Сифіліс у дітей

Реферат на тему:

Сифіліс у дітей

Загальна хронічна інфекційна хвороба, якій притаманна періодизація клінічних проявів.

Збудник сифілісу — бліду трепонему — було відкрито і детально описано в 1905 р. Ф. Шаудіним і Е. Гофманом. Трепонему називають блідою тому, що вона мало сприятлива до анілінових барвників. Має вигляд, яка в поперечнику 0.5 мк, а в довжину 6−8 мк. За відповідних умов може утворювати цисту, через яку не проникають лікарські препарати. У живому вигляді бліду трепонему спостерігають у затемненому полі зору мікроскопа. Бліда трепонема гине при нагріванні до 48 С і при охолодженні до — 10 С. Антисептики швидко знищують її.

Проникає в організм бліда трепонема через дефекти шкіри і слизових оболонок і швидко розноситься лімфою по всьому організму.

Набутий сифіліс у дітей частіше є наслідком побутового зараження. Діти можуть заражатися від батьків, хворих на сифіліс, родичів або обслуговуючого персоналу дитячих закладів. Найчастіше захворювання передається через поцілунок або предмети (посуд, спільна з дорослими постіль тощо). Занесення інфекції від хворої дитини до здорової може відбуватися через іграшки, особливо такі, щ їх діти беруть до рота. Зараження сифілісом статевим шляхом зустрічається у дітей 12 — 14 років. Дуже рідкі випадки заносу трепонеми прямо в русло крові під час проведення гемотрансфузії у дітей.

З моменту зараження до появи перших проявів сифілісу минає 3 — 4 тижні. Цей період наз. інкубаційним. Від виникнення першого клінічного прояву хвороби — первинної сифіломи — до появи висипки минає ще 6 — 7 тижнів. Цей період наз. первинним періодом сифілісу. Він ділиться на серонегативний — до настання позитивних серологічних реакцій Вассермана (РВ), імобілізація блідих трепонем (РІБТ), імунофлюоресценції (РІФ) і серопозитивний — з настанням позитивних серореакцій на 6-му тижні після зараження.

Через 6−7 тиж. після появи твердого шанкеру і його регресу виникає різна висипка (плями, папули, пустули) на шкірі, на слизових оболонках — вторинний сифіліс, який в свою чергу поділяється на три стадії: свіжий, рецидивний і латентний. Вторинний свіжий сифіліс триває близько 1,5 — 2 місяці, а потім переходить у латентну стадію. Тривалість латентного сифілісу може бути різною, але завжди з’являється висипка та інші симптоми, що притаманні вторинному рецидивному сифілісу. Після регресу рецидивна висипка сифілісу знову переходить у латентну стадію. Такі чергування стадій за відсутності лікування тривають 2−3 роки.

Для третинного періоду сифілісу характерні такі специфічні гранульоми, як горби і гуми, які з’являються через 3−4 роки після зараження і пізніше. Потім активні симптоми третинного сифілісу знову змінюються латентним перебігом.

Первинний період сифілісу. Від моменту зараження сифілісом до появи першої ознаки сифілісу — первинної сифіломи — минає три-чотири тиж. (інкубаційний період). Тривалість цього періоду може змінюватись внаслідок прийому антибактеріальних препаратів для лікування простудного захворювання, гонореї та ін.

На місці проникнення блідої трепонеми з’являється ерозія або виразка, яка одержала назву твердого шанкеру. За локалізацією виділяють статеві шанкери і нестатеві (екстрагенітальні). Статеві шанкери локалізуються у чоловіків на статевому члені, калитці, сечівнику, у жінок — на статевих губах, вагіні, сечівнику, шийці матки. Нестатеві шанкери, які частіше бувають у дітей, можуть виникати у будь-якому місці шкірного покриву та на слизових оболонках, найчастіше на шкірі обличчя, губах, на слизовій оболонці рота (щоках), язиці, мигдалинах.

