Практичні аспекти перекладу емотивних текстів англомовної художньої літератури на українську мову (на прикладі книги А. Хейлі «Flight into danger»)

ЗМІСТ

• ВСТУП
• РОЗДІЛ І. ЕМОТИВНІСТЬ ЯК ТЕКСТОВЕ ВТІЛЕННЯ ЕМОЦІЙНОСТІ І ЯК ЛІНГВІСТИЧНА ПРОБЛЕМА
• 1.1 Визначення поняття «емотивність» та його структури
• 1.2 Емотивний дискурс у лінгвістично-стилістичному аналізі, типологія емотивних засобів у творі Артура Хейлі «Flight Into Danger»
• ГЛАВА II. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ПЕРЕКЛАДУ ЕМОТИВНИХ ТЕКСТІВ АНГЛОМОВНОЇ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ НА УКРАЇНСЬКУ МОВУ (НА ПРИКЛАДІ КНИГИ А. ХЕЙЛІ «FLIGHT INTO DANGER»)
• 2.1 Способи та прийоми перекладу емотивного дискурсу творів англомовної художньої літератури
• 2.2 Використання перекладацьких прийомів трансформації в практиці перекладу емотивно забарвлених текстів англійської художньої літератури
• 2.2.1 Використання перекладацьких прийомів трансформації на лексичному рівні
• 2.2.2 Використання перекладацьких прийомів трансформації на синтаксичному рівні
• 2.2.3 Використання перекладацьких прийомів трансформації як комплексне перетворення
• ВИСНОВКИ
• ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Антропоцентричний підхід, який значно зміцнив своє положення у лінгвістиці в останні роки, спонукує дослідників звертатися до опису лексики, що позначає емоції і почуття, як у теоретичному, так і у практичному плані.

Емоційна сфера вважається чи не самою складною системою людини. Емоції є одним з основних і всепроникаючих аспектів людського досвіду. Звичайно люди випробовують широкий діапазон емоцій: від спокійного задоволення при виконанні порівняно повсякденного завдання до скорботи від смерті близької людини. Тому сфера почуттів і емоцій, безперечно, має потребу в глибокому і детальному вивченні не лише з погляду фізіологів і психологів, а й з позицій лінгвіста, але, нажаль, у цій сфері лінгвістичної науки маємо низку недосліджених аспектів. Розглядаючи сферу нераціонального сприйняття, емотивність тексту націлюється в першу чергу на те, щоб викликати у реципієнта певну емоційну реакцію, психологічний резонанс, і за допомогою чуттєвого повідомлення надати йому більш яскраву, виразну картину раціональної сторони художнього твору, піднести концептуальний, ідеологічний, естетичний задум автора у живій і органічній формі. Реципієнт художнього твору сприймає ідеї автора не методом логічного аналізу, а через співпереживання його героям, часом навіть не фіксуючи на свідомому рівні ті чи інші висновки під час читання, а осмислюючи їх вже пізніше. Таким чином здійснюється прагматичний вплив на читача, одна з основних функцій категорії емотивності.

Протягом останніх десятиліть проблема емотивності входить до числа найбільш обговорюваних в антропоцентричній лінгвістиці. Фахівці так характеризують сьогоднішній стан у науці про мову: «лінгвістика, яка поставила в центр своїх наукових інтересів особистість людини, як основний дослідницький принцип використовує положення про те, що наукові об'єкти мають вивчатися, перш за все за їх роль для людини, за їх призначенням в її життєдіяльності, за їх функціями для розвитку людської особистості та її вдосконалення» [17, 36, 38, 39].

Емоції та різноманітні способи їх вираження із незапам’ятних часів були одним з найбільш інтригуючих питань, що будь-коли виникали в процесі людського самопізнання, тому підвищений інтерес до словесного оформлення емоцій не викликає подиву. Однак, незважаючи на пильну увагу, яку лінгвісти приділяють проблемі емотивності вже більше двадцяти років, багато її аспектів залишаються дискусійними. При тому, що визначення емотивності («емотивність — іманентно притаманна мові семантична властивість виражати системою своїх засобів емоційність як факт психіки, відображені у семантиці мовних одиниць соціальні та індивідуальні емоції» [39, с. 24]) і визначення експресивності («експресивна функція мови — здатність виражати емоційний стан мовця, його суб'єктивне ставлення до позначуваних предметів і явищ дійсності» [1, с. 7] самі по собі на даний момент вже не викликають у дослідників суттєвих сумнівів, до цих пір немає єдиної думки з приводу співвідношення цих двох категорій, також як і з приводу співвідношення категорії емотивності з категоріями модальності і оціночності. Не досягнуто порозуміння у питанні про те, які саме компоненти лексичного значення слова формують емотивність мовної одиниці, яка структура емотивного компонента, його статус у семантичній структурі мови і слова, як він співвідноситься з поняттям.

Багато питань, пов’язані з вивченням динаміки емотивного значення, емотивної валентності, емотивної комунікації і прагматики, виявляються нерозв’язними на лексичному і навіть синтаксичному мовних рівнях. Ще менш вивченим феномен емотивності з точки зору теорії перекладу, філологи одноголосно відзначають відсутність способу адекватної передачі емотивного змісту висловлювання і тексту на іноземну мову [9, 20, 37, 40].

Ситуація, що склалася на сьогоднішній день в сфері перекладу художньої літератури — зокрема, перекладу численних творів сучасних англійських та американських письменників на українську мову — вимагає виведення закономірностей поводження з мовою, характерних для якісних перекладів, і розробки якихось загальних правил, на які перекладачі могли б орієнтуватися, стикаючись із «важко перекладеними» елементами. У зв’язку з цим, метою цієї роботи є встановлення лексичних та синтаксичних засобів адекватної передачі описів і виразів емоційного стану при художньому перекладі творів сучасних англомовних письменників на українську мову.

Зазначена мета зумовлює постановку наступних завдань:

1. Визначити поняття «емотивність» та структуризувати його.

2. Дослідити емотивний дискурс у лінгвістично-стилістичному аналізі, скласти типологію емотивних засобів у творі Артура Хейлі «Flight Into Danger».

3. Проаналізувати способи та прийоми перекладу емотивного дискурсу творів англомовної художньої літератури.

