Воєнна безпека як елемент національної безпеки України

Воєнна безпека як елемент національної безпеки України.

1. Поняття, об'єкт, принципи та складові національної безпеки України.

Згідно, закону України «Про основи національної безпеки України» ст. 1 національна безпека — це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров’я, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв’язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам.

Поняття національної безпеки відображає провідну роль нації - політичної, громадянсько-державної спільноти як носія інтересів розвитку суспільства, вказує на те, що національна державність залишається основною формою політичної організації суспільства, а національна держава продовжує відігравати роль важливого суб'єкта міжнародних відносин.

Об'єктами національної безпеки є:

· людина і громадянин — їхні конституційні права і свободи;

· суспільство — його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси;

· держава — її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.

Суб'єктами забезпечення національної безпеки є:

· Президент України;

· Верховна Рада України;

· Кабінет Міністрів України;

· Рада національної безпеки і оборони України;

· міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

· Національний банк України;

· суди загальної юрисдикції;

· прокуратура України;

· місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування;

· Збройні Сили України, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України; (Абзац одинадцятий статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3200-IV від 15.12.2005) громадяни України, об'єднання громадян.

Основними принципами забезпечення національної безпеки є:

· пріоритет прав і свобод людини і громадянина;

· верховенство права;

· пріоритет договірних (мирних) засобів у розв’язанні конфліктів;

· своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам;

· чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки;

· демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки;

· використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.

Національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах.

Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національним інтересам.

Складовими національної безпеки є:

· Державна безпека.

· Політична безпека.

· Економічна безпека.

· Воєнна безпека.

· Технологічна безпека.

· Екологічна безпека.

· Гуманітарна безпека.

· Демографічна безпека.

· Інформаційна безпека.

· Продовольча безпека.

· Енергетична безпека та інші.

Воєнна безпека, мабуть, один з основних компонентів, що характеризують зовнішній аспект національної безпеки держави, забезпечення якої покликані здійснювати збройні сили. В сучасних розробках проблем воєнної безпеки домінує підхід, оснований на принципах взаємної безпеки шляхом зниження протистояння до того мінімального рівня, при якому збройні сили сторін здатні лише обороняти свої кордони. Забезпечення воєнної безпеки України є одним з важливих напрямів діяльності держави. Головною метою в даній області є забезпечення можливості адекватного реагування на загрози, які можуть виникнути в XXI ст., при раціональних витратах на національну оборону.

Безпека — це стан, коли кому, чому-небудь ніщо і ніхто не загрожує; одночасно — це і діяльність людей, суспільства, держави, світового співтовариства народів щодо виявлення, запобігання, послаблення, усунення і відвернення загрози, здатної загубити їх, знищити матеріальні і духовні цінності, перешкодити їх прогресивному розвитку. З виникненням національних держав, перетворенням їх в основного суб'єкта міжнародних відносин безпека набула характеру національної безпеки. Вже англійський філософ і політичний мислитель Томас Гоббс (1588−1679 рр.) свого часу сказав: національна безпека — не просто центр державницької діяльності, вона головний сенс існування держави. Без неї, вважав Гоббс, взагалі неможлива будь-яка держава.

Наявність безпеки є необхідною умовою життєздатності людини, суспільства і держави, одним з основних мотивів діяльності людини і світового співтовариства.

Воєнна безпека держави — наукова категорія, складова національної безпеки, яка визначає стан захищеності національних інтересів, суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності держави від посягань із застосуванням воєнної сили. Воєнна безпека, як соціально-політичне явище, покликана протистояти воєнній небезпеці, тому в системі національної безпеки і оборони визначається також як оборона держави.

2. Визначення поняття воєнної безпеки в національному законодавстві.

Фундаментом національної безпеки України є воєнна безпека.

Воєнна безпека України — це стан захищеності національних інтересів, її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності від посягань із застосуванням воєнної сили, складова національної безпеки України.

Особливістю воєнної безпеки є те, що вона є частиною державної безпеки і в той же час функціонує як самостійне явище. Воєнні аспекти мають всі інші види безпеки — соціальна, економічна, екологічна, інформаційна тощо.

Головною метою забезпечення воєнної безпеки України є усунення зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці України у воєнній сфері та створення сприятливих умов для гарантованого захисту національних інтересів.