Твердий шанкер, або первинний склероз, має твердий інфільтрат у своїй основі, він червоного кольору з синюватим відтінком, чіткими різними краями, розміром з черевичне зерно, овальної форми.

До атипових твердих шанкерів належать такі:

1. Індуративний набряк, що формується на стовбурі статевого члена, великих статевих губах, кліторі. У цих місцях виникає щільно-еластичний набряк із склерозуючим лімфангоїтом, який поширюється на найменші судини.

2. Шанкер-панарицій відрізняється своєю болючістю, набуханням та інфільтрацією всієї нігтьової фаланги з наступним утворенням виразок, які мають неправильні контури.

3. Шанкер-амигдаліт відзначається набуханням і почервонінням одного мигдалика, який виступає в порожнину горла. Амигдаліт буває ерозивним, коли мигдалик збільшуеться, ущільнюється, поверхня його ушкоджена. У разі виразкового амигдаліту всі появи більш виражені.

Ангіноподібний амигдаліт характеризується утрудненим болючим ковтанням.

Через 6−8 днів після появи твердого шанкеру збільшуються регіонарні лімфатичні вузли, які набувають шільно-еластичної консистенції, а на спинці статевого члена при пальпації визначається шнуроподібний тугий лімфагоїт. Розмір збільшених лімфатичних вузлів — з лісовий горіх, вони овальної форми, без ознак гострого запалення. Таких вузлів буває 2−6, вони залишаються збільшеними від 3 до 5 міс. Через 7 днів після появи регіонального склераденіту збільшуються лімфатичні вузли з протилежного боку, а завершуються первинний період поліаденітом .

З цього моменту може погіршуватися загальний стан хворого. Діти скаржаться на загальне нездужання, головний біль. Втрачається апетит, підвищується температура тіла до субфебрильної. Все це передвісники вторинного періоду захворювання.

Вторинний період сифілісу.

Через 2−3 міс. після зараження на шкірі з’являється поширена розеольозна, папульозна, а іноді й пустульозна висипка. З цього моменту починається вторинний період сифілісу, який триває 2−3 роки. Протягом цих років клінічні симптоми декілька разів змінює латентний перебіг. За характером перебігу вторинний сифіліс може бути відносно доброякісним, але буває і злоякісним, галопуючим. Нерідко у дітей виявляють функціональні порушення функції внутрішніх статевих органів — білкової, вуглеводної та ін. функцій печінки, жовтяницю, міокардит, альбумінурію, запалення шлунка та ін. органів.

Серологічні реакції у період вторинного сифілісу майже завжди позитивні. Висипка у цей період дуже заразна. В елементах висипки, особливо в еродованих папулах у роті чи на статевих органах, багато високо вірулентних спірохет.

У дітей сифілітичні розеоли і папули необхідно диференціювати від висипки, що є симптомом гострих інфекцій: кору, краснухи, скарлатини, а також від псоріазу, токсикодермії, червоного плоского лишая, рожевого лишая Жибера.

Коли висипка з’являється на слизовій оболонці гортані та голосових зв’язках, звужується голосова щілина, що призводить до осиплості голосу.

У разі рецедивного сифілісу можливе випадання волосся — дифузне або дрібновогнищеве .

Своєрідним проявом сифілітичної інфекції на шкірі в цей період є пігментний сифіліс, точніше — комбінація ділянок гіперпігментації та депігментації - сифілітична лейкодерма. Частіше вона спостерігається на бокових поверхнях шиї. Сифілітична лейкодерма дуже стійка до специфічної терапії.

Третинний період сифілісу.

Третинний період сифілісу не є обов’язковим у розвитку сифілітичної інфекції, він є наслідком неповноцінного лікування ранніх стадій сифілісу. Наявність у хворого хронічних інфекційних хвороб (туберкульоз, малярія тощо) знижує опірність організму і провокує розвиток третинних проявів сифілісу. Одним із суттєвих чинників, які негативно впливають на перебіг сифілісу є алкоголізм.