4. Навести приклади використання перекладацьких прийомів трансформації в практиці перекладу емотивно забарвлених текстів англійської художньої літератури на прикладі твору Артура Хейлі «Flight Into Danger».

Об'єктом дослідження виступають художні тексти, що містять емотивні аспекти, та їх переклади на українську мову. Предметом дослідження є лексичні та синтаксичні засоби адекватної передачі українською мовою емотивної інформації, що міститься в аналізованих англомовних текстах. Як основний в роботі використовується метод контрастивного аналізу при зіставленні англомовних оригіналів з україномовними перекладами; при порівнянні способів вираження емоцій в літературі різних жанрів задіюються методи жанрового і функціонально-стилістичного аналізу. Також методика дослідження включає описово-аналітичний метод — безпосередній розгляд англомовних емотивних текстових фрагментів та їх перекладів українською мовою з подальшим узагальненням отриманих результатів і заснованих на них висновків.

РОЗДІЛ І. ЕМОТИВНІСТЬ ЯК ТЕКСТОВЕ ВТІЛЕННЯ ЕМОЦІЙНОСТІ І ЯК ЛІНГВІСТИЧНА ПРОБЛЕМА

1.1 Визначення поняття «емотивність» та його структури

Мова, будучи головним інструментом людського спілкування, не тільки забезпечує інформаційний обмін мовців, але й відображає їх емоційний стан в акті комунікації. Для досягнення цієї мети в мові вироблений особливий код: різні види емотивного змісту передаються спеціально пристосованими для цього знаками.

До середини 70-х років проблема мовної концептуалізації, так само як і вербалізації емоцій, не привертала увагу мовознавців. Але з того часу, як почали зароджуватися основи нової лінгвістичної парадигми — гуманістичної, в центрі якої є людина як носій і користувач мови та її психологія, лінгвісти не могли обминути сферу емоцій. Зараз дослідження проблеми «мова і емоції» є одним з основних пріоритетних напрямів сучасного вітчизняного мовознавства. Лінгвістів насамперед цікавить класифікація емотивної лексики, емотивність на синтаксичному рівні, емотивність художнього тексту, а також питання міжкультурної специфіки вербальної та невербальної маніфестації емоцій.

Загальна кількість емоцій, що фіксуються тлумачними словниками, дуже велика. Однак учені-психологи вирізняють фундаментальні або базові емоції, кількість яких варіюється з погляду представників різних шкіл. Популярною є класифікація, запропонована американським психологом К. Ізардом. Вчений виділяє такі базові емоційні стани: задоволення, інтерес, презирство, сум, сором, гнів, здивування, відраза [16, с. 63].

Загальноприйнятим є розмежування емоцій за аксіологічним знаком (позитивні та негативні) і модальністю (радість, інтерес, сум тощо).

Яким же чином передається інформація про емоційне ставлення мовця до об'єктів навколишнього світу? Під вираженням емоцій розуміють їх опосередкування, маніфестацію у мовленні, що супроводжується внутрішнім та зовнішнім переживанням.

Існує два способи вираження емоцій: вербальний (за допомогою мовних засобів) та невербальний (міміка, жести, пантоміміка тощо).

Треба визнати, що другий спосіб переважає над першим, оскільки емоція — короткотривале почуття і ми нерідко відчуваємо труднощі, намагаючись підібрати найбільш влучні мовні засоби її вираження. Сутність механізму опосередкування емоцій у мовленні пояснюється таким чином: людина здатна відображати в мові не просто навколишній світ, а тільки те, що необхідно в даний момент, що видається для неї значним. Цей процес регулюють емоції, які виступають у ролі посередника між світом і його відображенням у мові. Емоції як психічне явище відтворюють у свідомості людей їх емоційне ставлення до дійсності. Емоційні оцінювання дійсності відображаються в семантиці мовних засобів, що використовуються для вербалізації. Вони кодовані у вигляді компонентів, що формують емотивність слова — здатність відтворювати у відповідних типізованих умовах досвід вербального вираження певних емоційних ставлень суб'єктів до того, що несе дане слово-образ [13, с. 24].

Емотивність властива всім мовним рівням: фонетичному, морфологічному, лексичному і синтаксичному.

Кожен з них має свою систему засобів вираження, що поєднане в понятті «емотивність».

Уперше термін «емотивність» було введено до наукового обігу В. Шаховським. Він позначив «словесну маніфестацію емоцій», коли на мовному рівні у тексті емоції трансформуються в емотивність. Трохи раніше про наявність у слові емоційного навантаження наголошували Я. Рейковський [26], М. Стернін.

Як відомо, під емотивним текстом прийнято розуміти текст, що виражає емоції.

За словами В.І. Шаховського, «емотивний текст є своєрідною „будівлею“, в якій представлені всі „поверхи“ емотивності мови і всі канали її мовного вираження» [39,с. 153]. Емотивність — це лінгвістичне вираження емоцій, «іманентно притаманна мові семантична властивість виражати системою своїх засобів емоційність як факт психіки, відображені в семантиці мовних одиниць соціальні та індивідуальні емоції» [42, с. 24]. Тобто емотивний — те саме, що й емоційний, але в мові, її одиницяхта їхній семантиці. «На мовному рівні емоції трансформуються в емотивність; емоція — психологічна категорія, а емотивність — мовна, оскільки емоції можуть і не виражатися і передаватися в мові та мовою» [42, с. 13]. Джерела породження емотивності тексту різноманітні і не всіма дослідниками розуміються однаково.

Визнано, що основним джерелом емотивності тексту є емотиви — лінгвістичні одиниці вираження емоцій. При цьому більшість дослідників розмежовує емотиви та інші мовні одиниці, пов’язані з емоціями, зокрема слова, які називають, позначають емоції (тобто, дають їм ім'я) та слова, що описують емоції).

Способи маніфестації емотивності в тексті виявляються різноманітними: «від згорнутих (семний конретизатор, слово) і мінімально розгорнутих (словосполучення, речення) до максимально розгорнутих (фрагмент тексту, текст)».

Отже, в основі емотивного тексту — емоціогенні знання, які актуалізуються за допомогою емотивів, емотивний потенціал яких виражається завдяки експресивності.

Згідно з визначенням, наведеним у «Словнику лінгвістичних термінів», «експресивний, виразний (expressif || expressive, ausdrucksvoll || expressive || espressivo) є властивість об'єкта або явища, яке надає висловлюванню оціночний характер» [42, с. 32].

