История банків та грошей до Стародавню Грецію і Римі

История банків та грошей до Стародавню Грецію і Риме

" Принаймні можливості не крали відкрито, але не всі криві шляху, які можуть призвести до швидкому збагаченню, вважалися дозволеними — обман у виконанні підрядів і ошуканство у грошових спекуляціях, лихоимство торгувати грішми і хлібом " .

Свою монету в Стародавню Грецію випускали 1136 міст. Можна уявити труднощі фінансового й торговельного спілкування. Торговцям, але тільки їм, який приїхав до інший місто потрібно було обмінювати свої монети на монети іншого курсу і взагалі інший грошової системи. Бізнесовим центром поліса була агора. Там й містилися менялы-трапезиты. Трапезит позначає буквально «людина виборює столом». На афінської агори контори трапезитов займали цілий угол.

В Афінах IV століття е. було менше 26 трапезитов, а, по Греції відомо 33 міста, де були трапези. Перевірка монет була справою зовсім непростим і вимагала високій кваліфікації. Потрібно було знати зміст металу у монетах, курс різних монет і окремих полісів, визначати рівень зношеності монет, передбачити можливість перечеканки чи взагалі появи фальшивих. За обмін стягували певну платню аплаге.

Накопив кошти, трапезиты відмовлялися їх тримати (зберігати) у храмі банці, а віддали перевагу давати клієнтам кредити спочатку власним коштом, та був і завдяки вкладів інших клієнтів. Відсутність бюрократичних заборон також зіграло позитивну роль. Перше літературне нагадування про трапезах належить приблизно до 520 року е., але вже кінцю століття обмінні трапези стали по своїм функцій банками, а колишні міняйли перетворилися на банкиров.

Кредитованием в Стародавню Грецію займалися й раніше виникнення трапез. Це робили храми. Збереження коштів — вкладів і запасів — гарантувалася. І тому існувала певна система. Територія храмів і шляхи до них були священними і охоронялися. Храми захистити поселеннями спілок грецьких племен — амфиктиониями («володіють землями навколо храму»). Особливо відомими були святилища в Эллиде, Дельфах, Коринфі, на острові Делос.

Благодаря розкопкам Делосского храму відомою система зберігання коштів. Вона умовно названа «економікою горщиків». Запаси вмістилося у горщики вчетверо низки. Кожен ряд значився буквою від До Ω,. Подальша нумерація виходила подвоєнням літер, наприклад, АА, ААА тощо. Звісно, можна було спростити завдання й замість набору однакових літер у інвентарний номер запровадити цифри, але цифри у греків позначалися також літерами алфавіту. Отож символи вважатимуться інвентарними номерами. На кожному горщику значилося: сума вкладення, джерело й час надходження. Загальна сума вкладів за низкою, А повинна сума мала становити 76 278 драхм, а цілому резерв визначається 100 000 драхм.

Для зберігання вкладів застосовувалися як глиняні горщики, а й контейнери з металу, дерева, кістки. Зображення в одній античної вазі дозволяє припускати наявність неспалених сейфів. Вживалися різноманітних місткості з текстилю, шкіри, плетеные.

Храмы-банки функціонували як державні органи влади й були власне державним резервним фондом. Вклади в храмах були закритими й у обороті не використовувалися. Хоча храми мали відділення у полісах надавали довгострокові кредити під невисокі відсотки, забезпечували надійне зберігання коштів, у Греції V-IV століть е. з’явилися приватні банки.

Наряду з обміном, перевіркою монет і кредитуванням, приватні трапези виконували та інші функції — брали участь у угодах як посередники, свідки, поручителі, хранителі документів і майже цінностей. У кредитуванні центр тяжкості припадав на фінансування торгової і підприємницькій діяльності. Головне увагу приділялося підставі підприємства його поточним расходам.