Найчастіше прояви третинного сифілісу виникають через 3 -5 років від початку захворювання, але можуть розвиватися й через 10 і навіть через 40 років. Ушкоджується шкіра, слизові оболонки, кістки, внутрішні органи, а також нервова система.

Третинні сифіліди шкіри бувають двох видів: горбики та гуми.

Ураження внутрішніх органів при сифілісі зустрічається досить рідко, але вони небезпечні для життя. Разом з тим, своєчасно встановлений діагноз і повноцінне специфічне лікування дають хороші терапевтичні результати.

Природжений сифіліс.

Постійний зв’язок венерологічних диспансерів з жіночими і дитячими консультаціями та пологовими будинками сприяв різкому зниженню природженого сифілісу, який передається хворою матір'ю через плаценту на 5-му місяці вагітності.

Виділяють сифіліс плода, дітей грудного віку, раннього дитячого віку та пізнього дитячого віку (з 5-го року життя).

При сифілісі плода маса посліду різко зростає і часто відношення його маси до маси плода становить 1: 4 і 1: 3 за норми 1: 6. Характерним для сифілітичного посліду є нерівномірна величина ворсинок, набухання і клітинна гіперплазія строми, нерівномірний склероз ворсинок, лейкоцитарна інфільтрація, судинні зміни.

При сифілітичному ураженні плода він стає мацерованим, у внутрішніх органах виявляють типові зміни — кремнієву печінку, білу пневмонію тощо.

Сифіліс у дітей грудного віку.

Прояви природженого сифілісу в грудному віці різноманітні. Деякі із цих проявів бувають означені вже при народженні, а найчастіше вони зустрічаються у перші 2 міс. життя. Ушкоджується шкіряний покрив, слизові оболонки, вісцеральні органи, кістковий апарат, нервова система, органи чуття, особливо очі. Дитина погано розвивається, помітне відставання у збільшенні маси її тіла за відсутності видимих розділів з боку органів травлення.

Найчастіше з’являється такий різновид висипки, як сифілітична пухирчатка. Її можна бачити уже при народженні дитини або невдовзі після народження. Для сифілітичної пухирчатки характерним є симетричне розміщення пустул на долонях та підошвах, рідше — на згинальних поверхнях кінцівок, а також на тулубі й обличчі. Пустули розміром з горошину спочатку мають серозний вміст, який потім стає гнійним, а іноді й геморагічним. У вмісті пустул виявляють велику кількість блідих трепонем. Слизова оболонка губ під дією дифузної інфільтрації ущільнюється і легко надривається, особливо під час ссання ї крику дитини. Глибокі тріщини на верхній та нижній губах, у куточках рота та на підборідді призводять до ушкодження сосочкового шару дерми. Після загоювання залишаються рубці. Рубці можуть розташовуватися радіально або у вигляді наперстка.

У хворих на природжений сифіліс через декілька тижнів після народження відносно часто з’являються папульозна висипка (на шкірі кінцівок, сідниць, обличчя, а іноді - по всьому тілі). Папульозна висипка залишає після себе пігментацію, що через час зникає.

Розеольозна висипка у таких хворих зустрічається рідко. Її особливістю є лущення, котрого не буває в осіб з набутим сифілісом.

На шкірі волосистої частини голови спостерігається дифузне або вогнищеве порідіння волосся.

Слизові оболонки у грудному віці ушкоджуються досить часто. Найчастіше відзначають ушкодження слизової оболонки носа, які мають дифузний характер і хронічний перебіг. Специфічний нежить зумовлений гіпертрофічним катаром слизової оболонки з одночасним ушкодженням носових раковин. Слизова оболонка набухає, носовий хід звужується, внаслідок чого виникає своєрідний шум під час дихання. Такі дифузні запалення слизової оболонки носа призводять до деформації і навіть перфорації носової перегородки. Зустрічаються і такі зміни, як сідлоподібний ніс, стовщення і розширення перенісся.

Ураження внутрішніх органів може розпочинатися ще в утробі матері. Часто воно має дифузний характер. Найчастіше ушкоджується печінка. Вона збільшується й ущільнюється. Те саме відбувається і з селезінкою.