На взаємозв'язок експресивності і оціночності вказують багато дослідників. Так, Р. О. Якобсон розуміє під експресивністю «так звану емотивну, або експресивну функцію мови, яка «має на меті пряме вираження ставлення мовця до того, про що він говорить».

І. В. Колбукова трактує «експресивність» як «властивість певної сукупності мовних одиниць, що забезпечує їх здатність передавати суб'єктивне ставлення мовця до змісту або адресата мовлення, а також сукупність якостей мови або тексту, організованих на основі таких мовних одиниць» [19, с. 25].

Зв’язок між експресивністю і виразом суб'єктивного ставлення мовця до висловлювання проводить також Ш. Баллі: «Тенденція експресивна збагачує мову елементами конкретними, продуктами афектів і суб'єктивізму мовця».

Укладачі «Лінгвістичного енциклопедичного словника» визначають експресивність як «сукупність семантико-стилістичних ознак одиниці мови, які забезпечують її здатність виступати у комунікативному акті як засіб суб'єктивного вираження ставлення мовця до змісту чи адресата мовлення» [23, с. 591] Іншими словами, підкреслюється взаємозв'язок понять експресивності і оціночности, або суб'єктивного ставлення мовця до висловлювання.

О. В. Александрова, крім оцінного компонента, виділяє в експресивності й емоційну сторону, визначаючи експресивність як «здатність виражати емоційний стан мовця, його суб'єктивне ставлення до позначуваних предметів і явищ дійсності» [1, с. 7]. Н. А. Лукьянова також підкреслює властивість експресивності висловлювати «емоційну оцінку предмета мовлення, дану йому від особи мовця» [24, с. 25]. Емоційний компонент лежить в основі визначення О. С. Ахманової, яка вважає під експресією «виразно-зображальні якості мовлення, що відрізняють її від звичайної (або стилістично нейтральної) і надають їй образність та емоційну забарвленість» [28, с. 524].

Крім оцінного та емоційного компонентів, вчені, визначаючи експресивність, вказують на діючу функцію експресії. Зокрема, В.В. Віноградов бачить «головну задачу мови в її експресивній функції» у наданні впливу на оточуючих [7, с. 52]. Е.М. Галкіна-Федорук визначає експресію як посилення виразності, образотворчості, впливає збільшення сили сказаного. На погляд А. В. Федорова, поняття «експресивного» є найбільш загальним виразом особливої якості одиниць, пов’язаних з їх «установкою на вираз», з усяким посиленням або незвичайним виразом думки, почуття і волі в мові".

Розглянемо докладніше співвідношення категорій експресивності, оціночності, емоційності. Деякі мовознавці розмежовують категорії експресивності та емоційності, вважаючи, що експресивність повинна розумітися набагато ширше і включати в себе емоційність, оскільки «експресія може пронизувати як емоційне, так і інтелектуальне і вольове».

Говорячи про експресивність і оціночність, В. К. Харченко і В.І. Шаховский зазначають, що експресивні засоби мови завжди є і оціночними. Цю думку підтверджує і І.В. Колбукова: «Експресивне навантаження — це додаткові відтінки оцінного характеру, які нашаровуються на номінативне значення слова, предметно-логічну основу його семантики» [19, с. 31].

Деякі автори простежують зв’язок між категоріями експресивності, емоційності і оціночності: «Експресивний компонент значення є додатковим до основного — предметно-логічного значення слова (конотація), яке містить інформацію про ступінь, силу вираження емоцій або суб'єктивну оцінку в слові». Ось як співвідносить усі три категорії І. В. Колбукова: «Часто категорію експресивності пов’язують із категорією емоційності, а також з такими категоріями як оціночність, образність, інтенсивність тощо. Категорія емоційності (емотивності) розглядає вираження емоцій, почуттів; категорія оціночності - вираження ставлення до інформації, її оцінку; поняття експресивності характеризує явище в цілому: експресивно все, що, з одного боку, виражає психічний стан мовця, а з другого — посилює вплив на слухача. Іншими словами, поняття експресивності ширше інших понять і включає їх у себе» [19, с. 19]. Наша точка зору повністю збігається з наведеним твердженням І.В. Колбукової.

Крім розбіжностей у визначенні експресивності, існують різночитання у визначенні понять «експресивні засоби мови», «виразні засоби мови», «образотворчі засоби», «стилістичні засоби» і «стилістичні прийоми». Крім того, не існує і єдиної класифікації експресивних засобів мови.

Г. О. Вінокур виділяє в мові особливі виразні засоби, метою яких є надання особливого емоційного забарвлення висловлюванню.

І.Р. Гальперін підрозділяє стилістичні засоби мови на виразні засоби та стилістичні прийоми. Всі стилістичні засоби англійської мови він поділяє на лексико-фразеологічні (метафора, метонімія, іронія, антономазія, епітет, оксюморон, гіпербола, каламбур тощо; фразеологізми, приказки, прислів'я, сентенції, алюзії і цитати); синтаксичні (інверсія, відокремлення, еліпсис, замовчування, риторичне питання, літота, паралелизми, хіазм, ретардація, наростання тощо); стилістичні засоби звукової організації висловлювання (інтонація, евфонія, алітерація, рима, ритм та ін.).

І.В. Арнольд виділяє зображувальні засоби мови (метафора, метонімія, гіпербола, литота, іронія, перифраз та ін.) і виразні засоби, або фігури мовлення, які «не створюють образів, а підвищують виразність мовлення і підсилюють її емоційність за допомогою особливих синтаксичних побудов: інверсія, риторичне питання, паралельні конструкції, контраст тощо» [2, с. 53].

У зв’язку з вивченням ролі синтаксису в мові, Ш. Балли виділяє «непрямі виразні засоби», до яких належать «афективний синтаксис» (вигук, запитання, окличні «слова», еліпсис та ін.) [4, с. 308].

О.В. Александрова зараховує до синтаксичних експресивних засобів парантетичні внесення, які за будовою поділяються на однослівні, внесення поєднання слів і внесення пропозиції, а за змістом — на категорії відсилання, екзепліфікації, деліберації.