Забезпечення воєнної безпеки України здійснюється відповідно до базових концепцій:

· воєнно-політичного партнерства, що передбачає обґрунтовану, виважену воєнну політику і спрямоване на підвищення стратегічної стабільності в Центральній і Східній Європі, зниження рівня загрози національній безпеці України у воєнній сфері з використанням політичних, економічних та інших засобів;

· запобігання можливій збройній агресії шляхом її воєнно-силового стримування, зокрема шляхом створення загрози заподіяння потенційному агресору шкоди, не адекватної очікуваній, у разі застосування воєнної сили проти України;

· відсічі збройній агресії, яка передбачає використання всіх необхідних форм і способів збройної боротьби для припинення агресії на початковій стадії, завдання агресору поразки та примушення його до припинення воєнних дій.

Забезпечення воєнної безпеки України ґрунтується на принципах:

· верховенства права;

· оборонної достатності;

· невисування територіальних претензій до сусідніх держав і невизнання Україною територіальних претензій до неї;

· пріоритету договірних (мирних) засобів у розв’язанні конфліктів;

· своєчасності та адекватності заходів захисту національних інтересів від зовнішніх і внутрішніх загроз у воєнній сфері;

· демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією держави та правоохоронними органами;

· відповідності бойових можливостей, рівня боєздатності, підготовки та всебічного забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань потребам оборони України та підвищення взаємосумісності із збройними силами держав — членів НАТО і ЄС;

· взаємодії органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування і органів військового управління та чіткого розмежування їх повноважень;

· використання в національних інтересах міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.

Умови забезпечення воєнної безпеки України:

· зміцнення довіри між державами, послідовне зниження загрози використання воєнної сили, проведення політики євроатлантичної інтеграції, кінцевою метою якої є вступ до НАТО, як основи загальноєвропейської системи безпеки; (Абзац другий пункту 9 в редакції Указів Президента № 800/2004 від 15.07.2004, № 702/2005 від 21.04.2005).

· посилення співробітництва із світовими, європейськими і регіональними структурами колективної безпеки;

· виконання міжнародних договорів України у сфері національної безпеки і оборони, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

· підтримання на належному рівні оборонної достатності держави, боєздатності Збройних Сил України, інших військових формувань;

· запобігання можливій збройній агресії через її стримування воєнними і невоєнними засобами;

· запобігання соціально-політичним, міжнаціональним, міжконфесійним конфліктам усередині держави та їх своєчасне розв’язання;

· готовність держави до захисту населення від наслідків застосування звичайної зброї та зброї масового ураження;

· завершення договірно-правового оформлення та облаштування державного кордону України.

Основними складовими забезпечення воєнної безпеки України є:

а) у мирний час:

прогнозування і оцінка загроз національній безпеці України у воєнній сфері;

· прискорення реформування Збройних Сил України, інших військових формувань з метою забезпечення їх максимальної ефективності та здатності давати адекватну відповідь зовнішнім і внутрішнім реальним та потенційним загрозам національній безпеці України у воєнній сфері; перехід до комплектування Збройних Сил України на контрактній основі;

· виконання державних програм модернізації озброєння та військової техніки, розроблення та впровадження їх новітніх зразків;

· ефективний контроль за станом захищеності важливих державних і військових об'єктів, своєчасна утилізація надлишкових і застарілих боєприпасів та озброєння;

· охорона державного кордону, повітряного простору держави та підводного простору в межах територіального моря України, її суверенних прав у виключній (морській) економічній зоні і на континентальному шельфі та боротьба з організованими злочинними угрупованнями, в тому числі міжнародними, які намагаються діяти через державний кордон України;

· виконання міжнародних договорів України у воєнній сфері, у тому числі щодо заборони та нерозповсюдження зброї масового ураження і зміцнення довіри між державами;

· додержання законодавства і виконання міжнародних договорів щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України;

· розвиток воєнної науки, формування науково-технічної і технологічної бази для створення високоефективних засобів збройної боротьби;

· впровадження системи демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією держави та правоохоронними органами;

· забезпечення соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, військово-патріотичне виховання громадян України, підготовка молоді до військової служби у Збройних Силах України, інших військових формуваннях;

· розвиток військово-політичного партнерства та співробітництва з НАТО і ЄС та участь у міжнародній миротворчій діяльності;

б) у загрозливий період та у разі початку війни (збройного конфлікту):