Сифілітичне ураження легенів характеризується вкрай несприятливим перебігом. Більшість дітей з таким ураженням гине ще в утробі матері або в перші дні життя.

Серце-судинна система також уражається досить рано. Патологічний процес розвивається в серцевому м’язі, в ендокарді, в нього втягуються клапани і навколосерцева сумка.

Ушкодження нирок проявляється нефрозонефритом, а яєчок — водянкою.

Для дітей грудного віку характерні остеохондрити, які виявляються під час рентгенологічних досліджень.

Однією з ознак сифілітичного захворювання нервової системи є так званий безпричинний крик дитини.

Внаслідок запального процесу в м’якій мозковій оболонці може розвиватися водянка голови.

Із органів чуття найчастіше ушкоджуються очі, особливо сітківка, на якій розвивається хореоретиніт (так звана картинка солі з перцем). Захворювання зорового нерва проявляється неясними контурами соска. Небезпечною є атрофія зорового нерва, яка призводить до втрати зору.

Природжений сифіліс у дітей раннього віку.

Клініка природженого сифілісу у дітей від 1 до 5 років має свої характерні ознаки — папульозна висипка на статевих органах, стегнах, кінцівках, рідше — на обличчі. Папули рожевого кольору і не мають тенденції до поширення.

Пустульозна висипка зустрічається відносно рідко, здебільшого у виснажених дітей. Одночасно збільшуються лімфатичні вузли, волосся випадає локально або дифузно. Найчастішим симптомом природженого сифілісу раннього дитячого віку є широкі кондиломи в ділянці заднього проходу. Нерідко ушкоджується слизова оболонка ротової порожнини. Попульозна висипка з’являється на слизовій оболонці щік, мигдалинах, язиці і губах.

На довгих трубчастих кістках виникають періостити. Відповідні зміни відбуваються в печінці, селезінці, нервовій системі, серці та судинах. Ураження мозку супроводжуються епілепсією, спинними сухотами тощо. Спостерігається розумове відставання. Серологічні реакції, як правило, позитивні.

Пізній природжений сифіліс.

Пізній природжений сифіліс є закономірним продовженням раннього природженого сифілісу. Прояви його поділяють на безумовні (дійсні) і вірогідні.

До безумовних проявів пізнього природженого сифілісу відносять тріаду Гетчінсона: 1) гетчінсоновські зуби, 2) паренхіматозний кератит, 3) лабіринтна глухота.

До вірогідних ознак пізнього природженого сифілісу відносять шаблеподібні гомілки, радіальні рубці Робінзона — Фурн'є навколо губ та підборіддя, сідлоподібний або лорнетоподібний ніс, баранячий ніс, сифілітичні гоніти, сідницеподібний череп та ін.

Прояви пізнього природженого сифілісу на шкірі співпадають з елементами висипок, які характерні для третинного набутого сифілісу.

Дистрофії на грунті пізнього природженого сифілісу не є обов’язковими. Вони пов’язані зі специфічним ураженням ендокринного апарату, який регулює нормальне зростання і розвиток організму. Це насамперед дистрофія кісток черепа у вигляді так званого олімпійського лоба, вип’ячування лобних і тім'яних горбків, які можуть бути також при рахіті, високе готичне тверде піднебіння, яке також може бути при рахіті, укорочення V пальця, «інфальтинний мізинець» без будь-яких інших деформацій руки, бухтоподібна виїмка на внутрішньому боці лопатки, наявність 5-го додаткового горбика на жувальній поверхні першого моляра верхньої щелепи.

Лікування дітей, хворих на сифіліс, проводять за існуючими схемами відповідно до стадії і клініки сифілісу. Ці схеми, однак, не повинні виключати індивідуальний підхід лікаря до кожної хворої дитини.

Призначають антибіотики (пеніцилін, біцилін, еритроміцин), препарати вісмуту і йоду. Поряд з антисифілітичними препаратами призначають вітаміни, ліки загальнозміцнювальної дії, імуномодулятори тощо.