Найбільш повну класифікацію експресивних засобів мови дає І.В. Колбукова, яка виділяє 1) фонологічні і просодичні засоби (тривалість звуку, звукопись, алітерація, акцентування, тональність, паузирування, посилена або емфатична вимова звуків, інтонація, спеціальні ритміко-інтонаційні структури та ін.); 2) морфологічні (димінутативні, тобто зменшувальні, пестливі, і аугментивні, тобто збільшувальні суфікси, безафіксні засоби словотворення та ін.); 3) лексичні (синоніми, антоніми, лексичні повторення, парні синонімічні сполучення, тропи (метафора, метонімія, гіпербола, літота і т. ін.) та ін); 4) синтаксичні (ампліфікація, безсполучникові і багато сполучникові, зміна порядку слів, синтаксичні повтори, паралелизми, еліпсис, риторичні фігури (зевгма, хіазм та ін), порушення синтаксичного ладу (апозіопеза — обрив і анаколуф) і ін); 5) одиниці структури тексту (варіювання форми оповіді, анафорика, паралелізм структури різних частин тексту та ін.); 6) паралінгвістичні (міміка і пантоміміка (жестикуляція), гучність і тембр голосу в усному мовленні, іконічні засоби (піктограми, малюнки) у письмових текстах та ін).

Ми бачимо, що експресивність проявляється на всіх рівнях мови, проте, оскільки в публіцистичному тексті для створення експресії найчастіше використовуються лексичні та синтаксичні засоби, нас цікавить, перш за все, яким чином категорія експресивності реалізується на цих двох рівнях англійської та української мов.

Отже, категорія експресивності включає в себе категорії емоційності і оціночності, передає емоційно-суб'єктивне ставлення мовця до повідомленого і являє собою посилення виразності, образотворчості мовлення з метою надання необхідного впливу на реципієнта.

У роботі Т. Р. Левицької і А. М. Фітерман розглядаються десемантизовані слова, тобто слова, що мають «широке, розпливчасте значення» (thing, point, case, to fail, failure, facilities, matter та ін). Дослідники стверджують, що ці слова виконують у мові лише граматичну функцію, вживаючись як опорні слова (prop-words) [21, с. 54].

Проблема конкретності - абстрактності лексичних одиниць проявляється при аналізі гіпогіперонімічних, або родо-видових відносин лексичних одиниць в англійській і українській мовах: «Вивчаючи терміни тваринництва, ми зробили ось яке відкриття: англійське слово pregnant (вагітна) перекладається на українську по-різному залежно від тварини, до якої застосовується. Про корову говорять стельна, про свиню — супороса, про собаку — щенна, про вівцю — суягна».

На велику ступінь експресивності і конкретності, що притаманно українській мові порівняно з англійською, вказують результати зіставлення способів введення прямої мови в обох мовах. Загальновідомо, що спосіб введення прямої мови в авторську оповідь має велике стилістичне значення. Як правило, для цього в українській мові використовуються «ремарки, які доповнюють уявлення читача про співрозмовника персонажа, уточнюють його репліки, допомагають осмислити глибинний підтекст, приховані в них значення. Часто використовуються дієслова конкретно-образної семантики: прошепотів, випалив, бурмоче, гаркнув, відрізав, сипить, пробурчав, зронила і т. ін.; дії, що супроводжують мову: обернувся, задумався, розгубився, здивувався, махнув рукою і т. ін.; а також прислівники і дієприслівники, що характеризують персонаж з будь-якої сторони: з посмішкою, без запинки, помовчавши, грубо додав тощо. Думка про те, що «різноманітність лексичних форм вираження засобів введення прямої мови більшою мірою властива вітчизняній мові, ніж англійської», вже висловлювалася в науковій літературі [13, с. 19]. Звідси випливає висновок, що якщо в англійській мові вживається нейтральне за забарвленням дієслово said, яке передає певну відстороненість, не експліцитно виражає авторське ставлення, то в українській мові виникає необхідність елімінувати невизначеність опису завдяки використанню дієслів вузького значення [13, с. 20].

Думка про те, що «поряд з більш яскраво вираженою експресивністю українська лексика відрізняється більшою конкретністю, знаходимо в роботі Я. В. Рецкера [27, с. 133]. Вчений аналізує словникові статті дієслів go, get, put, take та ін.: 15-е значення дієслова go включає значення податися, впасти, зламатися, розколотися та ін. — дієслова, що відрізняються високим градусом експресивності і конкретності порівняно з англійським варіантом; get має значення проникати, схопити, захоплювати, захопити, схвилювати, заразитися, схопити (хвороба), вивідувати, вивуджувати, пробиратися і т. ін. Як підкреслює Я. І.Рецкер, в ряді випадків варіанти перекладу дієслів take, give, open, close, offer, put, begin, finish та ін. поряд з більшою експресивністю і виразністю передають ще й більшу динаміку дії [27, с. 137].

Отже, опис і мовне вираження людських емоцій можна по праву назвати основним будівельним матеріалом для створення творів художньої літератури. Чи можна уявити собі художнє оповідання, в якому відсутні прямі або непрямі відсилання до емоційного стану його персонажів — в якому б жанрі, стилі або форматі це оповідання не підносилося, адже, як справедливо зазначає у своєму дослідженні експресивного синтаксису О. В. Александрова, «мова у своїй комунікативній функції служить людині не тільки для вираження думки, але і для вираження її суб'єктивного ставлення до висловлюваного — почуття, волі, оцінки тощо, бо емоції, воля, оцінки, бажання — невід'ємні чинники в пізнанні людиною дійсності» [1, с. 6].

І хоча, за спостереженнями дослідників, емотивність (тобто мовне вираження емоційності) не чужа навіть для текстів офіційно-ділової та наукової спрямованості, в першу чергу ця категорія ототожнюється з художнім стилем, одностайно визнається його найважливішою складовою і головною відмінною рисою.

1.2 Емотивний дискурс у лінгвістично-стилістичному аналізі, типологія емотивних засобів у творі Артура Хейлі «Flight Into Danger»

Дослідження дискурсу є одним з найбільш актуальних напрямків сучасного вітчизняного та зарубіжного мовознавства. Характерною особливістю досліджень у цій галузі є двобічна направленість вектора наукового аналізу в кореляції «дискурс-особистість», коли через дискурс пізнається мовна особистість, і навпаки — через мовну особистість вивчається дискурс — мова в дії, у функціонуванні.