· використання можливостей Ради Безпеки ООН, ОБСЄ, НАТО, ЄС, інших структур колективної безпеки, які несуть відповідальність за підтримання міжнародного миру і безпеки, згідно з Меморандумом про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, застосування кризового консультативного механізму відповідно до положень Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору;

· своєчасне введення воєнного стану в державі або в окремих її місцевостях, проведення загальної або часткової мобілізації, повного або часткового стратегічного розгортання Збройних Сил України, інших військових формувань і приведення їх у готовність до виконання завдань;

· здійснення заходів щодо територіальної і цивільної оборони;

· посилення охорони та захист державного кордону України;

· локалізація збройного конфлікту і недопущення його переростання в локальну або регіональну війну;

· координація відповідно до законодавства діяльності і зосередження зусиль всіх органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування і громадян в інтересах ліквідації воєнного конфлікту і відсічі збройній агресії;

· переведення національної економіки, окремих її галузей, підприємств, у тому числі транспортних, і комунікацій на функціонування в умовах особливого періоду;

· відсіч збройній агресії, завдання ударів по найважливіших об'єктах і військах агресора з метою примушення його до відмови від дальшого ведення воєнних (бойових) дій на початковій стадії агресії і укладення миру на умовах, які відповідають національним інтересам України.

2.1 Відмінність та спільність в поняттях воєнна безпека і воєнна небезпека та воєнна безпека і оборона.

Поняття воєнної безпеки тісно пов’язане з воєнною небезпекою — системою політичних, економічних, воєнних та інших факторів у відносинах між державами, яка за певних обставин і умов здатна привести ці держави до воєнного конфлікту того чи іншого масштабу. Воєнна небезпека для України, як і для інших держав, полягає у можливості стати об'єктом воєнної агресії з боку іншої держави або союзу держав, а також внаслідок цієї агресії.

Основними ознаками і необхідними умовами виникнення та існування воєнної небезпеки для держави з боку потенційного агресора є:

· наявність у агресивної сторони прихованих інтересів (територіальних, економічних та інших претензій) для задоволення яких може бути необхідне використання військової сили;

· орієнтація і готовність військово-політичного керівництва держави-агресора до використання військової сили;

· склад та стан готовності збройних сил, які забезпечують агресору можливість ведення наступальних бойових дій проти держави — об'єкта агресії.

Поняття воєнної безпеки і воєнної небезпеки хоч і за змістом протилежні, мають багато спільних рис. Обидва явища виникають в одних і тих же суспільних сферах — політиці, економіці, ідеології, військовій сфері тощо. Як воєнна безпека, так і воєнна небезпека створюються однаковими суб'єктами (державами, націями, військово-політичними лідерами і т.д.). Серед засобів їх досягнення пріоритетне місце посідає військова сила. Головним є те, що воєнна безпека і воєнна небезпека спрямована на однакові об'єкти — держави, території, населення, ресурси тощо. Відмінність між воєнною безпекою і воєнною небезпекою полягає в тому, що предметом воєнної небезпеки є оволодіння, опанування, загарбання, а воєнної безпеки — захист, збереження забезпечення умов для існування та розвитку держави.

Воєнна безпека і воєнна небезпека відрізняються також сукупністю засобів, за допомогою яких вони виникають у міждержавних відносинах. Якщо для воєнної небезпеки характерні перш за все засоби збройної боротьби, то воєнна безпека, хоч і опирається на військову силу, повинна досягатися передусім невоєнними засобами (політичними, економічними тощо).

Воєнна безпека має ряд відмінностей від спорідненого поняття «оборона». Призначення оборони — відвернення та відбиття збройним шляхом зовнішньої воєнної агресії. Воєнна безпека — явище багатоаспектне. Вона може бути досягнута не лише за рахунок оборони, але і за допомогою ефективних заходів в усіх сферах суспільного життя. Наявність довготривалої воєнної безпеки створює умови для стабільного розвитку та функціонування всіх інших видів національної безпеки України.

3. Система воєнної безпеки.

Основу системи забезпечення воєнної безпеки становлять органи державної влади, сили і засоби, які здійснюють адекватні існуючим реальним і потенційним воєнним загрозам заходи політичного, організаційного, правового, економічного, військового й іншого характеру, спрямовані на забезпечення воєнної безпеки суспільства і держави. Система воєнної безпеки утворює воєнну організацію держави.