Первые в історії грецькі банкіри з походження були рабами, оскільки грецька аристократія вважала це заняття непрестижним. Потім цією рабам давали свободу, що формально називалося «продажем» Богу у храмі і про яке оголошувалося глашатаями у місті. Звільнення раба у документі формулювалось так: «Довірив Богу купівлю» чи «бог має ціну повністю».

Из колишніх рабів відбувався найвідоміший та багаті банкір Афін IV століття е. Пасион. Його власний бізнес розпочався з 11 талантів в орендованій в колишніх власників частування, а на час закінчення їм фінансових справ власний його капітал становив вже 39 талантів, було вищим майновим показником того времени.

Другая відома особа з банкірів — Гермиос із міста Асос в Іонії. Впливовий банкір Эвбул фактично правил Асосом і ще містом Атарнеус. Гермиос був її рабом і особистим секретарем. Він виявив таких здібностей, що вражений Эвбул послав юнака навчання у Афіни. Надалі Гермиос став власником трапези Эвбула (після смерті Леніна). Він товаришував з Платоном й Арістотелем. Але приятельська зв’язку з Філіпом II, царем Македонії, погубила його. Гермиос брав участь у планах захоплення Персії. Перську цар жорстоко розправився з нею, а обидва міста (Асос і Атарнеус) захопила персами. Аристотель склав на вшанування Гермиоса поему і його статую в Дельфах. Але сучасники критикували поему за порівняння, більш достойні бога, ніж простого смертного (ще й колишнього раба і банкира).

С III століття до н.е. діяльність трапезитов вважається вже почесним заняттям. Банкірами від цього часу стає здоровішим та знатні громадяни, але зазвичай, з іншого міста. До цьому часу вилюдніла учетно-экономическая сторона банківських розрахунків, виникли фінансові традиції, і поведінка банкірів, певне, давало менше приводу для підозр. Діяльність банків була завжди бездоганної та благополучного. Ризик при угодах як банкірів, і клієнтів, неспроможність останніх, шахрайства тих і інших мали наслідком дорогі судові процеси. Добре у тих процесах тільки те, що не були тривалими. У IV столітті до н.е. всі такі справи тямили на протягом місяця й переважно взимку, коли припинялася навігація. Банкір у разі програшу справи ризикував втратити професійну репутацію чесної людини разом із цим все.

Были і банкрутства. У 377 і 371 роках е. одночасно луснуло кілька банків. Так, банкір Аристолох змушений був віддати усе своє майно за позовами вкладників. Така ж доля спіткала Созинома і Тимодема. Гераклид взагалі віддав перевагу уникнути поручителів і клієнтів втечею зарубіжних країн, що викликало загальне обурення. Але й після його від'їзду поручителі продовжували розпродавати майно банкіра. Обережні люди розміщали вклади у кількох банках. Одне з банкрутств почалося з програного трапезитами судовий процес. Через кілька століть у Милете було прийнято указ стосовно скасування виплат за борги, що вкладників позбавляло вкладів, а банкірів — власних займов.

История банків та грошей до Давньому Риме

Древнейшим загальним еквівалентом у римлян під час обміну був худобу — бики і вівці. До речі, слово «гріш» (pecunia) походить від латинського «pecus» — «худобу». Але це були незручно, й Болгарія запровадили металевий еквівалент — мідь і бронзу у зливках, які вимірювали на вагу. Вважається, що цар Сервий Туллій першим запропонував робити знаки на вагових грошах. На таких найдавніших грошах зустрічаються зображення тварин. У IV століття е. у Римі за прикладом греків почали карбувати монети аси й менші. Поруч із ними зверненні використовувалися грецькі срібні драхми. Нарешті, в 268 року е. з’являються римські срібні монети — денарии (10 асів). Але найбільше вживаним під час розрахунків був сестерцій. Примітно, як і денарій, і сестерцій мали курс обміну на грецькі оболы (денарій — 8 оболов, сестерцій — 2 обола). Грецький талант в 37,24 кілограма срібла також мав ходіння. Вартість монет визначалася вагою і якістю металла.