Широке розуміння дискурсу як тексту, зануреного в ситуацію спілкування, підкреслює значну роль впливу на мовлення соціокультурних чинників.

Дискурс — інтегральне поняття, яке припускає виокремлення в його межах різних типів мовленнєвих творів, що характеризуються специфічними мовними рисами. Останні зумовлюються сферою спілкування, його метою, інтенціями комунікантів та іншими параметрами. Зважаючи на важливість емоційного боку мовленнєвого спілкування, серед інших різновидів дискурсу виділяють емотивний дискурс як особливу мову, що призначена для вираження емоційного стану суб'єкта мовлення, а також його емоційного ставлення до явищ дійсності.

Дискурс є втіленням складної системи знань мовної особистості. Спілкування стає можливим за рахунок наявності у свідомості кожного мовця, у його картині світу певних смислових, інформаційних згущень (тобто певним чином організованих структурованих, упорядкованих порцій знання, які часто називають фреймами) і переробки цих фреймів у мовні [1, с. 78]. Будь-яка комунікативна дія в рамках спонтанного чи організованого дискурсу представляє реалізацію тих чи інших комунікативно-когнітивних структур.

Вивчення дискурсу, таким чином, передбачає аналіз, з одного боку, власне мовних його властивостей, а також відповідного соціального контексту, в якому породжений дискурс, а з іншого — опис структур репрезентації різних видів знання, що детермінують мовленнєві стратегії комунікантів, та вибір конкретних мовних форм в процесі їх дискурсивної діяльності.

Аналіз емотивного дискурсу передбачає розгляд як його лінгвістичних, так і екстралінгвістичних компонентів. До лінгвістичних компонентів емотивного дискурсу належать емотивна лексика, фразеологія, емотивні конструкції, відповідне емотивно-просодичне оформлення. Екстралінгвістичні компоненти включають емоційну предметну ситуацію (у тому числі національно-культурний компонент) і емоційну комунікативну ситуацію, під якою розуміємо емоційну пресупозицію, емоційні наміри комунікантів та їх загальний емоційний настрій. Виходячи з загальних лінгвокогнітивних основ дискурсу, визначимо три типи когнітивної інформації, яка складає базу емотивного дискурсу:

1) знання, які нерозривно пов’язані з узагальненими уявленнями мовної особистості про емоції. Цей блок знань організований навколо окремих концептів емоцій — «гнів», «подив», «захоплення» тощо;

2) знання про типи мовленнєвої поведінки, мовленнєві стратегії, шляхи побудови мовленнєвих актів, в яких відображається емоційна сфера людської діяльності;

3) знання власне лінгвістичного характеру, що передбачають володіння семантикою та прагматикою емотивної лексики.

У процесі породження емотивного дискурсу беруть участь усі три типи знань. Вони детермінують конкретні мовні стратегії та вибір мовних засобів суб'єктом мовлення.

Дослідження емотивного дискурсу безпосередньо пов’язане з характерними особливостями емотивної лексики, висока «щільність» якої виступає його специфічною ознакою.

Незважаючи на те, що у мові наявні широкі можливості для вираження емоційного стану людини, мовець у реальній комунікації використовує невеликий обсяг емотивної лексики, яку він пристосовує для реалізації різноманітних інтенцій. Повторюваність комплексу емоцій, що переживає людина, зумовлюється прототиповими ситуаціями їх виникнення. Це, в свою чергу, відбивається на виборі емотивних мовних засобів, який також стає автоматичним, набуваючи такого вигляду: стимул> реакція.

Для емотивної лексики, у зв’язку з дифузністю її семантики, характерним є явище емоційно-оцінної енантіосемії. Суть цього феномену полягає в тому, що в різних контекстах емотивна лексика набуває прямо протилежного значення. Особливо тенденцію до енантіосеміїї виявляють вигуки. Зважаючи на недискретний характер їх семантики, вони здатні виражати широкий спектр емоцій позитивної та негативної спрямованості. Це відображається в словникових дефініціях, в яких поряд перераховуються різні емоції [45, с. 204], наприклад :

Uh-huh, young woman. That’s the kind of night to watch, when trouble starts to brew. I’ll bet someone’s getting ready to be sick right now.

Not yet, — said Janet lightly. -But you warn me when you’re going to fly the ship and I’ll get the bags ready.

Good for you, — said the captain. I’m glad you found out about him.

Так-так, дівчина! У такі ночі, як правило, і починаються всякі неприємності. Тримаю парі, когось зараз вже нудить.

Поки що ні, — віджартувалася Джанет. — Але ти попередь, коли візьмеш управління в свої руки, і я приготую гігієнічні пакети.

Молодець, — похвалив її командир. Я радий, що ти починаєш в ньому розбиратися.

With a bit of luck it’ll be a clear run through, — he commented. The met report was reasonable for a change. Not often you keep to the original flight plan on this joyride.

Трохи везіння — і у нас буде приємний політ, — зауважив він. Прогноз погоди мав би бути і трохи краще. Не так вже й часто випадає в плановий політ розважальна прогулянка!

Very quiet now. That long wait at Toronto must have tired them out. Four of them have been knocking back rye pretty steadily, but there’s been no need to speak to them about it. It’ll help to keep them quiet. It looks like being a peaceful, easy night — fingers crossed.

Поки все тихо. Ця затримка в Торонто всіх втомила. Четверо постійно п’ють горілку, але попереджати їх поки немає необхідності. Це допомагає їм заспокоїтися. Так що, схрестімо пальці, я думаю, ніч буде спокійною.

Ще однією особливістю емотивної лексики є переважання в мові та мовленні слів з негативною емотивною семантикою. «Емоційно навантажені слова негативного змісту зустрічаються в мовленні набагато частіше, ніж позитивного» [15, с. 25]. Така асиметричність має психологічне пояснення: негативні аспекти буття людини сприймаються нею набагато гостріше, ніж ті, які є природними, нормальними, а звідси і менш емоціогенними і негативні події викликають відповідну реакцію з боку оточення [15, с. 25], наприклад :

I hope so, — said Dun. — I know how unpleasant these things can be. I hope you very soon feel better, madam, and that you both have a good night.

Я сподіваюся, що так, — сказав Ден. — Я знаю, як неприємно, але ці речі можуть траплятися Я сподіваюся, ви дуже скоро відчуєте себе краще, мадам, вам обом доброї ночі.