Воєнна організація держави — базовий елемент системи воєнної безпеки, сукупність органів державного управління військовим і військово-технічним будівництвом, оборонно-промислового і наукового комплексів держави, військових формувань та органів, призначених для виконання завдань воєнної безпеки воєнними методами, а також нормативно-правова база, яка визначає функції, права, обов’язки і взаємозв'язки усіх елементів.

В Україні до основних елементів даної системи належать: Верховна Рада, Президент, Рада національної безпеки і оборони, Кабінет Міністрів, Міністерство оборони, Генеральний Штаб ЗС України, інші військові формування, правоохоронні органи, інші центральні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, окремі громадяни.

Система воєнної безпеки є складовою частиною системи національної безпеки. До основних елементів даної системи належать: Верховна Рада України, Президент України, Рада національної безпеки і оборони України, Кабінет Міністрів України, Міністерство оборони, Генеральний Штаб ЗС України, інші військові формування, утворені відповідно до закону, правоохоронні органи, інші центральні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації окремі громадяни.

Грубо кажучи, система воєнної безпеки структурно складається з двох підсистем (компонентів): органів державної влади (управлінсько-регламентуючий компонент) і військових формувань (силовий компонент). Базова складова воєнної безпеки — Збройні Сили України. Крім них силовий компонент системи включає Державну прикордонну службу, Внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ, військові підрозділи Управління державної охорони, Служби безпеки України, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій інші державні військові формування.

У рішенні проблеми забезпечення воєнної безпеки держави може бути декілька підходів.

Перший базується на концепції примату міжнародного права у військовій політиці держав і військових союзів. Ця концепція виходить з того, що сила зброї як гарант безпеки повинна бути замінена безумовним виконанням міжнародних правових норм, широкою співпрацею і довірою, відповідністю певним стандартам (чи то європейським, чи то НАТО тощо). Частина цієї концепції, спрямована на запобігання війн невоєнними засобами. Саме така концепція підтримується сучасним керівництвом України.

Другий підхід до забезпечення воєнної безпеки базується головним чином на силі, що виражається в безперервному прагненні створити й володіти в умовах мирного часу військовим потенціалом, адекватним існуючим і прогнозованим загрозам для національних інтересів.

Будучи прихильницею першого підходу до забезпечення воєнної безпеки, Україна має враховувати реалії сучасного світу, коли методи силового тиску, воєнних загроз і прямого застосування воєнної сили належать до арсеналу засобів досягнення державами своїх політичних та економічних цілей. Ця обставина має враховуватися політичним керівництвом нашої держави, оскільки складає для України єдино прийнятний наразі інтегрований підхід до забезпечення воєнної безпеки.

Суть даного підходу полягає в приматі правових, дипломатичних і інших невоєнних засобів запобігання війні з одночасним володінням силових військових структур, що володіють потенціалом оборонної достатності. Під цим потенціалом слід розуміти такі військові сили, які за мінімальних витрат на їх зміст в мирний час, здатні забезпечити стримування можливого агресора від розв’язування війни, а у разі нападу — здійснити стратегічне розгортання і відбити агресію. Іншими словами, зміст сучасної концепції побудови Збройних сил України полягає у тому, щоб, з одного боку, надійно забезпечити захист спектру українських національних інтересів в цілому, а з іншого — бути мінімально обтяжливими для економіки країни.

Реалізація даної концепції ґрунтується на наступних принципах:

· дотримання основоположних принципів і норм міжнародного права, які органічно взаємозв'язані і доповнюють один одного;

· розгляд в якості партнерів усіх держав, чия політика не завдає шкоди національним інтересам і безпеці України, а також не створює умови для її завдання і не суперечить Статуту ООН;

· чітке дотримання чинних договорів в області обмеження, скорочення і ліквідації звичайних озброєнь, сприяння їх реалізації, забезпеченню режиму, що визначений ними;

· сприяння всесвітньому розширенню заходів довіри у військовій області, включаючи взаємний обмів інформацією військового характеру, узгодження воєнних доктрин, планів і заходів військового будівництва, воєнної діяльності.

Таким чином, головними цілями забезпечення воєнної безпеки України стає запобігання, локалізація і нейтралізація воєнних загроз.

Нормативно-правову базу забезпечення воєнної безпеки як елемента національної безпеки формують закони України «Про основи національної безпеки України», «Про оборону України», «Про Раду національної безпеки і оборони України», «Про Збройні Сили України», а також Стратегія національної безпеки і Воєнна доктрина України, які розмежовують права та функції державних органів України як складових воєнної організації держави.

