ставки має свою специфіку. Розглянемо приклад розрахунку страхової ставки в медичному страхуванні.

Наприклад, статистичним спостереженням установлено, що певний вид захворювання виникає в середньому в 183 осіб за рік у розрахунку на 100 тис. населення, тобто ймовірність захворіти дорівнює 0,183. Якщо страхова компанія охопила страхуванням 100 тис. осіб, то щороку їй доведеться виплачувати допомогу 183 рази, а якщо 10 тис. осіб, то 18 раз.

Страхові платежі обчислюють так. Припустимо, що кожна особа була застрахована на 1 тис. грн. Тоді страховий фонд має ї дорівнювати 183 • 1000 = 183 000 грн. Тарифна ставка з 1 тис. грн. становитиме:

(183 особи • 1000 грн.): 100 000 осіб = 1,83 грн.

Це і є тарифна ставка з 1 тис. грн. страхової суми.

Друга частина тарифної ставки — ризикова надбавка. Припус­тимо, що протягом п’яти років захворюваність коливалася так: 185, 180, 183, 181, 186. Ризикова надбавка обчислюється за допо­могою середньоквадратичного відхилення.

$$=\sqrt{\frac{{\left(q_i-\stackrel{}{q}\right)}^2}{n}}$$ ,.

де qi — кількість страхових випадків кожного року- $$\stackrel{}{q}$$ — серед­ня кількість страхових випадківn — тарифний період, або кіль­кість років, за які є дані про страхові випадки.

Отже, маємо $$\stackrel{}{q}=\frac{q_i}{n}=\frac{\text{915}}{5}=\text{183}$$ ;

$$=2\text{.}\text{28}2\text{.}3$$ .

Далі оцінюється стабільність ряду динаміки, яка застосовуєть­ся для розрахунку ризикової надбавки. Якщо медіана ряду близь­ка до середньої, то за ризикову надбавку можна взяти однократне значення.

Тоді внесок, або тариф на 1 тис. грн. становитиме: 1,83 +0,023 = 1,853 грн.

Якщо динамічний ряд нестабільний, то ризикова надбавка бу­де 2бо Зт. д.

У випадку, коли варіація динамічного ряду занадто висока або висока вартість лікування, доцільно вдаватися до перестрахування.

Для того щоб страховики мали достатньо ресурсів для виплат за поточними та майбутніми зобов’язаннями перед страхуваль­никами, вони мають підтримувати мінімальну межу своєї плато­спроможності у вигляді резервного фонду. Він забезпечує захист страховиків від ризиків, пов’язаних зі страховою діяльністю, зо­крема з випадковими коливаннями претензій, негативними ре­зультатами інвестиційної діяльності, недоліками програм пере­страхування, великими збитками і т. ін.

В економічній літературі «платоспроможність» розглядається як здатність виконати свої фінансові зобов’язання в обсягах та на умовах, визначених попередніми домовленостями.

Платоспроможність засвідчує можливості суб'єкта ринку (страховика) виконати свої страхові зобов’язання згідно з умова­ми страхового договору. Саме наявність відповідної страхової суми у визначений термін і характеризує рівень платоспромож­ності страховика. Платоспроможність є однією із найважливіших ознак страхового бізнесу, передумовою виконання страховиками своїх функцій у ринковій економіці. Неспроможність страховика покрити страховий ризик призводить до порушення безперервно­сті процесу відтворення, спричиняє банкрутство страховика і зрештою дестабілізує діяльність ринкової економіки та руйнує її механізм саморегуляції.

Аналізуючи платоспроможність страховика, слід урахувати, що її рівень залежить не лише від розмірів страхових резервів самого страховика, а й від інвестиційної політики, яку проводить страхова компанія, кон’юнктури фінансового ринку, ступеня ризикованості страхових операцій на ринку страхових послуг у цілому.

У страховому бізнесі виокремлюють три рівні аналізу плато­спроможності: 1) аналіз зобов’язань страховика- 2) аналіз ресур­сів страховика- 3) співвідношення зобов’язань та ресурсів.

У свою чергу зобов’язання страховика поділяються на внутрішні і зовнішні. Саме зовнішні зобов’язання перед страхувальниками ви­значають рівень платоспроможності, зумовлюють масштаби та структуру ресурсів, якими має володіти страховик. До внутрішніх зобов’язань відносять виплати дивідендів акціонерам, заробітну плату співробітникам, інші види виплат, обумовлені діяльністю страхової організації у ринковому середовищі.

До зовнішніх факторів впливу на платоспроможність страхо­вика належать: інфляціязміна податкового законодавствакон'­юнктура ринкуприродні аномальні явищасоціальні потрясіння і т. ін. До внутрішніх факторів можна віднести стратегію страхо­вої компанії і механізми її реалізаціїмасштаби страхової діяль­ності та її диверсифікаціюефективність інвестиційної діяльності та структуру інвестиційного портфеля.