Скупчення емотивної лексики не є універсальною властивістю емотивного дискурсу. Іноді одне-два емотивно-оцінні слова в сильній позиції (ініціальній або фінальній) стають комунікативною домінантою висловлювання та визначають загальну емотивну тональність дискурсу. Коли емотивне слово займає ініціальну позицію, в подальшому розвитку дискурсу спостерігається деталізація його емотивного змісту, а також можлива експлікація комунікативних намірів мовця, наприклад :

I don’t know. I don’t like the look of her. Could be air-sickness or just a bilious attack, I suppose — but it seems to have hit her pretty hard.

Я не знаю. Мені не подобається її вигляд. Можливо, її заколисало, а, може бути, печінкова коліка, — але мені здається, їй дуже погано.

Коли емотивне слово займає фінальну позицію, передтекст забезпечує адекватне розуміння його денотативних та конотативних смислів, наприклад:

Making his way to the flight deck, he stopped for a moment to smile down at the sick woman.

Повертаючись до кабіни, він на мить зупинився і посміхнувся нещасній жінці.

Невід'ємною рисою емотивного дискурсу є його емотивно-просодичне оформлення. Характерною особливістю емотивної лексики, а також емотивних синтаксичних конструкцій є те, що, зважаючи на їх поліфункціональність, вони обов’язково потребують відповідних інтонаційних моделей. У багатьох випадках вживання певного типу синтаксичної конструкції замало для того, щоб судити про характер емоції. Цю роль виконує лексичне наповнення, а в усному мовленні також інтонація та паравербальні засоби. Емоційна оцінка ситуації та інтонаційні моделі взаємопов'язані. Досить часто висловлювання, які мають той самий лексико-граматичний склад, але різне інтонаційне оформлення, використовуються для вираження різних емоцій. У реальній комунікації, як правило, всі мовні засоби виступають в єдності, доповнюючи один одного та сприяючи реалізації комунікативного наміру.

За допомогою мовних засобів задається певний характер спілкування: дружній, спрямований на співпрацю або конфліктний, спрямований на конфронтацію. Прагнення соціального схвалення спонукає мовця виступати в ролі приємного співрозмовника і тим самим принести задоволення собі та адресатові. Позитивні емоції, що виникають унаслідок задоволення, полегшують взаємодію людей і стимулюють спілкування. Емотивна лексика, більша частина якої належить розмовній мові, виступає своєрідним показником міжособистісних стосунків комунікантів. Вона виступає маркером або дружніх, неформальних відносин, що існують між співрозмовниками, та не примусової обстановки, або проявом неповаги, нехтування до адресата мовлення, наприклад:

Glad to know you, Doc. I’m Spencer, plain George Spencer, of the Fulbright Motor Company.

Дуже приємно, док. А я Спенсер, просто Джордж Спенсер з «Фулбрайт Мотор Компані».

Вживання грубої просторічної лексики, експлетивів може бути орієнтовано на нав’язування конфліктного спілкування, наприклад :

When we had to wait at Toronto with that fog around, I said to myself, `Andy.' I said, `this is one bit of hell-raising you’re going to have to miss.' Still, we’re only a few hours late for all that and we can always sleep on the plane.

Коли ми сиділи в Торонто через цей клятий туман, я сказав собі: «Енді, дуже можливо, чорт забирай, що ми можемо не потрапити на цей матч!». Тим не менш, ми запізнюємося лише на кілька годин і можемо з успіхом виспатися в літаку.

Характер вживання емотивної лексики дозволяє створити портрет мовця як мовної особистості. Надаючи перевагу тому чи іншому мовному засобу вираження емоцій, надмірно вживаючи чи, навпаки, уникаючи емотивної лексики, мовець тим самим створює свій мовленнєвий імідж. Той факт, що емоційна напруга мовної особистості перешкоджає свідомому підходу до вибору мовного матеріалу, не означає, що її мовлення не дозволить «реконструювати» її образ і не буде служити їй самохарактеристикою. Слід зазначити, що мовленнєвий імідж може створюватися в результаті як цілеспрямованих зусиль мовної особистості, так і актуалізуватися для оточуючих мимо волі самого суб'єкта мовлення.

Емоційна комунікація підтверджує справедливість думки А. Л. Смушкова, що «за кожним текстом стоїть мовна особистість, яка володіє мовною системою» [30, с. 7]. Саме в стані емоційного збудження, в спонтанному та неконтрольованому мовленні мовна особистість проявляється повною мірою: її бачення світу, ціннісні орієнтири, уявлення про доречність / недоречність мовних засобів. Вона ніби скидає маску.

Важливим фактором емотивного дискурсу є фактор адресата. Мовна особистість, виражаючи свій емоційний стан, неодмінно має враховувати соціальний статус реципієнта повідомлення, його вік, психологічні особливості (характер, темперамент тощо), рівень комунікативної компетенції, ступінь близькості їх стосунків та інші параметри. Саме орієнтація на особистість адресата надає можливість мовцю направити комунікативний акт у потрібне йому русло, щоб реалізувати свої інтенції, зокрема здійснити, якщо є потреба, вплив на поведінку та емоційний стан адресата. Наприклад, викликати радість, жалість, співчуття, шокувати, здивувати, розсмішити тощо.

Такий вплив може відбуватися як цілеспрямовано, так і ненавмисно, що пов’язано з певними особливостями адресата, тобто, передбачити, яка буде реакція на схвалення або образу (радість, незадоволення, обурення, страх) досить важко, оскільки комунікативна ситуація включає багато додаткових моментів.

Характер взаємодії між комунікантами досить часто визначається як «емоційне зараження», суть якого полягає в прагненні суб'єкта мовлення спричинити у адресата емоційний стан, аналогічний до власного, змусити його співпереживати, наприклад :

By the way, what did you eat for dinner?

I had meat, the young stewardess answered him.

Thank heavens for that, then." Janet smiled and made to go on again, but he gripped her suddenly, very hard, by the arm.

I suppose the captain had meat, too?

She looked up at him, as if at the same time trying both to remember and to grasp the implications of what he had asked.

Then, suddenly, shock and realization flooded into her. She almost fell against him, her eyes dilated with an immense and overpowering fear.

До речі, а що ви їли на обід?

Я їла м’ясо, — заспокоїла його дівчина.

Ну, тоді слава Богу!