3.1 Стратегії воєнної безпеки.

Стратегія воєнної безпеки визначається керівництвом держави в залежності від воєнно-політичних цілей, наявних ресурсів для їх досягнення та воєнно-політичної обстановки і реалізується в рамках воєнної політики (в ряді країн — політика національної оборони; англ. National Defence Policy).

Стратегічна мета забезпечення воєнної безпеки України — створити і підтримувати таке політичне, міжнародне і військово-стратегічне становище країни, яке б виключало можливість для будь-якої держави або союзу держав шляхом будь-яких видів дії послабити роль і значення України як суб'єкта міжнародних відносин, змінити вектор її соціально-економічного розвитку, завдати або створити умови для завдання шкоди її національним інтересам.

Забезпечення воєнної безпеки базується на наступних принципах:

· побудова системи воєнної безпеки має відбуватись відповідно до існуючих загроз та небезпек як національній безпеці в цілому, так і воєнній зокрема;

· єдність, взаємозв'язок і збалансованість усіх видів безпеки, зміна їх пріоритетності залежно від ситуації, що змінюється;

· пріоритет політичних, економічних, інформаційних засобів забезпечення воєнної безпеки;

· підпорядкованість діяльності елементів системи воєнної безпеки держави Конституції і законам України;

· висунення реальних (за часом, ресурсами, силами і засобами) завдань;

· вжиття силових заходів (у тому числі і з використанням воєнної сили) виключно на основі норм міжнародного права, в суворій відповідності до чинного національного законодавства адекватно необхідності забезпечення реалізації національних інтересів;

· здійснення управління силами і засобами забезпечення воєнної безпеки відповідно до чинного законодавства із чітким розподілом компетенції між органами державної влади України і органами місцевого самоврядування;

· забезпечення цивільного демократичного контролю над Збройними силами України.

Відповідно до Закону України «Про основи національної безпеки України» основними напрямами забезпечення воєнної безпеки є:

· прискорення реформування Збройних сил України та інших військових формувань з метою забезпечення їх максимальної ефективності та здатності забезпечувати реалізацію національних інтересів у будь-якій сфері життєдіяльності;

· перехід до комплектування Збройних сил України на контрактній основі;

· здійснення державних програм модернізації наявних, розроблення та впровадження новітніх зразків бойової техніки та озброєнь;

· посилення контролю за станом озброєнь і захищеністю військових об'єктів;

· активізація робіт з утилізації зброї;

· впровадження системи демократичного цивільного контролю над Збройними силами України;

· забезпечення соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей;

· дотримання угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України; прискорення процесу делімітації та демаркації кордонів України;

· боротьба з організованими злочинними угрупованнями, в тому числі міжнародними, які намагаються діяти через державний кордон України в пунктах пропуску та виключній (морській) економічній зоні України;

· поглиблення транскордонного співробітництва з суміжними державами.

Окрім цього, з урахуванням аналізу існуючих і потенційних загроз та небезпек національній безпеці України доцільно окреслити й інші напрями забезпечення воєнної безпеки:

· створення сприятливих зовнішньополітичних умов для оборони країни;

· визначення пріоритетних національних інтересів у області воєнної безпеки, комплексу політико-дипломатичних і інших невоєнних засобів і способів її забезпечення;

· здійснення розвідувальної і контррозвідувальної діяльності;

· організація військово-політичного і стратегічного керівництва обороною країни, збройними силами та іншими військами;

· формування безпекового законодавства у воєнній сфері;

· створення необхідної економічної і науково-технічної бази для надійної оборони;

· підготовка території країни до оборони;

· підтримка Збройних сил і інших силових структур, що залучаються до оборони, в стані високої боєздатності, бойової і мобілізаційної готовності до збройного захисту країни;

· розвиток воєнної науки і військового мистецтва;

· підготовка високопрофесійних кадрів у воєнній сфері;

· організація функціонування багаторівневої освіти для військовослужбовців;

· зміцнення і розвиток оборонно-промислового комплексу. Рішення будь-яких питань в рамках проблем воєнної безпеки.

· має здійснюватися одним органом (системою). Це дозволяє вирішувати всі виникаючі в рамках безпеки держави проблеми, починаючи від моменту їх виникнення до повного (в кращому разі) усунення причини, що її викликала.