Фінансова діяльність страхових компаній передбачає не лише можливість створення фінансових ресурсів для відшкодування збитків. Адже як і всякий суб'єкт ринкової економіки, страховик прагне отримати прибуток. Прибуток від страхової діяльності (крім страхування життя і медичного страхування, порядок та умови здійснення яких визначено актами чинного законодавства) обчислюється як різниця між доходами від страхової діяльності та витратами страховика на надання страхових послуг. До доходів від страхової діяльності належать:

• зароблені страхові платежі (страхові внески, страхові премії) за договорами страхування і перестрахування;

• комісійні винагороди за перестрахування;

• частки від страхових сум та страхових відшкодувань, спла­чені перестраховиками;

• повернуті суми із централізованих страхових резервних фондів;

• повернуті суми технічних резервів, інших ніж резерв незароблених премій, у випадках і на умовах, передбачених актами чин­ного законодавства.

До витрат страховика належать:

* виплати страхових сум та страхових відшкодувань;

* відрахування в централізовані страхові резервні фонди;

* відрахування в технічні резерви, інші ніж резерв незароблених премій, у випадках і на умовах, передбачених актами чин­ного законодавства;

* витрати на проведення страхування;

* інші витрати, що включаються до собівартості страхових послуг.

Для оцінювання економічної ефективності страхової діяльності може бути використана така система статистичних показників:

Коефіцієнт фінансової стабільності Кф. с страхової компанії:

Точніше оцінити фінансовий стан, а звідси й стабільність страхової компанії можна за допомогою такої системи показників (коефіцієнтів):

Для обгрунтування управлінських рішень стосовно фінансо­вої стабільності визначається вплив на динаміку цих коефіцієн­тів окремих їх складових методом ланцюгових підстановок. Оцінку впливу результатів діяльності за окремими видами стра­хування та по регіональних установах страхової компанії на ефективність усієї страхової компанії можна оцінити за допомо­гою системи індексів змінного, фіксованого складу та структур­них зрушень.

Для забезпечення своїх контрактних зобов’язань страхові компанії мають нагромаджувати і підтримувати свої фонди в розмірі, який необхідний для покриття очікуваних зобов’язань, забезпечення необхідного рівня платоспроможності та прибутко­вості акціонерного капіталу. З цією метою здійснюється інвесту­вання фондів компанії для одержання необхідного доходу з міні­мальним ризиком. Для статистичного забезпечення управління процесом інвестування коштів страхової компанії необхідно в статиці та динаміці висвітлити такі процеси.

І. Формування коштів компанії за рахунок різних джерел (страхування, операції з цінними паперами, кредити, валютні операції, власна виробнича діяльність тощо).

II. Використання коштів на виплату дивідендів акціонерам, зобов’язань за кредитами тощо.

III. Використання коштів на поточні витрати.

IV. Формування фонду коштів для капіталізації (з урахуван­ням щойно наведеного).

Зв’язок між розділами такий: І - II — III = IV. Для оцінювання ефективності нарощування коштів страхової компанії мають бути оцінені такі показники:

• нарощування активів компанії як фактора зміни ціни акцій компанії;

• ефективність вкладення коштів у акції порівняно з банківсь­кими депозитами;

• вплив на ціну акцій компанії різних напрямків інвестування;

• ефективність з погляду прибутковості та інших показників ефективності діяльності компанії різних напрямків інвестування.

У процесі аналізу кількісних та якісних показників діяльності страхових компаній, що діють на страховому ринку України, не­обхідно досліджувати окрім інших параметрів і пропорційність розподілу економічних показників страхової діяльності страхо­виків у взаємозв'язку з відповідними факторами внутрішнього і зовнішнього середовища.

Під час аналізу пропорцій внутрігалузевої діяльності страхо­виків, що утворюються на макрорівні, економічно виправданим є дослідження взаємозв'язків між доходами і прибутками, які отримують страхові компанії, та їх витратами (фінансові, матері­альні витрати, затрати праці тощо).

Для кращого розуміння економічних процесів, що відбува­ються на страховому ринку країни, необхідно всебічно вивчати пропорції, що формуються між результатами страхової діяль­ності та факторами зовнішнього середовища (макроекономічна стабільність, тенденції та результативність інвестиційної дія­льності, розвиток грошово-кредитної та банківської системи і т. ін.).

З цією метою застосовуються статистичні методи аналізу про­порційності за базою коефіцієнтів локалізації, концентрації та кривих Лоренца.

Розширення й оновлення статистичної бази звітних даних про функціонування страхового ринку України є необхідною умовою науково обґрунтованої маркетингової діяльності страхових ком­паній на основі дослідження кон’юнктури ринку страхових по­слуг, аналізу стану відповідної ринкової ситуації, яка поєднує в собі співвідношення і збалансованість сукупного попиту і пропо­зиції на страхові послуги та відповідно доходів і витрат страхо­виківвиявляє провідні тенденції, що притаманні національному страховому ринкупоказує ступінь ділової активності як страхо­виків так і страхувальників та посередниківхарактеризує стан конкурентного середовища на страховому ринку та ступінь його монополізованості та. ін.

Удосконалення інформаційної бази як на макро-, так і на мікрорівні є вагомою запорукою обґрунтованого прогнозування економічних параметрів страхової діяльності та напрямів розвит­ку страхового ринку в цілому.