На монетах поміщали різні зображення, але найчастіше портрети державотворців і богів. Нерідко на монетах зустрічається напис «світ» (pax).

Чеканка монет була важливою державною справою. При республіці нею відали сенат і спеціальна колегія. При Юлие Цезаря монетне виробництво перетворилася на самостійну галузь господарства. При імперії адміністрація відповідала за карбування і повноцінність золотих і срібних монет, а сенат — мідних. Це й мідні монети було поставлено під контроль імператорської адміністрації. Монетне справа очолював прокуратор, який підпорядковувався міністрові фінансів — рационибусу. Монетне виробництво може бути предметом откупа.

В Римському державі зверталися і фальшиві монети. Якість грошей, міг знижувати сам фиск (державна скарбниця) рахунок зменшення проби металу. Під час імперії монети могли виготовлятися з тонким верхнім покриттям з срібла чи золота і «начинкою» з міді, заліза, свинцю, олова.

Благодаря розвитку монетного звернення з’явилися б і піднялися нагору банки, котрі почали витрачати час на історії римської бухгалтерії провідної ролі. Вони, як і й у Греції, виросли з міняльних контор (досвід грецьких трапез узяли за зразок), але розвивалися інтенсивніше. Потужне впливом геть банківський облік надали приватна ініціатива (самостійність банків) і його правове регулювання (римське право). Банківська діяльність Риму має неминущу історичну ценность.

Римские банкіри називалися аргентариями. Бо вони походили з вершників, їх статус був вище, ніж в грецьких банкірів, які, як знаємо, були переважно з відпущеників, тобто. певним чином соціально ущемлені. Цікаво, що тривалий час банківським справою у Римі займалися особи грецького походження. Потім у цій сфері почали з’являтися що люди з інших країн і самі римляни. Вони довго зберігали стару назва трапезитов. Цю саму назву існувало і за Цицероне. Римські міняйли іменувалися нуммуляриями. Проте складні фінансові операції у трилітрові банки робили аргентарии. Банківська діяльність, що з обміну грошей, поступово ускладнювалася. З’явилися операції приймання вкладів, їх збереження, перекладів і використання у кредитовании.

Обмен монет, а тим паче прийом вкладів вимагали високій кваліфікації і місцевого досвіду, особливо у Римська імперія. У Петронія ми читаємо: «А чиє, за вашим, найважче заняття, після літератури? По-моєму, лікаря і міняйли. Змінювала ж крізь срібло мідь бачить».

После перевірки гідності монет їх складали в ємності (мішки, кошели) й опечатували в присутності свідків. Свідки теж прикладали свої друку, дерев’яні чи кістяні. Контролер робив оцінку провести перевірку — спеціальний знак, який прикріплювався до ємності. Тим самим він брав себе відповідальність за вміст. Закриті вклади зберігалися в бочках, кошиках, сумках, глиняних і металевих посудинах. Навіть як у зверненні був у достатку низькопробні монети, банк гарантував вміст кошеля з певною, твердо фіксованою сумою. Опечатаний кошель міг транспортуватися і використовувати як засіб платежа.

Известно ім'я одного банкіра, якого сучасники ставилися з повагою. Цицерон (Йдеться за Суллу) повідомляє, що Ситтий для видачі вкладів своїх клієнтів віддав перевагу продати все своє нерухому власність, ніж «як-небудь затримати сплату грошей комусь із своїх кредиторов».

Римские заможні громадяни воліли тримати гроші у банках, а осіб було багато. Полководець Красі мав 7−8 тисяч талантів. Знаменитий своїми бенкетами Лукулл мав статки у 1 мільйон сестерціїв. Багатим людиною був Брут, який убив Цезаря. За своїми позикам він мав 48% прибутку, проте її стан оцінювалося у 50 мільйонів сестерціїв. Сенека, вчитель Нерона, мав статки у 300 мільйонів сестерціїв. Грозний Катон стверджував, що «ми всі прагнемо мати більше», і часом йшов вельми сумнівні махінації, про що свідчить Плутарх.