В залежності від мети, воєнна політика може бути спрямована на досягнення різних, іноді діаметрально протилежних цілей. Ними можуть бути:

· оборона держави, забезпечення воєнної безпеки, збереження державної незалежності, суверенітету, територіальної цілісності, відсіч агресії;

· звільнення від іноземного поневолення;

· захоплення чужих територій, утиснення суверенітету інших держав, їх колоніальне або неоколоніальне поневолення.

Виходячи з цього обирається і стратегія воєнної безпеки. За цілями і шляхами їх реалізації стратегії воєнної безпеки умовно можна розділити на чотири види:

· агресивна — розрахована на досягнення воєнно-політичних цілей шляхом прямого або опосередкованого застосування збройної сили проти політичної незалежності або територіальної цілісності іншої держави, допускає опору на воєнну силу та її використання в усіх можливих формах;

· миролюбна (оборонна) — стратегія, яка передбачає застосування засобів збройного насильства винятково для відсічі агресії;

· реалістична — передбачає рішення політичних завдань здебільшого мирними політико-дипломатичними засобами, відмову від воєнної конфронтації, але допускає застосування воєнних засобів з урахуванням воєнно-політичної обстановки у світі та регіоні, рівня розвитку збройних сил, місця та ролі держави у системі міжнародних відносин і співвідношення сил в ній;

· непослідовна (авантюристична) — за зовнішніми ознаками схожа на попередню — допускає широке застосування політичних, дипломатичних та інших засобів, а за певних умов і досягнення мети збройними засобами, однак не базується на адекватній оцінці ВПО і власних сил.

Україна, згідно з її воєнною доктриною, дотримується миролюбної оборонної політики.

Головною метою воєнної політики України є гарантування національної безпеки держави від зовнішньої воєнної загрози, відвернення війни, підтримання міжнародного миру і безпеки. Україна засуджує війну як знаряддя національної політики, додержується принципу незастосування сили та загрози силою і прагне вирішувати всі міжнародні спори та конфлікти виключно політичними методами. Потенційним противником Україна вважатиме державу, послідовна політика якої становить воєнну небезпеку для України, веде до втручання у внутрішні справи України, зазіхання на її територіальну цілісність та національні інтереси.

В основу стратегії воєнної безпеки України покладені наступні концепції:

· воєнно-політичного партнерства — запобігання глобальним загрозам, підвищення стратегічної стабільності в регіоні та зменшення рівня воєнної небезпеки політичними і економічними засобами при опорі на розвинену економіку з раціональною інфраструктурою і стабільну соціальну сферу.

· оборонного стримування — передбачає створення в межах оборонної достатності такої воєнної організації держави, яка була б здатна звести до мінімуму ймовірність виникнення воєнного конфлікту за рахунок завдання можливому агресору неприйнятної шкоди.

· відбиття можливої агресії - спирається на готовність до мобілізації усіх можливостей і ресурсів країни для протидії збройному нападу, завдання агресору поразки та примушення його до припинення воєнних дій.

Ці концепції визначають зміст функцій воєнної політики України, повноваження її безпосередніх суб'єктів і пріоритетні напрямки військового будівництва.

3.2 Виклики і загрози воєнній безпеці.

Відповідно до Закону України «Про основи національної безпеки України» до основних загроз національній безпеці у воєнній сфері належать:

* поширення зброї масового ураження і засобів її доставки;

* недостатня ефективність існуючих структур і механізмів забезпечення міжнародної безпеки та глобальної стабільності;

* нелегальна міграція;

* можливість втягування України в регіональні збройні конфлікти чи у протистояння з іншими державами;

* нарощування іншими державами поблизу кордонів України угруповань військ та озброєнь, які порушують співвідношення сил, що склалося;

* небезпечне зниження рівня забезпечення військовою та спеціальною технікою та озброєнням нового покоління Збройних сил України, інших військових формувань, що загрожує зниженням їх боєздатності;

* повільність у здійсненні та недостатнє фінансове забезпечення програм реформування Воєнної організації та оборонно-промислового комплексу України;

* накопичення великої кількості застарілої та не потрібної для Збройних сил України воєнної техніки, озброєння, вибухових речовин;

* незавершеність договірно-правового оформлення і недостатнє облаштування державного кордону України;

* незадовільний рівень соціального захисту військовослужбовців, громадян, звільнених з воєнної служби, та членів їхніх сімей.

