Образование імперії Чінгісхана

Образование імперії Чингисхана.

Створення першої державної організації монголів пов’язані з діяльністю Темучина, сина батиря Есугея, власника великого улусу, що кочували в долині Онона.

З смертю Есугея (1164г) створений ним улус розпався. Різні родові групи і нукери, котрі входили у цей улус, залишили сім'ю померлого повелителя. Темучину був у це час 9 років. Ім'я Темучина починає знову згадуватися у поновлюваних джерелах лише наприкінці 90-х рр. 12 В., коли йому вдалося віднайти підтримку в повелителя кереитов Ван-хана, з допомогою якого військові сили Темучина стали поступово зростати. До Темучину стали стікатися нукери; він чинив наскоки сусіда, примножуючи свої багатства, стада. У пошуках прибічників Темучин приймав на службу людей з різних родів та племен, щедро обдаровуючи кожного за вірну службу з багатою добычи.

Так поступово складався улус Темучина, могутність зростала; ставало зрозуміло, що він претендує на влада всієї Монголією. У відповідь прозвучало рішуче опір інших в ролі всемонгольских повелителів. Першими серйозними противниками Темучина виявилися меркиты, які діяли союзі з Кримом тайчжиутами. Темучин з допомогою Ван-хана і кереитов, і навіть батура Джамухи з цієї родини джаджиратов розгромив меркитов. Ця перемога, проте, рассорила Темучина з Джамухой.

Першим великим військовим підприємством Темучина була війна проти татар, розпочата що з Ван-ханом близько 1200 г. Татари тоді ніяк не отюивали атаки цзиньских військ, які почали їх володіння. Використовуючи сприятливу обстановку, Темучин і Ван-хан завдали татарам ряд сильних ударів і захопили багату видобуток. У 1202 г. Темучин самостійно виступив проти татар. Перед цим походом він спробував реорганізувати і дисциплінувати військо. Відповідно до изданному наказу категорично заборонялося захоплювати видобуток під час бою та сидіти переслідування ворога: начальники мали ділити захоплене майно між воїнами лише після закінчення боя.

Перемоги Темучина викликали згуртування сил його противників. Склалася ціла коаліція, куди входили татар, тайчжиутов, меркитов, ойратов та інші племена, що обрала своїм ханом Джамуху. Навесні 1203 г. сталося бій, закончившееся повним розгромом сил Джаймухи. Ця перемога ще більше посилила улус Темучина. Почалося суперництво останнім і кереитским Ван-ханом, яке переросло незабаром у відкриту ворожнечу. Війна між колишніми союзниками стала неминучою. Восени 1203 г. війська Ван-хана було розбито. Його улус перестав существовать.

Після цієї перемоги володіння Темучина впритул наблизилися до кордоні найманов, повелитель яких була останньою суперником, здатним оспорювати у Темучина влада під всієї Монголії. Обидві боку почали посилено готуватися до війни. У таборі найманов зібралися значні сили, але Темучин здійснив комплекс заходів, спрямованих зміцнення внутрішнього ладу у його улусі і до підвищення чисельності та боєздатності войск.

Вся діяльність Темучина відбивала інтереси нойонів. Прагнучи забезпечити повну підтримку, він заснував своєрідний двір з численним штатом придворних чинів, назначавшихся з нойонів різних родів та племен. Так завідувачі ханськими табунами, ханськими чередами, ханськими кибитками, кравчие, носії ханського стільця тощо. п. Темучин узаконив інститут дарханов — осіб, за особливі заслуги освобождавшихся від усіх поборів і повинностей, і навіть від покарань дев’ять найсерйозніших проступков.

Темучин силою зброї боровся за внутрішнє зміцнення свого улусу, домагаючись припинення самовільних откочевок осіб і груп, які хотіли йому підпорядковуватися. Ці заходи не випадковими. Влада ще й далеко була укріплена. джерела, повідомляють, що, готуючись до походу, йому доводилося виділяти спеціальні загони і особливо відданих йому воєначальників в ар'єргарди, щоб «бути безопасну позаду племен монгольських, кереитских, найманских і інших, які здебільшого було підкорено, …так не станеться, що вторинним деякі племена з розсіяних знову стакнутся і замислять сопротивление».

Но що багато уваги приділив Темучин своєму війську. Він рішуче відмовився від організації військ по пологовому і племінному принципу, розділивши свої формування упродовж десятків, сотні, тисячі й тумены. Командиром призначалися спеціально підібрані люди з наближених і нукерів. Ці військові підрозділи могли комплектуватися із різних родів та племен. Отже військо було відірване старої родо-племенной основи. Це забезпечило нового поштовху до перемішуванню родів та племен, до злиттю на єдину народность.