Джанет посміхнулася і зібралася йти, але доктор раптом різко схопив її за руку.

Я сподіваюся, що командир теж їв м’ясо?

Вона дивилася на нього, ніби намагалася згадати і збагнути, про що він її питав.

Потім, раптово, вона все зрозуміла. Вона майже впала на доктора, її очі розширилися від несвідомого непереборного страху.

Визнаючи той факт, що реакція-відповідь емоційно буде перебувати в безпосередній залежності від емоції, що виражена в репліці-стимулі, ми вважаємо, що характер цієї залежності не передбачає обов’язкового збігу емоцій продуцента та реципієнта висловлювання. Так, гнів, невдоволення мовця, як емоційна реакція на дії партнера по комунікації передбачає викликати в ньому почуття провини, приниження, сорому [30, с. 17].

Перлокутивний ефект визначається також рольовим статусом співрозмовників (начальник — підлеглий, дорослий — дитина). Рольові статуси можуть бути не тільки соціально, але і ситуативно зумовлені, віддзеркалюючи відношення між комунікантами в даному місці та часі з урахуванням їх емоційних станів.

Таким чином, емотивний дискурс являє собою багатоаспектне явище. Комунікативні наміри, які втілюються мовцями в емотивному дискурсі, відрізняються своєю різноманітністю залежно від його характеру та конкретних обставин протікання. Перспективним у майбутньому є дослідження структури цього типу дискурсу, а також подальше вивчення комунікативних стратегій і тактик реалізації емотивних інтенцій адресанта.

На думку деяких мовознавців, емоційність тексту виникає унаслідок виявленої мовної чи мовленнєвої аномальності, ефекту виявленої неправди. Причому позитивні емоції виникають у тих ситуаціях, коли наявні в тексті мовна аномальність чи неправда виявляються вигідними для читачів, відповідають ідеалам індивідів та соціуму. Негативні емоції з’являються, коли мовна варіативність суперечить ідеалам даного соціуму, якщо неправда невигідна, неприйнятна [30, с. 19].

Емоційними одиницями такого тексту, на думку Л. Г. Бабенко, є емотеми — відрізок тексту (від слова до всього тексту), смисл якого чи форма вираження змісту виявляються джерелом емоційного впливу [3, с. 78]. Серед основних засобів створення позитивної та негативної емоційності тексту дослідник виділяє психолінгвістичні, соціолінгвістичні та мовленнєві, тим самим розширює поле засобів вираження емоцій.

Текст кожного художнього твору створюється заради того, щоб об'єктувати думку автора, втілити його творчий задум, передати знання і уявлення про людину і світ, винести ці уявлення за межі авторської свідомості і зробити їх надбанням інших людей. Таким чином, текст не є автономним і самодостатнім — він основний, проте не єдиний компонент текстової (мовленнєво-мисленнєвої) діяльності. Важливими складовими його структури, окрім тексту, є автор (адресант тексту), читач (адресат), відображена дійсність, знання про яку передаються в тексті, та мовна система, з якої автор вибирає мовні засоби, які дозволяють йому адекватно втілити свій творчий задум [3, с. 13].

Емотивність актуалізується в художньому тексті за допомогою сукупності текстових компонентів — показників емотивності, тобто вплетених у текстову тканину емотивно навантажених слів, фраз, речень тощо, які прямо або опосередковано вказують на характер авторських емоційних інтенцій, експліцитно виражених або імпліцитно окреслених у тексті, моделюють імовірне емоційне реагування читача на текстову дійсність та/або опредметнюють фрагменти знань про світ, що є чи стають емоціогенними. Ці текстові компоненти виділяються в тканині художнього тексту своєю особливою знаковістю. Показники емотивності характеризуються симптоматичністю, тобто здатністю вказувати на відхилення від мовної та мовленнєвої норми й, таким чином, стимулювати емоційні реакції читача, іконічністю (картинністю) або символічністю.

Основними категоріями художнього тексту є автор і персонаж, які завжди займають центральне положення у художньому творі. Це є наслідком його антропоцентричності (аспект співвідношення «автор-текст-читач»). Це зумовлює і шлях інтерпретації художнього тексту, в основі якого завжди лежить антропоцентричний підхід. Слід зазначити, що такий підхід до аналізу художнього твору базується на інтерпретації тексту в аспекті його створення (позиція автора) та сприйняття (позиція читача), в аспекті його дії на читача, а також і в дериваційному аспекті.

Автор і персонаж є носіями суб'єктивного та об'єктивного. Це пояснюється тим, що точка зору персонажа, його почуття та думки трактуються як диктальні, а почуття, які виражаються автором як модальними. Проте, у цілісному тексті диктально-емотивні та модально-емотивні смисли переплітаються, як наслідок утворюючи ядро емотивного змісту тексту. Важливо зазначити, що образи автора та персонажа завжди протистоять один одному, вони не є рівноправними у художньому творі.

Бінарність емотивного змісту обумовлена не тільки текстовими властивостями носіїв (автор-персонаж), а й функціонально. Цілісний емотивний зміст передбачає обов’язкову інтерпретацію світу людських емоцій (рівень персонажу) та оцінку цього світу з позиції автора з ціллю впливу на цей світ, його перетворення [3, с. 123].

Виділяється два типологічних різновида емотивних змістів:

1) емотивні змісти, що включені у структуру образу персонажа, наприклад :

The man swore softly, dropped his bag to the floor, and tipped his dripping felt hat to the back of his head.

Чоловік тихо вилаявся, опустив мішок на підлогу, і зсунув мокри фетровий капелюх на потилицю.

Of all the lousy deals. I’ve got to be in Vancouver by tomorrow noon at the latest

Дуже погано, я мав бути у Ванкувері завтра в першій половині дня.

2) емотивні змісти, що включені у структуру твору та відбивають емоційне бачення автора тієї, або іншої ситуації, емоційне ставлення до місця, в якому відбуваються події, до їх учасників, наприклад :

The mirror over the glassware cabinet reflected the exhilaration she always felt at the beginning of a flight, an exuberance which she was thankful to hide in the privacy of her own quarters.

В дзеркалі над скляною шафкою відбивався той радісний настрій, що її охоплював на початку польоту і надлишок якого їй нема від кого приховувати у своєму службовому приміщенні.

It might be a good idea to use the whole thing as a lever for a pay raise when he got back.