І хоча даний перелік воєнних загроз є чималим, він не повною мірою віддзеркалює адекватність воєнних загроз безпеці держави, не розкриває їх дійсного змісту. Відтак доречно звернути увагу на інші, вкрай важливі моменти.

Умовою ефективного функціонування системи воєнної безпеки держави, практичного вирішення задач її збройного захисту є адекватна оцінка характеру існуючих міжнародних і внутрішньодержавних відносин, виявлення джерел воєнної небезпеки і загроз національним інтересам в даній сфері.

Воєнна небезпека і воєнні загрози визначаються шляхом оцінки воєнно-політичної обстановки (абр. — ВПО) в світі і в регіонах національних інтересів держави: стану та тенденцій розвитку відносин між окремими державами та коаліціями держав, різними політичними силами усередині них, а також рівня боєздатності та перспектив розвитку їх збройних сил.

Воєнна небезпека для України, як і для інших держав, полягає у можливості стати об'єктом воєнної агресії з боку іншої держави або коаліції (союзу) держав. Оцінка ВПО дозволяє своєчасно виявити ознаки підготовки агресії.

Основними ознаками і необхідними умовами виникнення та існування воєнної небезпеки для держави з боку потенційного агресора є:

· наявність у держави — потенційного агресора прихованих інтересів (територіальних, економічних та інших претензій) для задоволення яких може бути необхідне використання воєнної сили;

· орієнтація і готовність військово-політичного керівництва агресора до використання воєнної сили для досягнення своїх цілей;

· склад та стан боєготовності збройних сил агресора, які забезпечують йому можливість ведення наступальних бойових дій проти держави — об'єкта агресії.

Воєнні загрози не обов’язково пов’язані з початком військових приготувань ймовірного противника. Їх джерела, як правило, носять прихований характер. Джерелами воєнних загроз можуть бути найрізноманітніші явища і процеси суспільного життя, зокрема:

· перетин політичних інтересів людей, соціальних груп, класів, держав або їх коаліцій;

· економічні, соціальні, етнічні або релігійні суперечності;

· накопичення ядерних або звичайних озброєнь;

· наявність і розгортання масових армій, посилення активності збройних сил поблизу кордонів іншої держави тощо.

Західними і українськими експертами розглядаються два основні виміри спектру воєнних загроз: воєнно-політичний — пов’язаний зі змінами в геополітичній розстановці сил і суто військовий («технологічний») — пов’язаний зі зміною характеру воєнних конфліктів в умовах сучасності. При цьому аналізуються два рівні - глобальний і регіональний.

Останнім часом фахівці відзначають появу нових видів викликів і загроз, зокрема загрози міжнародного тероризму, неконтрольованого розповсюдження ядерних матеріалів і технологій, загрози кіберпростору, які вимагають вироблення нових підходів в сфері воєнної безпеки.

національний безпека воєнний держава.

Висновок.

Проаналізувавши законодавство України, статті, підручники, монографії про національну безпеку так і про воєнну безпеку і підсумовуючи результати проведеної роботи, ми можемо зробити такі висновки:

1. Національна безпека — захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам.

2. Національна безпека має такі складові як державна безпека, політична безпека, економічна безпека, воєнна безпека, технологічна безпека, екологічна безпека, гуманітарна безпека, демографічна безпека, інформаційна безпека, продовольча безпека, енергетична безпека та інші.

3. Воєнна безпека держави — наукова категорія, складова національної безпеки, яка визначає стан захищеності національних інтересів, суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності держави від посягань із застосуванням воєнної сили.

4. Основу системи забезпечення воєнної безпеки становлять органи державної влади, сили і засоби, які здійснюють адекватні існуючим реальним і потенційним воєнним загрозам заходи політичного, організаційного, правового, економічного, військового й іншого характеру, спрямовані на забезпечення воєнної безпеки суспільства і держави.

5. Система воєнної безпеки утворює воєнну організацію держави. Воєнна організація держави — базовий елемент системи воєнної безпеки, сукупність органів державного управління військовим і військово-технічним будівництвом, оборонно-промислового і наукового комплексів держави, військових формувань та органів, призначених для виконання завдань воєнної безпеки воєнними методами, а також нормативно-правова база, яка визначає функції, права, обов’язки і взаємозв'язки усіх елементів.

6. Стратегія воєнної безпеки визначається керівництвом держави в залежності від воєнно-політичних цілей, наявних ресурсів для їх досягнення та воєнно-політичної обстановки і реалізується в рамках воєнної політики.