Специально сформований озброєний загін особистих охоронців, так званий кэшик, користувався винятковими привілеями і призначався головним чином заради боротьби з внутрішніх ворогів хана. Кэшиктены підбиралися з нойонской молоді та знаходилися під особистим командуванням самого хана, будучи сутнісно ханської гвардією. Спочатку в загоні значилося 150 кэшиктенов. Крім того, створено особливий загін, що був завжди перебувати у авангарді і першим розпочинати в бій із противником. Він було названо загоном богатырей.

Осенью 1204 р. війська Темучина завдали жорстоке поразка найманам та їхніх союзників на захід від Орхона. Улус найманов перестав існувати, а родові прокльони і племінні групи, раніше подчинявшиеся їм, висловили покірність Темучину. Деякі найманы бігли захід. Воїни Темучина переслідували їх, наздогнали і завдали декілька поразок. Тільки небагатьом вдалося переправитися через Іртиш і піти у Семиречье. Після прочитання цих перемог влада Темучина поширилася попри всі монгольські родові прокльони і племінні групи. У Монголії був улусів, які б змагатися з його силами.

В 1206 р. в місцевості Дэлюнь-булдак правому березі Онона, на курултаї (з'їзді), куди прибули все родичі Темучина, і навіть його сподвижники і наближені, він проголосили всемонгольским володарем під назвою Чінгісхана. Так завершився процес освіти монгольського держави в главі із государем.

После того як Темучин став всемонгольским володарем, його політика яскравішими стала відбивати інтереси нойонства. Хижою і жадібним нойонам потрібна була такі внутрішні і його зовнішні заходи, які б сприяли закріплення їх панування і збільшення їхніх прибутків. Нові завойовницькі війни, пограбування країн мали забезпечити розширення сфери феодальної експлуатації й зміцнення класових позицій нойонов.

Административная система, створена при Чингисхане, була пристосована для реалізації цього. Нижчою адміністративної одиницею була визнана група аилов, що може виставити десять воїнів. Далі йшли групи аилов, виставляли по 100 воїнів, по 1000 воїнів і, нарешті, по 10 тис. воїнів. Усі дорослі й здорові чоловіки вважалися воїнами, які у мирний час вели своє господарство, а час бралися за зброю. Така була забезпечила Чінгісхану можливість збільшити свої Збройні сили приблизно до 95 тис. воинов.

Отдельные сотні, тисячі й тумены разом із територією для кочевания віддавалися володарем тому чи іншому нойону. За характером це було ж феодальним пожалуванням, які ще до його утворення Держави стали звичайними у відносинах між нойонами і нукерами. Але тепер це перетворилася на державну систему. Великий хан, вважаючи себе власником всієї землі на державі, роздавав землі і аратів володарем нойонам, з умовою, що будуть при цьому справно виконувати певні повинності. Найважливішою повинністю була військова служба. Кожен нойон зобов’язаний був на першу вимогу сюзерена виставити на полі належне число воїнів. Нойон у своїй долі міг експлуатувати працю аратів, роздаючи їм у випас свій худобу чи залучаючи їх безпосередньо до роботи у господарстві. Дрібні нойони служили великим. Так при Чингисхане були закладено основи военно-ленной системи в Монголии.

Чингисхан розділив країну між членами свого роду. Він виділив торік у доля своїй матері і молодшого брата в спільне володіння 10 тис. аилов, іншому братові - 4 тис., третьому — 1,5 тис. аилов; синам своїм він дав, Джучи — 9 тис. аилов, Джагатаю -, 8 тис., Угэдэю і Толую — по 5 тис. аилов. Схожі уділи хан виділив усім своїм найближчим сподвижникам.

При Чингисхане було узаконене закріпачення аратів, заборонено самовільний перехід із одного десятка, сотні, тисячі чи тумена до інших. Цей заборона означав вже формальне прикріплення аратів до землі нойонів — за откочевку з володінь арату загрожувала смертна казнь.

Став великим ханом, Темучин перетворив маленький гвардійський загін (кэшик) в десятитисячний гвардійський корпус, зберігши причому у недоторканності усі його привілеї і аристократичний принцип.комплектування. Цей корпус завжди перебував при особі великого хана, визнавав і виконував лише ті накази, які виходили особисто від цього: хан був безпосереднім командувачем кэшика.

Чингисхан розділив країну в два ««крила». На чолі правого крила він поставив Боорчу, на чолі лівого — Мухали, своїх найбільш вірних і випробуваних сподвижників. Посада звання старших та вищих воєначальників — сотників, тысяцких і темників — він зробив спадковими в роду тих, хто своєї вірної службою допоміг йому опанувати ханським престолом.

При підготовці даної праці були використані матеріали з сайту internet.