Це може бути гарною ідеєю, щоб використовувати її як важіль для підвищення зарплати, коли він повернеться.

The four in the seats behind were starting their third paper-enclosed round of rye. Three were of the usual type: beefy, argumentative, aggressive, out to enjoy themselves with all the customary restraints cast aside for two memorable days.

Четвірка пасажирів, що сиділа позаду, по третьому колу пустила паперові стаканчики з горілкою. Троє були звичайного вигляду: м’язисті, енергійні любителі посперечатися, які забули свою звичну стриманість на два майбутніх дня.

Образ персонажа очолює систему текстових універсалій. Емоції персонажа зображується як особлива психічна реальність. Сукупність емоцій в тексті є своєрідною динамічною множинністю, що змінюється під час розвитку сюжету, наприклад :

Not before we eat, though, I hope, said one of the others. «I'm starving. When do they bring round the grub?

Should be along soon, I reckon. They usually serve dinner about eight, but everything’s been put behind with that holdup.

Never mind. Ave a drink while you wait," suggested the Lancashire man, who rejoiced in the nickname of 'Otpot, holding out the bottle of rye.

Go easy, boy. We haven’t got too much.

Ah, there’s plenty more where this came from. Come on, now. It’ll help you sleep.

Я сподіваюся, нас спочатку нагодують, — зауважив один з його друзів. Я зголоднів. Коли ж принесуть обід?

Я думаю, трохи пізніше. Зазвичай вони розносять його близько восьми, але зараз все зрушилося через цю затримку.

Неважливо! Давайте вип'ємо в очікуванні обіду, — запропонував ланкаширець на прізвисько «Тушонка», піднімаючи пляшку.

Легше, друже! У нас її залишилося не дуже багато.

Та ні. Горілки у нас більше, ніж вам здається. Ну, поїхали! Це допоможе нам заснути.

Вони відображають внутрішній світ персонажа в різних умовах, у відносинах з іншими персонажами. Вилучення з тексту емотивної лексики і дослідження її в ізоляції від тексту може дати лише поверхове уявлення про набір емотивних змістів, що реалізуються в тексті в цілому плані їх однотипності чи різнотипності, монотональності чи політональності.

Існують контектсологічні різновиди емотивних змістів: 1) фразові емотивні змісти (що є диференціальними семантичними компонентами мікротем складного синтаксичного цілого); 2) фрагментні емотивні змісти (співпадають з мікротемою окремого текстового фрагмента, складного синтаксичного цілого).

С. В Гладьо виділяє наступні типи викладу змістово-фактуального матеріалу, що пов’язані із категорією емотивності:

1) Мікрополе радості

2) Мікорополе полегшення

3) Мікрополе роздратування

4) Мікрополе страху [12, с. 200].

Якщо із цих позицій проаналізувати творі Артура Хейлі «Flight Into Danger», то в ньому можна знайти приклади саме таких емотивних засобів (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 Типи англомовних емотивних засобів у творі Артура Хейлі «Flight Into Danger»

У емотивному змісті тексту даного твору є макрокомпонент, що об'єднує модальні емотивні змісти, котрі відносяться до інтенціональних. Варто зазначити, що художній текст формується образом автора і його точкою зору на об'єкт зображення [39, с. 78].

Виділяють лексичні та семантичні різновиди інтенціональних емотивних змістів. До семантичних змістів, які зумовлені об'єктом оцінки, можна віднести такі: 1) персонажні емотивні змісти; 2) ситуативні емотивні змісти (емоційна оцінка конкретної текстової ситуації); 3) приватно-подійні (емоції, викликані особистими подіями); 4) глобально-подійні (зіткнення добра і зла у свідомості персонажа).

Отже, можемо стверджувати, що множинність точок зору та думок робить художній твір оцінювально-політональним з обов’язковою домінантою, що задається прямими оцінками образу автора чи головного персонажа. Проте, слід пам’ятати, що у сучасній художній прозі, навіть за умови єдності манери розповіді, можливі різні модифікації емоцій, що викликає необхідність ретельного ставлення до проблеми перекладу емотивного дискурсу.

ГЛАВА II. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ПЕРЕКЛАДУ ЕМОТИВНИХ ТЕКСТІВ АНГЛОМОВНОЇ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ НА УКРАЇНСЬКУ МОВУ (НА ПРИКЛАДІ КНИГИ А. ХЕЙЛІ «FLIGHT INTO DANGER»)

2.1 Способи та прийоми перекладу емотивного дискурсу творів англомовної художньої літератури

Вираження емоційного стану — одна з головних рис, що відрізняють художню літературу від інших літературних напрямів.

Зачіпаючи область нераціонального сприйняття, емотивність тексту націлюється в першу чергу на те, щоб викликати у реципієнта певну емоційну реакцію, психологічний резонанс, і, за допомогою чуттєвого повідомлення надати йому більш яскраву, виразну картину раціональної сторони художнього твору, піднести концептуальний, ідеологічний, естетичний задум автора в живій і органічній формі. Таким чином здійснюється прагматичне вплив на читача, одна з основних функцій категорії емотивності. чому пояснює той факт, що переклад художньої літератури завжди вважався одним з найбільш складних, найбільш схильних до «втрат» видів перекладацької діяльності [3, 5].

Виникає питання, чому мовне відображення емоцій викликає труднощі при перекладі? По-перше, тому що емоційний вираз, на відміну від раціонального, виявляє більшу схильність до імпліцитних форм — недомовленностей, алегорій, натяків, двозначностей, які втілюючись в лексичних і синтаксичних формах, часто дають абсолютно несподіваний, з точки зору формальної мовної логіки, результат, і цей результат виявляється таким, що абсолютно не піддається не тільки буквальному, але навіть хоч скільки-небудь традиційному тлумаченню в іншій мовній системі. Як зазначає у своєму дослідженні сприйняття та інтерпретації художнього тексту В. Я. Задорнова, «в контексті художнього твору мовні одиниці живуть своїм особливим життям, набувають особливий зміст». Цю думку розвиває І. В. Гюббенет, стверджуючи, що в рамках художнього тексту прецеденті емоційні ситуації семантично і коннотативно розвиваються, набувають підтекст, вторинні значення, смислові нашарування, за рахунок чого створюється вертикальний контекст на змістовному рівні.