7. Стратегічна мета забезпечення воєнної безпеки України — створити і підтримувати таке політичне, міжнародне і військово-стратегічне становище країни, яке б виключало можливість для будь-якої держави або союзу держав шляхом будь-яких видів дії послабити роль і значення України як суб'єкта міжнародних відносин, змінити вектор ЇЇ соціально-економічного розвитку, завдати або створити умови для завдання шкоди її національним інтересам.

8. Нормативна база, що регулює всі ці питання і відносини: Конституція України, Закон України «Про основи національної безпеки», Закон України «Про Воєнну доктрину України», Закон України «Про основи національної безпеки України, Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», Закон України «Про оборону України», Закон України «Про Збройні Сили України», Указ Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 17 листопада 2010 року «Про виклики та загрози національній безпеці України у 2011 році».

Список літератури.

1. Конституція України: Відомості Верховної Ради від 28 червня 1996 р. — № 254к/96-ВР — ст. 17.

2. Про основи національної безпеки: Закон України від 19.06.2003 р. № 964-IV — ВР // Відомості Верховної Ради. — 2003 р. — ст. 1, 3,4,5.

3. Про Воєнну доктрину України: Указ Президента України від 15 червня 2004 р., — № 648/2004, — ст. 4,7,8,9,10.

4. Про основи національної безпеки України: Закон України від 19 червня 2003 p. № 964-IV // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 39.

5. Воєнна безпека і оборона України. // Тлумачний словник нормативно-правових та наукових термінів і визначень. // Під ред. Ф. В. Саганюк. // Національний науково-дослідний центр оборонних технологій і воєнної безпеки України. — К.: 2007, — ст. 39.

6. Трансформації воєнних загроз й основ оборонної політики в сучасних умовах // Аналітична записка // А. Шевцов, О. Шаталова. // Регіональний філіал НІСД у м. Дніпропетровську — 2010 р. — с. 78.

7. NATO 2020: assured security; dynamic engagement. //Analysis and recommendation of the group of experts on a new strategic concept for NATO. //The experts report. -2010 р. (англ.).

8. Світ не пристосовується: нові виклики та загрози. // Євроатлантика.info, за матеріалом BBC. -18.05.2010.

9. Розбудова безпеки і оборони. // Збірка матеріалів щодо Плану партнерських дій із створення інститутів оборони і безпеки (PAP-DIB). // Філіпп Х. Флурі, Віллем Ф. Ван Іїкелен. — Женева-Київ: 2006.

10. Довідник з питань міжнародного морського і військового права. // Під ред. В. С. Семенова. // Міністерство оборони України. — К.: 1999.

11. Стратегія національної безпеки України: Указ Президента України від 12.02. 2007 р. — № 105/2007.

12. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 17 листопада 2010 року «Про виклики та загрози національній безпеці України у 2011 році»: Указ Президента України від 17 листопада 2010 року — № 1119/2010.

13. Про засади внутрішньої і зовнішньої політики: Закон України від 01.07.2010 р. № 2411−17 — ВР // Відомості Верховної Ради України -2010 р. — № 40 — ст. 527.

14. Про оборону України: Закон України від 06.12.1991 № 1932;XII — ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР), -1992, — № 9, — ст. 106.

15. Про Збройні Сили України: Закон України від 06.12.1991 № 1934;XII — ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР), -1992, — № 9, — ст. 108.

16. Воєнна безпека України. На межі тисячоліть. // Монографія // Під ред. Г. М. Перепелиці // Національний інститут стратегічних досліджень. — К.: «Стилос», -2002 р. — ISBN 966−8009−17−7.

17. Воєнна організація держави: шляхи трансформації // Монографія // Під ред. І. В. Романова. — К.: Приватне видавництво, 2009 р. — ISBN 966−554−001−7.

18. Актуальні проблеми реалізації політики національної безпеки України в оборонній сфері: науково-інформаційний збірник // Під ред. В.П. Горбуліна / підг. Ю. М. Романов. // Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції України. — К.: ДП НВЦ «Євроатлантикінформ», — 2009 р.

19. Маначинський О. Я., Соболєв А.А. Воєнна безпека України та вплив на неї геополітичних факторів. Рада національної безпеки і оборони України. Національний інститут стратегічних досліджень. — К.: НІСД, — 1997 р.