Имея гроші, навіть знатні римляни прагнули до ще більшою. Щоправда, спочатку давали в борг без відсотків (mutuum), але воліли із відсотками, навіть на друзів і родичів. Позики робили і в лихварів (фенераторов), але у крайніх випадках, воліли банківські кредити під відсотки, й відповідно вклади в них (deposition) з наступним розподілом доходів між банкіром і вкладчиком.

Стратегия банкірів була різною. Одні давали позичає невеликими частинами і чим боржникам, інші значні суми — нескольким.

В бурхливому прагнення до збагаченню благопристойність який завжди дотримувалася. «Принаймні можливості не крали відкрито, але не всі криві шляху, які можуть призвести до швидкому збагаченню, вважалися дозволеними — грабіж і жебрацтво, обман у виконанні підрядів і ошуканство у грошових спекуляціях, лихоимство в торгівлі грішми і торгувати хлібом». Петроній прямо каже: «Що тлумачити? Побажай, що завгодно: з грошем і з хабаром все ти одержиш. У калитці повної Юпітер сидит».

Банкиры мали велику вагу і вплив у суспільстві, але ставлення до них, як й у Греції, могло залежати від обставин. Цицерон в «Промови за Квінта Росция — актора» відгукується про банкірі нешанобливо: «Хіба одна її голови і брови, старанно вибриті, що мовчать про його моральної зіпсованість, не показують хитрого людини? Хіба не витканий весь, з ніг до голови з брехні, плутні і і? Він того і голить завжди голову і брови, щоб нього можна було говорити, що у ньому немає волоска чесної людини. Росций часто чудово представляє його на сцені, тим щонайменше не заслужив від цього належної подяки за послугу». Далі Цицерон паплюжить банкіра у ще більш різких висловлюваннях. Зауважимо, що такі висловлювання не звучали в Афінах IV століття до н.э.

Римские банкіри знали й важкі часи. У період республіки від банкірів і лихварів вимагали використовувати капітал купівля маєтків. Згодом це привело до банкрутствам і грошовому кризи з допомогою вилучення з обігу грошової готівки. Тацит повідомляє, що кредитори зажадали повернення позик. Тоді фиск став видавати безвідсоткові позики для боржників, «які заповідають довіру». Збереглися відомості ще одну конфронтації банкірів і вкладників, коли державній адміністрації (трибунами з плебеїв) знизили відсоткові ставки. А були чималими — 6, 12, 24, 48 і навіть 60% різні часи. Це призвела до того, що кредитори зажадали терміново повернути позики, і цього дебітори втратили застави, які землі виявилися конфіскованими. Ринок виявився затоваренным, а вартість монети різко знизилася.

«Рост надзвичайний відсотків і безліч мідної монети — ці дві виру бідний народ завертіли і з'їли». У Східній Римська імперія діяльність банків змінилася, і вони втратили колишнє могутність. У IV столітті н.е. в Візантії аргентариев і нуммуляриев замінили коллектарии. Діяльність останніх регламентувалася державою, і вони почали передусім службовцями фіскал. Вони об'єднувалися в колегії з солідарної відповідальністю містами, коли учасник колегії ніс відповідальність у повній сумі боргу, але міг й висувати позов про відшкодування боргу дебитором.

От коллектариев держава стало вимагати приймати мідні гроші й обмінювати їх у золоті соліди за встановленим курсу. Величезні втрати від цих коштів операцій фиск намагався регулювати державними субсидіями. Почалися нескінченні шахрайства банків. Адміністрація фіска контролювала та економічні розрахунки, і бухгалтерські книжки. Залишки колишньої системи застали ще хрестоносці. З офіційною визнанням християнства частиною фінансової систем стала церква. Вона об'єднала вищих державних чиновників, великих земельних власників, торговців і ремесленников.

Список литературы

Малькова Тетяна Миколаївна. Історія банків та грошей до Стародавню Грецію і Риме Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.